СУПЕРЕЧНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО І ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Курсова робота

PAGE \* MERGEFORMAT 2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,УКРАЇНИ

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Курсова робота

на тему:

«СУПЕРЕЧНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО І ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ»

Виконала: студентка

__ курсу __ групи

ПРІЗВИЩЕ ІМ’Я ПО БАТЬКОВІ

Науковий керівник:

ПРІЗВИЩЕ ІМ’Я ПО БАТЬКОВІ,

вчене звання, наук. ступінь, (посада)

ЛУЦЬК – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЦИВІЛЬНОГО ТА ГОСПОДАРСЬКИОГО КОДЕКСІВ

  1. Предмет регулювання цивільного законодавства………………………… 5
    1. Предмет господарського законодавства…………………………………… 6
    2. Аналіз аргументації п ріоритетн ості цивільно-правового регулювання… 9

РОЗДІЛ 2. СПІВВІДНОШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО І ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ

  1. Співвідношення норм. Врахування сутності правових інститутів……… 16
    1. Аналіз суперечностей та неузгодженостей між Цивільним та Господарським кодексами України……………………………………. 19

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЦИВІЛЬНОГО ТА ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ……….27

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..35

ВСТУП

Зазначимо, що тема даної роботи досить актуальна, адже необхідність прийняття Цивільного та Господарського Кодексів України розглядалась як нагальна потреба, оскільки створення гармонійної та ефективної системи законодавства України є одним з найважливіших напрямків розвитку української правової системи в умовах становлення демократичної, правової, соціальної держави.

Цивільний та Господарський кодекси України є комплексним поєднанням нормативної бази, теоретичних здобутків вчених, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду до врегулювання правових відносин у сфері цивільного і господарського права. Разом з тим при підготовці проектів Кодексів найскладнішим було питання про сферу їх дії. Так, з врахуванням існування різних суспільних відносин – цивільних та господарських, а також приватно-правових та публічно-правових засад їх регулювання ці відносини мають регламентуватися відповідними законодавчими актами. Намагання регулювати господарські відносини за допомогою приватно-правових важелів лише ускладнює економічні відносини нашої держави. Реалії сьогодення свідчать, що за сучасних умов та розширення кола господарських процесів Цивільний кодекс України не зможе охопити весь спектр відносин, що виникають у сучасному суспільстві. У зв’язку з цим не можна зменшувати роль та призначення Господарського кодексу України, який повинен посісти значне місце у сфері публічно-правових відносин, на відміну від Цивільного кодексу України, який є кодексом приватного права. Але аналіз положень та практичне застосування Кодексів вказує на наявність окремих суперечливих моментів, ліквідувати які можливо лише виходячи із завдань нормативного регулювання відносин.

Об’єктом дослідження є правові відносини, норми права, щодо регулювання господарських відносин.

Предметом дослідження даної роботи суперечність між кодексами щодо господарської діяльності.

Метою даної роботи виступає повний аналіз суперечностей, проблемних аспектів співвідношення Цивільного та Господарського кодексів України.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

  • Розкрити основні проблеми правозастосування за наявності двох кодексів;
  • Розглянути співвідношення Цивільного та Господарського кодексів України;
  • Охарактеризувати проблемні аспекти практичного застосування Цивільного та Господарського кодексів України;

Зазначимо, що методологічною основою даної роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань. Для цього у роботі було використано такі методи: порівняльно-правовий;

  • діалектичний;
  • формально-логічний;
  • формально-догматичний (юридичний) — при здійсненні тлумачення окремих термінів та понять.
  • Структура даної роботи та її послідовність частин обумовлені об’єктом, метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

    РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЦИВІЛЬНОГО ТА ГОСПОДАРСЬКИОГО КОДЕКСІВ

    4 стр., 1745 слов

    Форма і зміст господарських договорів

    ... господарські договори укладаються на підставі державного замовлення. Отже, ця ознака господарського договору не є абсолютною. Зміст господарських договорів, які укладаються без державного замовлення, має відповідати господарським намірам і юридичне вираженій згоді ...

    15 стр., 7432 слов

    Поняття господарського договору

    ... ·визначити поняття та ознаки господарського договору; ·проаналізувати існуючі класифікації господарських договорів; ·проаналізувати загальний порядок укладання господарських договорів та значення його ... - узгоджене між партнерами регулювання правових відносин, двостороння угода, в якій як мінімум ... 1 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його ...

    1. Предмет регулювання цивільного законодавства

    Перш як підійти до питання співвідношення кодексів, необхідно розглянути предмети регулювання цивільного та господарського законодавства.

    Відтак, зазначимо, що предмет цивільного законодавства у ст. 1 ЦК [1] визначається відповідно до загальновизнаного досвіду, в тому числі і вітчизняного. Помітним є лише значне розширення кола особистих немайнових відносин, що визнані предметом цивільного права. Закріплюється, що актами цивільного законодавства регулюються особисті немайнові та майнові (цивільні) відносини, що ґрунтуються на рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК).

    13 стр., 6075 слов

    Право господарського відання і право оперативного управління ...

    ... відносини з приводу повного господарського відання і правові відносини з приводу здійснення оперативного управління суб'єктами господарювання державної форми власності. Предметом роботи є зазначені речові (майнові) права суб'єктів господарювання ... підприємства державної форми власності у контексті чинного законодавства України Цивільним і Господарським кодексами України, що набрали законної сили ...

    Частина цих відносин, залишаючись цивільними, що обумовлює поширення на них Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства, одночасно визнаються господарськими, через що на них поширюється також Господарський кодекс [2].

    У зв’язку з цим ч. 2 ст. 9 ЦК встановлює, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин, які позначаються тут як майнові відносини у сфері господарювання. Це положення Цивільного кодексу узгоджується з ч. 2 ст. 4 ГК, яка передбачає можливість визначення Господарським кодексом особливостей регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Посилання у абзацах першому та другому ч. 1 ст. 4 ГК на те, що майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, не є предметом регулювання цього Кодексу, слід тлумачити так, що є значний масив майнових та особистих немайнових (цивільних) відносин, які регулюються Цивільним кодексом і не можуть регулюватись Господарським кодексом. Це положення не виключає одночасного поширення на майнові відносини з участю суб’єктів господарювання, що кваліфікуються як господарські, положень Цивільного кодексу, а також правил Господарського кодексу, які встановлюють певні особливості регулювання цих же відносин. Тому «майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання…», а «майнові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом» (ч. 7 ст. 179 ГК).

    Господарські договори також укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (ч. 7 ст. 179 ГК).

    Таке ж положення формулюється у ч. 5 ст. 182 ГК стосовно попередніх договорів. [ 15, с. 7 ]

    1. Предмет господарського законодавства

    Відповідно до ст. 2 ГК [2] цей Кодекс поширюється на відносини в сфері господарювання за участю не тільки суб’єктів господарювання, а й інших осіб, зокрема споживачів. Включення цього положення до Господарського кодексу мало за мету поширити на відносини між суб’єктами господарювання та всіма споживачами, в тому числі і фізичними особами, тих положень Господарського кодексу, які мають публічний характер, наприклад, положення про адміністративно-господарські санкції. Ст. 2 ГК ніяк не може бути підставою для поширення дії Господарського кодексу на майнові відносини між суб’єктами господарювання, з одного боку, та фізичними особами, що не є суб’єктами господарювання, — з другого. Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути тільки суб’єкти господарювання та не господарюючі суб’єкти-юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією (ч. 2, 3 ст. 175 ГК).

    7 стр., 3264 слов

    Функції господарського договору

    ... 1. За попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, ... із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. 5. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ...

    Не є підставою для поширення Господарського кодексу на майнові відносини з участю громадян, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, з одного боку, та суб’єктів господарювання, — з іншого, і інші положення Господарського кодексу, що формулюють загальні правила щодо господарської діяльності. Так, у ст. 67 ГК вказується на те, що відносини підприємств з громадянами у всіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Але ця стаття не може тлумачитись так, що вона взагалі визнає такі відносини господарськими, що належать до предмету цього Кодексу. Тут встановлюється лише вимога до суб’єктів господарювання, яка відносини між суб’єктами господарювання та фізичними особами не регулює. Вона лише непрямо впливає на ці відносини. Не може бути підставою для поширення чинності Господарського кодексу на відносини з участю фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, і посилання у ч. 2 ст. 230 ГК на те, що суб’єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу (тут учасниками відносин у сфері господарювання визнаються громадяни, незалежно від того, зареєстровані вони чи ні як суб’єкти підприємницької діяльності).

    Для фізичних осіб, які не мають статусу підприємців, із ст. 67, ч. 2 ст. 230 ГК та інших положень цього Кодексу не можуть поставати будь-які права.

    Чинність Господарського кодексу поширюється тільки на майнові відносини, хоч би однією стороною яких є суб’єкт господарювання. Суб’єктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України [1], державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому порядку (п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК).

    Такими визнаються також фізичні особи, що зареєстровані як підприємці. Суб’єктами господарювання не можуть бути органи державної влади та органи місцевого самоврядування, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 43 ГК їм заборонено здійснювати як комерційну господарську діяльність, тобто підприємництво, так і некомерційну господарську діяльність (ч. 3 ст. 52 ЦК).

    Іншою стороною відносин, що регулюються Господарським кодексом (першою завжди є суб’єкт господарювання), можуть бути суб’єкти господарювання, а також юридичні особи, хоч би останні і не були суб’єктами господарювання.

    Але не на всі майнові відносини між суб’єктами господарювання, з одного боку, та іншими суб’єктами господарювання або юридичними особами — з другого, може поширюватись чинність Господарського кодексу. Господарські відносини, що є предметом Господарського кодексу, поділяються на господарсько-виробничі, організаційно-господарські і внутрішньо-господарські (ч. 4 ст. 3 ГК).

    Господарсько-виробничими є майнові відносини, які регулюються Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом. Вони виникають при безпосередньому здійсненні господарської діяльності (ч. 5 ст. 3 ГК).

    Посилання на «безпосереднє» здійснення господарської діяльності не є підставою для звуження кола майнових відносин, на які поширюється чинність Господарського кодексу. Безпосереднє здійснення господарської діяльності, як це випливає із змісту Господарського кодексу, полягає не тільки у виготовленні та реалізації продукції, виконанні робіт чи наданні послуг, а і в тому, що в межах господарських зобов’язань суб’єкт господарювання здійснює матеріально-технічне забезпечення господарської діяльності, створює організаційні, фінансові та інші умови господарювання в межах господарських зобов’язань. [ 15, с. 7-8 ]

    3 стр., 1373 слов

    Поняття та система Цивільного права

    ... давність. Спеціальну частину цивільного права утворюють норми про: особисті немайнові права; речові права; інтелектуальну власність; зобов’язальне право; спадкове право. Література: 1). Цивільне право України: Підручник: У 2-х ... юридичній рівності 2). вільному волевиявленні учасників цих відносин 3). майновій самостійності Майновими є відносини, які виникають щодо майнових благ товарного характеру ...

    Чинність Господарського кодексу поширюється також на організаційно-господарські договори (ст. 186 ГК).

    В силу організаційно-господарських зобов’язань, що виникають на підставі таких договорів, здійснюються організаційно-управлінські дії (ч. 1 ст. 176 ГК).

    Тому майнові права та обов’язки до змісту організаційно-господарських зобов’язань не включаються.

    1. Аналіз аргументації пріоритетності цивільно-правового регулювання

    Зазначимо, що користь переважного застосування норм Цивільного кодексу України перед відповідними нормами Господарського кодексу (далі — ЦК та ГК відповідно) свідчать такі аргументи:

    Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 ЦК «основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України». Відповідно до ст. 1 ГК «цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання». Враховуючи той факт, що сутність господарських відносин становлять майнові відносини, які відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК врегульовуються останнім, то ГК теж слід визнати актом цивільного законодавства. На підтвердження цього слід згадати також і ч. 2 ст. 9 ЦК, яка чітко вказує на те, що «законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання», звідки можна зробити висновок, що майнові відносини у сфері господарювання охоплюються предметом регулювання ЦК, а тому ГК є актом цивільного законодавства.

    Отже, відповідно до положень ЦК, останній у сфері майнових відносин слід визнати «основним» порівняно з ГК у сфері господарювання. Проте виникає запитання: що ж у п. 1 ч. 2 ст. 4 ЦК розуміється під терміном «основний» — «загальний» (в аспекті співвідношення загальна норма — спеціальна норма) чи якесь інше положення ЦК стосовно інших актів цивільного законодавства? Враховуючи вживання законодавцем слова «основа» у ч. 1 ст. 4 ЦК як ознаки норм більш високого рівня, яким повинні відповідати інші норми у даній сфері, про аналогічне тлумачення слід говорити і у п. 1 ч. 2 цієї ж статті. Вказана позиція підтверджується і п. 2 ч. 2 ст. 4 ЦК, де вказано, що інші закони, які є актами цивільного законодавства, приймаються відповідно до ЦК, а отже, не повинні йому суперечити.

    58 стр., 28793 слов

    Кримінальне право України

    ... відносин. Матеріальний зміст кримінально-правових відносин складає сукупність прав і обов`язків суб`єктів цих відносин. Предметом кримінального права ... кримінального закону. § 2. Система кримінального права України. Система Загальної частини чинного кримінального ... функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і ... загальне положення, відповідно до якого ...

    Таким чином, відповідно до викладеного підходу, норми, які містяться у ЦК, мають безумовний пріоритет порівняно з аналогічними нормами ГК. Як наслідок, норми ГК повинні застосовуватись субсидіарно щодо норм ЦК, і якщо правила ГК суперечать відповідним нормам ЦК, вони не повинні застосовуватись.

    Видається, що єдиною, але досить суттєвою та слабкою ланкою викладеного підходу до співвідношення ЦК та ГК є недостатня обґрунтованість того, що ГК є актом цивільного законодавства. Адже в нормах ГК відсутня будь-яка вказівка на його належність до актів цивільного законодавства. Більше того, представниками господарсько-правової концепції обстоюється позиція, згідно з якою господарські правовідносини в силу їхньої специфіки регулюються окремою галуззю права, а тому і ГК як основний її кодифікований акт не може бути актом цивільного законодавства. [17, с. 34]

    Таким чином, при визначенні можливості застосування даного підходу для визначення порядку застосування двох кодексів слід чітко з’ясувати, чи є ГК актом цивільного законодавства. А зважаючи на відсутність будь-якої нормативної вказівки з цього приводу, особливої ваги набувають доктринальні підходи та обґрунтування співвідношення цивільного та господарського права і, відповідно, ЦК та ГК, як їх основних кодифікованих нормативних актів. Посилання ж на ч. 2 ст. 9 ЦК не має під собою «залізних» підстав, адже подібна вказівка у ч. 1 цієї ж ст. 9 на те, що «положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства» не створює такого категоричного заперечення існування земельного чи трудового права.

    Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 ГК «не є предметом регулювання цього Кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України». Тому, з одного боку, нібито встановлюється пріоритет ЦК стосовно «вибору» кола регульованих суспільних відносин. Проте, з іншого боку, надзвичайної ваги набуває чітке визначення того, які саме майнові та особисті немайнові відносини регулює ЦК, оскільки інші «спірні» відносини будуть регулюватися ГК. Очевидно, саме з цих причин питанню предмета регулювання ЦК приділяється стільки уваги з боку вчених-господарників, про що йтиметься трохи нижче.

    На підтвердження пріоритету цивільно-правового регулювання майнових відносин над регулюванням майнових відносин, заснованих на іншому правовому режимі, Я. Шевченко вказує, що формулювання ст. 1 ЦК України «якнайкраще відповідають умовам ринкового розвитку економіки і суспільства, а також положенням Конституції України, зокрема встановленим статтями 1 і 3, де вказується, що Україна є демократичною, соціальною і правовою державою, а людина, її життя та здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Справді, основні засади цивільного права, закріплені у ст. 1 ЦК, більше відповідають статтям 1 та 3 Конституції України, ніж принципи господарського права, проте, на жаль, цей аргумент на сьогодні рідко використовується дослідниками у цій сфері з огляду на усталений нормативістський підхід. [3, с. 5]

    8 стр., 3604 слов

    Реферат корпоративні норми і норми права

    ... поведінки, що дають учасникам регульованих відносин субєктивні права і юридичні обовязки, що покладені на них. Корпоративні норми - норми, вироблені організаціями корпоративного типу (партіями, громадськими організаціями) і підтримані владою суспільних обєднань. Релігійні ...

    Таким чином, на нашу думку, сьогодні відсутня достатня аргументація, яка б дозволила на основі відповідних положень ЦК та ГК у випадку суперечності між їхніми нормами застосовувати правила ЦК.

    Чи є підстави для переважного застосування правил ГК у сфері господарських відносин? Для того щоб зрозуміти відповідь, проаналізуємо доводи, які висуваються на користь позитивної відповіді на поставлене питання.

    Основним положенням, на яке спираються господарники, є те, що ГК — є спеціальний акт стосовно ЦК, а тому за умови будь-яких суперечностей між цими двома кодексами застосуванню підлягають норми ГК.

    Так, відповідно до преамбули ГК «Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності». Згідно зі ст. 1 ГК «цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання», а відповідно до ч. 2 ст. 4 ГК «особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються цим Кодексом». В цьому ж руслі висловився законодавець і у ч. 2 ст. 9 ЦК, де вказав, що «законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання». Таким чином, на підставі викладених норм робиться висновок, що «ГК має значення спеціального закону у сфері правового регулювання тих майнових відносин, учасником яких є суб’єкт господарювання і щодо регулювання яких значення загального закону має Цивільний кодекс України. Крім того, вказане положення означає, що до господарських майнових відносин, які не врегульовані цим кодексом, можуть застосовуватись за аналогією відповідні норми цивільного законодавства» [9, с. 16].

    На нашу думку, такий висновок містить два суттєвих недоліки. По-перше, визначаючи співвідношення ЦК та ГК як загального та спеціального нормативно-правового акта, автори автоматично визнають поширення на господарські відносини дії ЦК, нехай навіть як загального (непріоритетного) закону. Проте в такому випадку ГК як спеціальний закон автоматично переноситься до системи нормативних актів, де ЦК відіграє роль загального, тобто до системи актів цивільного законодавства. А тому на ГК як спеціальний акт цивільного законо-давства поширюється дія п. 1 та 2 ч. 2 ст. 4 ЦК, відповідно до якої основним актом цивільного законодавства України є ЦК України, а інші закони у цій сфері (в тому числі і ГК) приймаються відповідно до ЦК.

    Другий недолік, навіть за умови визнання пріоритетності спеціальних норм ГК, полягає у неточному визначенні підстав застосування загальних, у такому випадку, норм ЦК: вони застосовуватимуться не за аналогією, а як норми більш загального характеру, які поширюють свою дію на дані суспільні відносини. Аналогія ж застосовується лише у випадку існування прогалин у праві [7, с. 13].

    4 стр., 1680 слов

    Основні принципи трудового права України

    ... норма і є потреба застосувати аналогію закону і навіть аналогію права. 2. Основні права і свободи громадян, закріплені в Конституції України, що визначають принципи правового регулювання трудових відносин Право на працю ... “Про державну службу”. ЗУ “Про господарські товариства”. ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність”. ЗУ “ ... є внутрішня ознака — зміст норми, її основостворюючий, керівний характер. Другу ...

    Ще далі, ніж В. К. Мамутов, пішов Г. Л. Знаменський, який у своїй статті «Хиби і вади статті 1 Цивільного кодексу України» робить висновок, що у словосполученні «особисті немайнові та майнові відносини» прикметник «особисті» стосується не лише немайнових, а майнових відносин. На цій підставі він робить висновок, що «ЦК призначений регулювати лише ті відносини, які відбивають інтереси особистостей (індивідуумів)». Незважаючи на зазначений у вказаній публікації лист Інституту української мови НАН України, яким підтверджується вищевикладена позиція, на нашу думку, вона не відповідає ряду обставин [5, с. 91].

    По-перше, не враховується позиція самих розробників ЦК, які вказують, що «весь правовий арсенал ЦК застосовується до цивільних відносин у сфері підприємництва» [20, с. 6].

    По-друге, видається, що лінгвістичне тлумачення обов’язково повинно носити системний характер, оскільки право — це не проста сукупність окремих норм, а їх упорядкована система. Особливо це стосується таких системо-утворюючих норм, які визначають предмет правового регулювання того чи іншого нормативного акта. Тому, якщо врахувати норми, якими визначаються, наприклад, правовий статус фізичної особи-підприємця, господарських товариств, якими врегульовуються факторинг, лізинг, комерційна концесія тощо, то очевидним є, що ЦК врегульовує і ті майнові відносини, які не обов’язково є «особистими».

    По-третє, на нашу думку, ст. 1 ЦК визначає загальне коло відносин, на які поширюється вся система регулятивних норм, викладених у цьому нормативному акті. В свою чергу, наприклад, норми гл. 76 ЦК, якими встановлені права та обов’язки сторін договору комерційної концесії, фактично визначають певне спеціальне коло суспільних відносин, на які поширюється їх дія. Тому при кваліфікації конкретних суспільних відносин норми ст. 1 ЦК та тієї ж гл. 76 будуть співвідноситись як загальна та спеціальна, а тому застосуванню підлягатимуть норми гл. 76. Звісно, такий підхід не позбавлений слабких місць, адже в такому випадку взагалі постає питання про доцільність включення до нормативних актів статей, які визначають предмет їх регулювання. Крім того, можна говорити і про неможливість співвідношення положень ст. 1 та гл. 76 ЦК як загальних та спеціальних правил, оскільки вони не регулюють одні й ті самі суспільні відносини: перша визначає коло суспільних відносин, на які поширюється закон, а другі встановлюють права та обов’язки сторін договору комерційної концесії.

    Тим не менше, видається, що ст. 1 носить характер «загальної гіпотези» для всіх інших норм, включених для ЦК: «Якщо дані відносини є особистими немайновими або майновими, то вони регулюються цим Кодексом». Кожна ж норма права гл. 76 містить гіпотезу «якщо це відносини у сфері комерційної концесії, то вони регулюються цим Кодексом наступним чином…». Таким чином, у випадку суперечності між положеннями ст. 1 та гл. 76 ЦК, матиме місце конкуренція загальної та спеціальної гіпотез, і, відповідно, застосовуватись буде спеціальна, а тому зміст «майнових відносин», зазначених у ст. 1, втрачає своє принципове значення.

    Видається, що саме на це спираються автори роботи «Проблемні питання у застосуванні Цивільного та Господарського кодексів України» та проекту постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Цивільного та Господарського кодексів при здійсненні правосуддя», які у п. 3 зазначили, що «при визначенні спеціальних норм, що підлягають переважному застосуванню перед нормами загальними, перш за все, слід враховувати зміст відповідних норм, а не включення їх до нормативно-правового акта, що в цілому може визнаватись як спеціальний» [13].

    На жаль, протилежної думки дотримувались розробники проекту Закону України «Про закони і законодавчу діяльність», які у ст. 40 цього законопроекту зазначили, що «у разі суперечностей між законами, що мають однакову юридичну силу, застосовуються закон чи окремі положення закону, які набрали чинності останніми, а при одночасному набранні чинності законами, що суперечать один одному, застосовуються відповідні положення Конституції України або закону вищої щодо них юридичної сили, а за відсутності таких положень застосовується закон, предметом якого є спеціальне регулювання даного кола суспільних відносин» [22].

    Зважаючи на визначення, яке дане у ст. 1 цього законопроекту, а також зазначення того, що застосовується закон, предметом якого є спеціальне регулювання даного «кола суспільних відносин», а не певних конкретних суспільних відносин, можна зробити висновок, що законодавець веде мову про застосування саме спеціального закону, як нормативного акта, а не спеціальних норм. Тому у випадку прийняття цього проекту як Закону України зусилля розробників проекту постанови Пленуму ВСУ щодо розв’язання досліджуваної проблеми (а на сьогодні проект постанови Пленуму ВСУ є єдиним справді компромісним варіантом) були б марними, і суперечки між цивілістами та господарниками стосовно тлумачення перших статей кодексів набудуть нового, на цей раз принципового, значення для практики регулювання відповідних відносин.

    Щоправда, слід все ж відзначити певну непослідовність авторів проекту постанови Пленуму ВСУ, які у її п. 1 вказали, що статус ЦК, як «основного» акта цивільного законодавства, є підставою переважного застосування його норм у випадку суперечності з аналогічними (але не спеціальними) нормами ГК.

    РОЗДІЛ 2. СПІВВІДНОШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО І ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ

    1. Співвідношення норм. Врахування сутності правових інститутів

    Після 16.01.2003 р., коли були прийняті Цивільний та Господарський кодекси (далі — ЦК та ГК відповідно) у літературі з’явилась значна кількість публікацій, у яких автори-прибічники цивілістичної концепції критикують величезні неузгодженості між цими двома кодексами та піддають сумніву доцільність, а то й навіть «право» на існування ГК. В свою чергу, господарники зазначали, що прийняття ГК в Україні є надзвичайно передовим рішенням і мало не манною небесною для вітчизняної економіки.

    Перше оновлення цивільного законодавства з моменту розпаду Радянського Союзу та кардинальної зміни суспільного ладу є безперечно позитивним явищем. Однак чи є прийняття ГК настільки ж позитивним явищем для вітчизняного суспільства та економіки, як це зазначають представники господарсько-правової школи?

    Беззаперечними є ті плюси ГК, на які вказує у своїй публікації О. Подцерковний. Зокрема, він говорить, що господарське законодавство є «настільки розгалужене та неосяжне, насичене такою великою кількістю законодавчих актів (не кажучи вже про підзаконні акти), що за відсутності кодифікованого акта у цій царині, по суті, унеможливлюється цілісне сприйняття порядку здійснення господарської діяльності».

    Також цілком справедливо автор підкреслює важливість існування систематизованого акта для сприйняття вітчизняного господарського законодавства іноземним інвестором.

    У той самий час О. Подцерковний стверджує, що «після набуття чинності ГК України відбулося остаточне громадське визнання галузевої специфіки господарського права», оскільки «кодифікація надає системності законодавчим нормам, виробляє єдиний предмет регулювання» [11].

    Дане твердження вказує на певною мірою штучний характер концепції господарського права, адже загальновизнано, що предмет регулювання носить первинний характер не лише щодо нормативної бази, а й щодо методу правового регулювання [16], а тому жоден нормативний акт не в змозі «виробити» те коло суспільних відносин, які він врегульовує.

    Як зазначає Р. Кабріяк, ефективність кодексу прямо пропорційна його адекватності «нравам» народу, життя якого він покликаний регулювати [6].

    Чи ефективний у даному аспекті вітчизняний ГК? Аргументи, які досить часто наводяться на користь господарського права та кодексу господарниками (наприклад, існування Інституту економіко-правових дослі-джень, введення спеціальності 12.00.04 — господарське право; господарсько-процесуальне право [4], чи навіть необхідність стабілізації економіки), відображають не усвідомлення об’єктивної потреби у ГК «знизу», а швидше формування певної ідеї та її реалізацію «згори». Адекватність ГК поглядам українського суспільства можна оцінити, навіть побіжно переглянувши правничі Інтернет-форуми, де свої думки з цього приводу відразу після 16.01.2003 р. висловили значна кількість кваліфікованих юристів-практиків. Видається, що ці думки були спрямовані не на користь ГК [24].

    Тим не менше, ГК разом із ЦК діє кілька років і очевидно, що буде діяти і надалі. Значна частина дискусій, які точаться сьогодні у сфері застосування ЦК та ГК, стосуються переважно статей, які визначають предмет регулювання цих кодексів. Наведемо основні аргументи, які використовуються під час тлумачення перших статей обох кодексів, а також стосовно можливості їх практичного застосування.

    Як бачимо, на сьогодні відсутній чіткий правозастосовчий підхід, який би дозволяв остаточно встановити пріоритет у застосуванні одного з кодексів для регулювання господарських відносин. Враховуючи дані обставини, вважаємо, що сьогодні єдиним варіантом практичного застосування ЦК та ГК залишається розв’язання існуючих колізій через співвідношення «загальні-спеціальні» норми (але не нормативні акти), тобто з переважним застосуванням логічного тлумачення.

    Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 632 ЦК «якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи зі звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору». Згідно ж із ч. 2 ст. 189 ГК ціна визнається істотною умовою договору, а ч. 8 ст. 181 ГК визначає, що «у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся)». У наведеній ситуації до договірних відносин у сфері господарювання застосовуватимуться правила ГК, оскільки в гіпотезі норми прямо вказується на спеціальний характер правового регулювання ст. 181 ГК — господарські договори.

    У той самий час, спеціальний характер можуть носити і правила поведінки, передбачені у ЦК. Наприклад, ст. 230 ГК передбачає штрафні санкції за порушення господарських зобов’язань виключно у грошовій формі. ЦК ж у ч. 1 ст. 551 вказує, що «предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно». Оскільки, ст. 551 ЦК з більшою мірою деталізації регулює питання неустойки, ніж ст. 230 ГК, то до господарських відносин застосовуватись повинні правила не ГК, а ЦК.

    Наведені ситуації є відносно простими, оскільки не стосуються випадків, коли норми ЦК та ГК є нормами «одного рівня», тобто гіпотези цих норм з однаковою деталізацією визначають предмет їх регулювання, а тому неможливо встановити, яка з них є загальною, а яка спеціальною.

    На нашу думку, у такому разі слід виходити із сутності інституту, до якого належать ті чи інші норми, а також зі змісту регульованих суспільних відносин. Приміром, при розв’язанні колізії між ст. 218 ГК та 263 ЦК стосовно визначення ознак непереборної сили (надзвичайні та/або невідворотні обставини), слід виходити із того, що інститут непереборної сили є класичним цивільноправовим інститутом. Тому застосовуватись повинні норми ЦК, які визначають як ознаки непереборної сили або надзвичайні, або невідворотні обставини. В свою чергу, при визначенні правової природи речового права, за яким майно належить державному підприємству (не заглиблюючись у саму можливість «підприємства» бути суб’єктом права), слід розуміти, що дані відносини існують виключно у сфері господарювання, а тому, вирішуючи це питання, слід звертатися до норм ГК.

    1. Аналіз суперечностей та неузгодженостей між Цивільним та Господарським кодексами України

    Проаналізуємо наявні суперечності між Цивільним та Господарським кодексами України.

    Зазначимо, що основна ідеологічна неузгодженість між ЦК та ГК у частині регулювання суб’єктів права полягає в тому, що:

    • у ЦК підприємство розглядається як

      об’єкт права — нерухомість;

    • у ГК підприємство розглядається як

      суб’єкт права.

    Виходячи з цього, у ЦК серед організаційно-правових форм юридичних осіб немає ніяких підприємств (приватних, комунальних, державних тощо).

    При цьому господарські товариства розглядаються як різновид підприємницьких товариств.

    Водночас господарські товариства за ГК розглядаються як підприємства та інші (незрозуміло які) суб’єкти господарювання.

    У результаті неможливо точно визначити статус господарських товариств, прописати їх установчі документи, визначити порядок утворення та припинення.

    Аналогічна ситуація склалася з виробничими кооперативами.

    Питання припинення юридичних осіб (припинення діяльності юридичних осіб, що все-таки не одне і те ж) повніше, ширше, краще і системніше прописані в ЦК. Крім того, спеціальною нормою до цих статей є норми ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Пропонується ст. 59 ГК виключити.

    Питання задоволення претензій кредиторів при ліквідації юридичної особи повніше, ширше, краще і системніше прописані в ЦК. Пропонується c т . 61 ГК виключити.

    Основною проблемою, яка існує між підходами до статусу юридичних осіб у ЦК та ГК України, є статус підприємства як суб’єкта чи об’єкта права.

    Перелік видів господарських товариств за ЦК та ГК по суті співпадає. Різниця полягає у послідовності переліку товариств.

    Фактично в українському законодавстві тричі дублюється перелік господарських товариств: ЦК України; ГК України; Закон України «Про господарські товариства».

    Такі повтори є недоцільними. Пропонується обмежитися переліком у ЦК, виключивши зайві норми з ГК та ЗУ «Про господарські товариства».

    Однією із самих спірних неузгодженостей між ЦК та ГК є питання щодо доцільності поділу акціонерних товариств на відкриті та закриті. Цивільний кодекс України не містить такого поділу, а розробники ставили собі завдання ліквідувати відмінності між цими видами товариств. Господарський кодекс України закріплює традиційний для України підхід, прописаний у Законі України «Про господарські товариства». Водночас, у проектах нормативних актів, зокрема у проекті ЗУ «Про емісійні цінні папери та фондовий ринок» (№4016-Д від 21 листопада 2001 p ., відхилений Верховною Радою України), робилася спроба пере- йти на європейський підхід до акціонерних товариств, згідно з яким акціонерні товариства на види не поділяються. При цьому поділу підлягає розміщення акцій на відкрите розміщення та закрите розміщення.

    Частини 4-10 мають бути однозначно виключені. На даний час ці норми містять головну суперечність між ЦК та ГК.

    Ця суперечність полягає в наявності процедури підписки на акції за ГК (ч. 8 cm . 81 ГК) та наявність розподілу першого випуску акцій між засновниками акціонерного товариства за ЦК (ч. 2 c т . 155).

    Усі проекти ЗУ «Про акціонерні товариства», які подавалися до Верховної Ради України, передбачають відсутність процедури підписки при першому розміщенні. Такий підхід узгоджується із законодавством Європейського Союзу та рекомендований консультантами AMP США.

    Крім того, більш спеціальні (ширші) норми містяться в загальному нормативно-правовому акті — Цивільному кодексі України.

    Стаття 85 ГК є повтором c т . 115 ЦК та ст. 12 ЗУ «Про господарські товариства». У таких повторах немає ніякого сенсу. Такий багатократний повтор одних і тих самих норм робить доцільним скасування cm . 85 ГК та c т . 12 ЗУ «Про господарські товариства».

    Стаття 88 ГК містить дублювання норм ст. 116 та 117 ЦК, а також ст.ст. 10 та 11 ЗУ «Про господарські товариства».

    Стаття 89 ГК є новою редакцією cm . 23 ЗУ «Про господарські товариства». У таких повторах, хоч і у новій редакції, немає ніякого сенсу.

    Фактично норми ГК стали проміжними між ЦК та Законом України «Про господарські товариства». При цьому більшість норм ГК повторюють норми ЗУ «Про господарські товариства». Потреби такого дублювання не існує.

    Для усунення суперечностей у законодавстві доцільно поєднати норми всіх трьох згаданих документів в одному.

    Найбільш новим та досконалим з перелічених законів є ЦК. Його норм цілком достатньо для врегулювання загальних положень про господарські товариства, та врегулювання діяльності повних, командитних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Для акціонерних товариств доцільно прийняти окремий Закон України «Про акціонерні товариства» різні варіанти якого давно розглядаються Верховною Радою України.

    Норми створення, діяльності виробничих кооперативів, членства у виробничому кооперативі та припинення діяльності кооперативу більш повно прописані в Господарському кодексі України. За винятком редакційних правок принципових суперечностей між нормами Цивільного та Господарського кодексів щодо регулювання виробничих кооперативів не виявлено.

    У принципі, можна здійснити об’єднання норм обох кодексів, отримавши в результаті цілісний параграф Цивільного кодексу України.

    Однак пропозиція щодо поєднання норм обох кодексів не знімає основної проблеми, яка існує між підходами до статусу юридичних осіб у Цивільному та Господарському кодексах України — статусу підприємства як суб’єкта чи об’єкта права. Вище була наведена схема-таблиця організаційно-правових форм юридичних осіб за ЦК та суб’єктів господарювання за ГК.

    Згідно із ЦК виробничий кооператив має статус підприємницького товариства.

    Згідно із ГК виробничий кооператив є підприємством. При виникненні ситуацій, які не врегульовані нормами кодексів про виробничий кооператив, необхідно застосовувати загальні норми або про підприємницькі товариства з ЦК, або про підприємства з ГК. Тому принциповим є визначення статусу підприємства.

    Визначення поняття щінних паперів» у абз. 2ч.1 c т . 163 ГК дублює ч. 1 cm . 194 ЦК. Таке дублювання є шкідливим, оскільки звужує поняття «цінних паперів» до документів, що розміщуються (видаються) тільки суб’єктами господарювання. Пропонується ч. 1 cm . 163 ГК виключити.

    Частина 2 c т. 163 ГК у гіршому варіанті дублює c т. 195 ЦК, не містить ніяких особливостей для суб’єктів господарювання і має бути виключена.

    Частина 3 c т. 163 ГК прямо суперечить ч. 1 c т . 197 ЦК. Наслідки такого неузгодження можуть бути надзвичайно негативні.

    Існує певна неузгодженість у визначенні поняття «майно» в нормах обох кодексів.

    Згідно зі c т . 190 ЦК «Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки».

    Згідно зі c т. 139 ГК «майном… визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів».

    Певна неузгодженість існує у тому, що відповідно до норми ГК до поняття майна входять «інші цінності (включаючи нематеріальні активи)». За ЦК нематеріальні блага (результати інтелектуальної, творчої діяльності та інформація) охоплюються поняттям «об’єкти цивільних прав» ( c т. 177).

    До поняття «майно» ж можуть бути віднесені тільки майнові права ( c т . 190).

    Тому під поняття «майно» підпадають тільки майнові права на об’єкти інтелектуальної власності. Немайнові права на результати інтелектуальної та творчої діяльності до поняття майна не входять, хоча і можуть мати вартісне визначення.

    Класифікація видів майна в частинах 2-7 c т . 139 ГК немає нічого спільного ні з податковим обліком, ні з бухгалтерським обліком. Пропонується істотно переробити ці норми після узгодження з Мінфіном, Держкомстатом, ДПА

    ГК не регулює відносини власності, а тому не містить істотних суперечностей в цьому питанні. У ГК лише згадується «право власності» як основне речове право (ст.ст. 133 та 134) та зустрічається це поняття по тексту.

    Основна суперечність між кодексами полягає у визначенні переліку інших речових прав, ніж право власності. Така неузгоженість більш теоретична, ніж практична і проявляється в основному на рівні конференцій, семінарів, «круглих столів» між прихильниками ЦК або ГК.

    Водночас, норми обох кодексів дозволяють дещо поєднати.

    Так, уч.1 c т . 395 ЦК речовими правами на чуже майно є:

    право володіння;

    право користування (сервітут);

    право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

    право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

    Речовими правами за ГК, крім права власності, є право господарського відання, право оперативного управління.

    Причому ч. 2 c т . 395 ЦК вказує, що «законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно», а у ч. 1 ГК йдеться, що «господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦК».

    Постійна дискусія в спеціалізованій пресі та публічних заходах тільки заплутує ситуацію.

    Для уникнення мнимої суперечності пропонується об’єднати норми ЦК та ГК, визначивши у c т . 395 ЦК, що:

    «речовими правами на чуже майно є:

    право володіння;

    право користування (сервітут);

    право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

    право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

    право господарського відання;

    право оперативного управління.

    При цьому частина друга названої статті має залишитися без змін.

    Така позиція базується на компромісі між прихильниками різних кодексів та враховує фактичну ситуацію.

    Щодо організаційно-установчих повноважень власника ( c т . 135 ГК), то вони носять специфічний характер, їхня правова природа має бути досліджена додатково. Ця норма може бути залишена у ГК (у змістовому поєднанні зі c т . 176 «Організаційно-господарські зобов’язання»).

    Норми гл. 26 ГК доцільно узгодити та інкорпорувати до ЦК. У ГК доцільно залишити оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

    Усередині c т. 230 ГК містяться певні суперечності, оскільки зі змісту цієї статті виходить, що штраф і пеня не є різновидами неустойки, а носять самостійний характер.

    Норми ЦК та ГК щодо регулювання відносин контрактації сільськогосподарської продукції доцільно об’єднати.

    Фактично йдеться про взяття за основу норм ГК, замінивши визначення договору контрактації сільськогосподарської продукції на більш вдале з ЦК.

    ГК у частині регулювання контрактації сільськогосподарської продукції не містить норм, які б не охоплюватися предметом регулювання ЦК (ч. 1 c т . 1).

    При цьому, якщо буде визнано доцільність існування ч. І cm . 272 ГК, то її слід перенести в кінець параграфу. Це дозволить чітко визначити, що договір контрактації є можливим для різних суб’єктів права, а не тільки тих, що займаються державною закупівлею сільськогосподарської продукції.

    Відносини оренди земельної ділянки регулюються довгим ланцюгом норм кількох нормативно-правових актів — ЦК — ГК — Земельним кодексом України — Законом України «Про оренду землі».

    Така розпорошеність норм ускладнює правове регулювання відносин. Норми ГК не містять ніяких істотних умов, які 6 не існували в ЦК, Земельному кодексі чи Законі України «Про оренду землі». Пропонується виключити ст . 290 ГК. [ 14 ]

    Необхідно на практиці реалізовувати принцип процесуальної економії, оскільки кількість законів не означає якості правового регулювання.

    Існує термінологічна суперечність між ЦК та ГК щодо назв договорів.

    Отже, як ми бачимо, норми ГК значною мірою дублюють чинний Закон України «Про господарські товариства» та норми Цивільного кодексу. В такому повторі немає ніякого сенсу, тому норми ГК або норми ЗУ «Про господарські товариства» (які повторюються в Кодексі) можна відмінити.

    Норми ЦК та ГК можуть бути поєднані між собою в одну структурну одиницю (параграф або главу) ЦК, що усуне низку суперечностей і

    безліч повторів у кодексах.

    РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЦИВІЛЬНОГО ТА ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ

    Як вже зазначалося вище, аналіз положень та практичне застосування Кодексів вказує на наявність окремих суперечливих моментів, ліквідувати які можливо лише виходячи із завдань нормативного регулювання відносин.

    Статтею 1 Господарського кодексу України передбачено, що він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

    Статтею ж 1 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом його регулювання є особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Також ця стаття передбачає, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

    Два одночасно прийняті законодавчі акти мають деякі неузгодженості та суперечності, які унеможливлюють їх практичне застосування.

    В цілому можна виділити такі шляхи вирішення зазначених суперечностей: 1) розмежування сфер регулювання: залишити за Господарським кодексом відносини в сфері публічного права стосовно державного регулювання підприємництва, а за Цивільним кодексом – у сфері приватних відносин. Тобто відносини, які регулюються виключно на приватних засадах, позбавлених будь-якого публічного впливу, повинні повністю регулюватися Цивільним кодексом, а Господарський кодекс регулюватиме ті відносини, де немає приватної ініціативи сторін; 2) узгодження норм двох кодексів із відповідним відсиланням кожного з них до іншого стосовно тих чи інших аспектів регулювання, усунення дублювання, розбіжностей, а також узгодження термінології.

    Подібні пропозиції є необхідними та важливими, оскільки вони направлені на узгодження між собою норм Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, що є компромісом у ситуації, яка склалася.

    В контексті викладеного питання слід зазначити, що найбільш важливими та гострими проблемами є узгодження базових інститутів цивільного права — таких як власність, юридичні особи та зобов’язання, передбачених Цивільним та Господарським кодексами України.

    Зокрема у статті 63 Господарського кодексу України вводиться поняття змішаної форми власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

    Разом з тим Конституція України, Цивільний кодекс України щодо власності визначають лише приватну, державну та комунальну власність і не виділяють змішану форму власності. Крім того, зазначений термін вказує лише на участь у заснуванні підприємства засновників різних форм власності.

    Поряд із правом власності Господарський кодекс України закріплює інститут права господарського відання та права оперативного управління, на відміну від Цивільного кодексу України, який виділяє лише право власності та інші речові права на чужі речі. Так, відповідно до частини першої статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права — право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна.

    Разом з тим вважаємо, що на сучасному етапі розвитку України з метою ефективного і раціонального використання державного майна не слід беззастережно відмовлятися від права господарського відання та права оперативного управління, оскільки продовжують існувати державні підприємства, казенні підприємства. Відмова від цих інститутів, на нашу думку, може призвести до непередбачуваних наслідків у державному секторі економіки.

    Основоположним питанням двох Кодексів є питання щодо суб’єктів відповідних правовідносин.

    1. Доцільно звернути увагу на недосконале поняття суб’єктів господарювання (в одній дефініції вживається чотири рази слово «господарський»).

    Відповідно до частини першої статті 55 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

    2. Існують різні підходи двох Кодексів до визначення підприємства. Підприємство є об’єктом у цивільних правовідносинах, у Господарському кодексі України – це суб’єкт господарювання.

    Стаття 62 Господарського кодексу України розкриває поняття підприємства як самостійного суб’єкта господарювання, створеного компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. На відміну від зазначеного, стаття 191 Цивільного кодексу України визначає, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

    3. Згідно із Цивільним кодексом України юридичні особи мають універсальну правоздатність, тобто юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа.

    Так, частиною першою статті 91 цього Кодексу встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Водночас положення Господарського кодексу України передбачають спеціальну правоздатність, тобто наявність у юридичної особи таких прав і обов’язків, які відповідають меті і завданням її діяльності (статті 57, 207 цього Кодексу).

    4. Відповідно до частини першої статті 81 Господарського кодексу України акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими, на відміну від Цивільного кодексу України, який не виділяє ці різновиди акціонерних товариств. Стаття 152 Цивільного кодексу України передбачає лише поняття акціонерного товариства.

    5. По-різному регулюють Кодекси питання створення акціонерного товариства. Наприклад, частиною другою статті 155 Цивільного кодексу України встановлено, що при заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу. Порядок проведення відкритої підписки встановлюється законом.

    Натомість згідно із частинами четвертою та восьмою статті 81 Господарського кодексу України для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками.

    6. Слід звернути увагу на уточнення питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства згідно із статтею 159 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини другої цієї статті до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить, зокрема, обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства. Разом з тим поняття «утворювати» означає засновувати, організовувати що-небудь. «Відкликання» – вид дострокового припинення повноважень посадових та службових осіб.

    7. Товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство згідно із частиною другою статті 114 Цивільного кодексу України можуть бути створені однією особою, яка стає єдиним учасником підприємства.

    Згідно із частиною першою статті 79 Господарського кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

    Тому, враховуючи зазначені положення Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, виникає запитання: чи існує необхідність у збереженні конструкції приватного підприємства, яким згідно із статтею 113 Господарського кодексу України визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці? Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання — юридичної особи. Тим більше, що поняття приватного підприємства, наведене у Господарському кодексі України, істотно відрізняється від поняття приватного підприємства, яке містив Закон України «Про підприємства в Україні» (який втратив чинність 1 січня 2004 р.), відповідно до якого приватне підприємство – це підприємство, засноване на власності фізичної особи (стаття 2 цього Закону) [21].

    З метою усунення суперечностей та неузгодженостей Цивільного та Господарського кодексів України доцільно призупинити дію Господарського кодексу України строком не менше ніж рік. Призупинення обох кодексів або Цивільного кодексу України завдасть великої шкоди правовому регулюванню приватноправовим відносинам в Україні. Призупинення Господарського кодексу України майже ніякої шкоди не завдасть, оскільки більшість питань, які регулюються цим кодексом, вже врегульовані Цивільним кодексом України та окремими законами.

    Доцільно створити робочу групу із доопрацювання Цивільного та Господарського кодексу України. Результати робочої групи повинні оформлятися конкретними проектами законів України про внесення змін та доповнень до Цивільного кодексу України (з окремих питань).

    Господарський кодекс України фактично доведеться створювати заново з ухилом на регулювання публічно правових відносин.

    Якщо така робота не матиме успіху, Господарський кодекс України краще скасувати повністю [14 , с. 261 ] .

    Отже, слід зауважити, що розв’язання практичних проблем застосування Цивільного та Господарського кодексів України можливе лише шляхом узгодження двох Кодексів.

    ВИСНОВОК

    Отже, аналізуючи вище викладене можемо зробити наступні висновки:

    Проблема співвідношення господарського і цивільного законодавства (і права) є однією з найскладніших у вітчизняній юридичній теорії. Навколо неї протягом кількох десятиріч точаться гострі дискусії. Нині з прийняттям Господарського кодексу України актуального значення набуває практично-прикладний аспект цієї проблеми — співвідношення названого Кодексу з Цивільним кодексом України. Адже зазначені кодекси не повністю узгоджені й певною мірою дублюють один одного. У цьому плані актуальним і важливим практичним завданням виступає уточнення сфер регулювання Цивільного і Господарського кодексів і на цій основі усунення дублювань і неузгодженостей у закріплених ними правових нормах.

    Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми співвідношення Цивільного і Господарського кодексів свідчить, що ця проблема викликає адекватний інтерес серед юридичної громадськості.

    Практична проблема уточнення сфер регулювання Господарського і Цивільного кодексів України, усунення дублювань та неузгодженостей у їхніх текстах не може бути вирішена без відповідного теоретичного обгрунтування. Але ж дискусія щодо співвідношення господарського і цивільного права, на мою думку, може бути найбільш плідною, якщо відбуватиметься переважно у практично-прикладному аспекті — як співвідношення вказаних кодексів з метою вдосконалення правового регулювання відносин в економіці, а також, і це важливо, із використанням нових аргументів, які грунтуються на легальній основі — нормах нових кодексів. Насамперед на тих нормах, що належать до загальних засад регулювання зазначених кодексів, визначають щодо кожного з них його предмет, цілі, принципи тощо. Пошук легальних аргументів на підтримку тієї або іншої точки зору щодо проблеми співвідношення вказаних кодексів на сьогодні є однією з важливих невирішених частин зазначеної проблеми, яка здатна відкрити шлях до розв’язання проблеми в цілому.

    Порівняльне дослідження Цивільного та Господарського кодексів України засвідчило, що основні суперечності і неузгодженості існують з таких питань:

    1) суб’єкти права (зокрема, система організаційно-правових норм);

    2) майнові відносини (питання речового права);

    3) зобов’язальні відносини (за винятком організаційно-господарських зобов’язань, які є тільки в Господарському кодексі України).

    Підводячи підсумки хотілося б ще раз звернути увагу на необхідність подальшого вдосконалення норм Цивільного і Господарського кодексів України відповідно до визначених у них предмета, цілей, загальних засад правового регулювання тощо.

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. — ОВУ. — 2003. — № 11. — Ст. 461.
    2. Господарський кодекс України від 16.01.2003. — ОВУ. — 2003. — № 11. — Ст. 462.
    3. Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / Я. М. Шевченко, Ю. Л. Бошицький, А. Ю. Бабаскін, М. В. Венецька, І. М. Кучеренко та ін. — К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. — С. 5.
    4. Знаменський Г.Л. Господарський кодекс України: концептуальний задум і реалії законотворення // Юридична Україна. — 2003. — № 5. — С. 17—23.
    5. Знаменський Г. Л. Хиби і вади статті 1 Цивільного кодексу України // Право України. — 2006. — № 6. — С. 91.
    6. Кабрияк Р. Кодификации / Пер. с фр. Л. В. Головко. — М.: Статут, 2007. — С. 440.
    7. Кузнєцова Н. С. Развитие гражданского законодательства Украины: проблемы и перспективы // Зб. тез доповідей Міжнар. наук.-практ. конф. «Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання протиріч». — К.: Вид-во КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. — С. 13.
    8. Мамутов В.К. Деклараціями справі не зарадиш, або як забезпечити реалізацію положень Господарського кодексу // Закон і бізнес. — 2003. — № 14. — 5 квіт. — С. 26.
    9. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. В. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 16.
    10. Пашков В. Специфіка підприємницьких договорів у сфері реалізації лікарських засобів// Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 5. — С. 31—33; Дрішлюк А. Агентський договір у цивільному праві // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 3. — С. 37-39 та інші.
    11. Подцерковний О. Два роки з моменту прийняття Господарського кодексу України: деякі підсумки та перспективи // Юридичний вісник України. — 2005. — № 10. — 12-18 березня. — С. 8-9.
    12. ПодцерковныйО. Нормы Гражданского и Хозяйственного кодексов о вещных правах требуют усовершенствования // Підприємництво, господарство і право. — 2003. -№6. — С. 8-11.
    13. Проект постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Цивільного та Господарського кодексів при здійсненні судочинства» // Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / За ред. А. Г. Яреми, В. Г. Ротаня. — К.: Реферат, 2005. — С. 285.
    14. Посполітак В. В., Ханик-Посполітак Р. Ю. Аналіз наявних суперечностей та неузгодженостей між Цивільним та Господарським кодексами України — К.: Видавництво «Реферат», 2005. — 264 с.
    15. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Під редакцією Яреми А.Г., Ротаня В.Г. — К.: Реферат, 2005. — 336 с.
    16. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. В. М. Карельского и проф. В. Д. Перевалова. — М.: НОРМА, 2003. — С. 267.
    17. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002. — С. 34.
    18. Шаповалова О. Шляхи подолання неузгодженостей у цивільному та господарському законодавстві України // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 3. -С. 25-26.
    19. Цивільне право України: Підручник: Кн. 1 / За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К., 2002. — С. 16 — 17
    20. 11Цивільний кодекс України: Наук.-практ. коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. — К.: Істина. — С. 6.
    21. [Електронний ресурс] Офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України — http://www.minjust.gov.ua/4744
    22. [Електронний ресурс] Проект Закону України «Про закони і законодавчу діяльність» — ;
    23. [Електронний ресурс] Електронна бібліотека юридичної літератури — http://pravoznavec.com.ua/period/article/1174/%C2
    24. [Електронний ресурс] —