Договори на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

Содержание скрыть

1. 1 Поняття та сутнiсть договорiв на розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi

1. 2 Класифiкацiя договорiв на розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi

Роздiл 2. Правове регулювання договорiв на розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi

2. 1 Поняття та елементи лiцензiйного договору

2. 4 Договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi

2. 5 Іншi договори щодо розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi

Роздiл 3. Вiдповiдальнiсть за порушення майнових прав iнтелектуальної власностi в Українi

3. 1 Сутнiсть та види вiдповiдальностi за порушення майнових прав iнтелектуальної власностi в Українi

3. 2 Судовий захист майнових прав iнтелектуальної власностi в Українi

Висновки

Високристанi джерела

Судовi рiшення

Всту п

Вiдносини, якi виникають у сферi розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi, вiдiграють важливу роль у процесi становлення та розвитку ринкової економiки в Українi. Однак у результатi неузгодженостi мiж нормами основних авторсько-правових нормативних актiв на практицi нерiдко виникають проблеми при укладеннi авторських договорiв та при захистi авторських прав. Для того щоб норми чинних законодавчих актiв дiяли як злагоджений механiзм, вони повиннi вiдповiдати основним засадам права iнтелектуальної власностi. Одним iз основних принципiв права iнтелектуальної власностi є визнання виключного характеру всiх авторських прав — як особистих, так i майнових.

З посиленням ролi результатiв iнтелектуальної, творчої дiяльностi в економiчному та культурному розвитку України особливої актуальностi набувають питання правового регулювання вiдносин у сферi iнтелектуальної власностi. Угодою про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та Європейськими Спiвтовариствами та їх державами-членами вiд 14. 06. 1994 р.[1] , ратифiкованої 10. 11. 1994 року (набула чинностi 01. 03. 1998р.) передбачається подальше удосконалення захисту прав на iнтелектуальну власнiсть для того, щоб до кiнця п’ятого року пiсля набуття чинностi Угодою забезпечити рiвень захисту, аналогiчний до iснуючого в Спiвтовариствi, включаючи ефективнi засоби забезпечення дотримання таких прав (ст. 50).. У свою чергу, Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптацiї законодавства України до законодавства Європейського Союзу»[2] вiд 18. 03. 2004 р. як один iз прiоритетних напрямiв установлює адаптацiю законодавства України в сферi iнтелектуальної власностi до стандартiв Європейського Союзу

53 стр., 26052 слов

Міжнародне приватне право

... випадкiв, встановлених законом особа може вiдмовитися вiд свого майнового права вiдмова вiд права власностi на транспортнi засоби,тварин,нерухомi речi- у порядку,встановленому ЦЗ особа може ... Пiдставами виникнення цивiльних прав та обов'язкiв,зокрема, є:1) договори та iншi правочини;2) створення лiтературних, художнiх творiв, винаходiв та iнших результатiв iнтелектуальної, творчої дiяльностi;3) ...

Необхiднiсть теоретико-правового аналiзу правового регулювання передання (вiдчуження) виключних майнових прав на об’єкти права iнтелектуальної власностi (далi — ОПІВ) зумовлена рядом завдань, серед яких необхiднiсть удосконалення правової системи охорони прав на ОПІВ та адаптацiї нацiонального законодавства у сферi охорони прав на ОПІВ до стандартiв Європейського Союзу. Цi завдання набувають особливого змiсту зважаючи на те, що Цивiльний кодекс України (далi — ЦК України) вiд 16. 01. 2003 р. № 435-1V, розмежувавши правове регулювання права власностi та права iнтелектуальної власностi та присвятивши праву iнтелектуальної власностi окрему Четверту книгу, наголосив на специфiчному правовому регулюваннi вiдносин права iнтелектуальної власностi, яке iстотно вiдрiзняється вiд права власностi.

Необхiднiсть аналiзу зазначеного питання саме у теоретико-правовому аспектi зумовлена й тим, що серед українських учених-юристiв також немає одностайностi з приводу розумiння права iнтелектуальної власностi. Так, однi українськi науковцi розглядають права на результати iнтелектуальної дiяльностi як право власностi, а iншi вважають, що термiн «iнтелектуальна власнiсть» є не бiльш як логiчна абстракцiя стосовно сукупностi виняткових прав на результати iнтелектуальної i, передусiм, творчої дiяльностi, а також прирiвнянi до них за правовим режимом засобiв iндивiдуалiзацiї юридичних осiб, продукцiї, робiт i послуг.

Оскiльки найпоширенiшою правовою формою залучення в економiчний оборот об’єктiв права iнтелектуальної власностi є договiр, особливого значення в сучасних умовах набувають проблеми правового регулювання договiрних вiдносин у сферi iнтелектуальної власностi.

Метою дипломної роботи є аналiз правового регулювання договорiв на розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi. Для досягнення мети проаналiзованi будуть: поняття та сутнiсть договорiв на розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi; класифiкацiя договорiв на розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi; поняття та елементи лiцензiйного договору; укладення та припинення лiцензiйного договору; договiр про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi; договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi; iншi договори щодо розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi; сутнiсть та види вiдповiдальностi за порушення майнових прав iнтелектуальної власностi в Українi; судовий захист майнових прав iнтелектуальної власностi в Українi.

Об’єктом дослiдження є суспiльнi вiдносини з приводу реалiзацiї особами прав iнтелектуальної власностi в Українi.

Предметом, Джерелами

Протягом останнiх п’ятдесяти рокiв у Радянському Союзi, зокрема в УРСР, здiйснювались окремi науковi дослiдження рiзних майнових прав iнтелектуальної власностi. Правничiй громадськостi вiдомi ґрунтовнi науковi працi В. А. Кабатова, Є. Л. Вакмана та І. А. Грiнгольца, У. К. Іхсанова. Крiм того, проблеми розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi частково висвiтлювались в роботах таких вiтчизняних та зарубiжних фахiвцiв, як: Б. С. Антiмонов, І. А. Бадиця, М. Й. Бару, Ю. Л. Бошицький, Л. М. Вишневецький, В. Вiлле, Е. П. Гаврилов, Л.І. Глухiвський, М. В. Гордон, І.І. Дахно, В. С. Дроб’язко, Р. Дюма, В. О. Жаров, В. Я. Іонас, О. С. Іоффе, Є. У. Іхсанов, В. О. Калятiн, Ю. М. Капiца, М. Я. Кирилова, Н. Л. Клик, В. М. Корецький, Н. В. Макагонова, Ю. Г. Матвєєв, О. М. Мельник, В. Л. Мусiяка, М.І. Нiкiтiна, Н. К. Оконська, О. А. Пiдопригора, О. О. Пiдопригора, Д. М. Притика, З. В. Ромовська, М. В. Савельєва, О. Д. Святоцький, О. П. Сергєєв, В.І. Серебровський, І. В. Спасибо-Фатєєва, І. Г. Табашнiков, Ю. П. Табуцадзе, Л. П. Тимофiєнко, В.І. Торкатюк, К. А. Флейшиц, І. Я. Хейфец, С. А. Чернишова, В. Л. Чертков, Р. Б. Шишка, О. О. Штефан та iншi.

5 стр., 2248 слов

Суб’єкти аграрного права та їх класифікація

... суб'єктiв аграрного пiдприємництва, особливiстю об'єктiв аграрного права визначається своєрiднiсть предмета аграрного права як галузi нацiонального права. 1. Поняття суб'єктiв аграрного права та їх класифiкацiя. та колективної власностi, розвитку ... частки у статутному фондi пiдприємства. Згiдно зi ст. 12 Закону України «Про господарськi товариства» вони виступають власниками переданого їм майна, ...

Методологiчну основу

обумовлюється його метою та завданнями. Дипломна робота складається з вступу, трьох взаємопов’язаних роздiлiв (що включають пiдпункти), висновкiв, списку використаних джерел.

Наприкiнцi роботи будуть пiдведенi узагальнюючi пiдсумки проведеного дослiдження.

Роздiл 1. Загальна характеристика договорiв на розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi

1. 1 Поняття та сутнiсть договорiв на розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi

кодексу Української РСР 1963 р. (статтi 500-513).

У роздiлi VI «Винахiдницьке право» (ст. 519) закрiплювалось право володiльця патенту видати дозвiл (лiцензiю) на використання його винаходу або повнiстю переуступити патент, що опосередковувалось вiдповiдним договором. Іншими словами, законодавство Союзу РСР регулювало договiрнi вiдносини у сферi авторського i винахiдницького права не в роздiлi, присвяченому зобов’язальному праву, а в роздiлах, в яких закрiплювались абсолютнi права на твори та винаходи[3] .

Така позицiя законодавця призвела до неоднозначного трактування природи авторських договорiв. Зокрема, О. Садiков висловив думку про те, що за авторським договором виникають особливi вiдноснi правовiдносини, на якi не поширюються норми зобов’язального права[4] . І хоча ця точка зору не дiстала пiдтримки в лiтературi, все ж проблема можливостi застосування загальних положень зобов’язального права до вiдносин за авторським договором залишалась вiдкритою. Як варiант її вирiшення пропонувалося внести до загальної частини зобов’язального права спецiальну норму, яка б передбачала можливiсть застосування загальних норм зобов’язального права до авторських договорiв, або вiдсилання до зобов’язального права в нормах про авторськi договори[5] .

Серед сучасних авторiв багато уваги проблемам систематизацiї законодавства про iнтелектуальну власнiсть придiлив В. Дозорцев, на думку якого, категорiя виключних прав покликана обслуговувати, перш за все, заснованi на нiй договори — про вiдчуження прав та лiцензiйнi. Виключнi права та заснованi на них договори навiть неможливо зрозумiти одне без другого, вони пов’язанi нерозривно[6] . Таким чином, В. Дозорцев, по сутi, виступив прихильником законодавчого регулювання виключних прав на об’єкти iнтелектуальної власностi в комплексi iз договiрними вiдносинами, що виникають щодо них.

права. Так, важливою новелою чинного ЦК України є видiлення в окрему главу 75 положень про договори щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi. При такому пiдходi вiдносини щодо належностi прав на об’єкти iнтелектуальної власностi (абсолютнi вiдносини) регулюються положеннями книги 4 „Право iнтелектуальної власностi”, а договiрнi зобов’язання щодо цих об’єктiв — положеннями Книги 5 «Зобов’язальне право». І не виникає жодних сумнiвiв щодо застосування до договiрних вiдносин у сферi iнтелектуальної власностi загальних положень зобов’язального права[7] .

10 стр., 4984 слов

Поняття та види об єктів авторського права

... ПРАВО, ОБ’ЄКТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА, ТВІР, ТВОРЧІСТЬ, ВЛАСНІСТЬ, ОХОРОНА. Зміст Реферат................................................................................................. 2 Вступ.................................................................................................... 4 Глава І. Авторське право: поняття та його об’єкти........................... 6 І.1 Принципи авторського ...

Закрiплення положень про договори щодо об’єктiв iнтелектуальної власностi у структурi зобов’язального права вимагає вирiшення питання про мiсце цих договорiв у системi договiрних зобов’язань. Сформувалося два основних пiдходи:

1)договори щодо об’єктiв iнтелектуальної власностi не видiляються в самостiйну групу цивiльно-правових договорiв;

2)в системi договiрних зобов’язань цим договорам вiдводиться самостiйне мiсце.

та iнших. У ЦК України Росiйської Федерацiї серед видiв договiрних зобов’язань окремо видiлено лише договiр комерцiйної концесiї.

Згiдно з другим пiдходом, договори у сферi iнтелектуальної власностi становлять вiдносно самостiйну групу цивiльно-правових договорiв. У Росiйськiй Федерацiї ця точка зору представлена, зокрема, в роботах Є. Суханова[10] , В. Бєлова[11] .

видiлив в окрему групу договори про передачу результатiв творчої дiяльностi (авторськi, лiцензiйнi договори, договори на передачу науково-технiчної продукцiї тощо)[12] .

Власне, даний пiдхiд було втiлено у ЦК України при побудовi системи окремих видiв зобов’язань: у роздiлi III книги 5 є двi глави, в яких закрiплено положення про договори, пов’язанi з об’єктами права iнтелектуальної власностi, — глава 75 «Розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi» та глава 76 «Комерцiйна концесiя». Таким чином, цивiльне законодавство України визначило самостiйне мiсце договорiв у сферi iнтелектуальної власностi в системi договiрних зобов’язань. Даний пiдхiд видається правильним з таких мiркувань.

Насамперед, вiн враховує специфiку об’єктiв права iнтелектуальної власностi як самостiйного виду об’єктiв цивiльних прав (статтi 177, 199 ЦК України).

Оскiльки ЦК України не була сприйнята проприєтарна теорiя прав iнтелектуальної власностi, у ньому цiлком обґрунтовано видiлено два самостiйнi iнститути: право власностi, об’єктами якого є речi, тобто матерiальнi об’єкти (книга 3) та право iнтелектуальної власностi, об’єкти якого — нематерiальнi за своєю природою результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi та iншi об’єкти права iнтелектуальної власностi (книга 4).

Слiд зазначити, що об’єктом цивiльних прав є дiї (послуги) та результати дiй або робiт (ст. 177 ЦК України).

Важливим є розмежування робiт як процесу i безпосереднього результату робiт чи дiй. Інодi дослiдники ототожнюють послуги i результати дiй (робiт), зазначаючи, що послуга – це дiя, внаслiдок якої створюється матерiальний предмет. Насправдi, результат є самостiйним об’єктом цивiльних правовiдносин. Це має мiсце в тих випадках, коли кредитора цiкавить саме кiнцевий результат (матерiального чи нематерiального характеру).

Подiбне розмежування дiй (послуг) i результатiв дiй знайшло вiдображення i в перелiку об’єктiв цивiльних прав, запропонованому в ст. 177 ЦК України.

У договорах може йтися також про комплексний предмет, який стосується i речей, i дiй. Наприклад, при укладеннi договору найму квартири, – об’єктом правовiдношення є житло (рiч).

6 стр., 2725 слов

Аграрне право України

... специфічної галузі українського права, як аграрне право та обумовлює актуальність цієї контрольної роботи. 1 Поняття та предмет аграрного права Аграрне право України характеризується своєрідним предметом ... сировини”, деякі норми статей Земельного кодексу України тощо. Підсумуємо: предметом аграрного права є урегульовані нормами аграрного законодавства, засновані на багатоукладності форм власності та ...

Але в процесi користування житлом наймачевi надаються рiзнi послуги (наприклад, ремонт жилого примiщення).

В цьому випадку об’єктом вiдповiдних правовiдносин необхiдно визнавати також дiї (послуги), здiйснення яких наймач може вимагати вiд наймодавця[13] .

ЦК України, «Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi»[14] , «Про охорону прав на промисловi зразки»[15] , а також мiжнароднi акти, ратифiкованi ВРУ (Конвенцiя, що засновує Всесвiтню органiзацiю iнтелектуальної власностi, Бернська конвенцiя про охорону лiтературних i художнiх творiв 1886 року тощо) та iншi.

До об’єктiв цивiльних прав належать результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi та iншi об’єкти права iнтелектуальної власностi (ст. 199 ЦК України).

Зокрема, продуктами такої дiяльностi є винаходи, промисловi зразки, твори науки, лiтератури, мистецтва незалежно вiд форми, призначення, цiнностi, а також способу вiдтворення. Результати творчої дiяльностi людського розуму оточують нас i на роботi, i в повсякденному життi[16] .

Безумовно, кожному з нас доводилося мати справу з творами лiтератури. Даний об’єкт iнтелектуальних прав поряд з iншими пiдпадає пiд правову охорону i є складним поняттям, що охоплює всi твори в галузi лiтератури, науки i мистецтва, яким би способом i в якiй би формi вони не були вираженi, як-то: книги, брошури та iншi письмовi твори; лекцiї звернення, проповiдi та iншi подiбного роду твори; драматичнi й музично-драматичнi твори; хореографiчнi твори i пантомiми; музичнi твори з текстом або без тексту; кiнематографiчнi твори, до яких прирiвнюються твори, вираженi способом, аналогiчним кiнематографiї; малюнки, твори живопису, архiтектури, скульптури, графiки i лiтографiї; фотографiчнi твори, до яких прирiвнюються твори, вираженi способом, аналогiчним фотографiї; твори прикладного мистецтва; iлюстрацiї, географiчнi карти, плани, ескiзи i пластичнi твори, що вiдносяться до географiї, топографiї, архiтектури або наук. Згаданий перелiк мiститься в ст. 2 Бернської конвенцiї про охорону лiтературних i художнiх творiв 1886 року. Як бачимо з вищенаведеного прикладу, розкриття змiсту окремо взятого поняття не вичерпується описом одного об’єкта, а передбачає вiдображення цiлого комплексу вiдповiдних об’єктiв[17] .

В ЦК України результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi розглядаються як вид нематерiальних благ (глава 15 ЦК України «Нематерiальнi блага»).

Однак правова природа цього виду об’єктiв цивiльних прав є доволi складною, про що свiдчить позначення їх як iнтелектуальної власностi, а також вмiщення книги четвертої ЦК України «Право iнтелектуальної власностi». У зв’язку з цим бiльш правильною видається оцiнка результатiв iнтелектуальної, творчої дiяльностi як комплексного за своїм характером об’єкта, який включає як немайновi, так i майновi права (право на авторство, право на опублiкування твору, право на авторський гонорар тощо).

ЦК України у ст. 418 дає визначення поняття права iнтелектуальної власностi.

Право iнтелектуальної власностi, Майновi права iнтелектуальної власностi

Результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi та iншi об’єкти права iнтелектуальної власностi створюють цивiльнi права та обов’язки, але для того, щоб цi результати визнавалися об’єктами цивiльних прав, потрiбно їх втiлення в об’єктивну форму, необхiдну для їх сприйняття iншими людьми. Наприклад, картина може бути вiдображена у полотнi, винахiд – у схемах. Не можна ототожнювати результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi та речi, в яких вони втiленi матерiально, як об’єкти цивiльних прав. Наприклад, право власностi на картину переходить до покупця, у той час як авторське право зберiгається за художником, малярем, що створив цю картину.

5 стр., 2004 слов

Право промислової власності

... договору сторона, що має винятковим правом використання результату інтелектуальної діяльності чи кошти індивідуалізації (ліцензіар), представляє боці (ліцензіату) дозвіл використовувати відповідний об'єкт інтелектуальної власності. Натомість, ліцензіат зобов'язаний приймати ...

прав з моменту їх створення; винаходи, промисловi зразки, рацiоналiзаторськi пропозицiї – з моменту квалiфiкацiї їх як результатiв iнтелектуальної працi у встановленому порядку вiдповiдними компетентними органами[19] .

Ще однiєю особливiстю результатiв творчої дiяльностi є те, що для багатьох iз них обов’язковою умовою є наявнiсть творчого рiвня та новизни.

Будь-який новий вид продукцiї або послуг є втiленням конкретної iдеї чи концепцiї i з’являється на ринку тiльки пiсля цiлого ряду доробок, вдосконалень i перетворень, спрямованих на полiпшення його споживчих якостей i конкурентоспроможностi. Правовий захист цих удосконалень i перетворень можливий саме завдяки засобам охорони прав iнтелектуальної власностi[20] .

перелiк об’єктiв права iнтелектуальної власностi

  • лiтературнi та художнi твори;
  • комп’ютернi програми;
  • виконання;
  • фонограми, вiдеограми, передачi (програми) органiзацiй мовлення;
  • науковi вiдкриття;
  • винаходи, кориснi моделi, промисловi зразки;
  • компонування (топографiї) iнтегральних мiкросхем;
  • сорти рослин, породи тварин;
  • комерцiйнi (фiрмовi) найменування, торговельнi марки (знаки для товарiв i послуг),
  • географiчнi зазначення;
  • комерцiйнi таємницi.

спадщини (право на отримання винагороди за використання твору, право на вiдтворення, опублiкування i розповсюдження авторських творiв, право на оформлення винаходу, корисної моделi тощо) входять до складу спадщини.

Перелiк видiв договорiв, на пiдставi яких здiйснюється розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi, закрiплено у ст. 1107 ЦК України.

Розглядаючи питання розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi, зокрема правового регулювання передання виключних майнових прав на ОПІВ, особливу увагу необхiдно зосередити на поняттi «виключнi майновi права».

виключний характер суб’єктивного авторського права полягає в тому, що лише сам володiлець авторського права (або iншого права iнтелектуальної власностi) може вирiшувати питання про реалiзацiю авторських правомочностей, в першу чергу тих, що стосуються використання твору[22] . В цьому розумiннi не викликає сумнiвiв, що усi авторськi права є виключними.

Однак це питання не виглядає однозначно з огляду на чинне законодавство. Проблема полягає у тому, що в новому Цивiльному кодексi України (далi — ЦК України) поняття «виключне право» має свiй власний змiст, який не збiгається iз загальновизнаним. Згiдно з пунктами 2, З ч. 1 ст. 424 ЦК України термiн «виключне право» застосовується лише до двох правомочностей суб’єкта права iнтелектуальної власностi, а саме — права дозволяти використання об’єкта права iнтелектуальної власностi, та права перешкоджати такому використанню[23] .

власностi, передбаченi чинним цивiльним законодавством України, у тому числi й право на використання об’єкта? Для вiдповiдi необхiдно провести ретельний аналiз норм чинного законодавства.

7 стр., 3400 слов

Основи адміністративного права України

... 9) акти судових органів. Важливим джерелом адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), який ... культури; в промисловості, будівництві та в сфері використання паливно-енергетичних ресурсів; у сільському господарстві, ... справах про адміністративне правопорушення» містить завдання і принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення, порядок ...

Вiдповiдно до ст. 424 ЦК України майновими правами iнтелектуальної власностi є:

  • право на використання ОПІВ;
  • виключне право перешкоджати неправомiрному використанню ОПІВ, у тому числi забороняти таке використання;

iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом

Отже, щодо прав дозволяти та перешкоджати, в тому числi забороняти неправомiрне використання твору, наявна пряма вказiвка на виключнiсть цих майнових прав. У свою чергу, право на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi законодавець не вiдносить до виключних прав iнтелектуальної власностi.

Необхiдно зазначити, що цивiльне законодавство Росiї також не в усiх випадках наголошує на виключностi авторських прав вiдповiдних суб’єктiв авторського права, проте в теорiї росiйськi науковцi завжди вiдносять всi суб’єктивнi авторськi права до виключних[24] . рис, якi йому притаманнi, а саме — належнiсть даного права лише його володiльцю та нiкому iншому. З цiєю позицiєю не можна не погодитись, оскiльки до вiднесення тих чи iнших суб’єктивних прав до виключних необхiдно пiдходити з урахуванням головної ознаки виключних прав та сутностi авторського права взагалi. Так, якщо взяти за основу те, що основною ознакою суб’єктивних авторських прав є їх первiсна належнiсть лише правоволодiльцю, не викликає сумнiвiв, що право на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi є таким само виключним, як i право дозволяти використання цього об’єкта iншiй особi.

Власнику майнових прав на ОПІВ належать, зокрема, два виключних майнових права, а саме: виключне право дозволяти використання ОПІВ (видавати лiцензiї) та виключне право перешкоджати неправомiрному використанню ОПІВ, у тому числi забороняти таке використання[25] .

Не можна не погодитися з Г. Шершеневичем, який видiляє категорiю виключних прав, зазначаючи, що мета юридичного захисту для цiєї групи прав полягає у наданнi «вiдомим особам виключної можливостi здiйснення вiдомих дiй iз забороною всiм iншим можливостi наслiдування… Цi права слiд було б назвати виключними»[26] .

На думку В. Дозорцева, основою правового забезпечення ринкового механiзму традицiйно є право власностi, пристосоване до обмежених у просторi речей, у змiст якого входять право володiння, користування та розпорядження. Для нематерiальних речей, необмежених у просторi, цей механiзм не пiдходить. Так, володiння як фiзичного панування над рiччю тут взагалi немає i не може бути, оскiльки немає самої речi. Існують лише доступнiсть i вiдомiсть, якi в силу необмеженостi об’єкта в просторi можуть одночасно мати необмежене коло осiб. Немає та не може бути правомочностi користування, передумовою якої є володiння.

Є iнша правомочнiсть — використання, що вiдрiзняється не тiльки найменуванням. За своїми натуральними властивостями нематерiальний об’єкт може бути використаний одночасно необмеженим колом осiб.

Третя правомочнiсть — розпорядження має iнший змiст: правоволодiлець може не тiльки передати своє право iншiй особi, а й надати право на використання, залишивши його за собою як за правоволодiльцем. Бiльше того, вiн може надати аналогiчнi права досить широкому колу осiб[27] .

3 стр., 1063 слов

Фінансове право України

... Предмет і поняття фінансового права Фінансове право - це сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі утворення, розподілу і використання грошових фондів (Фінансових ... методом правового регулювання. По предмету і особливостям методу правового регулювання фінансове право займає в системі права України самостійне місце. Воно має свій предмет і метод правового ...

Слушною є також думка В. Остапчук, яка зазначає, що виключнiсть (майнових прав) слiд розумiти не як належнiсть права лише однiй особi, а як закрiплення прав за особами, визначеними законом[28] .

Викладене дозволяє зробити висновок, що формi закрiплених законом за особою (власником патенту чи свiдоцтва) виключних майнових прав: дозволяти використання ОПІВ та перешкоджати неправомiрному використанню ОПІВ, у тому числi забороняти таке використання . Іншими словами, вiдносини передання виключних майнових прав на ОПІВ вимагають особливого правового регулювання, визначеного законом.

мiстяться, зокрема, у ч. 4 ст. 454 Цивiльного кодексу Росiйської Федерацiї.

У цивiлiстичнiй лiтературi та й в законодавствi досить часто вживається вираз «передача майнових прав» щодо договорiв у сферi iнтелектуальної власностi. Це послугувало пiдставою пропозицiї традицiйно назвати главу «Передача майнових прав на об’єкти права iнтелектуальної власностi»[29] . Видається такий пiдхiд не зовсiм виваженим. Справа в тому, що, як було показано вище, укладення зазначених договорiв зовсiм не обов’язково тягне за собою позбавлення права застосування об’єкта власника майнових прав, що характерно саме для термiна «передача». Тому бiльш доречно буде залишити його використання лише стосовно одного з рiзновидiв — договору про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi.

Суб’єктами правовiдносин

Укладаючи зазначенi правочини, сторони керуються принципом свободи договору. Однак є певнi обмеження у випадку специфiки об’єкта. Закон мiстить суттєвi обмеження щодо використання об’єктiв iнтелектуальної власностi, визнаних в установленому порядку секретними. Такi обмеження стосуються лише об’єктiв промислової власностi. За наявностi вiдповiдних умов твiр науки можна було б в установленому порядку визнати секретним, але Закон України «Про авторське право i сумiжнi права» не мiстить такої норми. Мiж тим, на думку деяких вчених, вона не була б зайвою, адже є закритi лiтературнi фонди[31] .

Об’єкти iнтелектуальної власностi визнаються секретними, якщо мiстять iнформацiю, в установленому порядку вiднесену до державної таємницi. Порядок визнання того чи того об’єкта секретним визначає Закон України „Про державну таємницю» вiд 21 сiчня 1994 р., нову редакцiю якого прийнято 21 вересня 1999 р[32] .

За цим Законом державна таємниця (далi також — секретна iнформацiя) — вид таємної iнформацiї, що охоплює вiдомостi у сферi оборони, економiки, науки i технiки, зовнiшнiх вiдносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди нацiональнiй безпецi України та якi визнанi у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею i пiдлягають охоронi державою (ст. 1 Закону).

Вiднесення iнформацiї до державної таємницi — процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рiшення про вiднесення категорiї вiдомостей або окремих вiдомостей до державної таємницi з установленням ступеня їх секретностi шляхом обгрунтування та визначення можливої шкоди нацiональнiй безпецi України у разi розголошення цих вiдомостей, включенням цiєї iнформацiї до Зводу вiдомостей, що становлять державну таємницю, та з опублiкуванням цього Зводу, змiн до нього (ст. 1 Закону).

Так, стосовно секретного винаходу чи секретної корисної моделi можна видати лiцензiю чи передати майновi права тiльки за погодженням iз Державним експертом з питань таємниць (пп. 6, 7 ст. 28 Закону «Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi»).

20 стр., 9859 слов

Особливості джерел трудового права України

... Сподіваюсь, що проблем на даному шляху не виникатиме. РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА 1.1 Поняття джерел Трудового права України та їх класифікація Суспільні відносини, повязані з використанням праці, вимагають належного правового регулювання. Таке ...

Наступним принциповим положенням договорiв на використання об’єктiв iнтелектуальної власностi є їх платний характер. Право розпоряджатися об’єктом має його власник, тому вiн може надати дозвiл i на безоплатне використання. Це право власника об’єкта. Проте здебiльшого договори на використання iнтелектуальної власностi є платними, взаємними, двостороннiми. Плата за використання може здiйснюватися у будь-яких правових формах. Розмiр винагороди, порядок її обчислення, строки виплати визначаються угодою сторiн. Це є принципово нове положення чинного законодавства України про iнтелектуальну власнiсть. Адже законодавством, що було чинним ранiше, розмiр винагороди, порядок обчислення, строки виплати та решта питань щодо винагороди виключно регламентувалися нормативними актами. Будь-яка свобода дiй у цьому питання не допускалася. Це загальне правило стосувалося як авторського, так i патентного права. Чинне законодавство України вирiшення цих питань вiддало на розсуд сторiн договору[33] .

у письмовiй формi

Як виняток, законом можуть бути встановленi випадки, коли зазначений договiр може укладатись усно. Зокрема, вiдповiдно до п. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право i сумiжнi права»[34] в уснiй формi може укладатися договiр про використання (опублiкування) твору в перiодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Так у справi №2-4760/06 Оболонського суду м. Києва у вiдкритому судовому засiданнi в м. Києвi цивiльну справу за позовом ОСОБА1 до ТОВ » Телерадiокомпанiя «Киевские ведомости» — Телерадiоефiр» про захист авторських прав та вiдшкодування моральної шкоди, Позивач ОСОБА1 звернувся з позовом до вiдповiдача ТОВ » Телерадiокомпанiя «Киевские ведомости» — Телерадiоефiр» про захист авторських прав та вiдшкодування моральної шкоди, зазначивши наступне.

«Циганочка» та «Тумани Петра», на якi Державним департаментом iнтелектуальної власностi видане свiдоцтво про реєстрацiю авторського права на твiр за НОМЕР1.

«Тумани Петра» та була досягнута домовленiсть про подальше погодження часу трансляцiї твору в прямому ефiрi, буде укладено договiр на публiчне використання твору та погоджено винагороду за використання твору.

«Шансон»), але його нiхто не сповiщав про публiчне використання твору, та не укладав угоди на його використання.

Вiдповiдно до довiдки ТОВ «Монiторинг України» вiд 12 травня 2005 року було пiдтверджено факт транслювання твору позивача в промiжок часу з 16 до 17 години 24 грудня 2004 року. Позивач вважає, що вiдповiдач порушив авторськi права та просив винести рiшення, яким стягнути на користь позивача 10 мiнiмальних заробiтних плат в порядку вiдшкодування матерiальних збиткiв та 6000 грн. в порядку вiдшкодування моральної шкоди.

«Тумани Петра», що пiдтверджується даними Свiдоцтва про реєстрацiю авторського права на твiр НОМЕР1 вiд 26 сiчня 2005 року та не оспорюється вiдповiдачем ( а. с. 4).

Вiдповiдно до ст. 433 ч. 1 ЦК України та ст. 8 ч. 1 Закону України «Про авторське право i сумiжнi права» визначено, що музичнi твори ( з текстом i без тексту ) є об’єктами авторського права.

Вiдповiдно до ст. 435 ч. 1 ЦК України та ст. 11 ч. 1 Закону України «Про авторське право i сумiжнi права» встановлено, що первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

Вiдповiдно до ст. 433 ЦК України використання твору здiйснюється лише за згодою автора.

«Тумани Петра» шляхом вiдтворення в ефiрi на радiостанцiї 106 FM, що пiдтверджується даними довiдки вiд 12 травня 2005 року ТОВ «Монiторiнг телебачення України» ( а. с. 5) та пiдтверджено в судовому засiданнi даними пояснень позивача i не оспорюється вiдповiдачем.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник вiдповiдача пояснила, що мiж сторонами було укладено усний договiр про пробне, одноразове, безкоштовне розмiщення в груднi 2004 року пiснi позивача «Тумани Петра».

Допитаний в судовому засiданнi в якостi свiдка ОСОБА3, який є програмним директором, пояснив, що в груднi 2004 року вiдбулась зустрiч iз позивачем, та була досягнута домовленiсть про одноразову безкоштовну трансляцiю пiснi позивача, який в свою чергу опублiкує рекламну статтю стосовно вiдповiдача в засобах масової iнформацiї.

Допитаний в якостi свiдка ОСОБА4 в судовому засiданнi пояснив, що з позивачем познайомився в 2003 року та на той час пiдтримував дружнi стосунки. Взимку 2004 року разом iз ОСОБА1 вiдвiдував офiс вiдповiдача, де вiдбулась зустрiч iз Жигуном Є. В. Свiдок представився продюсером, хоча документiв на це не мав. Була досягнута домовленiсть про трансляцiю пiсень позивача, який в свою чергу буде здiйснювати рекламу вiдповiдача в засобах масовою iнформацiї.

Допитаний в якостi свiдка ОСОБА5 пояснив, що був також присутнiй при зустрiчi позивача з програмним директором ОСОБА2, була досягнута домовленiсть про одноразову трансляцiю пiснi позивача, який в свою чергу опублiкує рекламну статтю стосовно вiдповiдача в засобах масової iнформацiї, стосовно домовленостей про оплату свiдку не вiдомо

iм’я, як автора, зазначено не було.

Вiдповiдно до ст. 33 Закону України ‘»Про авторське право i сумiжнi права» договори про передачу прав на використання творiв укладаються у письмовiй формi. Договiр про передачу прав на використання творiв вважається укладеним, якщо мiж сторонами досягнуто згоди щодо всiх iстотних умов ( строку дiї договору, способу використання твору, територiї, на яку поширюється передаване право, розмiру i порядку виплати авторської винагороди, а також iнших умов, щодо яких за вимогою однiєї iз сторiн повинно бути досягнено згоди).

Вказанi вимоги мiстить також ст. 15 Закону України «Про авторське право та сумiжнi права».

З огляду на наведене, враховуючи вимоги закону про обов’язкову письмову форму договору щодо використання твору та розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi, суд доходить висновку, що доводи представника вiдповiдача про укладення такого договору в уснiй формi не можуть бути пiдставою для вiдмови в задоволеннi позовних вимог, та вважає, що використання твору без письмового договору є порушенням авторських прав позивача[35] .

Законодавство не передбачає обов’язкової державної реєстрацiї договорiв щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi. Однак на вимогу будь-якої сторони лiцензiя на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi, лiцензiйний договiр, договiр про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi та договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi можуть бути зареєстрованi у порядку, встановленому законом. Так, сторона договору має право на офiцiйне загальнодоступне iнформування iнших осiб про укладення зазначених договорiв. Таке iнформування здiйснюється шляхом публiкацiї в офiцiйному бюлетенi «Промислова власнiсть» вiдомостей в обсязi та порядку, встановлених Державним департаментом iнтелектуальної власностi, з одночасним внесенням їх до вiдповiдного Державного реєстру[36] .

Оскiльки державна реєстрацiя зазначених договорiв є факультативною, то її вiдсутнiсть не впливає на чиннiсть прав, наданих за лiцензiєю або iншим договором, та iнших прав на вiдповiдний об’єкт права iнтелектуальної власностi, зокрема на право лiцензiата на звернення до суду за захистом свого права (ч. 1 ст. 1114 ЦК України).

Виняток iз цього загального правила стосується договору про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування iнтегральної мiкросхеми, сорт рослин чи породу тварин. У цьому випадку договiр є чинним лише з моменту його державної реєстрацiї в Державному департаментi iнтелектуальної власностi України. Такий висновок випливає з ч. 2 ст. 1114 ЦК України, згiдно з якою факт передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi, якi вiдповiдно до ЦК України або iншого закону є чинними пiсля їх державної реєстрацiї, пiдлягає державнiй реєстрацiї[37] .

Такий пiдхiд є цiлком виправданим. Зазначене пояснюється тим, що оскiльки усi охороннi документи пiдлягають обов’язковому внесенню до вiдповiдного Державного реєстру, то змiна правовласника повинна знайти у ньому вiдображення. Лише при такому пiдходi зберiгається цiннiсть реєстрiв, звернувшись до яких можна достовiрно встановити особу, що має право iнтелектуальної власностi на певний об’єкт. Як другорядну мету реєстрацiї зазначеного договору можна розглядати запобiгання можливим зловживанням власника майнових прав у формi багаторазової передачi прав на один i той же запатентований об’єкт[38] . Оскiльки авторське право на твiр виникає внаслiдок факту його створення, то не iснує необхiдностi реєстрацiї договорiв стосовно цих об’єктiв (ст. 11 Закону України «Про авторське право i сумiжнi права»).

Таким чином, договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi стосовно запатентованих об’єктiв пiдлягає обов’язковiй державнiй реєстрацiї, а стосовно об’єктiв авторського права вона є факультативною.

З урахуванням того, що договiр – це правочин двох або бiльше осiб, спрямований на виникнення, змiну чи припинення правовiдносин мiж ними, при цьому обов’язковим є волевиявлення усiх сторiн, що укладають договiр, можливо дати наступне визначення: договори щодо розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi – це група договорiв у сферi iнтелектуальної власностi, спрямованих на набуття, змiну або припинення майнових прав на об’єкти iнтелектуальної власностi.

1. 2 Класифiкацiя договорiв на розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi

Стаття 1107 ЦК України наводить перелiк видiв договорiв розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi:

1) лiцензiя на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi;

2) лiцензiйний договiр;

3) договiр про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi;

4) договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi;

5) iнший договiр щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi.

Розглянемо сутнiсть кожного з цих видiв.

Згiдно ст. 1108 ЦК України особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права iнтелектуальної власностi (лiцензiар), може надати iншiй особi (лiцензiату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об’єкта в певнiй обмеженiй сферi (лiцензiя на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi).

з урахуванням вимог цього Кодексу та iншого закону (ст. 1109 ЦК України).

За договором про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi одна сторона (творець — письменник, художник тощо) зобов’язується створити об’єкт права iнтелектуальної власностi вiдповiдно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ст. 1112 ЦК України).

За договором про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi одна сторона (особа, що має виключнi майновi права) передає другiй сторонi частково або у повному складi цi права вiдповiдно до закону та на визначених договором умовах (ст. 1113 ЦК України).

Невичерпний перелiк правочинiв пояснюється неможливiстю врегулювати все рiзнобарв’я договiрних вiдносин у сферi iнтелектуальної власностi.

У свою чергу, до предметiв договорiв купiвлi-продажу, дарування та найму (оренди) ЦК України вiдносить майновi права. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 656 ЦК України «предметом договору купiвлi-продажу можуть бути майновi права. До договору купiвлi-продажу майнових прав застосовуються загальнi положення про купiвлю-продаж, якщо iнше не випливає iз змiсту або характеру цих прав». Частина 2 ст. 718 ЦК України передбачає, що дарунком можуть бути майновi права, якими дарувальник володiє або якi можуть виникнути у нього в майбутньому. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 760 ЦК України предметом договору найму можуть бути майновi права.

У зв’язку з наведеними новелами в законодавствi України iснує потреба з’ясувати, чи всi майновi права можуть бути предметом договорiв купiвлi-продажу, дарування та найму (оренди).

Таку спробу, зокрема, здiйснили Р. О. Стефанчук та М. О. Стефанчук стосовно предмета договору купiвлi-продажу. Вони вважають, що майновi права можуть бути подiленi на речовi, виключнi (права iнтелектуальної власностi), корпоративнi, зобов’язальнi. Враховуючи, що речовi права тiсно пов’язанi з конкретною рiччю, а корпоративнi — з вiдповiдним цiнним папером чи певною рiччю, можна стверджувати, що такi права взагалi не можуть розглядатися як предмет купiвлi-продажу, оскiльки вони переходять у зв’язку з переходом вказаних об’єктiв. Тому справедливо вести мову лише щодо можливостi розглядати в якостi предмета договору купiвлi-продажу тiльки зобов’язальнi та виключнi права[39] .

Така позицiя пiдтримується й iншими авторами. Деякi науковцi, з огляду на те, що сфера застосування договорiв купiвлi-продажу майнових прав є досить вузькою, вважають, що на практицi вона пов’язана з бiржовими правочинами та вiдступленням виключних прав на об’єкти iнтелектуальної власностi[40] .

Аналогiчна ситуацiя iснує стосовно договору дарування майнових прав. Так, на думку А. Р. Домбругової, предметом договору дарування можуть бути права iнтелектуальної власностi[41] .

Оскiльки зобов’язальнi права не є предметом цiєї роботи, то залишимо їх для подальших дослiджень, а от щодо виключних прав (права iнтелектуальної власностi), якi пропонують розглядати як предмет купiвлi-продажу чи дарування, то, на наш погляд, є очевидним виключення їх з предмета договору купiвлi-продажу. Передача виключних прав на об’єкти iнтелектуальної власностi регулюється спецiальним законодавством України: законами «Про авторське право i сумiжнi права», «Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi», «Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг» тощо[42] . Однак доречно зробити уточнення, що, крiм зазначених норм, главами 75 та 76 ЦК України спецiально передбаченi договiрнi конструкцiї у сферi iнтелектуальної власностi.

Право iнтелектуальної власностi становлять особистi немайновi права iнтелектуальної власностi та (або) майновi права iнтелектуальної власностi (ч. 2 ст. 418 ЦК України).

Лише майновi права можуть бути переданi iншим особам.

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 424 ЦК України майновими правами iнтелектуальної власностi є: 1) право на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi; 2) виключне право дозволяти використання об’єкта права iнтелектуальної власностi; 3) виключне право перешкоджати неправомiрному використанню об’єкта права iнтелектуальної власностi, в тому числi забороняти таке використання; 4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

передбачена ЦК України. Однак на практицi трапляються випадки укладення договору купiвлi-продажу торговельної марки чи договору дарування винаходу тощо. Зазначене є неприпустимим. Оскiльки законодавство передбачає самостiйнi конструкцiї договорiв у сферi iнтелектуальної власностi — зi встановленням спецiальних вимог до кожного з них, то в даних випадках повинен був укладений договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд чи торговельну марку вiдповiдно.

Згiдно з ч. 1 ст. 1113 ЦК України за договором про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi одна сторона (особа, яка має виключнi майновi прана) передає другiй сторонi частково або у повному обсязi цi права вiдповiдно до закону та на визначених договором умовах.

Доречно пiдкреслити, що у сферi iнтелектуальної власностi договори не подiляються на самостiйнi види залежно вiд того, чи вiдповiдає обов’язку однiєї сторони вчинити певну дiю зустрiчний обов’язок iншої сторони щодо надання матерiального або iншого блага. Тобто, якщо, наприклад, договiр купiвлi-продажу є оплатним, а дарування — безоплатним, то договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi може бути як оплатним, так i безоплатним.

До того, ж стосовно цього договору законодавством встановленi спецiальнi вимоги, дотримання яких є необхiдним.

По-перше, всi договори щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi мають бути укладенi у письмовiй формi. На вiдмiну вiд загального правила стосовно недотримання письмової форми, для розглядуваних договорiв встановленi спецiальнi правовi наслiдки: у разi недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi такий договiр є нiкчемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).

По-друге, вiдповiдно до ч. 2 ст. 1114 ЦК України факт передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi, якi стають чинними пiсля їх державної реєстрацiї, пiдлягає ще однiй реєстрацiї. Тому договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування iнтегральної мiкросхеми, сорт рослин чи породу тварин має бути зареєстрований в Державному департаментi iнтелектуальної власностi. Вiдповiдно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин, який пiдлягає державнiй реєстрацiї, вважається вчиненим з моменту його державної реєстрацiї. Вiдповiдно, сам по собi факт укладення договору купiвлi-продажу чи дарування майнових прав на винахiд чи торговельну марку не породжує нiяких правових наслiдкiв.

власностi, передбачений ст. 1113 ЦК України.

Не менше складностей виникає стосовно договору найму (оренди) майнових прав. Якщо провести аналогiю стосовно об’єктiв права iнтелектуальної власностi, то у першому випадку, коли вiдбувається змiна право власника, мова йде про укладення договору про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi, а у другому, коли надається право використання, — лiцензiйного договору. Тому видається недоречною точка зору, що винахiд може бути предметом договору купiвлi-продажу[43] .

iнститутами, то для опосередкування вiдносин щодо розпоряджання речами та майновими правами на об’єкти iнтелектуальної власностi мають бути передбаченi окремi договiрнi форми.

Конструкцiї договорiв купiвлi-продажу, найму (оренди), призначенi для розпоряджання речами, були розробленi ще в римському правi, якому не був вiдомий iнститут права iнтелектуальної власностi (появу його пов’язують iз законодавством Францiї та США кiнця XVIII ст.)[44] . Тому виробленi ще римським правом договори купiвлi-продажу та найму важко пристосувати для розпоряджання майновими правами на об’єкти права iнтелектуальної власностi. У цьому аспектi варто погодитися з В. Крижною, що недоцiльно використовувати до нематерiальних творчих досягнень як iнститут права власностi, так i договори, що традицiйно стосуються майна[45] .

Водночас зауважимо, що у ЦК України дещо розширено коло об’єктiв купiвлi-продажу, дарування та найму (оренди) шляхом вiднесення до них майнових прав. Так, ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купiвлi-продажу можуть виступати майновi права. Аналогiчнi положення мiстяться у ст. 718 та ст. 760 ЦК України щодо договорiв дарування та найму (оренди).

Постає питання: чи можуть бути предметом договору купiвлi-продажу, дарування чи найму (оренди) майновi права iнтелектуальної власностi? З даного приводу в лiтературi висловленi рiзнi думки.

В. Луць i В. Коссак, коментуючи положення ЦК України про майновi права як предмет договорiв купiвлi-продажу та найму (оренди), як приклади наводять майновi авторськi права та майновi права промислової власностi[46] .

Росiйський автор А. Яковлєв у роботi, присвяченiй майновим правам як об’єктам цивiльних прав, констатує, що спiрним є питання стосовно можливостi застосування правил про купiвлю-продаж до обороту виключних прав, оскiльки нинi спецiальне законодавство встановлює особливий порядок оформлення правочинiв щодо їх вiдчуження (авторський договiр та iн.).

З точки зору унiфiкацiї права, теоретично до вiдчуження цих прав можливо застосовувати норми про купiвлю-продаж, проте це питання потребує прямого законодавчого вирiшення[48] .

ЦК України, проголошуючи майновi права предметом договорiв купiвлi-продажу, дарування, найму (оренди), не мiстить застережень щодо можливостi тих чи iнших видiв майнових прав бути предметом цих договорiв. Тобто предметом договорiв купiвлi-продажу, дарування, найму (оренди) можуть бути будь-якi майновi права, включаючи майновi права iнтелектуальної власностi.

З iншого боку, ЦК України закрiплює спецiальнi договiрнi конструкцiї, що стосуються розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi. Вiдтак, оскiльки у главi 75 закрiпленi спецiальнi положення, що стосуються договорiв з розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi, то рух указаного виду майнових прав в рамках цивiльного обороту має бути пiдпорядкований, у першу чергу, цим спецiальним правилам.

Із структури роздiлу III книги 5 ЦК України випливає самостiйнiсть договору про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi по вiдношенню до договору купiвлi-продажу, а також i самостiйний характер лiцензiйного договору щодо договору найму (оренди).

Проте, на наш погляд, це не виключає можливостi застосування в певних випадках окремих положень про купiвлю-продаж чи оренду до вiдносин за договорами щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi. Зрозумiло, що до вiдносин щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi не будуть застосовуватися тi положення про купiвлю-продаж, дарування, найм (оренду), якi суперечать змiсту або характеру майнових прав iнтелектуальної власностi (наприклад, положення про обов’язок продавця зберiгати проданий товар (ст. 667), тару i упаковку за договором купiвлi-продажу (ст. 685), ремонт речi, переданої в найм (ст. 776) тощо).

Водночас, окремi положення, наприклад, про цiну товару (ст. 691).

попередню оплату товару (ст. 693) та ряд iнших могли б застосовуватись i до договорiв у сферi iнтелектуальної власностi, оскiльки в главi 75 подiбних положень немає.

На наш погляд, така ситуацiя обумовлена не лише тим, що вiдповiдно до ч. 2 ст. 760 ЦК України предметом договору найму (оренди) можуть бути майновi права, а й вiдсутнiстю термiнологiчної єдностi в законодавствi України. Наприклад, щоб набути право на використання об’єкта iнтелектуальної власностi, необхiдно укласти лiцензiйний договiр. Вiдповiдно до ч. 1 ст. 1109 ЦК України за лiцензiйним договором одна сторона (лiцензiар) надає другiй сторонi (лiцензiату) дозвiл на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi (лiцензiю) на умовах, визначених за взаємною згодою сторiн з урахуванням вимог законодавства. Отже, укладаючи лiцензiйний договiр, правоволодiлець реалiзує одне з належних йому вiдповiдно до законодавства повноважень, що входить до змiсту майнових прав iнтелектуальної власностi, надаючи iншiй особi одне з майнових прав, зокрема на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi.

а лише про матерiальнi носiї, в яких втiлений твiр.

Вiдносини з надання дозволу на використання твору мають бути оформленi шляхом укладення лiцензiйного договору. Якщо ж все-таки укладено договiр оренди (найму) твору, то його сторони повиннi дiйти згоди з усiх iстотних умов, якi передбаченi законодавством стосовно лiцензiйного договору. Тобто неправильний вибiр договiрної конструкцiї не може слугувати пiдставою для обходу вимог законодавства[49] .

Вiдповiдного ч. 8 ст. 1109 ЦК України, якщо в лiцензiйному договорi про видання або iнше вiдтворення твору винагорода визначається у виглядi фiксованої грошової суми, то в договорi має бути встановлений максимальний тираж твору. Додаткова вимога передбачена i щодо правочинiв стосовно торговельної марки. Згiдно з п. 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг» вiд 15 грудня 1993 р. лiцензiйний договiр повинен мiстити умову, що якiсть товарiв i послуг, виготовлених чи наданих за лiцензiйним договором, не буде нижчою вiд якостi товарiв i послуг власника свiдоцтва i що останнiй здiйснюватиме контроль за виконанням цiєї умови. Отже, за принципом свободи договору, якщо сторони виберуть неправильну назву договору, при вирiшеннi питання, який договiр насправдi був укладений, необхiдно виходити зi змiсту договору. Тобто, якщо сторони уклали, наприклад, договiр оренди (найм) торговельної марки, до даних вiдносин треба застосовувати положення про лiцензiйний договiр. У разi виникнення труднощiв при вирiшеннi цього питання можна вдатися до тлумачення договору вiдповiдно до ст. 213 ЦК України.

Таким чином, на базi проведеного дослiдження можна дiйти висновку, що договiрнi конструкцiї купiвлi-продажу, дарування, найму (оренди) не можуть застосовуватися до майнових прав iнтелектуальної власностi.

Роздiл 2. Правове регулювання договорiв на розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi

2. 1 Поняття та елементи лiцензiйного договору

Одним з повноважень особи, яка має майновi права iнтелектуальної власностi, є виключне право дозволяти використання результату творчої дiяльностi iншими особами. Це право може бути реалiзовано шляхом видачi лiцензiї чи укладення лiцензiйного договору.

розглядають як дозвiл на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi. Так, вiдповiдно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi» (в редакцiї Закону вiд 01. 06. 2000 р.) лiцензiя — дозвiл власника патенту (лiцензiара), що видається iншiй особi (лiцензiату), на використання винаходу (корисної моделi) на певних умовах.

Лiцензiя Що стосується вiдносин iнтелектуальної власностi, то тут лiцензiю може видавати особа, яка має майновi авторськi права, чи власник охоронного документа на винахiд, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування iнтегральної мiкросхеми, сорт рослин[50] .

Лiцензiя на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi

Така лiцензiя може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною лiцензiйного договору.

Залежно вiд рiзноманiтних пiдстав (предмет, обсяг прав, умови i пiдстави їх надання тощо) можна провести класифiкацiю лiцензiй на види[52] .

За предметом лiцензiї розрiзняють: лiцензiї на винахiд, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування iнтегральної мiкросхеми, сорти рослин або об’єкт авторського права.

За обсягом прав, що надаються , розрiзняють: обмеженi й повнi лiцензiї. ЦК України закрiплює три види лiцензiй: виключна, одинична, невиключна (ч. З ст. 1108 ЦК України).

Ця вiдмiннiсть проводиться у залежностi вiд того, в якiй мiрi виключена конкуренцiя лiцензiара та iнших осiб зi сфери дiяльностi лiцензiата. Вибiр типу лiцензiї залежить передусiм вiд обсягу ринку i характеру об’єкта.

не виключає можливостi використання лiцензiаром об’єкта права iнтелектуальної власностi у сферi, що обмежена цiєю лiцензiєю, та видачi ним iншим особам лiцензiй на використання цього об’єкта у зазначенiй сферi. Отже, повноваження власника охоронного документа чи особи, яка має майновi права на об’єкт авторського права, нi за змiстом, нi за обсягом не зменшуються. У цивiлiстичнiй лiтературi невиключну лiцензiю ще називають простою.

На практицi невиключнi лiцензiї поширенi, як правило, у тих галузях, де творчi досягнення належать до сфери масового виробництва i широкого споживання. Пояснюється це тим, що тут iснує постiйна потреба у створюванiй продукцiї, тому наявнiсть декiлькох лiцензiатiв не буде перешкоджати її нормальнiй реалiзацiї. Крiм того, декiлька лiцензiатiв швидше освоять ринок. Однак слiд мати на увазi, що значна перевага невиключних лiцензiй свiдчить про слабко розвинену економiку, про недостатню конкуренцiю на внутрiшньому ринку[53] .

Одинична лiцензiя, Виключна лiцензiя

У цьому випадку лiцензiар надає лiцензiату право виняткового використання предмета лiцензiї у обумовлених межах, вiдмовляючись у той же час вiд використання i надання iншим особам лiцензiй на аналогiчних умовах. Однак за цими межами лiцензiар може як самостiйно використовувати даний результат, так i видавати iншим особам лiцензiї, що не суперечать умовам уже виданої лiцензiї.

Специфiка об’єктiв iнтелектуальної власностi дає можливiсть лiцензiару вводити рiзноманiтнi обмеження при видачi лiцензiї. Вони можуть стосуватися територiї, кiлькостi, способiв використання, сфери та термiну застосування предмета лiцензiї тощо. Так, територiя дiї наданого дозволу може збiгатися з територiальною сферою чинностi охоронного документа або бути бiльш обмеженою. Лiцензiя може бути надана не на всi можливi способи використання об’єкта iнтелектуальної власностi, а лише на деякi (застосування, виготовлення, продаж тощо).

Обсяг прав, що надаються, можна обмежити певною сферою або галуззю промисловостi чи окреслити за допомогою кiлькiсних показникiв, наприклад, виробничої потужностi, рiчного випуску продукцiї тощо. Тобто можливо одночасно надати декiлька виключних лiцензiй на один i той же результат творчої дiяльностi в рiзних межах[54] .

Лiцензiя може бути видана у межах строку чинностi виключного майнового права на об’єкт iнтелектуальної власностi. Строк лiцензiї залежить вiд багатьох чинникiв i мети, що переслiдується. Так, лiцензiї будуть бiльш тривалими у випадку високої складностi i трудомiсткостi налагодження виробництва, або коли освоєння переданих за лiцензiєю об’єктiв вимагає значних капiталовкладень, будiвництва нових споруд тощо.

деяких видiв медикаментiв).

На практицi часто зустрiчаються випадки, коли лiцензiат одержує на однiй територiї виключну лiцензiю, а на iнший — невиключну. Або лiцензiар може надати виключну лiцензiю на виробництво i невиключну на збут тощо[55] .

Змiст повної лiцензiї полягає у тому, що лiцензiар надає лiцензiату повнiстю усi права на використання об’єкта iнтелектуальної власностi протягом всього термiну її дiї. У даному випадку лiцензiя видається без будь-яких обмежень, тобто лiцензiат фактично займає мiсце лiцензiара протягом строку дiї лiцензiї.

такий вид дозволу зустрiчається рiдко.

У залежностi вiд умов надання розрiзняють: сублiцензiї, перехреснi, зворотнi i вiдкритi лiцензiї[56] .

Сублiцензiя (залежна лiцензiя)

Межi прав, що надаються за сублiцензiєю, обмежуються умовами основної лiцензiї. Лiцензiат повинен покласти на сублiцензiата такi ж обов’язки, якi взяв на себе (наприклад, стосовно якостi продукцiї).

Оскiльки сублiцензiя може бути надана в межах основної лiцензiї, то вона повнiстю залежить вiд неї i припиняється у випадку припинення її дiї.

Перехресна лiцензiя («крос-лiцензiя»), Зворотною, Вiдкрита лiцензiя

винаходу, корисної моделi, промислового зразка чи сорту рослин. У цьому випадку мито за пiдтримання чинностi патенту знижується на 50 %, починаючи з року, наступного за роком публiкацiї такої заяви. Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов’язана укласти з патентовласником договiр про платежi. За своєю суттю така лiцензiя може носити лише невиключний характер[57] .

Законодавство України надає патентовласнику право на вiдкликання вiдкритої лiцензiї, якщо нi вiд кого не надiйшло пропозицiй стосовно використання об’єкта. У цьому разi рiчний збiр за пiдтримання чинностi патенту сплачується у повному розмiрi, починаючи з року, наступного за роком публiкацiї такого клопотання.

Залежно вiд пiдстав видачi дозволу (договiр чи адмiнiстративний акт компетентного державного органу) розрiзняють добровiльнi i примусовi лiцензiї[58] .

добровiльної лiцензiї

Примусова лiцензiя

Слiд мати на увазi, що наведенi класифiкацiї носять умовний характер i їх перелiк не є вичерпним. З одного боку, це пояснюється тим, що на практицi цi види лiцензiй можуть виступати як у чистому виглядi, так i у поєднаннi. З iншого боку, аналiз лiцензiй за кожною з пiдстав розподiлу, хоча i виявить їх особливi риси, однак дасть односторонню, неповну характеристику. Тому для цiлiсної картини доцiльно кожну конкретну лiцензiю розглядати водночас з точки зору рiзних класифiкацiй.

З усiх видiв договорiв чи не найбiльше запитань викликає лiцензiя на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi. Адже у перелiку лiцензiя на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi i лiцензiйний договiр займають самостiйнi позицiї. Постає питання: наскiльки виправданою є такий пiдхiд законодавця?

Дiйсно, видача лiцензiї може бути оформлена як самостiйний документ чи шляхом укладення лiцензiйного договору. Однак сама по собi лiцензiя є одностороннiм правочином i не може розглядатися як вид договору. Аналогiчне розмежування можна провести на прикладi довiреностi як одностороннього правочину i договору доручення[59] .

Оскiльки лiцензiя є одностороннiм правочином, то недоречно включати її поряд з лiцензiйним договором як рiзновид договорiв щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi. Доцiльнiше було б лiцензiї i лiцензiйний договiр регулювати спiльно.

У частинi 1 ст. 1108 ЦК України передбачено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права iнтелектуальної власностi (лiцензiар), може надати iншiй особi (лiцензiату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об’єкта в певнiй обмеженiй сферi (лiцензiя на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi).

З даного визначення випливає розумiння лiцензiї як письмового повноваження на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi в певнiй обмеженiй сферi.

Доволi близьке, але не тотожне наведеному вище трактування сутностi лiцензiї закрiплене у статтях 426 та 1109 ЦК України, де її визначено як дозвiл на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi.

З понять «повноваження» i «дозвiл» бiльш точним та адекватним сутностi розглядуваного явища є друге, а поняття «повноваження» бiльшою мiрою стосується представництва i послiдовно вживається у главi 17 ЦК України. Суть же лiцензiї — у видачi дозволу на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi. Це, мiж iншим, узгоджується iз загальними положеннями про право iнтелектуальної власностi, визначеними у книзi 4 ЦК України: до майнових прав iнтелектуальної власностi вiднесено виключне право дозволяти використання об’єкта права iнтелектуальної власностi (ст. 424 ЦК України).

ЦК України допускає можливiсть видачi лiцензiї без укладення лiцензiйного договору: у ст. 1107 лiцензiю i лiцензiйний договiр визначено як самостiйнi види договорiв щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi. При цьому ч. 2 ст. 1108 ЦК України передбачено, що лiцензiя на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною лiцензiйного договору. Така ж позицiя простежується й у нормах книги 4 ЦК України. Зокрема, у ч. 4 ст. 426 визначено, що умови надання дозволу (видачi лiцензiї) на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi можуть бути визначенi лiцензiйним договором, який укладається з дотриманням вимог цього Кодексу та iншого закону.

Проте спецiальнi закони закрiплюють iнший пiдхiд. Так, ст. 32 Закону України «Про авторське право i сумiжнi права» (в редакцiї Закону вiд 11. 07. 2001 р.) передбачає, що автору та iншiй особi, яка має авторське право, належить виключне право надавати iншим особам дозвiл на використання твору будь-яким одним або всiма вiдомими способами на пiдставi авторського договору. Вiдповiдно до ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi» власник патенту має право дати будь-якiй особi дозвiл (видати лiцензiю) на використання винаходу (корисної моделi) на пiдставi лiцензiйного договору, а щодо секретного винаходу (корисної моделi) такий дозвiл надається тiльки за погодженням iз Державним експертом. Аналогiчнi норми мiстяться i в iнших законах (ст. 20 Закону України „Про охорону прав на промисловi зразки” вiд 15. 12. 1993 р., ст. 16 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг” вiд 15. 12. 1993 р., ст. 40 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»[60] (в редакцiї Закону вiд 17. 01. 2002 р.), ст. 16 Закону України „Про охорону прав на топографiї iнтегральних мiкросхем”[61] вiд 05. 11. 1997 р.).

правильним. Важко уявити варiант видачi суб’єктом, якому належать майновi права iнтелектуальної власностi, лiцензiї на використання об’єкта без укладення договору. Саме лiцензiйний договiр у даному випадку є пiдставою надання дозволу (видачi лiцензiї) i, водночас, засобом визначення умов видачi такої лiцензiї.

До того ж лiцензiю як таку важко розглядати як договiр. Видачу лiцензiї бiльшою мiрою розумiють як односторонню дiю, тодi як договором є дво- або багатостороннiй правочин (ст. 202 ЦК України).

Тому вiднесення лiцензiї до договорiв щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi у ст. 1107 ЦК України є помилковим, на що вже зверталась увага в лiтературi[62] .

Лiцензiйний договiр

оскiльки ЦК України дає загальнi положення стосовно всiх об’єктiв iнтелектуальної власностi, а особливостi зазначаються у спецiальних нормативних актах.

Правова характеристика договору

належний йому результат творчої дiяльностi. Тобто, укладаючи лiцензiйний договiр, правовласник нiби знiмає з контрагента встановлену законодавством заборону на використання зазначеного об’єкта iнтелектуальної власностi[63] .

Предметом

Таким чином, договiр на використання запатентованих об’єктiв iнтелектуальної власностi чи об’єктiв авторського права за своєю природою є лiцензiйним договором.

Лiцензiйний договiр укладається мiж двома сторонами: лiцензiар i лiцензiат.

Лiцензiар

Лiцензiат

При визначеннi змiсту договору сторони керуються принципом свободи договору. Однак умови лiцензiйного договору, якi суперечать положенням чинного законодавства України, є нiкчемними (ч. 9 ст. 1109, ч. 2ст. 1111 ЦК України).

вид лiцензiї,

територiю,

Законодавство передбачає, що лiцензiйний договiр укладається на строк, встановлений договором, який повинен закiнчуватися не пiзнiше спливу строку чинностi виключного майнового права на визначений у договорi об’єкт права iнтелектуальної власностi. У разi вiдсутностi у договорi умови про строк договору вiн вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинностi виключного майнового права на визначений у договорi об’єкт права iнтелектуальної власностi, але не бiльше нiж на п’ять рокiв. Якщо за шiсть мiсяцiв до спливу зазначеного п’ятирiчного строку жодна iз сторiн не повiдомить письмово iншу сторону про вiдмову вiд договору, останнiй вважається продовженим на невизначений строк. У цьому випадку кожна iз сторiн може в будь-який час вiдмовитися вiд договору, письмово повiдомивши про це другу сторону за шiсть мiсяцiв до його розiрвання, якщо бiльший строк для повiдомлення не встановлений за домовленiстю сторiн (чч. 1, 3 ст. 1110 ЦК України).

Положення ЦК України закрiплюють, що лiцензiар може вiдмовитися вiд лiцензiйного договору в разi порушення лiцензiатом встановленого договором термiну початку використання об’єкта права iнтелектуальної власностi (ч. 2 ст. 1110 ЦК України).

сублiцензiйний договiр.

договiр може мiстити умови, не передбаченi типовим лiцензiйним договором. Умови лiцензiйного договору, укладеного з творцем об’єкта права iнтелектуальної власностi, що погiршують його становище порiвняно з становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нiкчемними i замiнюються умовами, встановленими типовим договором або законо (ст. 1111 ЦК України).

2. 2 Укладення та припинення лiцензiйного договору

Лiцензiйний договiр вважається укладеним, якщо сторони дiйшли згоди щодо всiх iстотних умов (тобто тих умов, якi закон визнає iстотними або якi необхiднi для даного виду договору).

Але дiйсним лiцензiйний договiр стає вiд дати публiкацiї вiдомостей про видачу лiцензiї в iнформацiйному бюлетенi «Промислова власнiсть» та внесення їх до державного реєстру свiдоцтв України на знаки для товарiв i послуг. Дотримання письмової форми договору є необхiдною умовою його дiйсностi.

З урахуванням природи лiцензiйного договору, законодавство передбачає, що у лiцензiйному договорi визначаються: вид лiцензiї; сфера використання об’єкта права iнтелектуальної власностi (конкретнi права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта, територiя та строк, на якi надаються права, тощо); розмiр, порядок i строки виплати винагороди за використання об’єкта права iнтелектуальної власностi; якщо в лiцензiйному договорi про видання або iнше вiдтворення твору винагорода визначається у виглядi фiксованої грошової суми, то в договорi має бути встановлений максимальний тираж твору (чч. 3, 8 ст. 1109 ЦК України).

Коли лiцензiйний договiр укладається стосовно торговельної марки, то вiн повинен мiстити умову про те, що якiсть товарiв i послуг, виготовлених чи наданих за лiцензiйним договором, не буде нижчою вiд якостi товарiв i послуг власника свiдоцтва i що останнiй здiйснюватиме контроль за виконанням цiєї умови (п. 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг» вiд 15 грудня 1993 р.[65] ).

Ця норма спрямована на захист прав споживача, для якого торговельна марка слугує насамперед гарантiєю певної якостi товару.

Однак навiть у випадку вiдсутностi певних iз зазначених в ч. З ст. 1109 ЦК України умов договiр вважається укладеним.

Одночасно неоднозначними при тлумаченнi видаються положення чч. 1 i 2 ст. 1114 ЦК України. Зокрема, у ч. 1 вказаної статтi передбачено, що лiцензiя на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi та договори, визначенi статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не пiдлягають обов’язковiй державнiй реєстрацiї. Проте ч. 2 даної статтi вимагає реєстрацiю факту передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на об’єкти, права на якi виникають з моменту реєстрацiї.

Постає закономiрне питання: що розумiє законодавець у ст. 1114 ЦК України пiд поняттям «факт передання»? Так, виглядає нелогiчною структура статтi, норми котрої вказують, що договiр (тобто юридичний факт, з якого виникають цивiльнi правовiдносини) державнiй реєстрацiї не пiдлягає, проте реєстрацiї пiдлягає «факт передання» прав за цим договором. Тобто, можливо, слiд розумiти данi норми таким чином, що лише договори (юридичнi факти) про переданий виключних майнових прав iнтелектуальної власностi пiдлягають реєстрацiї, а стосовно решти правочинiв це правило не дiє. Разом з тим, договори про передання виключних майнових прав, визначенi ст. 1113 ЦК України, не пiдлягають обов’язковiй реєстрацiї у силу ч. 1 ст. 1114 ЦК України, що остаточно руйнує будь-яку логiку в юридичнiй технiцi аналiзованих статей. Отже, питання залишається вiдкритим i однозначно вiдповiсти на нього може або сам законодавець, або суб’єкт офiцiйного тлумачення законодавства — Конституцiйний Суд України.

є формою, хоча й дещо ускладненою, розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi, елементом якого є лiцензiя на торговельну марку.

З вказаних пiдстав доцiльно Главу 75 ЦК України подiлити на два параграфи, у яких чiтко провести вiдокремлення договорiв, що опосередковують передачу всього комплексу виключних майнових прав iнтелектуальної власностi, включаючи права розпорядження, вiд договорiв, якi надають право на тимчасове використання об’єктiв виключних прав, долучивши до останнього параграфу також положення про комерцiйну концесiю.

Процес iнтеграцiї України до Європейського Союзу i вступ до Свiтової органiзацiї торгiвлi передбачають комплексне реформування нацiонального законодавства у сферi комерцiйної дiяльностi та конкуренцiї. Вказане означає, що вдосконалення окремо взятих iнститутiв цивiльного права (наприклад, iнституту промислової власностi) не матиме бажаного результату, оскiльки вiдповiднi положення законодавства повиннi розглядатись також у розрiзi конкурентного права[66] .

Вказане є особливо актуальним у контекстi лiцензiйних договорiв на використання торговельної марки, адже суб’єкт виключних прав на торговельну марку за рахунок повноважень, котрi надає йому свiдоцтво, може регулювати кiлькiсно, якiсно i територiально обiг маркованих товарiв i не тiльки тих, що належать йому на правi власностi, а й тих, власником яких є лiцензiат. З цього приводу доречною є думка В. Базилевича, який вказував: забезпечуючи штучну диференцiацiю товарiв i послуг, засоби їх iндивiдуалiзацiї уможливлюють зростання монопольної влади окремих товаровиробникiв, що сприяє збiльшенню їх доходiв[67] .

спiльного ринку (статтi 81 (1), 82 (1) та 87 (2) Договору про заснування Європейського Спiвтовариства вiд 25. 03. 1957 р.) i, вiдтак, їх заборони. Зазначенi положення доцiльно визнати кращою комерцiйною практикою i вважати звичаями дiлового обороту, тобто джерелом нацiонального права. Викладений пiдхiд обґрунтований у тому числi й тим, що у такому разi вiдбуватиметься поступове наближення нацiонального законодавства до європейських правових стандартiв. Приклади зазначеного вже мають мiсце в сучасному українському нормотвореннi.

чи будь-якi iншi торговельнi умови; (b) обмежують чи контролюють виробництво, ринки, технiчний розвиток або iнвестицiї; (с) розподiляють ринки чи джерела постачання; (d) застосовують неоднаковi умови в еквiвалентних правочинах з iншими торговельними сторонами, створюючи цим невигiднi для них умови конкуренцiї; (e) обумовлюють укладання договорiв прийняттям додаткових зобов’язань iнших сторiн, якi, за своєю суттю чи згiдно з торговельними звичаями, не пов’язанi з предметом даних договорiв.

Викладенi вище умови вiдображенi в нацiональному законодавствi, а саме у ч. 2 ст. 6 Закону «Про захист економiчної конкуренцiї»[68] (далi — Закон № 2210-14), яка визначає антиконкурентнi узгодженi дiї суб’єктiв господарювання.

Фактично торговельна марка, як комерцiалiзований об’єкт iнтелектуальної власностi, є об’єктом узгоджених дiй суб’єктiв господарювання, оскiльки використовується вже принаймнi двома господарюючими суб’єктами як засiб проти змiшування з конкурентами. Так, вiдповiдно до ст. 9 вказаного Закону № 2210-14 узгодженi дiї стосовно прав iнтелектуальної власностi у контекстi лiцензiйних договорiв не пiдпадають пiд квалiфiкацiю антиконкурентних узгоджених дiй, котрi забороняються законом у тiй частинi, у якiй вони обмежують у здiйсненнi господарської дiяльностi сторону угоди, котрiй передається право, якщо цi обмеження не виходять за межi законних прав суб’єкта права iнтелектуальної власностi. З аналiзу ч. 2 зазначеної статтi випливає, що не виходять за межi прав, зазначених у ч. 1 цiєї статтi, обмеження стосовно обсягу прав, якi передаються, строку та територiї дiї дозволу на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi, а також виду дiяльностi, сфери використання, мiнiмального обсягу виробництва[69] .

Питання про обсяги виробництва потребують додаткового законодавчого регулювання, актуальнiсть якого чiтко виявляється у контекстi лiцензiйного договору на використання торговельної марки. У свою чергу слiд звернути увагу на те, що обмеження стосовно обсягу прав (виду лiцензiї), строку, територiї, виду дiяльностi, сфери використання виступають звичайними умовами для таких договорiв, виходячи зi змiсту ч. З ст. 1109 ЦК України.

Так, встановлення мiнiмального обсягу виробництва товарiв, маркованих об’єктом лiцензiйного договору, випливає з припису абз. З ч. 4 ст. 18 Закону «Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг» про те, що використанням знака власником свiдоцтва вважається також використання його iншою особою за умови контролю з боку власника свiдоцтва. Звiдси, умова про мiнiмальний обсяг маркованої продукцiї (який буде достатнiм для визнання факту такого використання) є справедливою, оскiльки випливає з правового статусу лiцензiара.

Іншими словами, лiцензiйний договiр на використання торговельної марки може також мiстити умову про максимальний обсяг маркованих товарiв. Допустимiсть такого висновку непрямо випливає з невиключностi перелiку, наведеного у ч. З ст. 1109 ЦК України, щодо сфери використання об’єкта iнтелектуальної власностi, а також зi змiсту ч. 8 вказаної статтi, положення якої має застосовуватись за аналогiєю до лiцензiйного договору на використання торговельної марки. Згiдно з цитованою нормою, якщо у лiцензiйному договорi про видання або iнше вiдтворення твору винагорода визначається у виглядi фiксованої грошової суми, то в договорi має бути встановлений максимальний тираж твору.

Дiю лiцензiйного договору може бути припинено за взаємною згодою сторiн або за рiшенням суду. Сторони, якi мають намiр достроково припинити дiю лiцензiйного договору, укладають угоду про дострокове припинення лiцензiйного договору i на пiдставi цього подають до Держдепартаменту пiдписану ними заяву про внесення змiн до реєстру лiцензiйних договорiв у зв’язку з достроковим припиненням дiї лiцензiйного договору. Розгляд документiв та внесення змiн вiдбувається протягом двох мiсяцiв вiд дати надходження заяви[70] .

Договiр може бути визнано недiйним на пiдставi рiшення суду, iнiцiатором якого можуть виступити тi самi суб’єкти, що в iнших видах договорiв (сторони договору, державнi органи).

Вiдомостi про внесення змiн до лiцензiйного договору, визнання його недiйсним або дострокове припинення його дiї пiдлягають обов’язковiй реєстрацiї в бюлетенi „Промислова власнiсть”.

Із метою захистити майновi права та iнтереси iнтелектуальної власностi рiзних об’єктiв договорiв у сферi iнтелектуальної власностi уповноваженi вiдомства або творчi спiлки можуть затверджувати типовi форми лiцензiйних договорiв.

2. 3 Договiр про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi , Договiр про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi

Правова характеристика договору: консенсуальний, двостороннiй, оплатний чи безоплатний.

Положення ст. 1112 ЦК України визначають коло суб’єктiв, способи та умови якi виникають при укладеннi договору про створення на замовлення i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi.

Визначення замовлення наведено у ч. 6 ст. 33 Закону України «Про авторське право i сумiжнi права». За авторським договором замовлення автор зобов’язується створити у майбутньому твiр вiдповiдно до умов цього договору i передати його замовниковi. Договором може передбачатися виплата замовником авторовi авансу як частини авторської винагороди. Крiм цього, в ч. 2 ст. 33 Закону зазначено, що авторська винагорода визначається у договорi у виглядi вiдсоткiв вiд доходу, отриманого вiд використання твору, або у виглядi фiксованої суми чи в iнший спосiб. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мiнiмальнi ставки, встановленi Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України «Про затвердження мiнiмальних ставок винагороди (роялтi) за використання об’єктiв авторського права i сумiжних прав» вiд 18 сiчня 2003 р. № 72[71] .

Договiр про створення на замовлення i використання твору належить до змiшаних договорiв, адже в ньому мiстяться елементи двох типiв договорiв: договору пiдряду (статтi 837, 854 ЦК України) i лiцензiйного договору (статтi 1109—1111 ЦК України).

На пiдставi цього договору бажано окремо виплачувати два види авторської винагороди: за створення твору i за його використання. Тариф авторської винагороди за створення твору може встановлюватись, наприклад, iз розрахунку вартостi однiєї сторiнки певного формату або виходячи в вартостi певної кiлькостi друкованих знакiв у творi, або залежно вiд кiлькостi реалiзованих примiрникiв твору.

Виплата (окремо) двох видiв винагороди пов’язана з тим, що з авторської винагороди за використання твору не нараховуються та не утримуються страховi внески до Пенсiйного фонду України i фондiв соцiального страхування (у зв’язку з вiдсутнiстю фактично виконаної роботи).

На вiдмiну вiд винагороди за створення твору, при виплатi якої не передбачено звiльнення вiд сплати страхових внескiв до Пенсiйного фонду України

Визначення цiни договору досить складний процес. Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 3 жовтня 2007 року № 1185 затверджено Нацiональний стандарт № 4 «Оцiнка майнових прав iнтелектуальної власностi»[72] .

Нацiональний стандарт N 4 (далi — Стандарт) є обов’язковим для застосування суб’єктами оцiночної дiяльностi пiд час проведення оцiнки майнових прав iнтелектуальної власностi, а також особами, якi здiйснюють вiдповiдно до законодавства рецензування звiтiв про оцiнку. Стандарт може застосовуватись для визначення розмiру збиткiв, завданих у зв’язку з неправомiрним використанням об’єктiв права iнтелектуальної власностi (п. 1) .

Для проведення оцiнки майнових прав iнтелектуальної власностi застосовуються такi методичнi пiдходи: дохiдний, порiвняльний, витратний (п. 8).

Оскiльки йдеться про створення об’єкта iнтелектуальної власностi, то творець за загальним правилом зобов’язаний виконати замовлення особисто.

чи не буде це розпорядженням майновими правами на ще не створений об’єкт iнтелектуальної власностi[73] .

Так у справi № 2- 136/07, яка розглядалася Кiровським районним судом м. Кiровограду за позовом ОСОБА1, ОСОБА2 до Обласного комунального виробничого пiдприємства „Днiпро-Кiровоград» про порушення прав власникiв патенту, стягнення винагороди та моральної шкоди, позивачi звернулися до суду з позовом, в якому зазначили, що 30 сiчня 2002 року комiсiєю вiдповiдача здiйснено випробування нового Українського хлоратора ХТ-2 авторiв та власникiв патенту на винахiд-позивачiв. Результати випробування показали високi якостi i технiчнi можливостi нового винаходу. 30. 01. 2002 року вказаний апарат для хлорування води було впроваджено на Днiпровськiй водопровiднiй станцiї в технологiю очистки води. За довiдкою начальника вiдповiдача рiчний економiчний ефект вiд впровадження Українського хлоратора ХТ-2 складає 120354,8 грн., а термiн окупностi визначено в 1 мiсяць. Пiсля отриманого вiдгуку вiдповiдач отримав пiдставу для укладання лiцензiйного договору з власником патенту, але до цього часу вiд укладання лiцензiйного договору ухиляється, протиправно використовуючи належну їм iнтелектуальну власнiсть без їхньої згоди. Виходячи з щорiчного економiчного ефекту в розмiрi 120354,8 грн. за перiод з 30. 01. 2002 року по 30. 01. 2006 року їм завдано шкоди в розмiрi 481419,2 грн., якi просили стягнути з вiдповiдача на свою користь. Порушенням їх прав та законних iнтересiв завдано моральної шкоди, яка полягає у порушеннi права iнтелектуальної власностi, порушеннi нормальних життєвих зв’язкiв через тяжкий матерiальний стан, неможливiсть продовження активного творчого громадського життя, порушення стосункiв з оточуючими людьми, рiзким погiршенням Стану здоров» я. Просили суд стягнути з вiдповiдача 100000 моральної шкоди. Крiм того, просили суд зобов’язати вiдповiдача укласти з ними лiцензiйний договiр на п’ятий рiк використання Українського хлоратора ХТ-2 до закiнчення строку чинностi патенту. Пiд час знаходження справи в провадженнi суду позовнi вимоги неодноразово змiнювали. Остаточно визначившись з позовними вимогами, просили суд зобов`язати вiдповiдача виплатити на їхню користь матерiальну шкоду в розмiрi 584081 гри. за перiод використання Українського хлоратора ХТ-2 -4 роки 10 мiсяцiв 7 днiв та моральну шкоду в розмiрi 100000 грн.

Представник вiдповiдача позов не визнав i пояснив суду, що мiж ОКВП „Днiпро-Кiровоград» та Кiровоградським державним технiчним унiверситетом ІНФОРМАЦІЯ1року укладено Договiр НОМЕР1. 102 про створення науково-технiчної продукцiї, за яким проводились роботи по удосконаленню, проведенню випробувань, впровадженню з документальним оформленням можливостi експлуатацiї Українського хлоратора ХТ-2 конструкцiї ОСОБА1. на Днiпровськiй водопровiднiй станцiї. Договiр на впровадження в технологiчний процес вказаного пристрою не укладався. Договiр НОМЕР1. 102 повинен був виконуватись поетапно. Умовами Договору НОМЕР1. 102 було передбачено виконання семи етапiв робiт iз чiтко визначеними строками для виконання. При виконаннi кожного етапу робiт складається промiжний акт здачi-приймання етапу. Приймання та оцiнка наукової продукцiї здiйснювалась вiдповiдно до Технiчного завдання на виконання науково-дослiдних робiт вiд ІНФОРМАЦІЯ1 року. Остаточний термiн здачi робiт закiнчувався 31. 12. 2003 року. В результатi виконання Договору було виконано лише 2 етапи та складено 2 промiжних акти здачi-приймання етапiв вiд 02. 05. 2002 року та вiд 02. 07. 2002 року. По першому етапу проведено збiр вихiдних даних, виготовлено експериментальний зразок та проведено контроль за монтажем експериментального зразка; по другому етапу проведено випробування експериментального зразка на режимах на оброблено вихiднi данi. Впровадження в технологiчний процес Українського хлоратора ХТ-„ було передбачено шостим етапом робiт, який так i не було виконано. Для введення Українського хлоратора ХТ-2 у технологiчний процес необхiдне проектне рiшення, яке б повнiстю вiдповiдало вимогам правил ПБХ-93 та пройшло вiдповiдну експертизу. Позивачi жодного разу не звертались з вимогою про повернення належного їм хлоратора, проти чого пiдприємство не заперечує.

Судом встановлено, що позивачi є власниками патенту на винахiд-Український хлоратор ХТ-2.

1. 04. 2002 року мiж: Кiровоградським державним технiчним унiверситетом та вiдповiдачем було укладено договiр НОМЕР1. 102 (далi — Договiр) про створення (передачу) науково-технiчної продукцiї. Предметом даного Договору є удосконалення, проведення випробування, впровадження з документальним оформленням можливостi експлуатацiї Українського хлоратора ХТ-2 конструкцiї ОСОБА1. на Днiпровськiй водопровiднiй станцiї (п. 10).

Змiст i термiни виконання основних етапiв визначенi календарним планом. Технiчним завданням на виконання науково-дослiдної роботи на удосконалення, впровадження i оформлення Українського хлоратора ХТ-2 визначено 6 етапiв НДР. П. 7 визначено, що пiсля виконання етапiв робiт виконавець представляє замовнику акт про виконання етапу i рахунок на оплату етапу, який повинен бути розглянутий замовником в 10-денний строк.

Сторонами не оспорюється, що на виконання даного Договору виконавцем (КДТУ) виконано лише 2 етапи робiт, зокрема-збiр вихiдних даних, виготовлення експериментального зразка, контроль за монтажем експериментального зразка; випробування експериментального зразка на режимах, обробка отриманих даних.

Вiдповiдно до абз. З ч. 2 ст. 31 Закону України „Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi» не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, використання запатентованого винаходу корисної моделi з науковою метою або в порядку експерименту.

На думку суду, Український хлоратор ХТ-2 на Днiпровськiй водопровiднiй станцiї використовуються на пiдставi Договору НОМЕР1. 102 саме з науковою метою та в порядку експерименту, у зв’язку з чим таке використання не є порушенням прав позивачiв, що випливають з патенту.

На даний час Український хлоратор ХТ-2 не впроваджено у технологiчнiй процес по хлоруванню води.

Враховуючи викладене в задоволеннi позовних вимог про стягнення 584081 грн. за перiод використання Українського хлоратора ХТ-2 — 4 роки 10 мiсяцiв 7 днiв слiд вiдмовити.

Таким чином, важливо проводити розмежування мiж розпорядженням уже наявними суб’єктивними правами i встановленням механiзму розподiлу прав на створенi в майбутньому об’єкти. У договорi про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi не йдеться про вiдчуження майнових прав. Тому сам по собi факт укладення такого договору зовсiм не свiдчить про виникнення майнових прав у замовника чи творця у момент його укладення. Сторони лише узгоджують механiзм розподiлу прав на об’єкти, що будуть створенi при виконаннi договору[75] .

Аналогiчний приклад можна навести з галузi сiмейного права. Так, за загальним правилом, майно, нажите подружжям пiд час шлюбу, є їх спiльною сумiсною власнiстю. Однак особи, що вступають у шлюб, можуть укласти шлюбний договiр, у якому передбачити iнший механiзм розподiлу прав на нажите в майбутньому майно. У цьому випадку при роздiлi майна буде застосовуватися не норма Сiмейного кодексу України, а погоджений особами, що вступають у шлюб, порядок розподiлу прав. І таких аналогiв можна наводити багато[76] .

Таким чином, положення актiв цивiльного законодавство в силу їх диспозитивностi надають право сторонам самостiйно встановлювати правила, за якими у наступному будуть розподiленi майновi права на новостворенi об’єкти. Однак, якщо сторони договору не скористалися цим правом, то застосовується загальне правило: майновi права iнтелектуальної власностi на об’єкт, створений за замовленням, належать творцевi цього об’єкта та замовниковi спiльно, якщо iнше не встановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК України).

Винятком з цього положення є розподiл прав на твiр образотворчого мистецтва. У цьому випадку оригiнал твору, створеного за замовленням, переходить у власнiсть замовника, а майновi права iнтелектуальної власностi на цей твiр залишаються за його автором, якщо iнше не встановлено договором (ч. 3 ст. 1112 ЦК України).

Такий пiдхiд обумовлено тим, що стосовно твору образотворчого мистецтва сам нематерiальний об’єкт iнтелектуальної власностi нерозривно пов’язаний з матерiальним носiєм.

Проаналiзувавши загальне правило, можна зробити однозначний висновок: сторонам доцiльно в договорi обумовлювати механiзм розподiлу прав на створений за замовленням об’єкт iнтелектуальної власностi. Адже бiльш доречним є чiтке розмежування прав кiлькох осiб на один об’єкт.

До того ж законодавчо передбачено, що договiр про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi повинен визначати способи та умови використання цього об’єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК України).

Умови договору про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi, що обмежують право творця цього об’єкта на створення iнших об’єктiв, є нiкчемними (ч. 4 ст. 1112 ЦК України).

2. 4 Договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi

Стаття 1113 ЦК України присвячена договору про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi, адже саме укладення такого договору є основною правовою формою передання виключних майнових прав на ОПІВ.

договором про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi

Правова характеристика договору: реальний, двостороннiй, оплатний чи безоплатний.

Оскiльки ЦК України обумовлено, що передача прав здiйснюється вiдповiдно до закону, можна зробити такий висновок: правонаступником власника виключних майнових прав на ОПІВ (далi — правонаступник) може бути будь-яка фiзична або юридична особа. Зважаючи на те, що вiдповiдно до законiв «Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг» вiд 15. 12. 1993 р., «Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi» вiд 15. 12. 1993 р. «Про охорону прав на промисловi зразки» вiд 15. 12. 1993 р. особою є фiзична або юридична особа, правонаступником не можуть бути фiлiї та представництва, якi вiдповiдно до ч. З ст. 94 ЦК України не є юридичними особами.

Змiстом договору про передання виключних майнових прав на ОПІВ є умови (пункти), визначенi на розсуд сторiн i погодженi ними, та умови, якi є обов’язковими вiдповiдно до актiв цивiльного законодавства.

Однак сама природа охоронюваного права, зумовлює деяку специфiку умов договору. Як зазначалося, власнику патенту (свiдоцтва) належать виключнi майновi права, отже, видача охоронного документа (зокрема патенту на винахiд, промисловий зразок, корисну модель) є необхiдною умовою iснування прав, тобто зазначений договiр може бути укладено лише з дати, наступної за датою їх державної реєстрацiї[77] .

обмеження прав, що переходять до правонаступника. Комплекс прав на охоронюваний об’єкт завжди єдиний, усi права можуть передаватися тiльки в цiлому, що буде пiдтверджено i передачею патенту[78] .

Власник може передати виключнi майновi права на ОПІВ тiльки у тому обсязi, в якому вони належать йому на момент укладення договору. Це означає, зокрема, що права переходять до правонаступника лише на термiн дiї охоронного документа, що залишився.

Чинним ЦК України передбачено, що укладення договору про передання виключних майнових прав на ОПІВ не впливає на лiцензiйнi договори, якi були укладенi ранiше (ч. 2 ст. 1113 ЦК України), але якщо передання виключних майнових прав на ОПІВ здiйснюється за наявнiстю дiючих лiцензiйних договорiв, бажано, щоб власник виключних майнових прав проiнформував правонаступника про укладенi лiцензiйнi договори.

Принциповi особливостi мають договори про передання виключних майнових прав на ОПІВ, якi належать кiльком особам. Вiдповiдно до ст. 428 ЦК України право iнтелектуальної власностi, що належить кiльком особам спiльно, може здiйснюватися за договором мiж ними. За вiдсутностi такого договору право iнтелектуальної власностi, що належить кiльком особам, здiйснюється спiльно.

майновi права на ОПІВ.

У випадку, коли власник бажає, щоб одна або декiлька осiб стали спiввласниками виключних майнових прав на ОПІВ, йому необхiдно укласти з майбутнiм спiввласником (спiввласниками) договiр про передання виключних майнових прав на ОПІВ у спiввласнiсть.

Якщо один або декiлька (але не всi) спiввласникiв виключних майнових прав бажають передати свої виключнi майновi права на ОПІВ будь-якiй iншiй особi (особам), договiр про передання виключних майнових прав на ОПІВ укладається мiж особами, якi бажають передати виключнi майновi права на ОПІВ, та особами, яким передаються виключнi майновi права у спiввласнiсть (правонаступникам).

У договорi необхiдно чiтко визначити, хто конкретно iз спiввласникiв передає свої права, кому вони передаються та хто буде володiльцем охоронного документа в результатi такої передачi. У цьому випадку необхiдна згода тих власникiв, якi залишаються володiти охоронним документом[79] .

Змiстом договору про передання виключних майнових прав на ОПІВ є iстотнi та факультативнi умови. Істотною умовою такого договору є обов’язок власника виключних майнових прав на ОПІВ передати належнi йому виключнi майновi права, а правонаступника — прийняти зазначенi права та сплатити обумовлену договором винагороду (у разi якщо договiр вiдплатний).

  • визначення сторони договору, на яку покладається обов’язок вчинити необхiднi дiї щодо подання документiв до Державного департаменту iнтелектуальної власностi для публiкацiї в офiцiйному бюлетенi «Промислова власнiсть» та внесення до вiдповiдних державних реєстрiв вiдомостей про передання виключних майнових прав на ОПІВ;

  • конфiденцiйностi;

  • порядку розрахункiв та нарахування пенi у разi прострочення сплати необхiдних платежiв;

  • порядку передання технiчної документацiї (креслення тощо);

  • порядку вирiшення спорiв.

Договiр вважається дiйсним, якщо вiн складений у письмовiй формi та пiдписаний сторонами договору.

Законодавством встановлено, що у договорi повиннi бути зазначенi: сторони договору (повне офiцiйне найменування та мiсцезнаходження — для юридичної особи; прiзвище, iм’я, по батьковi та мiсце проживання — для фiзичної особи); номер патенту/свiдоцтва; назва винаходу (корисної моделi, промислового зразка); предмет договору[80] . Договiр пiдписується його сторонами. Пiдпис особи, яка пiдписує договiр вiд iменi юридичної особи, складається з повного найменування її посади, особистого пiдпису, iнiцiалiв, прiзвища. Також договiр повинен мiстити дату та мiсце його укладення. Оскiльки вiдповiдно до абзацу другого ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, пiдписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довiренiстю, законом або iншими актами цивiльного законодавства, бажано, щоб у договорi було зазначено, якими саме документами зазначених осiб уповноважено на пiдписання договору вiд iменi юридичної особи.

Аналiз правового регулювання передання виключних майнових прав на ОПІВ був би неповним без розгляду процедури державної реєстрацiї факту передання виключних майнових прав. Частиною 1 ст. 1114 ЦК України встановлено, що договори про розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi не пiдлягають обов’язковiй державнiй реєстрацiї. У той самий час вiдповiдно до ч. 2 ст. 1114 ЦК України факт передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi пiдлягає державнiй реєстрацiї для тих ОПІВ, якi є чинними пiсля їх державної реєстрацiї.

Пiд фактом передання виключних майнових прав розумiють будь-яку не заборонену законом форму передачi виключних майнових прав, серед яких передання виключних майнових прав на ОПІВ: за договором про передання виключних майнових прав; за договором дарування; за засновницьким договором (як вклад до статутного капiталу юридичної особи); на пiдставi заповiту тощо[81] .

Зазначенi положення ЦК України викликають декiлька запитань:

— по-перше, чи не суперечать одне одному положення ЦК України, вiдповiдно до яких договори щодо розпоряджання майновими правами на ОПІВ не пiдлягають обов’язковiй державнiй реєстрацiї, а факт передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi пiдлягає такiй реєстрацiї?

— по-друге, з якого моменту власник виключних майнових прав на ОПІВ поступається належними йому виключними правами, а правонаступник їх набуває, — з дати пiдписання договору про передання виключних майнових прав (вiдповiдно до ч. З ст. 639 ЦК України договiр є укладеним з моменту його пiдписання сторонами) чи з дати державної реєстрацiї факту передання виключних майнових прав?

вiд права власностi. Вважаємо, що саме тому ЦК України введено правову конструкцiю «факт передання виключних майнових прав», що за своєю природою є правочином (адже вiдповiдно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дiя особи, спрямована на набуття, змiну або припинення цивiльних прав та обов’язкiв).

Разом iз тим природа та специфiка ОПІВ вимагає спецiально регламентованої законом системи правової охорони та процедури реєстрацiї цього факту. Зокрема, для такої реєстрацiї необхiдна державна система правової охорони iнтелектуальної власностi, до складу якої входять центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони iнтелектуальної власностi (Мiнiстерство освiти i науки України), а також сукупнiсть експертних, наукових, освiтнiх, iнформацiйних та iнших вiдповiдної спецiалiзацiї державних закладiв, що входять до сфери її управлiння, на якi покладено функцiї, зокрема, ведення державних реєстрiв прав на ОПІВ. Саме тому реєстрацiя факту передання виключних майнових прав на ОПІВ видiлена в окрему процедуру, яка iстотно вiдрiзняється вiд процедури державної реєстрацiї правочинiв, передбаченої Тимчасовим порядком державної реєстрацiї правочинiв, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 26. 05. 2004 р. № 671.

передання виключних майнових прав пiдлягає такiй реєстрацiї. Для цього до уповноваженого органу подається, зокрема, договiр про передання виключних майнових прав як пiдтвердження дiї осiб, спрямованої на набуття, змiну або припинення цивiльних прав та обов’язкiв (у нашому випадку передання виключних майнових прав).

З цього можна зробити припущення, що i виключнi майновi права виникають у правонаступника лише пiсля державної реєстрацiї факту передання виключних майнових прав.

Глава 75 ЦК України не мiстить вичерпного перелiку договорiв, а тому як рiзновид у ст. 1107 зазначено: «iнший договiр щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi».

Видається помилковою висловлена в лiтературi точка зору вiднести сюди як поiменованi договори — комерцiйної концесiї, факторингу, застави, так i тi, якi ранiше використовувалися на практицi — авторський договiр замовлення та авторський договiр передачi прав на твiр[82] .

Що стосується першої iз зазначених групи, то цi договори вже законодавчо врегульованi як самостiйнi, а тому не можуть бути рiзновидом договору щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi. Оскiльки в главi 75 ЦК України встановленi єдинi норми для всiх об’єктiв права iнтелектуальної власностi, то вiдповiдно недоречно зазначати в iнших Договорах авторськi договори. Навiть якщо сторони на практицi скористаються такою назвою (що законодавчо не забороняється), у будь-якому випадку застосовуватимуться норми, виходячи зi змiсту правовiдносин. Так, щодо авторського договору замовлення будуть застосовуватися положення договору про створення за замовленням використання об’єкта права iнтелектуальної власностi, а до авторського договору передачi прав на твiр — залежно вiд сутi вiдповiдно лiцензiйний договiр чи договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi.

Видається, що до iнших договорiв щодо розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi належать саме законодавчо не врегульованi правочини, зокрема, договiр про передачу ноу-хау, договiр про порядок розподiлу прав на службовi об’єкти iнтелектуальної власностi, договiр щодо управлiння майновими правами автора або iнших суб’єктiв авторського права i сумiжних прав тощо.

Договiр про

Ноу-хау .

Основна вiдмiннiсть договору про передачу ноу-хау вiд лiцензiйного договору полягає в тому, що для лiцензiйного договору достатньо надати дозвiл на використання об’єкта iнтелектуальної власностi, а за договором про передачу ноу-хау необхiдно виконати активнi дiї — розкрити певнi знання, що зберiгаються в режимi секретностi. Тобто розмежування проводиться за об’єктом. Лiцензiйний договiр укладається стосовно зареєстрованих результатiв творчої дiяльностi (винахiд, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування iнтегральної мiкросхеми, сорт рослин) чи об’єктiв авторського права, а договiр про передачу ноу-хау — стосовно секретної iнформацiї. Досить часто цi вiдомостi при бажаннi могли б бути запатентованi (наприклад, як винахiд чи корисна модель), однак в кожнiй конкретнiй ситуацiї правовласник вирiшує чи розкрити цi знання суспiльству i отримати охоронний документ, чи доцiльнiше залишити їх в режимi секретностi. Досить наглядним є приклад секрету приготування напою кока-коли. Якби цi вiдомостi свого часу були запатентованi як винахiд, то зараз вони були б суспiльним надбанням i будь-яка заiнтересована особа змогла б їх вiльно використовувати. У той же час у випадку залишення вiдомостей в режимi секретностi iснує постiйна загроза їх припинення у зв’язку з можливiстю паралельного винахiдництва чи розкриттям iншими особами[84] .

Оскiльки предметом договору про передачу ноу-хау є секретнi знання, то у зв’язку з цим однiєю з обов’язкових його умов є дотримання конфiденцiйностi отриманих знань.

Особливiсть предмета обумовлює специфiку процесу укладення договору про передачу ноу-хау, оскiльки, з одного боку, заiнтересована особа має розумiти, стосовно яких вiдомостей вона набуде прав, щоб вирiшити питання, чи потрiбнi вони їй, а з iншого — iснує ймовiрнiсть розкриття змiсту ноу-хау ще на стадiї переговорiв. Тому в цьому випадку доречно скористатися конструкцiєю попереднього договору. На практицi стосовно зазначених вiдносин вiн отримав назву опцiонного. У ньому передбачається, яка частина iнформацiї буде розкрита для вирiшення потенцiйним контрагентом питання про доцiльнiсть укладення договору про передачу ноу-хау i плата за цю частину вiдомостей. У випадку позитивного рiшення i укладення договору про передачу ноу-хау плата за попереднiм договором зараховується в рахунок платежiв за основним договором.

укладається мiж володiльцем майнових авторських чи сумiжних прав i органiзацiєю колективного управлiння. Найбiльш повно на сьогоднi функцiю останнього виконує Державне пiдприємство «Українське агентство з авторських та сумiжних прав» Мiнiстерства освiти i науки України.

Органiзацiї колективного управлiння повиннi виконувати вiд iменi суб’єктiв авторського права чи сумiжних прав i на основi одержаних вiд них повноважень такi функцiї: по-перше, погоджувати з особами, якi використовують об’єкти авторського права чи сумiжних прав, розмiр винагороди пiд час укладання договору; по-друге, укладати договори з заiнтересованими особами про використання прав, переданих в управлiння; по-третє, збирати, розподiляти i виплачувати зiбрану винагороду за використання об’єктiв авторського права чи сумiжних прав суб’єктам авторського права i сумiжних прав, правами яких вони управляють; по-четверте, вчиняти iншi дiї, передбаченi чинним законодавством, необхiднi для захисту прав, управлiння якими здiйснює органiзацiя, в тому числi звертатися до суду за захистом прав суб’єктiв авторського права чи сумiжних прав вiдповiдно до статутних повноважень та доручення цих суб’єктiв (ст. 49 Закону «Про авторське право i сумiжнi права»)[85] .

У випадку вiдсутностi такого договору застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК України: майновi права iнтелектуальної власностi на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працiвниковi, який створив цей об’єкт, та юридичнiй або фiзичнiй особi, де або у якої вiн працює, спiльно.

Аналогiчне правило застосовується i при розподiлi права iнтелектуальної власностi на об’єкт, створений за замовленням. Як уже зазначалось, сторонам доцiльно у договорi бiльш детально врегулювати свої права на такi об’єкти. Пояснюється це тим, що застосування загального правила про спiльнi права на службовий об’єкт у майбутньому може ускладнити взаємини з приводу цього об’єкта, якщо в певний момент працiвник i роботодавець не зможуть досягти загальної згоди. З погляду права iдеальною є ситуацiя, коли на об’єкт має права тiльки один суб’єкт. Це спрощує процес реалiзацiї прав.

iншi договори

Якщо звернутися до назви глави 75 ЦК України, то мова йде про розпоряджання, тобто визначення юридичної долi майнових прав. Причому зазначений термiн у цьому випадку використовується як стосовно передачi майнових прав, так i щодо видачi дозволу на використання об’єктiв права iнтелектуальної власностi.

робiт. Оскiльки у цьому випадку йдеться перш за все про створення результату творчої дiяльностi, то цей договiр не зовсiм охоплюється поняттям розпоряджання. Хоч якось обґрунтувати таку позицiю можна хiба що тим, що за цим договором все ж таки може бути встановлено механiзм розподiлу прав на створений у майбутньому об’єкт. Ймовiрно, що саме на цю обставину було зроблено акцент.

Враховуючи викладене, не є доцiльною нi закрiплена в ЦК України назва глави 75 «Розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi», нi запропонована науковцями назва «Розпоряджання майновими правами на об’єкти права iнтелектуальної власностi»[86] .

3. 1 Сутнiсть та види вiдповiдальностi за порушення майнових прав iнтелектуальної власностi в Українi

Захист прав iнтелектуальної власностi є передбаченою законодавством дiяльнiстю вiдповiдних державних органiв з визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалiзацiї прав та законних iнтересiв суб’єктiв права у сферi iнтелектуальної власностi. Вiн здiйснюється у визначеному законодавством порядку, тобто iз застосуванням належної форми, засобiв i способiв захисту.

перелiк об’єктiв права iнтелектуальної власностi

  • комп’ютернi програми;
  • компiляцiї даних (бази даних);
  • виконання;
  • фонограми, вiдеограми, передачi (програми) органiзацiй мовлення;
  • винаходи, кориснi моделi, промисловi зразки;
  • компонування (топографiї) iнтегральних мiкросхем;
  • рацiоналiзаторськi пропозицiї;
  • сорти рослин, породи тварин;
  • комерцiйнi (фiрмовi) найменування, торговельнi марки (знаки для товарiв i послуг),
  • географiчнi зазначення;
  • Кожний громадянин має право на результати своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi;
  • нiхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятком випадкiв, передбачених законом.

Захист прав iнтелектуальної власностi є конституцiйним обов’язком нашої держави. Згiдно зi ст. 54 Конституцiї України, ст. 309 ЦК України, громадянам гарантується свобода лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi, захист iнтелектуальної власностi, їхнiх авторських прав, моральних i матерiальних iнтересiв, що виникають у зв’язку з рiзними видами iнтелектуальної дiяльностi. Цензура процесу творчостi, результатiв творчої дiяльностi заборонена.

Уся правова система України має завданням захист суб’єктивних прав своїх громадян, у тому числi авторського права та сумiжних прав. Проте основним є Закон України «Про авторське право i сумiжнi права». Вiдповiдно до цього Закону (роздiл V) порушеннями авторського права i/або сумiжних прав, що є пiдставою для судового захисту, є:

  • вчинення будь-якою особою дiй, якi порушують особистi немайновi i майновi права суб’єктiв авторського права i/або сумiжних прав;
  • пiратство у сферi авторського права i/або сумiжних прав — опублiкування, вiдтворення, ввезення на митну територiю України, вивезення з митної територiї України i розповсюдження контрафактних примiрникiв творiв (у тому числi комп’ютерних програм i баз даних), фонограм, вiдеограм i програм органiзацiй мовлення;
  • плагiат — оприлюднення (опублiкування), повнiстю або частково, чужого твору пiд iменем особи, яка не є автором цього твору;
  • ввезення на митну територiю України без дозволу осiб, якi мають авторське право i/або сумiжнi права, примiрникiв творiв (у тому числi комп’ютерних програм i баз даних), фонограм, вiдеограм, програм мовлення;
  • пiдроблення, змiна чи вилучення iнформацiї, зокрема в електроннiй формi, про управлiння правами без дозволу суб’єктiв авторського права i/або сумiжних прав чи особи, яка здiйснює таке управлiння;

— розповсюдження, ввезення на митну територiю України з метою розповсюдження, публiчне сповiщення об’єктiв авторського права i/або сумiжних прав, з яких без дозволу суб’єктiв авторського права i/або сумiжних прав вилучена чи змiнена iнформацiя про управлiння, зокрема в електроннiй формi.

Вiдтворенням будь-якого твору є виготовлення одного або бiльше примiрникiв твору, вiдеограми, фонограми у будь-якiй матерiальнiй формi, а також їх запис для тимчасового чи постiйного зберiгання в електроннiй (включаючи цифрову), оптичнiй або iншiй формi, яку може зчитувати комп’ютер.

Будь-яке вiдтворення твору у будь-якiй матерiальнiй формi i в будь-якiй кiлькостi примiрникiв, починаючи вiд одного, без дозволу осiб, якi мають авторське право, визнається порушенням авторського права i/або сумiжних прав. Мета вiдтворення також не має значення для оцiнки його правомiрностi чи неправомiрностi.

чи програм мовлення здiйснюється для подальшого розповсюдження. Саме по собi вiдтворення не завжди доцiльне. Вилучення будь-якої комерцiйної вигоди можливе часто лише через розповсюдження[87] .

Розповсюдження творiв, фонограм, вiдеограм та програм мовлення визнається неправомiрним, якщо воно здiйснюється без дозволу автора чи iншої особи, яка має авторське право, виробника фонограми, вiдеограми та власника програми мовлення. Розповсюдженням визнається також зберiгання неправомiрно вiдтворених творiв, фонограм, вiдеограм або програм мовлення з метою подальшого розповсюдження.

Примiрники творiв, фонограм, вiдеограм i програм мовлення, якi виготовленi i розповсюдженi з порушенням авторського права чи сумiжних прав, визнаються контрафактними. Отже, цим питанням охоплюється i розповсюдження без дозволу зазначених осiб.

Будь-яке iнше використання без дозволу осiб, якi мають авторське право чи сумiжнi права, творiв, фонограм, вiдеограм чи програм мовлення також визнається неправомiрним, тобто є порушенням зазначених прав. Практика пiд iншим використанням творiв, фонограм, вiдеограм i програм мовлення розумiє передачу зазначених об’єктiв у комерцiйний прокат, майновий найм чи будь-яке iнше використання без дозволу особи, яка має авторське право або сумiжнi права.

Одним iз досить поширених видiв порушення авторського права i/або сумiжних прав є перекручення, спотворення чи будь-яке iнше посягання на зазначенi об’єкти, що можуть зашкодити честi та репутацiї автора чи iншої особи, яка має авторське право чи сумiжнi права.

Порушенням авторського права i сумiжних прав вiдповiдно до чинного законодавства визнається використання об’єктiв авторського права i сумiжних прав без зазначення iменi автора. Оприлюднення твору, фонограми, вiдеограми чи програми мовлення без дозволу суб’єкта авторського права i/або сумiжних прав також визнається порушенням зазначених прав. Порушенням авторського права i сумiжних прав може бути ввезення на митну територiю України творiв, фонограм, вiдеограм чи програм мовлення без дозволу осiб, якi мають авторське право i/або сумiжнi права. При цьому не має значення, контрафактнi чи не контрафактнi об’єкти завозяться. Не має значення i та обставина, охороняються цi об’єкти на територiї України чи нi, а також у країнi, звiдки вони ввозяться[88] .

Будь-яке порушення авторського права чи сумiжних прав дає пiдставу особi, яка є їх суб’єктом, звертатися до суду з позовом щодо їх захисту. Пiдставою для позову може бути також недотримання користувачем умов договору, укладеного суб’єктом авторського права i/або сумiжних прав. Безперечно, суд зобов’язаний розглянути позов i винести за результатами розгляду своє рiшення. У разi доведення позивачем свого позову суд виносить рiшення про поновлення порушених прав шляхом внесення вiдповiдних виправлень, публiкацiй у пресi про допущене порушення або iншим способом.

Вiдповiдний захист отримали й iншi об’єкти iнтелектуальної власностi.

Аналiз чинного законодавства дозволяє встановити наступнi види вiдповiдальностi за порушення у сферi iнтелектуальної власностi.

захисту прав – це передбаченi законом матерiально-правовi заходи примусового характеру, за допомогою яких визнаються або вiдновлюються порушенi права та iнтересiв авторiв об’єктiв iнтелектуальної власностi або власникiв прав на них, припиняються порушення, а також здiйснюється майновий вплив на порушникiв.

Вiдмiнною рисою цивiльно-правової та господарсько-правової вiдповiдальностi є те, що основною її метою стає не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а вiдшкодування заподiяної шкоди. Бiльш того, особливiстю господарсько-правової вiдповiдальностi є те, що суб’єктами порушених прав є пiдприємства, установи, органiзацiї, а також iншi юридичнi особи (у тому числi, iноземнi), та громадяни — суб’єкти пiдприємницької дiяльностi.

Однак, заподiяна шкода повинна бути доведена у судi. Так, наприклад, у справi №2-23-1/08 Позивач ТОВ «Спецiальна Інформацiйна Служба — Україна», правонаступником якого є товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю «Сiдкон» звернулося з позовом до ОСОБА1 та ОСОБА2 про вiдшкодування заподiяної шкоди на суму 381 988 грн. 60 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вiдповiдачi, якi працювали на його пiдприємствi, неправомiрно вилучили програмнi модулi та використали їх при здiйсненнi господарської дiяльностi пiдприємства ТОВ «Страбiс», в результатi чого було заподiяно матерiальну шкоду.

В судовому засiданнi представники позивача позов пiдтримали та просили суд його задовольнити.

Печерського районного суду м. Києва за позовом товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю «Сiдкон» до ОСОБА1 та ОСОБА2 про вiдшкодування заподiяної шкоди на суму 381 988 грн. 60 коп. у задоволеннi позову було вiдмовлено, оскiльки позивачем не доведено жодних фактiв, якi б доводили наявнiсть перелiчених вище обставин.

iнформацiя» є рiзними програмними продуктами. Таким чином в судовому засiданнi достовiрно встановлено, що твiр «Комп’ютерна програма «Стратегiчна бiзнес-iнформацiйна система» («Програма«СТРАБІС») є самостiйним, оригiнальним твором, вiдмiнним вiд твору «Комп’ютерна програма «Автоматизована система комп’ютерного аналiзу ситуацiй «Енциклопедiя дiлової iнформацiї України» «ЕДІ-Україна».

Встановлений в судовому рiшеннi факт, спростовує твердження позивача про неправомiрне використання вилучених вiдповiдачами програмних модулiв у господарськiй дiяльностi ТОВ «Страбiс».

29 листопада 2007 року Апеляцiйним судом м. Києва, вищезазначене рiшення Шевченкiвського районного суду м. Києва вiд 13 червня 2007 року залишено без змiн[89] .

Зазначенi справи розглядаються у цивiльних та господарських судах, яким чинним законодавством надано повноваження щодо розгляду справ, пов’язаних iз порушенням майнових прав iнтелектуальної власностi.

Згiдно ст. 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права iнтелектуальної власностi вiдповiдно до статтi 16 цього Кодексу.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рiшення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходiв щодо запобiгання порушенню права iнтелектуальної власностi та збереження вiдповiдних доказiв;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарiв, iмпорт чи експорт яких здiйснюється з порушенням права iнтелектуальної власностi;

4) вилучення з цивiльного обороту матерiалiв та знарядь, якi використовувалися переважно для виготовлення товарiв з порушенням права iнтелектуальної власностi або вилучення та знищення таких матерiалiв та знарядь;

5) застосування разового грошового стягнення замiсть вiдшкодування збиткiв за неправомiрне використання об’єкта права iнтелектуальної власностi. Розмiр стягнення визначається вiдповiдно до закону з урахуванням вини особи та iнших обставин, що мають iстотне значення;

6) опублiкування в засобах масової iнформацiї вiдомостей про порушення права iнтелектуальної власностi та змiст судового рiшення щодо такого порушення.

Господарськi суди для захисту порушених майнових прав iнтелектуальної власностi застосують засоби, якi вказанi у вiдповiдних законах України про охорону об’єктiв iнтелектуальної власностi. Так наприклад, Закон України „Про охорону прав на знаки для товарiв та послуг” вiд 15 грудня 1993 року зазначає, що будь-яке посягання на права власника свiдоцтва, передбаченi статтею 16 цього Закону, в тому числi вчинення без згоди власника свiдоцтва дiй, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дiй, вважається порушенням прав власника свiдоцтва, що тягне за собою вiдповiдальнiсть згiдно з чинним законодавством України. Порушенням прав власника свiдоцтва вважається також використання без його згоди в доменних iменах знакiв та позначень, вказаних у пунктi 5 статтi 16 цього Закону.

На вимогу власника свiдоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов’язаний вiдшкодувати власнику свiдоцтва заподiянi збитки.

Власник свiдоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настiльки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настiльки, що їх можна сплутати.

Вимагати поновлення порушених прав власника свiдоцтва може за його згодою також особа, яка придбала лiцензiю (ст. 20 Закону).

Згiдно ст. 21 вищезазначеного закону України захист прав на знак здiйснюється у судовому та iншому встановленому законом порядку. Юрисдикцiя судiв поширюється на всi правовiдносини, що виникають у зв’язку з застосуванням цього Закону.

iнтелектуальної власностi) про визнання майнових прав на знаки для товарiв i послуг та зобов’язання внести змiни до Державного реєстру свiдоцтв.

Рiшенням зазначеного суду, залишеним без змiн постановою апеляцiйного господарського суду, позов задоволено частково: за Товариством визнано майновi права iнтелектуальної власностi на знак для товарiв i послуг «О.» (заявка вiд 28 березня 2003 р. № 2003033147) та майновi права iнтелектуальної власностi на графiчний знак для товарiв i послуг (свiдоцтво вiд 29 грудня 1999 р. № 14162).

У частинi зобов’язання Державного департаменту iнтелектуальної власностi внести змiни до Державного реєстру свiдоцтв України знакiв для товарiв i послуг, вказавши власником графiчного знака для товарiв i послуг (свiдоцтво на знак вiд 29 грудня 1999 р. № 14162) Товариство, позов залишено без розгляду.

Пiдприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касацiйною скаргою, в якiй просило судовi рiшення першої та апеляцiйної iнстанцiй скасувати i в позовi вiдмовити.

Перевiривши на пiдставi встановлених судовими iнстанцiями фактичних обставин справи правильнiсть застосування ними норм матерiального та процесуального права, Вищий господарський суд України дiйшов висновку про вiдсутнiсть пiдстав для задоволення касацiйної скарги з огляду на таке.

Причиною спору зi справи стало питання про належнiсть позивачевi прав на знаки для товарiв i послуг.

Вiдповiдно до п. З ст. 5 Закону України «Про захист прав на знаки для товарiв i послуг» право власностi на знак засвiдчується свiдоцтвом.

Пунктом 7 ст. 16 Закону передбачено, що власник свiдоцтва може передавати будь-якiй особi право власностi на знак повнiстю або щодо частини зазначених у свiдоцтвi товарiв i послуг на пiдставi договору. Крiм того, п. 9 цiєї статтi передбачено, що договiр про передачу права власностi на знак i лiцензiйний договiр вважаються дiйсними, якщо вони укладенi у письмовiй формi та пiдписанi сторонами. Сторона договору має право на iнформування невизначеного кола осiб про передачу права власностi на знак або видачу лiцензiї на використання знака. Таке iнформування здiйснюється шляхом публiкацiї в офiцiйному бюлетенi вiдомостей в обсязi та порядку, встановлених установою, з одночасним внесенням їх до реєстру. У разi опублiкування вiдомостей про передачу права власностi на знак стосовно частини зазначених у свiдоцтвi товарiв i послуг установа видає нове свiдоцтво на iм’я особи, якiй передане це право, за наявностi документа про сплату державного мита за видачу свiдоцтва.

Пунктом 1 ст. 16 Закону також передбачено, що права, якi випливають iз свiдоцтва, дiють вiд дати подання заявки.

також особа, яка бажає стати заявником. Цi виправлення та змiни враховуються, якщо вони одержанi закладом експертизи не пiзнiше одержання ним документа про сплату державного мита за видачу свiдоцтва. Порядок внесення таких змiн передбачено Правилами складання, подання та розгляду заявки на видачу свiдоцтва України на знак для товарiв i послуг, затвердженими наказом Державного патентного вiдомства України вiд 28 липня 1995 р. № 116 (у редакцiї наказу Держпатенту вiд 20 серпня 1997 р. № 72).

Судовими iнстанцiями встановлено, що перехiд права власностi на знаки для товарiв i послуг згiдно iз свiдоцтвом № 14162 та заявкою вiд 28 березня 2003 р. № 2003033147 вiдбувся на пiдставi договору та належно зареєстрований Державним департаментом iнтелектуальної власностi. Зазначенi дiї сторiн не суперечать чинному законодавству та вiдповiдають приписам статей 422, 427 Цивiльного кодексу України, вiдповiдно до приписiв яких можлива передача майнових прав iнтелектуальної власностi на пiдставi договору, який передбачає умови такої передачi.

Вiдповiдно до ст. 16 Цивiльного кодексу України захист цивiльних прав у судi передбачений також шляхом визнання права. Крiм того, ст. 21 Закону передбачено, що суди вiдповiдно до їх компетенцiї розв’язують спори про встановлення власника свiдоцтва. Таким чином, судовi iнстанцiї правомiрно визнали за позивачем права iнтелектуальної власностi на вiдповiднi знаки для товарiв i послуг.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України судовi рiшення зi справи залишив без змiн[90] .

Слiд зазначити, що господарськi суди розглядають справи щодо порушення майнових прав у порядку виключної пiдсудностi. Так, згiдно ст. 16 Господарського процесуального кодексу[91] вiд 6 листопада 1991 року N 1798-XII справи у спорах про порушення майнових прав iнтелектуальної власностi розглядаються господарським судом за мiсцем вчинення порушення.

Кримiнально-правова вiдповiдальнiсть

Властивостi й специфiка об’єктiв iнтелектуальної власностi обумовлюють деякi особливостi проведення процедури розв’язання спорiв, пов’язаних iз правовiдносинами, що виникають у процесi створення й використання цих об’єктiв.

Захист права iнтелектуальної власностi передбачається статтями 176, 177, 229 Кримiнального кодексу України, який набрав чинностi з 1 вересня 2001 р[92] . Кримiнально-правовий захист авторського права i сумiжних прав передбачається ст. 176 КК України. Ця стаття чiтко визначає дiї, якi мають ознаки кримiнального порушення. До цих дiй Кодекс вiдносить:

  • незаконне вiдтворення, розповсюдження творiв науки, лiтератури, мистецтва, комп’ютерних програм i баз даних;
  • незаконне вiдтворення, розповсюдження виконань, фонограм, вiдеограм i програм мовлення, їх незаконне тиражування i розповсюдження на аудiо- та вiдеокасетах, дискетах, iнших носiях iнформацiї;
  • або iнше умисне порушення авторського права i сумiжних прав, якщо це завдало матерiальної шкоди у великому або в особливо великому розмiрi.

У статтях 176 i 177 Кримiнального кодексу України матерiальна шкода вважається завданою у великому розмiрi, якщо її розмiр у двiстi i бiльше разiв перевищує неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян, а завданою в особливо великому розмiрi, — якщо її розмiр у тисячу i бiльше разiв перевищує неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян.

Розглянемо наведенi склади злочинiв детальнiше.

встановила вiдповiдальнiсть не тiльки за вiдтворення творiв науки, лiтератури i мистецтва, а й за їх розповсюдження у будь-якiй формi i будь-яким способом. Наведена норма поширюється також i на комп’ютернi програми i бази даних, виконання, фонограми i програми мовлення.

Як пiдкреслювалося, незаконне вiдтворення, розповсюдження виконань, фонограм (вiдеограм) i програм мовлення, а також їх незаконне тиражування i розповсюдження на аудiо- та вiдеокасетах, дискетах та iнших носiях iнформацiї визнається кримiнальним правопорушенням. Закон України «Про розповсюдження примiрникiв аудiовiзуальних творiв, фонограм, вiдеограм, комп’ютерних програм, баз даних»[93] вiд 23 березня 2000 р. (в редакцiї Закону вiд 10. 07. 2003 р.) дає чiтке визначення наведених понять.

Незаконне використання винаходу, корисної моделi, промислового зразка, географiчного зазначення походження товару, компонування iнтегральної мiкросхеми, сорту рослин. Кримiнально-правовий захист патентних прав здiйснюється на пiдставi норм, викладених у ст. 177 КК України. Об’єкти промислової власностi охороняються патентами або свiдоцтвами, i використання такого об’єкта iншими особами можливе лише на пiдставi договору з патентовласником чи власником свiдоцтва. Отже, будь-яке використання об’єкта промислової власностi поза договором є порушенням патентних прав, крiм випадкiв, передбачених законом.

Незаконним використанням об’єкта промислової власностi вважається виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберiгання, iнше введення в господарський оборот продукту, виготовленого iз застосуванням запатентованого об’єкта промислової власностi без дозволу патентовласника (власника свiдоцтва).

Проте чинне законодавство України про промислову власнiсть також передбачає випадки позадоговiрного використання об’єктiв цiєї власностi, якi порушенням патентних прав не вважаються[94] .

Вiдповiдно до ст. 177 КК України незаконне використання винаходу, корисної моделi, промислового зразка, географiчного зазначення походження товару, компонування iнтегральної мiкросхеми, сорту рослин, рацiоналiзаторської пропозицiї, привласнення авторства на них або iнше умисне порушення прав на цi об’єкти, якщо цi дiї завдали матерiальної шкоди у великому розмiрi, караються штрафом вiд двохсот до тисячi неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян або виправними роботами на строк до двох рокiв, або позбавленням волi на той самий строк, з конфiскацiєю вiдповiдної продукцiї та знарядь i матерiалiв, якi спецiально використовувалися для їх виготовлення.

Незаконне використання знака для товарiв i послуг, фiрмового найменування (комерцiйного найменування), квалiфiкованого зазначення походження товару, або iнше умисне порушення права на цi об’єкти, якщо це завдало матерiальної шкоди у великому розмiрi, караються штрафом вiд двохсот до тисячi неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян або виправними роботами на строк до двох рокiв, або позбавленням волi на той самий строк, з конфiскацiєю вiдповiдної продукцiї та знарядь i матерiалiв, якi спецiально використовувались для її виготовлення.

Тi самi дiї, якщо вони вчиненi повторно, або за попередньою змовою групою осiб, або завдали матерiальної шкоди в особливо великому розмiрi, караються штрафом вiд тисячi до двох тисяч неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян або виправними роботами на строк до двох рокiв, або позбавленням волi на строк вiд двох до п’яти рокiв з конфiскацiєю вiдповiдної продукцiї та знарядь i матерiалiв, якi спецiально використовувались для її виготовлення.

Зазначенi вище дiї, вчиненi службовою особою з використанням службового становища щодо пiдлеглої особи, караються штрафом вiд п’ятисот до тисячi неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, або арештом на строк до шести мiсяцiв, або обмеженням волi на строк до двох рокiв, з позбавленням права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю на строк до трьох рокiв.

розмiр у тисячу i бiльше разiв перевищує неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян.

Таким чином, кримiнальне законодавство України також передбачає кримiнальну вiдповiдальнiсть за порушення авторського права чи сумiжних прав. У разi коли порушення авторського права чи сумiжних прав має ознаки кримiнального злочину, то орган дiзнання чи суд зобов’язанi вжити заходiв для забезпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивiльного позову шляхом розшуку i накладення арешту на:

  • матерiали та обладнання, призначенi для їх виготовлення i вiдтворення;
  • документи, рахунки, iншi предмети, що можуть бути доказом вчинення дiй, за якi вiдповiдно до кримiнального законодавства передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть.

Цивiльно-правова вiдповiдальнiсть за порушення авторського права чи сумiжних прав є найбiльш ефективною.

Отже, за чинним Законом України «Про авторське право i сумiжнi права» суб’єкту авторського права чи сумiжних прав у разi їх порушення належить право на свiй вибiр вимагати вiдшкодування збиткiв або стягнення доходу, або грошової компенсацiї, розмiр якої визначається судом.

Цей же Закон передбачає також, крiм зазначених санкцiй, стягнення штрафу в розмiрi 10 вiдсоткiв вiд суми, присудженої судом на користь позивача. Суми штрафiв направляються в установленому порядку до Державного бюджету України. Це вже є покаранням за вчинення порушення авторського чи сумiжних прав. Зазначенi положення вiдтворенi у ст. 432 ЦК України.

Адмiнiстративно-правовий спосiб захисту майнових прав iнтелектуальної власностi полягає в розглядi та вирiшеннi суперечки органом державного управлiння. Процедура розгляду набагато простiша, нiж у цивiльному, або господарському судочинствi. Правовою основою є Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення[95] , Митному кодексi України[96] , а також закони України: «Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї»[97] , «Про авторське право i сумiжнi права», «Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi», «Про охорону прав на промисловi зразки», «Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг», «Про охорону прав на сорти рослин» тощо.

посвiдчення. Стосовно об’єктiв промислової власностi цей спосiб захисту прав передбачає накладення штрафiв за неправомiрне використання фiрмових найменувань, торговельних марок тощо. Засобом захисту в цьому випадку є скарга, яку у встановленому адмiнiстративним законодавством порядку подають у вiдповiдний орган державного управлiння.

До таких дiй вiдносяться:

  • введення в обiг пiд своїм позначенням товару iншого виробника;
  • неправомiрний збiр, розголошення i використання комерцiйної таємницi, а також iншi протиправнi дiї[98] .

Тобто Антимонопольним комiтетом України розглядаються скарги щодо дiй пiсля вводу об’єктiв права iнтелектуальної власностi до господарського обороту.

Крiм Антимонопольного комiтету, адмiнiстративно-правовий захист майнових прав iнтелектуальної власностi здiйснює Держмитслужба та Апеляцiйна палата Держдепартаменту.

Типовими видами адмiнiстративних стягнень можуть бути: попередження, штраф, виправнi роботи, адмiнiстративний арешт тощо.

Так, незаконне використання об’єкта права iнтелектуальної власностi, привласнення авторства на такий об’єкт або iнше умисне порушення права iнтелектуальної власностi тягне за собою накладення штрафу вiд 10 до 200 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян з конфiскацiєю незаконно виготовленої продукцiї, а також обладнання i матерiалiв, що призначенi для їх виготовлення[99] .

3. 2 Судовий захист майнових прав iнтелектуальної власностi в Українi

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого оспорюваного чи порушеного права iнтелектуальної власностi . До цих прав можуть бути застосованi як загальнi способи захисту цивiльних прав, припинення дiї, яка його порушує, вiдшкодування збиткiв тощо, так i специфiчнi – властивi лише для прав iнтелектуальної власностi[100] .

Суд може постановити рiшення про:

1) застосування негайних заходiв щодо запобiгання порушенню права iнтелектуальної власностi та збереження вiдповiдних доказiв;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарiв, iмпорт чи експорт яких здiйснюється з порушенням права iнтелектуальної власностi;

3) вилучення з цивiльного обороту товарiв, виготовлених або введених у цивiльний оборот з порушенням права iнтелектуальної власностi та знищення таких товарiв;

4) вилучення з цивiльного обороту матерiалiв та знарядь, якi використовувалися переважно для виготовлення товарiв з порушенням права iнтелектуальної власностi або вилучення та знищення таких матерiалiв та знарядь;

5) застосування разового грошового стягнення замiсть вiдшкодування збиткiв за неправомiрне використання об’єкта права iнтелектуальної власностi. Розмiр стягнення визначається вiдповiдно до закону з урахуванням вини особи та iнших обставин, що мають iстотне значення;

6) опублiкування в засобах масової iнформацiї вiдомостей про порушення права iнтелектуальної власностi та змiст судового рiшення щодо такого порушення (ч. 2 ст. 432 ЦК України)

цивiльних прав, має право на їх вiдшкодування. Збитками визнаються:

  • доходи, якi особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода — ст. 22 ЦК України).

Збитки вiдшкодовуються в повному обсязi, якщо законом або договором не передбачено вiдшкодування в меншому або бiльшому розмiрi. Якщо особа, яка порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмiр збиткiв, якi вiдшкодовуються потерпiлiй особi у зв’язку з неодержанням нею доходiв, не може бути меншим вiд доходiв, що їх одержав порушник права.

ЦК України передбачає також компенсацiю моральної шкоди. Стаття 23 ЦК України проголошує право на вiдшкодування моральної шкоди, завданої особi у зв’язку з порушенням її права. Моральна шкода полягає у:

  • душевних стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведiнкою як щодо неї, так i щодо членiв її сiм’ї та близьких родичiв;
  • душевних стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв’язку зi знищенням чи пошкодженням її майна;
  • приниженнi честi, гiдностi та дiлової репутацiї фiзичної або юридичної особи. Компенсацiя моральної шкоди здiйснюється грошима або iншим майном.

На пiдставi доведених у судi фактiв суд може винести рiшення про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, вiдеограми, програми передачi в ефiр i по кабелю, про припинення їх розповсюдження. Суд може також постановити рiшення про вилучення чи конфiскацiю всiх контрафактних примiрникiв творiв, фонограм, вiдеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони виготовленi або розповсюдженi з порушенням авторського права i/або сумiжних прав, а також засобiв обходу технiчних засобiв захисту. Ця норма поширюється також на всi клiше, матрицi, форми, оригiнали, магнiтнi стрiчки, фотонегативи та iншi предмети, якi використовувалися для вiдтворення примiрникiв творiв, фонограм, вiдеограм, програм мовлення, а також матерiалiв i обладнання, що використовувалися для їх вiдтворення та виготовлення засобiв обходу технiчних засобiв захисту.

Контрафактнi примiрники творiв, у тому числi комп’ютернi програми i бази даних, фонограми, вiдеограми, програми мовлення, якi за рiшенням суду були вилученi, на прохання суб’єктiв авторського права чи сумiжних прав i права яких були порушенi можуть бути переданi зазначенiй особi. У разi ненадходження такого прохання вiд зазначеної особи контрафактнi примiрники пiдлягають знищенню, а матерiали i обладнання, що використовувалися для вiдтворення контрафактних примiрникiв, пiдлягають вiдчуженню iз перерахуванням виручених коштiв до Державного бюджету України.

Закон України «Про авторське право i сумiжнi права» в останнiй редакцiї передбачає також спецiальнi правовi засоби забезпечення позову у справах про порушення авторського права та сумiжних прав. До цих способiв забезпечення зазначених позовiв вiдносять такi. Ще до розгляду справи по сутi суд може винести ухвалу про заборону вiдповiдачевi або особi, щодо якої є достатнi пiдстави вважати, що вона є порушником авторського права чи сумiжних прав, вчиняти певнi дiї (виготовлення, вiдтворення, продаж, здавання в найм, iмпорт тощо), а також iнше використання, транспортування, зберiгання або володiння з метою випуску в цивiльний оборот примiрникiв творiв або фонограм, вiдеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними.

Проблемним питанням, на сьогоднiшнiй день, залишається проведення судової експертизи у сферi права iнтелектуальної власностi. Вiдомо, що нi процесуальнi закони (кодекси), нi вищi судовi iнстанцiї не вiдмiняли «аксiому», вiдповiдно до якої „недопустимо, щоб експертизi було призначено вирiшувати питання права, вирiшення яких належить до компетенцiї суду…”[101] .

знань у галузi науки, технiки або ремесла”[102] . „Вказати судам на неприпустимiсть призначення експертизи у випадках, коли з’ясування певних обставин не потребує спецiальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирiшення яких вiднесено законом до компетенцiї суду (зокрема щодо вини, неосудностi чи недiєздатностi особи тощо)”[103] .

Такої ж позицiї послiдовно дотримується i Вищий господарський суд України (ВГС).

У своєму Роз’ясненнi ВГС України (з огляду на правильне посилання про те, що „… вiдповiдно до статтi 1 Закону[104] судова експертиза — це дослiдження експертом на основi спецiальних знань матерiальних об’єктiв, явищ i процесiв, якi мiстять iнформацiю про обставини справи, що перебуває у провадженнi, зокрема, суду”) вказує, що згiдно зi ст. 41 ГПК: «… експертиза призначається для з’ясування питань, що потребують спецiальних знань»; а також «… неприпустимо ставити перед судовими експертами правовi питання, вирiшення яких чинним законодавством вiднесено до компетенцiї суду, зокрема про вiдповiднiсть окремих нормативних актiв вимогам закону, про правову оцiнку дiй сторiн тощо»[105] .

Таким чином, вищi судовi iнстанцiї України тривалий час послiдовно займають неофiцiйну позицiю. Вони виходять з презумпцiї: jura novit curia (суддi знають право).

Суди мають право залучати експертiв для з’ясування питань, якi потребують спецiальних знань у галузi науки, технiки/технологiї, мистецтва або ремесла.

Перший крок у протилежному напрямку зробило Мiнiстерство юстицiї України, яке своїм наказом вiд 17 сiчня 2002 року № 4/55 ввело новий вид експертизи — експертизи, пов’язаної з охороною прав на об’єкти iнтелектуальної власностi.

з її рiзновидностями за спецiальностями (види експертних спецiальностей): 13. 3, 13. 4, 13. 5, 13. 6, 13. 7, 13. 8, 13. 9, 13. 10 — по сутi i за формою неправовою експертизою? Скорiш за все – нi.

  • вказують на те, що це правова експертиза, але в галузi права iнтелектуальної власностi.

При буквальному їх тлумаченнi можна стверджувати, що об’єктом дослiдження судових експертiв є „охорона прав” на:

  • винаходи, кориснi моделi, рацiоналiзаторськi пропозицiї (13. 3);
  • сорти рослин i породи тварин (13. 5);
  • знаки для товарiв i послуг, фiрмовi найменування, зазначення походження товарiв (13. 6);
  • топографiю iнтегральних мiкросхем (13. 7);
  • конфiденцiйну iнформацiю (13. 8);

об’єктом дослiдження судових експертiв є «використання прав»:

  • економiчнi дослiдження, пов’язанi з використанням прав на об’єкти iнтелектуальної власностi (13. 9);

об’єктом дослiдження судових експертiв є:

  • використання об’єктiв iнтелектуальної власностi у рекламi (13. 10)[106]

Тобто дослiдження саме „охорони прав” (13. 3-13. 8.) на будь-який об’єкт права є правовою експертизою, i, навпаки, дослiдження саме об’єктiв цих прав не є правовою експертизою. У всiх країнах свiту, якi разом з Україною входять до пандектної системи права щодо об’єктiв права промислової власностi, вона зветься „патентно-технiчною”, або просто „технiчною”[107] .

Доказом наведеної тези є i той факт, що в Українi склався певний стиль написання «Висновку експерта», загальну спрямованiсть йому задають вiдомi науково-дослiднi iнститути судових експертиз, фахiвцi яких зазначають, що це є саме правова експертиза. По-перше, вони вiдповiдають на правовi питання, i, по-друге, як правило, експерти посилаються як на джерела не тiльки на правовi акти, але й на лiтературу, пiдручники з права. Що ж до опису методу, за яким проводились дослiдження i на пiдставi якого вiдповiдали на питання, порушенi судом, то в деяких справах (i таких бiльшiсть) про це зовсiм нiчого не сказано.

Пiдсумовуючи вищесказане, варто визнати, що результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi є невiд’ємним елементом цивiльних правовiдносин. Особливу увагу слiд придiляти належнiй правовому регулюванню права власностi людини на результати її дiяльностi та питанню юридичних гарантiй щодо реалiзацiї та захисту даного права.

Важлива не лише наявнiсть досконалої законодавчої бази, а й належної системи реалiзацiї та дотримання зазначених правових положень.

Такий стан речей слугував би дiєвим стимулом для людей, що є «ковалями» української науки, культури, мистецтва i став би передумовою збагачення i змiцнення iнтелектуального, творчого фонду країни.

Висновки

Таким чином, у роботi були розглянутi поняття та сутнiсть договорiв на розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi; класифiкацiя договорiв на розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi; поняття та елементи лiцензiйного договору; укладення та припинення лiцензiйного договору; договiр про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi; договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi; iншi договори щодо розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi; сутнiсть та види вiдповiдальностi за порушення майнових прав iнтелектуальної власностi в Українi; судовий захист майнових прав iнтелектуальної власностi в Українi.

Об’єктом цивiльних прав є дiї (послуги) та результати дiй або робiт (ст. 177 ЦК України).

Важливим є розмежування робiт як процесу i безпосереднього результату робiт чи дiй. Інодi дослiдники ототожнюють послуги i результати дiй (робiт), зазначаючи, що послуга – це дiя, внаслiдок якої створюється матерiальний предмет. Насправдi, результат є самостiйним об’єктом цивiльних правовiдносин. Це має мiсце в тих випадках, коли кредитора цiкавить саме кiнцевий результат (матерiального чи нематерiального характеру).

Подiбне розмежування дiй (послуг) i результатiв дiй знайшло вiдображення i в перелiку об’єктiв цивiльних прав, запропонованому в ст. 177 ЦК України.

Майновi права iнтелектуальної власностi можуть передаватися повнiстю або частково iншiй особi на умовах, визначених у лiцензiйному договорi. Майновi права iнтелектуальної власностi мають певний строк дiї, але можуть припинятися i достроково.

Виключнi права на ОПІВ —

, якi виникають стосовно результатiв творчої дiяльностi, можуть бути як фiзичнi, так i юридичнi особи. Оскiльки мова йде про надiлення iншої особи правами стосовно об’єкта права iнтелектуальної власностi, то однiєю з сторiн договору повинна бути особа, що має майновi права на результат творчої дiяльностi. Зазвичай це автор, власник охоронного документа чи їх правонаступники.

Договори щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi повиннi бути укладенi . На вiдмiну вiд загального правила стосовно недотримання письмової форми, для розглядуваних договорiв встановленi спецiальнi правовi наслiдки: у разi недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi такий договiр є нiкчемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).

права iнтелектуальної власностi, лiцензiйний договiр, договiр про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi та договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi можуть бути зареєстрованi у порядку, встановленому законом.

Виняток iз цього загального правила стосується договору про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування iнтегральної мiкросхеми, сорт рослин чи породу тварин. У цьому випадку договiр є чинним лише з моменту його державної реєстрацiї в Державному департаментi iнтелектуальної власностi України, що дiє в складi Мiнiстерства науки i освiти України. Такий висновок випливає з ч. 2 ст. 1114 ЦК України, згiдно з якою факт передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi, якi вiдповiдно до ЦК України або iншого закону є чинними пiсля їх державної реєстрацiї, пiдлягає державнiй реєстрацiї.

договори щодо розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi –

Стаття 1107 ЦК України наводить перелiк видiв договорiв розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi: 1) лiцензiя на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi; 2) лiцензiйний договiр; 3) договiр про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi; 4) договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi; 5) iнший договiр щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi.

За принципом свободи договору, якщо сторони виберуть неправильну назву договору, при вирiшеннi питання, який договiр насправдi був укладений, необхiдно виходити зi змiсту договору. Тобто, якщо сторони уклали, наприклад, договiр оренди торговельної марки, до даних вiдносин треба застосовувати положення про лiцензiйний договiр. У разi виникнення труднощiв при вирiшеннi цього питання можна вдатися до тлумачення договору вiдповiдно до ст. 213 ЦК України.

цього об’єкта в певнiй обмеженiй сферi.

Лiцензiйний договiр

Оскiльки лiцензiя є одностороннiм правочином, то недоречно включати її поряд з лiцензiйним договором як рiзновид договорiв щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi. Доцiльнiше було б лiцензiї i лiцензiйний договiр регулювати спiльно.

Договiр про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi

Сторонам доцiльно в договорi обумовлювати механiзм розподiлу прав на створений за замовленням об’єкт iнтелектуальної власностi. Адже бiльш доречним є чiтке розмежування прав кiлькох осiб на один об’єкт.

До того ж законодавчо передбачено, що договiр про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi повинен визначати способи та умови використання цього об’єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК України).

договором про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi

Цiлком обґрунтованою є позицiя ЦК України, згiдно з якою, договори щодо розпоряджання виключними майновими правами на ОПІВ не пiдлягають обов’язковiй державнiй реєстрацiї, але факт передання виключних майнових прав пiдлягає такiй реєстрацiї. Для цього до уповноваженого органу подається, зокрема, договiр про передання виключних майнових прав як пiдтвердження дiї осiб, спрямованої на набуття, змiну або припинення цивiльних прав та обов’язкiв (у нашому випадку передання виключних майнових прав).

З цього можна зробити припущення, що i виключнi майновi права виникають у правонаступника лише пiсля державної реєстрацiї факту передання виключних майнових прав.

Глава 75 ЦК України не мiстить вичерпного перелiку договорiв, а тому як рiзновид у ст. 1107 зазначено: «iнший договiр щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi».

Видається помилковою висловлена в лiтературi точка зору вiднести сюди як поiменованi договори — комерцiйної концесiї, факторингу, застави, так i тi, якi ранiше використовувалися на практицi — авторський договiр замовлення та авторський договiр передачi прав на твiр.

Видається, що до iнших договорiв щодо розпорядження майновими правами iнтелектуальної власностi належать саме законодавчо не врегульованi правочини, зокрема, договiр про передачу ноу-хау, договiр про порядок розподiлу прав на службовi об’єкти iнтелектуальної власностi, договiр щодо управлiння майновими правами автора або iнших суб’єктiв авторського права i сумiжних прав тощо.

Захист прав iнтелектуальної власностi є передбаченою законодавством дiяльнiстю вiдповiдних державних органiв з визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалiзацiї прав та законних iнтересiв суб’єктiв права у сферi iнтелектуальної власностi. Вiн здiйснюється у визначеному законодавством порядку, тобто iз застосуванням належної форми, засобiв i способiв захисту.

Аналiз чинного законодавства дозволяє встановити наступнi види вiдповiдальностi за порушення у сферi iнтелектуальної власностi.

Цивiльно-правовi способи

Вiдмiнною рисою цивiльно-правової вiдповiдальностi є те, що основною її метою стає не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а вiдшкодування заподiяної шкоди.

вiдрiзняється вiд цивiльно-правової тим, що порушник несе вiдповiдальнiсть перед державою, а не безпосередньо перед автором або власником прав на об’єкт iнтелектуальної власностi.

Адмiнiстративно-правовий спосiб захисту

Здiйснення дiй, обумовлених законодавством України як недобросовiсна конкуренцiя, спричиняє накладення Антимонопольним комiтетом України штрафiв, а також адмiнiстративну i цивiльно-правову вiдповiдальнiсть.

Типовими видами адмiнiстративних стягнень можуть бути: попередження, штраф, виправнi роботи, адмiнiстративний арешт тощо.