Адміністративне право — це галузь права (сукупність правових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини управлінського характеру, що складаються в сфері виконавчої і розпорядницької діяльності органів виконавчої влади, внутрішньоорганізаційної діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями, їхніми органами зовнішніх юридично-владних повноважень.
Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері державного управління, розвиває і зміцнює його демократичні основи. Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового впливу, — воно виступає необхідним і важливим інструментом управління соціальними процесами в суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право — це управлінське право, що відрізняється від інших галузей права специфікою предмета, методу регулювання і структурних особливостей (системою розміщення нормативного матеріалу).
Предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією функцій державного управління, з питань здійснення широкої і різноманітної виконавчої і розпорядницької діяльності.
1.Поняття та предмет адміністративного права
Адміністративному праву притаманні визначені границі правового регулювання — це сфера діяльності виконавчих і розпорядницьких органів і суспільних відносин управлінського характеру, що складаються в цій сфері. Вони виникають, розвиваються і припиняються між:
- вищими і нижчими органами виконавчої влади (між Кабінетом Міністрів України і обласною державною адміністрацією);
- органами виконавчої влади і підлеглими їм підприємствами, установами, організаціями (між Міністерством освіти і науки України і ректором вищого навчального закладу);
- органами виконавчої влади, що не зв’язані безпосередньо підпорядкованістю (між Міністерством охорони здоров’я України і Міністерством освіти і науки України);
- органами управління і органами громадських організацій (між обласною державною адміністрацією і президією обласної ради профспілок);
- органами виконавчої влади і громадянами (між районним відділом внутрішніх справ і громадянином, що притягується до адміністративної відповідальності за адміністративний проступок).
7 стр., 3400 слов
Основи адміністративного права України
... адміністративного права. За юридичною силою найдоцільнішою є така класифікація: 1) Конституція України; 2) закони України; 3) постанови Верховної Ради України; 4) укази й розпорядження Президента України; 5) нормативні акти органів виконавчої влади: ...
2.Метод адміністративного права
У теорії права прийнято виділяти три основних способи правового регулювання.
Це:
- розпорядження (накладення прямого юридичного обов’язку здійснити визначені дії);
- заборона (накладення прямого юридичного обов’язку не здійснювати визначені дії);
- дозвіл (юридичний дозвіл здійснювати визначені дії за своїм розсудом).
Конкретне призначення тієї чи іншої галузі права впливає на вибір юридичних способів впливу і на перший план може вийти один з них. Так, для цивільно-правового регулювання характерним є використання дозволу, оскільки урегульовані цивільним правом майнові відносини носять, як правило, договірний характер (наприклад, цивільна угода, господарський договір), що припускає рівність сторін. Разом з тим кожна галузь права використовує всю сукупність способів правового впливу, виділяючи серед них основні для цієї галузі.
Під адміністративно-правовим методом регулювання розуміється сукупність правових засобів і способів (прийомів), що застосовують органи управління для забезпечення регулюючого впливу норм адміністративного права на суспільні відносини. Адміністративно-правове регулювання управлінських суспільних відносин фактично є формою юридичного опосередкування зв’язків між суб’єктом і об’єктом управління, правовим способом цілеспрямованого керівного (управлінського) впливу. Але ці зв’язки і цей вплив припускають відоме підпорядкування волі керованих єдиній управлінській волі.
Таким чином, адміністративно-правове регулювання має своїм об’єктом такі суспільні відносини, у яких положення сторін характеризується їхньою фактичною нерівністю: один з учасників «підлеглий» іншому.
3.Система адміністративного права
Поряд із предметом і методом регулювання, третьою особливістю самостійної галузі права є її цілісність. Ця риса досить чітко просліджується в адміністративному праві. Єдиний предмет і єдиний метод правового опосередкування реальних суспільних відносин визначили взаємозв’язок утворюючих галузь юридичних норм.
Адміністративне право — цілісна система правових норм і інститутів. Їх поєднує предмет, мета, принципи, метод регулювання. Вони повинні бути погоджені один з одним, опиратися на єдині визначення, використовувати єдину термінологію. Всередині галузі існує субординація норм різної юридичної чинності, загальних і спеціальних. А в цілому галузь створює специфічний — адміністративно-правовий — режим регулювання.
Система адміністративного права — це внутрішня побудова галузі, яка передбачає послідовне розміщення елементів — інститутів і норм, що утворюють її, їхня єдність і структурний взаємозв’язок. Вона складається з двох частин: Загальної й Особливої, що обумовлено сутністю і специфікою державного управління, його багатогалузевим характером і необхідністю постійного удосконалювання. Іноді говорять про спеціальну частину адміністративного права.
Кожна з частин містить у собі кілька адміністративно-правових інститутів. В загальну частину входять п’ять груп інститутів (підгалузей):
1) регулюючих адміністративно-правові статуси громадян (індивідуальних суб’єктів права);
К СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
... юридичними особами, адміністративно-правові санкції та ін. Галузі соціального права, зокрема, екологічне право, насичуються нормами адміністративного права стосовно до тієї сфери регулювання, де саме ... державного управління1. Тому адміністративне право часто називають "управлінським правом" або "правом управління" [11, с. 24]. регулюються нормами права, то набувають характеру правовідносин ...
2) регулюючих основи організації і діяльності виконавчої влади (апарату державного управління);
3) регулюючих адміністративно-правовий статус недержавних організацій;
4) забезпечуючих законність діяльності виконавчої влади;
5) регулюючих примус по адміністративному праву.
Інакше кажучи, загальна частина адміністративного права поєднує норми, що закріплюють принципи державного управління; правовий стан суб’єктів адміністративного права (органів виконавчої влади, державних службовців, громадян і ін.); форми і методи виконавчої і розпорядницької діяльності; адміністративний процес; способи забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні.
В особливій частині адміністративного права чотири підгалузі, що поєднують норми:
2) регулюючі організаційно-господарську діяльність державної адміністрації;
3) регулюючі її соціально-культурну діяльність;
1) регулюючі забезпечення безпеки громадян, суспільства, держави, адміністративно-політичну діяльність;
4) регулюючі діяльність державної адміністрації по організації і здійсненню політичних, економічних і інших зв’язків а також зв’язків з іншими країнами (зовнішніх зв’язків).
Висновок
Тобто особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють управління промисловістю, агропромисловим комплексом, соціально-культурною сферою (освітою, наукою й ін.), адміністративно-політичною діяльністю (управління внутрішніми справами, управління юстицією), а також міжгалузеве державне управління в сферах статистики, стандартизації, ціноутворення і т.п.
Зміст Загальної й Особливої частин адміністративного права є взаємозалежним і складає єдине ціле. Норми Загальної частини застосовуються до всіх інститутів Особливої частини. Наприклад, загальні правила, що регулюють порядок підготовки, видання, вступу в силу і дії актів державного управління, реалізуються в процесі виконавчо-розпорядницької діяльності органів управління у всіх галузях соціально-культурного будівництва з урахуванням їх специфіки.
Література
1.Адміністративне право України: Підручник/ Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с
