К КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

Курсова робота

з дисципліни «Конституційне право України»

на тему:

КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1 Конституційні обов’язки як елемент правового статусу

людини і громадянина в Україні 5

Розділ 2 Загальна характеристика конституційних обов’язків

людини і громадянина в Україні 13

2.1 Поняття та юридична природа конституційних обов’язків

людини і громадянина 13

2.2 Генеза конституційних обов’язків людини і громадянина 17

2.3 Класифікація конституційних обов’язків людини і громадянина 22

Розділ 3 Проблеми реалізації конституційних обов’язків людини

і громадянина в Україні 25

Висновки 29

Список використаних джерел 32

ВСТУП

Актуальність теми. Формування громадянського суспільства, розбудова України як правової, демократичної держави викликають необхідність дослідження ролі й місця у цьому процесі конституційних обов’язків людини і громадянина, теоретичного переосмислення уявлень про них із сучасних позицій.

Обов’язки виступають одним із засобів реального забезпечення демократичних перетворень у державі, тому посідають чільне місце в забезпеченні нормального функціонування соціуму. Необхідність дослідження проблеми юридичних обов’язків взагалі й конституційних обов’язків, зокрема, зумовлена якісно новим рівнем суспільних відносин у нашій державі, станом науково-технічного прогресу, законності, динамізмом розвитку українського суспільства, необхідністю вдосконалення управління ним, забезпечення балансу приватних і публічних інтересів, зміцнення правового статусу громадян тощо.

Конституційні обов’язки – такий же необхідний і важливий елемент конституційного статусу людини і громадянина, як і основні права та свободи, але зазвичай досліджуються конституційні права людини і громадянина. Проте зрозуміло, що без глибокої і всебічної розробки основних обов’язків концепція конституційного статусу особи є однобічною та неповною.

Основні обов’язки людини і громадянина доцільно аналізувати не лише з позицій статики, але й динаміки, тобто їх реального втілення у життя в процесі практичної реалізації. Виняткового значення набуває гарантування здійснення обов’язків, ролі в цьому правового та інституційного елементів, впливу умов і чинників соціальної дійсності, вирішення питань вдосконалення механізму реалізації конституційних обов’язків.

16 стр., 7511 слов

Основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні

... поняття та змісту гарантій прав і свобод людини та громадянина; ) конкретизація ролі та місця держави, та органів державної влади щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина; ) визначення сутності теоретичних засад гарантій прав і свобод людини та громадянина; 5) ...

Все зазначене вище свідчить про значущість теми, яка досліджуєтья, та її актуальність.

Метою роботи є правовий аналіз категорії конституційних обов’язків людини і громадянина в Україні.

Відповідно до цього у роботі зосереджена увага на вирішенні таких завдань:

  • розглянути конституційні обов’язки як елемент правового статусу людини і громадянина в Україні;
  • з’ясувати поняття та юридичну природу конституційних обов’язків людини і громадянина;
  • простежити генезу конституційних обов’язків людини і громадянина;
  • розкрити класифікацію конституційних обов’язків людини і громадянина;
  • висвітлити проблеми реалізації конституційних обов’язків людини і громадянина в Україні.

Об’єктом дослідження є конституційні обов’язки людини і громадянина.

Предметом дослідження виступають поняття, юридична природа конституційних обов’язків, їх генеза, тенденції розвитку, класифікація та механізм реалізації.

Методи дослідження. У процесі дослідження було використано такі загальнонаукові методи як аналіз, синтез, узагальнення, порівняння. Поряд із структурно-функціональним та конкретно-історичним методами застосовувався системний підхід, який припускає розгляд об’єкта як складного й багатобічного явища.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1 КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

Характер держави і суспільства завжди визначався і визначається правовим статусом (правовим становищем) особи, тобто людини і громадянина, в суспільстві і державі.

Правовий статус людини і громадянина – це відносини між особою і державою та суспільством, передбачені й гарантовані Конституцією и законами України [4, с. 11].

Важливою ознакою гуманного правового статусу людини і громадянина є гарантованість їх прав і свобод, втілена, насамперед, в таких конституційних положеннях:

  • людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю;
  • права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави;
  • держава відповідає перед людиною за свою діяльність;
  • утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головний обов’язок держави;
  • всі люди вільні й рівні у своєї гідності і правах;
  • права і свободи людини невідчужувані і непорушні;
  • конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути ліквідовані;
  • при прийнятті нових законів чи внесенні змін в чинні закони не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод;
  • громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом;
  • не може бути привілеїв чи обмежень по ознакам раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками [7, с.

143].

Конституційне право виконує особливу роль у визначенні правового статусу особи як системи конституційних норм, що визначають права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Його норми на конституційному рівні захищають свободу всього суспільства і кожної людини від свавілля державної влади. Вони закріплюють конституційні основи правового статусу людини і громадянина. Це випливає із змісту ч. 1 ст. 22 Конституції, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції, не є вичерпними. Інші галузі права визначають, конкретизують порядок і умови участі людини і громадянина як суб’єкта у тих чи інших правовідносинах при реалізації своєї правоздатності. Ними можуть встановлюватись інші права і свободи, які конституційними нормами не передбачені [6, с. 95].

7 стр., 3428 слов

Конституційно-громадські (особисті) права та свободи людини та ...

... право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо. Що ж до прав громадянина, ... справді демократичного, правового характеру дер-жави, високої моральності суспільства. Право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29) є однією з реальних гарантій свободи людини. Це право як загальний ...

Норми ж Конституції України як правового акта вищої юридичної сили, що визначають конституційну основу правового статусу людини і громадянина, мають пріоритет порівняно з іншими нормативно-правовими актами.

Принципи правового статусу людини і громадянина мають універсальне значення. Вони визначають основні риси статусу всіх членів суспільства, поширюються на всі без винятку права, свободи та обов’язки особи, незалежно від того, у якій галузі законодавства вони зафіксовані [5, с. 280].

Разом з тим, необхідно мати на увазі, що практична реалізація цих положень правового статусу людини і громадянина наразі у певному ступені ще не забезпечена. Це пояснюється труднощами сучасного періоду розвитку української держави, становлення ринкової економіки, деякою політичною нестабільністю й іншими умовами об’єктивного і суб’єктивного характеру, які не дають можливості повною мірою забезпечити реалізацію проголошених прав і свобод людини і громадянина в Україні [20, с. 18].

Обов’язки – складова частина правового статусу особи. Вони тісно пов’язані з правами та свободами людини і громадянина, і цим можна пояснити ту обставину, що обов’язки закріплені у розділі ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України [12, с. 45].

Неможливо уявити людину, яка має лише обов’язки, як неможливі й права особи без обов’язків. Свобода тільки тоді є реальною, якщо їй притаманні риси порядку, який базується на праві, а порядок і є єдністю прав і обов’язків. Конституційні обов’язки законодавцем встановлюються для забезпечення інтересів інших людей, держави і суспільства, самих носіїв обов’язків. Для цих обов’язків характерним є їх тісний зв’язок із вимогами міжнародних актів [3, с. 226].

Найповніше роль основних обов’язків людини і громадянина виявляється у функціях, тобто головних напрямках їх впливу на конституційний статус, основними з яких є такі:

1) гарантуюча;

2) обмежувальна;

3) сприяння розвитку особистості;

4) виховна [11, с. 9].

Аналіз конституційної теорії і практики радянського періоду та чинної Конституції України дозволяє зробити висновок, що на сучасному етапі розвитку української державності відбувається відхід від колективістської концепції прав та обов’язків особи, притаманної соціалістичній (радянській) доктрині, і поступовий перехід до індивідуалістичної (західної) моделі їх формування, зорієнтованої на забезпечення, в першу чергу, прав і свобод особи, на підкреслення їх пріоритету стосовно обов’язків.

4 стр., 1742 слов

Уповноважений верховної ради України з прав людини: статус і функціонування

... особу. Здійснюючи свої повноваження Уповноважений Верховної Ради України з прав людини керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода ... з прав людини спрямована на: 1) захист прав і свобод людини та громадянина, проголошених Конституцією України, законами України і міжнародними договорами України; 2) додержання та повагу до прав і свобод людини та громадянина ...

Такий підхід відповідає об’єктивній тенденції посилення ролі особи, її приватних інтересів, розширення й поглиблення її творчої активності [11, с. 10].

Конституція України виходить із принципу рівності обов’язків, що випливає із ст. 24 щодо рівності прав і свобод. У практичному аспекті це означає, що жоден громадянин не повинен звільнятись або ухилятись від обов’язків, цей тягар рівною мірою повинен поширюватися на всіх громадян.

В Україні проживає чимало осіб, які не є громадянами нашої держави. Конституція не звільняє їх від деяких обов’язків (поважати Конституцію і закони України, сплачувати податки, оберігати природу).

і це правомірно, оскільки вони мають майже такі ж права і свободи, як і громадяни України. Проте деякі обов’язки на таких осіб не поширюються (зокрема, захист Вітчизни).

Обов’язок додержуватися Конституції і законів України є одним із найважливіших обов’язків людини і громадянина. Він встановлений ст. 68 Основного Закону і стосується всіх осіб, які перебувають на території України. Цей конституційний обов’язок не обмежується виконанням лише Конституції і законів, а означає, що кожний повинен додержуватися і підзаконних актів, актів органів місцевого самоврядування. Йдеться про дотримання принципу законності [3, с. 226].

В Конституції України містяться заборонні норми у вигляді заборони для громадян здійснювати ті чи інші дії. Так, у ст. 37 передбачена заборона утворення і діяльності політичних партій та громадських об’єднань, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки тощо. Встановлюється, що на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом (ст. 17).

Незнання законів не звільняє від відповідальності (ч. 2 ст. 68 Конституції України).

Обов’язок захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України, шанування її державних символів встановлений ст. 65 Конституції України. Більш детально обов’язок захисту Вітчизни врегульовано Законом України «Про оборону України». Порядок проходження військової служби встановлений Законом України «Про загальний військовий обов’язок та військову службу». Альтернативна служба існує для тих громадян, які за своїми світоглядними та релігійними переконаннями не можуть нести військову службу. В цих та інших встановлених законом випадках громадяни України мають право на заміну військової служби альтернативною невійськовою службою.

Військова служба є почесним обов’язком кожного громадянина. Тому за ухилення громадян від чергового призову на дійсну військову службу, а також за ухилення від військової служби встановлена кримінальна відповідальність.

Шанування державних символів уперше закріплюється як конституційний обов’язок громадян України. Державні символи – прояв суверенітету держави, і тому підлягають особливій охороні з її боку.

Обов’язок не заподіювати шкоди природі і відшкодовувати завдані їй збитки встановлений ст. 66 Конституції України. Збереження довкілля визнається світовою спільнотою як основне завдання і обов’язок не лише кожної держави, а й кожної людини. Екологічні обов’язки громадян України деталізовані в поточному законодавстві, зокрема в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища».

19 стр., 9360 слов

СУПЕРЕЧНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО І ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ ТА ...

... У зв’язку з цим не можна зменшувати роль та призначення Господарського кодексу України, який повинен посісти значне місце у сфері публічно-правових відносин, на ... та неузгодженостей між Цивільним та Господарським кодексами України……………………………………. 19 РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЦИВІЛЬНОГО ТА ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ……….27 ВИСНОВКИ………………………………………………………………………33 СПИСОК ...

Проблема охорони довкілля в Україні після катастрофи на Чорнобильській АЕС є доволі важливою. У зв’язку з цим у ст. 16 Конституції України закріплено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави. Обов’язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища – це завдання не лише державних інституцій, а й кожного громадянина [3, с. 227].

Обов’язок охорони культурної спадщини передбачений ст. 66 Конституції України. Він спрямований на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його історичних надбань. Це питання детально регламентується в «Основах законодавства України про культуру», в законах України «Про охорону культурної спадщини», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей».

Обов’язок набуття повної загальної середньої освіти, встановлений ст. 53 Конституції України, означає обов’язок кожного мати таку освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

У Законі України «Про загальну середню освіту» визначено, що загальна середня освіта – це цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для її подальшої освіти і трудової діяльності.

Загальна середня освіта є обов’язковою складовою безперервної освіти. Загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які грунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави [3, с. 228].

Обов’язок поважати честь і гідність людей, не посягати на їх права і свободи, закріплений у ст. 68 Конституції України, є важливою умовою свободи, її необхідним обмеженням і фундаментальним принципом правопорядку. Повага до чужих прав потребує розвиненої правосвідомості громадян і наявність у особи стримуючих засад. Егоїстична реалізація своїх прав за рахунок інших є водночас порушенням як норм права, так і моралі. Додержання цього конституційного обов’язку значною мірою усуває конфлікти між людьми або їх мінімізує [3, с. 229].

Обов’язок піклуватися про дітей та непрацездатних батьків передбачено ст. 51 Конституції України. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Цей обов’язок громадян відображає особисту відповідальність кожної людини за долю своїх батьків і дітей, коли вони вже або ще не в змозі забезпечити свої життєві потреби. Детальніше ці питання регламентуються Сімейним кодексом України, а також нормами цивільного законодавства.

3 стр., 1332 слов

Тема 7. Загальні положення про здійснення цивільних прав і виконання ...

5. Співвідношення понять «зловживання правом» та «правопорушення». 6. Захист цивільних прав та інтересів органами внутрішніх справ України. 7. Забезпечення здійснення цивільних прав та інтересів органами виконавчої влади. 8. Застосування у процесі правоохоронної ...

Обов’язок сплачувати податки і збори закріплений у ст. 67 Конституції України. Він у нашій державі вперше закріплений на конституційному рівні. Конституція зобов’язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни щорічно повинні подавати до податкових адміністрацій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов’язок сплачувати податки.

Отже, конституційне право виконує особливу роль у визначенні правового статусу особи як системи конституційних норм, що визначають права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Його норми на конституційному рівні захищають свободу усього суспільства і кожної людини, зокрема, від свавілля державної влади.

РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

2.1 Поняття та юридична природа конституційних обов’язків

людини і громадянина

З найдавніших часів і до наших днів проблема обов’язків людини і громадянина привертає пильну увагу мислителів, вчених, політичних діячів, часто опиняється у фокусі дискусій в суспільстві.

На початку звернемося до тлумачення поняття конституційних обов’язків, адже, як стверджував Цицерон, відправною точкою послідовного вивчення будь-якого питання повинно бути визначення, щоб можна було зрозуміти, про що саме йдеться [24, с. 59].

На наш погляд , найбільш вдало поняття конституційних обов’язків виводить Л. Д. Воєводін, розкриваючи сутність юридичних обов’язків через категорію правової необхідності. [2, с. 27].

І права, і обов’язки, встановлені правовою нормою, виражають належну поведінку, проте, якщо право означає можливість діяти, то обов’язок – необхідність діяти. Проте категорія належної поведінки не дає достатнього уявлення про права й обов’язки як такі, оскільки через дану категорію між правами та обов’язками не робиться жодного розмежування.

Обов’язки громадян як загальні, так і конституційні, перш за все, виражаються у необхідності дотримуватись визначеним нормами права виду і міри поведінки. Тому категорія правової необхідності найбільш повно розкриває сутність юридичного обов’язку.

«Необхідність» для розкриття поняття обов’язків відіграє таку ж роль, які в понятті прав і свобод особи виконує «можливість» [2, с. 27].

Важливо зазначити таку характеристику обов’язків, як відповідальність за невиконання приписів закону. Відповідальність стимулює виконання та неухильне дотримання обов’язків. Це один з основних конструктивних елементів характеристики поняття юридичних обов’язків.

Виходячи із наведеного вище, юридичні обов’язки можна визначити як вид і міру належної, суспільно необхідної, відповідальної поведінки, спрямованої на задоволення інтересів особи, суспільства й держави.

Обов’язки, закріплені в Основному законі, називаються конституційними. Отже, конституційні обов’язки – це встановлена державою в інтересах усіх членів суспільства й закріплена в Конституції держави необхідність, яка приписує кожній особі певні вид і міру поведінки й відповідальність за невиконання або неналежне їх виконання [12, с. 46].

11 стр., 5481 слов

Права, свобода і обов’язки людини і громадянина

... особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. Підвалини реальності прав і свобод людини та громадянина полягають в тому, що права та свободи гарантуються державою і не можуть ...

Розглянемо центральний аспект дослідження конституційних обов’язків – їх юридичну природу.

В літературі під юридичною природою розуміють сукупність таких особливих ознак, рис, які дозволяють вирізнити з маси правових явищ будь-яке одне [17, с. 187].

При аналізі юридичної природи конституційних обов’язків слід розмежувати три взаємозв’язані, але тотожні категорії – юридичну природу, сутність конституційних обов’язків, їх зміст – для того, щоб виявити особливості й властивості, які притаманні саме конституційним обов’язкам.

М.І. Матузов та Б. М. Семенека під сутністю юридичних обов’язків розуміють державно-правову необхідність певної поведінки, а під змістом – конкретну належну поведінку, приписану законом [16, с. 28].

Сутність всіх юридичних обов’язків, в тому числі конституційних, одна, проте зміст різний. Зміст представляє собою більш широку категорію, аніж сутність, оскільки саме за змістом проводять класифікацію обов’язків, виділяють специфіку кожного з них.

Л.І. Летнянчин зазначає, що необхідність поведінки, як сутність обов’язків (внутрішня сторона) наповнюється кожного разу конкретним змістом, який визначає межі такої поведінки, вид, міру, характер (зовнішня сторона) [13, с. 197].

Деякі аспекти конституційних обов’язків досліджувалися ще у радянські часи, коли більшість вчених намагалися підкреслити соціально-класову сутність юридичних обов’язків та, виходячи з такої позиції, визначали, що юридична природа конституційних обов’язків втілює в собі державну волю економічно пануючого в суспільстві класу, яка визначається матеріальними умовами життя суспільства [19, с. 63].

Інші науковці трактували юридичну природу обов’язків, враховуючи їх зв’язок з правами та свободами, межами й принципами їх виконання, але, перш за все, – з ідеями рівноправності.

Л.І. Летнянчин пропонує для тлумачення юридичної природи конституційних обов’язків, навести відмінність саме конституційних обов’язків від інших юридичних обов’язків, а також показати, що конституційні обов’язки містять в собі ще й морально-правові вимоги до суспільства й держави, до поведінки громадянина у відповідних сферах життя [13, с. 197].

Погоджуючись з таким підходом, перейдемо до безпосереднього аналізу юридичної природи конституційних обов’язків людини і громадянина.

Деякі правознавці не вважали взагалі можливим говорити про правовий характер конституційних обов’язків, обгрунтовуючи це тим, що конституційні норми, які їх закріплюють, не містять у своїй структурі юридичних санкцій, відповідно й немає підстав називати їх правовими [19].

Така теза сформувалася ще у радянський період, але потім була справедливо піддана аргументованій критиці.

Зокрема, Ю. М. Тодика стверджував, що необхідно враховувати специфіку юридичної природи Конституції України, її роль у механізмі правового регулювання [21, с. 26].

Він вважав, що наявність у Конституції загальних положень, принципів, дефініцій не лише не позбавляє її нормативності, а, навпаки, засвідчує про більш широке використання Основного Закону держави. Нормативність конституційних приписів пояснюється ще й тим, що ці приписи прокладають шлях розвитку соціальних процесів у країні, духовного й матеріального життя суспільства, тобто Конституція – це шлях, який прокладається з метою духовного збагачення суспільства, матеріального достатку країни, зміцнення держави й підвищення рівня законослухняності та правопорядку [21, с. 28].

4 стр., 1664 слов

Права та обов’язки адвоката

... Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у випадку участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від ... усвідомити роль адвокатури (серед інших інститутів) у юридичному механізмі захисту прав людини. Проаналізувавши загалом Конституцію України, Закон України «Про адвокатуру», норми Цивільно-процесуального та ...

Нормативність конституційних положень підтверджується ст. 8 Основного Закону, згідно з якою Конституція України має найвищу юридичну силу, відповідно й усі її положення мають найвищу юридичну силу.

Конституційні обов’язки за своїм смисловим значенням – це загальні обов’язки, що стосуються кожної особи, проте такий характер цих норм не є абсолютним, оскільки сам зміст окремих із них такий, що деякі обов’язки покладаються не на кожну особу, а на окрему частину суспільства [13, с. 194].

Загальність обов’язків, закріплених у Конституції України, означає й загальність їх формулювань. Таке положення випливає із самої природи Конституції, оскільки в ній неможливо вмістити вичерпний перелік усіх обов’язків, до того ж – це суперечить характеру основоположного юридичного документа.

Отже, можемо зазначити, що у конституційних обов’язках втілюються найбільш загальні вимоги щодо поведінки особи, виконання яких необхідно для нормального функціонування суспільства й держави.

Конституційні обов’язки містять у собі ще й морально-правові вимоги до особи, зокрема до її поведінки. Вперше ідею про органічну єдність і взаємодію правових елементів і моральних вимог у змісті основних обов’язків було висунуто В. А. Маслєнніковим [15, с. 5].

Насправді, обов’язки дійсно являють собою, в першу чергу, моральні вимоги, адже норми моралі передують правовим нормам, в свою чергу, правові вимоги закріплюються з урахуванням норм моралі.

Як влучно зазначає Л.І. Летнянчин, концепція що визначає правову природу конституційних обов’язків як сукупність морально-правових вимог суспільства й держави до поведінки особи як морально-правовий зразок, еталон поведінки особи у певній сфері суспільних відносин, знаходиться в руслі сучасного підходу до дослідження широкого комплексу проблем конституційних обов’язків [13, с. 201].

Погоджуючись із думкою Л. Д. Воєводина, що звернення до гносеологічних, історичних і конституційних витоків обов’язків людини і громадянина має суттєве теоретико-пізнавальне і практичне значення [2, с. 173], вважаємо доцільним проаналізувати в історичному аспекті генезу правового закріплення основних обов’язків людини і громадянина.

2.2 Генеза конституційних обов’язків людини і громадянина

Уперше включення обов’язків людини і громадянина в конституцію мало місце в Конституції Французької Республіки 1795 р., складовою частиною якої була Декларація прав і обов’язків людини і громадянина.

Декларація обов’язків, грунтуючись на доктрині природного права, увібрала в себе такі загальнолюдські цінності, як добро, чесність, гідність, рівність, гуманність, справедливість, доброчинність, любов і повага до ближнього. Звертаючись до моральних засад (устоїв) людини, вона закладала підвалини законослухняності і правопорядку в суспільстві, була своєрідним стимулом і підгрунтям до побудови правової держави [14, с. 63].

14 стр., 6559 слов

Реферат про права людини

... про основне право, свободу або обов'язок діє реально і безпосередньо, до того ж, права й свободи людини і громадянина захищаються судом. Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини Історія ідеї прав людини ... пріоритет таким рішенням, які б забезпечували найповніше здійснення громадянами їхніх конституційних прав і свобод, виконання ними своїх основних обов'язків. Виконання зазначених ...

Декларація закріпила широке коло обов’язків людини, серед яких – захист і служіння суспільству, підпорядкування законам, повага до державних органів, обов’язок захищати свободу, рівність і власність, сплачувати податки та низка інших, і стала еталоном, важливим орієнтиром для подальшого розвитку основних обов’язків.

Для конституцій буржуазних країн Західної Європи характерним наразі є суттєве звуження кола основних обов’язків, які, по суті, зводяться здебільшого до сплати податків, відбування військових повинностей, поваги до особи й одержання початкової освіти [11, с. 12].

В історії української конституційної думки обов’язки вперше згадуються в авторському проекті конституції Пилипа Орлика 1710 року, яка мала назву «Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького». В цьому авторському проекті обов’язки прямо не регламентувалися, а мали завуальований характер. За цим документом, до основних обов’язків належали відбування загальних повинностей і сплата податків.

Деякі автори виділяють три періоди становлення конституціоналізму в Україні, а саме: дорадянський (до 1917 року), радянський період та період становлення України як незалежної, суверенної держави [23, с. 172].

Документи та проекти конституцій, які були розроблені у дорадянський період, за своєю сутністю та змістом значно поступалися передовим зразкам європейського та світового конституціоналізму. Проте цікавим є дослідження Конституції Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року.

В Основному Законі Української Народної Республіки відчувався пріоритет прав громадян: розділ другий цього проекту називався «Права громадян України» і закріплював широке коло прав. На обов’язки Конституція прямо не вказувала, зазначалося лише, що без ухвали Всенародних Зборів не можуть збиратися жодні податки (ст. 44) й що громадяни України не можуть бути покликані до обов’язкової військової або міліційної служби без відповідної постанови Всенародних Зборів.

Конституція Української Народної Республіки не набрала чинності, оскільки влада перейшла до гетьмана П. Скоропадського, який прийняв «Закони про тимчасовий державний устрій України». Третій розділ цього акту називався «Права і обов’язки українських козаків і громадян». У цьому документі вперше в історії української конституції закріплювалося, що захист Вітчизни є святим обов’язком кожного козака і громадянина Української держави (ст. 12).

Стаття 14 закріплювала, що українські козаки і громадяни повинні платити встановлені законом податки і збори, а також відбувати повинності згідно із вимогами закону.

Загалом для дорадянського періоду, як зазначає Л.І. Летнянчин, у розвитку конституційно-правового статусу особи і регламентуванні основних обов’язків характерною була певна схожість конституційної теорії з європейським та почасти американським конституціоналізмом [14, с. 64].

На практиці російське право знало не стільки закріплення прав, скільки регламентацію обов’язків, тому населення України було переобтяжене обов’язками [11, с. 12].

Розвиток основних обов’язків громадян України за радянських часів характеризувався:

1) поступовим розширенням їх кола;

2) класовим характером обов’язків на початковому етапі;

3) ідеологічною заангажованістю (підкреслення переваг соціалістичного способу життя) [14, с. 64].

В основу Конституції УРСР від 14 березня 1919 р. було покладено Конституцію РРФСР 1918 р. У цьому Основному Законі відкрито проголошувався класовий характер надання прав і свобод, а також закріплювався політичний режим диктатури пролетаріату [8, с. 12].

Дана Конституція покладала на всіх громадян УРСР обов’язок трудитися і проголошувала гасло: «хто не працює, той не їсть». З метою охорони та захисту державних здобутків визнавався обов’язок оборони соціалістичної держави та загальної військової повинності.

Отже, можна зробити висновок, що особливість правового статусу громадян УРСР полягав у класовому характері як прав і свобод, так і обов’язків.

Конституція УРСР від 15 травня 1929 р. за своєю сутністю не відрізнялася від Конституції УРСР від 14 березня 1919 р.

У 1937 р. було прийнято нову Конституцію УРСР, розділ ХІ якої називався «Основні права і обов’язки громадян». В цій Конституції, порівняно з попередніми двома, основні обов’язки знайшли більш широке закріплення, зокрема до них були включені обов’язок додержуватися Конституції УРСР, виконувати закони, дотримуватись дисципліни праці, чесно ставитися до громадського обов’язку, поважати правила соціалістичного співжиття. Служба в Червоній Армії визнавалася почесним обов’язком громадян, а захист Батьківщини був священним обов’язком кожного.

Таким чином, можна зазначити, що цей Основний Закон розширював коло прав і свобод та обов’язків людини і громадянина.

Наступна, четверта Конституція УРСР була прийнята у 1978 р. Ця Конституція закріплювала широке коло прав і свобод та визначала, що їх здійснення є невіддільним від виконання обов’язків. Даний документ уточнював раніше встановлені конституційні обов’язки особи та додавав ще цілу низку інших, таких як оберігати інтереси Радянської держави, сприяти зміцненню її могутності і авторитету, поважати національну гідність інших громадян, поважати дружбу націй і народностей та інші. Конституція УРСР 1978 р. характеризується як ідеологічно-заангажована та статична.

Широке коло обов’язків громадян відповідало природі соціалістичної держави й на практиці мало на меті врегулювати всі сфери приватного життя людини, слугувати знаряддям побудови комунізму.

Позитивним і найбільш цінним у розвитку основних обов’язків людини і громадянина радянського періоду було те, що саме тоді останні знайшли своє широке відображення в конституціях, оформилися у цілісну систему, а також те, що вони були спрямовані на гуманізацію суспільства, повагу до особи (обов’язок поважати права і свободи, честь і гідність інших осіб, національну гідність інших громадян, дружбу націй і народностей тощо) [14, с. 65].

У чинній Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 р., основні обов’язки особи закріплені у другому розділі під назвою «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». До традиційних обов’язків – захисту Вітчизни, територіальної цілісності і незалежності; неухильного дотримання Конституції та законів України та інших – додалися й нові, такі як: обов’язок шанувати державні символи України, платити податки і збори, які раніше закріплювалися на рівні поточного законодавства.

На сучасному етапі концепція конституційного закріплення основних обов’язків людини і громадянина в Україні характеризується такими властивостями:

  • відповідність у змістовному розумінні зразкам світового та європейського конституціоналізму;
  • урахуванням власного конституційного досвіду, традицій національного державотворення;
  • звуженням кола конституційних обов’язків людини і громадянина, позбавленням їх ідеологічного забарвлення в Основному Законі 1996 р.

2.3 Класифікація конституційних обов’язків людини і громадянина

В умовах розбудови в Україні демократичної правової держави необхідність класифікації конституційних обов’язків людини і громадянина обумовлюється:

  • самостійною цінністю конституційних обов’язків в регулюванні суспільних відносин;
  • тим, що органічна єдність прав і обов’язків має внутрішній глибинний зміст, але на практиці вона досягається їх штучним конституційним поєднанням;
  • самостійна класифікація не призводить до втрати правильного уявлення про міру свободи, вміщеної у правах людини, оскільки основні обов’язки – це не єдині обмежувачі свободи;
  • з’явилися нові критерії (ознаки, підстави) для класифікації обов’язків, яким в радянський період не надавалося значення [11, с.

13].

Класифікувати конституційні обов’язки можна за різними критеріями:

1) за характером зв’язку особи і держави – обов’язки людини і обов’язки громадянина;

2) за основними сферами життєдіяльності особи – особисті, політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні;

3) за способом закріплення:

  • прямо закріплені в Конституції України;
  • такі, що випливають із тлумачення положень Основного Закону;

4) за функціональною спрямованістю:

  • дія яких спрямована на охорону і захист конституційного ладу України та його основ;
  • спрямовані на забезпечення законності і правопорядку в державі;
  • спрямовані на розвиток економічної системи, на забезпечення екологічної безпеки країни;

5) за їх адресатами (дестинаторами) – обов’язки щодо:

  • держави;
  • суспільства, інших людей, своїх близьких;
  • самих себе;

6) за характером здійснення:

  • реалізуються в конкретних правовідносинах;
  • здійснюються в загальних (конституційних) правовідносинах;

7) за формою здійснення — індивідуальні і колективні;

8) за часом реалізації – постійні і тимчасові;

9) за характером забезпечення – обов’язки, для здійснення яких:

  • з боку держави вимагається створення певних матеріальних благ, правозастосовча діяльність;
  • не вимагається особливої активності, достатньо підтримання громадського порядку й законності [11, с. 13].

На думку Л.І. Летнянчина, з метою приведення конституційних обов’язків особи в гармонію з її правами і поновлення втраченого взаємозв’язку громадянина й держави необхідне пряме закріплення на конституційному рівні таких нових обов’язків, як поважати національну гідність інших громадян та обов’язок брати участь в голосуванні на виборах і референдумах [11, с. 14].

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що в стратегічному напрямку, враховуючи загально-цивілізаційний процес, рух України до формування громадянського суспільства, побудови правової держави, основна тенденція в розвитку конституційних обов’язків вбачається в поступовому зменшенні їх кількості.

Разом з тим, в останні роки в Україні у взаємовідносинах громадянин – держава намітилася небажана на сьогодні тенденція надання переваг приватному інтересу особи над суспільними, загальнодержавними, що в ряді випадків призводить до негативних наслідків. Важливим інструментом попередження виникнення дисбалансу інтересів, забезпечення їх співіснування і розумного поєднання є саме конституційні обов’язки людини і громадянина.

Проте їх призначення не повною мірою використовується законодавцем. Тому сьогодні конституційні обов’язки громадян необхідно привести в більш гармонійне поєднання з правами, розширивши тим самим правову базу для подальшого зміцнення режиму законності в державі, поновлення втраченого взаємозв’язку держави й суспільства. Удосконалення існуючої системи конституційних обов’язків передбачає водночас і створення належних умов і засобів для їх ефективної реалізації.

Таким чином, основними вимогами щодо конституційних обов’язків мають бути:

  • обумовленість їх змісту й кількості конкретними історичними обставинами, традиціями, ментальністю народу, рівнем правової культури і правосвідомості населення, станом законності і правопорядку в державі;
  • їх спрямо