Реферат на тему:Конституційно-громадські (особисті) права та свободи людини та громадянина України.
Зміст.
1. Поняття конституційно-правового статусу людини та місце в ньому громадських прав і свобод.
Питання прав та свобод людини і громадянина на сьогодні є най-важливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпе-чення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.
Свободу людини визначають певні ознаки. Слід за-значити, що люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їх природні права. До того ж, у демо-кратичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За своїм обсягом поняття свободи людини повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, згідно з яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством. Свободу людини характеризує й принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, який закріплюють демо-кратичні конституції, у тому числі, й Конституція України. Водночас свобода людини як об’єктивна реальність ви-ходить за межі, врегульовані правом, і має витоки у системі інших соціальних норм, що панують у демократичному сус-пільстві. Треба пам’ятати, що поняття свободи може мати неоднакове тлумачення, оскільки, з одного боку, свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус, а з другого — конкретизується у можливості вчиняти ті або інші конкретні дії в межах, наданих людині мораллю та пра-вом. Можливості такого роду, що надаються нормами .чинного права, визначаються як суб’єктивні права людини.
Теорія права і правова практика розрізняють поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випад-ку мова йде про права, пов’язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб’єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.
Поняття і система прав і свобод людини
... правий і міжнародні документи: Статут ООН, Загальна декларація правами людини про прав людини Європейська конвенція правами людини Системи регулювання основних прав За сучасних умов є дві системи регулювання основних прав: >Англо- американська система Система яка ...
Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини із суспільством, державою, їх інституці-ями. Основу цього виду прав становить належність люди-ни до держави, громадянином якої вона є.
Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина — лише на тих осіб, які є громадянами пев-ної країни. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), «право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46) тощо.
2. Основні види громадських прав і свобод.
0собисті права і свободи людини без-посередньо пов’язані із самою сутністю людини як фізичної особи. Це дуже важливо, оскільки саме цей статус є підґрунтям усіх інших якісних рис людини. Виходячи з того, кожну кон-кретну людину, хоча вона може мати багато істотних недо-ліків, необхідно розглядати як особистість, правда, повніс-тю чи неповністю сформовану.
До особистих прав людини належать право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), невід’ємне право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на недоторканність житла (ст. ЗО), право на таємницю листу-вання, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон-денції (ст. 31), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33), право на свободу думки і слова (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).
Право людини на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23) належить до суб’єктивного права узагальнюючого характеру. Воно передує всім іншим особистим правам людини, які у різних аспектах його конкретизують. Із цього треба зробити висновок, що й будь-які інші пере-пони на шляху забезпечення вільного розвитку особистості суперечать нормам Конституції і тому повинні бути лік-відовані.
Невід’ємне право кожної людини на життя (ст. 27) є за-гальновизнаним суб’єктивним правом, яке закріплене в усіх міжнародних правових актах. Проголошення цієї норми-принципу в Конституції України — це матеріаліза-ція однієї з гуманістичних засад. Адже людина є най-більшою соціальною цінністю. Тому всебічна охорона її життя — один з основних обов’язків держави. Практично це означає, що держава повинна вживати ефективних за-ходів щодо боротьби зі злочинністю, максимально сприя-ти розвитку медичної допомоги, забезпечувати послідовне покращення умов життя людей, особливо неповнолітніх, інвалідів, осіб похилого віку.
У ст. 27 Конституції України зазначено, що «ніхто не може бути свавільно позбавлений життя». Тобто вона не виключає можливості смертної кари згідно з вироком суду. Однак ця міра покарання розглядається як тимчасова, виняткова, яка, безперечно, буде скасована за умов зни-ження рівня злочинності і докорінного покращення умов життя суспільства.
Водночас Конституція надає кожній людині право захищати себе та інших від протиправних дій та посягань з боку будь-кого.
Реферат про права людини
... права особи (на життя, свободу, власність та ін.) як священні імперативи і закладають основи сучасного розуміння прав людини. Кожний народ вніс свою лепту в розвиток ідеї про права людини, ... істотних прав людини (громадянина) на справедливість, свободу та добробут. У цьому аспекті, предметом дослідження цієї роботи є права і свободи людини, закріплені в спеціальному розділі Конституція України 1996 ...
Право людини на повагу до її гідності (ст. 28) має універ-сальний характер у тому розумінні, що воно діє ще до на-родження дитини, а також після смерті людини. Повага до гідності людини є обов’язком держави. Справи, що вини-кають із цього приводу, як правило, вирішуються у судо-вому порядку. Суд повинен зобов’язати порушників спростувати відомості, що принижують гідність людини, компенсувати їй не тільки упущену вигоду, а й моральну шкоду. Надійне гарантування правового захисту поваги до гідності як одного з нематеріальних благ є важливою озна-кою справді демократичного, правового характеру дер-жави, високої моральності суспільства.
Право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29) є однією з реальних гарантій свободи людини. Це право як загальний принцип встановлює межу, яку ті чи інші поса-дові особи можуть переступити лише у випадках, прямо передбачених законом (затримання особи, яка вчинила злочин, здійснення примусового лікування за визначених законом обставин тощо).
Конституція України значно демократизувала сам процес застосування заходів, що обме-жують свободу людини, її особисту недоторканність. Цим Зумовлюється, що лише суд своїм умотивованим рішен-ням і тільки на підставі чинного законодавства може дати дозвіл на арешт людини і утримання її під вартою.
Сутність права на недоторканність житла (ст. 30) полягає в тому, що без підстав, передбачених законом, ніхто не вправі увійти до житла проти волі осіб, які в ньому проживають. Поняття житла у даному разі підлягає широкому тлумаченню. Під житлом слід розуміти не тільки відповідну кімнату, квартиру, житловий будинок, а й усі допоміжні приміщення, якими користуються у пов-сякденному житті.
Принцип недоторканності житла поширюється не тільки на місце постійного проживання особи, а й на місця її тимчасового мешкання у готелях, санаторіях, будинках відпочинку тощо.
Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31) належить до за-гальновизнаних суб’єктивних прав особи. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених за-коном. Інакше вони спричиняють кримінальну від-повідальність за ст. 131 Кримінального кодексу України. Ці винятки обумовлені виключно гуманною метою — за-побігти злочину або з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи. При цьому треба враховувати, що ці винятки можливі лише тоді, коли іншим способом одер-жати інформацію, необхідну для розслідування тієї або іншої кримінальної справи, захисту людини, суспільства і держави від злочинних посягань, неможливо.
Порядок накладення арешту на кореспонденцію та її виїмку в поштово-телеграфних установах регулюється ст. 31 Конституції, ст. 187 Кримінально-процесуального кодексу України.
Що ж до зняття інформації з телефонних розмов, інших каналів зв’язку, то ці питання регулюються також ст. 31 Конституції, статтями 8 і 9 Закону України від 18 лю-того 1992 р. «Про оперативно-розшукову діяльність».
При здійсненні оперативно-розшукової діяльності за-бороняється порушувати права людини і громадянина. У разі безпідставного порушення цих прав відповідні дер-жавні органи та посадові особи повинні відновити пору-шені права і відшкодувати заподіяну матеріальну та мо-ральну шкоду згідно з Законом України від 1 грудня 1994 р. «Про відшкодування шкоди, завданої громадяни-нові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
Міжнародно-правовий механізм захисту прав людини і основних свобод ...
... захист прав людини і основних свобод, а саме: Генеральна Асамблея ООН; Економічна і соціальна Рада ООН (ЕКОСОР); Комісія з прав людини; Підкомісія з запобігання дискримінації та захисту меншин; Центр прав людини; Комітет з прав людини; ...
Право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) також є одним із суб’єктивних прав людини, пов’язаних із гарантуванням її свободи. Винятки можуть бути передбачені лише Конституцією України. Винят-ковий характер такого захисту зумовлений повагою до людини як найбільшої соціальної цінності, що панує у де-мократичних державах. Кожна людина унікальна, індиві-дуальна, є суб’єктом безлічі неформальних зв’язків, носієм приватних інтересів, які є її особистою справою. Виняток може мати місце лише тоді, коли поведінка особи супере-чить закону і громадській моралі, прикладом чого може бути систематичне здійснення у сім’ї насильства над дитиною, її експлуатація (ст. 52).
Стаття 32 Конституції складається з чотирьох частин, які зорієнтовані на конституційне врегулювання різних життєвих ситуацій, пов’язаних із захистом особистого і сі-мейного життя людини. Вона забороняє збирання, збері-гання, використання та поширення конфіденційної ін-формації про особу без її згоди; проголошує право кожно-го громадянина ознайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаці-ях з відомостями про себе; гарантує судовий захист; право на спростування недостовірної інформації про себе і чле-нів своєї сім’ї.
Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33) за радянських часів було суттєво обме-жено інститутом прописки, а також низкою перешкод, пов’язаних із виїздом за кордон і поверненням звідти. Без-перечно, що воно поширюється виключно на тих осіб, які перебувають на території України на законних підставах. Це право — один із складників загального права людини на свободу. Тому його конституційне закріплення є важливою ознакою демократичної сутності держави.
Треба зауважити, що право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання не виключає необхідності дотримання реєстраційних правил, що функціонують в Україні.
Право на свободу думки і слова (ст. 34) є одним із най-істотніших проявів демократії. Відомо, до яких методів утиску вдавалися і вдаються тоталітарні, антидемократичні режими у різних країнах світу, щоб обмежити свободу думки і слова. Свобода думки і слова, як одне з фундамен-тальних прав людини, закріплене у значній кількості між-народних документів, зокрема таких, як Загальна деклара-ція прав людини (статті 18, 19), Міжнародний договір про громадянські та політичні права (статті 18, 19), Європейсь-ка конвенція про захист прав та фундаментальних свобод людини (ст. 10).
Слід зазначити, що свобода думки взагалі не може бути обмежена, оскільки заборонити можна лише висловлюван-ня певних думок, їх оприлюднення, чого так боявся радян-ський режим, переслідуючи так званих інакомислячих.
Визнаючи право на свободу думки і слова, демокра-тичні держави, в тому числі й Україна, обмежують його, забороняючи пропагувати погляди, що протирічать націо-нальній безпеці, територіальній цілісності держави, прово-кують заворушення чи злочини тощо.
Право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35) було визнане світовим демократичним співтовариством у результаті його тривалої, багатовікової боротьби з реакцій-ними силами — як світської, так і церковної влади. Відо-мо, що й нині, у тому числі й в Україні, подекуди точиться боротьба між різними конфесіями за пріоритет, що су-перечить конституційним настановам про свободу віросповідання, відокремлення церкви від держави й невизнання державою жодної релігії як обов’язкової.
Основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні
... Конституція і закони України покладають обовязки забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Тому актуальність дослідження теоретичних та практичних проблем, повязаних із конституційним закріпленням та реалізацією права людини, зумовлена глобалізацією доктрини прав людини в Україні, потребою ...
Необхідно підкреслити, що конституційне право на свободу світогляду і віросповідання не можна розуміти як абсолютне, таке, що не залежить від змісту і форми світо-гляду та віри, які пропагуються. Державні органи можуть обмежити це право в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення, оскільки відо-мо, що деякі релігійні секти сповідують думки і відправля-ють обряди, які суперечать загальновизнаним моральним нормам і принципам.
3. Гарантії здійснення та охорони громадянських прав та свобод.
Основним засобом захисту прав лю-дини у правовій державі є суд. Однак діяльність суду буде сприяти додер-жанню законності і забезпечуватиме охорону прав і свобод громадян лише у тому разі, коли він діятиме на основі принципів гуманіз-му. демократизму і законності. Тому ми й пов’язуємо захист прав людини, закріплених у Конституції України, з додержанням судовими органами загальновизнаних вимог права і справедливості, проголошених Основним Законом нашої держави.
Гарантії прав людини закріплені в статтях 55—57, 59, 64, а гарантії діючого в Україні правосуддя — у статтях 58, 60—63 Конституції України.
Право на судовий захист (ст. 55) засвідчує, що проголо-шені в Конституції права і свободи — це не просто декла-рація про наміри, не пустопорожнє гасло, а принципові положення, які держава зобов’язується реалізовувати. Судовий захист — це гарантія здійснення прав і свобод, яка існує в усіх демократичних державах. Треба зазначити, що підставою для судового оскарження можуть бути як протизаконні дії (у тому числі й акти), так і бездіяльність державних і самоврядних органів, а також їх посадових осіб.
Принципово новим засобом захисту прав громадян є інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, куди кожен може звертатися за потреби. Крім того, як вже зазначалося, коли людина використала всі на-ціональні засоби захисту своїх прав, вона може звернутися за допомогою до міжнародних судових установ чи міжна-родних організацій, членом або учасницею яких є Україна.
Конституція України дозволяє кожному громадянину будь-якими, не забороненими законом, засобами захища-ти свої права і свободи від порушень і протиправних пося-гань. Тобто йдеться про активні захист дії кожного, чиї права незаконно порушуються.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ст. 56) передбачає випадки, коли шкода завдається посадовими особами органів державної влади чи місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Вона може бути матеріальною та моральною і завдаватися прийняттям незаконних рішень, здійсненням незаконних дій або бездіяльністю зазначених осіб. Загальне врегулю-вання за таких ситуацій здійснюється цивільним законо-давством. Крім того, відповідні положення щодо окремих випадків відшкодування матеріальної та моральної шкоди є в адміністративному законодавстві. Іноді матеріальне відшкодування здійснюють відповідні державні органи, наприклад, при незаконному арешті тощо.
У разі виникнення спору щодо відшкодування, справу вирішує за позовом потерпілого суд.
Право на знання кожним своїх прав і обов’язків (ст. 57) є важливою демократичною гарантією захисту прав і свобод людини в Україні. За радянських часів існувала значна кількість так званих закритих правових актів, що ними встановлювались обов’язки людей, про які ті навіть не були поінформовані. Безперечно, така практика грубо порушувала права людини. Однак із цього не слід робити висновок, що можна виправдовувати порушення правопо-рядку незнанням закону. Йдеться про те, що держава зобов’язана за допомогою наявних засобів інформації ста-вити до відома всіх, кого стосуються ті чи інші правові приписи, про їх зміст. Тоді ніхто не зможе виправдовувати свою поведінку незнанням закону чи будь-якого іншого нормативно-правового акта.
Політичні права людини
... порушення прав людини і, навпаки, порушення прав людини завжди є посяганням на загальнолюдську мораль. Громадянські і політичні права і свободи право свобода людина Пріоритетним видом прав і свобод людини і громадянина є громадянські права. Ці права вважаються ...
Закріплення в Конституції України права на правову допомогу (ст. 59) свідчить про значну увагу до нього з боку держави і суспільства. У правовій державі саме правовий захист, що повинен бути рівним й однаково ефективним для кожної людини, є найбільш гарантованим і спра-ведливим засобом захисту прав і свобод громадян.
Він може здійснюватися як тим, чиї права порушу-ються, так і обраним ним захисником. Особливу роль у захисті прав людини відіграють колегії адвокатів, які на-дають громадянам різні види правової допомоги.
Принцип неприпустимості обмеження прав та свобод людини і громадянина (ст. 64) проголошує, що нікому не дано право на власний розсуд змінювати, а тим більше обмежувати права та свободи людини і громадянина, до-вільно, без відповідної вказівки про це в законі встановлю-вати нові обов’язки, зменшувати обсяг прав тощо. Треба наголосити, що в Конституції України перелічено права та свободи людини і громадянина, які не можуть бути обме-жені навіть за умов воєнного або надзвичайного стану, що свідчить про її демократичну спрямованість. До кола цих прав і свобод належать право на громадянство, право на життя, право на звернення, право на житло тощо.
Що ж до гарантій правосуддя в Україні, то вони пов’я-зані із закріпленням у Конституції його основних принципів.
Важливі загальні принципи, пов’язані з визначенням статусу людини в процесі правосуддя, встановлені в ст. 63 Конституції України. В ній йдеться про право особи на відмову від дачі свідчень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, про право на захист у процесі слідства і судового розгляду справи, а також про статус засудженого У цій статті зазначено, що засуджений повинен користатися всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду.
Кожне з розглянутих вище прав закріплює принципи демократизму під час здійснення правосуддя, спрямовані на посилення реальності конституційних прав громадян.
Однією з найважливіших ознак правової держави, розвинутої демократії є реальне забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина.
Нині в Україні існує гостра проблема гарантування цих прав і свобод. Вперше міжнародні акти, присвячені даному питанню, були ратифіковані УРСР як суб’єктом міжнародного права ще в 50-ті роки. Однак активний процес їх реалізації розпочався лише після проголошення Україною незалежності. Так, 17 липня 1997 p. було ратифіковано один з основних міжнародно-правових документів у галузі прав і свобод людини та громадянина — Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 p., підписану членами Ради Європи з урахуванням Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.
В Україні діє організаційно-правовий механізм захисту основних прав і свобод людини та громадянина, який включає в себе інституційні структури — Верховну Раду, Президента, Кабінет Міністрів, судову систему, прокуратуру та інші правозахисні органи. Створено громад-ські правозахисні організації — Українсько-американське бюро захисту прав людини, Украї-нську правничу фундацію з Центром прав людини.
К КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ
... особи. Вони тісно пов'язані з правами та свободами людини і громадянина, і цим можна пояснити ту обставину, що обов'язки закріплені у розділі ІІ "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України [12, с. 45]. Неможливо ...
У ст. 101 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 р., вперше було закріплено положення про те, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
В Україні інститут омбудсмена функціонує з квітня 1998 р. Нині йде процес його становлення. Першій Уповноваженій Н.Карпачовій доводиться не тільки вирішувати проблеми, пов’язані з захистом прав і свобод людини та громадянина, а й розв’язувати фінансові та технічні проблеми, невирішеність яких на державному рівні ставить під сумнів подальший розвиток цього інституту. З початку діяльності до неї надійшло понад 4 тис. скарг щодо порушення прав і свобод людини та громадянина. Уповноважена відвідує лікарні, дитячі заклади. Вперше на державному рівні вона підняла проблему торгівлі українськими жінками і дітьми, внаслідок чого у 1998 р. парламентом України було прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на її вирішення. Уповноважена вживає заходів, спрямованих на повернення до нашої країни українських моряків, які стали заручниками на арештованих іноземними державами суднах. Вона бере участь у роботі міжнародних конференцій, симпозіумів.
Виконуючи свої функції. Уповноважена тісно взаємодіє з правоохоронними органами, зокрема з органами внутрішніх справ. Так, з метою перевірки умов тримання заарештованих Н.Карпачова часто відвідує тюрми, слідчі ізолятори. Адже у випадках порушення органами внутрішніх справ прав і свобод людини вона вправі вимагати від їх керівництва вжиття відповідних заходів. Уповноважена має також право ознайомлюватись з таємною інформацією та отримувати від органів внутрішніх справ копії документів, що цікавлять її.
Таким чином, інститут омбудсмена — це ефективний, дійовий засіб, за допомогою якого людина може добитися відновлення її порушених прав і свобод, насамперед конституційних.
Службовець С. Білокінь з метою захисту своєї честі і гідності зве-рнувся до районного суду з позовом на журнал, в якому опубліко-вана стаття, що його компрометує як фахівця і посадову особу. Він додав до позовної заяви матеріали, які спростовують твердження в журналі про його належність до мафіозних структур і кланів.
Які конституційні права розглядаються в даному випадку і як суд повинен вирішити справу в разі правдивості матеріалів С. Білоконя?
В даному випадку розглядаються слідуючи конституційні права:
- право на повагу до гідності (ст. 28);
- право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23)
Суд повинен зобов’язати редакцію журналу спростувати відомості про належність С. Білоконя до мафіозних структур, компенсувати йому моральну шкоду, а в разі необхідності й матеріальну, якщо він як фахівець зазнав будь-яких матеріальних збитків (звільнення з роботи, не виплачена премія тощо.).
Використана література.
1. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. // ВВР України. — 1991. —№ 38. —Ст. 502.
2. Витрук Н. В. Правовой статус личности. — М., 1985.
3. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // ВВР УРСР. — 1990. — № 31, — Ст. 429.
Еволюція уявлень про права людини
... закон, правило, уряд.) Які із запропонованих висловлювань ви взяли б за епіграф до сьогоднішнього заняття? Відповідь аргументуйте. Більш важливих і менш важливих прав і свобод людини і громадянина ... в Конституції України? Права людини — це визнані й гарантовані державою можливості дій (правомочності) людини в описаній, зазначеній у законі сфері. Свободи людини — сфери, галузі діяльності людини, у які ...
4. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. — К., 1995.
5. Загальноукраїнська декларація основних прав і свобод людини та громадянина. Проект // Віче. — 1993. — № 7.
6. Закон України «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. // ВВР України. — 1996. — № 50. — Ст. 701.
7. Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. // Голос України. — 1996. — 22 жовтня.
8. Закон України «Про національні меншини в Україні» від 25 чер-вня 1992 р.» // Там само. —1992. — № 36. — Ст. 529.
9. Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994р. //Там само.— №23.— Ст. 161.
10. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. // Там само. — 1991. — № 25. — Ст. 283; 1994.—№13.—Ст. 66.
11. Закон України »Про біженців» від 24 грудня 1993 р. // Там са-мо. — 1994.—№ 19. — Ст. 90.
12. Конституція України від 28 червня 1996 р. — К., 1996.
13. Малишко М. І. Конституційно-правовии статус громадянина та інших груп населення. — К.: МАУП, 1996.
14. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Факуль-тативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські права.— К.,1995.
15. Правова система України: теорія і практика. — К., 1993.
