Міжнародне приватне право

Дипломная работа
Содержание скрыть

Стаття І. Вiдносини, що регулюються цивiльним законодав­ством

Цивiльним законодавством регулюються особистi немайновi та майновi вiдносини (цивiльнi вiдносини), заснованi на юридичнiй рiвно­стi, вiльному волевиявленнi, майновiй самостiйностi їх учасникiв.

2. До майнових вiдносин, заснованих на адмiнiстративному або iншо­му владному пiдпорядкуваннi однiєї сторони другiй сторонi, а також до податкових, бюджетних вiдносин цивiльне законодавство не застосовується, якщо Інше не встановлено законом.

1. Учасниками цивiльних вiдносин є фiзичнi особи та юридичнi особи (далi — особи).

2. Учасниками цивiльних вiдносин є: держава Україна, Автономна’ Республiка Крим, територiальнi громади, iноземнi держави iа iншi суб’єкти публiчного права.

Стаття 3. Загальнi засади цивiльного законодавства

1) неприпустимiсть свавiльного втручання у сферу особистого життя людини;

4)свобода пiдприємницької дiяльностi, яка не заборонена законом;

  • Стаття 4. Акти цивiльного законодавства України

1. Основу цивiльного законодавства України становить Конституцiя України.

2. Основним актом цивiльного законодавства України є Цивiльний кодекс України.

Ради України проект закону, який регулює цивiльнi вiдносини iнакше, нiж цейКодекс, вiн зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змiн до Цивiльного кодексу України. Поданий законопроект розгляд. ВР України одночасно з вiдповiдним проектом за­кону про внесення змiн до Цивiльного кодексу України.

3. Цив. вiдн. можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених КУкраїни.

Якщо постанова Кабiнету Мiнiстрiв України суперечить положенням цього Кодексу або iншому закону, застосовуються вiдповiднi положення цього Кодексу або iншого закону.

5. Іншi органи державної влади України, органи влади Автономної Республiки Крим можуть видавати нормативно-правовi акти, що регу­люють цивiльнi вiдносини, лише у випадках i в межах, встановлених Конституцiєю України та законом.

6. Цивiльнi вiдносини регулюються однаково на всiй територiї України.

Стаття 5. Дiя актiв цивiльного законодавства у часi

1. Акти цивiльного законодавства регулюють вiдносини, якi виникли з дня набрання ними чинностi.

2. Акт цивiльного законодавства не має зворотної дiї у часi, крiм випад­кiв, коли вiн пом’якшує або скасовує цивiльну вiдповiдальнiсть особи.

15 стр., 7115 слов

Цивільно-процесуальне право в системі права України

... так i спецiалiзованих судiв загальної юрисдикцiї. Цивiльне процесуальне право України як самостiйна галузь характеризується також методом правового регулювання. Метод цивiльного процесуального права у науцi визначається в загальних рисах, але ...

3. Якщо цивiльнi вiдносини виникли ранiше i регулювалися актом ци­вiльного законодавства, який втратив чиннiсть, новий акт цивiльного законодавства застосовується до прав та обов’язкiв, що виникли з момен­ту набрання ним чинностi.

1. Сторони мають право укласти договiр, який не передбачений акта­ми цивiльного законодавства, але вiдповiдає загальним засадам цивiль­ного законодавства.

3. Сторони в договорi можуть вiдступити вiд положень актiв цивiль­ного законодавства i врегулювати свої вiдносини на власний розсуд.

Сторони в договорi не можуть вiдступити вiд положень актiв цивiль­ного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про цс, а також у разi, якщо

обов’язковiсть для сторiн положень актiв цивiльного законо­давства випливає з їх змiсту або iз сутi вiдносин мiж сторонами.

Стаття 7. Звичай

Звичаєм є правило поведiнки, яке не встановлене актами цивiльного законод. але є усталеним у певнiй сферi цивiльних вiдносин.

Звичай може бути зафiксований у вiдповiдному документi. 2. Звичай, що суперечить договору або актам цивiльного законодав­ства, у цивiльних вiдносинах не застосовується. Стаття 8. Аналогiя

1. Якщо цивiльнi вiдносини не врегульованi цим Кодексом, Іншими ак­тами цивiльного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства, що регулюють подiбнi за змiстом цивiльнi вiдносини (аналогiя закону).

2. У разi неможливостi використати аналогiю закону для регулювання цивiльних вiдносин вони регулюються вiдповiдно до загальних засад цивiльного законодавства (аналогiя права).

врегульованi iншими актами законодавства.

2. Законом можуть бути передбаченi особливостi регулювання майно­вих вiдносин у сферi господарювання.

Стаття 10. Мiжнароднi договори

1. Чинний мiжнародний договiр, який регулює цивiльнi вiдносини, згода на обов’язковiсть якого надана Верховною Радою України, є час­тиною нацiонального цивiльного законодавства України.

2. Якщо у чинному мiжнародному договорi України, укладеному у встановленому законом порядку, мiстяться iншi правила, нiж тi, що вста­новленi вiдповiдним актом цивiльного законодавства, застосовуються правила вiдповiдного мiжнародного договору України.

В2Виникнення цивiльних прав та обов’язкiв

Стаття 11. Пiдстави виникнення цивiльних прав та обов’язкiв1. Цивiльнi права та обов’язки виникають iз дiй осiб, що передбаченi актами цивiльного законодавства, а також iз дiй осiб, що не передбаченi цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов’язки. 2. Пiдставами виникнення цивiльних прав та обов’язкiв,зокрема, є:1) договори та iншi правочини;2) створення лiтературних, художнiх творiв, винаходiв та iнших результатiв iнтелектуальної, творчої дiяльностi;3) завдання майнової (матерiальної) та моральної шкоди iншiй особi;4) iншi юридичнi факти. 3. Цивiльнi права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актiв цивiльного законодавства. 4. У випадках, встановлених актами цивiльного законодавства, цивiльнi права та обов’язки виникають безпосередньо з актiв органiв державної влади, органiв влади Автономної Республiки Крим або органiв мiсцевого самоврядування. 5. У випадках, встановлених актами цивiльного законодавства, цивiльнi права та обов’язки можуть виникати з рiшення суду. 6. У випадках, встановлених актами цивiльного законодавства або договором, пiдставою виникнення цивiльних прав та обов’язкiвможе бути настання або ненастання певної подiї.

20 стр., 9667 слов

Принципы гражданско-процессуального права Украины

... чином, принци­пами цивiльного процесуального права будуть закрiпленi в його нормах правовi погляди українського народу на завдання i мету правосуддя в цивiльних справах (цивiльного судочинства), органi­зацiйної його ... Неможливiсть процесуального сумiсництва як принцип полягає в тому, що кожний суб'єкт по однiй справi може бути тiльки в одному процесуальному становищi — позивача, свiдка тощо. ...

В3 Здiйснення цивiльних прав та виконання цивiльних обов’язкiв

Стаття 12. Здiйснення цивiльних прав- Особа здiйснює свої цивiльнi права вiльно, на власний розсуд.

  • нездiйснення особою своїх прав не є пiдставою для їх припинення,крiм випадкiв, встановлених законом
  • особа може вiдмовитися вiд свого майнового права

вiдмова вiд права власностi на транспортнi засоби,тварин,нерухомi речi- у порядку,встановленому ЦЗ

  • особа може за вiдплатним або безвiдплатним договором передати своє майнове право iншiй особi,крiм випадкiв,встановлених законом
  • якщо законом встановленi праововi наслiдки недобросовiсного або нерозумного здiйснення особою свого права,вважається, що поведiнка особи є добросовiсною, якщо iнше не встановлено судом

Стаття 13. Межi здiйснення цивiльних прав

1. Цивiльнi права особа здiйснює у межах, наданих їй договором або актами цивiльного законодавства.

2. При здiйсненнi своїх прав особа зобов’язана утримуватися вiд дiй, якi могли б порушити права Інших осiб, завдати шкоди довкiллю або культурнiй спадщинi.

3. Не допускаються дiї особи, що вчиняються з намiром завдати шко­ди iншiй особi, а також зловживання правом в iнших формах.

4. При здiйсненнi цивiльних прав особа повинна додержуватися мо­ральних засад суспiльства.

5. Не допускаються використання цивiльних прав з метою неправо­мiрного обмеження конкуренцiї, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовiсна конкуренцiя.

6. У разi недодержання особою при здiйсненнi своїх прав вимог, якi встановленi частинами другою — п’ятою цiєї статтi, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати iншi на­слiдки, встановленi законом.

Стаття 14. Виконання цивiльних обов’язкiв1. Цивiльнi обов’язки виконуються у межах, встановленихдоговором або актом цивiльного законодавства. 2. Особа не може бути примушена до дiй, вчинення яких не єобов’язковим для неї. 3. Виконання цивiльних обов’язкiв забезпечується засобамизаохочення та вiдповiдальнiстю, якi встановленi договором абоактом цивiльного законодавства. 4. Особа можебути звiльнена вiд цивiльного обов’язку абойого виконання у випадках, встановлених договором або актамицивiльного законодавства.

В4 Захист цивiльних прав та iнтересiв судом.

Стаття 15. Право на захист цивiльних прав та iнтересi.

1. Кожна особа мас право на захист свого цивiльного права у разi його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16. Захист цивiльних прав та iнтересiв судом1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свогоособистого немайнового або майнового права та iнтересу. 2. Способами захисту цивiльних прав та iнтересiв можуть бути:1) визнання права;2) визнання правочину недiйсним;3) припинення дiї, яка порушує право;4)вiдновлення становища, яке iснувало до порушення;5) примусове виконання обов’язку в натурi;6) змiна правовiдношення;7) припинення правовiдношення;8) вiдшкодування збиткiв та iншi способи вiдшкодуваннямайнової шкоди;9) вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди;10)визнання незаконними рiшення, дiй чи бездiяльностi органудержавної влади, органу влади Автономної Республiки Крим абооргану мiсцевого самоврядування, їхнiх посадових i службових осiб. Суд може захистити цивiльне право або iнтерес iншим способом,що встановлений договором або законом. 3. Суд може вiдмовити у захистi цивiльного права та iнтересуособи в разi порушення нею положень частин другої — п’ятої статтi13 цього Кодексу.

41 стр., 20305 слов

Договори на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

... власностi в Українi. Об’єктом дослiдження є суспiльнi вiдносини з приводу реалiзацiї особами прав iнтелектуальної власностi в Українi. Предметом, Джерелами Протягом останнiх п’ятдесяти рокiв у ... Союзу Необхiднiсть теоретико-правового аналiзу правового регулювання передання (вiдчуження) виключних майнових прав на об'єкти права iнтелектуальної власностi (далi - ОПІВ) зумовлена рядом завдань, серед яких ...

В5 Вiдшкодування збиткiв

Стаття 22. Вiдшкодування збиткiв та iншi способивiдшкодування майнової шкоди1. Особа, якiй завдано збиткiв у результатi порушення їїцив права, має право на їх вiдшкодування. 2. Збитками є:1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зi знищенням абопошкодженням речi, а також витрати, якi особа зробила або муситьзробити для вiдновлення свого порушеного права (реальнi збитки);2) доходи, якi особа могла б реально одержати за звичайнихобставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки вiдшкодовуються у повному обсязi, якщо договоромабо законом не передбачено вiдшкодування у меншому або бiльшомурозмiрi. Якщо особа,яка порушила право,одержала у зв’язку з цимдоходи,то розмiр упущеної вигоди, щомає вiдшкодовуватися особi,право якої порушено,не може бути меншим вiд доходiв,одержанихособою, яка порушила право. 4. На вимогу особи, якiй завдано шкоди,та вiдповiдно дообставин справи майнова шкода може бути вiдшкодована i в iншийспосiб, зокрема, шкода, завдана майну, може вiдшкодовуватися внатурi (передання речi того ж роду та тiєї ж якостi,полагодженняпошкодженої речi тощо).

В6 Вiдшкодування моральної шкоди.

Стаття 23. Вiдшкодування моральної шкоди1. Особа має право на вiдшкодування моральної шкоди, завданоївнаслiдок порушення її прав. 2. Моральна шкода полягає:1) у фiзичному болю та стражданнях, яких фiзична особазазнала у зв’язку з калiцтвом або iншим ушкодженням здоров’я;2) у душевних стражданнях, яких фiзична особа зазнала узв’язку з протиправною поведiнкою щодо неї самої, членiв її сiм’ї чи близьких родичiв;3) у душевних стражданнях,яких фiзична особа зазнала узв’язку iз знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженнi честi, гiдностi, а також дiлової репутацiїфiзичної або юридичної особи. 3. Моральна шкода вiдшкодовується грiшми, iншим майном або вiнший спосiб. Розмiр грошового вiдшкодування моральної шкоди визначаєтьсясудом залежно вiд характеру правопорушення, глибини фiзичних тадушевних страждань, погiршення здiбностей потерпiлого абопозбавлення його можливостi їх реалiзацiї, ступеня вини особи, яказавдала моральної шкоди, якщо вина є пiдставою для вiдшкодування,а також з урахуванням iнших обставин,якi мають iстотне значення. При визначеннi розмiру вiдшкодування враховуються вимогирозумностi i справедливостi. 4. Моральна шкода вiдшкодовується незалежно вiд майновоїшкоди, яка пiдлягає вiдшкодуванню, та не пов’язана з розмiромцього вiдшкодування. 5. Моральна шкода вiдшкодовується одноразово, якщо iнше невстановлено договором або законом.

В7Цивiльна правоздатнiсть та дiєздатнiсть фiзичної особи

Стаття 24. Людина як учасник цивiльних вiдносин вважається фiзичною особою.

Стаття 25. Цивiльна правоздатнiсть фiзичної особи

1. Здатнiсть мати цивiльнi права та обов’язки (цивiльну правоздат­нiсть) мають усi фiзичнi особи.

21 стр., 10004 слов

Юридичні особи в цивільному праві

... юридичні особи, які мають відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власності кооперативу чи громадській організації що їх створили. В. Виступ у цивільному ... організація. Б.Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від ... яких визначається Законом “Про підприємництво”, підприємство може займатися лише на основі спеціального дозволу ( ...

2. Цивiльна правоздатнiсть фiзичної особи виникає у момент її наро­дження.

У випадках, встановлених законом, охороняються iнтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

3. У випадках, встановлених законом, здатнiсть мати окремi цивiльнi права та обов’язки може пов’язуватися з досягненням фiзичною особою вiдповiдного вiку.

4 Цивiльна правоздатнiсть фiзичної особи припиняється у момент її смертi.

Стаття 26. Обсяг цивiльної правоздатностi фiзичної особи

1. Усi фiзичнi особи є рiвними у здатностi мати цивiльнi права та обов’язки.

2. Фiз. ос. має усi особистi немайновi права, встановленi К України та цим Кодексом.

4. Фiз. ос. здатна мати iншi цивiльнi права, що не встановленi К України, цим Кодексом, iншим законом, якщо вони не суп. закону та моральним засадам суспiльства.

5. Фiзична особа здатна мати обов’язки як учасник цивiльних вiдносин.

Стаття 27. Запобiгання обмеженню можливостi фiзичної особи мати цивiльнi права та обов’язки

1. ІІравочин, що обм. можливiсть фiзичної особи мати не заборо­ненi законом цивiльнi права та обов’язки є нiкчемним.

особи мати не забороненi законом цивiльнi права та обов’язки, крiм ви­падкiв, коли таке обмеження передбачено К України.

Стаття 28. Ім’я фiзичної особи

І. Фiз ос набуває прав та обов’язкiв i здiйснює їх пiд своїм iм’ям.

Ім’я фiз. ос, яка є громадянином У, складається iз призвиша, власного iменi та по батьковi, якщо iнше не випливає iз закону або звичаю нацiональної меншини, до якої вона належить.

2. При здiйсненнi окремих цивiльних прав фiз. ос. вiдповiдно до закону може використовувати псевдонiм (вигадане iм’я) або дiяти без зазначення iменi.

3, iм’я фiзичнiй особi надається вiдповiдно до закону.

переважно або тимчасово.

2. Фiз. ос., яка досягла 14 рокiв, вiльно обирає собi мiсце прожив., за винятком обмежень, якi встановлюються законом.

3. Мiсцем проживання фiз. ос. у вiцi вiд 10 до 14 рокiв є мiсце проживання її батькiв (усиновлювачiв) або одного з них, з ким вона проживає, опiкуна або мiсцезнаходження навчального закладу чи за­кладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо iнше мiсце проживання не встановлено за згодою мiж дiл нною та батькам. У разi спору мiсце проживання фiз. ос. у вiцi вiд 10 до 14 рокiв визначається органом опiки та пiклування або судом.

здоров’я, в якому вона проживає.

5. Мiсцем проживання недiєздатної особи є мiсце проживання її опi­куна або мiсцезнаходження вiдповiдної органiзацiї, яка виконує щодо неї функцiї опiкуна.

6. Фiзична особа може мати кiлька мiсць проживання.

Стаття ЗО. Цивiльна дiєздатнiсть фiз. ос.

І. Цивiльну дiєздатнiсть має фiз. ос., яка усвiдомлює значення своїх дiй та може керувати ними.

Цивiльною дiєздатнiстю фiзичної особи є її здатнiсть своїми дiями набувати для себе цивiльних прав i самостiйно їх здiйснювати, а також здатнiсть своїми дiями створювати для себе цивiльнi обов’язки, само­стiйно їх виконувати та нест и зiдповiдальнiсть у разi їх невиконання.

2. Обсяг цивiльної дiєздатностi фiз. ос. встановлюється цим Кодексом i може бути обмежений виключно у випадках i в порядку, встановлених законом.

10 стр., 4573 слов

Фізична особа як суб’єкт цивільного права. Особисті немайнові ...

... особи з урахуванням порівняно більшої фізичної і психічної зрілості неповнолітнього; ) здійснювати особисті немайнові та майнові права ... Крім того, на дієздатність може негативно впливати стан здоров'я ... фізичної особи. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо ...

В8Часткова i неповна цивiльна дiєздатнiсть.

Стаття ЗО. Цивiльна дiєздатнiсть фiз. ос.

І. Цивiльну дiєздатнiсть має фiз. ос., яка усвiдомлює значення своїх дiй та може керувати ними.

їх виконувати та нест и зiдповiдальнiсть у разi їх невиконання.

2. Обсяг цивiльної дiєздатностi фiз. ос. встановлюється цим Кодексом i може бути обмежений виключно у випадках i в порядку, встановлених законом.

Стаття 31. Часткова цивiльна дiєздатнiсть фiз. ос.,яка не досягла 14 рокiв1. Фiз. ос.,яка не досягла 14 рокiв(малолiтня особа), має право:1) самостiйно вчиняти дрiбнi побутовi правочини. Правочин вважається дрiбним побутовим, якщо вiн задовольняєпобутовi потреби особи, вiдповiдає її фiзичному, духовному чисоцiальному розвитку та стосується предмета, який має невисокувартiсть;2) здiйснювати ос. нем. права на результатиiнтелек., творчої дiяльностi, що охороняються законом. 2. Малолiтня особа не несе вiдповiдальностi за завдану неюшкоду. Стаття 33. Цивiльна вiдповiдальнiсть неповнолiтньої особи1. Неповнолiтня особа особисто несе вiдповiдальнiсть запорушення договору, укладеного нею самостiйно вiдповiдно дозакону. 2. Неповнолiтня особа особисто несе вiдповiдальнiсть запорушення договору, укладеного за згодою батькiв (усиновлювачiв),пiклувальника. Якщо у неповнолiтньої особи недостатньо майна длявiдшкодування збиткiв, додаткову вiдповiдальнiсть несуть її батьки(усиновлювачi) або пiклувальник. 3. Неповнолiтня особа несе вiдповiдальнiсть за шкоду, завданунею iншiй особi.

В9Обмеження цив. дiєздатностi та визнання фiз. ос. недiєздатною.

Стаття 36. Обмеження цивiльної дiєздатностi фiз. ос.

1. Суд може обмежити цивiльну дiєздатнiсть фiз. ос., якщо вона страждає на психiчний розлад, який iстотно впливає на її здатнiсть усвiдомлювати значення своїх дiй та (або) керувати ними.

2. Суд може обмежити цивiльну дiєздатнiсть фiз. ос., якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсични­ми речовинами тощо i тим ставить себе чи свою сiм’ю, а також iнших осiб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матерiаль­не становище.

3. Порядок обмеження цивiльної дiєздатностi фiзичної особи встанов­люється Цив. процес. кодексом України.

4. Цивiльна дiєздатнiсть фiзичної особи є обмеженою з моменту на­брання законної сили рiшенням суду про це.

Стаття 37. Правовi наслiдки обмеження цивiльної дiєздатностi фiзичної особи

1. Над фiз. ос., цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, вста­новлюється пiклування.

2. Фiз. ос., цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, може само­стiйно вчиняти лише дрiбнi побутовi правочини.

3. Правочини шодо розпорядження майном та iншi правочини, що ви­ходять за межi дрiбних побутових, вчиняються особою, цивiльна дiєздат­нiсть якої обмежена, за згодою пiклувальника. Вiдмова пiклувальника дати згоду на вчинення правочинiв, що вихо­дять iа межi дрiбних побутових, може бути оскаржена особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, до органу опiки та пiклування або суду.

4. Одержання заробiтку, пенсiї, стипендiї, iнших доходiв особи, цивiль­на дiєздатнiсть якої обмежена, та розпоряджання ними здiйснюються пiклувальником. Пiклувальник може письмово дозволити фiз. ос., цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, самостiйно одержувати заробiток, пенсiю, стипендiю, iншi доходи та розпоряджатися ними.

15 стр., 7378 слов

Фізичні особи як суб’єкти цивільного права — Право — ...

... порушника називаються шиканою). Шикана може бути як матеріального, так і процесуального характеру. Поняття фізичної особи Правовий статус громадян (фізичних осіб) як суб'єктів цивільного права. Цивільне право має за мету ... розвитком. Людина як суб'єкт прав і свобод тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України до цього виду прав належать: право на життя (ст. 27), право на повагу ...

5. Особа, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, самостiйно несе вiдпо­вiдальнiсть за порушення нею договору, укладеного за згодою пiклуваль­ника, та за шкоду, що завдана нею iншiй особi.

Стаття 38. Поновлення цивiльної дiєздатностi фiз. ос., цивiльна дiєздатнiсть якої була обмежена

1. У разi видужання фiз. ос., цивiльна дiєздатнiсть якої була обмежена, або такого полiпшення її психiчного стану, який вiдновив у повному обсязi її здатнiсть усвiдомлювати значення своїх дiй та (або) керувати ними, суд поновлює її цивiльну дiєздатнiсть.

2. У разi припинення фiз. ос. зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд понов. її цивiльну дiєздатнiсть.

3. Пiклування, встановлене над фiз. ос., припиняється на пiдставi рiшення суду про поновлення цив. дiєздат.

4. Порядок поповнення цивiльної дiєздатностi фiз. ос., цивiл на дiєздатнiсть якої була обмежена, встановлюється Цивiльним процес. код. У.

Стаття 39. Визн. фiз. ос. недiєздатною

1. Фiз. ос. може бути визнана судом недiєздатною, якщо вон внаслiдок хронiчного, стiйкого психiчного розладу не здатна усвiдомл вати значення своїх дiй та (або) керувати ними.

2. Порядок визнання фiз. ос. недiєздатною встанов. Цивiльним процес. код. У..

3. Якщо суд вiдмовить у задоволеннi заяви про визнання особи недiєздат i буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовiсно без де статньої для нього пiдстави, фiзична особа, якiй такими дiями було завдан моральної шкод», має право вимагати вiд заявника її вiдшкодування.

Стаття 40. Момент визнання фiз. ос. недiєздатною

1. Фiз. ос. визнається недiєздатною з моменту набрання закон рiшенням суду про це.

2. Якщо вiд часу виникнення недiгєздатностi залежить визнання нед. шлюбу, договору або iншого правочину, суд з урахуванням висповку судово-психiатричної експертизи та iнших доказiв щодо психiч. стану ос. може визначити у своєму рiшеннi день, з якого вона визна ється недiєздатною.

Стаття 41. Правовi наслiдки визнання фiз. ос. недiєзд.

1. Над недiєздатною фiз. ос. встановлюється опiка.

2. Недiєзд. фiз. ос. не має права вчиняти будь-якого право чину.

3. Правочини вiд Іменi недiєздатної фiзичної особи та в її iнтерес вчиняє її опiкун.

Стаття 42. Поновлення цив. дiєздат. фiз. ос., яка була визнана недiєздатною

1. За заявою опiкуна або органу опiки та пiклування суд поновлює цивiльну дiєздатнiсть фiзичної особи, яка булл визнана недiєздатною, i припиняє опiку, якщо буде встановлено, що внаслiдок видужання або значного полiпшення її психiчного стану у неї поновилася здатнiсть усвiдомлювати значення своїх дiй та керувати ними.

2. Порядок поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, яка бу­ла визнана недiєздатною, встановлюється Цивiльним процесуальним ко­дексом України.

В10 Безвiсна вiдсутнiсть та оголошення фiз. ос. померлою.

1. Фiз. ос. може бути визнана судом безвiсно вiдсутньою, якщо протягом 1 року в мiсцi її постiйного прожив. немає вiдомостей про мiсце її перебування.

2. У разi неможл. встановити день одержання останнiх вiдомос­тей про мiсце перебування особи початком її безвiсної вiдсутностi вва­жається 1число мiсяця, що йде за тим, у якому були одержанi такi вiдомостi, а в разi неможливостi встановити цей мiсяць.

7 стр., 3233 слов

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ОСОБИ НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА

... придатність для проживання людей. Водночас право на недоторканність житла передбачає перебування особи у ньому на законних підставах; тому не може розраховувати на захист з боку закону ... в демократичному суспільстві) обмеження права особи на недоторканність житла. Згідно з вимогами міжнародно-правових актів, законними можна вважати обмеження, якщо вони відповідають наступним критеріям: 1) ...

3. Порядок визнання фiз. ос. безвiсно вiдсутньою встановлю­ється Цив. процес. Код. У.

1. На пiдставi рiшення суду про визнання фiз. ос. безвiсно вiд­сутньою нотарiус за останнiм мiсцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опiку.

2. За заявою зац. особи або органу опiки та пiклування над майном фiз. ос., мiсце перебування якої невiдоме, опiка може бути встановлена нотарiусом до ухвалення судом рiшення про визнання її безвiсно вiдсутньою.

3. Опiкун над майном фiз. ос., яка визнана безвiсно вiдсут­ньою, або фiз. ос., мiсце перебування якої невiдоме, приймає ви­конання цив. обов’язкiв на її користь,погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її iнтересах.

4. За заявою заiнтересованої особи опiкун над майном фiз. ос., яка визнана безвiсно вiдсутньою,або фiз. ос., мiсце перебування якої невiдоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких во­ни за законом зобов’язанi утримувати.

5. Опiка над майном припиняється у разi скасування рiшення суду про визнання фiз. ос. безвiсно вiдсутньою, а також у разi появи фiз. ос., мiсце перебування якої було невiдомим.

Стаття 45. Скасування рiшення сулу про визнання фiз. ос. безвiсно вiдсутньою. Якщо фiзична особа, яка була визнана безвiсно вiдсутньою,з»явилася або якщо одержано вiдомостi про мiсце її перебування, суд за мiсцем її перебування або суд, що постановив рiшення про визнання цiєї особи безвiсно вiдсутньою, за заявою цiєї особи або iншої заiнтересова­ної особи скасовує рiшення про визнання фiз. ос. безвiсно вiдсут­ньою.

Стаття 46. Оголошення фiз. ос. померлою І. Фiз. ос. може бути оголошена судом померлою, якщо у мiсцi постiйного проживання немає вiдомостей про мiсце її перебування ‘прот. 3 р., а якщо вона пропала безвiсти за обставин, що загрожували їй смертю або дають пiдставу припускати її загибель вiд певного нещасного випадку, — протягом 6 мiс.

2. Фiз. ос., яка пропала безвiсти у зв’язку з воєнними дiям може бути оголошена судом померлою пiсля спливу двох рокiв вiд дн закiнч. воєнних дiй. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фiз. ос. померлою i до спливу цього строку, не ранiше спливу шести мiсяцiв.

3. Фiз. ос. оголош. померлою вiд дня набрання закони сили рiшенням суду про це. фiз. ос, яка пропала безвiсти за о ставин, що загрожували їй смертю або дають пiдстави припустити її з гибель вiд певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними дiям може бути оголошена померлою вiд дня її вiрогiдної смертi.

4. Порядок оголошення фiз. ос. померлою встановл. Цив. процесуальним кодексом У..

1. Правовi наслiдки огол. фiз. ос. померлою прирiвнюється до правових наслiдкiв, якi настають у разi смертi.

2. Спадкоємцi фi. ос., яка оголошена померлою, не мают права вiдчужувати протягом 5 рокiв нерухоме майно, що перейш. до них у зв’язку з вiдкриттям спадщини. i

Стаття 48. Правовi наслiдки появи фiз. ос., яка оголошена померлою

за заявою цiєї особи або iншої заiнтер. ос. скасов. рiшення про оголошення фiзичної особи померлою.

2 стр., 916 слов

Конституційно-правовий статус особи

... забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Громадський контроль може здійснюватись політичними партіями, об’єднаннями громадян, засобами масової інформації, органами місцевого самоврядування. Бесплатно скачать реферат «Конституційно-правовий статус особи» ... обов’язків людини і громадянина. Саме вони найбільшою мірою і складають механізм реалізації прав і свобод людини і громадянина, до якого ...

2. Незалежно вiд часу своєї появи фiз. ос., яка була оголошена померлою, має право вимагати вiд особи, яка володiє її майном, поверненi цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї пiсля оголош. фiз. ос. померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давнiстю, а також грошей та цiнних паперiв на пред’явника, i

3. Особа, до якої майно перейшло за вiдплатним договором,зоб. повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фiз. ос., яка була оголошена помер­лою, жива. Вразi немож. повернути майно особi, яка була оголо­шена померлою, вiдшкодовується вартiсть цього майна.

4. Якщо майно фiз. ос., яка була оголошена померлою i з’явилася, перейшло у власнiсть держави, А. Р. Крим або територiальної громади i було реалiзоване ними, цiй особi поверта­ється сума, одержана вiд реалiзацiї цього майна.

В11 Опiка та пiклування.

Стаття 55. Завдання опiки та пiклування

1. Опiка та пiклування встановлюються з метою забезпечення особис­тих немайнових i майнових прав та iнтересiв малолiтнiх, неповнолiтнiх осiб, а також повнолiтнiх осiб, якi за станом здоров’я не можуть самостiйно здiйснювати свої права i виконувати обов’язки.

Стаття 56. Орган опiки та пiклування

1. Органи, на якi покладено здiйснення опiки та пiклування, їх права та обов’язки щодо забезпечення прав та iнтересiв фiзичних осiб, якi поi требують опiки та пiклування, встановлюються законом та iншими нор­мативно-правовими актами.

Стаття 57. Обов’язок повiдомляти про фiз. осiб, якi по­требують опiки або пiклування

1. Особа, якiй стало вiдомо про фiз. ос., яка потребує опiки або пiк­лування, зобов’язана негайно повiдомити про це орган опiки та пiклування.

Стаття 58. Фiз. особи, над якими встановлюється опiка

1. Опiка встановлюється над малолiтнiми особами, якi позбавленi бать­кiвського пiклування, та фiзичними особами, якi визнанi недiєздатними.

Стаття 59. Фiз. особи,над якими встановлюється пiклу­вання

1. Пiклування встановлюється над неповнолiтнiми особами, якi по­збавленi батькiвського пiклування, та фiзичними особами, цивiльна дiє­здатнiсть яких обмежена.

Стаття 60. Встановлення опiки та пiклування судом

2. Суд встановлює пiклування над фiз. ос. у разi обмеження її цив. дiєздат. i призначає пiклувальника за поданням органу опiки та пiклування.

3. Суд встановлює опiку над малолiт. ос., якщо при розглядi справи буде встановлено, що вона позбавлена батькiвського пiклування, i призначає опiкуна за поданням органу опiки та пiклування.

4. Суд встановлює пiклування над неповнолiтньою особою, якщо при розглядi справи буде встановлено, що вона позбавлена батькiвського пiклу­вання, i призначає пiклувальника за поданням органу опiки та пiклування.

Стаття 61. Встановлення опiки та пiклування органом опiки та пiклування

1. Орган опiки та пiклування встановлює опiку над мал. ос. та пiклування над неповнолiт. ос., крiм випадкiв, встанов­лених частинами першою та другою статтi 60 цього Кодексу.

Стаття 62. Мiсце встановлення опiки або пiклування

1. Опiка або пiклування встановлюються за мiсцем проживання фiзич­ної особи, яка потребує опiки чи пiклування, або за мiсцем проживання опiкуна чи пiклувальника.

Стаття 63. Призначення опiкуна або пiклувальника

1. Оп. або пiклув. призначає орган опiки та пiклування.

3. Фiз. ос. може бути призначена оп. або пiклув. лише за її письмовою заявою.

4. Оп. або пiклув. призначаються переважно з осiб, якi переб. у сiмейних, родинних вiдносинах з пiдопiчним, з урахуванням особистих стосункiв мiж ними, можливостi особи виконувати обов’язки опiкуна чи пiклувальника.

5. Фiз. ос. може бути призначено одного або кiлькох оп. чи пiклув.

1. Оп. або пiклув. не може бути фiз. особа:

1) яка позбавлена батькiвських прав, якщо цi права не були поновленi

2) поведiнка та iнтереси якої суперечать iнтересам фiзичної особи, яка потребує опiки або пiклування.

Стаття 65. Оп. або пiклув. над фiз. ос., щодо якої не призначено опiкуна або пiклувальника

1. До встановлення опiки або пiклування i призначення опiкуна чи пiклувальника опiку або пiклування над фiзичною особою здiйснює вiдповiдний орган опiки та пiклування.

Стаття 66. Оп. або пiклув. над фiз. ос., яка перебув. у спец. закладi

здiйснює цей заклад.

Стаття 67. Права та обов’язки опiкуна

вимагати повернення пiдопiчного вiд осiб, якi тримають його без законної пiдстави.

3. Оп. вчиняє правочини вiд iменi та в iнтересах пiдопiчного.

4. Оп. зобов. вживати заходiв щодо захисту цив. та iнтересiв пiдопiчного.

Стаття 68. Правочини, якi не може вчиняти опiкун

1. Оп., його дружина, чоловiк та близькi родичi не можуть укладати з пiдопiчним договорiв, крiм передання майна пiдопiчному у власнiсть за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

2. Опiкун не може здiйснювати дарування вiд iменi пiдопiчного, а та­кож зобов’язуватися вiд його iменi порукою.

дбати про її лiкування, створення необхiдних поб. умов.

2. Пiклув. дає згоду на вчинення пiдопiчним правочинiв.

3. Пiклув. зобов. вживати заходiв щодо захисту цив. прав та iнтересiв пiдопiчного.

Стаття70. Правочини, на вчинення яких пiклувальник не може давати згоду

або у безоплатне користування на пiдставi договору по­зички.

Стаття 71. Правочини, якi вчиняються з дозволу органу опiки та пiклування

1. Опiкун не має права без дозволу органу опiки та пiклування:

1) вiдмовитися вiд майнових прав пiдопiчного;

2) видавати письмовi зобов’язання вiд iменi пiдопiчного;

4) укладати договори щодо iншого цiнного майна.

2. Пiклув. має право дати згоду на вчинення правочинiв, перед­бачених частиною першою цiєї статтi, лише з дозволу органу опiки та пiклування.

1. Оп. зобов’язаний дбати про збереження та використання майна пiдопiчного в його iнтересах.

2. Якщо малолiтня особа може самостiйно визначити свої потреби та iнтереси, опiкун, здiйснюючи управлiння її майном, повинен враховува­ти її бажання.

3. Опiкун самостiйно здiйснює витрати, необхiднi для задоволення по­треб пiдопiчного, за рахунок пенсiї, алiментiв, доходiв вiд майна пiдопiч­ного тощо.

4. Якщо пiдопiчний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постiйного управлiння, опiкун може з дозволу органу опiки та пiклування управляти цим майном або передати його за договором в Управлiння iншiй особi.

Стаття 73. Право оп. та пiклув. на плату за вико­нання ними своїх обов’язкiв

1. Пiдстави виникнення права на оплату послуг опiкуна та пiклуваль­ника, її розмiр та порядок виплати встановлюються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

1. Якщо у особи, над якою встановлено оп. чи пiклув., є майно що знаход. в iншiй мiсцевостi, опiка над цим майном встановлюється органом оп. та пiклув. за мiсцезнаходженням майна.

Опiка над майном встановлюється також в iнших випадках, встано лених законом.

Стаття 75. Звiльнення оп. та пiклув.

1. Суд, якщо вiн призначив оп. чи пiклув., або орган опiки та пiклув. за заявою особи звiльняє її вiд повноважень оп. або пiклув. Ця заява розглядається судом або органом опiки та пiклу­вання протягом 1 мiсяця.

Особа виконує повноваження опiкуна або пiклувальника до винесен­ня рiшення про звiльнення її вiд повнов. оп. або пiклув. чи до закiнчення мiсячного строку вiд дня подання заяви, якщо вона на була розглянута протягом цього строку.

2. Суд, якщо вiн призначив пiклув., або орган опiки та пiклу­вання може звiльнити пiклувальника вiд його повноважень за заявою особи, над якою встановлено пiклування.

до навч. закладу, закладу ох. зд. або закладу соц. захисту.

Стаття 76. Припинення опiки

1. Оп. припиняється у разi передачi малолiтньої особи батька (усиновлювачам).

3. Оп. припиняється у разi поновлення цивiльної дiєздатностi фiзич­ної особи, яка була визнана недiєздатною.

Стаття 77. Припинення пiклування

1. Пiклув. припиняється у разi:

2) реєстрацiї шлюбу неповнолiтньої особи;

3) надання неповнолiтнiй особi повної цивiльної дiєздатностi;

4) поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, цивiльна дiєздат­нiсть якої була обмежена.

Стаття 78. Надання дiєздатнiй фiз. ос. допомоги у здiйс­неннi її прав та виконаннi обов’язкiв

І. Дiєздатна фiз. ос., яка за станом здоров’я не може самостiй­но здiйснювати свої права та виконувати обов’язки, має право обрати собi помiчника. Помiчником може бути дiєздатна фiзична особа. За заявою особи, яка потребує допомоги, iм’я її помiчника реєстру­ється органом опiки та пiклування, що пiдтверджується вiдповiдним до­кументом.

3. Помiчник має право вчиняти дрiбнi побутовi правочини в iнтересах особи, яка потребує допомоги, вiдповiдно до наданих йому повноважень.

4. Помiчник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республiки Крим, органах мiсцевого самоврядування та органiзацiях, дiяльнiсть яких пов’язана з обслуговуванням населення.

Помiчник може представляти фiзичну особу в судi лише на пiдставi окремої довiреностi.

5. Послуги помiчника є оплатними, якщо iнше не визначено за домов­ленiстю сторiн.

Стаття 79. Оскарження дiй опiкуна, рiшень органу опiки та пiклування

2. Рiшення органу опiки та пiклування може бути оскаржено до вiд­повiдного органу, якому пiдпорядкований орган опiки та пiклування, або

В12 Загальнi положення про юр. ос.

Юр. ос. є органiзацiя, створена i зареєстрована у вста­новленому законом порядку.

Юр. ос. надiляється цивiльною правоздатнiстю i дiєздат-н’стю, може бути позивачем та вiдповiдачем у судi.

1. Юр. ос. може бути створена шляхом об’єднання осiб та (або) майна.

2. Юр. ос., залежно вiд порядку їх створення, подiляються на юРидичних осiб приватного права та юридичних осiб публiчного права. Юр. ос. публiчного права створюється розпорядчим акт. Президента України, органу державної влади, органу влади Автономнi Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування.

3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, органiзацiйнi правовi форми, правовий статус юридичних осiб приватного права.

4. Юр. ос. може бути створена шляхом примусового подi (видiлу) у випадках, встановлених законом.

Стаття 83. Органiзацiйно-правовi форми юридичних осiб

1. Юр. ос. можуть створюватися у формi товариств, устана та в iнших формах, встановлених законом.

2. Товариством є органiзацiя, створена шляхом об’єднання осiб (учасникiв), якi мають право участi у цьому товариствi. Товариство може бути ств. однiєю особою, якщо iнше не встановлено законом. Тов. подiляються на пiдприємницькi та непiдприємницькi.

ками, за рахунок цього майна.

Особливостi правового статусу окремих видiв установ встановлюються законом.

4. Положення цiєї глави застосовуються до всiх товариств та установ якщо iншi правила для окремих видiв товариств або установ не встаноа ленi законом.

Стаття 84. Пiдприємницькi товариства

1. Товариства, якi здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть з метон одержання прибутку та наступного його розподiлу мiж учасниками (пiд приємницькi товариства), можуть бути створенi лише як господарськi товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з об меженою або додатковою вiдповiдальнiстю, акцiонерне товариство) аб( виробничi кооперативи.

Стаття 85. Непiдприємницькi товариства

1. Непiдприємницькими товариствами є товариства, якi не мають нг метi одержання прибутку для його наступного розподiлу мiж учасни ками.

Стаття 86. Здiйснення пiдприємницької дiяльностi непiдприєм­ницькими товариствами та установами

1 Непiдприємницькi товариства (споживчi кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зi своєю основною дiяльнiстю здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть, якщо iнше не встановлено зако­ном i якщо ця дiяльнiсть вiдповiдає метi, для якої вони були створенi, та сприяє її досягненню.

1. Для створення юр. ос. її уч. (заснов.) розроб­ляють установчi документи, якi викладаються письмово i пiдписуються всiма уч. (заснов.), якщо законом не встановлений iнший порядок їх затвердження.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договiр мiж учасниками, якщо iнше не встано­влено законом. Товариство, створене однiєю особою, дiє на пiдставi статуту, затвер­дженого цiєю особою.

3. Установа створюється на пiдставi iндивiдуального або спiльного установчого акта, складеного засновником. Установчий акт може мiститися також i в заповiтi. До створення установи установчий акт, складений однiєю або кiлькома ос., може бути скасований за­сновником.

4. Юр. ос. вважається створеною з дня її державної реєстрацiї.

Стаття 88. Вимоги до змiсту установчих документiв

1. У статутi товариства вказуються найменування юридичної особи, ор­гани управлiння товариством, їх компетенцiя, порядок прийняття ними рi­шень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додатковi ви­моги щодо змiсту статуту не встановленi цим Кодексом або iншим законом.

2. У засновницькому договорi товариства визначаються зобов’язання учасникiв створити товариство, порядок їх спiльної дiяльностi щодо його створення, умови передання товариству майна учасникiв, якщо додатковi вимоги щодо змiсту засновницького договору не встановленi цим Код. або iншим законом.

3. В установчому актi установи вказується її мета, визначаються май­но, яке передається установi, необхiдне для досягнення цiєї мети, струк­тура управлiння установою. Якщо в установчому актi, який мiститься у заповiтi, вiдсутнi окремi iз зазначених вище положень, їх встановлює °Рган, що здiйснює державну реєстрацiю.

Стаття 89. Держ. реєстрацiя юр. ос.

2. Порушення встановленого законом порядку створення юр. ос. або невiдповiднiсть її установчих документiв закону є пiдставо для вiдмови у державнiй.

3. Вiдмова у держ. реєстрацiї, а також зволiкання з її проведеї ням можуть бути оскарженi до суду.

4. До єдиного держ. реєстру вносяться вiдомостi про органiз. -правову форму юр. ос., її найменування, мiсцезнах., органи управлiння, фiлiї та представництва, мету установи, також iншi вiдомостi, встановленi законом.

Стаття 90. Найменування юр. ос.

1. Юр. ос. повинна мати своє найменування. Найменування установи має мiстити iнформацiю про характер її дiяi ностi. Юр. ос. може мати крiм повного найменування скорочеi найменування.

3. Найменування юридичної особи вказується в її установчих докумеь тах i вноситься до єдиного державного реєстру.

4. У разi змiни свого найменування юридична особа крiм виконань iнших вимог, встановлених законом, зобов’язана помiстити оголошеннi) про це в друкованих засобах масової iнформацiї, в яких публiкуються вiдомостi про державну реєстрацiю юридичної особи, та повiдомити прсi це всiм особам, з якими вона перебуває у договiрних вiдносинах.

5. Юр. ос. не має права використовувати найменування iн. юр. ос.

2. Цивiльна правоздатнiсть юридичної особи може бути обмежена лише за рiшенням суду.

3. Юр. ос. може здiйснювати окремi види дiяльностi, перелiк яких встановлюється законом, пiсля одержання нею спецiального дозво­лу.

4. Цив. правозд. юр. ос. виникає з моменту її створення i припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Стаття 92. Цив. дiєздатнiсть юр. ос.

1. Юр. ос. набуває цив. прав та об. i здiйснює їх через свої органи, якi дiють вiдповiдно до ус. док. та закону.

2. У випадках, встановлених законом, юр. ос. може набувати цив. прав та об. i здiйснювати їх через своїх учасникiв.

3. Орган або особа, яка вiдповiдно до уст. док. юр. ос. чи закону виступає вiд її iменi, зобов’язана дiяти в iнтересах юр. ос., добросовiсно i розумно та не перевищувати своїх пов­новажень. У вiдносинах iз 3ос. обмеження повноважень щодо пред­ставництва юридичної особи не має юридичної сили, крiм випадкiв, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всiма обставинами не могла не знати про такi обмеження.

4. Якщо члени органу юр. ос. та iншi особи, якi вiдповiдно до закону чи установчих документiв виступають вiд iменi юр. ос., порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть со­лiдарну вiдповiдальнiсть за збитки, завданi ними юр. ос.

Стаття 93. Мiсцезнаход. юр. ос. 1. Мiсцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, якi вiдповiдно до установчих документiв юридичної особи чи закону ви­ступають вiд її iменi.

Стаття 104. Припинення юр. ос. 1. Юр. ос. припиняється в результатi передання всього свого майна, прав та обов’язкiв iншим юридичним особам- правонаступникам (злиття, приєднання, подiлу, перетворення) або в результатi лiквiдацiї. Учасники юр. ос., суд або орган, що прийняв рiшення про припинення юридичної особи, зобов’язанi негайно письмово повiдомити про це орган, що здiйснює державну реєстрацiю, який вносить до єдиного державного реєстру вiдомостi про те, що юридична особа перебуває у процесi припинення. Злиття, приєднання, подiл та перетворення юридичної особи здiйснюються за рiшенням його учасникiв або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, — за рiшенням суду або вiдповiдних органiв державної влади. Кредитор юр. ос., що припиняється, може вимагати вiд неї припинення або дострокового виконання зобов’язання. Якщо правонаступниками юр. ос.є кiлька юр. ос. i точно визначити правонаступника щодо конкретних обов’язкiв юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичнi особи — правонаступники несуть солiдарну вiдповiдальнiсть перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Перетворенням юр. ос. є змiна її орг. -пр. форми. Видiлом є перехiд за розподiльчим балансом частини майна, прав та обов’язкiв юридичної особи до однiєї або кiлькох створюваних нових юридичних осiб. Юр. ос. лiквiдується:1) за рiшенням її учасникiв або органу юр. ос., уповноваженого на це установчими документами,в тому числi у зв’язку iз закiнченням строку, на який було створено юр. ос., досягненням мети, для якої її створено, а також в iнших випадках, передбачених установчими документами;2) за рiшенням суду про визнання судом недiйсною державної реєстрацiї юридичної особи через допущенi при її створеннi порушення, якi не можна усунути, а також в iнших випадках, встановлених законом. Задоволення вимог кредиторiв1. У разi лiквiдацiї платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторiв задовольняються у такiй черговостi:1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров’я або смертю, та вимоги кредиторiв, забезпеченi заставою чи iншим способом;2) у другу чергу задовольняються вимоги працiвникiв, пов’язанi з трудовими вiдносинами, вимоги автора про плату за використання результату його iнтелектуальної, творчої дiяльностi;3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податкiв, зборiв (обов’язкових платежiв);4) у четверту чергу задовольняються всi iншi вимоги. Вимоги однiєї черги задовольняються пропорцiйно сумi вимог, що належать кожному кредитору цiєї черги. 2. У разi вiдмови лiквiдацiйної комiсiї у задоволеннi вимог кредитора або ухилення вiд їх розгляду кредитор має право до затвердження лiквiдацiйного балансу юридичної особи звернутися до суду iз позовом до лiквiдацiйної комiсiї. За рiшенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволенi за рахунок майна, що залишилося пiсля лiквiдацiї юридичної особи. 3. Вимоги кредитора, заявленi пiсля спливу строку, встановленого лiквiдацiйною комiсiєю для їх пред’явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку лiквiдовують, що залишилося пiсля задоволення вимог кредиторiв, заявлених своєчасно. 4. Вимоги кредиторiв, якi не визнанi лiквiдацiйною комiсiєю, якщо кредитор у мiсячний строк пiсля одержання повiдомлення про повну або часткову вiдмову у визнаннi його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволеннi яких за рiшенням суду кредиторовi вiдмовлено, а також вимоги, якi не задоволенi черезвiдсутнiсть майна юридичної особи, що лiквiдується, вважаються погашеними.

В15 Об’єкти цивiльних прав.

Стаття 177. Види об’єктiв цив. прав

1. Об. цив. прав є речi, у тому числi грошi та цiннi папери, iнше майно, майновi права, результати робiт, послуги, результатi iнтелектуальної, творчої дiяльностi, iнформацiя, а також iншi матерiальи i нематерiальнi блага.

Стаття 178. Оборотоздатнiсть об’єктiв цив. прав

1. Об’єкти цив. прав можуть вiльно вiдчужуватися або переходити вiд однiєї особи до iншої в порядку правонаступництва чи спадку вання або iншим чином, якщо вони не вилученi з цивiльного оборо або не обмеженi в оборотi, або не є невiд’ємними вiд фiз. чи юр. особи.

2. Види об’єктiв цивiльних прав, перебування яких у цивiльному об ротi не допускається (об’єкти, вилученi з цивiльного обороту), ма бути прямо встановленi у законi.

Види об’єктiв цивiльних прав, якi можуть належати лише певни; учасникам обороту або перебування яких у цивiльному оборотi допуск; ється за спецiальним дозволом (об’єкти, обмежено оборотоздатнi), вст новлюються законом.

Глава 13 РЕЧІ. МАЙНО

Стаття 179. Поняття речi- рiччю є предмет матерiального свiту, щодо якого можуть виникати цивiльнi права та обов’язки.

Стаття 180. Тварини

1. Тварини є особливим об’єктом цивiльних прав. На них поширюєть­ся правовий режим речi, крiм випадкiв, встановлених законом.

2. Правила поводження з тв. встановлюються законом.

Стаття 181. Нерухомi та рухомi речi

1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомiсть) належать земельнi дiлянки, а також об’єкти, розташованi на земельнiй дiлянцi, перемiщення яких є неможливим без їх знецiнення та змiни їх призначення. Режим нерухомої речi може бути поширений законом на повiтрянi та морськi судна, судна внутрiшнього плавання, космiчнi об’єкти, а також iншi речi, права на якi пiдлягають державнiй реєстрацiї.

2. Рухомими речами є речi, якi можна вiльно перемiщувати у просторi.

Стаття 182. Державна реєстрацiя прав на нерухомiсть

1. Право власностi та iншi речовi права на нерухомi речi, обмеження цих прав, їх виникнення, перехiд i припинення пiдлягають державнiй реєстрацiї.

2. Державна реєстрацiя прав на нерухомiсть i правочинiв щодо неру­хомостi є публiчною, здiйснюється вiдповiдним органом, який зо­бов’язаний надавати iнформацiю про реєстрацiю та зареєстрованi права в порядку, встановленому законом.

3. Вiдмова у державнiй реєстрацiї права на нерухомiсть або правочи­нiв щодо нерухомостi, ухилення вiд реєстрацiї, вiдмова вiд надання iн­формацiї про реєстрацiю можуть бути оскарженi до суду. ‘

4. Порядок проведення державної реєстрацiї прав на нерухомiсть та пiдстави вiдмови в нiй встановлюються законом.

1. Подiльною є рiч, яку можна подiлити без втрати її цiльового при­значення.

2. Неподiльною є рiч, яку не можна подiлити без втрати її цiльового «Ризначення.

Стаття 184. Речi, визначенi iндивiдуальними або родовими ознаками

1- Рiч є визначеною iндивiдуальними ознаками, якщо вона надiлена тiльки їй властивими ознаками, що вирiзняють її з-помiж iнших однорiдних речей, iндивiдуалiзуючи її. Речi, визначенi iндивiдуальними ознаками, є незамiнними.

Стаття 185. Речi споживнi та нсспоживнi

І. Споживною є рiч, яка внаслiдок одноразового її використання знн щується або припиняє iснувати у первiсному виглядi.

2 І Іеспоживною i рiч, призначена для неодноразового викор. яка зберiгає при цьому свiй первiсний вигляд протягом тривалого часу.

Стаття 186. Головна рiч i приналежнiсть

1. Рiч, призначена для обслуговування iншої (головної) речi i пов’язана з нею спiльним призначенням, є її приналежнiстю.

Стаття 187. Складовi частини речi

1. Складовою частиною речi є все те, що не може бути вiдокремленi вiд речi без її пошкодження або iстотного знецiнення.

2. При переходi права на рiч п стадовi частини не пiдлягають вiда кремленню.

Стаття 188. Складнi речi

1. Якщо кiлька речей утворюють гдине цiле, що дає змогу використовЛ вати його за призначенням, вони вважаються однiєю рiччю (складна рiч).

2. Правочин, вчинений щодо складної речi, поширюється на всi І складовi частики, якщо iнше не встановлено договором.

Стаття 189. Продукцiя, плоди та доходи

1. Продукцiєю, плодами та доходами с все те, що виробляється, добд вається, одержується з речi або приноситься рiччю.

2. Продукцiя, плоди га доходи належать власниковi речi, якщо iнша не встановлено договором або законом.

Стаття 190. Майно

1. Майном як особливим об’єктом вважаються окрема рiч, сукупнiсЛ речей, а також майновi права та обов’язки.

2. Майновi права є неспоживною рiччю. Майновi права визнають™ речовими правами.

1. Пiдприємство є єдиним майновим комплексом, що використовуєте ся для здiйснення пiдприємницької дiяльностi.

2. До складу пiдприємства як єдиного майнового комплексу входятш усi види майна, призначенi для його дiяльностi, включаючи земельнi дiлянки, будiвлi, споруди, устаткування, iнвентар, сировину, продукi цiю, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або iнше позначення та iншi права, якщо iнше не встановлено договором або за­коном.

3. Пiдприємство як єдиний майновий комплекс € нерухомiстю.

4. Пiдприємство або його частина можуть бути об’єктом купiвлi-про-яажу. застави, оренди та iнших правочинiв.

1. Законним платiжним засобом, обов’язковим до приймання за номi­нальною вартiстю на всiй територiї України, с грошова одиниця України -гривня.

Стаття 193. Валютнi цiнностi

І. Види майна, що вважаються валютними цiнностями, та порядок вчинення правочинiв з ними встановлюються законом.

ЦІННІ ПАПЕРИ

Стаття 194. Поняття цiнного паперу

та передба­чає виконання зобов’язань згiдно з умовами його розмiщення, а також мож­ливiсть передачi прав, що випливають з цього документа, Іншим особам.

1. В Українi в цивiльному оборотi можуть бути такi групи цiнних паперiв:

1) пайовi цiннi папери, якi засвiдчують участь у статутному капiталi, надають їх власникам право на участь в управлiннi емiтентом i одержан­ий частини прибутку, зокрема у виглядi дивiдендiв, та частини майна при -тiквiдацiї емiтента;

2) борговi цiннi папери, якi засвiдчують вiдносини позики i передба­чають зобов’язання емiтента сплатити у визначений строк кошти вiдпо­вiдно до зобов’язання;

3) похiднi цiннi папери, механiзм розмiщення та обiгу яких пов’язаний 1 правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого догово­рам, цiнних’паперiв, iнших фiнансових та (або) товарних ресурсiв;

4) товаророзпорядчi цiннi папери, якi надають їхньому дєржате. iд право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Законом можуть визначатися також iншi групи цiнних паперiв.

2. Види цiнних паперiв та порядок їх обiгу встановлюються законом

3. Цiннi папери можуть iснувати в документарнiй та бездокументнi. нiй формi вiдповiдно до закону.

Стаття 196. Вимоги до цiнного паперу

1. Обов’язковi реквiзити цiнних паперiв, вимоги щодо форми цiнної паперу та iншi необхiднi вимоги встановлюються законом.

2. Документ, який не мiстить обов’язкових реквiзитiв цiнних паперiв i не вiдповiдає формi, встановленiй для цiнних паперiв, не є цiнним папером.

Стаття 197. Передання прав за цiнним папером

1) пред’явниковi цiнного паперу (цiнний папiр на пред’явника);

2) особi, названiй у цiнному паперi (iменний цiнний папiр);

3) особi, названiй у цiнному паперi, яка може сама здiйснити цi прая або призначити своїм розпорядженням (наказом) iншу уповноважеи особу (ордерний цiнний папiр).

2. Законом може бути виключена можливiсть розмiщення цiнних па­перiв визначеного виду як iменних або як ордерних, або як паперiв щ пред’явника.

3. Для передання iншiй особi прав, посвiдчених цiнним папером на пред’явника, достатньо вручення цiнного паперу цiй особi.

4. Права, посвiдченi iменним цiнним папером, передаються у порядки встановленому для вiдступлення права вимоги. Особа, яка перем право за цiнним папером (iндосант), вiдповiдає лише за недiйснiсть вiл повiдної вимоги i не вiдповiдає за її невиконання.

5. Права за ордерним цiнним папером передаються шляхом вчиненЯ на цьому паперi передавального напису. Індосант вiдповiдає за iснування та здiйснення цього права. За передавальним написом (iндосаментом), вчиненим на цiнному па­перi, до особи, якiй або у розпорядження якої передаються права за цiй ним папером (iндосата), переходять усi права, посвiдченi цiнним пан ром. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якiй може бути здiйснене виконання) або ордерним (iз зазначенням особи, якiй абi за наказом якої має бути здiйснене виконання).

Індосамент може буя обмежений тiльки дорученням здiйснювати права, посвiдченi цiннiш папером, без передання цих прав iндосату. У цьому разi iндосат виступя як представник.

Стаття 198. Виконання за цiнним папером

1. Особа, що розмiстила (видала) цiнний папiр, та особи, що iндосува-ли його, вiдповiдають перед її законним володiльцем солiдарно. У разi задоволення вимоги законного володiльця ордерного цiнного паперу про виконання посвiдченого цим папером зобов’язання однiєю або кiлькома особами з числа тих, хто зобов’язався за цiнним папером, вони набува­ють право зворотної вимоги (регресу) щодо iнших осiб, якi зобов’язалися за цiнним папером.

2. Вiдмова вiд виконання зобов’язання, посвiдченого цiнним папером, з посиланням на вiдсутнiсть пiдстави зобов’язання або на його недiйс­нiсть не допускається.

Володiлець незаконно виготовленого або пiдробленого цiнного папе­ру має право пред’явити особi, яка передала йому папiр, вимоги про на­лежне виконання зобов’язання, посвiдченого цим папером, та про вiд­шкодування збиткiв.

Глава 15 НЕМАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА

Стаття 199. Результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi

1. Результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi та iншi об’єкти пра­ва iнтелектуальної власностi створюють цивiльнi права та обов’язки вiд­повiдно до книги четвертої цього Кодексу та iнших законiв.

Стаття 200. Інформацiя

1. Інформацiєю є документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про подiї та явища, що мали або мають мiсце у суспiльствi, державi та навколишньому середовищi.

2. Суб’єкт вiдносин у сферi iнформацiї може вимагати усунення по­рушень його права та вiдшкодування майнової i моральної шкоди, завда­ної такими правопорушеннями.

Стаття 201. Особистi немайновi блага

i технiчної творчостi, а також iншi блага, якi охороняються цивiльним законодавством.

2. Вiдповiдно до Конституцiї України життя i здоров’я людини, її Честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються найвищою соцiаль­ною цiннiстю.

В16 Загальнi положення про правочини.

Стаття 202. Поняття та види правочинiв

1. Правочином є дiя особи, спрямована на набуття, змiну або припинення цивiльних прав та обов’язкiв.

2. Правочини можуть бути одностороннiми та дво- чи багатостороннiми (договори).

3. Одностороннiм правочином є дiя однiєї сторони, яка може бути представлена однiєю або кiлькома особами. Одностороннiй правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила.

Одностороннiй правочин може створювати обов’язки для iнших осiб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленiстю з цими особами.

4. Дво- чи багатостороннiм правочином є погоджена дiя двох або бiльше сторiн.

Ознаки право згiдностi правочинiв. Змiст правочину не може суперечити актам цивiльного законодавства i моральним засадам суспiльства. особа, яка вчинила правочин, повинна мати вiдповiдний обсяг дiєздатностi

волевиявлення учасника правочину повинно бути вiльним i вiдповiдати його внутрiшнiй волi. правочин повинен вчинятися у формi, яка передбачена для цього правочину. Правочин є правомiрним, якщо його недiйснiсть прямо не встановлена законом або якщо вiн не визнаний судом недiйсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовiй формi. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо iнше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, якi повнiстю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинiв, якi пiдлягають нотарiальному посвiдченню та (або) державнiй реєстрацiї, а також правочинiв, для яких недодержання письмової форми має наслiдком їх недiйснiсть.

1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовiй формi, якщо його змiст зафiксований в одному або кiлькох документах, у листах, телеграмах, якими обмiнялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовiй формi, якщо воля сторiн виражена за допомогою телетайпного, електронного або iншого технiчного засобу зв’язку.

Якщо фiзична особа у зв’язку з хворобою або фiзичною вадою не може пiдписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутностi пiдписує iнша особа.

У письмовiй формi належить вчиняти:

1) правочини мiж юр. ос.;

2) правочини мiж фiз. та юр. ос.

3) правочини фiз. ос. мiж собою на суму,що перевищує у двадцять i бiльше разiв розмiр неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян.

Правочин, який вчинений у пис. формi, пiдлягає нотарiальному посвiдченню лише у випадках, встанов. законом або домовленiстю сторiн. Правочин пiдлягає державнiй реєстрацiї лише у випадках, встанов. законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрацiї.

1) мiсцем вчинення одностороннього правочину є мiсце вираження волi сторони;

Стаття 214. Вiдмова вiд правочину

1. Особа, яка вчинила одностороннiй правочин, має право вiдмовитися вiд нього, якщо iнше не встановлено законом. Якщо такою вiдмовою вiд правочину порушено права iншої особи, цi права пiдлягають захисту.

ними виконанi.

4. Правовi наслiдки вiдмови вiд правочину встановлюються законом або домовленiстю сторiн.

В17 Недiйснiсть правочинiв.

Стаття 215. Недiйснiсть правочину

2. Недiйсним є правочин, якщо його недiйснiсть встановлена законом — нiкчемний правочин. У цьому разi визнання такого правочину недiйсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нiкчемний правочин може бути визнаний судом дiйсним.

3. Якщо нед. прав. прямо не встановлена законом, але одна iз сторiн або iнша заiнтересована особа заперечує його дiйснiсть на пiдставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недiйсним (оспорюваний правочин).

Цивiльним законодавством передбачаються таки види недiйсностi:

Оспорима недiйснiсть( або вiдносна)- тягар доказу лягає на того, хто буде доводити недiйснiсть правочину.

Фiктивнi- правочин, який спрямований на iншi наслiдкi, нiж тi, що передбаченi самим правочином

Удаваний правочин- це правочин, пiд яким приховується змiст iншого правочину (пр: договiр купiвлi-продажу, а насправдi- дарування)

Недiйсний правочин не породжує наслiдкiв, передбачених законом. Наступає двостороння реституцiя (повернення кожного в той стан, в якому вiн був до цього), якщо iнше не передбачене законом.

Цивiльне законодавство регулює особливостi недiйсностi правочину у випадках:

1. Недотриманя форми

2. Укладення правочину особою поза межою її дiєздатностi

3. правочинiв, укладенних пiд впливом обману, помилки, насильства та iншими пороками волi.

У разi недiйсностi правочину кожна iз сторiн зобов’язана повернути другiй сторонi у натурi все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разi неможливостi такого повернення, зокрема тодi, коли одержане полягає у користуваннi майном, виконанiй роботi, наданiй послузi, — вiдшкодувати вартiсть того, що одержано, за цiнами, якi iснують на момент вiдшкодування.

Правочин, вчинений неповнолiтньою особою за межами її цивiльної дiєздатностi без згоди батькiв (усиновлювачiв), пiклувальникiв, може бути визнаний судом недiйсним за позовом заiнтересованої особи.

В18 Представництво в цивiльному правi.

Представництво- це правовiдношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вжити правочини вiд iменi другої сторони, яку вона представляє.

2. Закону

3. Акту органу юридичної особи

Представник може бути уповноваженний на вчинення лише тих правочинiв, на якi має право особа, яку вiн представляє

Пр-ик не може вчиняти правочини, якi вiдповiдно до закону можуть вчинятися особою лише особисто.

Пр-ик не може вчиняти правочини вiд iменi особи, яку вiн представляє, у своїх iнтересах або iнтересах iншої особи, якуу вiн одночасно представляє, окрiм випадкiв, передбачених законом (наприклад, комерцiйне представництво- особа, яка постiйно та самостiйно виступає представником пiдприємцiв при укладеннi ними договорiв у сферi пiдприємницької дiяльностi.).

Правочин, який вчинений пр-ом, створює, змiнює чи припиняє цивiльнi права та обов’язки для особи, яку вiн представляє. Пр-ик зобов’язаний дiяти особисто. Вiн може передати свої повноваження iншой особi, якщо це передбачено договором або законом або вiн змушений до цього i в зв’язку з охороною iнтересiв особи, яку вiн представляє, негайно повiдомивши про це її. В данноу випадку за дiї замiсника вiдповiдальнiсть несе представник. Пр-во за договором може здiйснюватися за довiренiстю:

Вимоги до форми довiреностi:

1. Довiренiсть повинна вiдповiдати тiй формi, яку закон встановлює для правочину, який необхiдно вчинити. Передорученя пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

ЦК встановлює коло осiб, посвiдчення якими прирiвнюється до нотарiального.

Строк дiї довiреностi:

Довiренность повинна мiстити дату її вчинення. Строк закiнчується з припиненям дiї довiреностi.

1. За закiнченням строку, на який вона видана

3. Вiдмова пр-ка вiд вчинення дiї, передбаченої довiренiстю

4. Припинення юридичної особи, яка видала довiренiсть

5. Припинення юридичної особи, якiй видана довiренiсть

6. Смерть особи, яка видала довiренiсть, оголошення її померлою, обмеження її дiєздатностi, визнання її недiєздатною.

В19 Позовна давнiсть.

Стаття 256. Поняття позовної давностi1. це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивiльного права або iнтересу. Стаття 257. Загальна поз. дав. 1. Загальна позовна давнiсть встановлюється тривалiстю у три роки. Стаття 258. Спецiальна поз. дав. 1. Для окремих видiв вимог законом може встановлюватися спецiальна позовна давнiсть: скорочена або бiльш тривала порiвняно iз загальною позовною давнiстю. 2. Позовна давнiсть в 1 рiк застосовується, зокрема, до вимог:1) про стягнення неустойки (штрафу, пенi);2) про спростування недостовiрної iнформацiї, помiщеної у засобах масової iнформацiї. У цьому разi позовна давнiсть обчислюється вiд дня помiщення цих вiдомостей у засобах масової iнформацiї або вiд дня, колиос. довiдалася чи могла довiдатися про цi вiдомостi;3) про переведення на спiввласника прав та обов’язкiв покупця у разi порушення переважного права купiвлi частки у правi спiльної часткової власностi (стаття 362 цього Кодексу);4) у зв’язку з недолiками проданого товару 5) про розiрвання договору дарування 6) у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти 7) про оскарження дiй виконавця заповiту 3. Поз. дав. у 5 рокiв застосовується до вимог про визнання недiйсним правочину, вчиненого пiд впливом насильства або обману. 4. Поз. дав. у 10 рокiв застосовується до вимог про застосування наслiдкiв нiкчемного правочину. Стаття 261. Початок перебiгу поз. дав. 1. Перебiг поз. дав. починається вiд дня, коли особа довiдалася або могла довiдатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 2. Перебiг поз. дав. за вимогами про визнання недiйсним правочину, вчиненого пiд впливом насильства, починається вiд дня припинення насильства. 3. Перебiг поз. дав. за вимогами про застосування наслiдкiв нiкчемного правочину починається вiд дня, коли почалося його виконання. Стаття 263. Зупинення перебiгу поз. дав. 1. Перебiг поз. дав. зупиняється:1) якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна або невiдворотна за даних умов подiя2) у разi вiдстрочення виконання зобов’язання (мораторiй) на пiдставах, встановлених законом;3) у разi зупинення дiї закону або iншого норм. -прав. акта, який регулює вiдповiднi вiдносини;4) якщо позивач або вiдповiдач перебуває у складi Збройних Сил України або в iнших створених вiдповiдно до закону вiйськових формуваннях, що переведенi на воєнний стан. 2. У разi виникнення обставин, встановлених частиною першою цiєї статтi, перебiг поз. дав. зупиняється на весь час iснування цих обставин. 3. Вiд дня припинення обставин, що були пiдставоюдля зупинення перебiгу позовної давностi, перебiг позовної давностi продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Стаття 264. Переривання перебiгу поз. дав. 1. Перебiг поз. дав. переривається вчиненням особою дiї, що свiдчить про визнання нею свого боргу або iншого обов’язку. 2. Поз. дав. переривається у разi пред’явлення особою позову до одного iз кiлькох боржникiв, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. 3. Пiсля переривання перебiг поз. дав. починається заново. Час, що минув до переривання перебiгу позовної давностi, до нового строку не зараховується. Стаття 268. Вимоги, на якi поз. дав. не поширюється1. Поз. дав. не поширюється:1) на вимогу, що випливає iз порушення особистих немайнових прав, крiм випадкiв, встановлених законом;2) на вимогу вкладника до банку (фiнансової установи) про видачу вкладу;3) на вимогу про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров’я або смертю;4) на вимогу власника або iншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади А. Р. Крим або органу мiсцевого самоврядування, яким порушено його право власностi або iнше речове право; 5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здiйснення страхової виплати (страхового вiдшкодування);

В20 Особистi немайновi права, що забезпечують природне iснування фiзичних осiб.

Стаття 281. Право на життя1. Фiз. ос. має невiд’ємне право на життя. 2. Фiз. ос. не може бути позбавлена життя. Фiзична особа має право захищати своє життя та здоров’я, а також життя та здоров’я iншої фiзичної особи вiд протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом. 3. Медичнi, науковi та iншi дослiди можуть провадитися лише щодо повнолiтньої дiєздатної фiз. о. за її згодою. 4. Забор. задов. прохання фiз. ос. про припинення її життя. 5. Стерилiзацiя може вiдбутися лише за бажанням повнолiтньої фiз. ос. Стерилiзацiя недiєздатної фiз. ос. за наявностi медичних показань може бути проведена лише за згодою її опiкуна, з додержанням вимог, встановлених законом. 6. Штучне переривання вагiтностi, якщо вона не перевищує 12 тижнiв, може здiйснюватися за бажанням жiнки. У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагiтностi може бути проведене при вагiтностi вiд 12 до 22 тижнiв. Перелiк обставин, що дозволяють переривання вагiтностi пiсля дванадцяти тижнiв вагiтностi, встановлюється законодавством. 7. Повнолiтнi жiнка або чоловiк мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лiкувальних програм допомiжних репродуктивних технологiй згiдно з порядком та умовами, встановленими законодавством. Стаття 282. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю1. Фiз. ос. має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслiдок пiдприємницької або iншої дiяльностi, яка загрожує життю та здоров’ю. 1. Фiз ос має право на охорону її здоров’я. 2. Ох здоров доп 1. Фiз ос має право на надання їй медичної допомоги, 2. Фiз ос , яка досягла 14 рокiв i яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибiр лiкаря та вибiр методiв лiкування вiдповiдно до його рекомендацiй.

3. Надання мед. допомоги фiз. ос., яка досягла 14 рокiв, провадиться за її’ згодою.

4. Повнолiтня дiєздатна фiз. ос., яка усвiдомлює значення своїх дiй i може керувати ними, має право вiдмовитися вiд лiкування

5. У невiдкладних випадках, за наявностi реальної загрози життю фiз. ос., медична допомога надається без згоди фiз. ос. або її батькiв (усиновлювачiв), опiкуна, пiклувальника.

6. Надання фiз. ос. психiатричної допомоги здiйснюється вiдповiдно до закону.

Стаття 285. Право на iнформацiюпростан свого здоров’я

1. Повнолiтня фiз. ос. має право на достовiрну i повну iнформацiю про стан свого здоров’я, утому числi на ознайомлення з вiдповiдними мед. док., що стосуються її здоров’я.

2. Батьки (усиновлювачi), опiкун, пiклувальник мають право на iнформацiю про стан здоров’я дитини або пiдопiчного.

3. Якщо iнформацiя про хворобу фiз. особи може погiршити стан її здоров’я або погiршити стан здоров’я фiз. ос., визначених частиною другою цiєї статтi, зашкодити процесовi лiкування, медичнi працiвники мають право дати неповну iнформацiю про стан здоров’я фiз. особи, обмежити можливiсть їх ознайомлення з окремими медичними документами.

4. У разi смертi фiз. ос. члени її сiм’ї або iншi фiз. ос., уповноваженi ними, мають право бути присутнiми при дослiдженнi причин її смертi та ознайомитись iз висновками щодо причин смертi, а також право на оскарження цих висновкiв до суду.

1. Фiз. особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, дiагноз, а також про вiдомостi, одержанi при її медичному обстеженнi.

2. Забороняється вимагати та подавати за мiсцем роботи або навчання iнформацiю про дiагноз та методи лiкування фiз. ос..

3. Фiз. ос. зобов’язана утримуватися вiд поширення iнформацiї, зазначеної у частинi першiй цiєї статтi, яка стала їй вiдома у зв’язку з виконанням службових обов’язкiв або з iнших джерел.

4. Фiз. ос. може бути зобов’язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законод.

1. Фiз. ос., яка перебуває на стацiонарному лiкуваннi у закладi охорони здоров’я, має право на допуск до неї iнших мед. працiвникiв, членiв сiм’ї, опiкуна, пiклувальника, нотарiуса та адвоката.

2. Фiз. ос., яка перебуває на стацiонарному лiкуваннi у закладi охорони здоров’я, має право на допуск до неї священнослужителя для вiдправлення богослужiння та релiгiйного обряду.

Стаття 288. Право на свободу

1. Фiз. о. має право на свободу.

2. Забор. будь-якi форми фiз. чи псих. тиску на фiз. особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобiв, вчинення iнших дiй, що порушують право на свободу.

Стаття 289. Право на особисту недоторканнiсть

1. Фiз. о. має право на особисту недоторканнiсть.

2. Фiз. о. не може бути пiддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гiднiсть, поводженню чи покаранню.

У разi жорстокої, аморальної поведiнки фiз. особи щодо iншої особи, яка є в безпорадному станi, застосовуються заходи, встановленi цим Кодексом та iншим законом.

4. Фiз. о. має право розпорядитися щодо передачi пiсля її’ смертi органiв та iнших анатомiчних матерiалiв її тiла науковим, медичним або навчальним закладам.

2. Взяття органiв та iнших анатомiчних матерiалiв з тiла фiз. особи, яка померла, не допускається, крiм випадкiв i в порядку, встановлених законом.

3. Фiз. о. може дати письмову згоду на донорство її органiв та iнших анатомiчних матерiалiв на випадок своєї смертi або заборонити його.

Стаття 291. Право на сiм’ю

1. Фiз. о. незалежно вiд вiку та стану здоров’я має право на сiм’ю.

2. Фiз. о. не може бути проти її волi розлучена з сiм’єю, крiм випадкiв, встановлених законом.

3. Фiз. о. має право на пiдтримання зв’язкiв з членами своєї сiм’ї та родичами незалежно вiд того, де вона перебуває.

4. Нiхто не має права втручатися у сiмейне життя фiзичної особи, крiм випадкiв, передбачених К. України.

1. Фiз. особа має право на безпечне для життя i здоров’я довкiлля, право на достовiрну iнформацiю про стан довкiлля, про якiсть харчових продуктiв i предметiв побуту, а також право на її збирання та пошир.

2. Дiяльнiсть фiз. та юр. о, що призводить до нищення, псування, забруднення довкiлля, є незаконною i можебути припинена за рiшенням суду.

3. Фiз. о. має право на безпечнi для неї продукти споживання

В21 Особистi немайновi права, що забезпечують соцiльне буття фiз. осiб.

Стаття 294. Право на iм’я1. Фiз. о. має право на iм’я. 2. Фiз. о. має право на транскрибований запис її прiзвища та iменi вiдповiдно до своєї нацiональної традицiї. 3. У разi перекручення iменi фiз. о. воно має бути виправлене. Якщо перекручення iменi було здiйснене у документi, такий документ пiдлягає замiнi. Якщо перекручення iменi здiйснене у змi, воно має бути виправлене у тому ж засобi масової iнформацiї. Стаття 295. Право на змiну iменi1. Фiз. о., яка досягла 16 р., має право змiнити своє прiзв. та iм’я у порядку, встановленому законом. 2. Фiз. о., яка досягла 14 рокiв, має право у порядку, встановленому законом, за згодою батькiв або одного з батькiв, з ким вона проживає,чи пiклувальника змiнити своє прiз. та iм’я. 3. По батьковi фiз. о. може бути змiнено у разi змiни її батьком свого iменi. 4. Прiз.,iм’я та по батьковi фiз. ос. можуть бути змiненi у разi її усиновлення вiдповiдно до закону. 5. Прiзвище фiз. о. може бути змiнене вiдповiдно до закону у разi реєстрацiї шлюбу, розiрвання шлюбу або визнання його недiйсним. Стаття 296. Право на використання iменi1. Фiз. о. має право використовувати своє iм’я у всiх сферах своєї дiяльностi. 2. Використання iменi фiз. о. в лiтературних та iнших творах як персонажа допускається лише за її згодою, а пiсля її смертi — за згодою її дiтей, вдови (вдiвця), а якщо їх немає, — батькiв, братiв та сестер. 3. Використання iменi фiз. о. з метою висвiтлення її дiяльностi або дiяльностi органiзацiї,в якiй вона працює чи навчається, що грунтується на вiдповiдних документах (звiти, стенограми, протоколи, аудiо-, вiдеозаписи, архiвнi матерiали тощо), допускається без її згоди. 4. Ім’я фiз. о., яка затримана, пiдозрюється чи обвинувачується у вчиненнi злочину, абоособи, яка вчинила адмiн. правопорушення, може бути використане лише у разi наб. зак. сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справi про правопорушення. 5. Ім’я потерпiлого вiд правоп. може бути обнародуване лише за його згодою. 6. Ім’я учасника цивiльного спору, який стосується особистого життя сторiн, може бути використане iншими особами лише за його згодою. 7. Використання початкової лiтери прiзвища фiз. о. у змi, лiтературних творах не є порушенням її права. Стаття 297. Право на повагу до гiдностi та честi1. Кожен має право на поаагу до його гiдностi та честi. 2. Гiднiсть та честь фiзичної особи є недоторканними. 3. Фiз. о. має право звернутися до суду з позовом про захист її гiдностi та честi. Стаття 298. Повага до людини, яка померла1. Кожен зоб. шанобливо ставитися до тiла людини, яка померла тi мiсця поховання. Стаття 299. Право на недоторканнiсть дiлової репутацiї1. Фiз. о. має право на недоторканнiсть своєї дiлової репутацiї. 2. Фiз. о. може звернутися до суду з позовом про захист своєї дiлової репутацiї. Стаття 300. Право на iндивiдуальнiсть1. Фi. о. має право на iндивiдуальнiсть. 2. Фiз. о. має право на збереження своєї нацiональної, культурної, релiгiйної, мовної самобутностi, а також право на вiльний вибiр форм та способiв прояву своєї iндивiдуальностi, якщо вони не забороненi законом та не суперечать моральним засадам суспiльства. Стаття 301. Право на особисте життя та його таємницю 1- Фiз. ос. має право на особисте життя. 2. Фiз. о. сама визначає своє особисте життя i можливiсть ознайомлення з ним iнших осiб. 3. Фiз. о. має право на збереження у таємницi обставин свого особистого життя. 4. Обставини особ. життя фiз. о. можуть бути розголошенi iншими особами лише за умови, що вони мiстять ознаки правопорушення, Що пщтверджено рiшенням суду, а також за її згодоюСтаття 302. Право на iнформацiю1 Фiз. о. має право вiльно збирати, зберiгати, використовувати поширювати iнформацiю. бирання, зберiгання, використання i поширення iнформацiї про особисте 3 фiз. о. без її згоди не допускаються, крiм випадкiв, визначених законом, i лише в iнтересах нацiональної безпеки, економiчного добробуту та прав людини. 2. Фiз. о., яка поширює iнформацiю, зобов’язана переконатися в її достовiрностi. Фiзична особа, яка поширює iнформацiю, отриману з офiцiйних джерел, зобов’язана робити посилання на таке джерело. Стаття 303. Право на особистi папери1. Ос. папери (документи, фотографiї, щоденники, Іншi записи, особистi архiвнi матерiали тощо) фiз. о.є її власнiстю. 2. Якщо особистi папери фiз. о. стосуються ос. життя iншої особи, для їх використання, у тому числi шляхом опублiкування, потрiбна згода цiєї особи. 4. У разi смертi фiз. о., визначених частинами 2 i 3 цiєї статтi, особистi папери можуть бути використанi, у тому числi шляхом опублiкування, лише за згодою їхнiх дiтей, вдови (вдiвця), а якщо їх немає, — батькiв, братiв та сестер.Стаття 304. Розпоряджання особистими паперами 1. Фiз о , якiй належать особистi папери, може усно або у письмовiй формi розпорядитися ними, у тому числi i на випадок своєї смертi. о договором, на пiдставi якого були переданi особистi папери.

Стаття 306. Право на таємницю кореспонденцiї

1. Фiз. о. має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повiдомлень та iнших видiв кореспонденцiї. Листи, телеграми тощо є власнiстю адресата.

кореспонденцiю, i адресата, а також у разi смертi фiзичних осiб, кореспонденцiя, яка має наукову, худ., iсторичну цiннiсть, може бути опублiкована в порядку, встановленому законом.

4. Кореспонденцiя, яка стосується фiз. о., може бути долучена до судової спрааи лише у разi, якщо а нiй мiстяться докази, що мають значення для вирiшення справи.

5. Порушення таємницi кореспонденцiї може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобiгання злочиновi чи з’ясування iстини пiд час розслiдування кримiнальної справи, якщо iншими способами одержати iнформацiю неможливо.

Стаття 307. Захист iнтересiв фiз. о. при проведеннi фото-, нiно-, теле- та вiдеозпомок

1. Фiз. о. може бути знята на фото-, кiно-, теле- чи вiдеоплiвку лише за її згодою.

ос..

1. Фотографiя, iншi художнi твори, на яких зображено фiз. о., можуть бути публiчно показанi, вiдтворенi, розповсюдженi лише за згодою цiєї особи, а в разi її смертi — за згодою осiб. Згода, яку дала фiз. о., зображена на фотографiї, iншому художньому творi, може бути пiсля її смертi вiдкликана особами.

2. Якщо фiз. о. позувала авторовi за плату, фотографiя, iнший художнiй твiр може бути публiчно показаний, вiдтворений або розповсюджений без iї згоди. Фiз. о., яка позувала авторовi фотографiї, iншого художнього твору за плату, а пiсля її смертi — її дiти та вдова (вдiвець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публiчного показу, вiдтворення чи розповсюдження фотографiї, iншого художнього твору за умови вiдшкодування автору або iншiй особi пов’язаних iз цим збиткiв.

3. Фотографiя може бути розповсюджена без дозволу фiзичної особи, яка зображена на нiй, якщо це викликано необхiднiстю захисту її iнтересiв або iнтересiв iнших осiб.

Стаття 309. Право на свободу лiтературної, художньої, наукової i технiч-ноїтворчостi

1. Фiз. о. має право на свободу лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi.

2. Фiз. о. має право на вiльний вибiр сфер, змiсту та форм (способiв, прийомiв) творчостi.

Цензура процесу творчостi та результатiв творчої дiяльностi не допускається.

Стаття 311. Право на недоторканнiсть житла

1. Житло фiз. о. є недоторканним

2. Проникнення до житла чи до iншого володiння фiз. о., проведення в ньому огляду чи обшуку може вiдбутися лише за вмотивованим рiшенням. суду.

3. У невiдкладних випадках, пов’язаних iз рятуванням життя людей та майна або з безпосереднiм переслiдуванням осiб, якi пiдозрюються у вчиненнi злочину, законом може бути встановлено iнший порядок проникнення до житла чи до iншого володiння фiзичної особи, проведення в них огляду та обшуку.

4. Фiз. о. не може бути виселена або iншим чином примусово позбавлена житла, крiм випадкiв, встанов. з.

Стаття 312. Право на вибiр роду занять

2. Фiз. о. може бути заборонено виконувати певну роботу або обiймати певнi посади у випадках i в порядку, встановлених законом.

Не вважаються примусовою працею вiйськова або невiйськоваслужба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи iншими рiшеннями суду, а також робота чи служба вiдповiдно до законiв про воєнний i про надзвичайний стан.

Стаття 313. Право на свободу пересування

1. Фiз. ос. має право на свободу пересування

2. Фiз. ос., яка досягла 14 рокiв, має право на вiльне самостiйне пересування по територiї України i на вибiр мiсця перебування.

4. Фiз. о. може бути обмежена у здiйсненнi права на пересування лише у випадках, встановлених законом,

5 Фiз. о. не може бути видворена з обраного нею мiсця перебування, доступ до якого не заборонений з.

6. Законом можуть бути встановленi особливi правила доступу на окремi територiї, якщо цього потребують iнтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров’я людей.

1. Фiз. о. мають право на свободу об’єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї.

Стаття 315 Право на мирнi зiбрання

2. Обмеження щодо реалiзацiї права на мирнi зiбрання може встановлюватися судом вiдповiдно до закону.

Стаття 316. Поняття права власностi

1. П. вл.є право особи на рiч (майно), яке вона здiйснює вiдповiдно до закону за своєю волею, незалежно вiд волi iнших осiб.

2. Особ. видом пр. вл. є право довiрчої власностi, яке виникає внаслiдок закону або договору управлiння майном.

Стаття 317. Змiст права власностi

1. Власниковi належать права володiння, користування та розпоряджання своїм майном.

2. На змiст права власностi не впливаютьмiсце проживання власника та мiсцезнаходження майна.

Стаття 318. Суб’єкти права власностi

Стаття 319. Здiйснення права власностi

1. Власник володiє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-якi дiї, якi не суперечать закону.

При здiйсненнi своїх прав та виконаннi обов’язкiв власник зоб. додержуватися мор. засад суспiльства.

3. Усiм власникам забезпечуються рiвнi умови здiйснення своїх прав.

8. Особливостi здiйснення права власностi на нацiональнi, культ. та iст. цiнностi встановлюються законом.

Стаття 320. Використання власником свого майна для здiйснення пiдпри ємницької дiяльностi

1. Власник має право використовувати своє майно для здiйснення пiдприємницької дiяльностi, крiм випадкiв, встановлених законом.

2. Законом можуть бути встановленi умови використання власником свого майна для здiйснення пiдприємницької дiяльностi.

Стаття 321. Непорушнiсть пр. влас.

1. П. в. є непорушним. Нiхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здiйсненнi.

2. Ос. може бути позбавлена права власностi або обмежена у його здiйсненнi лише у випадках i а порядку, встановлених законом.

3. Примусове вiдчуження об’єктiв права власностi може бути застосоване лише як виняток з мотивiв суспiльної необхiдностi’ на пiдставi І в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного вiдшкодування їх вартостi

Стаття 322. Тягар утр. майна

1. Власник зоб. утрим. майно, що йому належить, якщо iнше не встановлено договором або законом.

Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового пошк. майна

1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо Інше не встановлено договором або законом.

Стаття 324. Право власностi Українського народу

1. Земля, її надра, атмосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси, якi знаходяться в межах територiї України, природнi ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економiчної зони є об’єктами права власностi Укр. народу.

2. Вiд iменi Укр. нар. права власника здiйснюють органи державної впади та органи мiсцевого самоврядування в межах, встановлених К. У.

Стаття 325. Право прив. власн.

1 Суб’єктами є фiз. та юр. о..

3. Склад, кiлькiсть та вартiсть майна, яке може бути у власностi фiзичних та юридичних осiб, не є обмеженими.

Стаття 326. Право держ. власн.

1. у державнiй власностi є майно, у тому числi грошовi кошти, яке належить державi У.

2. Вiд iменi та в iнтересах держави У. право власностi здiйснюють вiдповiдно органи державної влади.

Стаття 327. Право комун. власностi

1. У ком. власностi є майно, у тому числi грошовi кошти, яке належить територiальнiй громадi.

2. Управлiння майном, що є у комунальнiй власностi, здiйснюють безпосередньо територiальна громада та утворенi нею орг. мiсц. самовряд.

В23 Набуття права власностi.

Стаття 328. Пiдстави набуття пр. влас.

1. Пр. вл. набувається на пiдставах, що не забороненi законом, зокрема iз правочинiв.

2. Пр. вл. вважається набутим правомiрно, якщо iнше прямо не випливає iз закону або незаконнiсть набуття права власностi не встановлена судом.

Стаття 329. Набуття права власностi юридичною особоюпубл. права

1. Юр. о. публ. пр. набуває право власностi на майно, передане їй у власнiсть, та на майно, набуте нею у власнiсть на пiдставах,не заборонених законом.

Стаття 331. Набуття пр. влас. на новостворене майно

1. Право власностi на нову рiч, яка виготовлена особою, набувається нею, якщо iнше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) рiч зi своїх матерiалiв на пiдставi договору, є власником цiєї речi.

2. Право власностi на новостворене нерухоме майно (житловi будинки, будiвлi, споруди тощо) виникає з моменту завершення будiвництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатацiї, право власностi виникає з моменту його прийняття до експлуатацiї. Якщо право власностi на нерухоме майно вiдповiдно до закону пiдлягає державнiй реєстрацiї, право власностi виникає з моменту державної реєстрацiї.

3. До зав. будiв. (створення майна) особавваж. власником матерiалiв, обладнання тощо, якi були

використанi в процесi цього будiвництва.

Стаття 332 Набуття пр. влас. на перероблену рiч

4. Якщо вартiсть переробки i створеної нової речi iстотно перевищує вартiсть матерiалу, право власностi на нову рiч набуває за її бажанням особа, яка здiйснила таку переробку. У цьому разi ос., яка здiйснила переробку, зобов’язана вiдшкодувати власниковi матерiалу моральну шкоду.

5. Власник матерiалу, який набув право власностi на виготовлену з нього рiч, зобов’язаний вiдшкодувати вартiсть переробки особi, яка її здiйснила, якщо iнше не встановлено договором.

Стаття 333. Привласнення загальнодоступних дарiв природи 1. Особа, яка зiбрала ягоди, лiкарськi рослини, зловила рибу або здобула iншу рiч у лiсi, водоймi тощо, є їхнiм власником, якщо вона дiяла вiдповiдно до закону, мiсцевого звичаю або загального дозволу власника вiдповiдної земельної дiлянки. Право власностi у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо iнше не встановлено договором або законом. Безхазяйнi нерухомi речi беруться на облiк органом, що здiйснює державну реєстрацiю прав на нерухоме майно, за заявоюоргану мiсцевого самоврядування на територiї якого вони розмiщенi. Про взяття безхазяйної нерухомої речi на облiк робиться оголошення у друкованих засобах масової iнформацiї. Ос., яка знайшла заг. рiч, зобов’язана негайно повiдомити про це ос., яка її загубила, або власника речi i повернути знайдену рiч цiй особi. Особа, яка знайшла загублену рiч у примiщеннi аботранспортному засобi, зобов’язана передати її особi, яка

вимагати вiд її власника (володiльця) винагороду за знахiдку в розмiрi до двадцяти вiдсоткiв вартостi речi. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов’язана негайно повiдомити про це власника i повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або мiсце його перебування невiдомi, особа, яка затримала тварину, зобов’язана протягом трьох днiв заявити про це мiлiцiї або органовi мiсцевого самоврядування, який вживає заходiв щодо розшуку власника. Особа, яка виявила скарб, набуває право власностi на нього. Особа, яка добросовiсно заволодiла чужим майном i продовжує вiдкрито, безперервно володiти нерухомим майном протягом десяти рокiв або рухомим майном — протягом п’яти рокiв, набуває право власностi на це майно (набувальна давнiсть), якщо iнше не встановлено цим Кодексом.

В24 Припинення права власностi.

Стаття 346. Пiдстави прип. пр. влас.

1. Пр. влас. прип. у разi:

1) вiдчуження власником свого майна;

3) припинення права власностi на майно, яке за законом не може належати цiй особi;

4) знищення майна;

5) викупу пам’яток iсторiї та культури;

6) викупу земельної дiлянки у зв’язку iз суспiльною необхiднiстю;

7) викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспiльної необхiдностi земельної дiлянки, на якiй воно розмiщене;

9) реквiзицiї;

10) конфiскацiї;

  • Стаття 347. Вiдмова вiд права власностi

1. Ос. може вiдмовитися вiд права власностi на майно, заявивши про це або вчинивши iншi дiї, якi свiдчать про її вiдмову вiд права власностi.

3. У разi вiдмови вiд права власностi на майно, права на яке пiдлягають Держ. реєстрацiї, право власностi на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника вiдповiдного запису до державного реєстру.

Стаття 348. Припинення права власностi особи на майно, яке не може їй належати

1 Якщо з пiдстав, що не були забороненi законом, особа набула право власностi на майно, яке за законом, який був прийнятий пiзнiше, не може належати, це майно має бути вiдчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не вiдчужене власником у встановленi законом строки, ^айно з урахуванням його характеру i призначення за рiшенням суду на пiдставi и вiдповiдного органу державної влади пiдлягає примусовому продажу. Разi примусового продажу майна його колишньому власниковi передається а виторгу з вирахуванням витрат, пов’язаних з вiдчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рiшенням суду передається у власнiсть держави. У цьому разi колишньому власниковi майна виплачується сума, визначена за рiшенням суду.

2. Якщо з пiдстав, що не були забороненi законом, особа набула право власностi на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пiзнiше, потрiбен особливий дозвiл, а в його видачi цiй особi було вiдмовлено, це майно пiдлягає вiдчуженню у порядку, встановленому частиною першою цiєї статтi.

Стаття 349. Припинення права власностi внаслiдок знищення майна

1. Право власностi на майно припиняється в разi його знищення.

2. У разi знищення майна, права на яке пiдлягають державнiй реєстрацiї, право власностi на це майно припиняється з моменту внесення аа заявою власника змiн до державного реєстру.

Стаття 350. Викуп земельної дiлянки у зв’язку з суспiльною необхiднiстю

1. Викуп земельної дiлянки у зв’язку з суспiльною необхiднiстю здiйснюється за згодою власника або за рiшенням суду а порядку, встановленому законом.

2. Рiшення про викуп земельної дiлянки у зв’язку з суспiльною необхiднiстю приймається у межах своєї компетенцiї органом державної влади, органом влади Автономної Республiки Крим або органом мiсцевого самоврядування.

3. Орган, який прийняв рiшення про викуп земельної дiлянки у зв’язку з суспiльною необхiднiстю, зобов’язаний письмово повiдомити власника земельної дiлянки про це не пiзнiше нiж за рiк до викупу земельної дiлянки.

4. Плата за земельну дiлянку, що викуповується (викупна цiна), строки та iншi умови викупу визначаються за домовленiстю з власником дiлянки, а в разi спору — судом.

5. До викупної цiни включаються ринкова вартiсть земельної дiлянки i нерухомого майна, що на нiй розмiщене, та збитки, завданi власниковi у зв’язку з викупом земельної дiлянки (у тому числi упущена вигода), у повному обсязi.

6. За домовленiстю з власником земельної дiлянки, яка пiдлягає викупу, орган, який прийняв рiшення про викуп земельної дiлянки у зв’язку з суспiльною необхiднiстю, може надати йому iншу земельну дiлянку, вартiсть якої враховується при визначеннi викупної цiни.

1. Право власностi на житловий будинок, iншi будiвлi, споруди, насадження у зв’язку з викупом земельної дiлянки, на якiй вони розмiщенi (стаття 350 цього Кодексу), може бути припинене за рiшенням суду шляхом їх викупу i з обов’язковим попереднiм вiдшкодуванням збиткiв у повному обсязi.

2. Позов про викуп житлового будинку, iнших будiвель, споруд, насаджень у зв’язку з викупом земельної дiлянки, на якiй вони розмiщенi, може бути поданий органами, встановленими частиною другою статтi 350 цього Кодексу.

3. Суд може постановити рiшення про знесення житлового будинку, iнших будiвель, споруд, насаджень, якi розмiщенi на земельнiй дiлянцi, що пiдлягає викупу, або про перенесення їх, за бажанням власника, на iншу земельну дiлянку та їх вiдбудову, якщо це можливо.

У разi знесення або перенесення цих об’єктiв на iншу земельну дiлянку особа має право на попереднє вiдшкодування збиткiв, у тому числi витрат на полiпшення якостi земельної дiлянки, та упущеної вигоди.

4. Особа, право власностi якої припинилося, має право вимагати надання їй iншої, рiвноцiнної за якiстю, земельної дiлянки в межах даного населеного пункту.

5. Знесення житлового будинку не допускається до забезпечення особи, яка проживала у ньому як власник, та членiв її сiм’ї’, а також особи, яка проживала в ньому як наймач, та членiв її сiм’ї помешканням у розмiрi та в порядку, встановлених законом.

права власностi на цi об’єкти розглядається разом з вимогою про викуп земельної дiлянки.

залучається до участi у справi.

що розмiщенi на цiй земельнiй дiлянцi, на власний розсуд.

Стаття 352. Викуп пам’ятки iсторiї та культури

вiдповiдне попередження.

2. Якщо власник пам’ятки iсторiї та культури не вживе заходiв щодо її збереження, зокрема у зв’язку з неможливiстю створення необхiдних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам’яток iсторiї та культури може постановити рiшення про її викуп.

З У разi невiдкладної необхiдностi забезпечення умов для збереження пам’ятки iсторiї та культури позов про її викуп може бути пред’явлено без попередження.

4. Викуплена пам’ятка iсторiї та культури переходить у власнiсть держави.

5 Викупна цiна пам’ятки iсторiї та культури визначається за згодою сторiн, а в разi спору -судом.

У разi стихiйного лиха, аварiї, епiдемiї, епiзоотiї та за iнших надзвичайних обставин, з метою суспiльної необхiдностi майно може бути примусово вiдчужене у власника на пiдставi та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього i повного вiдшкодування його вартостi (реквiзицiя).

3. Реквiзоване майно переходить у власнiсть держави або знищується.

5. У разi реквiзицiї майна його попереднiй власник може вимагати взамiн надання йому iншого майна, якщо це можливо.

6 Якщо пiсля припинення надзвичайної обставини реквiзоване майно збереглося, особа, якiй воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо.

У разi повернення майна особi у неї поновлюється право власностi на це майно, одночасно вона зобов»язується повернути грошову суму або рiч. яка була нею одержана у зв’язку з реквiзицiєю, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна

Стаття 354. Конфiскацiя

1 До особи може бути застосовано позбавлення права власностi на майно за рiшенням суду як санкцiя за вчинення правопорушення (конфiскацiя; у випадках, встановлених законом Конфiсковане майно переходить у власнiсть держави безоплатно.

2. Обсяг та порядок конфiскацiї майна встановлюються законом.

В25 Захист права власностi.

1. Держава забезпечує рiвний захист прав усiх суб’єктiв права власностi.

2. Власник, який має пiдстави передбачати можливiсть порушення свого права власностi iншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дiй, якi можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дiй для запобiгання такому порушенню.

3. Власник, права якого порушенi, має право на вiдшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Стаття 388. Право власника на витребування майна вiд добросовiсного

набувача

1. Якщо майно за вiдплатним договором придбане в особи, яка не мала права його вiдчужувати, про що набувач не знав i не мiг знати (добросовiсний набувач), власник має право витребувати це майно вiд набувача лише у разi,

якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якiй вiн передав майно у володiння;

2) було викрадене у власника або особи, якiй вiн передав майно у володiння;

3) вибуло з володiння власника або особи, якiй вiн передав майно у володiння, не з їхньої волi iншим шляхом.

3. Якщо майно було набуте безвiдплатно в особи, яка не мала права його вiдчужувати, власник має право витребувати його вiд добросовiсного набувача у всiх випадках.

Стаття 390. Розрахунки при витребуваннi майна iз чужого незаконного

володiння

1. Власник майна має право вимагати вiд особи, яка знала або могла знати, що вона володiє майном незаконно (недобросовiсного набувача), передання усiх доходiв вiд майна, якi вона одержала або могла одержати за весь час володiння ним.

2. Власник майна має право вимагати вiд добросовiсного набувача передання усiх доходiв вiд майна, якi вiн одержав або мiг одержати з моменту, коли дiзнався чи мiг дiзнатися про незаконнiсть володiння ним, або з моменту, коли йому було вручено повiстку до суду у справi за позовом власника про витребування майна.

належить право на повернення майна або передання доходiв.

4 Добросовiсний набувач (володiлець) має право залишити собi здiйсненi ним полiпшення майна, якщо вони можуть бути вiдокремленi вiд майна без завдання йому шкоди. Якщо полiпшення не можуть бути вiдокремленi вiд майна, добросовiсний набувач (володiлець) має право на вiдшкодування здiйснених витрат у сумi, на яку збiльшилася його вартiсть.

Стаття 391. Захист права власностi вiд порушень, не пов’язаних iз позбавленням володiння

1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здiйсненнi ним праеа користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 392 Визнання права власностi

Стаття 393. Визнання незаконним правового акта, що порушує право власностi

судом незаконним та скасовується.

2. Власник майна, права якого порушенi внаслiдок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республiки Крим або органом мiсцевого самоврядування, має право вимагати вiдновлення т°го становища, яке iснувало до видання цього акта. У разi неможливостi ‘Дновлення попереднього становища власник має право на вiдшкодування «винової та моральної шкоди.

В26 Право користування чужим майном.

Стаття 401. Поняття користування чужим майном

1. Право користування чужим майном (сервiтут) може бути встановлене щодо земельної дiлянки, iнших природних ресурсiв (земельний сервiтут) або iншого нерухомого майна для задоволення потреб iнших осiб, якi не можуть бути задоволенi iншим способом.

2. Сервiтут може належати власниковi (володiльцевi) сусiдньої земельної дiлянки, а також iншiй, конкретно визначенiй особi (особистий сервiтут).

Стаття 402. Встановлення сервiтуту

1. Сервiтут може бути встановлений договором, законом, заповiтом або рiшенням суду.

2. Земельний сервiтут може бути встановлений договором мiж особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володiльцем) земельної дiлянки.

Стаття 403. Змiст сервiтуту

1. Сервiтут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

2. Сервiтут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

3. Особа, яка користується сервiтутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо iнше не встановлено договором, законом, заповiтом або рiшенням суду.

4. Сервiтут не пiдлягає вiдчуженню.

5. Сервiтут не позбавляє власника майна, щодо якого вiн встановлений, права володiння, користування та розпоряджання цим майном.

Право користування чужою земельною дiлянкою або iншим нерухомим майном полягає у можливостi проходу, проїзду через чужу земельну дiлянку, прокладання та експлуатацiї лiнiй електропередачi, зв’язку i трубопроводiв, забезпечення водопостачання, мелiорацiї тощо.

Стаття 406. Припинення сервiтуту

1. Сервiтут припиняється у разi:

2) вiдмови вiд нього особи, в iнтересах якої встановлений сервiтут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервiтут;

4) припинення обставини, яка була пiдставою для встановлення сервiтуту;

2. Сервiтут може бути припинений за рiшенням суду на вимогу власника майна за наявностi обставин, якi мають iстотне значення.

3. Власник земельної дiлянки має право вимагати припинення сервiтуту, якщо вiн перешкоджає використанню цiєї земельної дiлянки за її цiльовим призначенням.

В27 Поняття зобов’язання, сторони зобов’язання.

1. Зобов’язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дiю (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошi тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати вiд боржника виконання його обов’язку.

3. Зобов’язання має грунтуватися на засадах добросовiсностi, розумностi та справедливостi.

3. Якщо кожна iз сторiн у зобов’язаннi має одночасно i права, i обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, i одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати вiд неї.

Стаття 511. Третя особа у зобов’язаннi

1. Зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Стаття 512. Пiдстави замiни кредитора у зобов’язаннi

1. Кредитор у зобов’язаннi може бути замiнений iншою особою внаслiдок:

2) правонаступництва;

3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов’язку боржника третьою особою.

2. Кредитор у зобов’язаннi може бути замiнений також в iнших випадках, встановлених законом.

3. Кредитор у зобов’язаннi не може бути замiнений, якщо це встановлено договором або законом.

Стаття 513. Форма правочину щодо замiни кредитора у зобов’язаннi1. Правочин щодо замiни кредитора у зобов’язаннi вчиняється у такiй самiй формi, що i правочин, на пiдставi якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторовi. 2. Правочин щодо замiни кредитора у зобов’язаннi, яке виникло на пiдставi правочину, що пiдлягає державнiй реєстрацiї, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрацiї цього правочину, якщо iнше не встановлено законом. Стаття 514. Обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов’язаннi1. До нового кредитора переходять права первiсного кредитора у зобов’язаннi в обсязi i на умовах, що iснували на момент переходу цих прав, якщо iнше не встановлено договором або законом. Стаття 515. Зобов’язання, в яких замiна кредитора не допускається

1. Замiна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Стаття 516. Порядок замiни кредитора у зобов’язаннi

1. Замiна кредитора у зобов’язаннi здiйснюється без згоди боржника, якщо iнше не встановлено договором або законом.

2. Якщо боржник не був письмово повiдомлений про замiну кредитора у зобов’язаннi, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслiдкiв. У цьому разi виконання боржником свого обов’язку первiсному кредиторовi є належним виконанням.

1. Первiсний кредитор у зобов’язаннi повинен передати новому кредиторовi документи, якi засвiдчують права, що передаються, та iнформацiю, яка є важливою для їх здiйснення.

Стаття 518. Заперечення боржника проти вимоги нового кредитора у зобов’язаннi

1. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов’язаннi заперечення, якi вiн мав проти первiсного кредитора на момент одержання письмового повiдомлення про замiну кредитора.

йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свiй обов’язок до пред’явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання-

Стаття 519. Вiдповiдальнiсть первiсного кредитора у зобов’язаннi

1. Первiсний кредитор у зобов’язаннi вiдповiдає перед новим кредитором за недiйснiсть переданої йому вимоги, але не вiдповiдає за невиконання боржником свого обов’язку, крiм випадкiв, коли первiсний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Стаття 520. Замiна боржника у зобов’язаннi

1. Боржник у зобов’язаннi може бути замiнений iншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Стаття 521. Форма правочину щодо замiни боржника у зобов’язаннi

1. Форма правочину щодо замiни боржника у зобов’язаннi визначається вiдповiдно до положень статтi 513 цього Кодексу. Стаття 522. Заперечення нового боржника у зобов’язаннi проти вимоги кредитора

2. Застава, встановлена первiсним боржником, зберiгається пiсля замiни боржника, якщо iнше не встановлено договором або законом.

Стаття 524. Валюта зобов’язання

1. Зобов’язання має бути виражене у грошовiй одиницi України — гривнi.

2. Сторони можуть визначити грошовий еквiвалент зобов’язання в iноземнiй валютi.

Стаття 525. Недопустимiсть односторонньої вiдмови вiд зобов’язанняОдностороння вiдмова вiд зобов’язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом.

Стаття 546. Види забезпечення виконання зобов’язання

1. Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантiєю, заставою, притриманням, завдатком.

2. Договором або законом можуть бути встановленi iншi види забезпечення виконання зобов’язання.

Стаття 547. Форма правочину щодо забезпечення виконання

зобов’язання

1. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовiй формi.

Стаття 548. Загальнi умови забезпечення виконання

зобов’язання

1. Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

2. Недiйсне зобов’язання не пiдлягає забезпеченню. Недiйснiстьосновного зобов’язання (вимоги) спричиняє недiйснiсть правочину щодо його забезпечення,якщо iнше не встановлено цим Кодексом.

3. Недiйснiсть правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання не спричиняє недiйснiсть осн. зобов.

1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно,якi боржник повинен передати кредитор. у разi порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка,що обч. у вiдсотках вiд суми

несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен деньпрострочення виконання.

2. За договором поруки поручитель поручається передкредитором боржника за виконання ним свого об.

3. За гарантiєю банк, iнша фiнансова установа,страховаорганiзацiя (гарант) гарантує перед кредитором (бенефiцiаром)виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

4. Завдатком є грошова сума аборухоме майно,що видаєтьсякредиторовi боржником у рахунок належнихз нього за договоромплатежiв,на пiдтвердження зобов’язання i на забезпечення йоговиконання.

5. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право уразi невиконання боржником(заставодавцем) зобов’язання,забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунокзаставленогомайна переважно перед iншими кредиторами цьогоборжника, якщо iнше не встановлено законом (право застави).

пов’язаних з нею витрат та iнших збиткiв має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.

В29 Загальнi положення про договори.

Стаття 626. Поняття та види договору1. Це домовленiсть 2або бiльше сторiн,спрямована на встановлення, змiну або припинення цивiльних прав та обов’язкiв. 2. Договiр є одност., якщо1 сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певнi дiї або утриматися вiд них,а друга сторона надiляється лише правом вимоги, без виникнення зустрiчного обов’язку щодо першої сторони. 3. Є2стор., якщо правами та обов’язками надiленi обидвi сторони договору. 4. До договорiв,що укладаються бiльш як двома сторонами (багатостороннi договори), застосовуються загальнi положення про договiр,якщо це несуперечить багатосторонньому характеру цих договорiв. Стаття 627. Свобода договору1. Вiдповiдно до статтi 6 цього Кодексу сторони є вiльними в укладеннi договору, виборi контрагента та визначеннi умов договору. Стаття 628. Змiст договору1. Змiст договору становлять умови (пункти), визначенi на розсуд сторiн i погодженi ними,та умови, якi є обов’язковими вiдповiдно до актiв цивiльного законод. 2. Сторони мають право укласти дог., в якому мiстяться елементи рiзних договорiв-змiшаний. До вiдносин сторiн у змiшаному договорi застосовуються у вiдповiдних частинах положення актiв цивiльного законодавства про договори, елементи яких мiстяться у змiшаному договорi, якщо iнше не встановлено договором або не випливає iз сутi змiшаного договору. Стаття 629. Обов’язковiсть договору1. Дог.є обов. для виконання сторонами. Стаття 630. Типовi умови договору1. Дог. може бути встановлено,що його окремi умови визначаються вiдповiдно до типових умов договорiв певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. 2. Якщо у договорi не мiститься посилання на типовi умови,такi типовi умови можуть застосовуватись як звичай дiлового обороту, якщо вони вiдповiдають вимогам статтi 7 цього Кодексу. Стаття 631. Строк договору1. Строком дог.є час, протягом якого сторони можуть здiйснити свої права i виконати свої обов’язки вiдпов. до договору. 2. Дог. набирає чинностi з моменту його укладення. 3. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до вiдносин мiж ними, якi виникли до його укладення. 4. Закiнчення строку договору не звiльняє сторони вiд вiдповiдальностi за його порушення, яке мало мiсце пiд час дiї договору. Стаття 632. Цiна1. Цiна в договорi встановлюється за домовленiстю сторiн. 2. Змiна цiни пiсля укладення договору допускається лише у випадках i на умовах, встановлених договором або законом. 3. Змiна цiни в договорi пiсля його виконання не допускається. 4. Якщо цiна у договорi не встановлена i не може бути визначена виходячи 3 його умов, вона визначається виходячи iз звичайних цiн, що склалися на аналогiчнi товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Стаття 633. Публiчний договiр1. Пуб.є договiр, в якому одна сторона- пiдприємець взяла на себе обов’язок здiйснювати продаж товарiв, виконання робiт або надання послуг кожному,хто до неї звернеться 2 Умови пуб. дог. встановлюються однаковими для всiх споживачiв, крiм тих, кому за законом наданi вiдповiднi пiльги. 3. Пiдприємець не має права надавати переваги одному споживачевi перед iншим щодо укладення пуб. договору, якщо iнше не встановлено законом. 4. Пiдприємець не має права вiдмовитися вiд укладення публiчного договору за наявностi у нього можливостей надання споживачевi вiдповiдних товарiв (робiт, послуг).

5. Актами цив. законод. можуть бути встановленi правила,обов’язковi для сторiн при укладеннi i виконаннi пуб. договору. Стаття 634. Договiр приєднання1. Дог. приєд.є договiр, умови якого встановленi однiєю iз сторiн у формулярах або iнших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цiлому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. 2. Договiр приєднання може бути змiнений або розiрваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, якi звичайно мала, а також якщо договiр виключає чи обмежує вiдповiдальнiсть другої сторони за порушення зобов’язання або мiстить iншi умови, явно обтяжливi для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зi своїх iнтересiв, не прийняла б цих умов за наявностi у неї можливостi брати участь у визначеннi умов договору. 3. Якщо вимога про змiну або розiрвання договору пред’явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв’язку зi здiйсненням нею пiдприємницької дiяльностi, сторона, що надала договiр для приєднання, може вiдмовити у задоволеннi цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору. Стаття 635. Попереднiй договiр1. Попереднiм є договiр, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термiн) укласти договiр в майбутньому (основний договiр) на умовах, встановлених попереднiм договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (термiну), в який має бути укладений основний договiр на пiдставi попереднього договору.Істотнi умови основного договору, що не встановленi попереднiм договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорi. якщо такий порядок не встановлений актами цивiльного законодавства. Попереднiй договiр укладається у формi, встановленiй для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовiй формi. 2. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється вiд укладення договору, передбаченого попереднiм договором, повинна вiдшкодувати другiй сторонi збитки, завданi простроченням, якщо iнше не встановлено попереднiї договором або актами цивiльного законодавства. 3. Зобов’язання, встановлене попереднiм договором, припиняється, якШ° основний договiр не укладений протягом строку (у термiн), встановленого попереднiм договором, або якщо жодна iз сторiн не направить другiй сторон1 пропозицiю про його укладення. 4. Договiр про намiри (протокол про намiри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторiн щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднiм договором. Стаття 636. Договiр на користь третьої особи1. Договором на користь третьої особи є договiр, в якому боржник зобов’язаний виконати свiй обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорi. 2. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договiр, так i третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо iнше не встановлено договором або законом чи не випливає iз сутi договору. 3. 3 моменту вираження третьою особою намiру скористатися своїм правом сторони не можуть розiрвати або змiнити договiр без згоди третьої особи, якщо iнше не встановлено договором або законом. 4. Якщо третя особа вiдмовилася вiд права, наданого їй на пiдставi договору, сторона, яка уклала договiр на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо iнше не випливає iз сутi договору. Стаття 637. Тлумачення умов договору1. Тлумачення умов договору здiйснюється вiдповiдно до статтi 213 цього Кодексу. 2. У разi тлумачення умов договору можуть враховуватися також типовi умови (типовi договори), навiть якщо в договорi немає посилання на цi умови.

В30 Укладання, змiна i розiрвання договору.

Стаття 638. Укл. дог. 1. Дог. є укл., якщо сторони в належнiй формi досягли згоди з усiх iстотних умов договору. 2. Дог. укл. шляхом пропозицiї однiєї сторонни укласти договiр (оферти) i прийняття пропозицiї (акцепту) другою стороною. Стаття 639. Форма дог. 1. Дог. може бути укладений у будь-якiй формiвстано. законом. 2. Якщо сторони домовилися укласти договiр у певнiй формi, вiн вважається укладеним з моменту надання йому цiєї форми. 3. Якщосторони домовились укласти у письмовiй формi договiр,щодо якого законом не встановлена письмова форма,такий договiр є укладеним з моменту його пiдписання сторонами. 4. Якщо сторони домовилися про нотарiальне посвiдчення договору,щодо якого законом не вимагається нотарiальне посвiдчення,такий договiр є укладеним з моментуйого нотарiального посвiдчення. Стаття 640. Момент укл. дог. 1. Дог.є укл. з моменту одержання особою, яка направила пропозицiю укласти договiр, вiдповiдi про прийняття цiєї пропозицiї. 2. Якщо вiдповiдно до акта цив. законод. для укл. дог. необхiднi такожпередання майна або вчинення iншої дiї, дог.є укл. з моменту передання вiдповiдного майна або вчинення певної дiї. 3. Договiр, який пiдлягає нотарiальному посвiдченню або державнiй реєстрацiї, є укладеним з моменту його нотарiального посвiдчення або державної реєстрацiї,а в разi необхiдностi i нотарiального посвiдчення, i державної реєстрацiї- з моменту державної реєстрацiї.

1. Проп. укл. договiр (оферту) може зробити кожна iз сторiн майбутнього договору

2. Реклама або iншi пропозицiї, адресованi невизначеному колу осiб, є запрошенням робити пропозицiї укласти договiр, якщо iнше не вказано у рекламi або iнших пропозицiях.

3. Пропозицiя укласти договiр може бути вiдкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Стаття 642. Прийняття пропозицiї

1. Вiдповiдь ос., якiй адресована пропозицiя укласти договiр, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною i безумовною.

2. Якщо ос., яка одержала пропозицiю укласти договiр, у межах строку для вiдповiдi вчинила дiю вiдповiдно до вказаних у пропозицiї умов договору (вiдвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила вiдповiдну суму грошей тощо), яка засвiдчує її бажання укласти договiр, ця дiя є прийняттям пропозицiї, якщо iнше не вказане в пропозицiї укласти договiр або не встановлено законом.

3. Особа, яка прийняла пропозицiю, може вiдкликати свою вiдповiдь про її прийняття, повiдомивши про це особу, яка зробила пропозицiю укласти договiр, до моменту або в момент одержання нею вiдповiдi про прийняття пропозицiї. ‘»

Стаття 646. Вiдповiдь про згоду укласти договiр на iнших умовах

1. Вiдповiдь про згоду укласти договiр на iнших, нiж було запропоновано, умовах є вiдмовою вiд одержаної пропозицiї i водночас новою пропозицiєю особi, яка зробила попередню пропозицiю.

Стаття 647. Мiсце укладення договору

1. Дог.є укладеним у мiсцi проживання фiз. ос. або за мiсцезнаходженням юр. ос., яка зробила пропозицiю укласти договiр, якщоiнше не встановлено договором.

Стаття 651. Пiдстави для змiни або розiрвання договору

1. Змiна або розiрвання договору допускається лише за згодою сторiн, якщо iнше не встановлено договором або законом.

2. Дог. може бути змiнено або розiрвано за рiшенням суду на вимогу однiєї iз сторiн у разi iстотного порушення договору другою стороною та в iнших випадках, встановлених договором або законом.

3. У разi односторонньої вiдмови вiд договору у повному обсязi або частково, якщо право на таку вiдмову встановлено договором або законом, договiр є вiдповiдно розiрваним або змiненим.

Стаття 652. Змiна або розiрвання договору у зв’язку з iстотною змiною обставин

1. Уразi iстотної змiни обставин, якими сторони керувалися при укладеннi договору, договiр може бути змiнений або розiрваний за згодою сторiн, якщо iнше не встановлено договором або не випливає iз сутi зобов’язання.

2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у вiдповiднiсть з обставинами, якi iстотно змiнились, або щодо його розiрвання, договiр може бути розiрваний, а з пiдстав, встановлених частиною четвертою цiєї статтi, -змiнений за рiшенням суду на вимогу заiнтересованої сторони за наявностi одночасно таких умов:

2) змiна обставин зумовлена причинами, якi заiнтересована сторона не могла усунути пiсля їх виникнення при всiй турботливостi та обачностi, якi вiд неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б спiввiдношення майнових iнтересiв сторiн i позбавило б заiнтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладеннi договору;

4) iз сутi договору або звичаїв дiлового обороту не випливає, що змiни обставин несе заiнтересована сторона.

понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору.

4. Змiна договору у зв’язку з iстотною змiною обставин допускається за рiшенням суду у виняткових випадках, коли розiрвання договору суперечить суспiльним iнтересам або потягне для сторiн шкоду, яка значно перевищує затрати, необхiднi для виконання договору на умовах, змiнених судом.

1. У разi змiни договору зобов’язання сторiн змiнюються вiдповiдно до змiнених умов щодо предмета, мiсця, строкiв виконання тощо.

2. У разi розiрвання договору зобов’язання сторiн припиняються.

3. У разi змiни або розiрвання договору зобов’язання змiнюється або припиняється з моменту досягнення домовленостi про змiну або розiрвання договору, якщо iнше не встановлено договором чи не обумовлено характером його змiни. Якщо договiр змiнюється або розривається у судовому порядку, зобов’язання змiнюється або припиняється з моменту набрання рiшенням суду про змiну або розiрвання договору законної сили.

4. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту змiни або розiрвання договору, якщо iнше не встановлено договором або законом.

5. Якщо договiр змiнений або розiрваний у зв’язку з iстотним порушенням договору однiєю iз сторiн, друга сторона може вимагати вiдшкодування збиткiв, завданих змiною або розiрванням договору.

Стаття 654. Форма змiни або розiрвання договору

Змiна або розiрвання договору вчиняється в такiй самiй формi, що й договiр, що змiнюється або розривається, якщо iнше не встановлено договором або законом чи не випливає iз звичаїв дiлового обороту.

31. Поняття мiжнародного приватного права

Мпрп – це сист. юр. норм, спрямованих на регулювання мiжнародних невладних вiдносин з “iноземним елементом”. Це є групою норм, що мають стосунок до речового права до зобов. сiмейно-шлюбних вiдносин. МПП належить до умовних термiнiв. По своїй сутi це внутрiшнє право i носить нацiональний характер. Завдання- регламентацiя вказаних вiдносин для всебiчного захисту прав та iнтересiв суб’єктiв права, створення єдиного правового простору щодо здiйснення ними своїх прав та обов’язкiв, укрiплення спiвпрацi держав, якi належать до рiзних економiчних, правових, соцiальних, культурних систем. До сфери мiжнародного приватного права належать питання цивiльно право- та дiєздатнiсть iноземних фiзичних та юридичних осiб, держави, її iмунiтету, вiдносини по зовнiшньоторговельних угодах, прав авторiв на твори, виданi за кордоном, трудоправового та соцiального статусу осiб, якi знаходяться на територiї iноземної держави чи працювали на такiй територiї тощо. Регулюючи вказанi та iншi вiдносини, норми мiжнародного приватного права утворюють систему, яка вiдобр. упорядковану сукупнiсть норм нац. права. Специфiкою вiдносин у мiжнародному приватному правi є – наявнiсть так званого «iноземного елементу». Пiд «iноземним елементом» розумiють: 1) суб’єкт, який має iноземну приналежнiсть (громадянство, мiсце проживання – щодо фiзичних осiб, «нацiональнiсть» — щодо юридичних осiб) 2) об’єкт, який знаходиться на територiї iноземної держави 3) юридичний факт, що мав, має чи буде мати мiсце за кордоном.

МПП складається з:

колiзiйних норм;

  • унiфiкованих матерiальних правових норм;
  • внутрiшнiх правових норм;
  • І.

Колiзiйнi норми складають iсторичну основу МПП. Вони подiляються на двi групи: внутрiшнi колiзiйнi норми, викладенi у внутрiшньому законодавствi країни; договiрнi колiзiйнi норми, записанi в м/н договорах, але направленi на регламентацiю майнових вiдносин, якi викли на рiвнi фiзичних або юридичних осiб.

ІІ. Унiфiкованi матерiально-правовi норми. Існує два шляхи унiфiкацiї:

  • Унiфiкацiя шляхом укладення м/н угод з питань матерiального права;
  • Рецепцiя основних iнститутiв з iншої правової системи.

Особливостi унiфiкацiї в МПП: унiфiкованi правовi норми можуть бути створенi на основi м/н договору чи м/н звичаю (INKOTERMS були створенi на основi звичаю);унiфiкацiя — це досить високий рiвень правового спiвробiтництва мiж державами. Крок до єдиного права. унiфiкацiя в деяких галузях права не завжди бажана i можлива. Найбiльшi проблеми з унiфiкацiєю сiмейного i спадкового права, де в силi нацiональнi традицiї i звичаї.

ІІІ. Вн. матерiальнi норми— лише тi, якi були спецiально створенi для регламентацiї цивiльно-правових вiдносин, ускладнених iноземним елементом.

32. Методи правового регулювання МПП

Правовий м. регулювання — це сук. узгоджених мiж собою способiв впливу на певну групу вiдносин. У мпрп це питання найменш вивчене. Для мпрп характерним є цив. -пр. метод, що виражає правову природу цiєї галузi.

Для врегулювання вiдносин з «iноз. ел.» заст. 2 юридико-технiчнi методи: ко­лiзiйний та матерiально-правовий. Вони характеризують i зовнiшню форму джерел мiжнародного приватного права, тоб­то нацiонально-правових i мiжнародно-правових.

Колiзiйний м. є необхiдним для регулювання цив. -пр. вiд-н, регламентацiя яких не узгоджена, а також у разi потреби зробити вибiр мiж нормами права. у деяких правових системах колiзiйне право вважається знач­ною частиною мпрп чи повнiстю ототожнюється з ним. Водночас навряд чи правильно вважати, що колiзiйний метод є специфiчним i притаманним саме цiй галузi права. Адже колiзiї можуть виникати й поза її сферою. їх вирiшення хоч i залежить вiд застосування колiзiйних норм, проте вони не матимуть мiжнародного приватно-правового ха­рактеру. Тобто, для винесення рiшення на основi законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зро­бити вибiр мiж законодавством цих держав, тобто звернутися до колiзiйної норми. Власне, iснування правових систем, мiж нормами правових джерел яких необхiдно зробити вибiр, по­роджує потребу в застосуваннi колiзiйного методу. Останнiй застосовується також за вiдсутностi мiжнародної унiфiкацiї матерiально-правових норм iз певного питання. Вказаний ме­тод покликаний вирiшити колiзiйну проблему, яка виникає у мiжнародному приватному правi, її вирiшення здiйснюється рiзними способами.

Матерiально-правовий : кол. норма, вiдсилаючи до законодавства певної держави, самостiйно не врегульовує правовiдносини з «iноземним елементом», її iснування має сенс за умови використання й матерiально-правової норми, тобто такої, що по сутi регулює правовiдносини у мiжнародному приватному правi. Змiст цього методу-правовiдносини ре­гулюються безпосередньо юр. нормами, без вiдси­лання до iноземної правової системи.

lex )

До угод та юр. фактiв застосовуються рiзноманiтнi кол. правила. Так, до угод з «iн. ел.» застосовується здебiльшого закон автономiї волi (lexvoluntatis).

Сторони можуть здiйснювати вибiр права з необм. кола правопорядку,якщо iнше не передбачено законом. Стоони можуть здiйснювати вибiр права будь-коли. Обране право може зестос. як до дог. вцiлому так i до окремих частин. Вiн означає, що сторони самi обирають закон для регламентацiї своїх прав та обов’язкiв. Чинне кол. право сприяє можливостi вибору права країни сторонами в основному у сферi зовнiшньоекономiчних угод. Даний принцип, iменований «автономiєю волi», вiдповiдно до якої «права та обов’язки сторiн по зовнiшньоторговельнiй операцiї визначаються за законами мiсця її вдосконалювання, якщо iнше не встановлено угодою сторiн. У бiльшостi країн ця прив’язка по контрактах не обумовлений тим, що вибраний правопорядок повинен мати зв’язок з даними правовiдносинами. умови:

часткове вiдсилання, подiбно вибору сторонами права, пiдмета застосуванню до договору в його цiлому, припустима лише, якщо вона виправдана по сутi. Автономiя волi здiйснюється головним чином у сферi договiрних зобов’язань. Однак автономония волi може здiйснюватися й у сферi недоговорных зобов’язань. Багато держав, наприклад Францiя й Англiя, так надходять в областi права, що регулює майновi вiдносини подружжя.

34. Структура правовiдносин МПП

1. Суб’єкти МПрП, наявнiсть iноземного елемента (фiз. ос., бiпатрид, iноз. юр. особа, чи держава).

2. Об’єкти (речi, майно, грошi, послуги, iноземнi матерiальнi i нематерiальнi блага, з приводу яких можуть виникати вiдносини) – можуть знаходитися за кордном, тому треба обирати закон, за яким регулюються вiдносини стосовно нього

3. змiст правовiдносин (суб’єктивнi права й обов’язки): iноземн. елемент – можуть знаходитися за кордоном

4. юридичний факт – дiя чи подiя у зв’язку з якою виникають певнi правовiдносини, що може знаходитися за кордоном i таким чином треба обирати право, за яким регулювати.

35. Мiсце МПП в правовiй системi

1. МПрП є частиною внутрiш-держ. Права окремих країн (МПрП України, Францiї, Нiмеччини).

Всерединi цього пiдходу є ще декiлька:

  • частина цивiльного права
  • частина приватного права

Все залежить вiд того, як окремi фахiвцi сприймають МПрП.

2. МПрП – частина мiжнародного права. Оскiльки є колiзiя, то є зiткнення суверенiтетiв, тому це є вiдносини мiжнароднi (мiж державами), а приватнi вiдносини – привiд. Тому мiжнародне право подiляється на мiжн., приватне та iн.

Основнi пiдходи – 1 та 2. Найбiльш вживаний – 1. В Українi пiдтримують 1 вiрiант, тому що є Закон України «Про МпрП».

36. Принципи мiжнародного приватного права

основними принципами МПП є:

1. Недопущення свавiльного втручання в приватне життя особи.

2. Недоторканiсть права власностi:

3. Принцип свободи договору

  • свобода укладання договору
  • свобода вибору партнера (другої сторони договору)
  • свобода змiсту договору.

4. Принцип свободи пiдприємницької (комерцiйної) дiяльностi.

6. Принцип розумностi, добросовiсного i справедливостi.

37. Принцип найбiльш тiсного зв’язку в мiжнародному приватному правi

колiзiйних норм на основi принципу.

Принцип автономiї волi у випадках, передбачених законом, сторона (сторони) можуть самi здiйснювати вибiр права, яке буде застосовуватися до регулювання конкретних вiдносин, ускладнених «iноземним елементом», є певнi нюанси:

Б) вибiр права може здiйснюватися як при укладеннi договору, так i в наступному,

Д) вибiр застосованого права може торкатися як договору загалом, так i окремих його частин.

38. Загальнi положення джерела МПП

та арбiтражна практика. Наявнiсть мiжнародних угод та звичаїв як джерел права є особливiстю МПП. Тому можна небезпiдставно говорити про подвiйнiсть джерел МПП.

цi вiдносини.

вiдносини, тощо); видом норм, якi мiстяться у них( колiзiйнi, матерiально-правовi, змiшанi); кiлькiстю учасникiв (2- або багатост. i); суб’єктами, якi створюють їх чи пiд егiдою яких вони укладаються; ступенем потреби їх опосередкованостi в законодавствi держав.

заснованi на послiдовному й тривалому застосуваннi певних норм. Обумовленi суверенiтетом i рiвнiстю держав, мiжнароднi правовi звичаї стають обов’язковими для них. Рiзновидом мiжн. Правових звичаїв є звичаї торговельнi, якi широко використовуються у мiжнароднiй торгiвлi й торговельному мореплавствi. Вони є обов’язковими для застосування, якщо: 1. норми законодавства безпосередньо вiдсилають до них; 2. сторони пiд час укладення контракту дiйшли згоди регулювати свої вiдносини певним звичаєм.

4. Судова та арбiтражна практика – це погляди суддiв на певне питання, зафiксованi у рiшеннях суду(судовi прецеденти).

Вони мають правове значення для вирiшення судами аналогiчних питань у майбутньому.

Колiзiйна норма — це норма, яка визначає, право якої країни необхiдно застосовувати при вирiшеннi питання прав i обов’язкiв сторiн у правовiдносинах, ускладнених iноземним елементом. Сукупнiсть колiзiйних норм є колiзiйним правом конкретної країни. Колiзiйнi норми є найскладнiшою i найбiльш об’ємною частиною МПП. Кол. норма — це iнструмент, за доп. якого вирiшується проблема, право якої країни пiдлягає застосуванню в даному випадку. Не вiдсилає до конкретної пр. норми в iноз. правi, вона лише визначає певний правопорядок, до якого необхiдно звернутись. Конкретну норму вже потiм потрiбно вiдшукати в iноземному правi. Змiстом колiзiйної норми є вiдсилання до компетентного законодавства, визначення умов та меж його застосування до певних правовiдносин.

Виникнення колiзiї означає конфлiкт мiж системами права в цiлому. Для вирiшення конфлiкту сторони зобов’язанi застосовувати колiзiйну норму, оскiльки вона була спецiально для цього створена. Інодi колiзiйнi норми можуть зтикатися з проблемою дiї законiв у часi. Найчастiше практика вирiшує це питання шляхом застосування норм, що iснували на той перiод (час укладення угоди).

Також практикуються спецiальнi застереження щодо зворотньої сили, в яких сторони висловлюють свою волю щодо дiї договору в часi. Спецiальнi норми не застосовуються навiть в тому випадку, коли є вiдсилання до iншої правової системи (наприклад, щодо статусу суб’єкта), оскiльки в них є спецiальний адресат. Колiзiйна норма — це правило, яке визначає, право якої країни має бути застосоване до вiдповiдних цивiльно-правових вiдносин. Поява колiзiйних норм викликала iнтенсифiкацiєю м/н спiвробiтництва та глобалiзацiєю свiтових господарських зв’язкiв.

Сама по собi колiзiя може виникнути в будь-якiй сферi права.

Склад i види колiзiйних норм.

Кол. н. складається з двох частин:

кол. н.— це визначення комплексу вiдносин, до яких дана кол. норма застосовується. В обсязi вказується правовiдношення, яке потребує законодавчого регулювання.

прив’язка — вказiвка на той правоп., що має бути заст. до вiдповiдного комплексу вiдносин. мiститься вiдсилання до законод. д-ви, яке повинно врегулювати певне правовiдношення.

За змiстом прив’язки подiл. на 1стороннi та 2стороннi.

Односторонн i визначають межi застосування свого власного права до вiдносин, ускладнених iноземним елементом. Вiдсилають тiльки до свого права;

двостороннi. Мiстять загальне правило, на основi якого можна застосовувати норми iноземного чи вiтчизняного права. Прив’язка в двостороннiй колiзiйнiй нормi отримала назву “формула прикрiплення”.

Кол. н. можна розд. на:

i мперативн i. Носять незаперечний характер, вiдхiд вiд них карається вiдповiдальнiстю.

диспозитивнi . Надають учасникам правовiдносин можливiсть самостiйно врегулювати свої вiдносини, в разi вiдсутностi подiбного врегулювання, визначають певнi обов’язковi для виконання правила поведiнки.

  • Визначають декiлька варiантiв вирiшення колiзiї, сторони можуть обрати один з них.

Вiдсилають до декiлькох правопорядкiв за раз

40. Основнi формули прикрiплення та сфера їх застосування

виразами.

1. Особистий статус фiз. та юр. о. визначається особистим законом та законом нацiональностi, якi мають рiзновиди. Щодо особистого статусу фiз. о. застосовується особистий закон (lexpersonalis), в одному з 2 його варiантiв: як закон громадягства (lexpatriae) чи закон мiсця проживання (lexdomicilii).

Перша прив’язка використовується переважно в державах «сiмї континентального права», зокрема у Францiї, ФРН, у Схiднiй Європi. Друга прив’язка найбiльш широко застосовується в країнах «сiмї загального права», зокрема у США та Великобританiї. Часто у правових системах застосовуються обидва варiанти прив’язок.

Щодо юр. о. використовується закон нацiональностi (lexsocietatis) Вказана прив’язка має декiлька видiв. По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адмiнiстративного центру (Францiя, Нiмеччина, Італiя, Швейцарiя).

По-друге, за законом мiсця заснування (реєстрацiї) статуту фiрми, пiдприємства тощо (держави СНД, Чехiя, США, Великобританiя).

По –третє, за законом мiсця здiйснення основної дiяльностi.

Правове положення майна регламентується законом мiсцезнаходження речi (lexreisitae).

За цiєю колiзiйною прив’язкою вирiшуються питання, належнi до права власностi.

У законодавствi багатьох держав розрiзняють статус рухомого та нерухомого майна. Здебiльшого статус нерухомого майна визначається законом країни, на територiї якого воно знаходиться. Стосовно рухомого майна може застосовуватися особистий закон володiльця.

До угод та юридичних фактiв застосовуються рiзноманiтнi колiзiйнi правила. Так, до угод з «iноземним елементом» застосовується здебiльшого закон автономiї волi (lexvoluntatis).

Вiн означає, що сторони самi обирають закон для регламентацiї своїх прав та обов’язкiв. Чинне колiзiйне право сприяє можливостi вибору права країни сторонами в основному у сферi зовнiшньоекономiчних угод. Проект ЦК надає автономiї волi особливого значення, що повнiстю вiдповiдає засадам приватного права з його вiльним волевиявленням приватних осiб. Так, у проектi значно розширене поле правовiдносин, де допускається вибiр права країни. Крiм договiрного права автономiя волi передбачена для всiх правочинiв, деяких питань права власностi, а в обмеженому виглядi – для делiктiв, сiмейного та спадкового права.

У ЦК України зафiксоване вiдсилання до закону мiсця вчинення угоди, що визначає її форму (lexlocusregitactum).

Проте застосування таких засобiв зв’язку, як телеграф, телефон, факс не завжди сприяє встановленню мiсця вчинення угоди. У таких випадках в арбiтражнiй практицi мiсцем укладання контракту визнається мiсцезнаходження постачальника чи пiдрядника.

Закон країни продавця (lexvenditoris) найчастiше застосовується за вiдсутностi явно вираженого волевиявлення сторiн у зовнiшньоторгiвельнiй угодi. Цю колiзiйну прив’язку часто мiстить законодавство держав Європи.

валюти праву держави, якiй належить валюта.

прецедент ним правом Бразилiї, iншх держав та означає, що до правовiдносин застосовується законодавство держави, у якiй звичайно, постiйно виконуються роботи.

Колiзiйна формула – закон прапора (lexflagi) регулює вибiр законодавства до правовiдносин, що виникають у сферi торгiвельного мореплавства.

Закон мiсця вчинення правопорушень (lexilocidelicticommissi) застосовується до зобов’язань, якi виникають внаслiдок заподiяння шкоди з делiкту.

до будь-яких правовiдносин з «iноземним елементом». Вiдсилання до такої колiзiйної прив’язки дозволяє уникнути прогалин у колiзiйному регулюваннi вiдносин з «iноземним елементом».

Колiзiйна прив’язка – закон суду (lexfori) означає, що до спору застосовується закон тiєї держави, в якiй вiн розглядається. Тобто суд повинен керуватися законодавством своєї держави, незважаючи на наявнiсть «iноземного елементу» у правовiдношеннi.

«особа з кiлькома громадянствами». У бiльшостi правових систем превалює точка зору, за якою iноземцем вважається особа, що не є громадянином цiєї держави. Загальновизнано, що кожна держава визначає у своєму законодавствi осiб, якi є її громадянами. Зазначенi положення, що стали принциповими, закрiплено у Європейськiй конвенцiї про громадянство, схваленiй Комiтетом Мiнiстрiв Ради Європи 15 травня 1977р. їх правовий статус залежить вiд: 1) виду правового зв’язку особи з державою (iноземнi особи, особи без громадянства, особи з кiлькома громадянствами, бiженцi) 2) термiну перебування у державi (постiйно, тимчасово) 3) мети перебування у державi (виконання службових обов’язкiв, заняття пiдпр. дiяльнiстю, виконання певної роботи, навчання) 4) притаманностi особам iмунiтетiв та привiлей (працiвники дип., конс. установ).

Статус фiз. о. у МПП майже завжди повнiстю пiдпорядковується законодавству держави перебування. На iноземних громадян може поширюватися й дiя законодавства держави їх громадянства, на осiб без громадянства – законодавство держави їх постiйного мiсця проживання. Статус вказаних ос. визнач. також мiжнародними угодами: Конвенцiя про правовий статус бiженцiв 1951 р., Конвенцiя про правовий статус осiб без громадянства 1954 р., мiжнароднi угоди щодо прав та обов’язкiв фiзичних осiб у конкретних правовiдносинах. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ ЩОДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

Стаття16. Особистий закон фiзичної особи

2. Якщо фiзична особа є громадянином двох або бiльше держав,її особистим законом вважається право тiєї з держав, з якою особа має найбiльш тiсний зв’язок, зокрема, має мiсце проживання або

займається основною дiяльнiстю.

3. Особистим законом особи без громадянства вважається праводержави, у якiй ця особа має мiсце проживання, а за йоговiдсутностi — мiсце перебування.

Стаття21. Ім’я фiзичної особи

1. Права фiзичної особи на iм’я, його використання та захиствизначаються її особистим законом, якщо iнше не встановленозаконом.

42. Юр. о. в МПП.

Юр. о. є активними суб’єктами МПП. Це пiдприємства, органiзацiї, установи, створенi вiдповiдно до законодавства певної країни. Проте поняття юр. о. не в усiх правових системах є нормативно визначеним. У законодавствi та практицi, як правило, визнається, що юр. о. створюється у порядку, передбаченому законодавством, має майно, права та обов’язки, переважно майновi, самостiйно виступає в цивiльних правовiдносинах та господарському обiгу, вiдповiдає за зобов’язаннями з договорiв та делiктiв. Юр. о. можуть под. на суб’єкти пуб. та прив. права в залежностi вiд природи акта, внаслiдок якого їх створено. Юр. о. пуб. права переважно виникають у розпорядчому порядку на пiдставi спецiальних публiчно-правових актiв, прийнятих компетентними державними органами (закон, декрет, указ, адмiнiстративний наказ).

До таких осiб належать органи управлiння адмiнiстративно-територiальними одиницями, торговi, торгово-промисловi палати, унiверситети, музеї, державна залiзниця, державний банк.

Юр. о. прив. права опублiковуються у спецiальних реєстрах або отримують спецiальний дозвiл вiд компетентних органiв. Це банки, страховi компанiї. На них поширюються норми цивiльного або торговельного права. Перехiд юр. о. з однiєї форми у iншу здiйснюється вiдповiдно до норм права без припинення дiяльностi цiєї особи.

Особистий статус юр. о. означає її правове положення, зокрема, чи є ця особа юр. чи просто спiлкою фiз. осiб, порядок її створення та припинення iснування, структуру, управлiння нею, поширення певного виду правового режиму на здiйснення нею прав та обов’язкiв, визначення обсягу правоздатностi, реалiзацiю лiквiдацiйного залишку пiсля припинення її дiяльностi. У зв’язку з дiяльнiстю ТНК у мiжнароднiй практицi виникло питання про визнання їх мiжнародними юридичними особами. Сьогоднi такими вважаються особи, створенi: 1) безпосередньо мiжнародним договором або 2) на пiдставi нацiонального законодавства, прийнятого вiдповiдно до мiжнародного договору.

43. Держава як суб’єкт МПрП

Держава вступає у рiзнi майновi вiдносини, внаслiдок чого вiдбувається її розвиток та розвиток суспiльства в цiлому. Треба зауважити, що вiдносини з iншими державами, мiжнарод­ними органiзацiями, юридичними чи фiзичними особами подi­ляються на два види. По-перше, такi, що регулюються нор­мами м. пуб. права, виникають мiж держа­вами, державою та мiжнародними органiзацiями у сферi мiж­народного торговельного права, валютних вiдносин, промис­лового, сiльськогосподарського, науково-технiчного спiвробiт­ництва, транспортних перевезень тощо. По-друге, це правовiд­носини, якi регулюються нормами мiжнародного приватного права i виникають за участю держави, з одного боку, та iно­земних юридичних осiб, мiжнародних господарських органiза­цiй, фiзичних осiб — з iншого.

Для розмежування публiчно- та приватно-правових вiдно­син важливе значення має та обставина, в якiй саме якостi виступає держава. Так, угоди купiвлi-продажу, що укладають­ся урядами країн, в одних випадках можуть регулюватися актом мiжнародного публiчного права, а в iнших — нормами приватного. Як суб’єкт мiжнародного приватного права держава може вступати у вiдносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповiтом чи за законом. При цьому її правовий статус може вiдрiзнятися вiд статусу iнших суб’єктiв права. Як спадкоємець держава опиняється у ролi носiя будь-яких суб’єктивних цивiльних прав, за винятком тих, що пов’язанi з особистiстю суб’єкта. Остання обставина виключає можливiсть переходу цих прав до iнших осiб. Держава може бути стороною у правовiдносинах, що виникають iз продажу iноземцям з аукцiону чи iншим чином цiнних паперiв. Вона є стороною в концесiйних договорах, у вiдносинах з iноземного iнвестування, спорудження будiвель для своїх представництв за кордоном, власником будiвель, iншого майна, їх оренди чи оренди земельної дiлянки. Держава може бути також учас­ником спiльних пiдприємств (далi — СП).

Вона несе вiдповiдальнiстьза свої дiї, як будь-який iнший суб’єкт мiжнародного приватного права.

Рiзним є правове положення держави i в МО. Як суве­рен, держава вступає у вказанi органiзацiї, якi виникають на пiдставi мiжнародних угод i формуються на засадах членства. Держави-члени можуть видiляти вказаним органiзацiям майно. Останнi вчиняють угоди, спрямованi на задоволення своїх потреб чи потреб держави. Вiдносини мiж державами-членами та самою органiзацiєю, у т. ч. й майновi, можуть мати мiжнародно-правовий або приватно-правовий характер. У всiх правовiдносинах вiд iменi держави, як суб’єкта мiж­народного приватного права, дiють уповноваженi нею суб’єкти: наприклад, уряд, закордоннi представництва, окремi службовi або посадовi особи. У вказаних вiдносинах держава є особливим суб’єктом права. Немає такого наддержавного органу, який надiлив би її правами юридичної особи. Цей суверен сам надiляє iнших суб’єктiв такими правами, але не присвоює собi статусу юри­дичної особи. Завдяки такiй властивостi, як суверенiтет, дер­жава може виступати у вiдносинах, що регулюються нормами як мiжнародного публiчного права, так i приватного. Тому навряд чи можна погодитися з теорiєю «розщеплення» дер­жави, яку подiляють чимало зарубiжних правникiв. Вiдповiд­но до неї держава, як суб’єкт майнових вiдносин, «розпадається» на двi особи. По-перше, коли вона дiє на пiдставi сувере­нiтету як суб’єкт влади. По-друге, укладаючи цивiльно-право­вi угоди, вона втрачає властивостi владного суб’єкта i прирiв­нюється до iнших юридичних осiб. Проте держава, як система органiзацiї влади, здiйснюючи свої функцiї, виступає в зовнiшньому обiгу, в т. ч. у цивiльно-правових вiдносинах, як суверен. Тому важливим є чiтке роз­межування функцiй iнших суб’єктiв права, якi дiють в обiгу І вiд iменi держави, i вiд власного iменi; розмежування статусу майна, яким вони володiють; майнової вiдповiдальностi їх та держави.

44. Проблема «правової квалiфiкацiї»

Проблема квалiфiкацiї у МПП виникає тому, що одноiменнi юр. термiни й поняття у рiзних правових системах мають рiзний змiст. Це загальнотеоретична правова проблема, але для колiзiйної норми вона особливо актуальна, оскiльки має вiдношення до формулювання обох складових елементiв цiєї норми (обсягу i прив’язки), а також постає на стадiї застосування колiзiйної норми, коли поняття виявляються рiзними як за своїм змiстом, так i за визначенням. Вiдбувається це через неоднакове розумiння правових понять i категорiй, якi характеризують визначення колiзiйної норми i пов’язанi з її структурними елементами – обсягои i прив’язкою. Тобто тi самi фактичнi обставини справи можуть квалiфiкуватися неоднаково в судах рiзних країн. Тож причиною виникнення проблем конфлiкту квалiфiкацiї i тлумачення в МПрП є рiзне термiнологiчне i змiстовне розумiння чи тлумачення правових понять у тiй чи iншiй правовiй системi. Аналiз законодавчих актв рiзних країн у сферi МПрП показує, що проблема класифiкацiї виявилася надто складною i багатоплановою, щоб набути широкого нормативного регулювання. Квалiфiкацiя пов’язана з визначенням правової природи певної юридичної категорiї, поняття, що має важливе значення при зясуваннi категорiї прив’язки, а отже колiзiйної норми. Найпоширенiшими є три класичнi теорiї подолання конфлiкту квалiфiкацiй: квалiфiкацiя за законом країни суду, квалiфiкацiя за тим правопорядком, до якого вiдсилає колiзiйна норма, теорiя автономної квалiфiкацiї. Бiльшiсть юристiв вважають, що проблема класифiкацiї повинна вирiшуватися лише за законом суду.

Правова квалiфiкацiя — визначення права, що пiдлягає застосуванню до правовiдносин з iноземним елементом.

Стаття 7. Правова квалiфiкацiя

1. При визначеннi права,що пiдлягає застосуванню, суд чи iнший орган керується тлумаченням норм i понять вiдповiдно до права України, якщо iнше не передбачено законом.

їх правовiй квалiфiкацiї також враховується право iноземної держави.

45. Встановлення змiсту норм iноземного права

Перед судом чи iншим органом, який повинен вирiшити спiр з «iноземним елементом», виникає проблема тлумачення юридичної норми. Тлумаченням норми можна вважати зясування її змiсту. Норма права потребує свого тлумачення оскiльки вона iснує. Питання тлумачення стосується як колiзiйних, так i матерiально-правових норм, на пiдставi яких має бути вирiшений спiр про право. Мова йде про поняття приватного права конкретної держави, понять мiжнародних угод, звичаїв. Квалiфiкацiя є елементом тлумачення норми й полягає в її юридичнiй оцiнцi. Вона спрямована на встановлення мети норми права. До речi, для позначення цiєї проблеми юристам рiзних правових систем вживається й iнша термiнологiя: «класифiкацiя», «характеристика». Класифiкацiя обставин справи (по сутi спору) чи норми права може бути рiзною в залежностi вiд того, принципи якої правової системи застосовуватимуться. Тому розрiзняють декiлька основних способiв класифiкацiї: за законом суду, за системою права тiєї держави, до якого вiдсилає колiзiйна норма, за принципом автономної квалiфiкацiї.

1. При застосуваннi права iноземної держави суд чи iнший орган встановлює змiст його норм згiдно з їх офiцiйним тлумаченням, практикою застосування i доктриною у вiдповiднiй iноземнiй державi.

2. З метою встановлення змiсту норм права iноземної держави суд чи iнший орган може звернутися в установленому законом порядку до Мiнiстерства юстицiї України чи iнших компетентних органiв та установ в Українi чи за кордоном або залучити експертiв.

3. Особи, якi беруть участь у справi,маютьправо подавати документи, що пiдтверджують змiст норм права iноземної держави, на якi вони посилаються в обґрунтуваннi своїх вимог або заперечень, iншим чином сприяти суду чи iншому органу у встановленнi змiсту цих норм.

4. Якщо змiст норм права iноземної держави в розумнi строки не встановлений, незважаючи на вжитi згiдно з цiєю статтею заходи, застосовується право України.

46. Зворотнє вiдсилання та вiдсилання до права третьої країни.

Зворотне вiдсилання- повторне вiдсилання колiзiйної норми права iноземної держави до правопорядку держави, колiзiйна норма якого вiдiслала до даного iноземного правопорядку; вiдсилання до права третьої держави- вiдсилання колiзiйної норми права iноземної держави, визначеної вiдповiдно до цього закону, до права 3 держави;

1. Будь-яке вiдсилання до права iноземної держави має розглядатися як вiдсилання до норм матерiального права,яке регулює вiдповiднi правовiдносини, виключаючи застосування його колiзiйних норм, якщо iнше не встановлено законом.

  • закрiплення в законодавствi деяких країн прямої вказiвки на те, що при застосуваннi коллизионной норми, що вiдсилає до правопорядку iноземної держави, ця норма вiдсилає саме до матерiального, а не процесуальному iноземному праву;
  • чiтке визначення в укладається договоре, що, матерiального права, що буде застосовуватися до цього договору й виниклої з нього зобов’язанням.

Зворотне вiдсилання й вiдсилання до закону 3 країни — одне з найбiльш складних явищ у мiжнародному приватному правi. Втiм, питання, що повинен бути поданий вивченню цього явища, звучить досить просто i ясно: чи є вiдсилання коллизионной норми до iноземного права вiдсиланням не тiльки до його матерiальних, але й до коллизионным правил? В останньому випадку пошук застосовного права повинен бути продовжений, але вже в напрямку, що вказується iноземним коллизионным правилом, тобто або до матерiального права країни, який належить це правило, або назад до закону країни суду (зворотне вiдсилання), або, нарештi, до закону третьої країни. Чи належить зворотне вiдсилання (або вiдсилання до закону третьої країни) прийняттю? Результатом прийняття вiдсилання є застосування матерiального права країни суду або третьої країни.

Доктрина зворотного вiдсилання була неоднозначно сприйнята практикою, але в пiдсумку багато країн схилилися до її пiдтримки. М. Вольф виключає iз числа європейських країн, що пiдтримали доктрину, лише Грецiю, Італiю й Данiю; у США визнання вiдсилання обмежилося випадками розгляду питань про правовий титул на землю й дiйсностi рiшень про розлучення.

Розкид думок в оцiнцi вiдсилання вiдповiдає сформованої в рiзних правових системах розходженням у пiдходах до меж i наслiдкiв прийняття зворотного вiдсилання (вiдсилання до закону третьої країни).

Особливостi правового регулювання проблеми виражаються в неоднозначному вiдношеннi до визнання вiдсилань i до визначення кола вiдносин, у сферi яких допускається їхнє прийняття.

Один з найстарших законiв в областi мiжнародного приватного права — закон про мiжнародне приватне право Польщi (1964 р.), виходить iз прийняття як зворотного вiдсилання, так i вiдсилання до закону третьої держави. Закони про мiжнародне приватне право Угорщини й про мiжнародне право й мiжнародний цивiльний процес Туреччини допускають прийняття тiльки зворотного вiдсилання.

i його мiжнародне приватне право, оскiльки це не суперечить змiсту коллизионной норми; якщо ж право iноземної держави вiдсилає назад до нiмецького права, то застосовуються норми нiмецького матерiального права. У випадках, коли сторонам дозволяється вибрати право якої-небудь держави, їхнiй вибiр обмежується лише матерiальним правом.

Прийняття зворотного вiдсилання закрiплено в австрiйському законi про мiжнародне приватне право. Незвичайно вирiшується в австрiйському законi питання про вiдсилання до права третьої держави: при наявностi наступних вiдсилань застосовуються матерiальнi норми того правопорядку, що, в остаточному пiдсумку, не вiдсилає до какому-лиго iншого, або (якщо жоден правопорядок не приймає посилання) матерiальнi норми правопорядку, до якого ставилося перше посилання.

вiдсилань лише у випадках, їм передбачених. До таких випадкiв вiднесене прийняття зворотного вiдсилання до швейцарського закону, що регулює питання громадянського стану.

Рiшення, що обмежує прийняття зворотного посилання й вiдсилання до права третьої країни, пропонується в моделi Цивiльного кодексу для країн СНД. Будь-яке вiдсилання до iноземного права розглядається за загальним правилом як вiдсилання до матерiального, а не коллизионному праву вiдповiдної країни; прийняття зворотного вiдсилання й вiдсилання до права третьої країни допускається при визначеннi особистого закону фiзичної особи, його правоздатностi й дiєздатностi, прав фiзичної особи на iм’я, використання iм’я i його захист, а також в областi опiки й пiклування.

Правила про прийняття зворотного вiдсилання втримуються в рядi мiжнародних договорiв. У числi таких договорiв — Конвенцiя, що має метою дозвiл деяких колiзiй законiв про перекладнi й простi векселi, 1930 р. i Женевська чекова конвенцiя, 1931 р. СРСР приєднався лише до першої конвенцiї. Конвенцiя пiдкоряє здатнiсть особи зобов’язуватися по перекладному або простому векселi його нацiональному закону; якщо ж нацiональний закон вiдсилає до закону iншої країни, то пiдлягає застосуванню цей останнiй закон.

Закон Росiйської Федерацiї “Про мiжнародний комерцiйний арбiтраж” увiв у росiйське законодавство правило про тлумачення вказiвки сторiн на право (систему права) якої-небудь держави, що сторони обрали в якостi застосовного до iстоти суперечки, що дозволяється в третейському судi. Будь-яка така вказiвка повинне тлумачитися як що безпосередньо вiдсилає до матерiального права цiєї держави, а не до його коллизионным норм (ст. 28 Закону).

Таким чином, формула Закону виключає можливiсть прийняття мiжнародним комерцiйним арбiтражем зворотного посилання й вiдсилання до закону третьої країни.

47. Застереження про публiчний порядок.

Це обмеження застосування iноземного права на територiї якоїсь країни i воно зафiксовано в тому, що традицiйно називається “застереження про публiчний порядок”: якщо є якась норма, яка вiдiслала до iноземного права, то вона може використовуватись тiльки якщо вона не суперечить публiчному правопорядку даної країни (наприклад порушує основи правової системи, публiчну систему влади тощо).

застереження полягає в тому, що в правовiй системi кожної країни iснують правовi положення, якi завжди застосовуються незважаючи на те, що колiзiйна норма вiдсилає до iноземного законодавства. Негативне застереження зводиться до того, що iноземне право не застосовується, якщо його застосування суперечить основам правового порядку країни. Наприклад, право власностi визначається за законом мiсця знаходження речi. Але в декотрих країнах можна набути право власностi за принципом набувної давностi (так довго володiєш, що рiч стає твоєю).

Стаття 12. Застереження про публiчний порядок (ЗУ)

1. Норма права iноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслiдкiв, явно несумiсних з основним правопорядком (публiчним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбiльш тiсний зв’язок з правовiдносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України.

2. Вiдмова в застосуваннi права iноземної держави не може ґрунтуватися лише на вiдмiнностi правової, полiтичної або економiчної системи вiдповiдної iноземної держави вiд правової, полiтичної або економiчної системи України.

48 Проблема застосування права країни з множиннiстю правових систем.

Стаття 15. Застосування права держави з множиннiстю правових систем

1. У разi якщо пiдлягає застосуваннюправодержави, у якiй дiє кiлька територiальних або iнших пр. систем, належна пр. сист. визначається вiдповiдно до права цiєї д-ви. За вiдс. вiдпов. правових норм застосовуються норми тiєї правової системи, яка має бiльш тiсний зв’язок iз правовiдносинами.

Коли виникає проблема дiї декiлькох правових систем в межах однiєї держави, дiють iнтертериторiальнi та iнтерперсональнi колiзiї. За iнтертериторiальною колiзiєю встановлюється, чiка саме територiальна правова система буде застосовуватися. Мiжнародне приватне право вирiшує проблему колiзiї законiв у просторi, визначаючи, який з декiлькох матерiальних правопорядкiв, що дiють у окремих суверенних державах або у дер­жавi з множиннiстю правових систем, пiдлягає застосуван­ню до регламентацiї певних правовiдносин. Інтерперсональне приватне право має справу з ситуацiями, в яких рiзнi систе­ми матерiального приватного права регулюють вiдносини мiж рiзними групами осiб (що належать до певних релiгiйних або етнiчних груп чи племен).

Воно визначає, право якої з груп має застосовуватися».

та правова система, на основi якої буде регулюватися питання. Якщо в правi країни не має норми, яка вiдсилає до певного законодавства, то звертаються до правової системи, з якою особа має найбiльш тiсний зв’язок.

49. Поняття особистого закону фiз. особи.

Стаття 16. Особистий закон фiз. ос.

1. Особистим законом фiз. ос. вважається право д-ви, громадянином якої вона є.

дiяльнiстю.

3. Особистим законом особи без громад. вважається право д-ви,у якiй ця особа має мiсце проживання,а за його вiдсутностi– мiсце перебування.

50. Колiзiйнi норми щодо статусу фiзичних осiб.

1. Виникнення i припинення цивiльної правоздатностi фiзичної особи визначається її особистим законом.

2. Іноземцi та особи без громадянства мають цивiльну правоздатнiсть в Українi нарiвнi з громадянами України, крiм випадкiв, передбачених законом або мiжнародними договорами України.

мiсця вчинення правочинiв або виникнення зобов’язань у зв’язку iз завданням шкоди, якщо iнше не передбачено законом.

2. Пiдстави та правовi наслiдки визнання фiз. о. недiєздатною або обмеження цивiльної дiєздатностi фiз. ос. регулюються особистим законом цiєї особи.

Стаття 19. Право фiзичної особи на здiйснення пiдприємницькоїдiяльностi

1. Право фiз. о. на здiйснення пiдприємницької дiяльностi визначається правом д-ви, у якiй фiз. о. зареєстрована як пiдприємець. За вiдсутностi в д-вi вимог щодо об. реєстрацiї застосовується право д-ви основного мiсця здiйснення пiдприємницької дiяльностi.

Стаття 20. Визнання фiз. особи безвiсно вiдсутньоюабо оголошення її померлою

1. Пiдстави та правовi наслiдки визнання фiз. особи безвiсно вiдсутньою або оголошення її померлою регулюються останнiм з вiдомих особистих законiв цiєї особи.

Стаття 21. Ім’я фiз. о.

1. Права фiз. о. на iм’я,його використання та захист визначаються її особистим законом, якщо iнше не встановлено законом.

Стаття 22. Особистi немайновi права

1. До особистих немайнових прав застосовується право держави, у якiй мала мiсце дiя чи iнша обставина, що стала пiдставою для вимоги про захист таких прав, якщо iнше не передбачено законом.

Стаття 23. Реєстрацiя актiв цивiльного стану громадян Упоза межами У

1. Реєстрацiя актiв цивiльного стану громадян У, якi проживають поза межами У, може здiйснюватися в конс. установi або дипломатичному представництвi У. При цьому застосовується право України.

2. Обов’язок оп. (пiклув.) прийняти опiкунство визнач. особ. законом особи, яка призначається оп. (пiклув.).

3. Вiдносини мiж опiкуном та особою, яка перебуває пiд опiкою (пiклув.), визначаються правом держави, орган якої призначив опiкуна (пiклувальника).

Якщо особа, яка перебуває пiд опiкою (пiклуванням), проживає в Українi, застосовується право України, якщо воно є бiльш сприятливим для цiєї особи.

4. Опiка (пiклування), встанов. над громадянами У, якi проживають за межами У, визнається дiйсною в У, якщо проти встановлення оп.(пiклув.) або проти її визнання немає законних заперечень вiдповiдної кон. уст. або дип. пред. У.

вiдповiдно до права України. Про це невiдкладно сповiщається дип. представ. або конс. уст. д-ви, громад. якої є вiдповiдна особа.

52. Поняття «нацiональностi» юридичної особи.

Теорiї визначення “нацiональностi” юр. осiб:

Теорiя “осiдлостi” ю

Теорiя iнкорпорацiї, Теорiя статутної осiдлостi, Теорiя контролю

a) громадянами якого фактично контролюється це ю. о.

b) з якого виходить основний капiтал;

  • c) в iнтересах якого ю/оздiйснює свою господарську дiяльнiсть.

Т. контролю най. еф., коли економiка держави перебуває в кризовiй ситуацiї, наприклад, через ведення бойових дiй.

Нац-ть особи визначається за рiзними принципами. Най. пош. у правових системах є критерiй мiсця створення(заснування) юридичної особи. Цей критерiй означає поширення на неї закону держави, де створено цю особу i зареєстровано її статут. Другим критерiєм є критерiй мiсця знаходження особи. У МПрП для визначення нац-тi використовується також принцип мiсця основної дiяльностi юридичної особи ; принцип належностi(громадянства)засновникiв (учасникiв) i складу правлiння до певної правової системи.

Стаття 25. Особистий закон юр. о.

1. Особистим законом ю. о. вважається право д-ви мiсцезнаходження.

3. За вiдсутностi таких умов або якщо їх неможливо встановити,застосовується право держави, у якiй знаходиться виконавчий орган управлiння ю. о.

Стаття 29. Нацiональний режим дiяльностi iноземнихю/о в Українi

1. Пiдприємницька та iнша дiяльнiсть iноземних юридичних осiб в Українi регулюється законодавством України щодо юридичних осiб України, якщо iнше не встановлено законом.

53. Види iмунiтету держави.

У мiжнародному приватному правi пiд iмунiтетом розумiють непiдлеглiсть однiєї держави законодавству та юрисдикцiї iншої. Імунiтет ґрунтується на суверенiтетi держав, їх рiвностi. Це означає, що жодна з них не може здiйснювати свою владу над iншою державою, її органами, майном. Такий статус ха­рактеризується як parinparemnonhabetimperium — рiвний над рiвним не має влади.

Т. абс. iм. д-ви- за цiєю т. має мiсце достатньо широке тлума­чення та застосування iмунiтету, яке полягає в тому, що заявлення позову до iноземної д-ви, забезпечення позову i звернення стягнення на майно iноз. д-ви може бути допущено тiльки зi згоди компетентної держави. вказаний принцип трив. час домiнував у м. -пр. практицi й теорiї. Тепер коло держав, якi застосовують його, значно звузилось. Зазначена теорiя поширена в Болгарiї, КНР, Польщi, Укр.

т. функцiональ­ного (обмеженого) iмунiтету. Поширена у бiль. д-в. д-ва, дiючи як суверен, завжди корист. iмунiтетом. Якщо ж держава дiє як приватна особа, то в цих випадках вона iмунiтетом не во­лодiє. На вказанiй концепцiї грунтуються закони про iмунiтет держав, прийнятi у США, ВБ, Сiнгапурi, Канадi, Пакистанi, Австралiї, ПАР. Теорiю обмеженого iмунiтету за­стосовують у своїй практицi суди Францiї. Італiї, Швейцарiї, Грецiї, Данiї, Норвегiї, Фiнляндiї. На її засадах базується i Європейська конв. про державний iмунiтет 1972р. Конвенцiя розмежовує пуб. -пр. та пр. -пр. дiї. Вона мiстить перелiк випадкiв, у яких держава не користується iмунiтетом (спори з трудових контрактiв, охорони патентiв на товарнi знаки, щодо нерухо­мостi, вiдшкодування шкоди та iн.).

Не застосовується iмунi­тет щодо контрактiв, якi повиннi бути виконанi в країнi суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерцiйного, фiнансового, професiйного характеру. Імунiтет не визнається, якщо держава має комерцiйну установу в державi суду, який розглядає справу. Проте iмунiтет зберiгатиметься, якщо правовiдносинам з участю держави буде притаманна хоча б одна з умов: 1) дру­гою стороною у спорi є також держава; 2) сторони у письмовiй формi спецiально домовилися про визнання iмунiтету; 3) некомерцiйний договiр було укладено на територiї iноземної держави, i вiн пiдпорядковується нормам її адмiнiстративного права.

54. Основнi правовi режими в МПП.

Правовий режим – це сукупнiсть прав i обов’язкiв.

Види:

1. Нац. пр. режим: передбачає, що iноземнi фiз. i юр. особи користуються на територiї У. правами i несуть обов’язки на рiвнi з громадянами та ю/о У.,якщо iнше не передбачено законом.

2. Режим найбiльшого сприяння – передбачає певнi елементи публiчного регулювання. Передбачає, що громадяни та юридичнi особи певної країни користуються в Українi правами та обов’язками в обсязi не меншому, нiж громадяни та юридичнi особи будь-якої третьої держави.

3. Спецiальнi види режимiв:

  • за територiальною ознакою — коли певний обсяг прав та обов’язкiв встановлюється на певнiй територiї країни;
  • за особистою ознакою – коли певний обсяг прав та обов’язкiв встановлюється для певної категорiї осiб.

55. Колiзiйнi проблеми права власностi та iнших р

Стаття 38. Загальнi положення про право, що застосовуєтьсядо права власностi та iнших речових прав

1. Право власностi та iншi речовi права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якiй це майно знаходиться, якщо iнше не передбачено законом.

2. Належнiсть майна до нерухомих або рухомих речей, а також iнша класифiкацiя майна визначаються правом держави, у якiй це майно знаходиться.

Стаття 39. Виникнення та припинення права власностi та iнших речових прав

1. Виникнення та припинення права власностi та iнших речових прав визначається правом держави, у якiй вiдповiдне майноперебувало в момент, коли мала мiсце дiя або iнша обставина, яка стала пiдставою для виникнення або припинення права власностi та iнших речових прав, якщо iнше не передбачено законом або мiжнародним договором України.

2. Право, яке застосовується до виникнення та припинення права власностi та iнших речових прав, що є предметом правочину, визначається вiдповiдно до частини першої цiєї статтi, якщо iнше не встановлено за згодою сторiн. Вибiр права сторонами правочину не зачiпає прав третiх осiб.

3. Виникнення права власностi внаслiдок набувальної давностi визначається правом держави, у якiй майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давностi.

1. Пр. влас. та iншi речовi права, вiдомостi про якi пiдлягають внесенню до державних реєстрiв, визначаються правом держави, у якiй це майно зареєстровано.

Стаття 41. Право власностi та iншi речовi права на рухомемайно, що перебуває в дорозi

1. Право власностi та iншi речовi права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозi, визначаються правом д-ви, з якої це майно вiдправлене, якщо iнше не встановлено за згодою сторiн.

Стаття 42. Захист пр. влас. та iнших речових прав

1. Захист пр. влас. та iнших речових прав здiйснюється на вибiр заявника вiдповiдно до права д-ви,у якiй майно знаходиться, або вiдповiдно до права д-ви суду.

2. Захист пр. влас. та iнших речових прав на нер. майно здiйснюється вiдповiдно до права держави, у якiй це майно знаходиться.

3. Захист пр. влас. та iнших речових прав, якi пiдлягають держ. реєстр. в У.,

здiйснюється вiдповiдно до права У.

Автономiя волi

1. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовiдносин можуть самостiйно здiйснювати вибiр права, що пiдлягає застосуванню до змiсту правових вiдносин.

2. Вибiр права згiдно з частиною першою цiєї статтi має бути явно вираженим або прямо випливати з дiй сторiн правочину, умов правочину чи обставин справи, якi розглядаються в їх сукупностi, якщо iнше не передбачено законом.

3.

4. Вибiр права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.

5. Вибiр права або змiна ранiше обраного права можуть бути здiйсненi учасниками правовiдносин у будь-який час, зокрема, при вчиненнi правочину, на рiзних стадiях його виконання тощо. Вибiр права або змiна ранiше обраного права, якi зробленi пiсля вчинення правочину, мають зворотну дiю i є дiйсними з моменту вчинення правочину, але не можуть:

1) бути пiдставою для визнання правочину недiйсним у зв’язку з недодержанням його форми;

6. Вибiр права не здiйснюється, якщо вiдсутнiй iноземний елемент у правовiдносинах.

1. Застосування права iноземної держави охоплює всi його норми, якi регулюють вiдповiднi правовiдносини.

2.

Lex voluntatis – автономiя волi. у мпрп формула прикрiп.; озн. застосування права тої д-ви, що виберуть самi сторони — учасники цивiльних правовiдносин. Використовується лише в договiрних зобов. i є загальновизнаною. Як нацiональне колiз. право, так i мiжнароднi договори виходять iз того, що при рiшеннi всiх колiз. питань у сферi договiрних зобов’язань вирiшальної є воля сторiн.

57. Колiзiйнi проблеми договiрних зобов’язань.

Стаття 43. Вибiр права за згодою сторiн договору

1. Сторони дог. можуть обрати пр., що застосовується до договору, крiм випадкiв, коли вибiр права прямо заборонено законами У.

2. Однак правом, з яким договiр найбiльш тiсно пов’язаний, вважається:

1) щодо дог. про нерухоме майно– пр. д-ви, у якiй це майнознах., а якщотаке майно пiдлягає реєстрацiї- пр. д-ви, де здiйснена реєстрацiя;

2) щодо дог. про спiльну дiяльнiсть або виконання робiт – пр. д-и, у якiй провадиться така дiяль. або створюються передбаченi договором результати;

3) щодо дог., укладеного на аукцiонi, за конкурсом або на бiржi- пр. д-ви, у якiй проводяться аукцiон, конкурсабо знаходиться бiржа.

3. У разi вiдсутностi вибору права сторонами щодо договору споживання, у тому числi щодо його форми, застосовується пр. д-ви, у якiй споживач має мiсце проживання або мiсцезнаходження.

Стаття 46. Пр., що застосовується до засновницького дог. ю/о з iноземною участю

1. До засновницького дог., що є установчим документом ю/о. з iноземною участю, застосовується пр. д-ви, у якiй буде створена юр/о.

Стаття 47. Сфера дiї права, що застосовується до договору

1. Пр., що застосовується до договору згiдно з положеннями цього роздiлу, охоплює:

1) дiйснiсть дог.;

2) тлумачення дог.;

3) права та обов’язки сторiн;

4) виконання дог.;

7) наслiдки недiйсностi дог.;

8) вiдступлення права вимоги та переведення боргу згiдно з дог..

2. Якщо при визначеннi спос. та пор. виконаннядог., а також заходiв, якi мають бути вжитi в разi невиконання або неналежного виконання дог., неможливе застосування пр., може бути застосоване пр. д-ви, у якiй здiйснюється виконання дог..

1. До трудових вiдносин застосовується пр. д-ви, у якiй вик. робота, якщо iнше не передбачено законом або мiж. договором У.

Стаття 53. Трудовi вiдносини громадян У. якi працюютьза кордоном

1. Трудовi вiдносини громадян України, якi працюють за кордоном, регулюються правом України в разi, якщо:

1) громадяни У. працюють у закордонних дипломатичних установах У.;

2) громадяниУ. уклали з роботодавцями – фiз. або ю. о. У. трудовi договори про виконання роботи за кордоном, у тому числi в їх вiдокремлених пiдроздiлах, якщо це не суперечить законодавству д-ви, на територiї якої виконується робота;

3) це передбачено законом або мiж. дог. У.

Стаття 54. Особ. регулювання трудових вiдносин iноземцiв та осiб без громадянства, якi працюють в У.

1) iноземцi та особи без громадянства працюютьу складi дип. пред. iноз. д-ав або пред. МО в У,якщо iнше не передб. мiж. дог. У.;

2) iноземцi та особи без громадянства за межами У. уклали з iноземними роботодавцями — фiз. чи юр. о. трудовi дог. про виконання роботи в У., якщо iнше не передбачено дог. чи мiж. дог. У..

59. Колiзiйнi проблеми недоговiрних зобов

Стаття 49. Пр., що заст. до зобов’язань провiдшкодування шкоди

1. Пр. та об. за зобов’язаннями, що виникають внаслiдок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якiй мала мiсце дiя або iншаобставина, що стала пiдставою для вимоги про вiдшкод. шк.

3. Пр. iноз. д-ви не застосовується в У., якщо дiя чи iнша обставина,що стала пiдставою для вимоги про вiдшкодування шкоди, за законод. У. не є протиправною.

Стаття 50. Право, що застосовується до вiдшкодування шкоди, завданої внаслiдок недолiкiв товарiв, робiт (послуг)

1. До вимоги про вiдшкодування шкоди на вибiр потерпiлого застосовується:

1) пр. д-ви, у якiй знаходиться мiсце проживання або основне мiсце дiяльностi потерпiлого;

2) пр. д-ви, у якiй знаходиться мiсце проживання або мiсцезнах. вир-ка або особи, яка надала послугу;

3) пр. д-ви, у якiй споживач придбав товар або в якiй йому була надана послуга.

Стаття 51. Право, що застосовується до набуття, збереженнямайна без достатньої правової пiдстави

1. До зобов., що виникли внаслiдок набуття, збереження майна без достатнiх правових пiдстав, застосовується право держави, у якiй такi дiї мали мiсце.

Сторони зобов’язання у б. -я. час пiсля його виникнення можуть домовитися про застосув. до нього пр. д-ви суду.

60. Колiзiйне регулюванн сiмейних вiдносин та спадкових вiдносин.

Регулювання сiм. вiд-н ускл. iноз. елементом та їхнє колiзiйне регулювання. Сюди входить декiлька пунктiв щодо яких є колiз. регулюв.:- питання шлюбу (порядок,перешкоди,припинння,визнання),- вiдносини осiб в шлюбi-майновi, немайновi,- походження дитини.

Для того щоб ос. могла отримати шл.,вона має отр. право на шлюб, що пов. з досягненням шл. вiку,яке може бути надане судом. А ще наявнiсть добровiльної згоди, хочi деякi країни мають згоду батькiв. Оскiльки надання згоди мають недобровiльний характер або недобросовiсний,то воно може бути оспорене судом. Ст40 Сiм. кодексу- згода ос. не вваж. вiльною якщо в момент шлюбу о. пребувала в псих. розладi, алк. i нар. спьянiннi. або пiд дiєю психiчного чи фiз. насильства. Існують такi перешкоди :- наявнiсть iншого неприпиненого шлюбу, переб. в певнiй ступенi спорiднення,-психiчний стан,- якщо о. приховала неб. хвороби дя неї та нащадкiв. Порядок укладання шлюбу:- подача заяви-можна через представника,але не є обо. умовою дл укл. шлюбу,- вiдмова млже розгляд. через наявнiсть дiтей, судимостей, амор. поведiнки. Недiйснiсть :3 види:-шл. який є недiйсним,- шл. як. визнаний судом недiйсним,-шл. як. може бути визнатий судом недiйсним. Припинення :-смерть або оголош. померлим одного з уч. шл.,-розiрвання шлюбу. Розiрвання Пiдстави :-1 з подр. визнається недiєздатним,-визн. 1 з подр. бузвiсти вiдсутнiм,-за наявн. судимостi на строк не менше 3 рокiв.

Спадкування:перехiд прав та об. вiд фiз. ос. яка померла до iнших осiб. 2 види:- за законом, за заповiтом. Спадкоєм. можуть бути фiз. ос.,якi знаход. в родинних стосунках з спадкодав(до 6 ступеня спорiдненостi), а також ос. якi проживали з спадкодав. До складу падщини входять всi права та об. спадкодавця, якi належали йому на момент смертi i не прип. внаслiдок смертi. Склад спадщини: 1. ос. немайновi права, 2. право на участь у товариствах та членствах,якщо iнше не встанов. законом. 3. право на вiдкодування шкоди завдане калiцтвом, або iншими ушкод. здоровья,4. Права та об. ос. як кредитора або боржника,якi прип. з його смертю. Не мають рава спадкування:- ос.,якi умисно позб. життя (зама на життя) спадкодав. або iн. спадкоємцiв,-ос. якi умисно перещкоджали падкодавцевi укладати заповiт,- батьки iсля дiтей пiсля позбавленн батькiвських прав, — ос.(повнолiтнi дiти),якi ухилялися вiд пiклування та утримання або вiд надання допомоги спадкодавцю. Обовязкова частка спадщини: -малолiтнi та неповн. дiти,- подружжя, — непрац. батьки. Є 5 черг спадкування: 1. дати,подружжя, батьки,2. рiднi брати та сестри,баб.,дiд, з боку матерi i батька,3. дядько,тiтка,4. ос.,якi жии з спадкодав. однiєю сiмьєю не менш 5 р. вiдч асу вiдкриття спадщини,5. родичi до 6 ступеня споiдненостi,утриманцi,якi не були членами сiмьї. Зповiт- особисте розпоряджння фiз. особи на випадок її смертi. Право на заповiт має особа з повною цив. дiєдатнiсю. Складається в письмовiй формi, можу бути таємним. Є також заповiт подружжя- пiсля смертi одного, иайно переходить до iн.,а вже в разi см. 2 майн переходить до осiб про яких домовилось подружжя.