Реферат про права людини

Курсовая работа

Мета дослідження полягає у дослідженні прав людини, їх ознак і видів.

Для досягнення вказаної мети потрібно було розв’язати такі завдання :

1. визначити поняття прав людини;

2. встановити різновиди цих прав;

3. розглянути міжнародні-правові документи про права людини;

4. визначити міжнародно-правові організації з прав людини;

5. описати міжнародно-правові стандарти з прав людини та законодавство України.

6. визначити становлення та розвиток ідеї гарантій прав і свобод людини та громадянина в теоретико-правовій спадщині України

Об’єктом дослідження

Українське суспільство, поряд з іншим цивілізованим світом, прагне до справедливості, добробуту та свободи у самому широкому розумінні цих слів. Незважаючи на великі труднощі та перешкоди, Україна рухається шляхом демократичних змін, будівництва демократичної держави, тобто до справжнього народовладдя.

Одним з важливіших принципів свободної демократичної держави і основою народовладдя є верховенство Закону та його неухильне дотримання.

Основним Законом держави була та залишається Конституція, як втілення істотних прав людини (громадянина) на справедливість, свободу та добробут.

У цьому аспекті, предметом дослідження цієї роботи є права і свободи людини, закріплені в спеціальному розділі Конституція України 1996 року, який іменується «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Цей розділ розміщений після розділу «Загальні засади» і перед розділами про органи влади, що підкреслює важливе значення інституту прав і свобод людини.

Перш за все, таке виділення в Конституції певного кола прав громадян в спеціальний розділ пояснюється не їх відмінністю від інших конституційних прав і свобод, а вимогами систематизації норм Конституції. Місце тих чи інших прав і свобод в Конституції не впливає і не може вплинути на їх природу. По-друге, права й свободи є основними не тільки фактично, а й юридично, оскільки вони закріплені в Конституції.

Конституція, як відомо, закріплює лише головні, принципові положення, які, діючи безпосередньо, у необхідних випадках розкриваються і конкретизуються в інших законодавчих актах, розвиваються в поточному законодавстві. Розвиток тут треба розуміти як закріплення в поточному законодавстві того, що відображено в Конституції лише у вигляді цілей, програмних положень, основних тенденцій поступу прав, свобод і обов’язків [3, стр.60].

16 стр., 7511 слов

Основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні

... ], Ю.М. Фролова «Економічні права і свободи людини і громадянина в Україні: проблеми класифікації» [41]. Їх наукові роботи містять аналіз окремих аспектів по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина. Проте, ці праці не ...

При реалізації конституційних прав, свобод та обов’язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов’язків усіма суб’єктами права в сфері правотворчості і правореалізації.

По-перше, органи виконавчої влади і за їх уповноваженням громадські організації зобов’язані видавати такі підзаконні нормативні акти, які повністю відповідають конституційним положенням про основні права, свободи й обов’язки громадян. Норми поточного, галузевого законодавства не можуть обмежувати конституційні права і обов’язки громадян при їх конкретизації й розвитку, якщо це прямо не передбачено Конституцією.

По-друге, органи всіх гілок державної влади зобов’язані вживати законодавчі, організаційно-правові, виховні та інші заходи для забезпечення повної і всебічної реалізації громадянами своїх конституційних прав, виконання ними покладених на них основних обов’язків.

По-третє, кожний державний орган може і має в межах своїх повноважень в установленому законом порядку тлумачити й застосовувати конституційні та галузеві норми так, щоб при цьому надавався пріоритет таким рішенням, які б забезпечували найповніше здійснення громадянами їхніх конституційних прав і свобод, виконання ними своїх основних обов’язків.

Виконання зазначених вимог створює режим конституційної законності, в умовах якого будь-яка конституційна норма про основне право, свободу або обов’язок діє реально і безпосередньо, до того ж, права й свободи людини і громадянина захищаються судом.

Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини

Історія ідеї прав людини бере свої витоки в давнині. Вже в Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівності людей. В античних державах і країнах Давнього Сходу обґрунтовувалася рівність людей однаковими природними умовами їхнього походження з Космосу, «неба». І хоча за часів рабовласництва і феодалізму панувала ідея про права «вільних» людей (Аристотель, Платон та ін.), її розвиток сприяв накопиченню інтелектуального матеріалу для подальшого (буржуазного) стрибка у цьому напрямку — визнання рівності усіх людей перед законом.

Активність у розвитку ідеї про права людини припадає на епоху Відродження і Просвіти. У XVII—XVIII ст.ст. ця ідея відбивається у теорії природного (природженого) права, яка дозволила оцінювати з позицій справедливості діюче в державі позитивне право, проводити його перетворення в напрямку гуманізму і свободи. Ґ. Гроцій, Дж. Локк, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, ПІ. Монтеск’є, Т. Джефферсон, І. Кант, Дж.-Ст. Мілль, І. Бен-там утверджують права особи (на життя, свободу, власність та ін.) як священні імперативи і закладають основи сучасного розуміння прав людини. Кожний народ вніс свою лепту в розвиток ідеї про права людини, вирішуючи цю проблему в залежності від історичних обставин свого буття.

Ідея прав людини, заснована на теорії природного (природженого) права, знаходить втілення в нормативних актах держав Європи і світу. Американська Декларація незалежності 1776 р. висловила фундаментальний принцип, на якому заснована демократична форма правління: «Ми вважаємо самоочевидною істиною, що всі люди створені рівними, що вони наділені Творцем певними невід’ємними правами, серед яких право на життя, свободу та прагнення до щастя». Французька Декларація прав людини і громадянина 26 серпня 1798 р. виклала «природні,

13 стр., 6051 слов

Особисті немайнові права людини — Право — и — ...

... справедливості і свободи самого суспільства. Визнанням цього постало прийняття ще 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини. Закріплюючи особисті немайнові права в ... що об’єктами промислової власності можуть бути продукти як вироблювані, так і природного походження, промислову власність можна визначити як результати науково-технічної творчості. Таким ...

Вітчизняна юридична думка дотримується точки зору (П М.Рабінович та ін.) про існування прав людини, прав нації (народу), прав людства невідчужувані і священні права людини»: особиста свобода, власність, безпека і опір гнобленню; необмеженість сфери вияву свободи людини й обмеженість сфери дії державної влади; притягнення до кримінальної відповідальності лише на підставі закону (немає злочину, не вказаного в законі; немає покарання, не вказаного в законі), презумпція невинності, свобода поглядів, думки, слова та преси, яка захищається «погрозою відповідальності за зловживання цією свободою», та ін. Названі документи США і Франції стали свого роду моделлю (еталоном, зразком) для законодавчого закріплення особистих (громадянських) і політичних прав людини.

Цю ідею пестували, відстоювали, збагачували, поглиблювали, боролися за її реальне втілення в життя видатні мислителі України: П. Орлик, Т. Шевченко, М. Драгоманов, І. Франко, Леся Українка, М. Грушевський, О. Кістяківський та ін. Вже в проекті Конституції П. Орлика (1710 р.) декларується ідея «виправлення та підйому своїх природжених прав і вільностей», відновлення «усілякого природного права і рівності». Т. Шевченко в поемах оспівував свободу трудящої людини. М. Драгоманов у конституційному проекті передбачав особисту свободу людини, забезпечення недоторканності особи, повагу її гідності. Правознавець О. Кістяківський наголошував на необхідності обмеження державної влади «невід’ємними, непорушними, недоторканними, невідчужуваними правами людини», найважливішим із яких називав право на гідне існування.

Процесу розвитку ідеї прав людини властиві як кількісні, так і якісні зміни. Кількісні зміни знання про права людини (їх множення, уточнення і конкретизація, збільшення обсягу та ін.) відбуваються в цілому з позицій і в межах того чи іншого поняття права. Якісні зміни ідеї прав людини пов’язані з переходом від попереднього до нового поняття права. Нове поняття права означає концептуальний підхід до вивчення, розуміння, тлумачення як, держави і права, так і вже накопичених теоретичних знань про них. Безумовно, кожне нове розуміння прав людини є якісним стрибком у юридичному пізнанні. Історія розвитку ідеї про права людини — це насамперед історія нових понять права і тих нових юридичних теорій, які формуються на основі цих понять (юридико-позитивістська, соціологічна, марксистсько-ленінська, сучасна теорія природного права та ін.).

У середині XX ст. ідея прав людини висвітилася новими фарбами завдяки підняттю її на конституційний рівень. Правда, не всі конституції в країнах світу ґрунтувалися на теорії природного права. Багато з них створювалися на основі юридико-позитивістського підходу до розуміння права, що призводило до ототожнення права і закону, або на основі марксистсько-ленінської теорії (СРСР), відповідно до якої права людини «даруються» державою. Природно-правовий підхід до розуміння прав людини як природних і невідчужуваних, даних від народження, набув закріплення у конституціях США, Франції, Італії, Іспанії.

В другій половині XX століття під впливом міжнародних документів про права людини відбулося зм’якшення історичного протистояння природно-правового і позитивістського (що ототожнює право і закон) підходів до права, навіть їхнє зближення, що відбилося у конституційній і судовій практиці держав. Позитивістський підхід до природи прав людини, взаємовідносин держави та особистості, що міститься в конституціях Австрії, ФРН, переборов розрив з моральними, особистими, соціальними цінностями і попрямував шляхом позитивного закріплення природних прав і принципів, їх охорони і захисту.

10 стр., 4573 слов

Фізична особа як суб’єкт цивільного права. Особисті немайнові ...

... передбаченим ст. 31 ЦК для малолітньої особи з урахуванням порівняно більшої фізичної і психічної зрілості неповнолітнього; ) здійснювати особисті немайнові та майнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що ... у дієздатності. Обсяг дієздатності визначається ЦК і залежить від двох факторів: віку людини та стану її здоров'я. Залежно від віку розрізняють такі види цивільної ...

І це зрозуміло. Належність людині прав від народження передбачає захист і забезпечення їх державою, що потребує законодавчого формулювання. Відтак, обмеження влади держави правами людини не применшує її роль. Права людини, не закріплені в позитивному праві (законодавчих актах), ускладнюють здійснення державою функції їх охорони і захисту.

У результаті наукової систематизації прав людини в історичному огляді з’явилася теорія трьох поколінь прав людини.

Перше покоління прав людини — невідчужувані особисті (громадянські) і політичні права. Це — право громадянина на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупередженим судом та ін. Особисті і політичні права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного національного права, а незабаром і в актах міжнародного права.

Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних прав, що зобов’язують державу утримуватися від втручання в сфери, врегульовані цими правами.

Перші акти англійського конституціоналізму, що закріплюють права людини, — Петиція про права (1628), Habeas Corpus Act (Закон про недоторканність особи) (1679) і Білль про права (1689).

До першого покоління прав людини належать також американські декларації, а саме: Декларація прав Вірджинії (1776), Декларація незалежності США (1776), Конституція США (1787), Білль про права (1791), а також французька Декларація прав людини і громадянина (1789) та ін.

Деякі вчені відносять до першого покоління прав людини Велику хартію вільностей (1215), де, зокрема, говориться: «Жодна вільна людина не буде заарештована, або ув’язнена, або позбавлена володіння, або у будь-який (інший) спосіб знедолена… як за законним вироком рівних їй та за законом країни». З таких самих підстав до першого покоління прав людини можна віднести й Литовські Статути (1529, 1566, 1588 pp.) — юридичний пам’ятник литовського, білоруського та українського народів. У них було проголошено ідеї рівності вільних людей перед законом, особистої недоторканності, юридичного захисту прав вільної (шляхетної) особи, особистої відповідальності перед законом та ін. Проте середньовічне законодавство (Велика хартія вільностей, Литовські Статути та ін.) будувалося відповідно до феодально-ієрархічної, станової структури суспільства, коли була відсутня юридична рівність громадян.

Відлік першого покоління прав людини можна вести з періоду встановлення юридичної рівності, коли зруйнувалися станові рамки середньовічного суспільства. На цей період припадають розвиток буржуазних відношень і утвердження буржуазного суспільства з його законодавчими актами. Лише тоді рівноправність з ідеальної категорії почала втілюватися у реальну дійсність, набувши конституційного або іншого законодавчого оформлення. Принцип юридичної рівності, який став основою універсальності прав людини, додав їм справді демократичного характеру.

8 стр., 3888 слов

Право на життя і смертна кара

... дві ступеня, засудивши до безстрокової каторги або каторзі на термін 15-20 років. Смертна кара з'єднувалася з позбавленням всіх прав стану. Однак вона не могла бути застосована до осіб ... епоху під час царювання дочки Петра I Єлизавети. У цей період скасовуються смертна кара і катування для осіб, які не досягли сімнадцятирічного віку. Укази від 2 серпня ...

Після Другої світової війни необхідність забезпечення основних прав людини була визнана в більшості розвинутих країн.

Друге покоління прав людини — поглиблення особистих (громадянських) і розвиток соціально-економічних і культурних прав (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу та ін.) — сформувалося в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу. Ці вимоги виникли після Першої світової війни, а вплинули на демократизацію і соціалізацію конституційного права країн світу та міжнародне право після Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку виробництва склалися реальні передумови для задоволення соціальних потреб громадян.

Друге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав. Вони не можуть реалізуватися без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення.

Каталог природних і громадянських прав і свобод людини поповнився соціально-економічними і соціально-культурними правами і свободами в ряді конституцій XX ст. (Мексиканські Сполучені штати, 5 лютого 1917 p.; Італійська Республіка, 2 грудня

1947 р. та ін., у внесених доповненнях і поправках у старих конституціях. Соціальні, економічні та культурні права знайшли нормативне вираження у Загальній декларації прав людини

1948 р. і особливо Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

Третє покоління прав людини можна назвати солідарними (колективними), тобто правами всього людства — правами людини і правами народів. Це право на мир, безпеку, незалежність, на здорове навколишнє середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства у цілому. Йдеться про ті права особи, які не пов’язані з її особистим статусом, а диктуються належністю до якоїсь спільності (асоціації), тобто є солідарними (колективними), у яких правам особи відведене головне місце (право на солідарність, право на міжнародне спілкування та ін.).

Становлення третього покоління прав людини (права людини — частина прав людства) пов’язано з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни. Останні призвели до інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, надбання наднаціонального характеру законодавствами (осо5диво конституційними) тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Міжнародне визнання прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства в напрямку створення співтовариства правових держав. Між двома першими та третім поколіннями прав людини є взаємозалежність, здійснювана через принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи особи. [11]

Поняття і класифікація прав

«Ми, народи Об’єднаних націй, повні рішучості… знову утвердити віру в основні права людини, в достоїнство і цінність людської особистості, в рівність прав чоловіків та жінок і в рівність прав великих і малих націй» — Преамбула Статуту Організації Об’єднаних Націй, створеної в 1945 р.

58 стр., 28793 слов

Кримінальне право України

... хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров`я, волі, честі й гідності), її прав та інтересів від злочинних посягань. Пріоритет такого ...

Концепція прав людини включає у себе два поняття цієї ідеї, дві групи прав. Перше полягає в тому, що невід’ємні і невідчужувані права належать людині тому, що вона людина. Це моральні, або природні права, які випливають з самої людської природи кожного індивіда, і призначення їхнє у тому, щоб підтримувати в людині почуття власної гідності. До другого поняття належать юридичні права, які встановлюються відповідно до нормотворчих процесів, які відбуваються як на національному, так і на міжнародному рівні. Основою подібних прав є згода тих, на кого вони розповсюджуються, тобто згода суб’єктів права, у той час, як основу першої групи прав складає природний порядок.

Основні права людини

Права людини — це невідчужувані свободи і права особи, які індивід отримує в силу вого народження, основне поняття природного і, взагалі, будь-якого права в світі[2].

Права охоплюють громадянські права і політичні свободи, економічні і культурні права, а також права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин, народів тощо. До певної міри, можна говорити і про права людства. При розповсюдженні прав людини на спільноти вони не відчужуються від індивіда, вихідним залишається визнання самоцінності всіх індивідів, що складають ту чи іншу спільноту.

Як було зауважено, Розділ II Конституції України закріплює права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні. У юридично-навчальній літературі, існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттево вони не відрізняються. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя):

1. Особисті права громадян України — “це права, що передбачені для задоволення особистих потреб, інтересів людини”. [5, стр.7]

2. Політичні права — “передбачені для забезпечення можливості участі в здійсненні народовладдя, участі в управлінні державними суспільними справами”. [5, стр.7]

3. Економічні права — “використання їх дає можливість особистості реалізувати себе, отримати економічну незалежність через створення матеріальних і духовних благ та їх розподіл, задовольнити побутові чи інші потреби”. [5, стр. 8]

4. Соціальні та культурні права — надають можливість брати участь в розподілі матеріальних та суспільних благ, гарантують безпеку для життя і здоров’я, вільний шлях до духовних цінностей, передбачують можливість задоволення культурних потреб та їх розвитку”. [5, стр 9]

Права першого, другого та третього покоління. Існує також класифікація, що поділяє права людини на права першого, другого та третього покоління. До прав першого покоління належать громадянські та політичні права. Правами другого покоління є соціально-економічні та культурні права. Правами третього покоління є так звані права «солідарності», які включають право на мир, на чисте навколишнє середовище, на рівне користування спільною спадщиною людства і т.д. Усі ці права є колективними. Концепція прав третього покоління викликає певні заперечення. Протягом післявоєнного часу утворено солідарний комплекс міжнародно-правових актів з питань прав людини. Певні досягнення в галузі забезпечення прав людини неминуче призводять до розширення і подальшого вдосконалення системи прав людини. Це, у свою чергу, породило тенденцію вводити до неї цілком нові права, значна частина належить саме до прав людини «третього покоління», до прав «солідарності».

13 стр., 6422 слов

Суб єкти конституційного права україни

... джерела конституційного права як галузі права. 2. Види джерел конституційного права. 3. Конституція держави як основне джерело конституційного права. 4. Загальна характеристика джерел конституційного права України. В роботі слід визначити поняття джерела конституційного права як галузі права, навести ...

Права людини не мають обмежувального характеру, вони також не є незмінними: вони, за своєю природою, динамічні, хоча, разом з тим, вони у будь-якому випадку мусять мати фундаментальну природу та бути націленими на захист гідності людини. Крім того, будь-яке право людини має бути чітко визначене і розмежоване. Тобто, воно має бути таким, що конкретна людина чи група людей на практиці мала змогу звернутися до цього права, щоб були установи, до яких можна було б звернутися зі скаргою на порушення цього права, тобто необхідним є передбачення механізму узгодження цього права з існуючими правами людини та впровадження і захисту.

Розглянемо вищенаведені права та свободи більш детальніше.

Особисті права

Поняття та види особистих прав людини.

Особисті (або природні) права складають першооснову правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужуваними, а й не підлягають обмеженню. Ця група прав громадян забезпечує недопустимість посягання державних органів, громадських організацій, службових осіб на життя, здоров’я, свободу, честь і гідність людини та недопустимість свавільного позбавлення її життя. [3, стр. 426]

Встановлюючи межі й правила зовнішнього втручання в особисте життя людини, держава дбає про порядок, і заснований на суворому додержанні законів, норм моралі, правил співжиття. Водночас держава не відмовляється від тих чи інших заходів примусу щодо осіб, які порушують закони, норми моралі і принципи демократичного суспільства.

Захист прав людини здійснюється різними галузями права. Так, Кримінальний кодекс України передбачає конкретні міри покарання за небезпечні злочини, зокрема, за вбивство, тілесні пошкодження, пограбування, хуліганство тощо; Кодекс законів про працю України містить норми про охорону праці і техніку безпеки; Цивільний кодекс регулює питання, пов’язані з відшкодуванням збитків, заподіяних особі тощо.

“Cеред досить численних громадянських прав і свобод умовно можна виділити дві основні групи: права і свободи, які захищають людину від свавілля з боку інших осіб, та права і свободи, які захищають людину від свавілля з боку держави”. [3, стр. 436]

Перша група громадянських прав і свобод незначна, причому деякі з них містять юридичні гарантії від свавілля як з боку окремих осіб, так і держави водночас. До них належать: право людини на життя і повагу до її гідності; право на свободу і особисту недоторканність; право чинити опір насильству. Згідно з ідеями «правової держави» і «панування права», держава не тільки зобов’язана виконувати свої власні закони, а й не може допускати будь-яких актів свавілля відносно своїх громадян.

Ці ідеї втілені в конституційному праві, яке встановлює численні юридичні гарантії, що захищають особу від свавілля з боку держави та її органів. Передбачені гарантії реалізовуються у таких правах і свободах, як недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання у сімейне й особисте життя тощо.

3 стр., 1421 слов

Міжнародно-правовий механізм захисту прав людини і основних свобод ...

... захист прав людини і основних свобод, а саме: Генеральна Асамблея ООН; Економічна і соціальна Рада ООН (ЕКОСОР); Комісія з прав людини; Підкомісія з запобігання дискримінації та захисту меншин; Центр прав людини; Комітет з прав людини; ...

Можна навести наступний перелік особистих прав і свобод людини і громадянина, закріплених у відповідних статтях діючої Конституції України:

1) рівність перед законом (Ст. 24);

2) право на життя (Ст. 27);

3) повага честі і гідності (Ст. 28);

4) вільний розвиток індивідуальності (Ст. 23);

5) гідне існування (Ст. 48);

6) недоторканість особистості (Ст. 29);

7) свобода (Ст. 29);

8) недоторканість житла (Ст. 30);

9) безпека (Ст. 32);

10) вільне пересування та вибір місця проживання (Ст. 33);

11) свобода світогляду (Ст. 11, Ст. 35);

12) захист (Ст. 29, Ст. 59);

13) захист своїх та чужих прав та свобод (Ст. 44);

14) право на захист свого та оточуючих життя і здоров’я від протиправних посягань (Ст. 27, Ст. 55);

17) тайна листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень (Ст. 31);

18) право на розвиток національної самобутності (Ст. 53, Ст. 11);

19) право на судовий захист та оскарження (Ст. 29, Ст. 32);

— Серед наведеного переліку особистих прав треба приділити більшу увагу розгляду прав людини на життя і повагу до її гідності, права на свободу і особисту недоторканність, права на недоторканність житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, правам на невтручання у сімейне й особисте життя, тому що, серед особистих прав, вони розуміються як фундаментальні, природні права людини.

Політичні права

Політичні права — це можливості людини брати участь у державному і громадянському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об’єднань політичного спрямування (зокрема права: на громадянство та правосуб’єктивність, участь у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування, участь у державному управлінні суспільством; створення й участь у діяльності громадських об’єднань; державний захист від від порушень прав і свобод людини)[4, с. 8].

До політичних прав громадян України, закріплених Конституцією, відносяться:

1) право об’єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (Ст.36);

2) громадянство (Статті 4, 25,26);

6) право обирати та бути обраним (Ст. 38);

7) право брати участь в управлінні державою та громадськими справами (Ст. 38);

8) обговорювати та приймати закони та рішення загальнодержавного та місцевого значення (Ст. 38);

9) вносити до державних та громадських організацій пропозиції та запити (Ст. 40);

10)право на погашення збитків, спричинених незаконними діями посадових осіб (Статті 32, 62);

11) право на оскарження дій посадових осіб, установ, організацій і т.п. (Ст.55)

Економічні права людини

Окрему важливу групу основних прав людини та громадянина України складають соціально-економічні права.

Конституція України 1996 р. виходить з принципово нової ідеології в закріпленні цих прав порівняно з ідеологією колишніх радянських конституцій, в яких проголошувалась вирішальна роль держави у наданні людині економічних прав. Це особливо виявляється у питанні про власність.

Найважливішим елементом правового статусу особи в умовах соціальної ринкової економіки є приватна власність, яка включає право людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та мати доходи. Держава зобов’язана гарантувати захист приватної й інших форм власності.

4 стр., 1876 слов

Права свободи і обов язки людини і громадянина

... правах, свободи та обов'язків, розвивають і конкретизуютьих.Конституция прямо вказує, що перерахування нею основних права і свободи на повинен тлумачитися як заперечення чи применшення інших загальновизнаних права і свободи чоловіки йгражданина.При характеристиці правового становища людини і громадянина ...

Соціально-економічні права — це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ. Ці права належать кожному громадянинові. Вони визначають місце людини в економічному і соціальному житті та складають основу правового статусу громадянина як трудівника.

За змістом Конституції, можна навести наступний перелік соціально-економічних прав та свобод:

1) право приватної власності (Ст. 41);

2) право на користування природними та іншими об’єктами суспільної власності (Статті 13, 41)

2) право на підприємницьку діяльність (Ст. 42);

3) право на труд, на вибір професії та сфери діяльності (43);

4) право на відповідні умови праці (43);

5) право на справедливу оплату праці (43);

6) право на соціальне забезпечення та захист (46);

7) право на захист прав споживачів (42);

8) право на страйки з приводу економічних та соціальних питань (44);

Соціальні та культурні права людини

Розуміння соціальних прав у Конституції України пов’язане з концепцією соціальної держави.

Як відомо, ця концепція притаманна демократичним країнам світу. Основою її є принцип відповідальності держави за забезпечення своїм громадянам прожиткового мінімуму, який закріплюється в законодавстві.

На визнання західними, а згодом і постсоціалістичними, державами соціальних прав як необхідного елемента правового статусу особи вирішальне значення мало закріплення цих прав на міжнародному рівні, передусім у Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права 1966 р. Крім того. Міжнародною організацією праці було прийнято більш як 100 конвенцій і рекомендацій відносно соціальних прав людини й громадянина.

Згідно з Конституцією України, основні соціальні права становлять собою певні можливості людини користуватися соціальними благами у сфері матеріального виробництва, трудової діяльності, освіти, здоров’я, відпочинку, які передбачені у відповідних статтях Основного Закону. Соціальні права є одним з найбільш численних видів прав, які проголошені й закріплені Конституцією. Цей вид прав був пріоритетним і в попередній Конституції України, але тепер ці права значно розширені й наповнені новим змістом.

Відповідно до чинної Конституції, систему соціальних прав складають:

1) право на відпочинок (Ст. 45).

2) право на соціальний захист (Ст. 46)

3) право на житло (Ст. 47);

4) право на охорону здоров’я (Ст. 49);

5) право на безпеку довкілля (Ст. 50) (соціально-екольгічне право)

Самостійною групою конституційних прав людини і громадянина в системі прав, передбачених Конституцією України, є соціально-культурні права. У найбільш загальному розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі держава із врахуванням умов життя й діяльності громадян, суспільства і держави.

За своїм змістом культурні права — це суб’єктивні права людини в культурній (духовній, ідеологічній) сфері, це — певні можливості доступу до духовних здобутків свого народу і всього людства, їх засвоєння, використання й участі у подальшому їх розвитку. За чинною Конституцією України до культурних прав належать:

1) освіта (Статті 43, 51, 53);

2) технічна, художня та наукова творчість (Ст. 54);

3) право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (Ст. 54);

4) право на використання здобутків культури та мистецтва (Статті 11, 54).

Міжнародно-правові документи про економічні, політичні та культурні права

Серед найважливіших міжнародно-правових документів з прав людини слід, у першу чергу. Назвати Міжнародний білль про права людини (Міжнародну хартію прав людини), який складається з наступних документів:

— Загальна декларація прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Вона є базисом для чисельних конвенцій та національних конституцій. Загальна декларація була прийнята, як завдання. До виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави.

Декларація, як така, не є юридично обов’язковим документом, проте вона «відображає загальну домовленість народів світу і є зобов’язанням для членів міжнародного співтовариства». Юридичних санкцій, які б змушували державу дотримуватися таких зобов’язань, не існує. Як і в інших галузях міжнародного права і міжнародної практики, єдиною санкцією, яка є в даному випадку у світового співтовариства, є висловлення недовіри тим державам, які ухиляються від взятх на себе зобов’язань.

Після прийняття Декларації Комісія ООН з прав людини почала опрацьовувати документи, які б були юридично обов’язковими для держав, що їх ратифікували. В 1966 році були прийняті документи, які захищають економічні, політичні та культурні права людини:

  • Міжнородний пакт про громадянські та політичні права.
  • Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.
  • Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права[8].

При прийнятті цих документів члени міжнародного мпістовариства досягли згоди не тільки стосовно змісту кожного з викладених у Декларації прав, але й стосовно тих умов, за яких держави можуть відмовитися від надання цих прав або обмежувати їх.

Пакти, на відміну від Декларації, є юридично обов’язковими договорами. Погоджуючись стати сторонами-учасниками Пактів, держави беруть на себе зобов’язання дотримуватися процедур, обумовлених у відповідних статтях. Включаючи подання доповідей про дотримання ними положень Пактів. Пакти набули чинності в 1976 році, коли були ратифіковані необхідною кількістю держав (35).

Пакти є обов’язковими тільки для держав, які є їхніми учасниками. Україна є учасником всіх трьох договорів.

І останній документ, який складає Міжнародну хартію прав людини — другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права про відміну смертної кари, який було прийнято в 1989 році. На березень 1993 року його учасниками стало 17 держав.

Крім Міжнародної хартії прав людини є ще цілий ряд інших всесвітніх документів, прийнятих ООН або іншими міжнародними організаціями.

Міжнародно-правові організації з прав людини

Всесвітні.

В 1946 році була створена Комісія ООН з прав людини, в обов’язки якої входила підготовка Міжнародного білля про права людини, який би визначав права і свободи, задекларовані Статутом ООН. Першим таким документом стала Загальна декларація прав людини.

Крім комісії, як передбачено ст. 28 Пакту про громадянські і політичні права, було створено Комітет з прав людини, який має право здійснювати контроль за дотриманням положень Пакту:

  • розглядаючи періодичні доповіді, які подаються країнами-учасниками Пакту;
  • розглядаючи скарги однієї держави на другу про порушення прав людини;
  • з врахуванням положень Факультативного протоколу може приймати і розглядати скарги окремих осіб, які стверджують, що вони стали жертвами порушень даною державою-учасницею певного із закріпленого у Пакті прав.

Контроль за дотриманням державами-учасницями положень Пакту про економічні, соціальні і культурні права здійснює Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, створений Економічною і Соціальною Радою ООН в 1985 році. Механізм його діяльності аналогічний до Комітету з прав людини.

Існує ще ряд інших Комітетів ООН, зокрема Комітет з ліквідації расової дискримінації. Комітет з ліквідації дискримінації стосовно жінок та ін.

В ООН є ряд установ, які в межах своєї компетенції володіють певним механізмом захисту тих чи інших прав людини. До них належать:

— Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

В коло повноважень цієї організації входять питання, які стосуються прав, пов’язаних з освітою, наукою, культурою, засобами масової інформації, включаючи свободу переконань і їхнього висловлювання. В рамках організації створений Комітет з конвенцій і рекомендацій ЮНЕСКО.

  • Міжнародна Організація Праці існує з 1919 року і має на меті досягнення соціальної справедливості як у соціальній сфері, так і в трудовій діяльності. В рамках організації також створений Комітет із застосування конвенцій і рекомендацій.

Регіональні.

У світі існують дві регіонльні організації, які мають у своєму розпорядженні постійні установи, покликані зхищати права людини, це:

  • Рада Європи;
  • Організація американських держав.

В Раді Європи вперше створені ефективні механізми забезпечення і захисту прав людини. Це:

  • Європейська комісія з прав людини;
  • Європейський суд з прав людини;
  • Кабінет Міністрів.

Організація американських держав у своєму складі має Міжамериканську комісію з прав людини.

Європейська Комісія по правах людини з часу свого утворення розглянула 17,5 тисяч скарг громадян. Європейський суд по правах людини зафіксував понад 200 випадків порушення прав людини в державах — членах Ради Європи [7].

Наведене свідчить про інтенсифікацію процесу міжнародного визнання і забезпечення прав людини, що безперечно має гуманістичне, прогресивне значення.

Основні тенденції розвитку прав людини

  • Все ширше запровадження у суспільну свідомість уявлення про те, що саме людина є первинний, головний суб’єкт права.
  • Все ширше запровадження у суспільну свідомість розуміння прав людини як соціально-історичного явища.
  • Поширення принципу правової рівності на все ширше коло людей.

— Збільшення, розширення «каталогу» прав людей (як результат зростання потреб), якому не завжди відповідають реальні можливості задоволення деяких прав, (тобто в ряді випадків права людини «достроково», «випереджувально» фіксуються у законодавстві).

  • Збільшення кількості країн, які допускають наддержавний (міжнародний) контроль за станом дотримання прав людини.

У зв’язку з тим, що після другої світової війни права людини поступово перестали бути лише внутрішньою справою держав, виникла і далі міцніє, поширюється ідея утворення нового міжнародного порядку. Серед найважливіших його характеристик, рис слід відзначити такі:

  • Універсалізація концепції прав людини, поширення її на більшу кількість держав.
  • Поширення примату, «верховенства» норм міжнародного права щодо норм внутрішньодержавного законодавства з питань прав людини.
  • Об’єктивна проінформованість світової громадськості про стан дотримання прав людини у різних державах.
  • Утворення і розгортання діяльності неурядових (громадських та інших) організацій по захисту прав людини, державна підтримка таких правозахисних організацій.
  • Підвищення ефективності міжнародних контрольних механізмів захисту прав людини.

Міжнародно-правові стандарти з прав людини та законодавство України

10 грудня 1991 року було прийнято закон «Про дію міжнародних договорів на території України», в якому, зокрема, підкреслено: «виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включатись у системи правових відносин між державами на основі взаємної поваги до державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, встановити, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства». [9]

Становлення та розвиток ідеї гарантій прав і свобод людини та громадянина в теоретико-правовій спадщині України

Уявлення про права і свободи людини та громадянина і їх гарантії пройшли довгий історичний шлях, витоками якого стали теоретичні, філософські, релігійні уявлення про людину та її відносини з оточуючим світом, походження держави і права, ідеї справедливості як критерію поведінкових норм людей.

В своєму еволюційному розвитку з плином часу дані уявлення поступово звільнялись від релігійних та ідеологічних ілюзій та набували ознак дійсних наукових знань, які поступово складали філософсько-правові теорії про права і свободи людини та громадянина і їх гарантії, формували універсальні характеристики і умови забезпечення та захисту прав і свобод людини та громадянина.

Необхідно відмітити той факт, що корені сучасних знань про гарантії прав і свобод людини містяться в ідеях стародавніх мислителів: Платона, Арістотеля, Сократа, Протагора, Ціцерона, які в подальшому розвивались у філософсько-правових роздумах Г. Гроція, Дж. Локка, Ш. Монтеск’є, Ж. Руссо та ін.

Однак, суттєві питання реального гарантування прав і свобод людини та громадянина у дійсність, в той період не привертали належної уваги мислителів. Їхні погляди характеризувалися початковим баченням проблеми здійснення прав і свобод людини та громадянина і їх гарантій. Проте, їх ідеї стали поштовхом для подальшого розвитку наукових досліджень проблем гарантування людині її прав і свобод.

Розвиток світової теоретико-правової думки важко уявити без врахування філософсько-правової культури України. Українські мислителі були безпосередніми учасниками її творення, вносячи в неї і свій доробок. Серед цих вчених можна виділити праці П. Русина, С. Оріховського-Роксолана, І. Гізеля, Ф. Прокоповича, І. Шада, П. Ліницького, М. Драгоманова, М. Ковалевського, Б. Кістяківського та інших. І як головне їх наукові розробки сприяли тому, що розгляд суспільних явищ, державних та правових інститутів і власне людини, все частіше здійснювався через призму прав і свобод людини та громадянина. Більше того, представники теоретико-правової думки вже тоді досить чітко зауважували, що належне функціонування держави, права, суспільства, свідома діяльність людини є важливими й необхідними умовами забезпеченості прав і свобод людини та громадянина.

Слід підкреслити, що визначивши новий підхід до усвідомлення головного сенсу держави через призму прав і свобод людини, теоретико-правова думка зосередила свій інтерес переважно на аргументації прав і свобод. В цьому контексті держава постає як головна умова та середовище існування у людини її прав і свобод. Аналіз позиції щодо визначення держави, як головної умови та сфери існування прав і свобод людини та громадянина, дають підстави розглядати державу як їх гаранта.

Висвітлення суспільства як своєрідного громадсько-політичного утворення (представниками теоретико-правової думки), дозволило нам зробити висновки щодо наявності певних ознак з його сторони стосовно гарантування прав і свобод людини та громадянина. Серед них слід відзначити: усвідомлення суспільством природності прав та свобод людини; здатність суспільства створити умови для самовизначення, самореалізації особи; забезпечення її автономії та незалежності від будь-якого неправомірного втручання; спроможність суспільства приймати участь у формуванні державних органів влади та управління. Отже можна стверджувати, що і громадянське суспільство є складовим елементом гарантування прав і свобод людини та громадянина.

Разом з тим, необхідно зауважити те, що визначаючи суспільство як середовище реального існування прав і свобод людини та громадянина, теоретико-правова спадщина не дала повної відповіді на питання щодо реального гарантування суспільством прав та свобод індивіда. А тому в цьому підрозділі також зосереджено увагу на первинності природного права. Його установчий характер і вимога правового закріплення як джерела внутрішньодержавного права є, на наш погляд, первинним елементом гарантій прав і свобод людини. Отже, закони в державі повинні відповідати природним та невідчужуваним правам і свободам людини. Таким чином, гарантованість реальності прав і свобод людини та громадянина забезпечується наявністю визначеного і спільного для всіх закону на основі природного права.

Теоретико-правові погляди мислителів, щодо гарантій прав і свобод людини та громадянина, носили дещо фрагментарний характер. Так розкриття ролі держави, права, суспільства і самої людини, як можливого гаранта прав і свобод здійснювалось шляхом дослідження лише окремих їх ознак та елементів. Уявлення про гарантії прав і свобод людини формувались за рахунок розвитку різних галузей наукового знання та розглядались з позицій філософії, історії, соціології, права, природничих наук.

Висвітлення ролі та місця держави, суспільства, права, закону і самої людини як суб’єктів гарантій прав та свобод все ж таки не утворило єдиної системи. Вони не були предметом системного дослідження.

При цьому в поглядах вчених-мислителів прослідковується ідеологічний характер. З цього приводу треба зазначити, що дослідження суб’єктів гарантій прав і свобод людини, визначення їх ролі, виявлення певних ознак та принципів дії багато в чому залежали від ідеологічних уявлень тих часів.

Основою теоретико-правової думки були саме права і свободи людини, а не їх гарантії, а лише згодом, з еволюційним розвитком суспільно-правових відносин, почалось ставитись питання і про можливість гарантій прав та свобод людини. Вони розглядались лише у зв’язку з правами і наділялись роллю додатка до прав та свобод. Не було виокремлено та не сформульовано і саме поняття гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Однак, узагальнюючи думки та ідеї представників теоретико-правової спадщини, необхідно визнати їх неперевершений вклад у процес виявлення і обґрунтування переліку природних цінностей — притаманність природних прав і свобод людини від народження, їх непорушність, пріоритет прав і свобод людини, обмеження всевладдя держави правами людини тощо, які збагатили поняття та розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина і сприяли їх реальному впровадженню у життя. [12 с.33]

Висновок

В даній курсовій роботі ми дали визначення поняттю прав людини, охарактеризували особисті економічні, політичні і соціальні права, описали джерела прав людини, дали перелік міжнародно-правових документів про права людини.

З викладеного в даній курсовій роботі матеріалу можна зробити слідуючи висновки:

  • права людини — це невідчужувані свободи і права особи, які індивід отримує в силу вого народження, основне поняття природного і, взагалі, будь-якого права в світі;
  • права людини повинні бути під захистом закону;
  • права поділяються на:
  • особисті права
  • політичні права;
  • економічні права;
  • соціальні та культурні права.

Основні міжнародно-праві документи, які захищають економічні, політичні та культурні права людини:

  • Загальна декларація прав людини.
  • Міжнородний пакт про громадянські та політичні права.
  • Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.
  • Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права

Існує ряд міжнародних організацій, які проводять контроль за дотриманням державами-учасницями відповідних Пактів прав людини.

Список використаної літератури:

права свобода людина громадянин

1. Права людини. Основні міжнародно-правові документи: 35 док. / Упоряд. Ю.К. Качуренко. — К. : Наукова думка, 1989. — 248 с.

2. Загальна декларація прав людини. — Тернопіль: Збруч, 1991 р.

3. Конституційне право України, друге видання, виправлене й доповнене, за ред. Проф. В.Ф. Погорілка, К.:Наукова думка, 2000р. — 350 с.

4. Рабінович П.М., Шмельова Г.Г. та ін. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник для студентів спец. «Правознавство» /Рабінович П.М., Шмельова Г.Г., Луць Л.А./. — Львів.ун- т.- К., 1993.- 94 с.

5. Луняк М.О., Конституційне право України, Лекційний курс та навчально-методичні матеріали, Ніжин, 2001р. — с. 190

6. Джоніє М. та інші. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. /К.: Артек; Будапешт: Ін-т Конст. та Закон. політики, 1997 р. — с. 340

7. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина ( друге видання, доповнене і перероблене), за ред. Хавронюк М. І., Київ — 2003 р., “Видавництво А. С. К.”, С. 384

8. Права людини. Основні міжнародно-правові документи: 35 док. / Упоряд. Ю.К. Качуренко

9. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991

10. Конституція України від 28.06.1996

11. Зайчук О.В.,. Оніщенко Н.М Теорія держави і права. Академічний курс. — Підручник./ Київ — Юрінком. Інтер — 2006. с. 255

12. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України 2001, № 12, с. 32 — 34