Політичні права людини

Реферат

Поняття людини та походження прав людини

Громадянські і політичні права і свободи

Право на недоторканість особистого життя

Самозахист цивільних прав та інтересів

Література

Вступ

Ми живемо у нелегку, проте надзвичайно насичену історичними подіями добу переходу від несвободи, гніту, безправ’я до утверження прав людини, поваги до гідності особистості, усвідомлення того, що людина сама відповідає за себе, за своє сьогодення та прийдешнє. Нова Україна, яка набула незалежності на зламі століть, проголосила для себе, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються за найвищу соціальну цінність.

Український народ — громадяни України усіх національностей — обрав шлях побудови демократичної Держави, тобто Держави, в якій буде здійсненно принцип панування права, що ґрунтується на визнанні прав і свобод людини. Права людини в сучасному світі — це не просто актуальна тема, це проблема. Людство, що пройшло крізь бійню двох світових воєн, безлічі кривавих локальних конфліктів, пережито жорстокі диктатури, дійшло висновку, що не може бути миру и злагоди на Землі, не може бути организованого цивільного життя без поваги до людини, її прав, свобод і потреб. Взагалі — то у статусі особи в кожному суспільстві і в кожній Державі відображається її гуманізм та демократизм.

Поняття людини та походження прав людини

Щоб зробити перший крок для з’ясування що таке права людини, треба перелічити, які права необхідні нам, а також нашим родичам, друзям, товаришам для нормального існування в сучасних умовах, щоб вони не викликали заперечень з боку інших людей, їх об’єднань, угруповань. Мабуть, ми перелічимо чимало прав. Проте серед них, очевидно, будуть такі, як можливість отримувати необхідні матеріальні блага, цінності, вчитися і працювати, обирати місце проживання, вільно висловлюватися. Усі такі можливості, безперечно, і є прикладами прав людини.

Поняття про права людини включає два аспекти. Перший означає, що людина має невід’ємні і невідчужувані права лише тому, що вона людина. Це. зокрема, моральні права, які походять із людської природи кожної особистості, формуючи і підтримуючи в людині почуття власної гідності.

Другий розкриває юридичну сутність прав людини, що міститься в законодавчих документах, створених у державі та на міжнародному рівні. Основою таких прав є згода тих, на кого вони поширюються, тобто згода суб’єктів права, тоді як основу першої групи прав становить природний порядок.

14 стр., 6559 слов

Реферат про права людини

... знання про права людини (їх множення, уточнення і конкретизація, збільшення обсягу та ін.) відбуваються в цілому з позицій і в межах того чи іншого поняття права. Якісні зміни ідеї прав людини ... утверджують права особи (на життя, свободу, власність та ін.) як священні імперативи і закладають основи сучасного розуміння прав людини. Кожний народ вніс свою лепту в розвиток ідеї про права людини, ...

Права — це, по-перше, можливості людини діяти певним чином (або утримуватися від певних вчинків) з тим, щоб забезпечити своє нормальне існування, свій розвиток, задоволення власних потреб. Причому, якщо йдеться про основні права, то це саме ті можливості, без яких людина не може нормально існувати. Ступінь «нормальності» визначається суспільною обґрунтованістю потреб людини, які самі, будучи результатом її біологічного і соціального розвитку, не є незмінними. У цьому полягає гуманістичність, людяність цих можливостей — прав людини. Права людини-це насамперед її і можливості існувати й розвиватися як особистість.

По-друге, ці можливості є неодмінною, закономірною «приналежністю» кожної людської істоти. Їх виникнення датується моментом її народження і не потребує «дозволу», схвалення з боку будь-кого. Жодна людина не може бути позбавлена таких можливостей, адже інакше вона не зможе сформувати, розвивати, проявити себе саме як людина, як особистість, незалежно від місця, часу та умов її існування. З цього боку права людини мають бути невідчужуваними, тобто невід’ємними від людини.

По-третє, ці можливості людини (особливо їх здійснення) залежать від можливостей усього суспільства, тобто від рівня його економічного, а також соціального, духовного і культурного розвитку. В цьому плані права людини явище, насамперед, соціальне: вони виростають із самого суспільства, зумовлюються біосоціальною сутністю людини.

Моральна природа прав людини зумовлюється й тим, що вони вважаються виправданими, обґрунтованими саме з точки зору загальнолюдської моралі. Так мораль, як відомо — це принципи й норми, які реґулюють поведінку людей, діяльність їх спільностей, об’єднань з точки зору загальновизнаних уявлень про добро і зло, порядність і непорядність, чесність та безчесність. Мораль загальнолюдська включає настанови й вимоги, спрямовані на підтримання бодай мінімально необхідної єдності, цілісності людства, аби було забезпечено його самозбереження, виживання, самовідтворення. Отже, й у цьому розумінні права людини мають моральний характер. Загальнолюдська моральність цих прав полягає й у тому, що їх здійснення не повинно шкодити, погіршувати, ускладнювати життя жодної людини, хоч би де й коли вона жила. Нарешті, моральність прав людини знаходить прояв у їх справедливості, всезагальності, однаковості для всіх людей. Лише загальні й рівні можливості є правовими

Отже, права людини — явище глибинне, фундаментальне моральне. Тому недотримання загальнолюдської моралі, як правило, спричиняє порушення прав людини і, навпаки, порушення прав людини завжди є посяганням на загальнолюдську мораль.

Громадянські і політичні права і свободи

право свобода людина

Пріоритетним видом прав і свобод людини і громадянина є громадянські права. Ці права вважаються природними, оскільки їх має або може мати кожна людина незалежно від громадянства з початку життя.

За Конституцією до громадянських прав і свобод відносяться: право на життя; право на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; невтручання в особисте і сімейне життя.

7 стр., 3428 слов

Конституційно-громадські (особисті) права та свободи людини та ...

... кожну кон-кретну людину, хоча вона може мати багато істотних недо-ліків, необхідно розглядати як особистість, правда, повніс-тю чи неповністю сформовану. До особистих прав людини належать право на вільний ... до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та ...

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах закріплює одвічну повагу до гідності кожної людини незалежно від соціальних та родинних зв’язків, що її оточують. Така повага є невід’ємною від самої особи, її непорушним правом. Вона тісно пов’язана із здійсненням особою соціальне важливих і життєнеобхідних дій, з вступом в різноманітні суспільні відносини. Вона досить часто визначає їх конкретний характер, а інколи виступає в якості найголовнішої умови на шляху досягнення людиною тієї чи іншої мети. Не тільки в загальній формі, але також і в конкретній нормі Конституція закріплює право кожної людини на повагу до її гідності (ст. 28), встановлюючи: ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність. Ця норма передбачає, що гідність людини залишається під захистом при будь-яких обставинах, в тому числі і тоді, коли її притягнуто до адміністративної відповідальності, або ж коли проти неї здійснюється кримінальне переслідування чи відбуття кримінального покарання, перебування в різного роду закритих установах, чи перебування на примусовому медичному лікуванні. Тобто притягнення особи до відповідальності або ж обмеження її в правах та свободах не має супроводжуватись жорстоким, нелюдським чи іншим поводженням, що принижує людську гідність. “Різні тортури, катування в будь-якому його вигляді як найбільш жорстокий та нелюдський вид поводження з людиною не може мати місця, в тому числі і в сфері кримінальної юстиції. При визначенні мети покарання закон прямо встановлює, що кримінальне покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність. “Також не слід розглядати порушенням права на повагу до гідності особи її залучення до проведення різних слідчих дій при розслідуванні кримінальної справи, які пов’язані з оглядом, обшуком, відібранням зразків для проведення експертизи, допитом.

Найголовнішим компонентом повноцінного життя людини є свобода. Лише в її умовах людина повною мірою може задовольнити власні потреби і інтереси, може ставити перед собою найрізноманітніші цілі і намагатися їх досягти, може розвивати і реалізовувати у різних напрямках свої здібності. Але людина живе в суспільстві в оточенні не тільки гармонії, а і суперечностей та конфліктів. Тому важливо, щоб її свобода була надійно підкріплена гарантіями захищенності від зовнішнього неправомірного втручання.

Фактично право на свободу і право на особисту недоторканість — це два окремих права людини, що мають самостійні сфери регулювання і механізми реалізації. Але вони настільки тісно доповнюють одне одного. Об’єднала їх в одному положенні, проголосивши, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29).

Як право на свободу, так і право на особисту недоторканність закріплені в ст. 29 Конституції в найбільш загальному вигляді, що складає основу для реалізації свободи людини в будь-яких площинах соціальної діяльності, у її політичному, соціальному, економічному, духовному та інших вимірах, та концентрує у собі весь комплекс різноманітних гарантій від неправомірного втручання у справи та життя людини.

53 стр., 26052 слов

Міжнародне приватне право

... Загальнi засади цивiльного законодавства 1) неприпустимiсть свавiльного втручання у сферу особистого життя людини; 4)свобода пiдприємницької дiяльностi, яка не заборонена законом; Стаття 4. Акти ... для їх припинення,крiм випадкiв, встановлених законом особа може вiдмовитися вiд свого майнового права вiдмова вiд права власностi на транспортнi засоби,тварин,нерухомi речi- у порядку,встановленому ...

Право на недоторканість особистого життя

На сучасному етапі розвитку української державності, на шляху до формування громадянського суспільства та розбудови правової держави актуальним залишається питання справжньої поваги до людини та її особистих прав і свобод, задекларованих у Конституції України. Конституційні принципи не завжди знаходять своє втілення в правому житті нашого суспільства, але вони встановлюють ціннісні орієнтири, які дозво­ляють використовувати “антропоцентричні виміри” до держави, її інституцій та права в цілому, визначаючи ступінь їхньої зрілості та розвиненості відповідно до загальноцивілізаційних поглядів на права людини.

Для того, щоб з’ясувати соціальне призначення права на недоторканість особистого життя, необхідно пам’ятати, що неможливо жити в суспільстві й бути вільним від нього, прагненню людини до усамітнення протистоїть соціальний контроль — невід’ємний еле­мент соціального життя. Особисте життя як соціологічна категорія має два основні блоки, у яких знаходить свій вираз дуалізм соціального та особистісного. Перший блок складає власне особисте життя індивіда, а другий — особистісні елементи в явищах і відносинах так званої “контактної зони”, яка є стиком особистого і громадського життя. Ця зона вини­кає при контактуванні людини з офіційними інституціями суспільства (органи охоро­ни здоров’я, слідчі та судові органи, нотаріат, адвокатура та ін.), які отримують інформа­цію про різні аспекти особистого життя людини (органи охорони здоров’я, слідчі та судо­ві органи, нотаріат, адвокатура тощо).

Право на недоторканість особистого життя є складним правовим інститутом, що утво­рюється з окремих правомочностей індивіда, які можна об’єднати в дві взаємопо­в’язані групи, перша з яких пов’язана зі здійсненням охорони недоторканості власне особистого життя, а друга — його таємниці. До складу першої групи входить право на недоторканість: засобів особистого спілкування, особистої документації та зовнішності індивіда (право на особисте зображення).

До другої — право на охорону професійної таємниці (банківська, адвокатська, лікарська, нотаріальна таємниці, таємниця штучного запліднення й імплантації ембріона, таємниця усиновлення.

Самозахист цивільних прав та інтересів

Для самозахисту як способу захисту цивільних прав характерним є те, що особа захищає свої цивільні права та інтереси своїми власними діями. Іншими словами, це — захист без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права.

Самозахистом не визнається здійснення заходів щодо охорони свого майна, звернення до третіх осіб, які надають послуги із забезпечення схоронності майна чи безпеки особи. Самозахистом є лише перешкоджання будь-яким третім особам, які неправомірно посягають на цивільні права, заподіяння шкоди цивільним правам та інтересам інших осіб тощо.

Самозахист може мати місце з боку як фізичної, так і юридичної особи.

Самозахист допускається за таких умов:

  • а) має місце порушення цивільного права або небезпека його порушення;
  • б) існує необхідність припинення (попередження) порушення власними силами;
  • в) заходи самозахисту адекватні ступеню небезпеки правопорушення, тобто заподіяння шкоди порушнику чи іншій особі має бути санкціонованими законом, не виходити за межі дозволеного.

Формами самозахисту є:

4 стр., 1513 слов

Основи сімейного права України

... та інші функції суспільного життя. Сфера особистого життя людини і власне відносини між людьми лише незначною мірою регулюються нормами права. ... сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки й чоловіка; всебічної охорони інтересів матері й дітей та ... затверджений постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок укладання ... Окремі проблеми державного захисту сім’ї, дитинства, материнства ...

1) необхідна оборона;

2) завдання шкоди у стані крайньої необхідності;

3) притримання майна кредитором;

4) інші засоби, не заборонені законом.

Необхідна оборона полягає у завданні шкоди правопорушнику з метою припинити правопорушення і захистити власний інтерес.

Література

1.Конституція України 1996 р.

2.Кримінальний кодекс України 02.01.94

3.Кримінально-процесуальний кодекс України 02.01.94

4.Закон України “Про охорону навколишнього середовища” 26.06.91

5.Права людини в Україні: Щорічник. 1993.— К., 1995.— С. 77—85.

6.Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права

7.Буткевич В. Права людини в Україні // Права людини в Україні.— К., 1995.- С. 34.