Держава і право російської імперії в період консервативно-охоронного самодержавства

Реферат

Перша половина ХІХ століття і особливо друга його чверть характеризувалися дедалі сильнішою кризою феодально-кріпосницької системи, що відбувалася під впливом розвитку капіталізму у надрах феодального ладу.

Продуктивні сили у цей період досягли рівня, який відповідав старим феодально виробничим відносинам. Принаймні конфлікт між новими продуктивними силами і старими виробничими відносинами набував дедалі гострішого характеру. Феодально виробничі відносини гальмували розвиток продуктивних сил і прирікали їх на застій. Все це вимагало корінних реформ які охопили б всі сфери життя імперії.

  1. Криза феодально-кріпосного ладу та розвиток буржуазних відносин.

У ХІХ в. Росія вступила як самодержавна держава з феодально-кріпосницькою системою господарства. Якщо з чисельності населення, військової могутності Росія, безумовно, була найпершою державою Європи, то структура її була архаїчною. Лише 5% поміщицьких господарств застосовували раціональні форми господарювання.

Росія ХІХ століття набувала нових рис. Віяння нових ідей, що йдуть із передових країн Заходу, ставало дедалі більше. Внаслідок цього впливу економіка Росії набувала многоукладного характеру, а соціальні стосунки, почали складнішими і більше суперечливими. Формується новий стан – буржуазія. З’явилися ознаки ослаблення монополії дворянства на землю. У 1801 р. було дозволено вільну купівлю-продаж незаселеною землі. У 1803 р. поміщики отримали декларацію про звільнення селян за викуп. У 1818 р. селянам було дозволено будувати фабрики.

Промисловий розвиток країни у початку ХІХ століття було ускладнено кріпацтвом, оскільки підприємницька діяльність обмежувалася поміщицькою власністю на землю селян, а підневільна праця кріпаків на промислових підприємствах була непродуктивною, це стримувало технічний прогрес.

Хоча у Росії на початку в XIX ст. продовжувався формуватися капіталістичний уклад, вона залишалася аграрною країною. Найдалекоглядніші політики Росії починали розуміти, що затримка в економічному розвитку і зростаюче відставання країни від Заходу ускладнюють вирішення багатьох внутрішні проблеми.

Маніфест від 19 лютого 1861 р., оголосив скасування кріпацтва у Росії. Реформа стала компромісом, який враховував інтересів селян, різних груп поміщиків і місцевої влади.

Процес економічного розвитку в післяреформений період характеризувався твердженням і подальшим зростанням капіталізму в всіх галузях народного господарства. Ще швидшими темпами розвивалося капіталістичне виробництво промисловості. У пореформеній період, приблизно кінця 1970-х років, відбувається завершення промислового перевороту, швидко розвивається важка промисловість. Розвиток капіталізму як у промисловості, так і у сільському господарстві та пов’язаний з цим громадський розподіл праці, зумовили значне зростання внутрішньої торгівлі, що у своє чергу, викликало розвиток шляхів. Отже, після скасування кріпацтва відбувається швидкий розвиток капіталізму в всіх галузях народного господарства, що було результатом панування нових виробничих відносин, ствердились після скасування кріпацтва в 1861 р.

11 стр., 5273 слов

Пострадянський період як перехідний етап розвитку держави та права в Україні

... - у 60-80-і роки, в умовах розпаду світової колоніальної системи і появи держав соціалістичної і комуністичної орієнтації [1, с. 4-11]. Теперішній період розвитку держав Східної Європи, Росії та України зокрема складає четвертий етап ... розширенні прав та функцій Рад і залученні широких мас трудящих у радянське будівництво. В той же час, у радянській державі не можна було бути членом уряду і не бути в ...

  1. Реформи державного ладу та управління при Олександрі І.

У ніч на 12 березня 1801 р., в результаті останнього в історії Росії палацового перевороту групою змовників був убитий імператор Павло I. Новим імператором став його син Олександр. З метою зміцнення особистого авторитету відразу після вступу на престол Олександр ліквідував найбільш ненависні для дворянства закони, введені Павлом. Повернувся до системи дворянських виборів, оголосив амністію, повернув звільнених Павлом з армії офіцерів, дозволив вільний в’їзд і виїзд з Росії, ввезення іноземних книг. Ці заходи, які створили популярність Олександра у дворянському середовищі, не могли похитнути державні підвалини. Головними напрямками внутрішньополітичної діяльності уряду стали: реформи щодо реорганізації державного апарату, селянське питання, сфера освіти та освіти. Так як російське суспільство ділилося на прихильників і противників перетворювальних процесів, то для цього часу характерна боротьба двох громадських течій: консервативно — охоронного (прагнув до збереження існуючих порядків) та ліберального (покладає надії на проведення реформ і пом’якшення режиму особистої влади царя).

Царювання Олександра I (з урахуванням переваги тієї чи іншої тенденції) можна розділити на два етапи. Перший етап, (1801 — 1812 рр..), Час переважання в політиці уряду тенденцій ліберальної спрямованості, другий, (1815 — 1825 рр..) — Зміна політичних устремлінь царизму в бік консерватизму, погляд царя у бік релігійності і містицизму. У цей період країною фактично починає правити всесильний фаворит царя — А. Аракчеєв.

У перші роки царювання Олександром I проведений ряд перетворень у сфері вищого управління. У 1801 р. був створений Постійна рада (дорадчий орган при царі).

Склад ради призначався самим імператором з числа вищих чиновників. Однак ідеї перетворень в основному обговорювалися в так званому негласному комітеті (1801 — 1803 рр..).

До нього увійшли представники вищої знаті — граф П. Строганов, граф В. Кочубей, польський князь А Чарторийський, граф М. Новосильцев. Комітет займався підготовкою програми звільнення селян від кріпосної залежності і реформою державного ладу.

Найскладнішим для Росії було селянське питання. Кріпосне право гальмувало розвиток країни, але дворянство одностайно виступало за його збереження. Указ від 12 лютого 1801 р., дозволив купцям, міщанам, і державним селянам купувати і продавати землі. Він відміняв монополію держави і дворянства на володіння нерухомістю, простолюдини отримали право купувати ненаселені землі, тим самим, відкривалися деякі можливості для розвитку буржуазних відносин у надрах феодального ладу.

6 стр., 2721 слов

Кодекси поведінки державного службовця

... процедур відбору, вдосконалення кодексу поведінки та підтримання дисципліни. Етика державних службовців. Світова практика Державна служба є ключовим елементом системи державного управління, від ефективного функціонування ... є головною тенденцією сучасного розвитку державної служби зарубіжних країн. Незважаючи на відмінності у підходах різних країн до формування організаційної культури державних ...

Найбільш значущим став указ «Про вільних хліборобів» (1803 р.).

Практичні результати цього указу були незначні (тільки 47 тис. селян змогли викупити собі свободу до кінця царювання Олександра I).

Основна причина полягала не тільки в небажанні поміщиків відпускати своїх селян, але і в нездатності селян заплатити призначений викуп.

Рядом указів (1804-1805 рр..) обмежилося кріпосне право в Латвії та Естонії (Ліфляндській і Естляндськой губерніях); укази 1809 р. — скасовували право поміщиків засилати своїх селян до Сибіру за незначні проступки; дозволяли селянам за згодою поміщиків займатися торгівлею, брати векселі і підряди.

Реформи в області реорганізації державного устрою включали: міністерську і реформу Сенату. У 1802 р. видається указ про права Сенату. Сенат оголошувався верховним органом імперії, який має вищу адміністративну, судову та контролюючу владу.

У 1802 р. вийшов Маніфест про заміну петровських колегій міністерствами. Почалося проведення міністерської реформи (1802-1811 рр..), що стала найважливішою в галузі державного управління. Введення перших міністерств (військового, морського, фінансів, народної освіти, іноземних і внутрішніх справ, юстиції, комерції, імператорського двору й уділів) завершило процес чіткого розмежування функцій органів виконавчої влади, змінило колегіальність в управлінні на єдиновладдя. Це призвело до подальшої централізації державного апарату, до швидкого зростання прошарку бюрократів — чиновників, цілком залежних від милості царя.

Підпорядкування міністрів імператору сприяло зміцненню абсолютизму. Таким чином, введення міністерств було здійснено в інтересах самодержавної влади. Для координації діяльності міністерств засновувався Комітет міністрів. Міністри вводилися до складу Сенату. Функції, структура, принципи організації і загальний порядок проходження справ у міністерствах чітко розмежовувалися. На посади міністрів отримували призначення як представники старшого покоління, так і «молоді друзі» царя, що виражало політична єдність дворянських кіл. Кабінет Міністрів координував діяльність міністерств і обговорював спільні проблеми.

Нові проекти реформ державного управління були представлені великим державним діячем — лібералом М.М. Сперанським, який з 1807 р. став головним радником царя по всіх справах управління і законодавства. У 1808 р. цар доручив йому керівництво комісією щодо складання законів.

У 1809 р. М.М. Сперанський представив Олександру проект державних перетворень, що передбачав поетапний перехід до конституційної монархії («Вступ до Укладення державних законів»).

Пропонував створити виборну Державну думу з правом обговорення законодавчих проектів, ввести виборні судові інстанції і створити Державну раду (як була сполучною ланкою між імператором і органами центрального і місцевого управління).

Незважаючи на те, що Сперанський не торкався соціальних проблем і не стосувався основ кріпосного ладу, його проект мав прогресивне значення, так як сприяв початку конституційного процесу в Росії та зближенню її державного ладу із західноєвропейськими політичними системами.

4 стр., 1745 слов

Державна таємниця в Україні: організаційно-правовий аспект

... на: захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав ... технічний захист відомостей, що становлять державну таємницю, слід зауважити, що неузгодженими ... управління й економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу національній безпеці України. ...

Проте цьому не судилося збутися. Вся кріпосницька Росія виступила проти ліберальних перетворень. Цар, схваливши план М. Сперанського, не зважився на його здійснення. Єдиним результатом задуманих реформ стало заснування Державної ради (у 1810 рр..), якій було надано дорадчі функції при розробці найважливіших законів.

17 березня 1812 року Сперанський був звільнений зі служби, звинувачений у зраді і висланий до Нижнього Новгорода під нагляд поліції. Таким чином, імператор завершив спроби проведення глобальних реформ. Після Вітчизняної війни 1812 р. у зв’язку з посиленням реакційної тенденції в політиці Олександра I питання про подальші реформи в галузі державного управління не ставилося.

Внутрішньополітичний курс російського самодержавства цього періоду пов’язаний з європейською реакцією. Після завершення війни 1812 р. і військових кампаній 1813 -1814 рр.. становище в країні погіршилося. Був дезорганізований державний адміністративний апарат, фінанси, порушилося грошовий обіг. У цих умовах політика самодержавства набула більш консервативний характер

Імператор ще не залишив спроб вирішення селянського питання і здійснення конституційних ідей. Завершилося проведення селянської реформи в Прибалтиці, початок якої було покладено в 1804-1805 рр.. Так, в 1816 р. вийшов указ про звільнення селян в Естонії (без землі).

Отримавши особисту свободу, селяни опинялися в повній залежності від поміщиків. У 1817-1819 рр.. на таких же умовах звільнялися селяни Естонії та Латвії (Курляндії та Ліфляндії).

У 1818-1819 рр.. розроблялися проекти звільнення селян Росії (при максимальному дотриманні інтересів поміщиків).

Впливовий сановник, права рука царя, граф А.А. Аракчеєв (військовий міністр з 1808-1810 рр.., З 1810 р. — директор департаменту військових справ Державної ради, з 1815 рр.. Контролював діяльність Комітету міністрів) запропонував проект звільнення селян від кріпосної залежності, за допомогою викупу їх у поміщиків з наступним наділенням землею за рахунок скарбниці.

Міністр фінансів Д.А. Гур’єв вважав за необхідне провести звільнення селян на договірній основі з поміщиками, а різні форми власності вводити поступово. Обидва проекти були схвалені царем, але не реалізовані.

У травні 1815 р. приєднанням до Росії Царства Польського була дарована конституція (одна з найбільш ліберальних конституцій того часу).

Це був перший крок по шляху введення конституційного правління в Росії. З 1819 р. за дорученням імператора проводилася робота над створенням проекту майбутньої російської конституції (авторами проекту стали Н. Н. Новосильцев і П. А. Вяземський).

За рік документ був закінчений («Державна Статутна грамота для Росії»), але так і не побачив світ.

З початку 20-х рр.. Олександр I остаточно попрощався з реформаторськими ліберальними ідеями, робота над проектами була згорнута, інтерес до державних справ втрачено.

Серед оточували його сановників виділилася постать А. А. Аракчеєва, що став фактичним правителем країни. Саме Аракчеєв вніс вирішальний внесок в продовж бюрократизацію державного управління. Панування канцелярії та паперової тяганини, прагнення до дріб’язкової опіки і регламентації — такі найважливіші складові частини політичної системи, створеної ним. Найбільш потворним проявом усталеного режиму стали, так звані, військові поселення.

7 стр., 3283 слов

Реферат держава і право стародавньої греції

... відносин і зародження держави в Афінах. Реформи Тезея. Стародавня Греція (Еллада) займала територію Балканського півострова, островів Егейського моря. 1 Ранній етап історії Стародавньої Греції носить ... тут держава виникає безпосередньо і переважно із класових протиріч, які розвинулись у середині родового суспільства. 3. Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу. ...

  1. Реформи державного ладу та управління при Миколі І.

Роки царювання Миколи I розцінюються як «апогей самодержавства». Уряд активно боролося з революційним рухом в Росії і Західній Європі, масовими народними хвилюваннями, розправлявся з передовими і прогресивними ідеями і людьми. Головною метою внутрішньої політики імператора стало зміцнення і охорона існуючого ладу. Розуміючи, необхідність широких перетворень і побоюючись нового революційного сплеску, імператор провів ряд реформ, які не торкнулися основ державного устрою. Звідси суперечливість і двоїстість політики Миколи I: з одного боку, широка політична реакція, з іншого — усвідомлення необхідності поступок «духу часу». У цілому ж, політика Миколи I носила консервативний характер протягом усього царювання.