Проблема зловживання правом

Реферат

Лучин, О. О. Малиновський, якi розглядали переважно способи i форми зловживання правом. Зокрема, О. О. Малиновський проаналiзував унiверсальнi для всiх галузей юридичної науки ознаки зловживання правом та визначив його характернi риси1 . Однак по заувагою дослiдникiв залишилась проблема причинно-наслiдкового зв’язку деформацiї правосвiдомостi та зловживання правом. Це пов’язано з тим,що вона є однiєю iз найскладнiших проблем сучасної теорiї права, а також що хвиляаморальностi, деструктивностi, яка поглинула сучасний свiт не обiйшла стороною, практику використання, виконання, дотримання i застосування права. В умовах розширення обсягу прав i свобод за одночасної деформацiї соцiальних цiнностей зловживання правом стає актуальною проблемою юридичної науки, проблемою, що має серйозну практичну значимiсть.

Правосвiдомiсть можна розглядати як особливу форму свiдомостi, необхiдну та iстотну складову свiтогляду людини. Це сукупнiсть правових уявлень, поглядiв, оцiнок, концепцiй, теорiй, доктрин, що виражають суб’єктивне ставлення окремо взятих осiб, груп або суспiльства загалом до правової системи залежно вiд визнання або заперечення цiнностi права, тобто його справедливостi, сили та ефективностi. У теорiї права розрiзняють окремi види правової свiдомостi, якi розмежовують за суб’єктами, що є їх носiями, а саме iндивiдуальна, групова i суспiльна правосвiдомiсть.

зазнає впливу групової i суспiльної правосвiдомостi, однак, вона не є їх прямою проекцiєю. Будучи особливим i вiдносно самостiйним явищем, iндивiдуальна правосвiдомiсть утворюється в результатi взаємодiї множини соцiальних i психiчних факторiв. На правосвiдомостii iндивiдiв позначається особливостi його виховання, освiти, особистi потреби та iнтереси, свiтогляд, здiбностi, самооцiнка, чинне законодавство та практика, його застосування, навiть психологiчнi особливостi, якi мають важливе значення. Можна стверджувати, що правосвiдомiсть iндивiда формується пiд впливом множини об’єктивних i суб’єктивних факторiв..

Серед об’єктивних факторiв провiдну роль вiдiграють економiчнi вiдносини суспiльства, матерiальнi й духовнi умови життя , людини, її суспiльний статус. На правосвiдомостi суттєво позначається соцiальна нерiвнiсть i несправедливiсть, яка викликає найбiльшу незадоволенiсть людей. Важливим об’єктивним фактором є можливiсть реалiзацiї законних iнтересiв. Законний iнтерес — це перш за все соцiальна, фактична можливiсть або правова дозволенiсть, що має характер прагнення, яке пiдтримується державою. Можливiсть реалiзацiї законного iнтересу залежить вiд сукупностi факторiв i обставин у кожному конкретному випадку. Якщо фактори i обставини не дають пiдстав для визнання певного блага законним iнтересом, а суб’єкт все ж таки реалiзує свої можливостi як законний iнтерес, тут цiлком ймовiрна деформацiя правосвiдомостi.

6 стр., 2988 слов

Поняття зобов’язального права України та його система — ...

... головної підстави виникнення зобов'язань. Це визначення поняття договору і принципів договірного права, змісту договору, порядку його укладання, зміни, виконання і припинення, тлумачення договору і ін. Слід ... Кісельов звернувся в суд із позовом про ви-знання за ним права власності на автомобіль і витребування його від Гриценко. У судовому засіданні Уніговський не заперечував факту ...

Істотним об’єктивним фактором є також чинне законодавство, його розвиненiсть, вiдсутнiсть. колiзiй. Слiд зауважити, що наявнiсть, численних забороняючих норм, що обмежують свободу людини, не є позитивним фактором, що сприяє розвитку правосвiдомостi, правомiрнiй поведiнцi та належнiй реалiзацiї права. На думку вiдомого нiмецького психоаналiтика соцiолога Е. Фромма, iз зменшенням свободи людини зростає її агресивнiсть. Цивiлiзована людина завжди живе в умовах не свободи, у масовому суспiльствi вона вiдчуває безлiч заборон i обмежень. Соцiальнi умови дещо пригнiчують у людей почуття впевненостi у собi. Пригнiчений психiчний стан може призвести до безпричинного почуття страху, якого людина намагається позбутися. Одним з найбiльш дiєвих прийомiв витiснення страху є агресивнiсть. Агресiя проявляється як людська пристрасть до абсолютного панування над iншою живою iстотою i бажання руйнувати. Це i є деструктивнiсть. її природа соцiальна. Витоки деструктивностi — у вiдсутностi культури й залежать вiд способу життя людини. Е. Фромм упевнений, що «з ходом цивiлiзацiйного прогресу ступiнь деструктивностi зростає (а не навпаки)» 2 . Психiчний стан особи стає важливим суб’єктивним фактором, що впливає на iндивiдуальну правосвiдомiсть. До таких факторiв можна також вiднести загальний рiвень iнтелектуального розвитку особи, її свiтогляд, самооцiнку, iндивiдуально-психологiчнi особливостi У бiльшостi випадкiв правосвiдомiсть визначає правову поведiнку суб’єкта права.

Переважно вiд правосвiдомостi, її сформованостi або деформованостi залежать способи, якi суб’єкт обирає для реалiзацiї свого суб’єктивного права.

Якщо правосвiдомiсть розглядати як системно-структурне явище, то деформацiя є викривленням, порушенням усiх або декiлькох елементiв структури, викликає негативнi змiни у морально-психологiчному комплексi особистостi, що позначається на рiзних аспектах людської дiяльностi.

права); правовий ригоризм (висування до права завищених, необгрунтованих претензiй); правова демагогiя (манiпуляцiя iдеєю права або правовими iдеями з метою досягнення власних корисливих iнтересiв); правовий нiгiлiзм (загальне негативне, зневажливе ставлення ДО права, закону, правопорядку, юридичне неуцтво); переродження правосвiдомостi (готовнiсть до свiдомого вчинення людиною навмисних, переважно тяжких злочинiв, мотивами яких стають жорстокiсть, корисливiсть та iн.) 3

Найчастiше вказанi прояви деформацiї зустрiчаються на рiвнi iндивiдуальної та групової правосвiдомостi

8 стр., 3932 слов

Римське право зобов`язання і його види

... як dare, facere, praestare було поширеним і ходовим у римському праві, про це свідчить Гай: "Особистий позов має місце ... praestare - нести відповідальність (praes stare). Пізніша право йшов у напрямку пошуків єдиного терміна, що покриває класичне триєдине ... ". Множинність осіб у зобов'язанні Учасники зобов'язання. Простий випадок зобов'язального відносини, з точки зору числа його учасників, це той, ...

Правова демагогiя є досить небезпечним способом манiпуляцiї як iндивiдуальною i груповою, так i суспiльною свiдомiстю що використовується переважно у полiтичних цiлях. Спекулюючи реальними проблемами i сподiваннями фальсифiкуючи факти i штучно пiдтасовуючи аргументи, красномовний демагог досягає бажаних результатiв, приховуючи при цьому свої справжнi намiри. Для юридичної науки бiльш цiкавим є правовий нiгiлiзм.

Пiд правовим нiгiлiзмом зазвичай розумiють напрямок суспiльно полiтичної думки, що заперечує соцiальну цiннiсть права, вважає його недосконалим способом регулювання суспiльних вiдносин. Правовий нiгiлiзм є також найбiльш глибоким проявом деформованої правосвiдомостi, що позначається не лише у протиставленнi доцiльностi й законностi, а й у запереченнi ролi права i закону у суспiльному життi, негативному ставленнi до правової системи, порушеннi законодавства, зневазi правоохоронних органiв i державних установ. На рiвнi iндивiдуальної правосвiдомостi право постає у такому разi у ролi обмежувача, якому необхiдно протистояти. Індивiд внутрiшньо заперечує необхiднiсть визнання права i дотримання його вимог, вiдверто протистоїть праву.

Пiд ; порядок реальна структура суспiльних вiдносин, що виникає в результатi взаємодiї рiзних соцiальних сил.

Закон стає рiччю чисто формальною, на практицi малоефективною, тому iндивiд не визнає його цiнностi, а то й просто iгнорує.

Отже, заперечення права — це зовнiшнi прояви глибоких змiн, що вiдбулися в iндивiдуальнiй, груповiй або суспiльнiй правосвiдомостi, що пов’язанi з втратою правом своєї цiнностi. Оскiльки цiннiсть права зазвичай зводиться до його трьох основних характеристик — справедливостi, сили та ефективностi, то й сутнiсть правового нiгiлiзму слiд розглядати як втрату правом своїх сутнiсних рис : справедливостi, сили та ефективностi у свiдомостi окремого iндивiда, певної соцiальної групи або суспiльства загалом 4 .

Фактори, якi породжують правовий нiгiлiзм, проаналiзовано О. В. Волошенюком. Вiн дiйшов висновку, що для цiлiсного уявлення про право слiд ураховувати як мiнiмум три компоненти: правовi iдеї, правовi норми i дiяння, або вiдносини, в яких реалiзуються нормативнi приписи.

Деформацiя в будь-якому iз цих елементiв може призвести до зниження або» 1 навiть повної втрати правом своєї цiнностi та, як наслiдок, до правового нiгiлiзму.

Правовий нiгiлiзм може бути проявом наявностi в iндивiда 5 У цьому випадку вiдмова вiд виконання вимог закону стає способом виходу iз внутрiшнього конфлiкту та звiльнення вiд його травмую чого впливу.

Безперечно, правовий нiгiлiзм негативно впливає на правову поведiнку суб’єкта. Але чи можна вважати, що правовий нiгiлiзм обов’язково призводить до зловживання правом? Перш за все необхiдно визначити, що таке зловживання правом.

Визначення, що таке зловживання правом

Проблема зловживання правом вiдома ще з часiв римських юристiв, якi фiксували випадки реалiзацiї суб’єктивного права не заради задоволення законних iнтересiв уповноваженої особи, а виключно з метою завдання шкоди зобов’язанiй особi. Така реалiзацiя права визнавалась не лише недобросовiсною, а й злiсною. В епоху рецепцiї римського права ця проблема розглядалася у захiдноєвропейськiй, переважно германськiй юриспруденцiї, де склалося вчення про дiяння, якi здiйснює уповноважений суб’єкт на зло. Такими визнавались дiяння, якi вчиняються не для особистої користi уповноваженої особи i не через необхiднiсть, а переважно заради навмисного завдання шкоди зобов’язанiй сторонi. У другiй половинi XIX ст. дослiдники проблеми зловживання правом i стали надавати особливого значення розумiнню соцiальної обстановки, за якої приймаються юридичнi норми i виникають, змiнюються i припиняються правовi вiдносини. Було проаналiзовано розходження iндивiдуальних цiлей уповноваженої особи з соцiальними цiлями, яких прагне досягти законодавець. За таких умов зловживання правом стає проблемою i для теорiї права, i для галузевих юридичних наук, i для судової практики 5 .

4 стр., 1729 слов

Международное право в правовой системе РФ

... Международное право в правовой системе РФ 2.1. Международные договоры Российской Федерации как правовая основа деятельности ... и международно-правовым регулированием, используют применимые международные нормы как юридическое, основание принимаемых решений. Имеются в ... международных договоров3 . Особое значение имеет федеральный конституционный закон "О судебной системе Российской Федерации"4 , ...

Отже, зловживання правом — це завдання зла за допомогою права. Подальша змiстовна конкретизацiя цього поняття призводить до необхiдностi тлумачення категорiї «зло». Нормативне визначення «зла», зрозумiло, неможливе. Пiд завданням «зла» у даному випадку слiд розумiти завдання шкоди. Це будь-якi негативнi наслiдки, що стали прямим або побiчним результатом реалiзацiї суб’єктивного права. Вказанi негативнi наслiдки позначаються термiном «шкода», який є як родовим, так i видовим поняттям i в кожному конкретному випадку вживається з iншими термiнами, що уточнюють його змiст (наприклад, шкода майнова, моральна i т. п.) 6 .

Без сумнiву, особа, яка зловживає правом, має деформовану правосвiдомiсть. Але тут має мiсце деформацiя якiсно нова, яка одержала назву правового егоцентризму. О. О. Малиновськйй розглядає правовий егоцентризм як деформацiю правосвiдомостi, в результатi якої особа вважає себе «центром» правової системи. Вона впевнена, що всi iншi суб’єкти та iнститути правової системи повиннi «обертатися» навколо неї, пiдпорядковуватись її iнтересам 7 у iндивiда егоцентризму або агресивностi розглядається як показник перебування особи у небезпечному станi, що робить суб’єкта потенцiйно небезпечним для суспiльства i обумовлює необхiднiсть виведення його iз стану пiдвищеної схильностi до злочинiв (а до того часу, поки це ще не зроблено, iзолювання)8 .

Егоцентризм за умови недостатнього виховання людини сприяє виникненню егоїзму. Егоїзм є однiєю з мотивацiйних особливостей особистостi (поряд зi своєю протилежнiстю є альтруїзмом).

У психологiї егоїзм розглядається як надання переваги при виборi лiнiї поведiнки власним iнтересам i потребам перед iнтересами суспiльства, потребам iнших людей, вiн є найбiльш вiдкритим проявом iндивiдуалiзму 9 . Егоїзм i егоцентризм — нетотожнi поняття. Егоїст може не бути егоцентристом вiн може добре зрозумiти прагнення iнших людей, але,свiдомо нехтує ними. Часто егоцентрист — це особистiсть демонстративного типуабо навiть iстеричного (у разi чiтко вираженої вiдповiдної акцентуацiї).

Така особа намагається будь-що привернути до себе увагу. Нерiдко вона просто виставляє себе на посмiховисько, для неї краще бути в центрi скандалу, нiж залишитись непомiченою. Метою для неї можуть бути не лише матерiальнi блага, а й просто одержання морального задоволення. Права, свободи i законнi iнтереси iнших осiб i тут, звiсно, до уваги не беруться.

3 стр., 1060 слов

Право спорта. Спортивное право. Правовой статус спортсменов, ...

... культуре (включая старшего); инструктор-методист физкультурно-спортивных организаций; инструктор-методист спортивной школы. Специфика деятельности тренеров в спорте имеет следующие особенности. 1. Самая важная ... временные неудачи, ведь деятельность тренера обладает высокой конкурентностью, нестабильностью статуса и профессионального положения; е) деятельность тренера связана с высоким уровнем ...

Правовий егоцентризм не слiд ототожнювати з правовим нiгiлiзмом. Характерною особливiстю нiгiлiзму є активне неприйняття суб’єктом будь-яких правових приписiв. Така деформацiя є умовою формування протиправної установки iндивiда, його готовностi до здiйснення навмисних правопорушень. За правового егоцентризму суб’єкт позитивно ставиться до законодавчих приписiв, якi надають йому права i свободи, у нього вiдсутня первинна протиправна установка. Вiн чiтко знає, чим iншi люди йому зобов’язанi, а на що вони не мають права. При цьому вiдмовляється усвiдомити свої обов’язки. Правовий егоцентрист, на вiдмiну вiд правового нiгiлiста, оцiнює дiяльнiсть державних органiв i судової системи, як правило, позитивно, оскiльки вiн вмiло використовує свої повноваження для захисту власних прав i задоволення своїх iнтересiв 10

Егоцентричнi особи, як правило, не вважають свою поведiнку деформованою. Для її виправдання вони використовують переважно рацiоналiзацiю, як механiзм психологiчного захисту: логiчно обґрунтовують необхiднiсть своїх вчинкiв обставинами, що склалися, доцiльнiстю своєї поведiнки, її правомiрнiстю, кориснiстю. Але не, можна погодитись зi спробою О. О. Малиновського провести паралель мiж утилiтарнiстю правового егоцентризму та iдеями засновника утилiтаризму І. Бентама, у вченнi якого окрема особа прагне до збiльшення обсягу своїх задоволень i до зменшення обсягу своїх страждань. Пояснює таке порiвняння О. О. Малиновський тим, що «задоволення потреб завдяки здiйсненню права з точки зору правового егоцентризму є задоволенням, а виконання юридичних обов’язкiв i дотримання правових заборон — стражданням» 11 .

дадуть найбiльш бажанi наслiдки. Єдиним обмеженням цього методу, що визнавав І. Бентам, були психологiчнi та етичнi рамки, якi фiксували, з одного боку, те, що закон може зробити, а з другого — те, що вiн може мудро намагатися зробити. (У випадку iз зловживанням правом будь-якi моральнi обмеження вiдсутнi).

Так, за І. Бентамом, принцип корисностi, у галузi кримiнального права передбачав досягнення iдеалу рацiональної теорiї покарань, яка базувалася б на пропорцiйностi злочину i покарання. Шкода, завдана покаранням, повинна перевищувати вигоду, здобуту внаслiдок вчинення злочину. Разом з тим, зазначена шкода має якомога менше перевищувати шкоду, завдану злочином. Тут доцiльним видається висновок, що зробили Джордж Г. Себайн i Томас Л. Торсон у повнiй вiдповiдностi з вченням Ч. Беккарiа: невiдворотнiсть покарання є бiльш дiєвим стримуючим засобом, нiж його суворiсть 12 .

«дозволено все, що правомiрно». Використання права всупереч його призначенню, звичайно ж, є аморальним. Якщо правова свiдомiсть змушує людину оцiнювати свою поведiнку з точки зору вiдповiдностi її або невiдповiдностi праву, то мораль змушує розглядати тi самi питання у площинi взаємовiдносин добра i зла, iснуючого i належного, є певною надситуативною системою критерiїв i оцiнок. Якщо критерiєм моральностi полiтики, держави виступають права i свободи людини i громадянина, то критерiєм моральностi поведiнки громадянина є виконання ним обов’язкiв. Обов’язок громадянина — утримування вiд учинення дiй, якi завдають шкоди iншим особам. Кожен мусить усвiдомлювати, що наявнiсть у нього прав i свобод неминуче тягне за собою обов’язки стосовно iнших людей, суспiльства i держави, що права i свободи одного суб’єкта обмеженi правами i свободами iншого суб’єкта права. Взагалi у правовiй державi суперечностi мiж iнтересами окремих осiб у їх взаємовiдносинах мiж собою, а також суперечностi мiж iнтересами окремої особи i суспiльства чи держави повиннi вирiшуватись у контекстi iдеї верховенства права.

4 стр., 1601 слов

Співвідношення права Європейського Союзу і права його держав-членів

... що стосується безпосереднього застосування правового апарату Європейського Союзу у праві держав - його членів, імплементації норм міжнародного законодавства до законодавства країн. 1. Поняття та принципи права Європейського Союзу Право Європейського Союзу - це специфічний правопорядок, ...

i перед суб’єктом, залежно вiд його iнтересiв або уподобань, постає та чи iнша його сторона. Об’єктивний свiт впливає на людину не безпосередньо i автоматично, а через її психiчну дiяльнiсть; i тому поведiнка iндивiда визначається його внутрiшньою психiчною активнiстю, спонуканням до дiяльностi, в якостi яких виступають мотиви 13 . Мотив (вiд лат. movere — приводити в рух; франц. motif -спонукальна причина) зазвичай розглядається як складне психологiчне утворення, що спонукає до свiдомих конкретних вольових дiй чи утримання вiд них (бездiяльнiсть), зумовлених потребами, iнтересами i нахилами людини, i слугує для них обґрунтуванням. В одних випадках мотиви стосуються самої дiї, в iнших — наслiдкiв, що настали, збiгаючись при цьому з метою дiї. Визначення мотиву вiдповiдає на запитання: чому людина дiяла саме так, а не iнакше. Мотиви можуть бути (усвiдомленi iндивiдом або неусвiдомленi, але якщо вони спрямовують дiяльнiсть i реалiзуються в поведiнцi дiєздатної фiзичної особисуб’єкта права, поведiнка має контролюватися свiдомiстю. Залежно вiд наслiдкiв такої поведiнки вирiшується питання про юридичну вiдповiдальнiсть. Право, як стимул, вiдiграє роль одного з елементiв ситуацiї, яка разом з психологiчними процесами визначає дiї iндивiда. Включення права в механiзм мотивацiї поведiнки визначається не лише i не так страхом перед вiдповiдальнiстю або примусом з боку держави, як iнтересами особистостi, особливостями її характеру, правосвiдомiстю, правовою культурою.

2) Правова культура, за словами Г. К. Варданянца, повинна бути урiвноважена юридичною культурою громадянина. Однак можливi випадки, коли суб’єкт, що має високу юридичну культуру, наприклад, професiйний законодавець або адвокат, може мати вкрай низьку правову культуру i навпаки. У випадках з високою юридичною i низькою правовою культурою, що супроводжуються перевагою приватних iнтересiв над суспiльними, пiдвищується ризик зловживання правами; у протилежному випадку, коли рiвень правової культури високий порiвняно з майстернiстю володiння юридичними тонкощами, у разi, коли люди втрачають вiру у справедливiсть, наприклад, у перiод соцiальної кризи, виникає протилежна ситуацiя: вiдбувається пiдвищення рiвня правового нiгiлiзму 14 .

держави.

Не можна не погодитись з думкою видатного росiйського полiтико-правового мислителя першої половини XX ст., iсторика фiлософiї права І. О. Ільїна, який стверджував, що правосвiдомiсть може перебувати на належному рiвнi лише там, де 3)високий рiвень юридичної науки.

Живий контакт мiж юридичною наукою i свiдомiстю мас є другою умовою для розвитку правосвiдомостi. Людина мусить сприймати поняття позитивного права адекватно його змiсту. При цьому позитивне право сприймається як таке, що має об’єктивне значення. Об’єктивне значення права не слiд ототожнювати з його ефективнiстю. Значення права, на думку І. О. Ільїна, полягає у тому, що воно мiстить у собi певний правильний масштаб i правило поведiнки, яке зберiгає свою значимiсть навiть тодi, коли люди його не знають i не хочуть знати. У такому разi можна говорити про наявнiсть позитивної правосвiдомостi. Правосвiдомiсть перебуває на належному рiвнi, якщо люди визнають право. Визнання права полягає у тому, що людина, зрозумiвши його об’єктивний змiст i значення, добровiльно ставить собi за обов’язок дотримання його вимог(Категоричний iмператив Е. Канта).

59 стр., 29386 слов

Осуществление и защита гражданских прав (2)

... розпоряджається своїм будинком; кредитор за договіром займу може не тільки вимагати повернення боргу, але й зменшити його розмір, уступити право вимоги іншій особі та інше. При цьому ... належної реалізації, а й таких засобів, які б могли захистити людину від можливих посягань на її права. Тому у правовій системі кожної держави існують різноманітні юридичні ...

Людина усвiдомлює, що певнi вчинки їй забороненi, хоча в силу позитивного права вона може їх вчинити, але не повинна. Тим самим людина здiйснює своєрiдне духовне прийняття позитивного права. У разi, якщо вона пiдкоряється праву, але не визнає його, І. О. Ільїн говорив про правосвiдомiсть озлобленого раба, у якого вiдсутнє розумiння переконання у духовнiй цiнностi права 15 .

правосвiдомiсть правовий нiгiлiзм

Висновок

вiдносинам. Зловживання правом суттєво вiдрiзняється вiд правопорушення. Суб’єкт права може дотримуватись букви закону, але порушувати його дух. Для того, щоб зловживання правом стало явищем юридично значимим, воно повинно бути заборонено правовими нормами.. Ця проблема не може бути вирiшена лише в теоретичних дискусiях. Подолати зловживання правом, як i усунути причини деформацiї правосвiдомостi, можна лише шляхом вирiшення проблем, пов’язаних з виходом суспiльства з глибокої кризи: юридичних, полiтичних, економiчних, iдеологiчних, етичних та iн. Суспiльство мусить усвiдомити i реально оцiнити загрозу ,що створює зловживання правом. Неабияка роль у прискореннi цього процесу вiдводиться юридичнiй науцi, яка має знайти шляхи розв’язання взаємопов’язаних завдань розвитку свободи людини i змiцнення законностi у державi.