Історія розвитку екологічного права

Реферат

У науці екологічного права розвиток даної галузі прийнято ділити на три періоди: до1917г., Радянський період і сучасний.

Період до 1917 р

Соборне укладення 1649р. розглядало ловлю риби в чужому ставку, бобрів і видр як крадіжку майна і передбачало покарання у перший раз — биття кийками, у другій — батогом, в третій — відрізання вуха. Широко застосовувалася смертна кара.

З XVII ст., Коли з’явилася потреба в регулюванні не тільки добування об’єктів тваринного світу, а й їх збереження, стали регламентуватися способи видобутку і розміри видобуваються видів. Також було введено обмеження права власності на природні об’єкти та права користування ними в інтересах держави, а пізніше і третіх осіб. Так, Петро I забороняв своїми указами знищувати ліси вздовж річок, зручних для лісосплаву. Деякі особливо цінні ліси і дерева оголошувалися заповідними.

Якщо вимоги з природокористування і охорони об’єктів живої природи здійснювалися спочатку в рамках інституту права власності, то вимоги з охорони повітря, води і громадських місць від забруднення отримали розвиток в законодавстві, яке пізніше стало називатися санітарним.

Радянський період.

  • На початку 20-х рр. ХХ ст. був прийнятий ряд законів і директив Уряду, включаючи:
    • Земельний кодекс РРФСР 1922 р .;
    • Лісовий кодекс РРФСР 1923 р .;
    • декрет РНК РРФСР «Про надра землі» 1920 р .;
    • постанову ЦВК і РНК СРСР «Про основи організації рибного господарства Союзу РСР» 1924 р .;
    • декрет РНК РРФСР «Про полювання» 1920 р .;
    • декрет РНК РРФСР «Про охорону пам’яток природи, садів і парків» 1921 р .;
    • декрет РНК РРФСР «Про санітарну охорону осель» 1919 р. та ін

Проблема охорони природи від забруднення оцінювалася в цей період в основному як санітарна, а не екологічна. Тільки в 70-і рр. XX століття стосовно водам і в 80-і рр. стосовно до атмосферного повітря проблеми охорони навколишнього середовища від забруднення стали оцінюватися і регулюватися як екологічні.

  • Саме в цей період формується основний масив природоресурсного законодавства (1970-1982 рр.), В який увійшли:
    • Земельний кодекс РРФСР 1970 р .;
    • Водний кодекс РРФСР 1972 р .;
    • Кодекс РРФСР про надра 1976 р .;
    • Лісовий кодекс РРФСР 1978 р .;
    • Закон Української РСР «Про охорону атмосферного повітря» 1982 р .;
    • Закон Української РСР «Про охорону і використання тваринного світу» 1982 р

Основна увага в природно-ресурсного законодавство приділялася регулюванню використання земель, вод, лісів, інших природних ресурсів. За винятком Закону «Про охорону атмосферного повітря», відносини з охорони відповідного природного об’єкта від забруднення регулювалися фрагментарно. Це пояснюється частково тим, що в кінці 60-х — початку 70-х рр., Під час розробки та прийняття перерахованих законів, проблема охорони навколишнього середовища від забруднення в Росії не була достатньо усвідомлена вищими органами держави та КПРС, які, в принципі заперечували можливість існування при соціалізмі антагоністичних протиріч між суспільством і природою, а отже, і необхідність цілеспрямованої державної природоохоронної політики.

Правда, 27 жовтня 1960 був прийнятий Закон Української РСР «Про охорону природи в РРФСР», який містив статті з охорони земель, надр, вод, лісів та іншої рослинності, тваринного світу. Однак помітної ролі в регулюванні природокористування та охорони природи цей закон не зіграв. Він не містив ефективних природоохоронних заходів, механізму забезпечення їх виконання і не передбачав заходів юридичної відповідальності за порушення власних положень.

В системі джерел екологічного права в цей період переважали не закони, а підзаконні акти у вигляді постанов Уряду СРСР і РРФСР, відомчих правил та інструкцій.

Турбота про охорону природи і кращому використанні природних ресурсів була визнана на сесії Верховної Ради СРСР у вересні 1972 р однією з найважливіших державних завдань. При цьому заходи щодо подальшого посилення охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів доручалося розробити Уряду СРСР. Ці заходи згодом були передбачені не в законах, а в спільному Постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про посилення охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів» від 29 грудня 1972 г. Поруч із вимогами про розвиток екологічного нормування, моніторингу навколишнього середовища, з іншими заходами ця Постанова передбачив необхідність обов’язкового планування заходів з охорони природи і природокористування в системі державних планів соціального і економічного розвитку. План охорони природи, затверджений відповідним представницьким органом, ставав юридично обов’язковим.

1 грудня 1978 року було прийнято ще одне спільне Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР — «Про додаткові заходи щодо посилення охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів». З урахуванням ролі, яка відводилася планування як одного з головних інструментів регулювання суспільного розвитку, з метою його вдосконалення, Постанова передбачала нову форму предпланового документа — територіальну комплексну схему охорони природи.

В кінці 80-х рр. ЦК КПРС і Уряд СРСР зрозуміли, що основними причинами різкого погіршення стану навколишнього середовища в країні були слабке правове регулювання природокористування і охорони навколишнього середовища, недосконала організація державного управління в цій сфері, «залишковий» принцип фінансування природоохоронної діяльності, відсутність у підприємств економічних стимулів до раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища від забруднення. 7 січня 1988 року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли Постанову «Про корінну перебудову справи охорони природи в країні».

  • Серед директив, прийнятих цим Постановою, найбільш важливими є:
    • консолідація державного управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища шляхом освіти Державного комітету СРСР з охорони природи (на основі підрозділів природоресурсних міністерств і відомств, які дублювали один одного);
    • вдосконалення економічного механізму, що забезпечує ефективне використання та охорону природних багатств (насамперед шляхом регулювання плати за природні ресурси і забруднення навколишнього середовища);
    • підготовка проекту Закону СРСР «Про охорону природи».

В цьому ж році було прийнято рішення про загальну екологічну «паспортизації» підприємств промисловості і сільського господарства.

Унаслідок розпаду здійснити зазначені директиви в рамках Радянського Союзу не вдалося. Вважається, що основним загальним недоліком російського законодавства в соціалістичний період крім істотних прогалин була відсутність в ньому «працюючого» механізму забезпечення реалізації норм.

  • Сучасний період Росії. На сучасному етапі, початок якого збігається з початком 90-х рр., Екологічне право розвивається з урахуванням наступних факторів:
    • кризового стану навколишнього середовища в країні та громадських потреб у відновленні сприятливого навколишнього середовища;
    • дефектів, фрагментарності і пробельности існуючого екологічного законодавства;
    • переходу на ринкові відносини в економіці і, як наслідок, переміщення центру ваги з державного управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища на ринкові інструменти вирішення екологічних проблем;
    • перспектив створення правової і соціальної держави;
    • світового досвіду в регулюванні взаємовідносин суспільства і природи за допомогою внутрішнього і міжнародного екологічного права.

При цьому звертає на себе увагу пропоноване офіційними особами визначення державної екологічної політики Росії: «це діяльність спрямована на створення системи інститутів і здійснення заходів щодо забезпечення екологічної безпеки населення і збереження життєзабезпечуючих функцій біосфери. Державна екологічна політика повинна бути заснована на якихось принципах. З одного боку, на наукових екологічних принципах, а з іншого боку, на практиці державного управління, на практиці соціально-економічного розвитку Росії » 5 .

Таке визначення державної екологічної політики дозволило деяким депутатам Державної думи назвати її «антиекологічної», а вченим звернути увагу на небажання російських законодавців належним чином враховувати досвід світового співтовариства, зокрема норми міжнародного екологічного права.

  • Доказом останнього можуть бути такі принципи, що лежать в основі формування державної екологічної політики Росії:
    • принцип необхідності охорони навколишнього природного середовища як принцип політики;
    • принцип невиснажливого використання та відновлення природних ресурсів;
    • принцип обережності, з якого випливає обов’язковість екологічної експертизи;
    • принцип збереження біологічного різноманіття;
    • принцип незалежності державного контролю за природокористуванням;
    • принцип виховання екологічного світогляду.

Не вдаючись у зміст кожного з цих принципів і їх достатність, відзначимо їх очевидне розбіжність з тими спеціальними принципами, які існують в міжнародному екологічному праві 6 .


| Екологічне право як галузь права | Принципи екологічного права | право природокористування | Організація державного управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища | екологічне нормування | Оцінка впливу на навколишнє середовище і екологічна експертиза | Ліцензування природокористування і охорони навколишнього середовища | Економіко-правовий механізм охорони навколишнього середовища | Особливо охоронювані природні території |