Держава і право Стародавнього Єгипту

Реферат

Держава Стародавнього Єгипту географічно знаходилося на території древньої Північно-Східної Африки, пролягала в долині пониззя річки Ніл. Сучасний Єгипет розташовується на колишній території. Протягом майже 30 століть — з моменту його об’єднання приблизно в 3100 до н.е. до завоювання Олександром Македонським в 332 до н.е. — Стародавній Єгипет був видатною цивілізацією в середземноморському світі.

Піраміди, початковою ідеєю яких було психологічне придушення народних мас, додало величність Єгипту і ще довго зачаровувало археологів та істориків, створюючи простір для наукових досліджень, відкриттів і розробок.

Головними джерелами інформації про стародавньому Єгипті є пам’ятники, відновлені в місцях археологічних розкопок, об’єкти і експонати, покриті ієрогліфами і розшифровані сучасними вченими.

Картина зародження стародавнього єгипетського держави по красі і достатку творінь мистецтва незрівнянна ні з однією з країн давньосхідної цивілізації. Результати архітектурних споруд, багатство релігійних і виробничих традицій донині розбурхують уми прогресивної громадськості.

Щорічні розливи річки Ніл, сприяли розвитку сільськогосподарського виробництва Давнього Єгипту, це в свою чергу призвело до будівництва ранніх зрошувальних технологій і використання рабської праці військовополонених.

Розвиток поливного землеробства в долинах річок Нілу, Тигру і Євфрату послужило приводом гострого соціального розшарування і виникнення деспотичної державної влади.

У першій половині IV тисячоліття до нашої ери на чолі політичної еліти Стародавнього Єгипту знаходилися жерці-первосвященики, у другій половині IV століття виникає нова форма територіального утворення — «номи» — перші невеликі державні утворення, що виникли в результаті об’єднання сільських громад з метою ведення спільного іригаційного виробництва. Номи представляли собою об’єднання розрізнених територій в єдину цілісну державу.

? Хронологія розвитку держави і права Стародавнього Єгипту поділяється на наступні етапи:

  • Період Раннього царства (3100-2800 рр. До н.е.)
  • Період Стародавнього царства (2800-2280 рр.

До н.е.)

  • Перший період Середнього царства (2151 — 2055 рр до н.е.)
  • Середнє царство: час 12 династій (2055-1756 рр.

До н.е.)

  • Другий період Середнього царства (1786-1567 рр. До н.е.)
  • Період Нового царства (1575-1087 рр.

До н.е.)

В період раннього царства відбувається відкриття і вивчення природних ресурсів єгипетської держави, затверджується ідеологія богообраності фараона. Влада Фараона в Стародавньому Єгипті цього періоду ототожнюється з вселенської міццю і йому приписуються необмежені можливості. Найбільш ранні ієрогліфи так само датуються цим періодом.

В період Раннього царства (3100-2800 рр. До н.е.) стародавні єгиптяни проживали в невеликих селах і займалися сільським господарством. Посіви пшениці і ячменю формували економічну базу єгипетської держави. Щорічне повінь річки Ніл забезпечувало необхідну іригацію. Фермери сіяли пшеницю після того як вода відступала і збирали урожай до початку настання посухи, тим самим створюючи собі продовольство і засоби прожитку.

Хронологічний обчислення періоду Стародавнього царства (2800-2280 рр. До н.е.) починається з часів правління третьої династії фараонів. Саме в цей період була зведена піраміда Хеопса, визнана в подальшому одним з Семи чудес світу.

Це час іменується Золотим століттям третьої і четвертої династій стародавнього Єгипту з таких підстав:

  • Остаточно утвердилася необмежена влада фараона;
  • Сформований стабільний централізований апарат управління;
  • Перед правителями і державою були відсутні будь-які зовнішні загрози;
  • Успішні завойовницькі кампанії проти Нубії і Лівії забезпечили давньоєгипетському державі значне економічне процвітання.

Однак протягом правління наступних п’ятої та шостої династій багатство держави постійно вичерпувалося, частково через величезні витрат на будівництво пірамід. Цей фактор значно похитнув необмежену владу фараона перед обличчям зростаючого впливового дворянства і духовенства. Після смерті фараона шостої династії Пепі II, який правив протягом 94 років, період Стародавнього царства занепав.

Правителів сьомий і восьмий династій чекала така ж доля, яка спіткала їх попередників. У першій половині Середнього царства кермо влади в державі поспішно передавалися від фараона до фараона, що призвело до повного розпаду централізованої влади і громадянської війни між провінційними губернаторами. Виниклий хаос в країні збільшувався голодом і хворобами. Даний конфлікт призвів до поділу Єгипту на дві держави, возз’єднання якого було здійснено лише в 2055 до н.е. і поклав початок 11-ої династії фараонів.

Стародавній Єгипет періоду Середнього царства (2055-1756 рр. До н.е.) значно відрізнявся від попередніх часів. Це епоха 12-ти династій. У цю пору проводилася староєгипетськими владою агресивна зовнішня політика, відбувалася колонізація сусідній Нубії, були збудовані дипломатичні і торгові відносини з Сирією, Палестиною і іншими країнами, робилися спроби будівництва військових фортець і розвитку добувної промисловості. Пік розквіту Середнього царства Стародавнього Єгипту доводиться на 1842-1797 до н.е., занепад на 1798-1786 рр. до н.е.

Другий етап Середнього царства (1786-1567 рр. До н.е.) характеризується правлінням двох конкуруючих династій (13-ої і 14-ої)

Період Нового царства в історії держави і права Стародавнього Єгипту іменується період розквіту і процвітання. Єгипет перетворюється в першу в історії людства світову імперію, величезну мішанину держава, створене шляхом завоювання сусідських народів. До складу Єгипту Нового царства увійшли Нубія, Лівія, Палестина, Сирія і інші багаті природними ресурсами регіони, однак, в кінці Нового царства Єгипет занепадає і стає здобиччю завойовників, спочатку персів, потім римлян, які включили його до складу Римської імперії в 36 г . до н.е.

В період Раннього царства Давній Єгипет володів невеликими землями і слаборозвиненим виробництвом, до кінця свого існування, в результаті регулярних загарбницьких воєн Стародавній Єгипет перетворився у велику імперію, в складі якої знаходилися Палестина, Нубія, Лівія та інші сусідні держави. Через постійні переможних завойовницьких воєн основну частину населення Єгипту становили різноманітні племена, згодом претендували на самовизначення. В наслідок цього чинника зіграв вирішальну роль в ослабленні Стародавнього Єгипту і його загибелі.

Суспільно-політичний лад.

Особливістю соціальної структури Стародавнього Єгипту була відсутність гострого соціального поділу на класи. Навіть простолюдин за віддану службу фараона міг зайняти високу посаду в державному апараті або отримати придворний титул. Існували соціальні колективи, які ділилися на соціальні категорії за такими критеріями:

матеріальний добробут

уровень знатності

род діяльності

В цілому соціальна структура давньоєгипетського суспільства поділялась на дві групи:

? вільні люди

? невільні люди

До вільних людей ставилися:

1) Цар і його родичі

2) Багаті і знатні єгиптяни

3) Вища жрецтво — «раби Бога» (хонто)

4) Нижче жрецтво — «жерці-чістітелі» (уеби)

5) Чиновники (візир, начальник переписувачів, контролери, помічники)

6) Воїни

7) Хлібороби

8) Ремісники

9) Торговці

10) Пастухи і ін.

Вільні єгиптяни ділилися на багатих і бідних («немху», «Мерет», «простолюдин»).

Невільні єгиптяни іменувалися «слуги царя». За правовим статусом до них ставилися всі особи, з різних причин втратили особисту свободу:

1) Раби (військовий полон, боргове рабство, кримінальну рабство)

2) Прислуга

3) Працівники, які виконували певний обсяг робіт під наглядом наглядачів.

Кожен вільний громадянин був зобов’язаний платити в державну скарбницю податі у вигляді натуральних продуктів сільського господарства і ремесла (пшениця, тканину, зерно, худобу).

Для систематизації економічного становища суспільства і визначення їх роду діяльності регулярно проводилася перепис населення.

Кількість рабів у Стародавньому Єгипті завжди було значно менше кількості вільних громадян. Для будівництва дамб, гребель і рудників застосовувалася праця палацових і храмових рабів. Більш заможні громадяни і правляча верхівка могли мати приватних рабів.

Категорія залежних громадян — «слуги царя» виконували різні види робіт, мали особисте майно і отримували винагороду з державної скарбниці або царських складів. Однак, до цього дня немає однозначного пояснення їх походження.

Суспільний лад Стародавнього Єгипту характеризується пануванням в економіці царсько-храмового господарства і гнучкістю соціальної структури.

Державний лад.

обожнювання влади фараона

об’єднання трьох гілок влади в руках монарха

поєднання світської і духовної влади в руках монарха

абсолютне право монарха на всі засоби виробництва

необмеженість влади монарха

наявність гігантського чиновницького апарату.

Цар в Стародавньому Єгипті носив титул «фараон», «верховний владика», «величність», «цар Верхнього і Нижнього Єгипту», «государ-князь».

Влада фараона здійснювалася за допомогою центрального і місцевого бюрократичного апарату.

Структура державної влади розташовувалася в наступній ієрархії:

1) Цар

2) Візир — «джати»

3) Глави відомств (військового, фінансового, громадських робіт)

4) Писарі

5) Правителі номів

6) Жителі номів

Візир був вищим сановником, градоначальником столиці, завідував канцелярією царя, щодня вислуховував донесення і повідомляв про них царю, здійснював судові функції і керував військом.

Наступним важливим ланкою державного апарату були відомства. Самим владним було військове відомство, поповнювати державну казну за рахунок завойовницьких походів. Фінансове відомство вело облік багатства і природних ресурсів, відомство громадських робіт будувало іригаційні системи, палаци, піраміди. Писарі виконували контроль за якістю виконання робіт. На чолі адміністративно-територіальних одиниць (номів) стояли правителі, в підпорядкуванні яких знаходилися нижчестоящі чиновники. Жителі номів мали сплачувати податки і беззаперечно виконувати різні роботи.

Право. До нас не дійшли правові пам’ятники Стародавнього Єгипту, тому судити про способи правового регулювання можна тільки по настінним написам гробниць і по роздробленим грамотам фараонів.

Інститутами громадянського права визнавалися:

особи

речі

зобов’язання

договори

Учасники цивільних правовідносин:

? фізичні особи:

~ візир

~ суддя

~ писар

~ чиновник

~ жрець

~ воїн

~ торговець

~ ремісник

? юридичні особи:

~ храми

~ номи

Жінки зізнавалися суб’єктами цивільних правовідносин нарівні з чоловіками. Неможливо визначити вік настання дієздатності в Стародавньому Єгипті, обсяг прав і обов’язків громадян визначався відповідно до їх фізичним станом і підлогою.

Предметами власності визнавалися:

будинок

земля

човен

зерно

інструменти

раби

худобу

птах

риба

гроші і т.п.

Приватна власність купувалася в такий спосіб:

¤ спадкування

¤ дарування

¤ заповіт

¤ договір

¤ військова видобуток

Договори укладалися в письмовій формі в присутності великої кількості свідків, для вираження згоди сторони договору вимовляли клятву.

У законодавстві відсутнє розмежування цивільних і кримінальних правопорушень.

У кримінальному праві Стародавнього Єгипту не було поняття злочину. Під злочином розумілося будь-яка дія або бездіяльність, що спричинило порушення норми права:

вбивство

несплата податку або боргу

загроза державній безпеці

Особливо небезпечні злочини каралися смертю, до них ставилися:

государственние злочину:

¤ державна зрада

¤ повстання

¤ заколот

¤ бунт

¤ надання притулку ворогам

посадові злочини:

¤ злочинне діяння або бездіяльність посадової особи

¤ порушення вказівки царя

¤ неправомірну відмову судді в розгляді скарги

¤ порушення закону при розгляді справи

преступленія проти особистості:

¤ вбивство

¤ нанесення тілесних ушкоджень

¤ образу

¤ розбій

¤ грабіж

¤ крадіжка

¤ пошкодження чужого майна

Склад злочину складався з трьох елементів:

1) Суб’єкт (стать, посаду, майнове, соціальне становище)

2) Об’єкт (особи, предмети, речі)

3) Об’єктивна сторона (дія, бездіяльність, спосіб здійснення і наслідки злочину)

У Стародавньому Єгипті суб’єктивна сторона (внутрішнє психічне ставлення особи до вчиненого небезпечного діяння) в якості елемента складу злочину не розглядалася.

При визначенні міри покарання застосовувався принцип множинності покарань, коли одній особі за один і той же злочин одночасно застосовувалося кілька видів покарань (наприклад, відсторонення від посади, конфіскація майна і взяття під варту).

Рішення суду виносилося на підставі звичаїв, традицій, судової практики та указів царя. Головною метою покарання було не виправлення злочинця, а залякування.

Покарання поділялися на такі види:

¤ смертна кара

¤ побиття

¤ нанесення рваних ран

¤ відсторонення від посади

¤ передача обвинуваченого в хлібороби

¤ ув’язнення в каменоломні

¤ взяття під варту (застосовувалося вкрай рідко).

Порушення цивільної або кримінальної справи здійснювалося на підставі скарги, судовий процес складався з декількох стадій:

1) Виступ позивача

2) Виступ відповідача

3) Показання свідків

4) Винесення вироку

| Держава і право Стародавнього Вавилона


| Хаммурапі | Держава і право Стародавньої Індії | Яким буде рішення «джати»? | Рішення завдання. | Самостійно вирішите наступні завдання-казуси по праву Стародавнього Вавилона, керуючись Законами царя Хаммурапі | Держава і право Стародавньої Греції | Держава і право Стародавнього Риму | Самостійно вирішите наступні завдання-казуси по темі | Ранньофеодальні держави і право |