Реферат держава і право стародавньої греції

Реферат
  • ..

Подобный материал:

  • , 893.17kb.
  • , 57.99kb.
  • , 187.36kb.
  • , 77.62kb.
  • , 771.2kb.
  • , 214.43kb.
  • , 123.21kb.
  • , 50.94kb.
  • , 526.95kb.
  • , 531.84kb.

ТЕМА 6. Держава і право Стародавньої Греції

1. Характерні риси держави і права античного світу

2. Розклад родоплемінних відносин і зародження держави в Афінах. Реформи Тезея.

3. Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу.

4 Реформи Ефіальта і Перікла. Криза рабовласницької демократії та падіння держави..

5. Правове становище населення. Рабовласницька демократія в Афінах.

6. Державний лад,

7. Джерела права.

1. Характерні риси держави і права античного світу

1. Швидкий темп розпаду первіснообщинного ладу, якому сприяло природно-географічні фактори. Греція, наприклад, представляла собою гірську країну, де не було земель, що вимагали іригаційних та інших громадських робіт. Тому в античному світі не могла зберігатись сільська община східного типу. Навпаки, тут великого розвитку набули металообробка та ремесло.

  1. Розвиток приватновласницьких відносин, приватної власності на засоби виробництва і рабів та ринкового господарства . Це зумовлювалось високим рівнем розвитком ремесла, торгівлі, товарного обміну та зовнішньоекономічних відносин.
  2. Рабство набуло класичного характеру, оскільки склало основу виробництва (раби виробляли всі матеріальні блага).

    Цьому сприяла рання ліквідація боргового рабства, раби в основному формувались із чужинців. Саме в античному суспільстві раб розглядався як річ, як об’єкт права.

  3. За формою перші античні держави були полісами . Поліси або міста-держави представляли собою об’єднання декількох сільських общин навколо міського центру. Це було зумовлено рядом причин. По-перше, держави виникли в результаті розпад невеликих родоплемінних общин. По-друге, природньо-географічні умови (гірські хребти, затоки) були істотною перешкодою на шляху політичного об’єднання країни і робили неможливим здійснення централізованого управління.
  4. Монархії родового ладу були замінені республіканським устроєм , який проявився у найрізноманітніших своїх формах – аристократія, демократія, олігархія, плутократія і т.п. Але антична демократія досягла своєї вершини у Стародавній Греції.
  5. З часом полісна система відмирає (у II ст. до н.е. припиняє своє існування давньогрецька державність), оскільки стає неспроможною справитись повстаннями рабів і забезпечити внутрішню громадську єдність.
  6. Право звільнено від релігійно-міфологіної оболонки, що було зумовлено; утвердженням полісної системи та активізацією, у зв’язку з цим, правотворчої діяльності.

  7. На зміну звичаям приходить закон , який має світський характер і виражений у письмовій формі. Визнання законодавства, а не звичаю як основної формі правотворчості (у Греції) або як одного із джерел права (у Римі) сприяє кодифікації правових звичаїв, що склались ще в архаїчне епоху.
  8. Розроблено процедуру прийняття законів.
  1. Розклад родоплемінних відносин і зародження держави в Афінах. Реформи Тезея.

Стародавня Греція (Еллада) займала територію Балканського півострова, островів Егейського моря. 1 Ранній етап історії Стародавньої Греції носить назву егейський. Наприкінці III—II тисячоліття до н. е. перші держави виникають у басейні — на острові Крит і півострові Пелопонес (місто Мікени).

Це були держави монархічного типу із розгалуженим бюрократичним апаратом, сильними общинами. Вони були подібними до давньосхідних деспотій . Наприкінці III — початку II тисячоліття до н. е. наймогутнішим було Критське царство , що займало винятково вигідне географічне положення, володіло сильним флотом. Крит втратив своє пануюче положення в середині II тисячоліття до н. е. Після цього центром ранньогрецької цивілізації стало місто Мікени , населене греками-ахейцями . Приблизно в XII столітті до н. е. греки-ахейці були витіснені племенами греків-дорійців , що переселилися з півночі Балканського півострова . Історія Стародавньої Греції після дорійського вторгнення як би починається заново. У результаті цього на всій території Греції знову встановлюються первіснообщинні відносини, після розкладу яких в історії Греції розпочинається новий етап: формування і розквіт полісів, рабовласницьких відносин класичного типу.

Полісний етап історії Стародавньої Греції поділяється на три періоди:

1. Гомерівський період (XІ–ІX ст. до н.е.) – характеризується пануванням родоплемінних відносин, які починають розпадатись на кінець даного періоду.

2. Архаїчний період (VІІІ – VІ ст. до н.е.) – відбувається формування класового суспільства і держави у формі полісів.

3. Класичний період (V – ІV ст. до н.е.) – характеризується розквітом стародавньогрецького рабовласницького суспільства, полісного ладу.

Гомерівська Греція.

Отже, в ХІ-ІХ ст. до н.е. греки жили ще на стадії первіснообщин­ного ладу. Населення поділялося на роди , декілька родів об’єднували­ся у фратрію, а декілька фратрій — у плем’я, так звану філу . Членів філ пов’язували спільність походження, ведення господарства, спільність релігійного культу (власне опікунське божество та осередок його куль­ту).

Людина, котра не належала до якогось роду, була поза суспільством, вона ніким і нічим не захищалась.

базилевс (rex)

На межі ІX – VІІІ ст. до н.е. в історичному розвитку Стародавньої Греції відбулися законні зміни : родовий лад перетворюється на рабовласницький. Йде процес розвитку приватної власності. Багато простих землеробів позбавляються своїх ділянок, які зосереджуються в руках родової знаті. Формується велике землеволодіння. Розвиток ремісничого виробництва і торгівлі ще більш прискорював процеси соціально-правової нерівності. Стародавні форми об’єднання родів – філи і фратрії – ще деякий час продовжують зберігати своє значення, але скоро поступаються місцем новим формам поділу, що базувались на майнових і територіальних ознаках. Так, на базі родових і сільських общин виникли нові соціально-політичні організації, що одержали назву полісів.

В історії Стародавньої Греції важливу роль відіграли два поліси: Афіни і Спарта.

Виникнення Афінської держави легенда пов’язує з іменем грецького героя Тезея (УІІ ст. до н.е.)

Афінська держава виникла у південно-східній частині Балканського півострова, так званій Аттіці. Серед полісів Аттіки на перше місце не­забаром виходять Афіни, де, як і в інших грецьких общинах, діяла рада старійшин, базилевс, Народні збори. У Х-ІХ ст. до н.е. тут розгорнулася гостра боротьба між родовою аристократією і демосом.

об’єднання чотирьох племен (філ) з центром в Афінах

(евпатридів),

Наступним кроком до утворення держави було обмеження влади базилевса і введення нової посади архонта. Спочатку архонти вибирались довічно, потім – на 10 років, а з 683 р. до н.е. щороку обирались 9 архонтів. Один з них – перший архонт-епонім , іменем якого називався рік, очолював колегію, мав повноваження щодо нагляду за внутрішнім управлінням і судові повноваження щодо сімейних справ. Базилевс, який став другим архонтом , виконував жрецькі функції, а також суд у релігійних справах. Третій архонт – полемарх – здійснював командування військом і відав зовнішніми справами. Інші шість архонтів – фесмофети – були охоронцями законів та очолювали розгляд судових справ. Діяльність архонтів контролювалася ареопагом, який у VІІІ ст. до н.е. замінив Раду старійшин. В ареопазі засідали діючі і відставні архонти, які приймали рішення з військових, жрецьких і судових справ.

Уся Аттика була розбита на територіальні округи ( наукрії ) (48 – по 12 на кожне плем’я).

Громадяни кожної наукрії були зобов’язані спорядити корабель з екіпажем і виставити двох вершників у повному військовому спорядженні . На чолі наукрії стояв притан.

Отже, з’явився поділ населення за територіальною ознакою, а також виник новий орган влади (ареопаг), що не був пов’язаний із родоплемінною організацією. У 621 р. до н. е. в Афінах з’являється писане право. Це були закони Драконта. Таким чином, Афіни були найбільш класичною формою: тут держава виникає безпосередньо і переважно із класових протиріч, які розвинулись у середині родового суспільства.

3. Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу.

У 594 р. до н.е. Солона було обрано архонтом. Спираючись на народні збори, він провів ряд важливих реформ: почав з «сисахвії » — скидання тягаря, тобто ліквідації боргового рабства, ліквідовувались всі борги афінян, продані в рабство афіняни підлягали викупу і могли повернутися додому. Надалі рабами могли бути лише іноземці. В рамках економічних реформ, щоб «витягнути» країну з кризи Солон прийняв ряд законів. Зокрема, закони про сиріт-спадкоємців, дуже важливий закон про свободу заповітів, усі види майна, у тому числі і земельні ділянки, можна було продавати, заставляти, ділити між спадкоємцями. Він обмежив придбання землі (щоб перешкодити скупченню її в деяких руках), регулював відносини сусідів по землеволодінню (напр., заборонив затінювати посадками на межі землю сусіда), користування джерелами води, установив деякі правила, що стосуються торгівлі (заборонив вивіз з Аттики сільськогосподарських продуктів, крім олії), ввів нову систему вагів і мір, а також почав карбування монети, що успішно конкурувала з монетою інших грецьких держав, дозволив свободу зібрань для релігійних, торговельних і інших цілей, приймав міри проти розкоші (і зокрема проти розкоші жінок).

Інші економічні реформи заохочували розведення в Аттиці оливи, а також стимулювали виробництво і торгівлю в Афінах (для чого іноземним ремісникам надавалося афінське громадянство).

менше 500 медимнів

Солона вважають батьком афінської демократії. Однак одразу усунути всі соціальні суперечності в афінській державі Солон не міг. Євпатриди були незадоволені послабленням своїх політичних позицій і хотіли реваншу. Селянам, колишнім боржникам, які повернулися до Аттики, не повернули їх земельні ділянки, і вони поповнили лави незадоволеного засиллям євпатридів демоса. “Солон, – як пише Плутарх, – розчарував заможних тим, що ліквідував боргові зобов’язання, а бідних тим, що не провів переділ землі, як вони сподівались, і не зрівняв усіх за способом життя”. Намагаючись зберегти реформи, Солон вирішив зректися своєї посади, всіх повноважень, і, взявши з громадян обіцянку не змінюва­ти реформ, зберігати їхню дію і перевірити її часом до його повернен­ня, на десять років покинув Афіни.

реформи Клісфен

Рада чотирьохсот була замінена на раду п’ятисот ( по 50 чоловік від кожної філи).

При Клісфені були також розширені ряди афінських громадян шляхом надання багатьом метекам громадянських прав. Була створена колегія десяти стратегів (по 1 від кожної філи).

Головно це були військові вожді, але не тільки — вони мали також важ­ливі адміністративно-політичні повноваження.

остракізм (суд черепків

Отже, реформи Клісфена, завдавши остаточного удару пережитім родоплемінного устрою, завершили так звану епоху політичних еволюцій і формування афінської державності.

Реформи Ефіальта і Перікла.

Ефіальта і Перікла.

Дбаючи про розвиток науки і мистецтва, просвіти, Перікл сприяв їхньому розвиткові. Для найбідніших громадян він увів оплату так зва­бних театральних грошей, щоб усі могли відвідувати театри.

Але у V ст. до н.е. Афіни вступили у смугу кризи. Переживаючи внутрішні суперечки розпочинається боротьба Афін зі Спартою та ін. грецькими державами так званого Пелопонеського союзу, який очолювала Спарта. У цій боротьбі перемогла Спарта. У 340 р. до н.е. Афіни разом зі всією Грецією були включені Олександром Македонським до Македонської імперії. У ІІ ст. до н.е. Афіни і вся Греція перетворилися в провінцію Римської держави.

  1. Правове становище населення.

вільних і рабів.

Громадянська рівноправність включала сукупність певних прав і обов’язків. богів. Сукупність громадянських прав складала честь громадянина.

Значну частину населення складали метеки . Це були вихідці з інших общин, які проживали в Афінах. Вони були особисто вільними, але політичними правами не користувались (брати участь у народних зборах, займати державні посади) і були обмежені в економічних (їм заборонялось володіти землею на території Аттики, мати власні будинки, крім того, вони сплачували особливий податок).

Шлюби між метеками і громадянами Афін заборонялись. Кожен метек повинен був, однак, вибрати собі з-посеред громадян опікуна-простата. Цей опі­кун був посередником між метеком і властями, захищав інтереси мете­ка (можливо, й за оплату).

Жінки в Афінах не мали ні політичних, ні громадянських прав.

Найнижчою верствою населення були раби. Характерною ознакою рабського стану з юридичного погляду було абсолютне безправ’я. Рабів взагалі не вважали за людей, тому рабо­власник міг вільно розпоряджатися рабом, який йому належав.

Головним джерелом рабства були війни з негрецькими державами і племенами (варварами).

Крім того, джерелами рабства були купівля рабів за кордоном, на­родження дітей від батьків-рабів, віддача у рабство за злочини та інші правопорушення, а до реформ Солона — за борги (після реформ Солона рабами в Афінах могли бути тільки іноземці).

Розрізнялися раби державні та приватні.

6. Державний устрій.

державного правління

Народні збори.

Компетенцію Народних зборів не було чітко визначено. Вони, як уже зазначалось, могли розглядати будь-які питання, що стосувалися як внутрішнього життя, так і зовнішньої політики Афін, як загально­державних, суспільних справ, так і справ окремих громадян. Народні збо­ри передусім були законодавчим органом, а також найвищою інстан­цією у сфері політичній, адміністративній і судовій. Вони ж обирали всіх службових осіб. Народні збори розглядали також питання про війну чи мир, фінансові питання (накладання податків, встановлення зборів, мит), питання заборони чи дозволу ввозити чи вивозити певні товари, культові справи, обрання державних урядовців, а у військовий період — військового командування. У будь-який час вони могли зажадати від урядовців звітувати про свою діяльність, притягати їх до відповідальності та віддавати до суду.

Народні збори виступали і як найвища судова інстанція. Вони роз­глядали справи про антидержавні злочини (зрада, перехід на бік воро­га, видача державної таємниці, спроба повалити існуючий лад, бунт) і будь-які інші справи, розслідуючи їх від початку і до кінця, або тільки в принципі висловлювали думку стосовно винного з тим, щоб деталь­ніше цю справу розглянув суд. Такий засіб розгляду справи переважно застосовували у тих випадках, коли виникало побоювання, що суд може виправдати впливових, знатних громадян, незважаючи на їх очевидну вину.

Народні збори розглядали скарги громадян з приводу хабарницт­ва, зловживань державних урядовців владою, на зловмисних доно­щиків («добросовісні» донощики одержували половину майна засуд­жених ворогів держави).

В Афінах навіть були спеціальні люди, які порушували звинувачення проти недобросовісних урядовців і політич­них діячів —- сикофанти.

У Народних зборах, як уже згадувалось, проводився і остракізм.

Прийняття законів

На будь-якій стадії проходження законопроекту проти нього міг виступити кожен громадя­нин, заявивши під присягою, що впродовж року порушить проти ініціатора законопроекту судову справу. Дальше проходження законо­проекту чи його дія, призупинялись. Справу передавали в геліею, де її розглядали під головуванням шести архонтів — фесмофетів. Ініціатор проекту відсто­ював його доцільність і корисність, а скаржник, навпаки, доводив його шкідливість для суспільства, антидемократичний чи навіть антидержав­ний характер. Якщо вигравав справу скаржник, то ініціатора законо­проекту карали штрафом чи чимось іншим, а в особливо серйозних випадках він навіть міг бути засуджений до страти. Законопроект вва­жався скасованим. Той, хто тричі був засуджений на підставі такої процедури, надалі позбавлявся права вносити на Народних зборах за­конопроекти. І навпаки, коли справу програвав скаржник, то він втра­чав велику грошову заставу (1 тис. драхм), яку мусив внести, складаю­чи.

Рада 500—буле

Після закінчення строку повноважень кожен булевт складав звіт про свою роботу. Під час діяльності Ради будь-який громадянин міг оскар­жити дії булевтів до Народних зборів.

Засідання Ради відбувалися щоденно, крім святкових і траурних пнів.

Оскільки Рада була чисельним ор­ганом виникла необхідність поділити Раду на 10 колегій по 50 осіб у кожній. Кожна колегія управляла краї­ною місяць (рік мав 10 місяців), а який саме — вирішували за жеребом. Час урядування називався пританією, а члени цієї колегії — пританами.

Компетенція

Раді належали широкі повноваження у сфері фінансового управ­ління. Вона визначала джерела державних прибутків, статті витрат, віда­ла всіма надходженнями в державну скарбницю, стягувала державні борги, здійснювала продаж конфіскованого майна, розподіляла допо­могу між малозабезпеченими громадянами. Рада визначала розмір внесків у загальну скарбницю афінських союзників — членів Морсь­кого союзу, укладала різні угоди, давала на відкуп державні прибутки, відала випуском грошей. Під загальним керівництвом і наглядом Ради перебували військо і всі військові справи.

Рада контролювала діяльність усіх органів адміністрації та службових осіб, могла порушити справу про притягнення їх до відпо­відальності. Рада відала дипломатичними зносинами з іншими держа­вами: приймала чужі й виряджала свої посольства, вела переговори, укладала міжнародні угоди, заслуховувала звіти афінських послів про виконання ними доручених справ та ін. Раді належала також судова влада.

Виборні службові особи. Колегії архонтів і стратегів, інші службовці.

Всі посадові особи, крім архонтів, обиралися за жеребом. Після обрання проходили спеціальну перевірку. Перевіряли його громадянство, вік, відсутність боргових зобов’язань, ообливо перед державою, відношення до військової служби і ін.

До загальних ознак афінських урядовців належали: 1) безоплатність (до реформ Перікла); 2) колегіальність; 3) виборність; 4) підзвітність; 5) короткотерміновість.

Колегія архонтів

Вони мали обов’язок щороку здійснювати перегляд усього діючо­го законодавства стосовно його доцільності й ефективності та подава­ти Народним зборам пропозиції про необхідність прийняття нових законодавчих актів, уточнення чи зміни старих, усунення в них супе­речностей, вад, здійснювали судочинство тощо.

Колегія стратегів., Геліея, або суд присяжних.

Ареопаг контролював роботу службових осіб, діяльність Народних зборів, затверджував їхні рішення, мав судові й релігійні функції. Після реформ Ефіальта (462 р. до н.е.) ареопаг втратив політичне значення і став органом майже вик­лючно судовим, частково — релігійним. До його складу входили діючі архонти й усі колишні, які успішно пройшли докимасію (перевірку).

Члени ареопагу були обрані пожиттєво, вони щорічно звітували про свою діяльність. Крім розгляду судових справ, ареопаг доглядав священні місця, святині, стежив за мораллю, додер­жанням звичаїв. Народні збори іноді доручали ареопагові проводити розслідування антидержавних злочинів, про результати якого треба було доповісти на зборах, після чого справа поступала на розгляд геліеї.

Судова система.

Ареопаг. До його компетенції після реформ Ефіальта належали справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, підпал і отруєння незалежно від того, закінчилися вони смертю людини чи ні (з мотивів, що могли закінчитися смертю).

Справа підлягала компетенції ареопагу тільки у тому випадку, коли потерпілою стороною був повноправний афінський громадянин.

Суд ефетів. Складався з 51 особи, по п’ять від філи, і головуючого. Обирали ефетів на Народних зборах громадян, яким минуло 50 років. Компетенція : 1) вбивство з необережності; намовляння до вбивства або співучасть у ньому; вбивство негромадянина; 2) справи про вбив­ство, дозволене законом (при самообороні; вбивство злодія, спійма­ного на гарячому, коханця дружини та ін.); 3) справи громадян, засуд­жених на вигнання за ненавмисне вбивство, але котрі знову вчинили вбивство. У цьому випадку злочинця, який не мав права вступати на територію Афін, саджали біля берега моря у човен, а судді були на бе­резі; 4) справи про вбивство, коли злочинець не встановлений або якщо воно спричинено твариною чи предметом (упав камінь).

Геліея — найвищий судовий орган держави — діяла як перша і друга інстанції. Як перша судова інстанція вона розглядала найважливіші публічні та приватні справи. До публічних належали антидержавні — зрада, перехід на бік ворога, видання державної таємниці, завдання шкоди суспільству, державі та ін.; службові злочини і проступки. При­ватні справи розглядали за приватними скаргами. Згодом приватні справи з компетенції геліеї вилучили і передали іншим судам.

Колегія одинадця, Колегія тридцяти

7. Джерела права, Джерела права

Афінська політія

промовців-ораторів

Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай.

У 621 р. до н.е. в Афінах архонт Драконт уперше видав системати­зовані писані закони .

Закони Драконта до нас не дійшли, хіба що окремі їх фрагменти. Вони славились своєю суворістю. Майже всім іншим злочинцям загрожувала смертна кара, наприклад, за крадіжку овочів, плодів, предметів вжитку, навіть за лінощі та небажання працювати. Поряд зі смертною карою закони передбачали й тілесні покарання, штрафи, безчестя та ін. Було встановлено різницю між навмисним і ви­падковим убивством. Якщо трапилось випадкове вбивство, то винний міг уникнути покарання — він міг піти у вигнання або відкупитись у рідних убитого.

З V ст. до н.е. основним джерелом права в Афінах стали закони. Їх приймали тільки Народні збори і вони містили загальні, обов’язкові для всіх правила поведінки, діяльності.