Магдебурзьке право в Україні

Реферат

Зародження самоврядування в період Київської Русі

У IX — середині XIII століття, тобто приблизно протягом 450 років , на території України існувала могутня держава Київська Русь, яка , на думку українського історика Михайла Грушевського, була давньоукраїнською державою. За своїм соціально-політичним та економічним устроєм це була ранньофеодальна держава з відповідним порядком організації та здійснення державної влади , тобто відповідною формою держави . Оскільки в Київській Русі панівною верствою була родовита знать, так звані “луччі” люди — князі, бояри, то очевидно, що тут був аристократичний державний політичний режим, хоча з елементами військової демократії , оскільки в управлінні вагому роль відігравала військова дружина.

Однак феодальна аристократична верхівка була невеликою верствою населення. Основну ж масу Київсько-Руської держави становила так звана земська людність, громада в широкому розумінні цього слова — міщани та вільні селяни-смерди, роль яких у суспільстві була значною. Тому в політичному режимі Київської держави були елементи демократії в особі народних зборів (віче).

Отже, можна зробити висновок, що в Київській Русі був аристократично-демократичний режим, який на певних етапах історичного розвитку посилювався то в сторону аристократії , то в сторону демократії .

Таким чином, в основі державного управління Київської Русі лежала соціальна структура феодального суспільства і органи державної влади діяли в інтересах панівних верств суспільства — феодалів .

На пізніших етапах, залежно від авторитету й сили князя , його влада могла бути більш або менш обмеженою певними органами державної влади . Тому складається нова структура органів державного управління (див. рис.13).

боярська дума (рада)

Спочатку дума складалась із представників княжої дружини, яка допомага ла князеві управляти державою. Потім до ради увійшли “луччі” люди з визначних боярських родів . Але жодних постанов, які б визначали , хто повинен належати до ради , не було. В основному це вирішувалося місцем особи в громаді та волею князя . Проте боярська дума не стала постійним дорадчим органом, хоч князі розуміли , що ігнорування ради може призвести до кризи в суспільстві, що не раз і траплялось. Хоч князі Київської Русі сприймали всю Руську землю як своєрідну свою власність, однак вони мусили зважати на думку громади , що була представлена народними зборами (вічем ).

14 стр., 6693 слов

Право Київської Русі

... вони тим самим надавали їм статусу джерела права. Важливим джерелом права Київської Русі були міжнародні договори князів із чужоземними державами. ... їх на феодально залежних. Головною формою експлуатації на Русі була продуктова рента, а не відробітки, як у феодальних ... розпочалось зі створення міст - опорних пунктів центральної влади у племінних князівствах. Він також намагався систематизувати стягнення ...

Віче , як орган суверенної державної влади , виникло раніше від княжої влади , в часи родово-племінного ладу. Воно було всенародною радою, в якій брали участь не тільки бояри , а й усе доросле вільне населення.

Інколи керівну роль у віче відігравали навіть соціальні низи,але частіше на прийняття рішень на ньому впливали визначні бояри або міщани, які використовували народне зібрання у своїх інтересах. Постійного складу віче не мало, сходилися на нього люди , які були поблизу, тому збиралося воно переважно на заклик випадкових провідників . Проте у виняткових випадках віче скликалося за наказом князя , коли виникала потреба в підтримці з боку народних мас або щоб повідомити народ про важливу новину.

Упорядкованого голосування на віче не було: свою думку учасники висловлювали окриками. Вирішувало віче різноманітні справи : обирало нового князя , укладало з князем угоду (ряд), схвалювало рішення князя , зокрема про воєнний похід , висловлювало думку щодо управління, суду тощо. Із зміцненням князівської влади наприкінці Х — у першій половині ХI ст . віче занепало, але відновилось у другій половині XI ст ., коли почалася боротьба між князями за владу.

Отже, у Київській Русі сформувалався така форма державного управління, про яку мріяв давньоримський учений і діяч Полібій і яку він вважав найліпшою, за якої існував поділ влади між певними гілками. Фактично державна влада в Київській Русі вміщала в собі суміш рис монархії (“княжа влада”), аристократії (боярська влада) та демок-ратії (віче).

Київський князь

Постала потреба в народному війську, воях, яких постачала кожна земля своїм коштом . На чолі народного ополчення стояв так званий тисяцький, який з виборного начальника надалі призначався князем . Тисяцький часто мав титул воєводи й був начальником певної військової округи . Тисяча поділялась на сотні й десятки , що очолювали соцькі й десяцькі.

Магдебурзьке право, його зміст і значення. Виникнення Магдебурзького права

Розвиток торгівлі, що стає основою життя міських громад Німеччини у ІХ — ХІ ст., висунув потребу не лише охорони від зовнішніх ворогів, а й захист свободи і незалежності від місцевих феодалів, внутрішньої самоорганізації та самоуправління. Так, економічний розвиток обомовлює становлення вільних громад, самоврядність яких виникає і розвивається шляхом надання містам окремих грамот-привілеїв. Поступово права міст розширюються і за ними визнається право міської нормотворчої діяльності.

У відповідальності з наданими привілеями у Німеччині наприкінці ХІІ ст. формується модель вільної міської громади, виникає місто в юридичному розумінні як громада вільних людей в укріпленому місці, з правом власної юрисдикції і самоуправління, правом на ведення торгівлі та утворення цехів.

Одним з таких міст, де створювалася окрема галузь станових прав вільної міської громади, був Магдебург. Магдебурзьке право як збірник законів (статутів), правил ХІІІ ст., джерелами якого були «Саксонське дзеркало» і право магдебурзьких шеф фенів (судова колегія), стає найпоширенішим міським правом Середньовіччя. Саме система міського Магдебурзького права разом з «Швабським дзеркалом» та іншими аналогічними збірниками права послужили основою формування цивільного і кримінального законодавства, судоустрою та судочинства у середньовічній Німеччині.

23 стр., 11394 слов

Основи муніципального права України

... осіб місцевого самоврядування; гарантами місцевого самоврядування; особливостями здійснення місцевого самоврядування у місті Кієві; особливостями правового статусу місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим. 1. Поняття муніципального права України Муніципальне право — це система норм, які ...

Міське самоврядування за Магдебурзьким правом

Одержання містами права самоврядування перетворювало їх жителів на окремий замкнутий, корпоративний стан. Значного поширення в українських землях дістало міське самоврядування, засноване на Магдебурзькому праві. Його поява тут обумовлена тим, що залежність міст України від феодальної держави і окремих феодалів негативно впливала на становище українського міщанства. Зрозуміло, що міщани українських міст боролися проти утисків з боку держави, магнатів і церкви, домагаючись права на самоврядування. І, як наслідок цієї боротьби наприкінці ХV ст. польський і литовський уряди за певну винагороду стали надавати окремим українським містам грамоти на «вільність», тобто переводити їх на самоврядування на основі магдебурзького права.

Жалувані грамоти на самоврядування проголошували три основні принципи: відміну звичаїв литовського, польського і руського права, що діяли раніше; скасування влади і суду державців стосовно міщан; утворення органів самоврядування — ради, що обиралася міщанами. При одержанні права на самоврядування місто виходило з-під юрисдикції королівських та великокнязівських державців. Такою була, наприклад, Жалувана грамота великого князя Олександра, видана у 1498 р. «Місту Полоцьку на Немецкое Магдебурское право».

Міщанство переводилося на окремий суспільний стан, що мав свої станові органи самоуправління. Таким органом була у великих містах вибірна міська рада (магістрат), що, як правило, складалася з війта (очолював магістрат), його помічників (бургомістрів) і двох колегій — ради (райці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), що їх обирало міське населення (іноді війт призначався державною або дідичною владою).

Кількість радців залежно від розміру міста коливалася від 6 до 24 чоловік. Із свого складу радці обирали бурмистра, який головував на засіданні ради. У королівських містах підсумки виборів затверджував староста, а в приватновласницьких — пан міста. Нерідко ці службові особи, а також власники міст самі призначали радців і бурмістрів.

Рада обирала або призначала лавників і судового війта, в деяких випадках призначала також цехових старшин.

Магістрат керував справами міської адміністрації, суду, господарства, фінансів, поліції тощо. Судова компетенція належала і до ради і до лави, їх розмежування було не завжди виразне; але, як правило, лава виступала як судова колегія насамперед у кримінальних справах, а також цивільних, а рада — як колегія в справах адміністративних та складних цивільних справах. Магістратською канцелярією відав міський писар.

Лава була судовим органом до ії складу входили лавники. Очолювалася вона війтом. Засідання лави інколи відбувалися під головуванням помічника війта — лентвійта. Суд лавників розглядав кримінальні справи міщан, а також претензії міщан до феодалів.

У містах України, що мали самоврядування на засадах магдебурзького права, склалася певна процедура формування органів міського самоврядування. Вибори здійснювалися щорічно у заздалегідь визначений день. У виборах брали участь всі міщани міста. Для членів міського самоврядування в різних містах встановлювався віковий ценз — від 25 до 90 років. Обов’язковою умовою для кандидатів до ради було володіння нерухомим майном у місті, інакше кажучи «осілість». Своєрідними були уявлення середньовічного міщанина про вимоги до кандидатів у органи міського самоврядування. Вони повинні бути «не богаты и не убоги, но среднего достатка. законорожденными, дома всегда жить, доброго имени, богобоязненными, справедливыми и правдивыми. Не разглашать городские танйы, быть твердыми в словах и делах, чуждаться алчности» /8/. Але ці вимоги залишалися у переважній більшості лише побажаннями. До влади в містах приходили, як правило, заможні міщани.

4 стр., 1605 слов

Магдебурзьке право в Україні (2)

... міста Лівобережної Ук­раїни. Грамоти гетьманів переважно підтверд­жували права міст України на самоврядування, які вони отримали, перебуваючи ще під литовським та польським пануванням. Джерела Магдебурзького права. Магдебурзьке право не було ...

Найбільш повну уяву про порядок обрання органів міського самоврядування дає процедура виборів бурмістрів і радців у місті Ковелі. Перш за все існував первний строк виборів: щорічно «в перший понеділок, найближчий по новім літі». Зібравшись на сход, міщани обирали з свого середовища вісім кандидатів. Відомості про обраних кандидатів передавалися потім на розгляд міському старості, який затверджував на посаді радців лише чотирьох чоловік, а також призначав з їх числа бурмістрів.

Однак один з головних принципів магдебурзького права про річний термін перебування у складі ради в українських містах не дотримувався. Мали випадки перебування у складі ради одних і тих же осіб протягом десяти років. Такі порушення вели до зловживання владою, що викликало обурення з боку міщан і часто призводило до бунтів. В таких випадках, щоб заспокоїти «поспільство» в окремих містах утворювалися контрольні установи, які мали право розглядати міські рахунки. Наприклад, у Львові була утворена «комісія 40 мужів», куди входили 20 чоловік від купецтва і 20 ремісників.

Магдебурзьке право в Україні надавало раді широких повноважень. Рада забезпечувала оборону міста і порядок в ньому, розглядала цивільні справи. Важливим напрямком діяльності міського самоврядування було вирішення ним питань господарського життя міста. Рада займалася розподілом податків між міщанами і стежила за їх своєчасним збором, регулювала торговельні операції. В українських містах рада стежила за дотриманням правил оренди промислових закладів, організовувала роботу броварень, солодовень та інших промислів, які належали раді. До відання міського самоврядування належали ділянки міської території — плаци. Раді були підпорядковані ремісницькі цехи. Міське самоврядування санкціонувало акти купівлі-продажу нерухомого майна в межах міста, видавало міщанам довіреності на укладення торговельних угод.

Адмінистративному устрою українських міст на основі магдебурзького права був притаманний один важливий елемент — так звані юридики, тобто відокремлені міські території, які в адміністративному і правовому відношенні повністю або частково контролювалися феодальними власниками. На юридики не поширювалася судово-адміністративна влада міського самоврядування. Управління населенням юридик здійснювався від імені феодала особливими службовими особами — війтами і тіунами. Поділ міста на юридики обумовлюва і поділ функцій з управління містом між їх власниками. Наприклад, у середині ХVІ ст. мешканці міста Любеч були поділені на чотири частини між окремими феодалами. Відповідно до цього і управління в місті належало чотирьом війтам і чотирьом тіунам. Кількість юридик в окремих містах досягала кількох десятків.

У міру зростання феодальних міст поширювалися юридики, зростала чисельність їх мешканців, збільшувалися доходи з них. Так, у 1629 р. в Кремінці на користь магістрату з 1224 дворів надходила лише третина подимного податку, а десять власників юридик стягували 2/3 усієї суми. У середині ХVІІ ст. шляхетські і церковні юридики у Львові налічувалися біля 600 будинків з населенням більш 4, 5 тис. чоловік. Юридики існували у Києві, Луцьку, Вінниці, Чернігові, Самборі та інших містах України.

5 стр., 2031 слов

Реферат право землекористування

... ділянки, якщо це сприятиме перевищення граничних норм землекористування. Якщо громадянин зробив угоду з відчуженню наданого ... на навколишнє середовище. Регулювання використання територій приміських зон міст і містобудівної діяльності ними грунтується на принципі врахування інтересів міста ... режим садівничих товариств? Порядок надання в товаристві? Права й обов'язки членів товариств? Порядок придбання ...

Усі міщани об’єднувалися в цехи: купців, ремісників, лікарів, аптекарів, музикантів, співаків та інші. Цех був самоврядною громадою з власним статусом, судом і виборним майстром на чолі. Головні питання цеху обговорювались і вирішувались зборами членів цеху. Цеховим майстрам підпорядковувалися підмайстри та учні. Щоб перейти із категорії учнів до підмайстрів, а із підмайстрів до майстрів необхідно було скласти іспит, але досягти цього було складно.

Кожен цех мав свій статут і цехове керівництво пильно стежило за його дотриманням. Винних у порушені статуту цеху суворо карали, могли, навіть, виключити із цеху. Кожен цех мав своє свято, свого захисника, ікони, прапори. Позитивним фактором цехової організації була висока якість продукції, яку виробляли, а також можливість спільно долати конкуренцію з боку виробників магнатських і шляхетських господарств. У той же час цехова організація регламентувала усе виробництво, не допускала можливості швидкого переходу із однієї категорії населення цеху в іншу, у цілому стримувала розвиток продуктивних сил.

Міщани міст, які користувалися самоврядуванням, хоча і були юридично незалежними, однак, виконували як загальнодержавні повинності і податки, так і ті, які встановлювалися міською адміністрацією. До останніх належали: утримання міської адміністрації і варти королівських військ, сплата грошових податків у міську скарбницю.

Магдебурзьке право значно полегшувало залежність міщан від феодальної держави і окремих феодалів (іноді уряди Литви і Польщі видавали грамоти на Магдебурзьке право і приватновласницьким містам на прохання їх власників) і, таким чином, об’єктивно сприяло прогресивному розвитку феодальних міст. В українських землях Магдебурзьке право на відміну від країн Західної Європи не повністю звільняло міста від феодальної залежності, іноді воно перепліталося з нормами звичаєвого права.

Необхідно зазначити, що спочатку користуватись Магдебурзьким правом у містах могли тільки римо-католики, а оскільки українське населення було у переважній більшості православної віри, то воно було усунуте від участі в органах самоврядування міст. У Львові, наприклад, православні українці не мали права не тільки брати участь в органах самоврядування, а й жити у різних частинах міста. Вони усі мешкали на одній, так званій Руській вулиці міста. Так само було і в Дрогобичі, Перемишлі, Кам’янці та інших містах України. Усіма правами користувалися поляки та німці, частково були наділені певними правами євреї та вірмени, а усі міщани-українці позбавлялися права брати участь у житті міста за Магдебурзьким правом. А коли львівські міщани звернулися зі скаргою на національні і релігійні гоніння до короля, то згідно з королівською грамотою Сигізмунда усі попередні утиски українського населення Львова були залишені в силі.

Дещо інакше розгорталися події у Києві. У 1506 р. київські міщани прохали короля підтвердити їхні права і поскаржилися на введення воєводою «новини» — не запалювати вночі свічки під загрозою штрафу. Ця заборона серйозно зачіпала інтереси ремісників, які були повинні працювати ввечері і навіть вночі. Король своєю грамотою підтвердив права київських міщан на самоврядування, а щодо «новини» вказав, що більше «не треба воєводі тієї вини брати». Ці утиски і обмеження викликали тривалу і наполегливу боротьбу українського міщанства за повернення своїх прав. Причому міщани часто не обмежувалися скаргами, а діяли більш активно. В деяких містах справа доходила до збройних сутичок і навіть повстань проти старост і воєвод. Так було, наприклад, у Черкасах і Каневі у 1536, у Вінниці і Брацлаві — у 1541 р.

16 стр., 7511 слов

Основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні

... поняття та змісту гарантій прав і свобод людини та громадянина; ) конкретизація ролі та місця держави, та органів державної влади щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина; ) визначення сутності теоретичних засад гарантій прав і свобод людини та громадянина; 5) ...

Тому згодом Магдебурзьке право було поширене на все населення міст. Воно надавалося окремим містам спеціальним привілеєм великого князя, і надання його вилучало місто із залежності від місцевої адміністрації.

Судові установи за Магдебурзький правом

У містах, які користувалися самоврядуванням, судові функції здійснювали магістрати і ратуші. У магістратських судах цивільні справи розглядалися радою на чолі з бургомістром, а кримінальні — лавою на чолі з війтом. Найбільш тяжкі кримінальні справи (розбій, убивство, підпал, зґвалтування, замах на життя шляхтича) розглядалися магістратською радою з міським старостою. Староста разом із війтом розглядали справи, якщо сторонами у них виступали міщани і міські мешканці. У ратушах судові справи розглядалися війтом або бургомістром під головуванням міського старости вбо іншого державця. Міські суди збиралися на свої засідання двічі на тиждень. Їх рішення можна було оскаржити підвоєводі, який виступав як суд другої інстанції.

Жалувані грамоти містам на Магдебурзьке право надавали міщанам право-привілей судитися відповідно до його положень. Основними видами судів в містах України з самоврядуванням були поточний і виложний суди. Поточний суд збирався у міру необхідності, але не пізніше як на третій день після подання позивачем скарги. До складу поточного суду входили леетвійт (заступник війта), до чотирьох бургомістрів, декілька радців і лавників.

Виложений суд працював під голуванням війта. Він збирався тричі на рік, і кожна сесія тривала до двох тижнів. До компетенції виложеного суду входили улагодження майнових спорів, розгляд кримінальних і цивільних справ.

Роль і значення Магдебурзького права для України

магдебурзьке право україна

Характеризуючи правовий статус міст у відповідності з Магдебурзьким правом, вчені-дослідники вказують на дві їх категорії (групи).

До першої відносять лише Львів, Кам’янець і Києв — міста з повним Магдебурзьким правом, де формувалися міські представницькі органи влади — Рада з бургомістром (орган законодавчої і адміністративної влади) і лава з війтом (орган судочинства).

Дані органи зі своїми службами складали міський магістрат, тому такі міста називалися ще магістрацькими. Всі інші належали до категорії міст з неповним німецьким правом — так звані ратушні міста.

Деякі вчені (наприклад, М. Владимирський-Буданов) вказують ще й на третю категорію — приватно-панськи: міста з найменшими правами, що одержували привілей на устрій за Магдебурзьким правом здебільшого від свого пана-власника, з його волі та ласки, яку він міг довільно змінити або взагалі скасувати.

6 стр., 2988 слов

Поняття зобов’язального права України та його система — ...

... головної підстави виникнення зобов'язань. Це визначення поняття договору і принципів договірного права, змісту договору, порядку його укладання, зміни, виконання і припинення, тлумачення договору і ін. Слід ... Кісельов звернувся в суд із позовом про ви-знання за ним права власності на автомобіль і витребування його від Гриценко. У судовому засіданні Уніговський не заперечував факту ...

Щодо причин поширення, ролі і значення Магдебурзького права в Україні, то переважна більшість істориків, зокрема: В. Антонович, Ф. Леонтович, М. Владимирський-Буданов, М. Грушевський, Р. Лащенко, Л. Окіншевич, І. Крип’якевич, оцінювали його, здебільшого, негативно, і лише М. Довнар-Запольський заперечував думку про негативне значення даного права як запозиченого, «чужого права», що немало жодного «грунту» в містах України. Він зазначав, що історики перебільшують негативні сторони життя міської громади за німецьким правом і «що питання це слід розглядати більш всебічно». Сприяючи, з одного боку, утвердженню в українських містах іноземців, Магдебурзьке право, на думку М. Довнар-Запольського, одночасно впливало й на більш швидке економічне зростання міст.

Історична оцінка поширення Магдебурзького права, його ролі і значення в Україні не могла, очевидно, і не може бути однозначною. І хоча німецьке право не відіграло тієї ролі для українських міст, що на Заході, однак воно сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, доступ до якого був обмежений. Міста звільнялися від влади місцевих правителів-землевласників і набували нового правового статусу. Вони отримували самоврядність, судову незалежність і податковий імунітет, право власності на землю, пільги щодо торгівлі і ремесла. Магдебурзьке право регламентувало процедуру обрання міських представницьких органів влади, визначало їх повноваження і функції, встановлювало норми цивільного і кримінального права. Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності українських міст, дане право стало одним із важливих чинників культурного і правового зближення України із Західною Європою, створило правову основу становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Висновки

Магдебурзьке право в Україні — важливе джерело права на Українських землях, так зване феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодалів. Магдебурзьке право являє собою скодифіковані в ХІІІ ст. норми звичаєвого права і судові ухвали німецького міста Магдебурга, перейняти згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України та Білорусі. Головними джерелами магдебурзького права були збірник «Speculum Saxonum» («Саксонське зеркало») та «Вхбільд».

Магдебурзьке право прийшло по-перше в міста Закарпатської України (з 1329 р. — Хуст), що належали Угорщині разом з німецькими колоністами: вже князь Данило Романович і його наступники забезпечували їм привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції. З переходом українських земель під владу Польщі і Литви Магдебурзьке право надавали королі або великі князі.

Спочатку Магдебурзьким правом стосувалися лише німецькі колоністи, але згодом воно було поширене на все населення міста. Воно надавалося окремим містам спеціальним привілеєм великого князя, і надання його вилучало місто із залежності від місцевої адміністрації.

Міщанство переводилося на окремий суспільний стан, що мав свої станові органи самоуправління. Таким органом була у великих містах міська рада (магістрат), що, як правило, складалася з війта (очолював магістрат), його помічників (бургомістрів) і двох колегій — ради (райці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), що їх обирало міське населення (іноді війт призначався державною або дідичною владою).

6 стр., 2702 слов

Права дитини в Україні

... Оцінка ситуації у сфері захисту прав дитини в Україні постійно здійснюється державними структурами. Україна повинна також звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх громадян: 15 травня ...

Магдебурзьке право значно полегшувало залежність міщан від феодальної держави і окремих феодалів і, таким чином, об’єктивно сприяло прогресивному розвитку феодальних міст. В українських землях Магдебурзьке право на відміну від країн Західної Європи не повністю звільняло міста від феодальної залежності, іноді воно переплиталося з нормами звичаєвого права.

Історична оцінка поширення Магдебурзького права, його ролі і значення в Україні не могла, очевидно, і не може бути однозначною. І хоча німецьке право не відіграло тієї ролі для українських міст, що на Заході, однак воно сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, доступ до якого був обмежений. Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності українських міст, дане право стало одним із важливих чинників культурного і правового зближення України із Західною Європою, створило правову основу становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні.