Міжнародний захист прав дитини

Реферат

У Конвенції про права дитини наголошується, що “дитиною є будь-яка людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, стосовно цієї дитини вона не досягає повноліття раніше ”. Можна сказати, що діти – це особлива соціально-демографічна група населення, яка, маючи вікові межі від народження до 18 років, має і свої специфічні потреби, інтереси та права, але не володіє достатньою спроможністю вістоювати і захищати їх перед суспільством. Дитинство можна розглядати з різних позицій, а отже, існують і різні його визначення.

Дитинство – стадія життєвого циклу людини, в період якого продовжується становлення організму, розвиток його найбільш важливих функцій, найбільш активно здійснюється соціалізація індивіда, яка включає засвоєння певної системи знань, норм і цінностей, оволодіння соціальною роллю, що дозволяє дитині формуватись і функціонувати як повноцінному члену суспільства, цілісній особистості. Вивчення дитинства в різних суспільствах є багатоаспектним і міждисциплінарним явищем. Сьогодні досить гостро стоїть питання про становище дітей, під яким ми розуміємо сукупність умов, які склалися у суспільстві для виживання і розвитку дітей. До цих умов належать: міра матеріального забезпечення життя дітей, стан охоро-ни здоров’я дітей, розвиток мережі оздоровчих установ, система сус-пільної освіти і виховання, виховні можливості сім’ї, розвиненість державної турботи про дітей і законодавчі норми, які обстоюють життєво важливі права та інтереси дітей.

Люди у віці до 18 років за міжнародно-правовими критеріями є неповнолітні і тому належать до категорії «дітей» (ст. І Конвенції про права дитини, прийнятої 00Н у 1989 р.; за 10 років до того 00Н проголосила Декларацію прав дитини).

Для цієї категорії суб’єктів значна частина основних прав людини нічим не відрізняється за своїм змістом від прав повнолітніх (дорослих) осіб. Інша ж група таких прав певним чином специфікується, змістовно конкретизується (наприклад, право на розвиток).

Та, окрім цього, дітям належать і особливі, «додаткові» можливості, які зафіксовані зазначе­ною Конвенцією в усіх «змістовних» різновидах прав. Зокрема виділяють серед прав:

  1. фізичних — права на першочерговість захисту і допомоги, здорове зростання, неприпустимість таких кримінальних покарань, як смертна кара і довічне тюремне ув’язнення;
  2. особистісних — права на знання своїх батьків і не розлучення з ними (сімейні зв’язки), виховання;
  3. культурних — право на відповідні ігри і розважальні заходи;
  4. економічних — право не бути залученим до роботи до досягнення певного віку;
  5. політичних — права не призиватись на державну військову службу до 15 років, на захист з боку держави від недбалого і брутального, жорстокого поводження, експлуатації та розбещення.

Спеціальним органом всесвітнього співтовариства із спостереження та контролю за дотриманням прав дитини, закріплених у згаданій Конвенції (Україна приєдналась до неї у 1991 р.), є Комітет 00Н з прав дитини.

4 стр., 1953 слов

Порушення прав дитини

... іншого боку, не бракує явні порушення гігієни і поганий те що дитину.Подкожно-жировой шар таке дитини погано розвинений, видно виступаючі ребра, ... Цей синдром зазвичай зокрема у віці до 3 років, хоч і в дітей, в умовах недоїдання, виявляються аналогічні прояви. Пацієнт вступає ... 10 % отримали травматичні ушкодження в дітей віком до 5 років розцінюються в відділеннях невідкладної допомоги як наслідок ...

Міжнародна спільнота завжди приділяла дуже багато уваги правам дитини. Це і не дивно, адже з впевненістю можна констатувати, що діти є найменш захищеною категорією населення. Як показує історія, було створено багато організацій які опікувалися правами дітей і було прийнято низку документів які декларували та захищали права дитини. Одним з таких документів є Конвенція ООН про права дитини.

Конвенція ООН про права дитини прийнята одноголосно Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. Слід зауважити, що вона прийнята лише через 10 років після Міжнародного року дитини (1979 р. – міжнародний рік захисту дітей) та лише лише через 30 років після прийняття декларації прав дитини.

Отже, Конвенція про права дитини складається з преамбули, 3 частин та 54 статей. Преамбула- вступна частина, що визначає цілі створення даної конвенції, етапи створення та проголошує основні ідеали виписані в Конвенції. Так , в преамбулі згадується загальна Декларація прав людини, Женевська Декларація прав дитини 1924 року, Декларація прав дитини 1959 року, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародні зобов’язання щодо прав людини та «Пекінські правила» . В преамбулі акцентується увага на тому, що дитина потребує спеціальної охорони та піклування як до, так і після народження і основну роль в цьому процесі повинна відігравати сім’я як основний осередок суспільства який має забезпечити особливе піклування та допомогу дитині. Для захисту прав дітей та поліпшення умов їх життя, наголошується про важливість міжнародного співробітництва в сфері захисту прав дитини, особливо в країнах, що розвиваються..

Частина перша Конвенції складається з 1-41 ст. По суті, це є основні статті які дають визначення поняттю дитини, визначають права дитини, зобов’язання держав-сторін які підписали дану Конвенцію. Згідно зі ст.1 Конвенції : “дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше”. Перша частина Конвенції про права дитини містить загальні принципи які зобов’язують держав-учасниць забезпечувати рівні права дітей незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я ;забезпечувати умовами для реалізації дітьми своїх інтересів;вживати всі необхідні заходи по попередженню дискримінації прав дітей.

6 стр., 2702 слов

Права дитини в Україні

... прав дитини в Україні постійно здійснюється державними структурами. Україна повинна також звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх громадян: 15 травня 2003 року наша країна підписала Конвенції ... праці і торгівля дітьми. За даними, наведеними у Державній доповіді про становище дітей в Україні (за підсумками 2003 року) у так званих навчально-виховних закладах, закладах ...

Відповідно, розділи II та III Конвенції ООН про права дитини містять статті, що визначають порядок діяльності Комітету з прав дитини, що створюється з метою розгляду прогресу, досягнутого державами-сторонами щодо виконання зобов’язань, взятих згідно з Конвенцією про права дитини та формальні положення які регламентують порядок набуття чинності Конвенцією. Слід зазначити, що дуже важливим є закріплення у Конвенції положення про те, що Держави-сторони зобов’язані подавати Комітету через Генерального секретаря Організацій Об’єднаних Націй доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав; держави-сторони зобов’язані, використовуючи належні та дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей. Ці положення констатують той факт, що метою Конвенції є не лише виявлення порушень прав дитини, а й поширення знань про права дитини є найкращим захистом проти їх порушень.

Згідно з традиційною класифікацією прав людини, права дитини, що задекларовані Конвенцією можна поділити на :

  • Громадянські права (право на ім’я та національність, право на життя, право на самобутність, принцип недискримінації ) ;

  • Політичні права (право на свободу думки, свобода вираження, свобода зібрань, свобода віросповідання, вільний доступ до інформації) ;
  • Соціальні права ( право на освіту, право на охорону здоров’я, право на соціальне забезпечення) ;

  • Культурні права ( право на відпочинок та дозвілля, право на залучення до гри та участь у культурному та мистецькому житті);
  • Економічні права (держави мають забезпечити реалізацію економічних прав).

Як бачимо, права задекларовані Конвенцією співпадають з традиційною класифікацією прав людини.

Конвенція ООН про права дитини має вищу юридичну силу порівняно з іншими міжнародними та національними правовими актами. Держави – учасниці Конвенції зобов’язані запровадити Конвенцію на своїй території, привівши національне законодавство відповідно до положень даного документу.

На сьогоднішній день, Конвенцію ратифікували 192 держави які зобов’язались неухильно дотримуватись положень Конвенції щодо захисту прав дітей але й до тепер, в усьому світі, дитина залишається найменш захищеною ланкою суспільства чиї права дуже часто порушуються або не визнаються взагалі.

3. Омбудсман у справах дітей

Поняття „омбудсман” походить із шведської мови. Саме в Швеції зародилась концепція запровадження незалежних органів для проведення моніторингу дій уряду, спрямованих на захист прав окремих осіб, а в 1809 році в цій країні було призначено першого у світі омбудсмана. Слідом за Швецією подібні інституції були утворені в Фінляндії (1919 р.), Данії (1955р.), Норвегії (1962р).

І якщо впродовж XIX століття „омбудсман” залишався, в основному, явищем скандинавських країн, то з середини XX століття він запроваджується в багатьох країнах світу. Сьогодні аналогічні інститути, наділені різною компетенцією, правовим статусом, організаційними формами, можливостями впливу, мають у своїй державно-правовій системі близько ста країн світу.

14 стр., 6614 слов

Правовідносини батьків та дітей (2)

2. Права батьків і дітей на майно одне одного…………………………………32 3.3. Аліментні зобов`язання батьків по утриманню неповнолітніх дітей (умови, розмір, порядок і підстави зміни розміру аліментів)………………………34 Розділ 4. Позбавлення батьківських прав Висновок ……………………………………………………………………………………44 Список ...

І хоча кожна країна обирає назву інституції самостійно („уповноважений”, „представник”, „комісар”, „делегат”, „захисник”), за змістом діяльності вони схожі. Функції їх зводяться до захисту прав і законних інтересів людини, яка вважає себе жертвою несправедливих дій з боку окремих посадових осіб, відомств, держави.

В XX і XXI століттях розвиток цього інституту привів до створення спеціалізованих омбудсманів ( наприклад, у справах національних менших; у справах інвалідів; у справах військовослужбовців; у справах студентської молоді), а також до введення його не тільки на загальнодержавному рівні, але й на рівні окремих територіально — адміністративних одиниць.

Позаяк захист прав дітей має певні особливості і специфіку, то з’явилася самостійна інституція — „Омбудсман у справах дітей”.

Перший омбудсман (Barneombud) у справах дітей був створений у Норвегії в 1981 році з метою захисту прав та інтересів дітей на всіх суспільних рівнях, а також для запровадження необхідних змін у політиці охорони дитинства.

Після прийняття Конвенції ООН про права дитини ( 1989 р.) подальший розвиток установ із захисту прав дитини розглядається як один з елементів процесу впровадження цього міжнародного документа. Уряди країн, які ратифікували Конвенцію, виконуючи взяті зобов’язання, почали розвивати мережу самостійних, незалежних служб по захисту прав дітей.

За останніми підрахунками (Save the Children Norway) нині утворено понад 60 омбудсманів у справах дітей. Тільки європейська мережа омбудсманів у справах дітей (ENOC) об’єднує 27 країн. Розглядаються заяви ще трьох країн на вступ до неї.

„Омбудсманом у справах дітей” (взаємозамінним є термін „уповноважений”), зазвичай, називають у цих країнах статутний орган, утворений для захисту прав та інтересів дітей.

Цю місію може виконувати як самостійна інституція, так і окремий спеціалізований департамент або інший підрозділ у правозахисній структурі ширшого масштабу дій, зокрема, в інституції Генерального омбудсмана з прав людини. Існують недоліки та переваги в обох варіантах. Та все ж спеціальний омбудсман у справах дітей має можливість надати правам дітей найбільшої пріоритетності, застосовувати найбільш дієві методи та інструменти їх захисту.

Чимало існуючих нині омбудсманів у справах дітей значно відрізняються від традиційної моделі омбудсмана: діяльність їх засновується на законодавчій основі і розвивається до представлення та захисту інтересів і прав дітей як окремої соціальної групи. Тоді як традиційно діяльність цієї служби, в основному, зводилася до розгляду індивідуальних скарг на порушення прав дітей. Єдине, що у них спільне – це контроль за визнанням, захистом прав дітей та дотриманням їх державою.