У конституційному праві розвинених країн сформувалося як самостійна і автономна галузь національного права межі XVIII і XIX століть. Це з специфікою та соціальним призначенням конституційного права, що мала би захистити і захистити інтереси людини від неправомірних замахів з боку держави, його органів прокуратури та посадових осіб.
І тому необхідно обмеження публічної влади суворими рамками права, і більше — припинення можливості зловживань та чиновницького свавілля з її боків, у тому те й полягає актуальність цієї теми.
У разі панування абсолютизму чи деспотичної влади можливість формування особливої системи норм, які мають обмежити цією владою, становила майже виключена. Це, звісно, значить, що ті чи інші інститути конституційного права й не могли з’явитися у порівняно далеке минуле. Вони знайомі і Стародавньої Елладі і Древнього Риму, звідки прийшло поняття «демократія», і навіть низку інших. До цього часу у Великій Британії до основних актів конституційного значення відносять Велику хартію вільностей ІоаннаБезземельного, прийняту в 1215 р.,Хабеас корпус акт (>HabeasCorpusAct), прийнятий у 1679 р., й інших нормативних правових актів, виданих ще за доби середньовіччя. Але тільки повалення абсолютизму і ліквідація деспотичних режимів створили реальні умови і передумови на формування конституційного права.
Вони почали вирішальним умовою появи особливої системи правових норм, які мають були затвердити вищі цінності свободу індивіда, правничий та свободи чоловіки й підпорядкувати цим вищих цінностей порядок формування, організацію та влитися здійснення структурі державної влади.
Метою своєї роботи вважаю, що необхідно вивчити собі, виходячи з думки вчених, основні риси властивих становлення конституційного права розвинених країн, визначити їх суть і стала значення.
1. Предмет і той конституційного права розвинених країн
Становлення конституційного права як галузі національного права — це порівняно тривалий і який завжди прямолінійний процес складання окремих і інституцій у систему, регулюючу конституційно-правові відносини. Проте, буде великою часткою впевненості говорити, що став саме епоха антифеодальних визвольних революцій стала періодом затвердження конституційного права як самостійною і провідною галузі національного права переважають у всіх передових країн світу. Звісно, основні засади й інститути конституційного права виникало і складалися не так на порожньому місці. Їх утвердженню сприяли радикальні зміни у життя, видатні наукові досягнення у пізнанні навколишнього світу, активна творча діяльність видатних мислителів минулого, які досліджували місце й ролі особи у суспільстві і державі, прагнули розкрити причини появи і існування публічної влади, принципи відносин між людиною й державою.
Конституційне право як наука і навчальна дисципліна
... як вищому органу в системі виконавчої влади, порядку його формування, складу, структурі, функціям, повноваженням, порядку їх здійснення, правовим актам Кабінету Міністрів. Традиційним для конституційного права України ... акти Б. Хмельницького. Першим актом, який безпосередньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати IV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він ...
А, щоб визначити суть досліджуваної галузі права, необхідно вирішити, що став саме повинні регулювати норми конституційного права. Оскільки ці норми утворюють єдину взаємозв’язану систему, необхідно з’ясувати, які системотворні ознаки конституційного права, що відрізняє цю галузь права від суміжних галузей, особливо прикордонних з конституційним правом.
Існує безліч відповіді це запитання. Проте, можна назвати деякі головні підходи до того що, що можна вважати предметом конституційного права як галузі національного права. З певною натяжкою можна назвати приблизно групи підходів.
Це, по-перше, твердження у тому, що предметом конституційно-правового регулювання є здійснення публічної влади. Такий їхній підхід превалює у радянській, а почасти й у сучасній російську науку конституційного права розвинених країн. Навіть у останніх навчальних курсах, які видаються за цьому предмета, такий залишається домінуючим. Визначення конституційного права дається шляхом перерахування їхнім виокремленням його інститутів. У цьому першому місці як і стоять інститути, у яких знаходить відбиток закріплення всю систему публічної влади. Влада залишається головним предметом конституційного правовим регулюванням. Справді, якщо звернутися до нормативним текстам, одразу стане річ цілком очевидна те, що основний масив норм конституційного права утворюють такі, які закріплюють і регулюють порядок формування та здійснення структурі державної влади.
Другу групу утворюють концепції, що визначають предмет конституційного права залежно від відповіді питання, вони повинні регулювати, гарантувати і захищати норми цього права. Інакше висловлюючись, це повинен бути на запитання у тому, чи є організація публічної влади самоціллю правовим регулюванням чи норми конституційного права потрібні першу чергу у тому, щоб захистити правничий та інтереси чоловіки й забезпечити організацію і такий порядок здійснення влади, які підпорядкували цією владою інтересам і потреб людини.
Нарешті, третій підхід залежить від визначенні предмета конституційного права шляхом співвіднесення і технічні узгодження попередніх точок зору. Його мета — показати, що конституційне право має своїм призначенням забезпечити взаємодія двох головних доданків — публічної влади та свободи людини.
Дуже вдало сформулював цю думку французькийконституционалист АнріОриу. Він стверджував, що вищий призначення конституційного права — забезпечити співіснування влади та свободи. У разі носієм владних повноважень виступає держава робить у особі своїх інститутів, а носієм свободи виступає людина, правничий та свободи якого утворюють найвищу цінність у суспільстві, держави не праві.
Зміни, які у суспільної відповідальності і державного життя передових розвинутих країн у другій половині ХХ століття, дозволяють стверджувати, що проблеми захисту права і свободи людини висуваються нині першому плані. У міжнародному плані відомої мері кордоном було створення ООН. Статут цієї організації проголосив, що з головних цілей Об’єднаних Націй є затвердження віри в гідність і право людської особистості. Принципи свободи проголошені у Загальної Декларації правами людини 1948 р. Наступні міжнародно-правові пакти, і особливо знамениті Пакти про права 1966 р., свідчить про все більшому увазі, яку приділяє міжнародно-правової захисту основних права і свободи. До цього слід додати, що зі створенням на старому континенті Ради Європи і сподівалися установою Європейського суду у правах людини питанняюрисдикционной захисту права і свободи людини вивели стосовно їхнім учасникам нового вищого рівня.
Конституційно-громадські (особисті) права та свободи людини та ...
... Право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) також є одним із суб'єктивних прав людини, пов'язаних із гарантуванням її свободи. ... особи, яка вчинила злочин, здійснення примусового лікування за визначених ... право кожно-го громадянина ознайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаці-ях з відомостями про себе; гарантує судовий захист; право на ...
Істотних змін щодо відбуваються й у праві. Тут, мабуть, як найяскравіше подія треба сказати швидке розвиток конституційного судочинства. Причому переважну більшість країн створення спеціалізованих конституційних судових закладів або наділення функціями конституційного контролю судів загальної юрисдикції призводить до того, що у розпорядженні індивіда виявляється дуже важливий юридичний інструмент у своїх основних права і свободи. Відтепер припинення їх порушення виводиться на конституційно-правовий рівень культури й дозволяє звернутися до такого виключно важливого засобу захисту, як конституційний суд. Натомість останній здатний визнати ті чи інші акти чи дії державної влади суперечать конституції, т. е. протиправними, якщо порушується основні правничий та свободи людини. Важливим кроком подією стала поява інституту омбудсмена (уповноваженого у правах людини), інституту, котра отримує дедалі ширше поширення в усіх країнах світу.
У державно-правової теорії прийнято проводити різницю між об’єктом і предметом конституційного права. Під об’єктом конституційного права розуміється зазвичай та сфера або ті аспекти громадського буття, правове існування й регулювання яких знаходить свій відбиток у нормах конституційного права. З усього розмаїття правових інститутіввичленяются саме ті (зазвичай, найважливіші та значущі), які становлять об’єкт конституційного права. До до їх числа заведено відносити засадничі принципи конституційного ладу, основні правничий та свободи людини, розбудову держави та публічною влади, умови і Порядок її формування та функціонування.
Вказівка на об’єкт дозволяє порівняно чітко визначити кордону конституційного права, провести розмежування останнім і суміжними галузями права. Звісно, практично межі іноді досить розмиті. Особливо у питаннях, що стосуються конституційного і адміністративного права. Проте, подібне розмежування надзвичайно важливо у плані поділу владних і адміністративних повноважень, а й у плані судової практики, насамперед у країнах, у яких існує автономне конституційне і адміністративне судочинство. Точне встановлення об’єкта конституційного права у низці країн утруднено та обставина, що нерідко текст основного закону включає як становища, які стосуються конституційно-правовий сфері, а й деяких інших. Такі, наприклад, розгорнуті постанови, що регулюють здійснення громадянської служби безпеки під багатьох країнах англосаксонського права.
Конституційне право зарубіжних країн
... Конституції Франції у 18 ст. Звичайні (ординарні) - регулюють менш важливі загальнодержавні відносини (у порівнянні з конституційними чи органічними законами), що утворюють предмет конституційного права ... співвідношення органів законодавчої і виконавчої влади у конкретній країні, справжню ... країн. Зміст конституційно-правових інститутів не слід пов'язувати з певною структурною частиною конституції. ...
Вказівка на об’єкт конституційного права нерідко служить основою визначення поняття конституційного права. І тут воно розкривається шляхом перерахування основних їхнім виокремленням його інститутів.
Можливий, проте, й другий підходи до визначення конституційного права. Специфіка конституційного права полягає, передусім, у цьому, що його регулює відносини між людиною, суспільством, і державою. Відносини, що складаються у процесі здійснення й у з здійсненням структурі державної влади. Норми конституційного права покликані забезпечити взаємодія цих доданків, визначивши одночасно ті цінності й пріоритети, які визначають реальнуконституционно-правовую практику. Цим вищих цінностей повинні відповідати ті інститути конституційного права, у яких знаходять свій відбиток закріплення, основні засади суспільного телебачення і державного будівництва, розбудову держави і системи органів структурі державної влади, порядок формування та функціонування державних інституцій.
Характер регульованих громадських відносин становить головнусистемообразующую будь-якій галузі права. Особливість конституційного права у тому, що його покликане регулювати, передусім суспільно-політичні відносини. Саме такими є за своєю природою відносини, що складаються під час взаємодії індивіда, колективу чи товариства загалом із державою, з публічною владою. Два обставини у своїй слід пам’ятати. По-перше, норми конституційного права регулюють лише певну частину політичних відносин, здійснюваних у межах конституційної законності. По-друге, в конституційному праві містятьсяinteralia надзвичайно важливі орієнтації регулювання громадських взаємин у інших галузях життєдіяльностінорми-принципи. І те обставина, що у конституції закріплюються, наприклад, принципи соціально-економічного устрою, зовсім не від дає підстав стверджувати у тому, що конституційне право регулює соціально-економічні відносини. Це лише дозволяє зробити висновок про Особливе місці конституційного права у системі права, його скеровуючу роль і верховенство, які зазвичай знаходять своє правове вираження у переважної силі конституційно-правовий норм із порівнянню з іншою у випадку їхньої колізії.
Уконституционно-правовом регулюванні громадських відносин поширений, зокрема, методобязивания. Саме такій формі проголошується більшість норм конституційного права, стосовних, наприклад, до організації та функціонуванню влади: «Усі доходи і держави й місцевих співтовариств з фінансуванням публічних потреб необхідно відбивати у бюджеті» (частина перша ст. 148 Конституції Республіки Словенії 1991 р.); «Уряд не повинен отримати довіру палат» (ст. 94 Конституції Італійської Республіки 1947 р.).
Поруч із в конституційному праві часто можна зустріти які забороняють норми: «Дискримінація за мотивами раси, кольору шкіри, статі, національного походження, релігійних віросповідань і будь-якою іншою, які ущемлюють гідність людини, заборонена і карається законом» (перше пропозицію ст. 42 Конституції Республіки Куба 1976 р. в ред. 1992 р.); «Кожен імперативного мандату недійсний» (ст. 27 Конституції Французької Республіки 1958 р.), «Свобода думки і муки сумління має порушуватися» (ст. 19 Конституції Японії 1946 р.).
Право в системе социальных норм
... то…., а в противном случае”. Социальная норма - это первичный элемент нормативной и нормативной системы общества. Нормативно-нормативная система общества - это особый набор социальных норм общества, который представляет ... упорядочивания социальных отношений путем подчинения их определенным правилам. Мальцев Г.В. Понимание права. Подходы и проблемы - М., Прометей, 1999, стр 121 Социальный регулятор ...
Конституційному праву відомий метод дозволу (чиправонаделителъний метод), застосовуваний іноді щодо повноважень державні органи: «Допромульгации Президент може одного разу зажадати перегляду законуПарламентом» (год. 2 ст. 77 Конституції Румунії 1991 р.).
Коли ж ідеться про схожих нормах,формулирующих правничий та свободи людини і громадянина, правильніше казати про методі проголошення, підтвердження, конкретизації існуючих незалежно від цього держави (>надпозитивних) норм: «Національні і етнічні меншини можуть створювати органи місцевого івсевенгерского самоврядування» (год. 4 § 68 Конституції Угорської Республіки 1949 р. в ред. 1990 р.); «Таємниця листування та вільної кореспонденції або зв’язки будь-яким іншим чином абсолютно недоторканною. Закон визначає умови, у яких судова влада пов’язана дотриманням цієї таємниці з міркувань національної стратегії безпеки чи інтересах розслідування особливо серйозних злочинів» (ст. 19 Конституції Греції 1975 р.).
Слід зазначити, що у випадках, коли встановлюється компетенція органів влади, сама й той самий норма найчастіше поєднує іправонаделительний і який зобов’язує елементи. Це означає, що орган влади має право діяти належним чином й те водночас зобов’язана виконувати це.
У цілому нині конституційно-правовий метод регулювання громадських відносин полягає ввластно-императивних засадах. Це природою тих громадських відносин, які підпадає під вплив норм конституційного права.Властеотношения визначають зміст значній своїй частині, а то й більшості цих норм. У той самий час чимала частина їх у неповазі демократичних державах встановлює утримання і гарантії правами людини і громадянина, що, навпаки, означає відповідні обмеження структурі державної влади. Ці норми також може мати імперативного характеру, наприклад, коли містять звернені до своєї влади заборони.
Отже, конституційне право має власний є предметом, яким виступають, передусім, й переважно суспільно-політичні відносини. Відповідно конституційне право може, бути визначено як система норм, що регулюють відносини, складаються у процесі взаємодії індивіда, й держави, пов’язані з здійсненням публічної влади й покликані забезпечити легітимність цій владі, якщо вона і чи діє у інтересах людини, у межах на основі права. Отже, конституційне право є певну систему правових норм, які забезпечують і які гарантують реалізацію та гарантувати захист основних права і свободи людини, розвиток демократичних громадських інститутів, колег і функціонування держави та її інститутів.
2. Система конституційного права у країнах
Національне конституційне право кожної країни має деякими загальними характеристиками, властивими їй як галузі права.Образующие цю галузь правові норми мають єдиний об’єкт й предмета, т. е. певну сферу докладання, і регулюють суворо певну область
