Реферат право как свобода

Реферат

З принципом формального рівності пов’язано й розуміння права як форми громадських відносин. Специфіка правової формальності зумовлена тим, що є формою громадських відносин незалежних суб’єктів, підлеглих у поведінці, діях та взаємовідносинах загальної нормі. Незалежність цих суб’єктів друг від друга у межах правової форми їхніх стосунків та одночасно їх однакова, рівна підпорядкованість загальної нормі визначають зміст і істота правової форми буття й висловлювання свободи.

Правова форма свободи, демонструючи формально рівності, загальності і свободи, передбачає і своє внутрішнє сутнісне і значеннєве єдність правової формальності, загальності, рівності і свободи.

Всім тих, чиї відносини опосредуются правової формою, — хоч би як був вузьке це правової коло, — право постає як загальна форма, як загальнозначущий слова й рівний всім цих осіб (різних за своєму фактичному, фізичному, розумовому, майновому положенню й т. буд.) однаковий масштаб і міра. У цілому нині загальність права як єдиного й рівноцінного (у тому чи іншого кола відносин) масштабу й відчуття міри (саме — заходи свободи) означає заперечення свавілля та привілеїв у межах цього правового кола.

Необхідна внутрішня взаємозв’язок правового рівності і загальності правової форми очевидна: правова міра загальна лише тих межах повноважень і остільки, що і оскільки він залишається єдиної (і, отже, рівної) щодо різноманітних об’єктів виміру (регуляції), у своїй сукупності їхнім виокремленням сферу цієї загальності, тобто. коло різних відносин, вимірюваних загальної (єдиної) мірою.

Всеобщность ця, отже, відносна, – її обмежено межами дії єдиної заходи у різних відносинах. Саме рівність полягає у цьому, поведінка і становище суб’єктів даного загального кола взаємин держави і явищ підпадає під дію єдиної (загальної, рівної) заходи.

Така формальність – внутрішньо необхідне, а чи не випадкове властивість будь-якого права. Форма не зовнішня оболонка. Вона змістовна і єдиним можливим способом, саме і адекватно висловлює суть опосередковуваних даної формою (тобто. охоплених і регульованих правом) відносин – міру свободи індивідів з єдиного масштабу. Своїм загальним масштабом і рівної мірою право вимірює, «відміряє» і оформляє саме свободу індивідів, волю людських взаємовідносинах – у діях вчинках словом в зовнішньому поведінці людей. Дозволения і заборони права таки є нормативну структуру і оформленість волі у громадському бутті людей, межі досягнутої свободи, кордони між свободою та несвободою на відповідної щаблі історичного поступу.

16 стр., 7511 слов

Основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні

... та законодавчого регулювання конституційно-правових відносин, у межах яких реалізуються та забезпечуються конституційні права і свободи людини і громадянина ... про права людини. Ним була створена низка яскравих взірців правової думки ... саме Т.М. Мілова «Конституційне право людини і громадянина на свободу наукової творчості в Україні» [36], Ю.М. Фролова «Економічні права і свободи людини і громадянина ...

Свобода індивідів і свободу їх волі – поняття тотожні. Воля у праві – вільна воля, що відповідає всім сущностным характеристикам правничий та цим відрізняється від довільній волі і потрібна протистоїть сваволі. Вольовий характер права обумовлений саме тією, що – це форма свободи людей, тобто. свобода їх волі. Цей вольовий момент (у тому чи іншого, вірної або вірної інтерпретації) є у різних визначеннях і характеристиках права як волеустановленных положень (Аристотель, Гроций та інших.), висловлювання загальної волі (Руссо), класової волі (Маркс і марксисти) тощо.

Свобода, за всієї здавалося б її простоті, – предмет складний й у розуміння і більше для практичного втілення у формах, нормах, інститутах, процедурах і стосунках життя.

У його русі від несвободи до свободи і зажадав від одному щаблі свободи до вищому щаблі люди і народи немає ні природженого досвіду свободи, ні виразного розуміння майбутньої свободи.

Оскільки свобода завжди пов’язані з боротьбою під час визволення від колишнього гніту, вона передусім асоціюється в багатьох із самою процесом вивільнення від минулого, зі свободою від чогось (чи свободою проти чогось).

За такої негативному сприйнятті свободи здається, ніби визволення з деякого відомої за минулому досвіду гніту — це звільнення попри всі майбутнє від України всього негативного і досягнення абсолютної волі народів і щастя. Такі ілюзії, абсолютизирующие якусь відносну щабель і форму майбутньої свободи, як типові, але, певне, і соціально-психологічно необхідні належної мотивації активної боротьби ми за неї проти минулого.

І навіть серед учасників процесу звільнення з старого панує різнобій у поданнях про позитивному сенсі прийдешньої свободи, у відповідях запитання на кшталт: Свобода навіщо? Свобода чого? Яка саме невимушеність? Конкретні подання з цього колу проблем формуються пізніше, як кажуть постфактум.

Відзначаючи різні значення, придаваемые слову «свобода», Монтеск’є у роботі «Про дух законів» писав: «Ні слова, котра одержала б стільки різноманітних значень і справляла би так різне вразити уми, як слово «свобода». Одні називають свободою легку можливість скидати того, кого наділили тиранічної владою; інші — право обирати того, кому вони мають коритися; треті — право зброї та робити насильство; четверті — бачать їх у привілеї перебувати під керівництвом людини своєї національності чи підпорядковуватися власним законам. Якийсь народ довгий час приймав свободу за звичай носити довгу бороду. Інші з’єднують цю назву з відомою формою правління, виключаючи все прочие[1][1].

Тим, хто вивільнився з лещат колишньої несвободи, свобода здається вольницею, м’яким податливим матеріалом, із якого ліпити усе, що заманеться й уяву підкаже.

Пафос такий настрій вдало виражений у поетичному рядку У. Хлєбнікова: «Свобода приходить нагая». Але така вона лише уявляється. Насправді свобода входить у світ образу і стверджується у ньому в невидимому, але міцному вбранні права. Це, звісно, більш нудна матерія — правопорядок, дозволу і заборони, правопорушення, відповідальність тощо. буд.

Але така дійсність свободи.

Якоїсь інший форми буття й висловлювання волі у життя людей, крім правової, людство досі не винайшло. І це неможливо логічно, ні практично. Також неможливо, як й інша «арифметика», у якому двічі два дорівнювало не чотирьом, а п’яти чи чогось іншому.

3 стр., 1378 слов

Механізм захисту прав та основних свобод засудженого — ...

... України). У державно-правовому механізмі забезпечення в Україні конституційних прав і свобод людини та громадянина істотна роль ... можливе шляхом розгляду заяв і скарг засуджених, опротестування незаконних наказів, розпоряджень і ... покарання у вигляді позбавлення волі, фахівці в галузі права. На наш погляд, найбільш ... свободи громадян, покладений на прокуратуру. У стадії виконання вироку, як і в ...

Люди вільні міру їх рівності і рівні міру їх свободи.

Неправовая свобода, свобода без загального масштабу і єдиною заходи, словом, так звана «свобода» без рівності — це ідеологія елітарних привілеїв, а зване «рівність» без свободи – ідеологія рабів і пригноблених мас (з вимогами ілюзорного «фактичного рівності», підміною рівності зрівнялівкою тощо. буд.).

Або свобода (у правовий формі), чи сваволю (у його інших проявах).

Третього не дано: неправо (і несвобода) — завжди сваволю.

Від сюди і багатоликість сваволі (від «м’яких» аж до жорстких, тиранічних і тоталітарних проявів).

Річ у тім, що з права (і з правової форми свободи) є свій, тільки Мариновському внутрішньо властивий, специфічний принцип — принцип формального рівності. У сваволі немає свого принципу; його принципом, якщо можна висловитися, є саме відсутність правового принципу, відступу від послуг цього принципу, його порушення і ігнорування. Бесправная свобода — це сваволю, тиранія, насильство.

Фундаментальна значення свободи для людського буття висловлює водночас місце й ролі права у житті людей. Наблюдаемый історія прогресуючий процес звільнення від різної форми особистої залежності, гноблення і придушення — це й правової прогрес, прогрес правових (і державно-правових) формах висловлювання, існування й захисту цієї що розвивається свободи. У цьому сенсі можна сказати, що всесвітня історія є прогресуюче рух до дедалі більшу свободу дедалі більшої кількості людей. З правової ж погляду той процес означає, що це більше людей (представники нових верств населення та класів суспільства) зізнаються формально рівними суб’єктами права.

Історичний розвиток волі народів і права в людські стосунки є, в такий спосіб, прогрес рівності людей ролі формально (юридично) вільних особистостей. Через механізм права — формального (правового) рівності — спочатку несвободная маса людей поступово, під час історичного поступу перетворюється на вільних індивідів. Правове рівність робить свободу за можливу дійсною в загальній нормативно-правової формі, як певного правопорядку.

Про це переконливо свідчить практичний і розвитку свободи, права, рівності та справедливості яких в людські стосунки.

Тим більше що повсюдно доволі поширені ставлення до протилежності правничий та свободи, правничий та справедливості, правничий та рівності. Вони обумовлені багато в чому тим, під правом мають на увазі будь-які веління влади, законодавство, який часто носить антиправовой, довільний, насильницький характер.

Нерідко свобода протиставляється рівності. Тут можна виокремити декілька напрямів критики рівності (щодо справи — правового рівності) з позицій тій чи іншій концепції свободи.

Так, вже ряд софістів молодшого покоління (Пол, Калликл, Критий) відхиляли правове рівність з позицій аристократичних і тиранічних поглядів на свободі як праві «кращих» на привілеї та чиновницьку сваволю, як праві сильних панувати над, слабкими тощо. буд.

9 стр., 4051 слов

Джерела права інтелектуальної власності

... питання виникнення (або набуття), реалізація та захист прав інтелектуальної власності. Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлюється гарантія свободи інтелектуальної діяльності в Україні (ст. 54). Основними джерелами, якими регулюються питання ...

Аналогічний підхід у ХІХ в. розвивав Ф. Ніцше. Религиозно-аристократическую концепцію «свободи творчої особистості» (на кшталт апології нерівності і критики рівності) обгрунтовував у XX в. Н.А. Бердяев[2][2].

На відміну від аристократичної критики правового рівності «згори» (на користь елітарних версій свободи) марксистське заперечення правового рівності і право загалом йде «знизу» (з метою загального стрибка в комуністичне «царство свободи», затвердження «фактичного рівності» тощо. буд.).

Нині поширене уявлення (навіть помилкове уявлення небезпечне), ніби «суть змін, які йдуть у Росії та посткомуністичних країнах» (т. е. їх «модернізація»), полягає «у переході від логіки рівності до логіки свободы»[3][3].

Тут соціалізм з його зрівнялівкою (т. е. антиподом правничий та рівності) постає як царство рівності, від якої треба перейти до царства свободи без рівності.

У цих та подібних протиставленнях волі народів і рівності даним явищам і поняттям сутнісно надається (з помилки, соціальних інтересів тощо. буд.) довільне значення.

Якщо йдеться дійсно, йдеться про свободу, та не привілеї, свавілля, деспотизмі, вона просто неможлива без принципу і норми рівності, без загальне правило, єдиного масштабу і рівної заходи свободи, т. е. без права, поза правової форми. Свобода як не протилежна рівності (саме — правовому рівності), але, навпаки, вона выразима лише з допомогою рівності та втілена у тому рівність. Свобода і рівність невіддільні і взаємно припускають одне одного. З одного боку, вихідної і визначальною постаттю волі у її людський вимір є вільний індивід — необхідна основа правоздатності і правосуб’єктності взагалі; з іншого боку, цю свободу індивідів можна сформулювати лише за загальний принцип і норми рівності цих індивідів у сфері і малої форми їхніх стосунків.

Право непросто загальний масштаб і рівна міра, а загальний масштаб і рівна міра якраз і передусім свободи індивідів. Вільні індивіди — «матерія», носії, сутність, і сенс права. Там, де заперечується вільна індивідуальність, особистість, правове значення фізичної особи, немає не може права (і основам правової принципу формального рівності), там може бути і якихось справді правових індивідуальних та інших (групових, колективних, інституціональних тощо. буд.) суб’єктів права, справді правових законів і правових взаємин держави і у суспільстві загалом, й у різноманітних конкретних теренах суспільного і політичною життя.

Ці положення у повною мірою стосуються й такий істотною сфері життєдіяльності суспільства, як економіка і виробництво, як стосунки власності загалом.

Сама можливість наявності почав свободи, права, рівності людей сфері економічного життя суспільства із необхідністю пов’язані з визнанням правоздатності (отже, і свободи, незалежності, самостійності) індивіда у взаєминах власності, т. е. визнання за індивідом здібності бути суб’єктом права власності коштом виробництва.

Тут особливо слід підкреслити ту обставину, що став саме відносини з приводу коштів виробництва утворюють зміст, зміст і суть економічних відносин. Там, де склалися діють правові форми економічних відносин, де, отже, визнано і функціонує право власності індивіда коштом виробництва, то й інші (невиробничі) об’єкти, включаючи предмети особистого споживання, втягуються до сфери правових відносин власності, стають об’єктом права власності.

8 стр., 3997 слов

Класифікація об’єктів права інтелектуальної власності — ...

... поняття об'єкта цивільного права і поняття об'єкта права інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об'єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той ...

Але власність на предмети споживання носить вторинний, похідний характер, залежить від наявності або відсутність, визнання або визнання у відповідній суспільстві права власності індивідів коштом виробництва.

Індивід як суб’єкт права власності (і — коштом виробництва) — вихідна базу й неодмінна попередню умову щодо можливості також інших, неиндивидуальных (групових тощо. буд.) суб’єктів права власності («юридичних»).

У цілому нині право власності — це свобода індивідів та інших суб’єктів соціального життя, причому свобода у її адекватної правової форми і, що особливо важливо наголосити, свобода у такому істотною сфері життя, як ставлення до засобів виробництва, економіка загалом.

Історичний прогрес волі народів і права свідчить у тому, формування та розвитку вільної, незалежної, правової особистості необхідним чином пов’язані із освідченням людини суб’єктом відносин власності, власником коштів виробництва. Власність не просто одній з форм і сучасних напрямів висловлювання волі народів і прав людини, але він утворює собою взагалі цивілізовану грунт волі народів і права. Де повністю заперечується право індивідуальної власності коштом виробництва, лишень немає, а й у принципі неможливі воля і право.

У логіці таких взаємозв’язків власності, волі народів і права кореняться глибинні причини несумісності соціалізму (загальний заборона приватної власності, її усуспільнення тощо. буд.) з правому й свободою.

Цієї ж логікою визначається фундаментальне значення десоциализации власності в усьому процесі переходу від тоталітарного соціалізму до початкам правничий та свободи.

Список літератури

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту http://www.statya.ru/