Правова охорона нерозкритої інформації від використання
Дедалі більше насичення ринку товарами, пропозицію різноманітних послуг пред’являють до них підвищені вимоги. А, щоб запропоновані товари, надані послуги тощо. були конкурентоспроможними, необхідно проводити відповідні технічні, організаційні й інші заходи. Такі заходи часто складають службову і комерційну таємницю. Конкурентна боротьба над ринком товарів та послуг жадає від виробника товару, особи,оказивающего послуги, вдосконалення виробництва, проведення організаційно-технічних заходів, маркетингу. Найчастіше те, який проводять, приміром, підвищення якості товару, виготовлення нового вироби, володар такий інформації намагається зберегти від розголошення загалом і серед так само виробників товару зокрема, тобто. з’являється нерозкрита інформація. До такої інформації можуть виявляти цікавість інші особи.
Чинне законодавство передбачає декларація про захист нерозкритої інформації. І йдеться про захисту цієї інформації від використання. Якщо ця інформація передається іншій юридичній особі виходячи з досягнутого угоди, вона вже не потребує правову охорону від послуг цього особи.
Цьому присвячена глава 66, що називається «Право право на захист нерозкритої інформації від використання». Ця глава містить лише три статті (ст. 1010 — 1012 ДК).
Відзначаючи це, до того ж час слід зазначити і сподіваюся, що це статті своїм змістом тісно пов’язані коїться з іншими нормами права, спрямованими на правову охорону об’єкта інтелектуальної власності.
Умови правової охорони нерозкритої інформації передбачені ст. 1010 ДК. Відповідно до зазначеної статті, обличчя, правомірно що має технічної, організаційної чи комерційної інформацією, зокрема секретами виробництва (ноу-хау), невідомої третіх осіб (нерозкрита інформація), має право захист цієї інформації від використання, якщо дотримані умови, встановлені чинним законодавством.
Інформація визнається законодавством об’єктом цивільних прав, якщо вона становить службову чи комерційну таємницю.
Натомість, інформація, відповідно до п. 1 ст. 140 ДК, становить службову чи комерційну таємницю у разі, коли він має справжню чи потенційну комерційну цінність з невідомості її третіх осіб, до неї немає вільного доступу на законних підставах і грамотний власник інформації вживає заходів до охорони її конфіденційності. Дані, які можуть становити службову чи комерційну таємницю, визначаються законодавством.
Права та свободи громадян, Детальна інформація
... й визначається правовим статусом (правовим становищем) особи, тобто людини і громадянина в суспільстві й державі. Права й свободи людини і громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість ... р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), європейська Конвенція про права і основні свободи людини (1950 р.) та ряду інших. Це, природно, закономірно для ...
Право право на захист нерозкритої інформації від використання виникає незалежно від виконання щодо цієї інформації будь-яких формальностей (її реєстрація, отримання свідчень тощо.).
Правила про захист нерозкритої інформації не застосовують у відношенні відомостей, які у відповідно до законодавства що неспроможні складати службову чи комерційну таємницю (інформацію про юридичних обличчях, правах на майно і угоди з ним, підлягають державної реєстрації речових, відомості, підлягають уявленню як державної статистичної звітності та інших.).
Право право на захист нерозкритої інформації діє до того часу, поки що зберігаються умови, передбачені п. 1 ст. 140 ДК.
Володарями прав на службову чи комерційну таємницю може бути як фізичні, і юридичних осіб. Без будь-яких вилучень ці права (наприклад, у сфері підприємництва) поширюються і іноземців.
Законодавство надає володарю інформації можливість засекречувати цю інформацію з інших вимагати від них, що вони утримувалися від незаконного її використання.
Вимагаючи з інших осіб утримання від незаконного заволодіти інформацією, складової службову чи комерційну таємниці, володар права такий інформації може розпоряджатися нею на власний розсуд. Він, зокрема, вправі передати, продати тощо. службову чи комерційну таємницю іншим особам. Володар права на службову і комерційну таємницю вправі взагалі її розкрити.
Відповідно до ст. 1012 ДК обличчя, що має нерозкритої інформацією, може передати всі чи частину відомостей, складових зміст цієї інформації, іншій юридичній особі по ліцензійному договору.
>Нераскритая інформація підпорядковується загальними правилами, які належать до інтелектуальної власності, доцільність яких у тому, що вона є інтелектуальної власності (ст. 980 ДК) І що володарю цього об’єкта належить прерогатива правомірного використання на власний розсуд у будь-якій форми і у будь-який спосіб (ст. 983 ДК).
З викладеного слід, що нерозкрита інформація то, можливо об’єктом ліцензійного договору, тобто. володар її можуть передати всі чи частину відомостей іншій юридичній особі.
Законодавством (п. 1 ст. 985 ДК) встановлено, що у ліцензійному договору сторона, що має винятковим правом використання результату право інтелектуальної власності">інтелектуальної діяльності чи кошти індивідуалізації (ліцензіар), представляє боці (ліцензіату) дозвіл використовувати відповідний об’єкт інтелектуальної власності.
Натомість, ліцензіат зобов’язаний приймати належних заходів до охорони конфіденційності інформації, отриманої по ліцензійному договору, і має самі права її захист від використання третіми особами, як і ліцензіар. Бо у договорі не передбачено інше, обов’язок зберігати конфіденційність інформації лежить на жіночихлицензиате і після припинення ліцензійного договору, якщо відповідні відомості усе ще нерозкритої інформацією (год. 2 ст. 1012 ДК).
Інформаційне право в системі права
... або іншому громадському обороті. Інформаційне право Предметом інформаційного права Під методом правового регулювання розуміються способи впливу галузі інформаційного права на відносини. Багатофункціональність і специфіка інформації призводять до необхідності застосовувати ...
Відповідно до ст. 980 ДК, до інтелектуальної власності і нерозкрита інформація, отже і його декларація про її оборону від використання. До такої інформації закон відносить технічну, організаційну чи комерційну інформацію, зокрема секрети виробництва (ноу-хау).
Однак під правову охорону потрапляє лише інформація, невідоме третіх осіб, за умови, що вона не має справжню чи потенційну комерційну цінність з невідомості її третіх осіб, до неї немає вільного доступу на законних підставах і грамотний власник інформації вживає заходів до охорони її конфіденційності (ст. 140 і 1010 ДК).
Інакше кажучи, правової охороною забезпечується не будь-яка інформація технічного, організаційного й іншого плану. Наприклад, що неспроможні складати комерційну чи службову таємницю документи про утворення юридичної особи, і навіть документи, які дають займатися підприємницької діяльності, документи про платоспроможності, інформацію про недотриманні безпечних умов праці, про забруднення довкілля та ін.
Не становлять також службової і комерційної таємниці факти, якіразглашени, стали доступними іншим особам, у зв’язку з, із чим вони втратили своє старе комерційну цінність. Такі відомості не підлягають правовий захист.
Під захистом прав на нерозкриту інформацію (службову чи комерційну таємницю) розуміється сукупність правових норм, вкладених у припинення порушень, відновлення порушених інтересів власників закритих від інших осіб даних та застосування до порушників заходів відповідальності.
Відповідальність за незаконне використання нерозкритої інформації передбачена ст. 1011 ДК. Відповідно до цій статті, обличчя, без законних підстав яке здобуло, чи що поширило нерозкриту інформацію, або що використовує її, зобов’язане відшкодувати тому, хто правомірно має цієї інформацією, збитки, завдані її незаконним використанням.
Якщо обличчя, незаконно що використовує нерозкриту інформацію, одержало його від особи, яке мало права її поширювати, що покупець інформації не знав і повинен знати (сумлінний покупець), правомірний володар нерозкритої інформації має право вимагати від нього негайної припинення її використання коштів і відшкодування збитків, заподіяних використанням нерозкритої інформації по тому, як сумлінний покупець дізнався, що її використання незаконно. Йдеться тому, що сумлінний покупець інформації відповідає шляхом відшкодування збитків відтоді, коли дізнався про незаконному її використанні.
При зверненні сумлінного набувача через захистом своїх прав, як і правовласника цієї інформації з вимогою негайного припинення її використання, суд, враховуючи кошти, які було витрачено сумлінним покупцем нерозкритої інформації їхньому використання, може розділити її подальше використання за умоввозмездной виняткової ліцензії.
Обличчя, самостійно й більше правомірно яке здобуло відомості, складові зміст нерозкритої інформації, вправі використовувати ці дані незалежно від прав володаря відповідної нерозкритої інформації та і не відповідає проти нього би за таке використання.
Способи захисту правовласника нерозкритої інформацією разі їх порушення викладені у ст. 11 ДК. До них належать: визнання права на службову чи комерційну таємницю; відновлення становища, яка була до порушення права; припинення дій, що порушують право чи створюють загрозу його порушення; визнання недійсним акта державний орган чи органу управління і місцевого самоврядування; відшкодування збитків та інших.
Правові засади митного права та страхової діяльності
... рідко предметів на митних ліцензійних складах, надання послуг з митного оформлення, відшкодування заподіяної незаконними діями митних органів шкоди. Метод митного права — це сукупність правових прийомів (засобів ... можна зробити висновок, що охоплює такі види господарської діяльності перестраховування і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням резервів та їх управлінням. Головними ...
Законодавством деяких випадках обумовлено і заходи кримінально-правового порядку. Наприклад,уголовно-наказуемим діянням є збирання відомостей, складових комерційну чи банківську таємницю, шляхом викрадення документів, підкупу чи загрози, так само як іншим незаконним способом з метою розголошення або використання цих відомостей. Окрім притягнення до кримінальної відповідальності, обличчя, котра одержала в такий спосіб нерозкриту інформацію, складову комерційну чи банківську таємницю, зобов’язане відшкодувати завдані збитки у обсязі.
2. Недопущення недобросовісної конкуренції з. Поняття і форми недобросовісної конкуренції з. Відповідальність по здійсненню недобросовісної конкуренції з
Раніше діюче законодавство знала слова «конкуренція», яка б почуватися з промисловою і видача торговельних справах між підприємствами, організаціями. Але, як така, вона була присутня у вигляді змагальності, змагання. За результатами цих змагань підбивалися підсумки, виявлялися добре виявили себе у яких як фізичні, і юридичні особи та нагороджувалися переможці. Інакше кажучи, змагання з порівнянню з конкуренцією це виглядало ж таки іншим. Як стверджувалося раніше – це був здорова конкуренція.
Конкуренція поводиться сьогодні в усіх галузях життя нашого суспільства. Про неї доводиться говорити дедалі більше. Якщо говорити конкуренцію стосовно інтелектуальної діяльності, вона, сутнісно, вбирає у собі всі об’єкти інтелектуальної власності, починаючи, приміром, від тари, упаковки до секретів виробництва (ноу-хау).
Проте біль конкуренція, яка передбачає, хто швидше, і як і найкращий товар здатний довести до споживача без порушення правових установок, не карна, а скоріш, навпаки,поощряема.Наказуемой вважають несумлінна конкуренція, тобто. усе те, що ні цілком узгоджується з усталеними правилами, існуючими звичаями, традиціями.
Термін «несумлінна конкуренція» як правової інститут вводять у наше законодавство вперше. До цього Цивільному кодексі Республіки Білорусь у присвячена глава 68, що складається з двох статей. Як бачимо, ця глава немає велику кількість норм, які стосуються недобросовісної конкуренції з. Вона лише свідчить про її недопущення, і навіть те що, що визнається недобросовісної конкуренцією і її слід при цьому відповідальність.
Так було в ст. 1029 ДК сказано, що несумлінна конкуренція Республіка Білорусь заборонена. І далі розкривається, що можна визнавати недобросовісної конкуренцією. Зокрема, це:
1) всі дії, здатні хоч би яким не пішли способом викликати змішання стосовно підприємств, товарів, робіт, послуг чи підприємницької діяльності конкурентів;
2) хибні затвердження під час здійснення підприємницької діяльності, здатні дискредитувати підприємства, товари, роботи, послуги, чи підприємницьку діяльність конкурента;
3) вказівки чи затвердження, використання є під час здійснення підприємницької діяльності можуть вводити на оману щодо характеру, властивостей, придатності до застосування чи кількості товарів, робіт, послуг конкурента;
4) інші дії, суперечать з вимогами чинного законодавства конкуренцію, під час здійснення підприємницької діяльності.
Отже, в год. 2 ст. 1029 ДК можна побачити чотири підпункту. У першому підпункті йдеться про дії, вкладених у змішання товарів, послуг тощо. одних підприємств із товарами, послугами тощо. інших підприємств. Наприклад, випущені товари відомої фірми під своїм товарним символом порятунку і іншими властивими їм характерними ознаками змішуються з товарами, вкладеними у таку ж упаковку і випущеними з такою позначенням, тієї ж форми тощо., інший фірми, яка конкурує з першого.
Мова ділових паперів — Кацавець Г.М. — 4. Терміни ...
... меча, безсилля права (?. Ісринг). 1. Професійна лексика 2. Доктрина 3. Правопис складних іменників ... тощо: Херсону, Кавказу, Донбасу, Криму, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Требужа, Остра, Дінця. 4. Терміни професійної діяльності юристів ... діаметра, атома, поршня, сектора, куба, катода, реферата; українські терміни, коли вони утворені ...
До такого змішання найчастіше вдається конкуруюча сторона з- за неякісну підготовку нею товару, інколи ж при незатребуваності покупцем товару, послуг, через невідомості фірми над ринком то- варів і рівнем послуг. Таке прояв дій (змішання товарів, послуг тощо.) призводить до підриву авторитету відомої фірми, порушення її комерційної діяльності, а остаточному підсумку втрати одержуваних доходів.
Другий підпункт свідчить про хибні затвердження щодо реалізованих товарів, проведених робіт, надання послуг, які поширюються однієї фірмою стосовно інший фірмі (фірмам).
Це у випадках, коли виробляються однорідні товари, виконуються однакові роботи, виявляються таке ж послуги. Щоб підірвати підприємницьку діяльність, конкуруюча сторона намагається дискредитувати те, що робиться іншим боком. Наприклад, торгове підприємство А з метою отримання пріоритету у Міжнародній торговій діяльності брехливо стверджує, що здійснювана торговим підприємством Б взуття насправді виготовлено не тієї фабрикою, що вказана в супровідних документах. І навпаки, вказується, що що здобула попит взуття цієї фабрики реалізується торговим підприємством А.
Щодо цього може й помилкове твердження у тому, що це підприємство Б випускає товари на застарілому, зношене устаткування тоді як у підприємстві А встановлено нові, відповідальні сучасним вимогам верстати й устаткування.
Третім підпунктом є такі вказівки чи затвердження, використання є може вводити на оману щодо характеру товару, надаваних послуг та т.п. конкурента. У разі слова «вказівки», «затвердження» законодавцем відтворені без слова «хибні».
Отже, вказівки і затвердження може бути істинними, однак вони можуть вводити на оману. Наприклад, слід твердження конкурента, що яке надійшло сировину, з яких має бути виготовлений товар, неякісне, яка відповідає потрібним стандартам, кондиціям тощо., що у насправді чи реальні. Проте виробник збирається виготовляти товар у не від цього сировини, та якщо з сировини, відповідного потрібним параметрами. Інакше кажучи, що така дії конкуруючої боку відбуваються сутнісно безвинно.
Що ж до четвертого пункту, то їм передбачені ті дії, що суперечать з вимогами чинного законодавства конкуренцію, під час здійснення підприємницької діяльності. Тут ідеться норми, вказаних у Цивільному кодексі Республіки Білорусь у, і навіть щодо порушення антимонопольного чи іншого законодавства конкуренцію.
Оскільки перелічені дії суперечать законодавству, звичаям, зачіпають моральні якості, вони стосовноизлагаемому і вони становлять несумлінну конкуренцію, тобто. йде зазіхання об’єкти інтелектуальної власності. Такі дії конкурента вважаються протизаконними і є основою притягнення до відповідальності.
Відповідальність
