Суб’єктом міжнародного права прийнято називати носія міжнародних прав і обов’язків, які виникають в відповідно до норм міжнародного права. Поведінка суб’єкта міжнародного права безпосередньо регулюється міжнародним правом, тому що він вступає або може вступати в міжнародні публічні правовідносини.
Коло суб’єктів міжнародного права визначається їх здатністю брати участь у міжнародних відносинах, регульованих нормами міжнародного права.
Прийнято розрізняти первинні до похідні суб’єкти міжнародного права. Первинними учасниками міжнародних відносин є насамперед держави, а б деяких випадках народи я нації. Вони як соціальні спільноти вступають б відносини між собою і створюють для регулювання цих відносин правила взаємного спілкування.
Похідні суб’єкти міжнародного права створюються первинними суб’єктами та обсяг їх міжнародної правоздатності залежить від наміру і бажання їх творців. Ними можуть бути міжурядові організації або держава-подібні утворення на кшталт «вільних міст» . Творці наділяють їх вдачею виступати в міждержавних відносинах від власного імені. Правоздатність похідних суб’єктів міжнародного права визначається міжнародними договорами. До суб’єктів міжнародного права прийнятий про відносити наступні:
Прості і складні держави та їх спілки. До простих державам у міжнародному праві відносять унітарні держави, а до складних федеративні. Федерація відрізняється від унітарної держави тим, що суб’єкти федерації в (федеративній державі, на відміну від адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави, володіють політико-правової самостійністю. Однак як суб’єкти міжнародного права суб’єкти федерації можуть виступати за умови, що федеральне законодавство визнає за ними таке право, тобто право від власного імені укладати договори, обмінюватися делегаціями. представництвами тощо
Нації і народи також можуть визнаватися міжнародним співтовариством суб’єктами міжнародного права, але за умови, що ці нації і народи борються за своє визволення і створили певні владні структури.
Передбачається, що ці владні структури, об’єднані єдиним центром, здатним виступати від імені нації чи народу в міждержавних відносинах.
Держави як основні суб єкти міжнародного права
... що вони, як суб'єкти міжнародного права породжені волевиявленням держав, що зафіксували своє рішення, у установчому акті. Первинні суб'єкти міжнародного права (держави й борються нації) з ... суб'єкта до кола суб'єктів міжнародного права. Основні правничий та обов'язки характеризують загальний міжнародно-правової статус усіх суб'єктів міжнародного права. Права й обов'язки, властиві суб'єктам ...
Держава-подібні утворення, це так звані «вільні міста» або певні території які оголошені вільною територією або зоною (наприклад, вільне місто Данциг, Вільна територія Трієст).
Як правило, вільні міста створювалися для заморожування територіальних домагань між державами та пом’якшення напруженості в міждержавних відносинах з приводу даної території.
Міжнародні установи. До них відносяться міжнародні організації як, наприклад, ООН, Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація американських держав (ОАД) і т.д., які складаються з створили їх держав, а також міждержавні органи, члени яких діють в особистій якості (міжнародні арбітражі, комітети, групи експертів і т.п.).
Транснаціональні корпорації також визнаються деякими вченими суб’єктами міжнародного права, тому що в сучасних умовах вони набувають міжнародну правосуб’єктність. Причиною цьому є їх економічна міць і великий вплив на міжнародну політику.
Державний суверенітет
Державний суверенітет — це верховенство держави в межах її власних кордонів і його самостійність в міжнародних справах. Ця властивість будь-якої держави.
Абсолютного державного суверенітету немає, оскільки всі держави взаємопов’язані, ця взаємозалежність постійно зростає. Коли говорять, наприклад, про економічний суверенітет держави, мається на увазі не його економічна ізольованість від інших членів міжнародного співтовариства, а лише його право самостійно визначати свою економічну політику. Держави можуть мати різну економічну міць, але як носії суверенітету, вони все юридично рівні. На території держави немає більш високої влади, ніж влада цієї держави. Суверенітет держави виникає і зникає у зв’язку з виникненням і зникненням самої держави.
(Термін «суверенітет» з’явився в період становлення абсолютних монархій, його носієм вважався, відповідно, абсолютний монарх, чия особистість ототожнювалася з особистістю держави).
Міжнародна правосуб’єктність суб’єктів федерації
Держава являє собою поєднання трьох елементів: певної території, населення, на ній проживає, і влади. Територіально-організаційна структура держави може бути різною. Розрізняють прості (унітарні) і складні держави. Складна держава — федерація, що є об’єднанням територіальних одиниць, що користуються певною політико-правової самостійністю. Ступінь їх самостійності визначається федеративним договором і законодавством федерації, в першу чергу її конституцією. Федерація — державно-правове об’єднання. Іноді її називають союзною державою.
Зовнішньополітична самостійність членів федерації може бути різною за обсягом. Як суб’єкти міжнародного права члени федерації можуть виступати лише в тому випадку, якщо законодавство федерації визнає за ними це якість (право від власного імені укладати договори, обмінюватися делегаціями, представництвами тощо).
Їх міжнародна правосуб’єктність не залежить від визнання їх суверенітету конституцією федерації. Головне — самостійний вихід в міждержавну сферу. Член федерації завжди визнає в якомусь відношенні юридична старшинство федерації і є частиною федерації як держави в цілому. Якщо це не так, тоді не можна говорити про федерацію як про державу і суб’єкті міжнародного права. Федерація в соціальному і економічному відношенні — єдиний організм.
Міжнародне публічне і міжнародне приватне право
... відмінність між міжнародним публічним і приватним правом стосується суб'єктів відносин. Суб'єктами міжнародного публічного права є держави, міжнародні організації та нації, які виборюють незалежність. У міжнародному ... відносин, що регулюються ним (міжнародне публічне право регулює політичні взаємини держав, у тон час, як міжнародне приватне право регулює особливу групу цивільно-правових відносин, ...
Міждержавні організації як суб’єкти МП
Міжнародні установи. Вони включають як класичні міжурядові організації (ООН, ОАЕ і т. д.), що складаються з створили їх держав, так і міждержавні механізми і органи, члени яких діють в особистій якості (міжнародні арбітражі, комітети, групи експертів і т. п.) . Тимчасовим міжнародним установою можна вважати міжурядову конференцію.
Міжнародне установа набуває міжнародну правосуб’єктність відповідно до установчого договору. Договір наділяє його певної міжнародної правоздатністю, тобто правом виступати в міжнародних відносинах від власного імені: укладати міжнародні договори з державами і міжурядовими організаціями, приймати рішення від власного імені (наприклад, власні правила процедури, резолюції конференції, рішення міжнародного арбітражу).
Рішення органів міжнародних організацій, прийняті ними від свого імені, — прояв міжнародної пра-восуб’ектності організації в цілому.
Питання про міжнародної правосуб’єктності індивідів
У доктрині існують різні думки про те, чи може індивід бути суб’єктом міжнародного права. В принципі вони залежать від поглядів того чи іншого автора на проблему співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права.
Широко поширена точка зору, згідно з якою в міжнародному праві немає заборон наділяти індивідів міжнародну правосуб’єктність і рішення цього питання визначається наміром договірних держав. Зазвичай наявність у індивідів міжнародної правосуб’єктності пов’язують з наданням їм можливості прямого доступу в міжнародні органи як петиционеров, позивачів, відповідачів і т. д.
У вітчизняній доктрині серйозних послідовників має й інша точка зору, суть якої зводиться до того, що індивіди об’єктивно не можуть бути учасниками міждержавних відносин і тим самим суб’єктами міжнародного права. Що спостерігається в даний час тенденція до розширення прямого доступу індивідів у міжнародні органи пов’язана із зростаючим прагненням до захисту прав людини за допомогою міжнародних механізмів. Сам по собі такий доступ не перетворює їх на суб’єктів міжнародного права, а означає лише те, що учасники відповідного договору беруть на себе взаємне зобов’язання забезпечити цей доступ наявними в їх розпорядженні правовими та організаційними засобами.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту zakroma.narod /
