Конституційне право зарубіжних країн

метки: Цивільне, Зарубіжних, Інститутів, Регулюють, Конституційних, Мають, Положення, Законь

Конституційне право зарубіжних країн

1. Предмет та метод конституційного права зарубіжних країн

Конституційне (державне) право конкретної країни — це сукупність юридичних норм, які закріплюють певні засади економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організацію і компетенцію найголовніших ланок державного механізму, територіальну організацію держави, а також визначають основи взаємовідносин держави та особи.

У різних країнах обсяг конституційно-правового регулювання може помітно різнитися. Відмінним є і конкретний зміст його, що зумовлено наявністю або відсутністю тих чи інших інститутів та їхніми особливостями.

державно-політичними відносинами владарювання.

Системний метод допомагає визначити місце і роль кожного з державних інститутів у механізмі здійснення влади. Тільки за допомогою структурно-функціонального методу можна з’ясувати фактичне співвідношення органів законодавчої і виконавчої влади у конкретній країні, справжню компетенцію уряду тощо. В цілому структурно-функціональний метод допомагає визначити, наскільки теорія тієї чи іншої конституційної системи відповідає її практиці. Згадані методи становлять методологічну основу науки конституційного права, саме вони характеризують цю науку, хоча вона і не обмежується ними.

2. Система конституційного права

загальні принципи

Загальні принципи конституційного права

загальні принципи

Конституційно-правові інститути являють собою певну систему норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини й утворюють відносно самостійну групу. До числа конституційно-правових інститутів відносяться такі, як правовий статус людини і громадянина, основи суспільного ладу, форма правління, виборче право (в об’єктивному сенсі), народне представництво, конституційний контроль (нагляд) та ін. Ці великі інститути, у свою чергу, складаються з більш приватних. Наприклад, інститут виборчого права включає такі більш приватні інститути, як виборче право (у суб’єктивному змісті), виборчий процес. Останній, у свою чергу, включає ряд стадій (призначення виборів, висування кандидатів і ін.), які представляють собою ще більш приватні інститути конституційного права.

Конституційно-правові норми — це загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою з метою охорони та регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права і обов’язки і забезпечуються примусовою силою держави. Нормам конституційного права притаманні такі особливості, які відмежовують їх від норм інших галузей права: зазначені норми регулюють найбільш широкі і суттєві суспільні відносини, оформляють правові основи держави; багато хто з цих норм мають дуже загальний характер, тобто в них відсутній зв’язок між конкретними правами і обов’язками.

Поняття конституційного права зарубіжних країн

... конституційного права розвинених країн Становлення конституційного права як галузі національного права — це порівняно тривалий і який завжди прямолінійний процес складання окремих і інституцій у систему, регулюючу конституційно ... інші інститути конституційного права й не могли з'явитися у порівняно далеке минуле. Вони знайомі і Стародавньої Елладі і Древнього Риму, звідки прийшло поняття " ...

Проголошується, скажімо, право окремого суб’єкта, а обов’язок кореспондується державі в цілому. В конституціях та інших актах конституційного права часом зустрічаються такі положення, які визначають економічні, соціальні та політичні цілі, завдання суспільства і держави. Це особливо відноситься до соціалістичних і іншим ідеологізованим конституціям.

3. Конституційно-правові норми: поняття, ознаки, види

Конституційно-правова норма — це правило поведінки учасників державно-політичних відносин владарювання, яке встановлене або санкціоноване державою, забезпечене її авторитетом і за певних умов — примусом. У конституційно-правових нормах виявляється державна воля, що опосередковує суспільну волю і передусім волю правлячих кіл. Конституційно-правові норми містяться в різних джерелах, головним з яких є конституція. Норми самих конституцій нерідко відрізняються своєю узагальненістю, відсутністю деталізації, у багатьох країнах конституційне регулювання частково здійснюється і за допомогою найбільш узагальнених норм — так званих норм-принципів , які звичайно фіксують окремі положення, ідеї прийнятої в тій чи іншій країні політико-правової теорії. Конституційно-правові норми різняться внутрішньою структурою. Вони нерідко не мають чітко виражених типових елементів такої структури. У багатьох конституційно-правових нормах відсутня гіпотеза. У більшості з них немає і санкції.

установчі, регулятивні

матеріальні

По дії в часі норми конституційного права поділяються на постійні , тимчасові і виняткові . Більшість норм — постійні; у них невизначений термін дії. Тимчасові норми містяться звичайно в перехідних положеннях, які регулюють перехід від стану до набрання чинності даного нормативного акту до стану, передбаченому цим актом. Виключні норми встановлюються, наприклад, на випадок надзвичайних обставин; такі норми припиняють на цей час дію окремих постійних норм і передбачають можливість тимчасового правового регулювання.

4. Конституційно-правові інститути: поняття та види

конституційно-правового,

Загальні конституційно-правові інститути — це складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту. До них насамперед належить інститут начал організації і діяльності державного механізму. До нього на правах головних входять інститути кожного з вищих органів держави, основ організації місцевого управління і (з певними застереженнями) самоврядування та деякі інші, залежно від змісту галузі конституційного права конкретної країни. До загальних конституційно-правових інститутів також належить інститут територіальної організації держави. Він включає такі головні інститути, як політико-територіальний устрій, адміністративно-територіальний устрій і власне державна територія. Нарешті, до загальних конституційно-правових інститутів слід віднести інститут конституційного статусу особи, який включає такі головні інститути, як громадянство та основні права і свободи особи. Роль і значення того чи іншого головного інституту в структурі загальних інститутів і галузі в цілому визначаються особливостями теорії і практики окремих країн.

Банківське право: поняття, предмет і система

... Норми банківського права закріплюють правові основи банківського кредитування, визначають правове положення кредитних установ і принципи їх відносин з ... паперів. Особливо великого значення для банківського права набувають норми конституційного права, що встановлюють компетенцію органів ... банківського права і тих суспільних відносин, що ним регулюються. Банківське право – це система правових ...

Зміст конституційно-правових інститутів не слід пов’язувати з певною структурною частиною конституції. Норми, що входять до складу того чи іншого інституту, можуть розміщуватися в різних розділах і главах конституції, а також у різних законах та інших джерелах, незалежно від найменування тієї чи іншої глави або закону.

5. Принципи конституційного права

Конституційно-правові принципи — це основні керівні ідеї, які відображені в змісті галузі права. Вони безпосередньо не регулюють відносини, а втілюються в основних конституційно-правових нормах.

Загальні принципи конституційного права виражають в змісті цієї галузі права основи початку, відповідно до яких конституційне право будується як система правових норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин. Загальні принципи складають як би кістяк, каркас системи конституційного права та надають їй єдину спрямованість. Вони регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми і втілюються в цих нормах і в правозастосовчій діяльності органів влади.

загальні принципи

норма прямої дії

: текстуальне закріплення

6. Конституційно-правові відносини: поняття, ознаки, види

Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права, хоча це зовсім не значить, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб’єктів конституційного права.

Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак , які відрізняють їх від відносин інших галузей права.

Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин

• Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни.

— Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв’язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади.

• Їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі.
• Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин.
• Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої.

за їх суб’єктами

7. Джерела конституційного права

законодавчі акти

романо-германською моделлю правових систем

Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

... інститутів конституційного права України вважається інститут конституційно-пра­вового становища особи — конституційних прав, свобод і обов"язків людини і громадянина в Україні. Відповідно до Конституції України, законів України, міжнародно-правових актів — Загальної декларації прав людини, ...

англосаксонська, або англо-американська модель правових систем

формалізовані

8. Закон як джерело конституційного права

конституційні, органічні, надзвичайні

Конституційний закон — 1) закони, які вносять поправки та доповнення до конституції; 2) складові частини конституції (в тих країнах, де конституція не є єдиним нормативним актом — Швеція, Ізраїль).

Органічні закони — ті, які приймаються на підставі банкетних або відсильних норм конституції. Містять норми, що відносяться до найважливіших конституційно-правових інститутів. Вперше як джерело права були визначені у Конституції Франції у 18 ст.

Звичайні (ординарні) — регулюють менш важливі загальнодержавні відносини (у порівнянні з конституційними чи органічними законами), що утворюють предмет конституційного права (громадянство, статус депутата, вибори президента).

Надзвичайні — ті, що дозволяють зупиняти дію окремих конституційних норм (приймаються тільки на термін, визначений парламентом).

Встановлено ретельно регламентований порядок їх видання.

За територією дії виділяють закони:

• Загальнодержавні;
• Локальні.

У свою чергу локальні поділяються на:

1) Прийняті загальнонаціональною парламентською установою, але які діють лише на частині території держави;

2) Прийняті представницьким органом суб’єкта федерації (ФРН);

3) Місцеві — приймаються автономними органами (напр., в Іспанії, Італії, Португалії).

Другу групу законодавчих актів, після самої конституції, утворюють конституційні та органічні закони. Слід зазначити, що ці терміни вживаються неоднаково в різних країнах. У деяких країнах конституційними законами іменують ті акти, за допомогою яких вносяться зміни до конституції. Органічними, як правило, називають такі закони, видання яких передбачено безпосередньо в конституції і які як би представляють собою продовження і розвиток конституційних положень. Наприклад, у тексті основного закону може говоритися про те, що статус уряду буде врегульоване органічним законом.

Конституційний закон, що вносить зміни до конституції, приймається відповідно до процедури, передбаченої для прийняття поправок до конституції. Зазвичай це особливо ускладнений процес, оскільки переважна більшість писаних конституцій є жорсткими конституціями.

Дещо відрізняється порядок прийняття органічних законів. Він неоднаковий в різних країнах, але тим не менш для застосовуваної при його прийнятті процедури характерно або обмеження кола суб’єктів права законодавчої ініціативи, або вимога вотування законопроекту лише абсолютною більшістю голосів, а в деяких країнах органічні закони підлягають обов’язковим напрямку до підписання главою держави на перевірку в орган конституційного контролю. В ієрархії законодавчих текстів органічний закон йде безпосередньо за конституцією і стоїть вище звичайного поточного закону. Це означає, що в разі колізії між нормою звичайного і органічного закону переважну силу має норма органічного закону.

Звичайні або поточні закони. Ці закони утворюють основну масу законодавчих актів, приймаються на основі процедури, безпосередньо передбаченої в основному законі держави, і можуть охоплювати надзвичайно широке коло питань.

9. Поняття і ознаки конституцій

система правових норм

Конституція України

... Конституції України). Конституція України складається з преамбули та 15 розділів (161 статті). Конституція ... конституцій такі: зазвичай пов’язані із закріпленням демократичного ладу, хоч історія знає і винятки з цього правила (конституції ... юридична сила Конституції. Згідно з цим принципом, закони та інші ... суспільні відносини безпосередньо. Норми, визначені статтями 10-12 Конституції України, покликані ...

Конституція в так званому матеріальному сенсі (значенні) являє собою писаний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які перш за все проголошують і гарантують права і свободи людини і громадянина, а так само визначають основи суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, основи організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємовідносини, державну символіку і столицю. Однак в матеріальному сенсі термін «конституція» вживається рідко. Набагато частіше ми говоримо про конституцію у формальному сенсі (значенні), тобто про закон або групи законів, які мають вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів і інших актів. Конституція в цьому сенсі — це в своєму роді закон для законів. Вона не може бути змінена шляхом видання звичайного закону, і, навпаки, внесення поправок в конституцію вимагає відповідної зміни тих законів і підзаконних актів, які були раніше видані на підставі або у розвиток діяли тоді її положень, але перестали тепер їй відповідати.

Відрізняються також поняття юридичної і фактичної конституції. Юридична конституція в матеріальному чи формальному значенні — це завжди певна система правових норм, що регулюють зазначений вище коло суспільних відносин. Фактична ж конституція — це самі такі відносини, тобто те, що реально існує. Вона, отже, не охоплюється даним вище визначенням конституції. Наприклад, Конституційний закон про Чехословацьку Федерацію № 143 1968 року передбачив створення системи конституційних судів, однак на практиці до перемоги антибюрократичної революції 1989 року ці суди так і не були створені. Розбіжність між фактичною і юридичною конституцією свідчить, що частина норм юридичної конституції стала або спочатку була і залишається фіктивною. Виникає необхідність або юридичну конституцію привести у відповідність з фактичними суспільними відносинами, або, навпаки, ці відносини перетворити у відповідності до приписів юридичної конституції. Фіктивність конституцій зазвичай характерна для країн з авторитарними і особливо тоталітарними політичними режимами.

10. Дія конституцій

Під дією конституції розуміють її впорядковувальний вплив на суспільні відносини. Аналіз дії конституції передбачає визначення часових і просторових меж, кола осіб, на яких поширюються положення конституції, а також механізмів такої дії.

Дія конституції в часі, Дія конституції в просторі, Дія конституції за колом осіб, Механізм дії конституції

11. Форма конституцій

Форма конституції — це спосіб організації і виразу конституційних норм. Таке визначення є найбільш простим і доступним для розуміння. У літературі ж можна зустріти більш складні визначення, що включають, зокрема, поділ форми на внутрішню і зовнішню.

Перш за все форма конституції визначається тим, що конституція, як зазначалося, може складатися з одного або декількох нормативних актів. В останньому випадку загальним для актів, що складають конституцію, є те, що всі вони однаковою мірою мають вищу юридичну силу.

Якщо конституція є єдиний писаний акт, який регулює всі основні питання конституційного характеру, то її можна визначити як кодифіковану. Якщо ті ж питання регулюються кількома писаними актами, то ми маємо справу з некодифікованою конституцією. Кодифіковані конституції в залежності від ступеня кодифікації можна підрозділити на розгорнуті і нерозгорнуті, хоча треба визнати, що межі такого поділу дуже розпливчасті. Приклади розгорнутих конституцій дають грецька, португальська, нерозгорнутих — діюча французька, не кажучи вже про американську. Кодифіковані конституції нерідко містять норми, які в інших країнах включені в поточний або органічне законодавство. Розгорнуті конституції досить детально регулюють суспільні відносини, нерозгорнуті роблять це у загальному вигляді (наприклад, Конституція США).

Українська літературна мова: формування, норми та стилі. Ділова українська мова

... мова як мова корінного народу. У Конституції України у ст.10 записано: Державною мовою в Україні є українська мова. ... в полі зору кожної держави (наприклад, сучасні служби мови у Франції, Англії, ... що включає всі норми, крім орфографічної. Норми літературної мови, Літературна мова Вона обслуговує всі ... українську літературну мову, боролися за надання українському народові права вільно користуватися ...

Розгорнуті конституції містять і такі норми, які в інших країнах входять до органічних або звичайних законів. Зустрічаються конституції змішаного типу. Частково вони писані і включають парламентські закони і судові рішення, які є обов’язковими прецедентами. Частково ж полягають із звичаїв і доктринальних тлумачень. Наприклад, конституція Великобританії включає закони (статути), як, наприклад, Акт про Парламент 1911 року, Акт про Палату громад (управління справами) 1978 року, далі судові прецеденти (так зване загальне право), але також звичаї, іменовані конституційними угодами, в яких містяться конвенційні норми. У країнах, де діє конституційна юстиція в будь-якій формі, навіть якщо там є конституція у вигляді єдиного акту, рішення конституційних судів (рад), включаючи правові позиції, вміщені в них, практично мають зазвичай ту ж юридичну силу, що і конституції, на основі яких ці рішення винесені.

неписані конституції

писані, змішані й неписані

12. Структура, мова і стиль конституцій

преамбулу (вступ), основну частину (основний зміст), заключні, перехідні і додаткові положення

У преамбулі зазвичай викладаються цілі конституції, характеризуються історичні умови її видання, іноді проголошуються права і свободи або керівні засади державної політики. Ця частина конституції дуже важлива в політичному та ідеологічному плані. Що ж стосується нормативної природи та юридичної сили преамбул, то зазвичай визнається, що положення преамбул правовими нормами не є, але мають нормативне значення для тлумачення і застосування інших положень конституції, тобто преамбули вказують напрямки, в яких повинні тлумачитися інші конституційні положення.

В основну частину конституції входять норми про права і свободи, про основи суспільного ладу, про систему і статус державних органів, про державну символіку, про порядок зміни конституції. Норми про статус державних органів звичайно містяться у відповідності з принципом поділу влади: найчастіше спершу йдуть норми про парламент, потім про главу держави та уряд, далі йдуть норми про судову владу і нарешті про організацію влади на місцях.

Прикінцеві положення містять різні норми. Тут зазвичай встановлюється порядок вступу конституції в силу, визначаються терміни сформування знову засновуваних органів влади, терміни видання органічного та іншого законодавства, до якого є відсилання в конституції. У цих положеннях можуть перебувати роз’яснюючі положення, міститися норми про тлумачення конституції. Прикінцеві положення найчастіше містяться в конституціях в одному розділі з перехідними і скасувальними положеннями. Іноді, якщо це не врегульовано в основній частині, сюди включаються норми про порядок зміни конституції або про державні символи.

Перехідні положення визначають терміни вступу в дію окремих конституційних норм, які не можуть бути реалізовані відразу, порядок і строки заміни колишніх конституційних інститутів новими. Нерідко норми, що містяться в перехідних положеннях, оформляються не у вигляді статей, як зроблено в основній частині конституції, а у вигляді параграфів, нумеруються римськими цифрами або ще як-небудь виділяються, з тим щоб показати їх специфічний характер. У той же час вони представляють собою невід’ємну частину конституції і дуже важливі для застосування (особливо суду), тому що вказують, з якого часу підлягає застосуванню та чи інша конституційна норма.

Колізійні норми в міжнародному приватному праві

... розглянуті теоретичні питання застосування колізійної норми, дається визначення колізійної норми, відображається структура та види. ПОНЯТТЯ Колізійні норми Основне зміст міжнародного приватного права зводиться до колізійної ... необхідність вибору права між законами різних держав. Колізія права обумовлена ​​двома причинами: наявністю іноземного елемента у приватноправових відносинах і різному ...

Додаткові положення конституції також зазвичай оформляються інакше, ніж основна частина, і містять тлумачної норми, окремі винятки із загальних правил, встановлених конституцією, регулювання окремих приватних питань.

Додатки до конституцій часом мають важливе юридичне значення. Наприклад, у першому додатку до Конституції Індії наводиться перелік штатів і союзних територій, у сьомому — міститься розподіл компетенції між Союзом і штатами.

Писані некодифіковані конституції не мають будь-якої системи викладу матеріалу, і важко виявити логіку в їх будові. Так, чотири акти, складові конституції Швеції, регулюють лише питання, вказані в їх назвах, тоді як багато питань конституційного характеру (наприклад, організація місцевої влади) не отримали в них свого регулювання.

мова (мова її викладу)

Проблема “мови” конституції

Інша проблема “мови конституції” — це її термінологічний апарат. У тексті конституції треба дуже обережно підходити до вживання тих чи інших термінів та понять, особливо останнє стосується нових (раніше не вживаних ні в конституції, ні в законах) термінів. Введення нового терміна в конституційно-правову практику має бути послідовним і комплексним. Зовсім небажаним є вживання термінів, які мають неоднозначне (двояке) розуміння.

Стиль написання

власної назви конституцій як певного документа

Іноді конституції отримували “другу” назву від місця їх прийняття, імені політичної партії, з якою пов’язуть появу тої чи іншої конституції, із загальнозначущими явищами в житті держави і суспільства. Так, Конституція Німеччини 1919 року більше відома під назвою “Веймарської конституції” (від назви м. Веймар, де 31 липня 1919 р. Установчі національні збори Німеччини прийняли цю конституцію).

13. Порядок розроблення та ухвалення конституцій

три основні способи прийняття конституції

Референдум

представницьких органів

1. Установчі збори — це представницький орган, що обирається спеціально з метою розроблення і прийняття конституції. Вперше установчі збори (Філадельфійський конвент) було скликано у США 1787 p.; вони складалися з 74 делегатів і працювали чотири місяці. Установчими зборами приймалися, наприклад, конституції Тунісу (1956 р.), Намібії (1990 p.), Болгарії (1991 p.).

Установчі збори в різних країнах мали різний спосіб формування та наділялися різним об’ємом компетенції. Так, за способом формування виділяють дві групи установчих зборів:

• а) сформовані шляхом загальних і прямих виборів;
• б) збори, частина делегатів яких обирається шляхом прямих або непрямих виборів, а інша частина призначається.

За обсягом компетенції установчі збори поділяються на:

Характеристика джерел Конституційного права

... Регламенти палат парламентів як джерела конституційного права містять норми, що визначають порядок ... відносини, що утворюють предмет конституційного права. Конституції, конституційні, органічні та схожі ... права) визначають статус органів держави й процедури народного голосування основі бланкетных статей конституцій. ... наприклад, Постійним Комітетом Всекитайського Збори Народних Представників), народом на ...

• а) суверенні, які наділяються правом розробляти і приймати конституцію (США, 1787 p.;
• Індія, 1950 p.;
• Італія, 1947 p.;
• Португалія, 1976 p.);

• б) несуверенні, які розробляють і приймають проект конституції, а для затвердження вона виноситься на референдум або передається іншому органові (наприклад, конституції Кувейту, 1962 p.;
• Гани, 1979 p.;
• Туреччини, 1982 p.).

  Власне, такі органи виконують роль консультативних установчих зборів.

Залежно від призначення установчі збори поділяються на:

• а) установчі збори з обмеженими повноваженнями — представницькі органи, для яких розроблення (розроблення і прийняття) конституції є єдиною функцією, після здійснення якої вони розпускаються (наприклад, США, 1787 p.);

• б) установчі збори з необмеженою компетенцією — представницькі органи, які одночасно з установчою владою здійснюють повноваження парламенту (Франція, 1946 p.;
• Італія, 1947 p.;
• Бразилія, 1988 p.).

парламентами.

а) реорганізація парламенту в установчі збори, що передбачає спеціальну процедуру отримання парламентом мандата виборців на те, щоб діяти як установчі збори (Шрі-Ланка, 1972 p.; Танзанія, 1977 p.; Замбія, 1992 p.);

• б) без формальної реорганізації в установчі збори, коли конституція приймається із застосуванням звичайної парламентської процедури, передбаченої конституцією, що скасовується (наприклад, конституції Мозамбіку, 1990 р.;
• Грузії, 1995 р.;
• України, 1996 p., та ін.).

Парламентський спосіб прийняття конституції застосовується також і як попереднє ухвалення конституції перед тим, як вона виноситься на референдум (наприклад, в Іспанії 1978 p.; Польщі 1997 p.).

Такий спосіб прийняття конституції дозволяє поєднати кваліфіковане обговорення проекту в парламенті з реалізацією права народу висловити свою волю відносно тексту конституції.

Надпарламентські установи, Глава держави

В історії конституційного розвитку відомі і деякі специфічні способи прийняття конституції, що їх, проте, не можна віднести до легітимних, приміром — прийняття конституції вищим керівним органом правлячої політичної партії — в Анголі, 1975 p.; Мозамбіку, 1975 p.; Конго, 1969 p.; Іраку, 1970 р.

Розроблення і прийняття деяких конституцій пов’язується з окремими видатними політичними діячами, і вони називаються «харизматичними». Такими, наприклад, можна вважати сталінську Конституцію СРСР (1936 p.), деголлівську Конституцію Франції (1958 р.).

14. Зміна та відміна конституцій

Кожна конституція у зв’язку із змінами в суспільному житті, у співвідношенні політичних сил може, а часом і повинна бути змінена. Питання про внесення змін до конституції вирішується залежно від передбаченого нею способу її зміни.

гнучких конституціях

Гнучкі конституції — це звичайно неписані або змішані, як у Великобританії. Однак є й писані, кодифіковані конституції, які не передбачають особливого порядку своєї зміни.

Складніше йде справа, коли потрібно змінити жорстку конституцію, поправки до якої вносяться в більш складному порядку в порівнянні з виданням звичайного закону. Жорсткість конституцій має на меті забезпечити їх стабільність, яка, у свою чергу, сприяє зміцненню їх авторитету і відносного сталості конституційного ладу. Є різні способи забезпечення жорсткості конституцій.

Юридична природа джерел Конституційного права (2)

... Особливості джерел Конституційного права; проаналізуваті Особливості появи джерел Конституційного права в різніх праовіх системах; візначіті віді джерел Конституційного права України; проаналізуваті процес становлення джерел Конституційного права України. Об'єктом Дослідження є система джерел Конституційного права. Предметом Дослідження ...

жорсткі і дуже жосткі

заміна колишніх положень знову затвердженими

повні і часткові

прийняття поправок парламентом

період часу, протягом якого забороняється внесення до них поправок

15. Класифікація конституцій

Класифікація конституцій, як і будь-яка інша класифікація, має умовний характер, оскільки в світі нема цілком однакових конституцій. При цьому, самі конституції відрізняються не тільки тим, що в них враховано, наприклад, національний досвід державотворення, історичні традиції того чи іншого народу, співвідношення політичних сил на момент її прийняття, але й за рядом інших характерних ознак (так би мовити, загального плану), а саме — способи підготовки і прийняття, дія в часі й просторі, форма, структура, зміст, обсяг, мова конституції і т.д. Все це та ряд інших чинників сьогодні використовують для проведення класифікації (поділу на окремі групи) конституцій.

За часом свого виникнення (в контексті загального процесу розвитку конституціоналізму) — конституції поділяють на три групи: “старі” (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.), “нові” (1918-1939 рр.) та “новітні” (після 1945 р.).

Кожна з цих груп, окрім часу появи, має спільні ознаки у змістовній частині основних законів.

ліберальну, етатистську та ліберально-етатистську.

писані, неписані й змішані (комбіновані)

прийняті народом, даровані, договірні.

гнучкі та жорсткі

тимчасові та постійні

За рівнем деталізації конституційних положень (за обсягом) — конституції можна поділити на: прості (конституції, які просто перераховують ті чи інші явища, права, повноваження), звичайні і розгорнуті (які подають детальну характеристику статусу конституційних органів, прав, свобод, явищ і т.д.).

федеративні

16. Функції конституцій

Функції конституції — це основні напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним призначенням конституції. Основні з них:

юридична функція

політична функція

ідеологічна функція

17. Конституційний контроль: поняття, об’єкти та суб’єкти

конституційного контролю,

Уперше судову функцію конституційного контролю було визнано в США ще на початку XIX ст. Основою для цього стали рішення верховного суду. У подальшому усталився відповідний звичай. До кінця XIX ст. судова функція конституційного контролю була сприйнята в ряді країн Латинської Америки і Європи. Новий етап у розвитку конституційного контролю почався після першої світової війни. Зокрема, в деяких країнах у 20-і роки XX ст. були утворені конституційні суди. Але справжнє визнання цей інститут одержав після другої світової війни, коли він знайшов відображення в більшості новітніх конституцій. Відповідний інститут сприйнятий майже в усіх країнах Центральної та Східної Європи і в тих, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Об’єктами конституційного контролю

• акти парламенту (закони, регламенти тощо);
• акти глав держав;
• акти органів виконавчої влади (уряду, рідше — центральних і місцевих органів виконавчої влади);
• акти органів суб’єктів федерації;
• спори про компетенцію (між вищими органами влади, центральними і місцевими органами влади, суб’єктами федерації і державою загалом тощо);
• акти судових органів, органів прокуратури;

18. Види та стадії конституційного контролю

Існують два види конституційного контролю: попередній і наступний. Попередній здійснюється або до прийняття закону парламентом, або після його прийняття, але до підписання главою держав. В обох випадках контроль являється ніби однією зі стадій законодавчого процесу. Але якщо в першому — висновок органу, що здійснює контроль, не носить для парламенту обов’язкового характеру, у другому — визнається обов’язковим (як у Франції).

Наступний конституційний контроль являє собою перевірку вже діючих нормативних актів на предмет їх конституційності. Якщо він здійснюється судами загальної юрисдикції, то формально нормативний акт, який визнається неконституційним, не скасовується, але в судах при розгляді конкретних справ він не застосовується. Спеціальні ж суди, на які покладено такий контроль, мають право відміни неконституційного акту.