Українська літературна мова: формування, норми та стилі. Ділова українська мова

Реферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра Українознавства

Реферат

на тему:

Українська літературна мова: формування, норми та стилі. Ділова українська мова.

Виконав:

студент 1 курсу 2 групи

факультету економіки і права

спеціальності 107

Семикрас М. Г.

Перевірила:

Архипенко Л. М.

Харків, 2005

Зміст

1. Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3 стр.

2. Українська літературна мова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 – 4 стр.

3. Формування української мови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 – 6 стр.

4. Норми української літературної мови . . . . . . . . . . . . . . 6 – 8 стр.

5. Стилі сучасної української мови. . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 – 9 стр.

6. Ділова українська мова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 – 10 стр.

Мова — найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання ду­мок, почуттів, волевиявлень. У цій ролі людська мова має універсальний характер: нею просто пе­редати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами, чи дорож­німи знаками, тоді як жоден із цих засобів спіл­кування не може конкурувати у вираженні з мо­вою.

Мова — це засіб формування, оформлення та існування думки: без називання нема думання, ос­мислення реальності. «Ми не лише говоримо яко­юсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокла­деною колією, на яку ставить нас мовна доля» (Х.Ортега-і-Гассет).

Мова — система знаків, матеріальних за сво­єю природою і соціальних за змістом та функці­ями. Кожен елемент мови має свою значимість лише в єдності та взаємозв’язку з іншими еле­ментами. Тому будь-яке насильство над окремим елементом негативно позначається на мові в ці­лому.

Мова — явище суспільне. Вона виникає, роз­вивається, живе і функціонує в суспільстві. Між мовою і суспільством існує взаємний зв’язок: не лише загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення сус­пільства, що не вберегло свою мову.

12 стр., 5790 слов

Практичне застосування принципу мови кримінального процесу

... розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова - це найважливіший засіб спілкування і пізнання. За ДСТУ ... функції мови. РОЗДІЛ 2. ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ Державна мовна політика в Україні має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української ...

Мова — не тільки витвір історії суспільства, але й активний чинник цієї історії: не тільки об’єкт, а й суб’єкт історії.

2. Українська літературна мова

Мова – суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людини. Мова – це витвір історії суспільства. Форма існування мови – мовлення, тобто різноманітне використання мови в усіх сферах громадського та особистого життя. Ставлення до рідної мови – свідчення національної свідомості. Культурно-мовні питання мали велике значення в усі періоди історії України, мовна проблема – це політична проблема, яка завжди в полі зору кожної держави (наприклад, сучасні служби мови у Франції, Англії, Естонії, Латвії і т.д.).

Державною (або офіційною) є мова більшості корінного населення країни, тобто мова корінної національності. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. У Конституції України у ст.10 записано:

Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.

3. Формування української мови

Писемність на території України була ще в дохристиянські часи, раніше, ніж брати-просвітителі Кирило і Мефодій удосконалили уже існуючу азбуку, якою користуємось і яка називається кирилицею. Українська писемна мова пройшла такі основні етапи розвитку: руська народна і старослов’янська (церковнослов’янська) мови Київської Русі – відповідно староукраїнська мова світської літератури, літописів, адміністрації Великого князівства Литовського і старослов’янська мова релігійної літератури.

Нормалізації й уніфікації писемної мови сприяли книгодрукування в Україні, видання граматик й словників, розвиток стилів на основі народного мовлення (документи гетьманських канцелярій, ораторська проза, вірші, драми і т. інше).

Становлення нової української літературної мови відбувалося на основі середньонаддніпрянських діалектів. Розвиток літературної української мови спостерігаємо у творах видатних українських письменників усієї України (кінець XIX – початок XX ст.).

Державно-імперські антиукраїнські заходи царизму, такі як Емський указ та Валуєвський циркуляр, ускладнювали процес становлення єдиної літературної української мови в Росії. Єдина українська літературна мова для всієї України, за яку виступав Іван Франко, стала можливою після возз’єднання всіх українських земель 1939 року. Боротьба з так званим українським націоналізмом в УРСР, репресії 30-х і подальших років призвели до значної мовної русифікації в суспільному житті. Разом із тим, створення словників, граматик, правописів, діяльність письменників та інших культурних діячів сприяли становленню нормованої, а отже, літературної української мови та її вжитку в усіх сферах суспільного життя. Однак закон про державність української мови було прийнято лише 1989 року.

6 стр., 2535 слов

Індоєвропейські мови

... -деванагарі. Група сінді належить до групи сучасних іноарійських мов. Ця мова розвивалась зі старого панкриту Сінда. Своєрідність розвитку мови і літератури сінді пояснюється географічними та історичними ... учбових посібників, граматик, словників сіндхі. Велика увага приділялась перекладу на мову сіндхі з інших індійських мов (санскриту, урду, хінді, панджабі, бенгалі, гуджараті, маратхі та ін.). ...

У боротьбі проти всіляких заборон українська національна мова успадкувала надбання попередніх століть і не лише вистояла й утвердилася, а й розширила свої функціональні стилі, відшліфувала засоби вираження.

Поняття національна мова охоплює загальнонародну українську мову – як літературну, так і діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова.

Українська літературна мова сформувалася на основі південно-східних (середньонаддніпрянських) говорів, які раніше й ширше за інших закріпилися в художніх творах і науковій літературі.

Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини “Енеїди” І.П. Котляревського. І.П. Котляревський – зачинатель нової української літературної мови. Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну співучу українську народну мову.

Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилічну систему. Українська мова стала придатною для вираження найскладніших думок і найтонших почуттів: Шевченко вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого розвитку.

Кращі письменники ХІХ і ХХ ст. творчо розвивали і збагачували українську літературну мову, боролися за надання українському народові права вільно користуватися рідною мовою.

Визвольні змагання українського народу в 1917-1920 роках зумовили розширення функцій української мови як державної. Проголошена радянським керівництвом політика розвитку національних мов і культур не була послідовною, і розвиток української літературної мови суттєво уповільнився вже на зламі 20-30-х років, з утвердженням у державному житті тоталітарного режиму, із запровадженням політики русифікації, що базувалася на хибній теорії злиття всіх радянських націй і народностей в одній радянській спільноті.

Гарантією успішного розвитку української літературної мови, повнокровного її життя може бути тільки справжня державність українського народу.

Історична доля української мови, як і доля українського народу, має докорінно змінитися з утворенням соборної, демократичної, правової української держави.

4. Норми української літературної мови, Літературна мова

Мовна норма

Лексична норма, Орфографічна, Граматична норма, Орфоепічна й акцентна, Стилістична норма, Пунктуаційна норма

Літературна мова

1) писемну , пов’язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та акцентної;

2) усну – розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім орфографічної.

Норми літературної мови, Літературна мова

Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

ознака літературної мови

5 стр., 2090 слов

Жанри наукового стилю, їх

... у вищому навчальному закладі мовою спеціальності – це засвоєння передусім наукового стилю як функціонального різновиду національної літературної мови ... «Перун», 2005. 1. Науковий стиль української мови має свої особливості. Зокрема, широким ... чи збірника наукових праць, куди її подано. ... у практичному житті. Складники робіт: 1.Назва міністерства, якому підпорядковується установа. 2.Назва закладу, в якому ...

5. Стилі сучасної української літературної мови.

Стиль (з лат. stilos ) у мові – це проблема мовного вживання; це система мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

Розмовний стиль, Художній стиль, Науковий стиль, Публіцистичний стиль

Офіційно-діловий стиль

6. Ділова українська мова

Ділова українська мова

Історично цей стиль базується на документах доби Київської Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (XV — XVII ст.), на документах гетьманських канцелярій, має лексико-синтаксичний вплив російської канцелярії та мови австро-угорських і польських канцелярій.

Основна одиниця документа – текст, що оформляється за певними правилами з використанням відповідних реквізитів ( за класифікацією управлінських документів ).

Композиція, або структура, тексту [вступ, доказ (розповідь, міркування, пояснення),закінчення (висновки, мета, заради якої укладено документи пропозиції)] вимагає стандартизації (для кожної групи документів зразок, еталон, який є нормативним, вихідним), тобто єдиних обов’язкових вимог до відповідних груп документів з погляду мовних засобів.

Так, на рівні лексики в основі ділової української мови лежать загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, так звана книжна, між стильова лексика, відповідно термінологія та професійно-виробнича лексика; відтінок книжності мають слова з абстрактним значенням (виконання, дозволяється, розробляється, посвідчення), дієслова (здійснювати, надіслати, призначити), вмотивовані слова (що відповідають змісту документа); іншомовні слова (за доцільністю вживання); на рівні словоформ – вибір найточнішої граматичної форми слова (з погляду відмінків – прізвища, звертання), вживання роду (назви посад, професій) і числа; написання числівників, вживання відповідних займенників (Ви, ми) та відповідних форм дієслів (інфінітиву, першої та третьої особи теперішнього часу, наказового способу); на рівні синтаксису документ в основному має розповідний характер, отже, вимагає розповідних поширених речень, найчастіше простих з прямим порядком слів, у деяких документах (контрактах, договорах) – складних речень з умовними, причиновими підрядними реченнями; можливі інфінітивні конструкції та вживання розщепленого присудка (зробити огляд, провести операцію, давати вказівки); важливим є вибір прийменника у синтаксичних конструкціях (відповідно до, підготуватися до…) і т. Ін.