Курсова робота, Тема: Походження, соціальна сутність і причини виникнення права
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………….…..3
РОЗДІЛ 1 ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА………………….4
РОЗДІЛ 2 Соціальна сутність права.……..17
РОЗДІЛ 3 Основні закономірності
виникнення держави і права…………..……25
ВИСНОВКИ………………………………………….….33, ЛІТЕРАТУРА……………………………………………32
ВСТУП
Досягнення сучасного людства, суспільства стали можливими дякуючи здатності людей правильно розуміти суть природніх і соціальних явищ і процесів. Накопичена людством гігантська сума знань про природу, суспільство і пізнавальної діяльності являють собою науку.
Юридична наука (правознавство) — сукупність знань про процеси і закономірності права, правової свідомості, юридичних відносин.
Правознавство вивчає процес виникнення права як соціального явища і щукає відповіді на нелегкі, за давністю часу, питання про те, коли дане явище виникло, які причини визвали його появлення, якістадії пройшло право в свому багатостолітньому розвитку і чому, під впливом яких соціальних процесів проходив його розвиток. Юристи велику увагу приділяють повному і всесторонньому аналізу сучасного стану права в державах з різними суспільно-політичним ладом, прагнуть передбачити шляхи подальшого вдосконалення розвитку державно-правових явищ.
Таким чином, правова наука — це система повніх і всесторонніх знань про право, в основі якої лежить сукупність понять, категорій і научних законів, які відображають закономірності виникнення, розвитку і функціонування даного явища.
РОЗДІЛ 1 ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА
Право — складне громадське явище. Воно визначається станом суспільства і ступінню його розвитку, а також рівнем культури, станом економіки і товарно-грошових стосунків. Загальний хід руху права в значній степені визначається і етнічним побутом народу.
Прискорені темпи економічного розвитку, тенденції економіко-політичної інтеграції сприяють взаємозбагченню правових систем. Поступовий процес прискорюється. Вищі досягнення минулого отримують подальший розиток.
В теперішній час в вітчизняній юридичній науці спостерігається замітний відхід від уявлень про право як зброю для пригнічення і подавлення в руках пануючого класу; затверджується погляд на право як інструмент регулювання суспільством своїх стосунків. Право не виключає відображення в ньому боротьби інтересів окремих груп населення, але розглядається як механізм управління суспільством на основі соціального консенсуса між різними шарами суспільства.
Римське приватне право, розвиток та історична роль
... період республіки; ІІІ період імперії, протягом яких найбільш помітним є розвиток інституційних і нормативних складових римського права. Період становлення Римської держави (VІ-V ст. до н.е.), ... імператорів і проведення перших кодифікацій законодавства. Щодо характеристики етапів саме приватного римського права: Приватне право у Стародавньому Римі складалося з трьох систем: ius civile, ius gentium, ...
Право виступає як система громадського порядку і тому має потребу в державному апараті, який може забезпечити дотримання цього порядку встановленням юридичної відповідальності. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К., 1992. – С. 193
В розумінні права суміщаються два різних уявлення про нього: «справедливе і добре», що «корисно всім чи багатьом в якій-небудь державі». В сучаснй інтерпритації ця дилема представлена позитивистським і непозитивистським підходом до його розуміння.
Позитивистський підхід затверджує наявність нерозривного зв»язку між державою і правом. Позитивізм суміщає право з законними і підзаконними актами, які видаються державою і забезпечуються її примусовою силою. В марксистському вираженні право — це «закріплена в законі воля пануючого класу».
Непозитивістський підхід не пов»язує досить жостко природу права з діяльністю держави, її законами. Закон признається частиною права, правовим, якщо він несе в собі необхідне, справедливе, добре.
І один, і інший підхід має позитивні сторони — орієнтує на формальну визначеність правової норми і на її відповідність потребам, правам і собдам людини, інтересам суспільства. Оба підхода враховуються в такому розумінні права, коли воно признається внутрішньо узгодженою системою норм (загальних правил поведінки), встановлених або признаних державою в інтересах всього суспільства і які забезпечуються не тільки свідомістю їх необхідності і справедливості, але і силою державного примусу.
В вивченні права і шляхів його розвитку, вдосконалення виділяється порівняльне правоведення. В наш вік швидкого розширення зв»язків між державами всього світу особливо актуальним стає закріплення початків довіри і взаморозуміння між народами також і в області првава. Ось чому в багатьох країнах створені інститути порівняльного правоведення. Є такий інститут в нашій країні. Виправляючи помилки минулого, порівняльне правоведення не засіхає на правову самостійність окремих держав.
Як і в більшості європейських держав, в вітчизняному праві найбільш крупі його галузі — публічне і цивільне право. Цивільне — безпосередньо стосується окремих осіб(громадян, юридичних осіб).
«Публічне» — то, що відноситься до положеня держави.
В публічне право включаються, наприклад, такі галузі, як державне, адміністративне, кримінальне право, ті норми, які визаначають положення держави, його органів, статус особистості, їх взаємостосунки (кмпетенція закладів, посадолвих осіб, права і свободи громадян, податки, покарання і ін.).
Публічному праву притаманні імперативні норми.
Право власності юридичних осіб
... за обсягом, до його складу входять норми інших галузей права: державного, кримінального, адміністративного, фінансового тощо. 1.2.2. Право власності у суб’єктивному розумінні Отже, право власності у суб’єктивному ... або придбане на інших підставах, передбачених законом. Суб’єктами права власності виступають суверенні держави, автономні республіки та інші національно-державні утворення (автономні ...
Цивільне право дає простір автономії (і інціативі) приватних осіб. Об»єм такої автономії протікає з природніх і невід»ємних прав людини і регулюються публічним правом. Для цивільного права типові уповноважуючі, диспозитивні норми, які дають простір заінтерисованим ообам самим визначати свої стосунки. Публічний інтерес виявляється в тому, щоби виорстання прав і свобод було більш повним і не порушувало прав і свобод інших осіб, не суперечило закону, інтересам всього суспільства.
Норми права являють собою маленькі частини, «цеглинки», з яких будується право і його галузі. Норма права складається з:
гіпотези — вказуються коли, при яких умовах застосовується норма права;
- диспозиції — зміст самого правила поведінки;
санкції — тієї скадової норми, в якій вказуються засоби примусу, які застосовуються при її порушенні.
Розрізняють норми:
зобов»язальні — встановлюють зобов»язаність особи здійснювати певні позитивні дії;
- забороняючі — кладуть на особу обов»язок утримуватися від дій певного роду;
- уповноважуючі — надають особі право здійснювати ті чи інші активні дії.
При таких відмінностях правових норм помітно, що одині з них — імперативні — в категоричній формі визначають певну поведінку, відхилення від таких вимог недопустимо; інші диспозитивні — надають учасникам правовідносин можливість самим вибирати інший більш доцільний для них варіант поведінки. Саме диспозитивні норми подані в цивільному праві. Сторони можуть можуть вступати в договірні відносини,
