Походження, соціальна сутність і причини виникнення права

Курсова робота

Курсова робота, Тема: Походження, соціальна сутність і причини виникнення права

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………….…..3

РОЗДІЛ 1 ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА………………….4

РОЗДІЛ 2 Соціальна сутність права.……..17

РОЗДІЛ 3 Основні закономірності

виникнення держави і права…………..……25

ВИСНОВКИ………………………………………….….33, ЛІТЕРАТУРА……………………………………………32

ВСТУП

Досягнення сучасного людства, суспільства стали можливими дякуючи здатності людей правильно розуміти суть природніх і соціальних явищ і процесів. Накопичена людством гігантська сума знань про природу, суспільство і пізнавальної діяльності являють собою науку.

Юридична наука (правознавство) — сукупність знань про процеси і закономірності права, правової свідомості, юридичних відносин.

Правознавство вивчає процес виникнення права як соціального явища і щукає відповіді на нелегкі, за давністю часу, питання про те, коли дане явище виникло, які причини визвали його появлення, якістадії пройшло право в свому багатостолітньому розвитку і чому, під впливом яких соціальних процесів проходив його розвиток. Юристи велику увагу приділяють повному і всесторонньому аналізу сучасного стану права в державах з різними суспільно-політичним ладом, прагнуть передбачити шляхи подальшого вдосконалення розвитку державно-правових явищ.

Таким чином, правова наука — це система повніх і всесторонніх знань про право, в основі якої лежить сукупність понять, категорій і научних законів, які відображають закономірності виникнення, розвитку і функціонування даного явища.

РОЗДІЛ 1 ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА

Право — складне громадське явище. Воно визначається станом суспільства і ступінню його розвитку, а також рівнем культури, станом економіки і товарно-грошових стосунків. Загальний хід руху права в значній степені визначається і етнічним побутом народу.

Прискорені темпи економічного розвитку, тенденції економіко-політичної інтеграції сприяють взаємозбагченню правових систем. Поступовий процес прискорюється. Вищі досягнення минулого отримують подальший розиток.

В теперішній час в вітчизняній юридичній науці спостерігається замітний відхід від уявлень про право як зброю для пригнічення і подавлення в руках пануючого класу; затверджується погляд на право як інструмент регулювання суспільством своїх стосунків. Право не виключає відображення в ньому боротьби інтересів окремих груп населення, але розглядається як механізм управління суспільством на основі соціального консенсуса між різними шарами суспільства.

3 стр., 1451 слов

Римське приватне право, розвиток та історична роль

... період республіки; ІІІ період імперії, протягом яких найбільш помітним є розвиток інституційних і нормативних складових римського права. Період становлення Римської держави (VІ-V ст. до н.е.), Період ... імператорів і проведення перших кодифікацій законодавства. Щодо характеристики етапів саме приватного римського права: Приватне право у Стародавньому Римі складалося з трьох систем: ius civile, ius ...

Право виступає як система громадського порядку і тому має потребу в державному апараті, який може забезпечити дотримання цього порядку встановленням юридичної відповідальності. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К., 1992. – С. 193

В розумінні права суміщаються два різних уявлення про нього: «справедливе і добре», що «корисно всім чи багатьом в якій-небудь державі». В сучаснй інтерпритації ця дилема представлена позитивистським і непозитивистським підходом до його розуміння.

Позитивистський підхід затверджує наявність нерозривного зв»язку між державою і правом. Позитивізм суміщає право з законними і підзаконними актами, які видаються державою і забезпечуються її примусовою силою. В марксистському вираженні право — це «закріплена в законі воля пануючого класу».

Непозитивістський підхід не пов»язує досить жостко природу права з діяльністю держави, її законами. Закон признається частиною права, правовим, якщо він несе в собі необхідне, справедливе, добре.

І один, і інший підхід має позитивні сторони — орієнтує на формальну визначеність правової норми і на її відповідність потребам, правам і собдам людини, інтересам суспільства. Оба підхода враховуються в такому розумінні права, коли воно признається внутрішньо узгодженою системою норм (загальних правил поведінки), встановлених або признаних державою в інтересах всього суспільства і які забезпечуються не тільки свідомістю їх необхідності і справедливості, але і силою державного примусу.

В вивченні права і шляхів його розвитку, вдосконалення виділяється порівняльне правоведення. В наш вік швидкого розширення зв»язків між державами всього світу особливо актуальним стає закріплення початків довіри і взаморозуміння між народами також і в області првава. Ось чому в багатьох країнах створені інститути порівняльного правоведення. Є такий інститут в нашій країні. Виправляючи помилки минулого, порівняльне правоведення не засіхає на правову самостійність окремих держав.

Як і в більшості європейських держав, в вітчизняному праві найбільш крупі його галузі — публічне і цивільне право. Цивільне — безпосередньо стосується окремих осіб(громадян, юридичних осіб).

«Публічне» — то, що відноситься до положеня держави.

В публічне право включаються, наприклад, такі галузі, як державне, адміністративне, кримінальне право, ті норми, які визаначають положення держави, його органів, статус особистості, їх взаємостосунки (кмпетенція закладів, посадолвих осіб, права і свободи громадян, податки, покарання і ін.).

Публічному праву притаманні імперативні норми.

9 стр., 4274 слов

Поняття адміністративного права та його місце у правовій системі держави (2)

... адміністративного права. Суспільні відносини є результатом діяльності людей у сфері державного управління. Саме через них виявляються характер, призначення, ... адміністративного права двоєдина: з одного боку, адміністративне право виражає управлінську волю держави; ... його ... Норми адміністративного права зберігають відносини, що складаються під впливом цивільного, трудового, сімейного та інших галузей права. ...

Цивільне право дає простір автономії (і інціативі) приватних осіб. Об»єм такої автономії протікає з природніх і невід»ємних прав людини і регулюються публічним правом. Для цивільного права типові уповноважуючі, диспозитивні норми, які дають простір заінтерисованим ообам самим визначати свої стосунки. Публічний інтерес виявляється в тому, щоби виорстання прав і свобод було більш повним і не порушувало прав і свобод інших осіб, не суперечило закону, інтересам всього суспільства.

Норми права являють собою маленькі частини, «цеглинки», з яких будується право і його галузі. Норма права складається з:

гіпотези — вказуються коли, при яких умовах застосовується норма права;

  • диспозиції — зміст самого правила поведінки;

санкції — тієї скадової норми, в якій вказуються засоби примусу, які застосовуються при її порушенні.

Розрізняють норми:

зобов»язальні — встановлюють зобов»язаність особи здійснювати певні позитивні дії;

  • забороняючі — кладуть на особу обов»язок утримуватися від дій певного роду;
  • уповноважуючі — надають особі право здійснювати ті чи інші активні дії.

При таких відмінностях правових норм помітно, що одині з них — імперативні — в категоричній формі визначають певну поведінку, відхилення від таких вимог недопустимо; інші диспозитивні — надають учасникам правовідносин можливість самим вибирати інший більш доцільний для них варіант поведінки. Саме диспозитивні норми подані в цивільному праві. Сторони можуть можуть вступати в договірні відносини,