Кодифікація законодавства України

Курсовая работа

1 Поняття кодифікації та її характерні риси

2 Види кодифікації та форми кодифікаційних актів

3 Особливості кодифікації

4 Кодифікаційна техніка

  • Кодифікація законодавства України

1 Кодифікація національного законодавства: загальне поняття

2 Ознаки кодифікаційних актів

3 Методологічні проблеми кодифікації національного законодавства

4 Сучасний стан кодифікації законодавства України

5 Законодавчий процес як передумова кодифікації законодавства

  • Кодифікація міжнародного права

1 Поняття кодифікації міжнародного права

2 Основні напрями кодифікації міжнародного права

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В людській історії настало уже третє тисячоліття. З самого початку зародження права кращі юристи та наукові діячі світу працювали над законодавствами своїх країн, постійно покращуючи та доповнюючи їх. Проте не існує ідеального законодавства. Трапляються своєрідні прогалини та колізії, які необхідно долати. І один із шляхів їх вирішення, це кодифікація законодавства, яка, по суті, є формою вдосконалення вже існуючого нормативно-правового акту.

Кодифікація — це форма вдосконалення законодавства по суті, і її результатом є новий зведений законодавчий акт стабільного змісту (кодекс, положення, статут тощо), що заміняє раніше чинні нормативні акти з даного питання. Поєднання в кодифікації упорядкування і оновлення законодавства дозволяє розглядати її як найбільш досконалу, вищу форму правотворчості.

Кодифікація законодавства має своїм предметом систему юридичних норм (правовий інститут, галузь, систему законодавства).

Метою кодифікації є формування положень сукупності юридичних норм у рамках правових інститутів, закріплення галузевої структури законодавства та розвиток правових інститутів і галузей законодавства як органічних складових єдиної системи законодавства у напрямку підвищення його ефективності. Відтак, способами кодифікації законодавства стають його інституційна, галузева і комплексна систематизація. Результатом кодифікації є часткова формальна і змістовна систематизація законодавства, досягнення більше високого рівня розвитку як єдиної системи та підвищення його ефективності.

Якщо розглядати законодавство України з точки зору його кодифікованості, то воно характеризується наявністю досить значної кількості чинних кодексів України. Можна стверджувати, що значна частина національного законодавства охоплена кодифікацією, систематизована в кодифікаційних актах (кодексах).

14 стр., 6639 слов

Конституційне право України

... принципах або нормах конституційного законодавства чи, тим більше, суперечить їм. Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є ... права і правових системах країн світу конституційне право як галузь права вважається, як правило, провідною, пріоритетною галуззю публічного права. Це властиво і системі права України. Конституційне право України є провідною галуззю національного права, ...

Упорядкування законодавства в цілому чи будь-якої його сфери відбувається в рамках законодавчого процесу та не підпорядковуватися вимогам цього процесу. Кодифікація, як одна із дієвих форм упорядкування, систематизації законодавства, не є винятком із даного правила; через це, при здійсненні кодифікації має бути не лише усвідомлення стану існуючої законодавчої бази, але й розуміння необхідності кодифікації певної сфери законодавства, виходячи з характеру законодавчого процесу, що відбувається у державі на даний момент.

Після відродження держави і прийняття Конституції в Україні почався активний процес вдосконалення і впорядкування всіх галузей українського законодавства. Все це втілено у великій кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили. Серед них є такі, що повторюють положення інших, але велика їх кількість розходиться з нормами Основного закону — Конституції України, а деякі взагалі неврегульовані.

Саме тому і постає необхідність у систематизації, а особливо у кодифікації чинного законодавства. Кодифікація норм — завжди надто складний процес, сьогодення — не виняток. Варто лиш згадати, як складно затверджувався Податковий Кодекс, та які прогалини існують в інших кодексах. Саме тому, дана робота є досить актуальною.

Основні питання, які вимагають вирішення, це як саме кодифікація стає інструментом для усунення прогалин законодавства та які види кодифікацій існують, (в тому числі і в українському законодавстві), а також визначення їх основних проблем та недоліків. Для вирішення цих питань я досліджував наукові видання, монографії, та книги знавців кодифікації та теорії держави і права.

Об єктом мого дослідження була кодифікація українського законодавства. Предметом дослідження є національні та міжнародні кодифікаційні акти.

1. Теоретичні засади кодифікації

1.1 Поняття кодифікації та її характерні риси

Кодифікація законодавства — це форма докорінного перероблення чинних нормативних актів в певній сфері відносин, спосіб якісного упорядкування законодавства, забезпечення його узгодженості й компактності, звільнення нормативного масиву від застарілих норм, що не виправдали себе.

У процесі кодифікації укладач намагається об’єднати і систематизувати чинні норми, що виправдали себе, а також переробити їх зміст, викласти нормативні приписи внутрішньо узгодженими, щоб забезпечувалася максимальна повнота регулювання відповідної сфери відносин. Кодифікація спрямована на те, щоб критично переосмислити чинні норми, подолати протиріччя і неузгодженість між ними.

Кодифікація — це форма правотворчості. Вона є узагальненням чинного регулювання, спрямованим на встановлення нових норм, що відображають назрілі потреби суспільної практики і долають прогалини правового регулювання. Кодифікація — це форма вдосконалення законодавства по суті, і її результатом є новий зведений законодавчий акт стабільного змісту (кодекс, положення, статут тощо), що заміняє раніше чинні нормативні акти з даного питання. Поєднання в кодифікації упорядкування і оновлення законодавства дозволяє розглядати її як найбільш досконалу, вищу форму правотворчості. [6]

16 стр., 7518 слов

Тлумачення норм права

... точного змісту законів, інших нормативно- правових актів. правовий норма тлумачення юридичний Отже, положення, ідеї, висновки даної теми курсу загальної теорії права і держави мають прямий вихід в ... діяльністю, яка з практичного боку пов'язана із завершенням регулювання життєвих відносин законом. Юридичні норми в результаті тлумачення стають готовими до реалізації, до практичного здійснення. Не ...

Кодифікація має ряд характерних рис:

в кодифікованому акті звичайно формулюються норми, що регулюють найбільш важливі, принципові питання суспільного життя, які визначають нормативні основи тієї чи іншої галузі (інституту) законодавства;

такий акт регулює значну і досить широку сферу відносин (майнові, трудові, шлюбно-сімейні, боротьбу із злочинністю тощо);

як підсумок вдосконалення законодавства кодифікаційний акт являє собою зведений акт, упорядковану сукупність взаємозалежних приписів. Він є єдиним, внутрішньопов’язаним документом, що включає в себе як перевірені життям, суспільною практикою чинні норми, так і нові правила, обумовлені динамікою соціального життя, назрілими потребами розвитку суспільства;

кодифікація спрямована на створення більш стійких, стабільних норм, розрахованих на тривалий період їх дії. Ефективність кодифікованого акта багато в чому залежить від того, чи зможе законодавець врахувати об’єктивні тенденції розвитку відносин, які є предметом регулювання такого акта, їх динаміку;

предмет кодифікації звичайно визначається залежно від поділу системи законодавства на галузі і інститути. Кодифікація закріплює системність нормативних актів, їх юридичну єдність і узгодженість. Кодифікований акт, звичайно, очолює систему взаємопов’язаних нормативних актів, що утворюють певну галузь, підгалузь чи окремий інститут законодавства;

акт кодифікації завжди значний за обсягом, має складну структуру. Це своєрідний укрупнений блок законодавства, який забезпечує більш чітку побудову системи нормативних приписів, а також зручність їх використання [7].

1.2 Види кодифікації та форми кодифікаційних актів

В юридичній літературі і практиці розрізняють декілька видів кодифікації. Перший вид — це загальна кодифікація, під якою розуміють прийняття цілого ряду кодифікаційних актів з усіх основних галузей законодавства і, як наступний етап, створення об’єднаної, внутрішньо узгодженої системи таких актів у вигляді «кодексу кодексів». Другий вид — це галузева кодифікація, що охоплює законодавство тієї чи іншої галузі права (Цивільний, Трудовий, Кримінальний кодекси тощо).

Крім того, існує спеціальна (комплексна) кодифікація, що включає акти тієї чи іншої підгалузі, інституту чи однорідного комплексу законодавства (Податковий, Лісовий, Митний кодекси тощо).

Кодифіковані акти можуть зовнішньо виражатися у різних формах. Одна з них — це Основи законодавства, які активно використовуються законодавчою практикою.

Основи законодавства звичайно очолюють ті чи інші галузі або інститути права, забезпечують взаємоузгодженість всіх норм відповідних галузей і інститутів. Звичайно вони поділяються на великі, відокремлені підрозділи (розділи, глави).

У них визначаються єдині для всіх суб’єктів принципи регулювання, надаються визначення важливих понять, що використовуються у відповідній сфері.

Проте найбільш уживаним видом кодифікованого акта є кодекс. Це великий зведений акт, що детально і конкретно регулює певну сферу відносин і підлягає безпосередньому застосуванню. Він, або повністю поглинає всі норми відповідної галузі (Кримінальний кодекс), або містить основну за обсягом найбільш важливу частину таких норм (Цивільний кодекс, Кодекс законів про працю).

9 стр., 4357 слов

Охорона праці неповнолітніх за трудовим законодавством

... законодавства щодо особливостей регулювання охорони праці осіб, які не досягли 18 років. І ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ 1.1 Права неповнолітніх ... умовами праці. Це чітко визначено у статті 190 Кодексу законів про працю. Крім цього, у КЗпП зазначено, ... у Законі України “Про охорону праці”. Умови праці неповнолітніх на виробництві повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. ...

Поряд з нормами-принципами і нормами-дефініціями у кодексах формулюються норми безпосереднього регулювання, конкретні варіанти поведінки, що складають основний їх зміст.

Кодекс — оптимальний варіант узагальнення і систематизації законодавства за певним напрямом, дієвий засіб ліквідації множинності актів з одного і того ж питання. Сьогодні більшість галузевих кодексів України потребує суттєвого перероблення. Відповідна робота у цьому напрямі невпинно провадиться.

Теорія права за характером відносин, що регулюються, поділяє всі кодекси на галузеві або комплексні (міжгалузеві).

Перші регулюють конкретну сферу суспільних відносин, яка визначає поділ права на галузі і інститути. Це — Кримінальний, Цивільний кодекси, Кодекс законів про працю тощо. Комплексний кодекс систематизує норми, зібрані разом не за галузями права, а за іншими підставами (сфера державної діяльності, галузь господарства або соціально-культурного будівництва) і об’єднані єдиною концепцією, загальними принципами регулювання значної сфери відносин (Повітряний кодекс, Митний кодекс тощо).

Інтереси створення єдиної, логічно узгодженої системи законодавства потребує, щоб у законодавчій діяльності перевага надавалася в першу чергу галузевим кодексам як актам, що безпосередньо відображають науково обґрунтований розподіл нормативного матеріалу за предметом і методом правового регулювання. Що стосується прийняття комплексних кодексів, то воно покликано бути додатковим спрямуванням кодифікаційних робіт.

У правовій системі можуть існувати й інші види кодифікаційних актів: статути, положення, правила тощо.

Статути — це комплексні нормативні акти, що регулюють правове становище певних органів і організацій або ту чи іншу сферу державної діяльності (Статут залізничних доріг тощо).

Положення регламентують правовий стан, завдання і компетенцію певного органу, установи чи групи однорідних органів, установ, організацій. Це — кодифікаційні акти спеціальної дії, які можуть видаватися не тільки законодавчими, а й іншими правотворчими органами, наприклад, урядом. Правила містять процедурні норми, що визначають порядок організації якого-небудь роду діяльності.

У ряді випадків кодифікований акт може прийматися у формі закону без додаткової назви (наприклад, Закон про освіту тощо).

2 стр., 939 слов

Загальна характеристика кодексу України про адміністративне правопорушення ...

... адміністративно-правових актів; наслідком її стало прийняття 7 грудня 1984. р. Кодексу про адміністративні правопорушення (набрав чинності з 1 червня 1985 р.). Відповідно до статті 1 КпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав ...

Віднесення того чи іншого закону до розряду кодифікаційних провадиться залежно від його змісту, обсягу і сфери регулювання суспільних відносин, спрямованості на об’єднання чинних норм і одночасного внесення нормативних новел.

Правова система України з самого початку повинна формуватися не як сукупність розрізнених актів з вузьких питань, а як науково обґрунтована і взаємоузгоджена система кодифікованих актів, які мають бути базою, основою системи законодавства країни. Кодифікація сприяє посиленню стабільності законодавства, створенню чіткої системи нормативних актів, забезпечує оптимальну скоординованість чинних норм, створення в законодавстві укрупнених нормативних блоків. Вона дозволяє вирішити два взаємопов’язаних завдання — вдосконалювати і зміст, і форму законодавства.

Множинність і фрагментарність законів, їх вузька тематика — це суттєвий недолік законодавства, і він буде ставати все більш рельєфним з подальшим формуванням правової системи, поглибленням правового регулювання. Проте необхідність швидко, оперативно заповнювати прогалини в чинному регулюванні, потреба законодавчого забезпечення ринкових реформ, подальшої демократизації громадського життя, динаміка соціальних перетворень об’єктивно вимагає від законодавця приймати окремі акти з вузьких тем, приватних питань. В результаті цього нормативний масив інтенсивно зростає і разом з тим створюється більше можливостей для появи нових прогалин, неузгодженостей і протиріч у чинному регулюванні.

У перспективі видання кодифікаційних актів повинно перетворитися у важливу форму законотворчості. Основний шлях подолання множинності нормативних актів, а також прогалин і протиріч регулювання — це підвищення уваги до кодифікації законодавства, прийняття законів з укрупнених блоків регулювання. Слід поєднувати галузеву і комплексну кодифікації, надаючи перевагу останній. [4]

Генеральною лінією вдосконалення українського законодавства у майбутньому слід було б обрати курс на поступове здійснення його загальної кодифікації. Для цього слід створювати кодифікаційні блоки, які б не тільки відповідали завданням чинного упорядкування законодавства, а й були б розраховані на включення у майбутній кодифікаційний звід. Чинні акти доцільно складати так, щоб їх, по можливості, не поділяючи на частини, можна було включати у більш великі кодифікаційні підрозділи — в кодекси, єдині томи зводу.

1.3 Особливості кодифікації

Особливості кодифікації в країнах романо-германського типу полягають у наступному.

. Розробляються кодекси галузевого характеру. Вже перші з них — Французький цивільний кодекс 1804 p., Німецьке Цивільне уложення 1896 p., Швейцарський цивільний кодекс 1907р. та ін. — мали галузеву спрямованість. Таку ж спрямованість вони мають і нині, хоча у них з’явилися явно виражені особливості.

. У кодекси включаються як законодавчі, так і підзаконні акти. Це пояснюється значною роллю делегованої правотворчості — делегування парламентом низки повноважень щодо видання законів уряду.

. Створюються кодекси і комплексно-галузевого характеру (комплексне законодавство).

3 стр., 1074 слов

Система права та система законодавства — Право — ...

... система законодавства — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави. Тобто, система права і система законодавства співвідносяться, як зміст і форма його виразу. Право і законодавство тісно взаємопов'язані, але не тотожні правові явища. Відмінність між системою права і системою законодавства ...

В них містяться норми декількох галузей права для регулювання відносин у конкретній сфері промисловості, господарства чи культури.

У кодексах і законах кожної держави висвітлюються особливості внутрішньополітичного життя країни та її правових традицій.

У Франції законодавство зберігає традиційну наполеонівську форму систематизації — цивільний, кримінальний та інші кодекси, зміни в яких також проводяться шляхом видання законів, якщо законодавець не наказує іншого. Юридичну чинність зберігає дотепер Й Декларація прав людини і громадянина 1789 р. як складова частина Конституції Франції 1958 р. Також має юридичну силу преамбула до Конституції 1946 p., що містить розгорнутий виклад демократичних прав і свобод громадян. З п’ятьох наполеонівських кодексів три — Цивільний, Торговий і Кримінальний — визнаються, як і раніше, чинними, хоча вони і зазнали значних змін. Адміністративний і Цивільні кодекси служать формою консолідації законів, декретів, регламентів уряду, судових рішень і міжнародних актів. Спроба звести трудове законодавство до «трудового кодексу» вдалася лише частково. У результаті утворилися скоріше компілятивні зібрання нормативно-правових актів, ніж єдиний, зведений, юридичне і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт.

Відійшовши від традиційної класичної кодифікації, Франція віддала перевагу консолідації — упорядкуванню нормативних актів шляхом логічного перегрупування, виробленого, як правило, без зміни змісту складових їх норм. Результатом такої форми систематизації нормативно-правових актів стали галузеві збірники, що включають норми як законодавчих, так і підзаконних актів, які не зазнали переробки і удосконалення.

Після оформлення Бельгії як самостійної держави (1830 р.) основу її законодавства склали п’ять французьких кодексів: Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний. Цивільний кодекс з тією ж структурою діє і нині, щоправда, зі зміненим змістом. Торговий кодекс (прийнятий у 1872 p.), Кримінально-процесуальний кодекс (прийнятий у 1878 р.) включали і нині містять розділи, запозичені із кодексів Франції. У такому ж плані складений і прийнятий у 1967 р. Судовий кодекс, що регулює організацію судів, трибуналів, їх компетенцію і порядок діяльності.

В Італії, так само, як і у Франції, кодифікація здійснюється з XIX ст. Вона провадиться головним чином відповідно до галузей права: Цивільний, Торговий, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний (1865 р.) кодекси. Пізніше два із них були удосконалені з техніко-юридичної сторони — Торговий (1882 р.) і Кримінально-процесуальний (1913 р.).

У 1889 р. був прийнятий перший Кримінальний кодекс, який містив широко подану систему обставин, що пом’якшують покарання, і відмову від смертної кари. У 1930 р. він був замінений новими Кримінальним і Кримінально-процесуальними кодексами. У наші дні діє Кримінально-процесуальний кодекс 1988 p., що спростив вирішення деяких процедурних питань і правовий статус учасників судового процесу.

Продовжує діяти Цивільний кодекс Італії 1942 p., який за структурою наближається до французького кодексу, ніж до німецького. На ньому позначився вплив і швейцарського зобов’язального закону. На відміну від більшості країн Європи (Іспанії, Бельгії, Португалії, Австрії, Німеччини), де є окремі торгові кодекси, італійський Торговий кодекс 1882 р. входить до складу Цивільного кодексу 1942 p. Навігаційний кодекс 1942 р. є істотним доповненням до Цивільного кодексу.

18 стр., 8874 слов

Джерела екологічного права

... джерел екологічного права та дослідити проблему відсутності єдиного кодифікованого акта у даній сфері. Обєктом курсової роботи є джерела екологічного права. Предметом роботи є екологічне законодавство та наукові розробки про джерела екологічного права. До екологічного законодавства належать: ...

Цивільний кодекс і Закон про шлюб зазнали поступових змін щодо розлучення. Тривалий час в Італії не дозволялося розлучення. Внаслідок значного впливу католицької церкви допускалося лише юридичне оформлене роздільне проживання чоловіків. Тільки в 1987 р. був прийнятий закон №47, яким роздільне проживання чоловіків протягом трьох років визнавалося достатньою підставою для розлучення. Було передбачено чергове виконання батьківських обов’язків розлученими чоловіками.

У Німеччині серед форм систематизації законодавства перевага віддається консолідації. Відповідно до закону 1958 р. про зібрання федерального права систематизації підлягають видання, в яких публікуються закони і підзаконні акти. Сюди не входять закони про державний бюджет, акти про тарифи, статути публічно-правових корпорацій і фірм та ін. За період 1958-1963 pp. були опубліковані «Зібрання федерального права» — зібрання чинного законодавства ФРН, систематизоване по таких головних галузях права і напрямках діяльності держави: державне і конституційне право; управління; правосуддя; цивільне і кримінальне право; оборона; фінанси; господарське право; трудове право, соціальне забезпечення, забезпечення жертв війни; зв’язок, шляхи сполучення, водяний транспорт.

Кодекси країн континентальної Європи мають певну схожість, що пояснюється впливом традицій римського права не тільки на положення приватного права, а й на методи створення нових положень. Так, цивільні кодекси побудовано за пандектною системою — загальна частина, речове право, зобов’язальне право, спадкове право. Конкретні непринципові розходження в їх структурі виникли з моменту появи перших значних кодексів. У Німецькому цивільному уложенні 1896 р. виділено Загальну частину. В Французькому цивільному кодексі 1804 р. Загальної частини практично немає, а міститься лише стислий Вступний титул про опублікування, дію і застосування законів узагалі (на зразок Конституції).

1.4 Кодифікаційна техніка

Кодифікація законодавства являє собою діяльність уповноважених на те органів державної влади, спрямована на розробку, прийняття та введення в дію нового як за формою, так і за змістом нормативно-правового акта підвищеної стабільності. Така діяльність здійснюється шляхом використання законодавцем, а також іншим уповноваженим на те органом відповідних прийомів, методів, засобів, правил, процедур, що отримали в теорії права назву кодифікаційної техніки.

Проблема кодифікаційної техніки висвітлюється і в сучасних юридичних джерелах, але слід наголосити на тому, що вказане питання залишається не до кінця вивченим.

Таким чином, юридичні конструкції являють собою закріплену в кодифікаційних нормативно-правових актах модель суспільних відносин. Юридичні конструкції відіграють значну роль у кодифікаційних нормативно-правових актах, оскільки спрямовані на врегулювання певної галузі суспільних відносин. Разом з тим при формуванні правових конструкцій, як і інших прийомів юридичної техніки необхідно дотримуватися розроблених теорію права вимог, відповідно до яких формуються ці прийоми. Переходячи до розгляду юридичної презумпції у кодифікаційному акті, необхідно наголосити на тому, що поняття останньої не закріплено на законодавчому рівні, що значною мірою перешкоджає його правильному застосуванню у нормотворчому процесі. У більшості випадків під юридичною презумпцією розуміють закріплені правовими нормами припущення про вірогідність настання або ненастання певного юридичного факту, яке засноване на звязку передбачуваних фактів із фактами наявними, виходячи із попереднього досвіду К. К. Панько, розглядаючи проблему юридичної презумпції у кримінальному праві, наголошує на тому, що на основі узагальнення достатньо великої кількості випадків робиться загальний висновок, який є правильним відносно більшості аналогічних узагальнених випадків. Прийомом, що широко використовується при проведенні кодифікаційних робіт, є закріплення правових фікцій у кодифікаційному акті. Правові фікції — це прийоми конструювання правових приписів, якими неіснуючі положення оголошуються існуючими, завдяки чому останні набувають обовязкового значення, шляхом закріплення їх у новому кодифікаційному акті [1].

9 стр., 4318 слов

Соотношение нормы права и статьи нормативного акта

... все они нормативны и имеют правовой характер. Интеллектуально-волевое содержание норм права характеризуется ... и таким образом норма подразделяется на охранительные, регулятивные и специализированные. Регулятивные (правоустановительные) нормы непосредственно направленные на регулирование общественных отношений путем предоставления участникам прав и возложение на них обязанностей. Например: п.3. ст. ...

При проведенні кодифікаційних робіт великого значення, на мою думку, набуває не тільки позначення понять, але й надання їм визначення на законодавчому рівні. Таке визначення в юридичних джерелах отримало назву законодавчої дефініції. Ідея визначеності термінів і понять у законі, у тому числі й кодифікаційному, була присутня в трактаті Платона «Закони», у якому мислитель наголошує на тому, що «законодавець не повинен мати дві різні думки щодо одного й того самого предмета.

2. Кодифікація законодавства України

2.1 Кодифікація національного законодавства: загальне поняття

Необхідність усе більш оперативного правового регулювання зростаючого кола питань суспільного життя, наштовхуючись на ускладнену названими вище проблемами діяльність парламенту, як законодавчого органу, породжує потребу в розвязанні даної суперечності. Та оскільки держава не здатна зупинити темпи і масштаби накопичення суспільних проблем, що потребують правового регулювання, так само як і штучно скоротити її втручання в регулювання цих проблем, то для розвязання даної суперечності залишається лише пошук шляхів удосконалення самої правотворчої діяльності. У влади виникає інтерес до підвищення рівня оперативності і правового регулювання, шляхом, по-перше, удосконалення правової діяльності самого законодавчого органу; по-друге — розподілення цієї діяльності між законодавчим органом та іншими органами держави (урядом, президентом тощо), запровадження у правотворчу практику так званої субститутної законотворчості; по-третє — зменшення ролі закону, як єдиного правотворчого акта, за рахунок надання правотворчого значення судовому прецеденту.

Кодифікація законодавства має своїм предметом систему юридичних норм (правовий інститут, галузь, систему законодавства).

8 стр., 3528 слов

Морське право » Українські и

... Світовомуокеані. Всі ці зміни вимагають розвитку норм та інститутівміжнародного морського права, їх кодифікації. </ p> Кодифікація міжнародного морського права </ p> У зв'язку з бурхливим розвитком торгівельного, риболовецького і ...

Метою кодифікації є формування положень сукупності юридичних норм у рамках правових інститутів, закріплення галузевої структури законодавства та розвиток правових інститутів і галузей законодавства як органічних складових єдиної системи законодавства у напрямку підвищення його ефективності. Відтак, способами кодифікації законодавства стають його інституційна, галузева і комплексна систематизація. Результатом кодифікації є часткова формальна і змістовна систематизація законодавства, досягнення більше високого рівня розвитку як єдиної системи та підвищення його ефективності [18].

Зважаючи на викладене, кодифікація національного законодавства уявляється як процес законодавчої уніфікації, що передбачає узагальнення положень чинних нормативних актів, якими регулюються однорідні суспільні відносини, приведення цих положень до уніфікованих форм вираження та зведення їх в єдиний нормативно-правовий кодифікаційний акт.

2.2 Ознаки кодифікаційних актів

Характеризуючи ознаки кодифікаційних актів можна поділити їх на «внутрішні» та «зовнішні». Внутрішніми ознаками кодифікаційного акта є: 1) внесення актом істотних змін у регулювання суспільних відносин; 2) всебічне вирішення актом усіх основних питань правового регулювання певної сфери суспільних відносин; 3) «звідний» характер акта; 4) логічну довершеність, системність, внутрішній взаємозвязок і погодженість акта, його динамізм; 5) відповідність акта, як результату кодифікації, системі права; 6) регулювання актом важливої, достатньо широкої сфери суспільних відносин, його підвищена стабільність; 7) центральне місце кодифікаційного акта в системі нормативно-правових актів окремої галузі законодавства. До переліку зовнішніх ознак кодифікаційного акта включається: 1) найменування акта, що вказує на його видову належність до кодифікаційних актів; 2) наявність у акта деякої структурної особливості; 3) значний обсяг акта; 4) складну структуру й чітку систему розподілів приписів акта; 5) тривалий період дії акта; 6) затвердження акта відповідним правотворчим органом; 7) встановлення конкретної дати вступу в силу кодифікаційного акта, значно віддаленої від його прийняття/

Проте, надто широкий перелік ознак кодифікаційних актів змушує узагальнити їх, скоротивши перелік до чотирьох основних властивостей кодифікаційних актів. Цими властивостями є: 1) висока юридична цілісність і юридична узгодженість; 2) стабільність; 3) врегулювання широкого кола суспільних відносин; 4) складна структурна побудова [12].

2.3 Методологічні проблеми кодифікації національного законодавства

Аналіз законодавчої діяльності Верховної Ради України, напрямів і найближчих перспектив цієї діяльності дає підстави для висновку про фактичну відсутність чітких методологічних засад і науково обґрунтованих методичних підходів до формування національної системи законодавства. Зазначена діяльність не тільки не зорієнтована на проведення систематизації законодавства, а й значною мірою допускає декодифікацію і десистематизацію законодавства через прийняття багатьох окремих дрібних законів, в тому числі у тих сферах законодавства, де є кодекси.

Не додає системності у формування національного законодавства також практика внесення Верховною Радою України змін до чинної Конституції України. Очевидно, що прийняттю конституційних законів мало б передувати вироблення й ухвалення парламентом концепцій відповідних реформ. Між тим, прийняття більшості законів, повязаних із статусом суддів, судоустроєм і судочинством, в тому числі нових редакцій процесуальних кодексів планується до внесення відповідних змін у Конституцію, тобто без урахування майбутніх змін. Усі взаємоповязані закони методично правильно було б приймати у єдиному пакеті, орієнтуючись на відповідні концепції реформ.

Так само невиправданим з методологічної точки зору є формування переліку законопроектів, які планує розглянути і ухвалити Верховна Рада України ближчим часом, без урахування Програми діяльності Кабінету Міністрів України і тих законів, прийняття яких має бути передбачено нею. Не можна вважати раціональною в методологічному відношенні й таку законодавчу практику, коли у плановому порядку не визначається перелік законопроектів, прийняття яких випливає із зобовязань перед міжнародними організаціями, що свідчить про методологічну недосконалість в організації законодавчої діяльності, відсутність системного комплексного підїду до планування цієї діяльності [17].

Розробці проектів нових кодифікаційних актів повинні, на мій погляд, передувати науково-пошукові дослідження, за результатами яких має формуватися загальна концепція систематизації законодавства України. В цій концепції доцільно сформулювати обґрунтування необхідності й актуальності систематизації певних сфер законодавства, запропонувати адекватні форми систематизації законодавства, визначити предмет і обсяги кодифікації відповідних галузей (сфер) законодавства, вказати орієнтовні назви і визначити зміст нових кодифікаційних актів, а щодо їх прийняття нової редакції чинних кодексів — основні зміни, які передбачається внести.

2.4 Сучасний стан кодифікації законодавства України

Якщо розглядати законодавство України з точки зору його кодифікованості, то воно характеризується наявністю досить значної кількості чинних кодексів України. Можна стверджувати, що значна частина національного законодавства охоплена кодифікацією, систематизована в кодифікаційних актах (кодексах).

Разом з тим, така інтенсивна, подекуди поспішна кодифікація законодавства в деяких випадках призвела до зниження якості кодексів, що викликало необхідність внесення значної кількості змін до них, а відтак, не була забезпечена стабільність законодавчого регулювання певних суспільних відносин, яку має забезпечувати кодифікація. Статистика внесення змін до чинних кодексів наочно характеризує цей висновок. Якщо внесення значної кількості до кодексів, прийнятих у радянський період є зрозумілим, оскільки відбулися суттєві зміни у правовій системі, то часті зміни нових кодексів свідчать насамперед про низьку якість цих кодексів.

Проте внесення багатьох і частих змін до чинних кодексів — це не найгостріша проблема вітчизняної кодифікації. Зрештою, практику змінення кодексів можна удосконалювати, приймати нові редакції кодексів тощо. Значно важливішою є проблема невиправданої декодифікацію законодавства, яка полягає в ігноруванні інтегруючої, консолідуючої ролі кодифікованих актів у системі законодавства. За наявності кодексів у відповідній галузі законодавства, разом з тим має місце практика прийняття самостійних законів всупереч положенням чинного кодексу, а ці положення визначаються нечинними. Відтак руйнується єдиний предмет регулювання кодексу, відбувається декодифікацію законодавства, множиться кількість суперечливих нормативних актів, і ефект кодифікації втрачається. Особливо поширена така практика у сфері господарського, бюджетного та митного законодавства. Причин, з яких запроваджуються ця негативна практика, багато, оскільки ініціатори прийняття окремого закону всупереч кодексові переслідують у кожному конкретному випадку різні цілі. А стримуючих важелів проти такої практики недостатньо, вони часто не спрацьовують. У звязку з цим видається слушною думка, стосовно надання кодексові статусу особливого закону в системі законодавства, який би мав пріоритетне значення в регулюванні суспільних відносин порівняно з іншими звичайними законами [17].

Низький якісний рівень, нестабільний характер окремих кодексів та їх ігнорування при прийнятті нових законів не в останню чергу зумовлюється тим, що при ухвалення кодексу недостатньою мірою оцінюється необхідність та актуальність прийняття даного кодексу. Як відомо, необхідність кодифікації повязується передусім із наявністю достатніх передумов для її здійснення, тобто за наявності значної кількості первинних законодавчих актів, якими не досить послідовно, суперечливо регулюється певна сфера суспільних відносин. Але якщо перша умова, як правило, має місце, то друга, навпаки, відсутня. Через це кодифікація окремих галузей законодавства виявляється непідготовленою, поспішною, такою, що не лає бажаного ефекту.

Негативною особливістю кодексів нового покоління є недостатній рівень законодавчої техніки їх складання, прийняття та введення в дію. Передусім мова йде про недостатній рівень наукового забезпечення кодифікації законодавства, зокрема, про відсутність практики проведення попередньої наукової експертизи проектів кодексів.

2.5 Законодавчий процес як передумова кодифікації законодавства

Упорядкування законодавства в цілому чи будь-якої його сфери відбувається в рамках законодавчого процесу та не підпорядковуватися вимогам цього процесу. Кодифікація, як одна із дієвих форм упорядкування, систематизації законодавства, не є винятком із даного правила; через це, при здійсненні кодифікації має бути не лише усвідомлення стану існуючої законодавчої бази, але й розуміння необхідності кодифікації певної сфери законодавства, виходячи з характеру законодавчого процесу, що відбувається у державі на даний момент.

Традиційне уявлення про законодавчий процес зводиться до спрощеної схеми, що включає підготовку, внесення на розгляд законодавчого органу і розгляд останнім законопроекту та прийняття закону. Очевидно, що такого поверхового уявлення мало для усвідомлення поняття і дійсного характеру конкретного законодавчого процесу. При цьому взагалі не йде мова про сутність даного явища правового життя, його конкретно історичний зміст, внутрішню форму тощо. Фактично законодавчий процес зводиться до абстрактно-процедурної «юридичної технології», для якої байдуже, який законопроект вноситься на розгляд парламенту, розглядається та приймається ним, який вплив справляє прийнятий закон не те що на суспільні відносини, а навіть на існуючий законодавчий масив. За такого підходу справжня необхідність кодифікації тієї чи іншої сфери законодавства, по суті, не усвідомлюється законодавцем, і останній змушений орієнтуватися на більш-менш адекватне відчуття потреби якось упорядкувати певні ділянки законодавства. Через це законодавчий процес супроводжується довільними намаганнями кодифікувати все, що можливо якось обєднати під назвою «кодекс».

3. Кодифікація міжнародного права

3.1 Поняття кодифікації міжнародного права

Кодифікація сучасного міжнародного права являє собою систематизацію й удосконалення принципів і норм загального міжнародного права, здійснюваних шляхом:

) встановлення точного змісту і чіткого формулювання вже чинних принципів і норм міжнародного права;

) зміни або перегляду застарілих норм;

) розробки нових принципів і норм з урахуванням науково-технічного прогребу й актуальних потреб міжнародних відносин;

) закріплення у погодженому вигляді всіх цих принципів і норм у єдиному міжнародно-правовому акті.

У науці міжнародного права першою спробою держав здійснити розвиток міжнародного права шляхом не формальної інкорпорації, а кодифікаційного акта ad hoc вважається Віденський Конгрес 1815 р. [8].

Інноваційним було те, що регламент Віденського Конгресу не тільки закріпив колишні ранги дипломатичних агентів, а й запровадив новий розподіл дипломатичних агентів на класи (ранги).

Ця нова тенденція у міжнародному праві була продовжена на початковому етапі становлення кодифікації на ряді міжнародних конференцій, де були розроблені і прийняті декларації і конвенції, що кодифікували важливі на той історичний період правила щодо методів і засобів ведення війни, а також способів мирного розвязання спорів. Значний внесок у цю справу було зроблено на конференціях у Женеві (1864 і 1949 рр.), Петербурзі (1868 р.), Гаазі (1899 і 1907 рр.) та інших. Характерно, що тенденція кодифікації міжнародного права розвивалася водночас з рухом на захист миру, із боротьбою проти війни.

На відміну від інкорпорації кодифікація ставала дедалі кращим інструментом у міжнародному праві. Одне із перших тлумачень терміна «кодифікація» дано в резолюції Асамблеї Ліги Націй від 26 вересня 1927 р., де вона визначалася як «фіксація, поліпшення і розвиток міжнародного права» і характеризувалася не простою реєстрацією існуючих правил, а їх «максимально можливою адаптацією до сучасних умов міжнародного життя».

Таке визначення кодифікації міжнародного права не повною мірою відображає її сучасне трактування На нашу думку, слід насамперед виходити з того, що ст. 13 Статуту ООН ставить кодифікацію міжнародного права на рівень завдань Організації Обєднаних Націй. У тексті цієї статті зазначається, що «Генеральна Асамблея організовує дослідження і дає рекомендації з метою: а) сприяння міжнародному співробітництву в політичній сфері і заохочення прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації».

Керуючись закріпленим у цій статті завданням щодо організації досліджень і подання рекомендацій, Генеральна Асамблея своєю резолюцією у 1946 р. створила Комісію міжнародного права. До завдань цього допоміжного органу Генеральної Асамблеї входить і статутне положення про заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації.

Комісія міжнародного права складається з 34 (до 1981 р. — 25) юристів-міжнародників, які мають визнаний авторитет у галузі міжнародного права. Члени комісії обираються Генеральною Асамблеєю на 5-річний строк і виступають як незалежні особи.

Згідно з регламентом комісія займається підготовкою проектів статей і конвенцій в цілому. На початку роботи вона звертається до урядів із проханням направити їй тексти законів, судових рішень, договорів, дипломатичного листування, що кодифікується. У ході такої роботи передбачається видання документа комісії, що містить проекти поряд із пояснювальними і допоміжними матеріалами та інформацією, поданою урядами. При складанні остаточного документа комісія враховує зауваження урядів. Остаточний проект подається Генеральній Асамблеї ООН для прийняття відповідного рішення. Комісія підзвітна Генеральній Асамблеї і подає їй доповіді про свої сесії.

У своїй доповіді 1956 р. комісія відзначила, що в її роботі може бути два аспекти: з одного боку, «кодифікація міжнародного права» або «підготовка конвенцій з тих питань, які ще не регулюються міжнародним правом або з яких право ще недостатньо розвинуте в практиці окремих держав» [5].

2 Основні напрями кодифікації міжнародного права

кодифікація законодавство міжнародне право

Як випливає з визначення, кодифікація міжнародного права — це правотвірний процес, один із видів нормотворчої діяльності держав у міжнародних відносинах. Процес же творення норм міжнародного права складається, як нам уже відомо, з двох основних стадій: узгодження позицій держав щодо змісту міжнародного правила поведінки і визнання державами цього правила нормою міжнародного права.

Завдяки такому процесу нормотворення проекти кодифікаційних актів стають міжнародними документами, що мають офіційну юридичну чинність для міждержавних відносин. На практиці кодифікація міжнародного права являє собою дуже важливу міждержавну діяльність, складний політико-правовий процес нормотворення у міжнародних відносинах. Ще в період діяльності Ліги Націй кодифікаційний процес визначався темами «дозрілими для кодифікації і «придатними для кодифікації». За цими процесами була довга і клопітка робота з аналізу ступеня розвитку певних принципів і норм міжнародного права, що за згодою держав можуть бути змінені і потребують зміни.

У наш час Комісія міжнародного права відповідно до ст. 15 її Статуту керується такими критеріями актуальності кодифікаційного процесу, як:

наявність певних положень, встановлених великою державною практикою, прецедентами і доктриною.

актуальність певних положень для міжнародного співробітництва;

існування політико-правових розбіжностей між державами;

розбіжності в підходах до тлумачення й оцінки сутності сформованих норм міжнародного права.

На основі зазначених критеріїв кодифікація здійснюється, по-перше, у напрямі встановлення точного змісту і чіткого формулювання вже здавна чинних принципів і норм міжнародного права, а також зміни і перегляду застарілих норм; по-друге, у напрямі розробки нових принципів і норм з урахуванням науково-технічного прогресу та актуальних потреб міжнародних відносин. Як у першому, так і у другому випадку процес нормотворення завершується закріпленням у погодженому вигляді всіх принципів і норм у єдиному міжнародно-правовому акті.

У кінцевому підсумку кодифікація як «створення зведеного закону» має набути вигляду завершального письмового акта, міжнародного договору. Як відомо, Віденська конвенція з права міжнародних договорів 1969 р. ст. 2 визначає міжнародний договір як міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох чи кількох повязаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування». Останнє може бути також різним — конвенція, пакт, угода і т. д.

Широка кодифікаційна робота у межах ООН підтвердила на практиці, що міжнародний договір нині став основним засобом кодифікації міжнародного права. Це дає змогу договірно оформляти і розвивати галузі й інститути міжнародного права. Кодифікаційні (універсальні) конвенції таким чином підтверджують чинні норми загального міжнародного права, змінюють застарілі норми з урахуванням актуальних вимог сучасних міжнародних відносин, а також містять і цілком нові норми. При цьому звичаєві норми, що включаються до текстів конвенцій, трансформуються в норми позитивного письмового права [3].

Сучасна практика міжнародних відносин підтверджує, що міжнародне право може бути ефективним лише у раз, коли воно активно, швидко і правильно відображає потреби цих відносин, у тому числі зміни, що постійно відбуваються у світі в галузі економіки, політики, соціального і науково-технічного прогресу.

Висновки

Кодифікація законодавства являє собою діяльність уповноважених на те органів державної влади, спрямована на розробку, прийняття та введення в дію нового як за формою, так і за змістом нормативно-правового акта підвищеної стабільності.

Аналіз законодавчої діяльності Верховної Ради України, напрямів і найближчих перспектив цієї діяльності дає підстави для висновку про фактичну відсутність чітких методологічних засад і науково обґрунтованих методичних підходів до формування національної системи законодавства. Зазначена діяльність не тільки не зорієнтована на проведення систематизації законодавства, а й значною мірою допускає декодифікацію і десистематизацію законодавства через прийняття багатьох окремих дрібних законів, в тому числі у тих сферах законодавства, де є кодекси.

Процеси державотворення безпосередньо повязані з формуванням права як системи загальнообовязкових, формально визначених норм, що походять від держави і нею охороняються. Призначенням права в суспільстві є насамперед закріплення, розвиток і охорона позитивних суспільних відносин. Зовнішнє вираження правові норми знаходять у відповідній системі законодавства, яке постійно потребує оновлення і розвитку. Це, в свою чергу, обумовлює обєктивну необхідність його систематизації, в процесі якої, особливо якщо вона здійснюється у формі кодифікації, можливе удосконалення існуючих норм і розробка нових, більш прогресивних.

Разом з тим, така інтенсивна, подекуди поспішна кодифікація законодавства в деяких випадках призвела до зниження якості кодексів, що викликало необхідність внесення значної кількості змін до них, а відтак, не була забезпечена стабільність законодавчого регулювання певних суспільних відносин, яку має забезпечувати кодифікація. Статистика внесення змін до чинних кодексів наочно характеризує цей висновок. Якщо внесення значної кількості до кодексів, прийнятих у радянський період є зрозумілим, оскільки відбулися суттєві зміни у правовій системі, то часті зміни нових кодексів свідчать насамперед про низьку якість цих кодексів.

На сьогоднішній день питання кодифікації законодавства все ще залишається надзвичайно актуальним, що вимагає проведення відповідних законопроектних робіт у цій сфері.

Тільки чіткий напрямок кодифікації, на мою думку, є перспективним і у той же час єдино можливим.

Отже, українське законодавство потребує кодифікації, проте лише виваженої, розумної, та обачної.

Список використаних джерел

1. Гетьман Є. А. Кодифікаційна техніка як різновид нормотворчої техніки — К.: 2000. — С. 130 — 142.

. Гриценко І. С. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: зб. наук. праць. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 1958 -. Вип. 74-76 : Юридичні науки. — 2007. — 155 с.

. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. Посібник/Відп. Редактори Ю.С. Шемченко, Л.В. Губернський — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 200-208.

. Довгерт А. Кодифікація приватного (цивільного) права України — К. : Укр. центр правничих студій, 2000. — 336 с

5. Доклад Комиссии международного права о работе ее восьмой сессии, 23 июня 1956 г. // Док. ООН А/3159. — С. 4

6. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права: Підручник — К.: Юрінком Інтер 2006 — c. 117.

. Колосов Ю. М.. Действующее международное право: учеб. пособие: В 3-х т. / сост. Ю. М. Колосов и др. — М. : Московский независимый ин-т междунар. права, 1999 -. Т.1 : Разделы: I-XIII / Ю. М. Колосов. — 864 с.

. Лукич Р. Методология права — М.: Прогресс, 1981. — с.249-252.

10. Мирун М. І. Соціально-економічний розвиток України на початку XXI століття: Збірник доповідей 73-ї наукової конференції студентів КНЕУ 11-12 квітня 2006 р. — К. : КНЕУ, 2006.

. Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення: зб. наук. праць за матеріалами наук.-практ. конф. 1-2 грудня 2000 р. : ч. 2. — Ірпінь : Академія ДПС України, 2001. — 349 с.

. Рогач О.Я., Бисага Ю.М. Кодифікаційні акти в системі законодавства України. — с. 36-37.

13. Рулан Норбер. Историческое введение в право: учеб. пособие для вузов /; ред. А. И. Ковлер. — М. : NOTA BENE, 2005. — 668 с.

. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. — Харьков: Консум; Ун-т внутр. Дел, 2000. — 704 с.

15. Терлюк І. Я. Історія держави і права України : Навч. посібник-практикум — К. : Атіка, 1999. — 190 с

16. Цвайгерт К., Кётц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. — Т.1. — М., 1998.

17. Шемшученко Ю.С., Ющик О. І., Горбунова Л. М., Теплюк М.О., Гульченко Л. В., Риндюк В. І. Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка : монографія

. Ющик О. І. Теоретичні основи законодавчого процесу. — с. 141-153, 178-179.