Міжнародне економічне право (поняття, принципи, джерела)

Курсовая работа

1. Поняття мiжнародного економiчного права

2. Принципи мiжнародного економiчного права

3. Джерела мiжнародного економiчного права

Висновки

1. Поняття мiжнародного економiчного права

Предметом мiжнародного економiчного права є мiжнароднi економiчнi вiдносини: як дво-, так i багатостороннi. У межах мiжнародного економiчного права мiжнародними вважаються вiдносини мiждержавами та iншими суб’єктами мiжнародного публiчного права.

Об’єктивними передумовами мiжнародно-правового регулюванняекономiчних вiдносин є наявнiсть суверенних держав та iншихсуб’єктiв мiжнародного права, необхiднiсть пiдтримки та розвиткузв’язкiв мiж ними в економiчнiй сферi. Мiжнародно-правове регулювання вiдбувається як процес впливу норм мiжнародного публiчногоправа на систему мiждержавних економiчних зв’язкiв з метою наведення i пiдтримки певного бажаного порядку.

Ще у Стародавньому Римi поряд з нацiональним цивiльним правом (jus civile), яке поширювалося лише на римських громадян, виникла система правових норм, що регулювали вiдносини у сферiмiжнародної торгiвлi (вiд лат. jus gentium — право народiв).

Щоправда, право народiв було нацiональним, а не мiжнародним. В епоху Юстинiана цивiльне право та право народiв злилися в єдинеримське цивiльне право. У Стародавньому Римi мiжнародна торгiвля не була прiоритетною, оскiльки римляни вiддавали перевагу пограбуванню iнших народiв, а не пiдтримцi вiдносин з ними накомерцiйнiй основi. За такої полiтики у Римi був вiдсутнiй прошарок купцiв.

У Європi саме завдяки дiяльностi купцiв склалося мiжнародне регулювання їхньої дiяльностi. З’явилося мiжнародне купецьке право(jus mercatorum), яке занепало у XVIII ст., оскiльки дiї абсолютнихмонархiв виявили тенденцiю до його “нацiоналiзацiї”. Монархам неподобалося, щоб право творив хтось iнший, а не вони.

принципiв, iнститутiв i мiжнародно-правовихдоктрин: “рiвних можливостей”, “вiдкритих дверей”, “капiтуляцiї”,“консульської юрисдикцiї”, “нацiонального режиму”, “режиму найбiльшого сприяння”, “набутих прав”, “недискримiнацiї” та iн. Вонивiдбивали суперечливiсть iнтересiв вiльної торгiвлi та полiтики монополiзацiї колонiальних та iнших зовнiшнiх ринкiв, протекцiонiзм власних ринкiв.

Із зародженням нових форм мiжнародного економiчного спiвробiтництва з’явились новi (окрiм торговельних) види мiжнароднихекономiчних договорiв. Створено численнi мiжнароднi економiчнiорганiзацiї. У другiй половинi XX ст. у Європi було створено двiмiжнароднi органiзацiї, метою яких стала економiчна iнтеграцiя їхчленiв, — Рада Економiчної Взаємодопомоги та Європейське Економiчне Спiвтовариство. У жовтнi 1947 р. вперше в iсторiї людствабуло укладено багатостороннiй торговельний договiр — Генеральнуугоду з тарифiв i торгiвлi (ГATT).

10 стр., 4690 слов

Міжнародно–правовий захист соціально–економічних прав людини

... захисту соцiально-економiчних прав i свобод людини i громадянина Загальної декларацiї прав людини (1948р.) i Мiжнародного пакту про економiчнi, соцiальнi i культурнi права ... присутнiх делегатiв. мiжнародний правовий захист право Хоча процедура ... народiв держав-членiв ООН, так i серед народiв територiй, що перебувають пiд їх юрисдикцiєю. Якщо, як вже вказувалося ранiше, Загальна декларацiя прав людини ...

Окремi фахiвцi-мiжнародники вважають, що мiжнародне економiчне право на початок 70-х рокiв ХХ ст. було самостiйною галуззюмiжнародного публiчного права. Хоча iснують й iншi думки: дехтовважає, що мiжнародне економiчне право як галузь мiжнародногопублiчного права перебуває на стадiї формування.

Отже, мiжнародне економiчне право — це галузь мiжнародного публiчного права, яка є сукупнiстю принципiв i норм, що регулюють вiдносини мiж державами та iншими суб’єктами мiжнародного права i є їх узгодженим волевиявом.

вiд соцiально-економiчних систем i полiтичних режимiв, економiчному прогресу планети в цiлому та країн, щорозвиваються, зокрема.

Оскiльки мiжнародне економiчне право є галуззю мiжнародногопублiчного права, то цi сфери мають спiльних суб’єктiв — державита подiбнi їм утворення, а також правосуб’єктнi мiжурядовi органiзацiї. Серед останнiх слiд особливо виокремити заклади iнтеграцiйного типу, найяскравiшим прикладом яких є Європейський Союз(ЄС).

Цей союз, як вiдомо, має тенденцiю до перебирання на себеправоповноважень держав—членiв. Вiн вiд свого iменi укладаємiжнароднi торговельнi договори i є колективним учасником багатостороннiх економiчних мiжнародних договорiв та органiзацiй.

Скiльки фахiвцiв з мiжнародного економiчного права, стiльки йточок зору на його предмет, суб’єкти, систему та значення. Але якщосеред розмаїття поглядiв зазначених фахiвцiв спробувати виокремити найголовнiше, то вирiзняються двi основнi концепцiї мiжнародного економiчного права.

Згiдно з першою концепцiєю мiжнародне економiчне право єгалуззю мiжнародного публiчного права, а економiчнi вiдносинисуб’єктiв мiжнародного права — її предметом. Цiєї концепцiї дотримуються Г. Шварценбергер, Я. Броунлi (Велика Британiя), П. Верлорен ван Темаат (Нiдерланди), В. Левi (США), П. Вейль (Францiя),П. Пiконе (Італiя), І. Перетерський, М. Богуславський, Г. Тункiн,Д. Фельдман, Є. Усенко, Г. Бувайлик, В. Лiсовський (Росiя).

Зокрема, на думку Г. Шварценбергера, мiжнародне економiчнеправо має такi компоненти: володiння природними ресурсами та їхвикористання; виробництво та розподiл товарiв; “невидимi” мiжнароднi угоди господарського або фiнансового характеру; кредитита фiнанси; вiдповiднi послуги; статус i органiзацiя суб’єктiв, що здiйснюють таку дiяльнiсть.

єдинi для всiх держав норми i принципи.

Нiдерландський правник П. Темаат вважав, що до мiжнародногоекономiчного права не можна зараховувати норми нацiональногозовнiшньоекономiчного законодавства та норми мiжнародного приватного права.

Друга концепцiя, можливо, поширенiша. Згiдно з нею мiжнародне економiчне право розглядається як галузь не лише публiчного, ай мiжнародного приватного права, як галузь не лише мiжнародногопублiчного права, а й частина нацiонального права. Прихильники цiєїконцепцiї вважають, що мiжнародне економiчне право поширюєтьсяна суб’єктiв не лише публiчного права, а й приватного, якi берутьучасть у вiдносинах комерцiйного характеру, що виходять за межiоднiєї держави.

53 стр., 26052 слов

Міжнародне приватне право

... застосовуються правила вiдповiдного мiжнародного договору України. В2Виникнення цивiльних прав та обов'язкiв Стаття 11. Пiдстави виникнення цивiльних прав та обов'язкiв1. Цивiльнi права та обов'язки виникають ... випадкiв, встановлених законом особа може вiдмовитися вiд свого майнового права вiдмова вiд права власностi на транспортнi засоби,тварин,нерухомi речi- у порядку,встановленому ЦЗ особа ...

В. Фiкентшер у двотомнiй працi “Господарське право” (1983)зазначав, що будь-яка пов’язана з мiжнародною економiкою правованорма є нормою мiжнародного економiчного права.

Курси лекцiй, пiдручники i монографiї, що вiдбивають таку концепцiю, як правило, називають “InternationalBusinessLaw” (“Мiжнародне пiдприємницьке право”), а не “InternationalEconomicLaw”(“Мiжнародне економiчне право”).

Зокрема, у англомовному пiдручнику (США) “ContemporaryBusinessLaw” (“Сучасне пiдприємницькеправо”) зазначається, що мiжнародне пiдприємницьке право охоплює право рiзних суверенних держав, законодавство, прийняте регiональними торговельними спiвтовариствами на кшталт ЄвропейськогоЕкономiчного Спiвтовариства (ЄЕС), та законодавство, що є результатом дво- та багатостороннiх договорiв суверенних держав.

Друга концепцiя має багато спiльного з теорiями транснацiонального права, спрямованими на те, щоб зрiвняти держави i транснацiональнi корпорацiї як суб’єкти мiжнародного права.

Ще одна концепцiя пов’язана з iменем українського юриста академiка В. Корецького. Вона є поєднанням розглянутих двох концепцiй. В. Корецький мiжнародне господарське право вважав комплексною мiжгалузевою дисциплiною, що покликана регулюватимiжнароднi публiчно- та цивiльно-правовi вiдносини. Цю концепцiюбуло розроблено у 20-х роках.

Правники з країн, що розвиваються, намагаються обґрунтувативласнi концепцiї “мiжнародного права розвитку”, “права економiчного розвитку” та аналогiчнi. У цих концепцiях окрiм регулюваннявiдносин розглядаються полiтичнi, соцiальнi та культурнiаспекти, причому наголошується на пiльгових правах економiчно вiдсталих країн свiту. Прихильниками таких концепцiй є М. Беджуан(Алжир), О. Рiверро (Перу), М. Булаїч (Югославiя) та iн. Цi концепцiїне можна вважати логiчно послiдовними. Вони ставлять пiд сумнiвунiверсальнiсть дiї сучасного мiжнародного публiчного права.

Вiдомий французький юрист-компаративiст Е. Ламберт та йогоучнi висунули iдею нового автономного купецького права (lex mercatoria).

Цю iдею було втiлено в концепцiї на Першому мiжнародному конгресi порiвняльного права, що вiдбувся у 1900 р. Пiсля Другоїсвiтової вiйни певний внесок у розвиток цiєї концепцiї зробилиК. Шмiтгофф (Велика Британiя), Ф. Кан та Фушар (Францiя) [14, 21 ].

До джерел автономного купецького права прихильники останньої концепцiї зараховують мiжнароднi конвенцiї, типовi закони (щорозроблюються на мiжнародному рiвнi), мiжнароднi торговельнi звичаї, загальнi принципи права, рекомендацiйнi рiшення мiжнароднихорганiзацiй, арбiтражнi рiшення.

Фахiвцi зазначають, що прихильники концепцiї автономного купецького права поки що не спромоглися подати її у виглядi упорядкованої, унiверсальної та загальновизнаної системи правових норм.

Можливо, за цiєю концепцiєю майбутнє. Проте мiж бажанням i реальнiстю — велика дистанцiя.

Як зазначалося, мiжнародне економiчне право є галуззю мiжнародного публiчного права. Воно перебуває у функцiонально-структурних та взаємозумовлених i залежних зв’язках з iншими галузями мiжнародного права — повiтряним, морським, космiчним та iн.

У мiжнародному економiчному правi виокремлюються пiдгалузi:торговельне, валютне, мiжнародне, транспортне та iн. Як i в кожнiй галузi права, у системi мiжнародного економiчного права первиннимелементом є норма; спорiдненi норми групуються в iнститути.

4 стр., 1893 слов

Механізми захисту прав і свобод людини в європейському та українському контексті

... Європейська конвенцiя з питань культури. Європейська конвенцiя Ради Європи з прав людини i основних свобод передбачають громадянськi та полiтичнi права, а також ... з прав людини 27 травня 1970 р. спецiальною резолюцiєю визначила процедуру розгляду повiдомлень щодо порушень прав людини й основних свобод. 2. Захист прав людини на регiональному рiвнi. Поряд iз системою мiжнародного спiвробiтництва держав ...

(тобто аспекти, що сприяють розумiнню галузi вцiлому), а в особливiй — його пiдгалузi.

2. Принципи мiжнародного економiчного права

До основних принципiв мiжнародного економiчного права належать основнi принципи мiжнародного публiчного права. Останнє, яквiдомо, є ширшим поняттям, нiж перше: мiжнародне економiчне право є галуззю мiжнародного публiчного права, а не окремою гiлкоюправа.

Загальнi принципи мiжнародного економiчного права:мирного спiвiснування, суверенної рiвностi держав,спiвробiтництва держав, невтручання, сумлiнного виконання мiжнародних зобов’язань, взаємної вигоди.

Спецiальнi принципи мiжнародного економiчного права:розвитку економiчних i науково-технiчних вiдносин мiж державами; юридичної рiвностi та неприпустимостi економiчної дискримiнацiї держав; свободи вибору форми органiзацiї зовнiшньоекономiчнихзв’язкiв; невiд’ємного суверенiтету держав над власними природними таiншими ресурсами, а також економiчною дiяльнiстю; нацiї найбiльшого сприяння; нацiонального режиму.

завдань зовнiшньоекономiчної дiяльностi.

Принципи зовнiшньоекономiчної дiяльностi України зафiксованi,зокрема, у ст. 2 Закону України “Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть”, який було прийнято 16 квiтня 1991 р. та до якого неодноразово вносилися змiни та доповнення.

У розд. І “Основи мiжнародних економiчних вiдносин” Хартiї економiчних прав i обов’язкiв держав (далi — Хартiя) вiд 12 грудня1974 р. зазначається, що економiчнi, а також полiтичнi й iншi вiдносини мiж державами регулюватимуться, зокрема, такими принципами: суверенiтет, територiальна цiлiснiсть та полiтична незалежнiстьдержав; суверенна рiвнiсть усiх держав; ненапад; невтручання; взаємна i рiвна вигода; мирне спiвiснування; рiвноправнiсть i самовизначення народiв; мирне регулювання спорiв; усунення несправедливостей, що виникають через застосування сили, якi позбавляють нацiю природних засобiв, необхiднихдля її нормального розвитку; сумлiнне виконання мiжнародних зобов’язань; повага прав людини та основних свобод; вiдсутнiсть потягу до гегемонiї та сфер впливу; сприяння мiжнароднiй соцiальнiй справедливостi; мiжнародне спiвробiтництво з метою розвитку; вiльний доступ до моря та з нього для країн, що не мають виходу до моря, у межах зазначених принципiв.

Набiр принципiв досить широкий. Вiн свiдчить про рiзнобiчнi йбагатоплановi зусилля свiтового товариства, а також про нечiткуструктуру Хартiї. У нiй багато повторiв i паралелiзмiв, тому що доукладання Хартiї 1974 р. було залучено тисячi фахiвцiв i полiтикiвусього свiту.

Наведенi в Хартiї принципи стосуються переважно загальнихпринципiв мiжнародного публiчного права.

права i дотримання яких, як правило, є загальнообов’язковим. Другу групу принципiв становлять договiрнi принципи,тобто такi, що дiють у взаємовiдносинах держав лише тодi, коливiдповiднi держави взяли на себе конкретнi договiрнi зобов’язаннящодо їх дотримання у дво- чи багатостороннiх вiдносинах.

Загальнi принципи вiдомi ще як “когентнi”. Їх походження є звичаєво-правовим i згодом фiксується в договiрному порядку. Спецiальнi ж принципи мають конвенцiйний характер, їх дiєвiсть базується на включеннi до вiдповiдних мiжнародних договорiв.

У багатьох статтях розд. II “Економiчнi права та обов’язки держав” Хартiї вiдбито не лише загальнi, а й спецiальнi принципи мiжнародного економiчного права. Зауважимо, що принципи iснуютьдля того, щоб ними керувалися. Вони вiдбиваються в нормах права(у розглядуваному випадку — у нормах мiжнародного публiчногоправа), якi, зокрема, фiксуються в мiжнародно-правових актах. Перевтiлення принципiв у письмово зафiксованi норми права є важливоюзапорукою дотримання вiдповiдних норм. Логiка тут така: закрiпити,щоб знати, як дiяти.

5 стр., 2018 слов

Реферат держава та право

... держави й права, - незмінно називалася його науковість. Проте факт заідеологізованості теорії та методології робив сумнівними у науковому відношенні будь-які висновки та рекомендації". Автори цього судження, безсумнівно, мають ... потрібно Держрезерв боротиметься з тими положеннями теорії першості економіки над державою і політикою, якіабсолютизируют економічний чинник, намагаються пояснити все які у ...

Наведемо переклад зазначеного роздiлу з нашими зауваженнями. Офiцiйний текст статей 1—28 Хартiї прокурсивлено.

Стаття 1. Кожна держава має суверенне i невiд’ємне правовибирати власну економiчну систему, а також власну полiтичну, соцiальну i культурну системи згiдно з волею свого народу, без втручання або застосування сили чи погрози ззовнi вбудь-якiй формi.

принципи фiксуються у дво- та багатостороннiх економiчних угодах. Принципи набирають статусу загальновизнаних.

Дотримання принципу невтручання виключає можливiсть використання будь-яких санкцiй, запровадження ембарго та iнших обмежень, спрямованих проти певної країни чи групи держав. Принципневтручання зафiксований i в конституцiях окремих країн. На практицi цей мiжнародно-правовий принцип часто порушується.

та багатостороннiх мiжнародних документах.

Стаття 2. Кожна держава має i повинна вiльно здiйснюватиповний постiйний суверенiтет над усiма своїми багатствами,природними ресурсами та економiчною дiяльнiстю, включаючиправо на володiння, використання та експлуатацiю.

Кожна держава має право:

  • держава не повинна змушуватися до надання пiльгового режиму iноземним iнвестицiям;
  • та постановамi вiдповiдала її економiчнiй та соцiальнiй полiтицi. Транснацiональнi корпорацiї не повиннi втручатись у внутрiшнiсправи приймаючої держави. Кожна держава повинна зурахуванням усiх власних суверенних прав спiвробiтничати з iншими державами щодо здiйснення права, викладеного в цьому пiдпунктi;

— та всiх обставин, якiця держава вважає доречними. У будь-якому разi, коли питання про компенсацiї спричинюються до спору, вiн маєврегульовуватися згiдно з внутрiшнiм правом нацiоналiзуючої держави i її судами, якщо лише всi заiнтересованiдержави добровiльно i за взаємною згодою не досягнутьдомовленостi щодо пошукiв iнших мирних засобiв врегулювання на основi суверенної рiвностi i вiдповiдно до принципу вiльного вибору засобiв.

Принцип невiд’ємного суверенiтету держав щодо їх природнихресурсiв є конкретизацiєю принципу суверенної рiвностi держав. Цейпринцип передбачає повний постiйний суверенiтет держав щодо всiхїх природних багатств та економiчної дiяльностi; надає державамправо на володiння, використання i експлуатацiю їх багатств i ресурсiв.

Окрiм Хартiї елементи цього принципу зафiксованi в Декларацiїпро встановлення нового мiжнародного економiчного порядку тав iнших мiжнародно-правових угодах.

Стаття 3. При розроблюваннi природних ресурсiв, що належать двом чи бiльше країнам, кожна з них зобов’язана спiвробiтничати на основi системи iнформацiї та попереднiх консультацiй з метою досягнення оптимального використання цихресурсiв, не завдаючи шкоди законним iнтересам iнших країн.

держави. Проте враховуючи Статут ООН та iншiмiжнародно-правовi документи, можна стверджувати, що добровiльний акт перетворився на правовий обов’язок. Держави повиннi використовувати методи спiвробiтництва для вирiшення iснуючих мiжними проблем, а не вдаватися до конфронтацiї.

2 стр., 943 слов

Держави як суб’єкти міжнародного економічного права

... СНД діє абсолютний імунітет. Економічні права і обов'язки держав Держави як первинні суб'єкти міжнародного економічного права володіють певними економічними правами і несуть економічні обов'язки. ... преференцій для країн, що розвиваються країн. Як відомо, використовувати інститут преференцій в якості засобу сприяння прискореному економічному розвитку групи країн, що розвиваються було рекомендовано ...

Стаття 4. Кожна країна має право брати участь у мiжнароднiй торгiвлi та iнших формах економiчного спiвробiтництва незалежно вiд будь-яких вiдмiнностей у полiтичних, економiчних i соцiальних системах. Жодна держава не пiдлягаєбудь-якiй дискримiнацiї, що базується лише на таких вiдмiнностях. При здiйсненнi мiжнародної торгiвлi та iнших формекономiчного спiвробiтництва кожна держава вiльно обираєформи органiзацiї власних зовнiшньоекономiчних вiдносин i укладає дво- та багатостороннi угоди, що вiдповiдають їх мiжнародним зобов’язанням i потребам мiжнародного економiчного спiвробiтництва.

Зазначимо, що принцип спiвробiтництва держав передбачає таке:економiчне спiвробiтництво є вiльним вiд дискримiнацiї.

Принцип спiвробiтництва держав вважається невiд’ємною складовою значно ширшого принципу мiжнародного економiчного права — мирного спiвiснування.

Стаття 5. Усi держави мають право об’єднуватися в органiзацiї виробникiв товарiв з метою розвитку власної нацiональноїекономiки, досягнення стабiльного фiнансування цього розвиткута для досягнення власних цiлей сприяти забезпеченню неухильного розвитку свiтової економiки, зокрема, шляхом пiдвищеннятемпiв розвитку країн, що розвиваються. Тому всi державизобов’язанi поважати це право, утримуючись вiд застосуваннятаких економiчних i полiтичних заходiв, якi б обмежували цеправо.

Принцип свободи вибору форми органiзацiї зовнiшньоекономiчних зв’язкiв надав можливiсть вiльного вибору бажаних формспiвробiтництва в зовнiшньоекономiчних вiдносинах. Цей принциптiсно пов’язаний з бiльш загальним принципом — свободою виборусоцiально-економiчної системи. Останнiй же, у свою чергу, випливає зтаких основних принципiв мiжнародного права, як суверенна рiвнiстьдержав, рiвноправнiсть i самовизначення народiв, невтручання увнутрiшнi справи держав та iн.

Існує понад двадцять мiжнародних товарних угод країн-виробникiв (експортерiв) сировинних товарiв, зокрема укладених на регiональнiй основi.

Найвiдомiшою мiжнародною органiзацiєю держав-експортерiв єОрганiзацiя країн — експортерiв нафти — ОПЕК.

Стаття 6. Держави зобов’язанi сприяти розвитку мiжнародної торгiвлi товарами, зокрема, за допомогою угод i укладеннядовгострокових багатостороннiх товарних угод, якщо це доцiльно, i з урахуванням iнтересiв виробникiв i споживачiв. Усiдержави несуть вiдповiдальнiсть за сприяння регулярному потоку та доступу до всiх комерцiйних товарiв, що продаютьсяза стiйкими, вигiдними i справедливими цiнами, пiдтримуючив такий спосiб справедливий розвиток свiтової економiки таособливо враховуючи при цьому iнтереси країн, що розвиваються.

Принцип нацiонального режиму передбачає, що на основi взаємностi фiзичнi та юридичнi особи iноземної держави повнiстю абочастково прирiвнюються у правах до фiзичних та юридичних осiбпевної держави. Нацiональний режим з окремих видiв прав може надаватися певною державою i в односторонньому порядку на основiїї внутрiшнього законодавства.

13 стр., 6403 слов

Закономірності виникнення держави і права

... який нерiдко визначає актуальнi змiни в державi i законодавствi. І. Виникнення держави та права суспiльства. Людство пройшло у своєму розвитку ряд етапiв. Кожний з який вiдрiзнявся визначеним рiвнем i ... країн нiколи не було рабства. Історично першими тут виникали не рабовласницькi, а феодальнi держава i право. Не заперечуються i багато iнших iсторичних фактiв, що стосуються походження держави ...

Стаття 7. Кожна держава несе основну вiдповiдальнiсть засприяння економiчному, соцiальному та культурному розвиткусвого народу. З цiєю метою кожна держава має право i несе вiдповiдальнiсть за вибiр цiлей i засобiв розвитку, повну мобiлiзацiюi використання власних ресурсiв, упровадження прогресивнихекономiчних i соцiальних реформ, а також забезпечення повноїучастi свого народу у прогресi й вигодах розвитку. Держави зобов’язанi iндивiдуально i сумiсно спiвробiтничати для того, щобусунути перешкоди, що заважають такiй мобiлiзацiї i використанню.

Державний суверенiтет сучасна правнича наука i практика давновже не трактують як щось абсолютне — таке, що нiчим не обмежується, не вiдчужується, не дiлиться тощо. Абсолютного суверенiтету немає, є суверенiтет, обмежений реальними чинниками.

Стаття 8. Держави мають спiвробiтничати у справi сприяннярацiональним i справедливим мiжнародним економiчним вiдносинам та заохочення структурних перетворень у контекстi гармонiчної свiтової економiки вiдповiдно до потреб та iнтересiвусiх країн, особливо тих, що розвиваються, i з цiєю метою вживати належних заходiв.

не можуть вважатися правомiрними, оскiльки суперечать принципам суверенної рiвностi, поваги до прав, властивих суверенiтету, невтручання у внутрiшнi справи тощо.

тих, що розвиваються.

науки i технiки базується на основних принципах мiжнародного публiчного права — спiвробiтництва i суверенної рiвностi.

Обов’язок держав — членiв ООН — змiцнювати економiчне спiвробiтництво зафiксований i у Статутi цiєї органiзацiї.

Стаття 10. Усi держави юридично рiвноправнi i як члени мiжнародного спiвтовариства мають право повнiстю i ефективнобрати участь у мiжнародному процесi прийняття рiшень дляврегулювання свiтових економiчних, фiнансових i валютних проблем. Мiж iншим, через вiдповiднi мiжнароднi органiзацiї вiдповiдно до їх правил, якi iснують та розроблюються, i справедливо користуватися вигодами, що випливають з цього.

Принцип рiвностi та взаємної вигоди держав у мiжнародних економiчних вiдносинах безпосередньо випливає з принципу суверенноїрiвностi держав. Їх економiчнi вiдносини мають будуватися на основiвзаємної i справедливої вигоди.

Стаття 11. Усi держави мають спiвробiтничати з метоюзмiцнення та постiйного полiпшення ефективностi мiжнароднихорганiзацiй при здiйсненнi заходiв, спрямованих на стимулюваннязагального економiчного прогресу всiх країн, зокрема тих, щорозвиваються, i тому мають спiвробiтничати для пристосування їх, якщо необхiдно, до потреб мiжнародного економiчногоспiвробiтництва, що змiнюються.

Стаття 12. 1. Держави мають право за згодою заiнтересованих сторiн брати участь у субрегiональному, регiональному тамiжрегiональному спiвробiтництвi з метою економiчного та соцiального розвитку. Усi держави, що беруть участь у такомуспiвробiтництвi, зобов’язанi забезпечувати, щоб полiтика тих угруповань, до яких вони належать, вiдповiдала положенням цiєїХартiї та була орiєнтована на зовнiшнi зв’язки, вiдповiдала їхмiжнародним зобов’язанням i потребам мiжнародного економiчного спiвробiтництва i в повному обсязi враховувала законнiiнтереси третiх сторiн, особливо країн, що розвиваються.

5 стр., 2030 слов

Сучасна наука трудового права: проблеми розвитку в контексті ...

... З утворенням Української держави, появою та розвитком ринкової економіки, науці трудового права довелося швидко і ... розвиваються у різних напрямах: держава “замість використання результатів наукових досліджень при створенні нормативно-правових актів, фактично усуває науку трудового права ... проблем трудового права, а також враховуючи законопроекти, які перебувають на розгляді Верховної Ради України та в ...

2. Вiдносно угруповань, яким вiдповiднi держави передали чиможуть передати певну компетенцiю з питань, що належатьдо сфери дiї цiєї Хартiї, її положення мають також застосовуватись до цих угруповань щодо подiбних питань i вiдповiдно дозобов’язань цих держав як членiв подiбних угруповань. Цi держави мають спiвробiтничати стосовно виконання цими угрупованнями положень цiєї Хартiї.

Принцип добровiльного виконання мiжнародних зобов’язань винику сферi мiжнародно-правового звичаю i зафiксований у Статутi ООНяк загальновизнана норма поведiнки суб’єктiв мiжнародного права(pacta sunt servanda).

Принцип застосовується до мiжнародних угод,добровiльно укладених на основi рiвноправностi їх сторiн.

Мiжнародний договiр, який суперечить Статуту ООН, вважаєтьсянедiйсним, i жодна держава не може посилатися на нього чи користуватися його перевагами.

Стаття 13. 1. Кожна держава має право отримувати вигодивiд досягнень i розвитку науки та технiки на прискорення власного економiчного та соцiального розвитку.

2. Усi держави мають сприяти мiжнародному науковому iтехнiчному спiвробiтництву i передаванню технологiй з урахуванням усiх законних iнтересiв, включаючи, зокрема, права таобов’язки власникiв, постачальникiв i одержувачiв технологiй.

Зокрема, усi держави мають полегшити доступ країнам, що розвиваються, до досягнень сучасної науки i технiки, передаваннятехнологiй i створення мiсцевої технологiї на благо країн, щорозвиваються, у такiй формi й вiдповiдно до такої процедури, якiвiдповiдають їх економiцi та потребам.

3. Вiдповiдно розвиненi країни повиннi спiвробiтничати з країнами, що розвиваються, щодо створення, змiцнення та розвиткуїх наукової i технiчної iнфраструктури, а також у їх дiяльностiу науково-дослiдницькiй та технiчнiй сферах для того, щоб допомогти розширити i перетворити економiку країн, що розвиваються.

4. Усi держави повиннi спiвробiтничати щодо розробки, подальшого розвитку, прийнятних у мiжнародному аспектi керiвнихположень або постанов стосовно передавання технологiї з повним урахуванням iнтересiв країн, що розвиваються.

Стаття 14. Кожна країна зобов’язана спiвробiтничати у забезпеченнi постiйного i зростаючого розширення та лiбералiзацiїсвiтової торгiвлi й пiдвищення добробуту та життєвого рiвнявсiх народiв, зокрема народiв країн, що розвиваються. Вiдповiдновсi держави мають спiвробiтничати, серед iншого, щодо поступового усунення перешкод на шляху торгiвлi й покращеннямiжнародних умов для здiйснення свiтової торгiвлi i з цiєю метою держави повиннi прикладати координованi зусилля, спрямованi на справедливе вирiшення проблем торгiвлi всiх країн з урахуванням конкретних проблем торгiвлi країн, що розвиваються.

їх експорту, прискорення темпiв розширення торгiвлi з урахуванням їх потреб розвитку, збiльшенняможливостей щодо участi в розширеннi свiтової торгiвлi тасприятливiшої участi для одержання вигiд вiд такого розширення торгiвлi за допомогою якнайсуттєвiшого покращання умовдоступу на ринки товарiв, що становлять iнтерес для країн, щорозвиваються, i в разi потреби за допомогою заходiв, спрямованих на встановлення стабiльних, справедливих i вигiдних цiн насировиннi товари.

4 стр., 1769 слов

Поняття права міжнародних договорів

... договорів. 2. Джерела права міжнародних договорів Тривалий час єдиним джерелом права міжнародних договорів були звичаї. Перший кодификаційний акт в області права міжнародних договорів був прийнятий у 1928 році на конференції американських держав. ... У 60-ті та 70-ті роки, під впливом країн, що розвиваються, та за підтримки соціалістичних країн були укладені численні багатосторонні договори з тим, ...

Принцип спiвробiтництва мiж державами у сферi мiжнароднихекономiчних вiдносин охоплює також принцип jus commercii —право вiльного розвитку торговельного спiвробiтництва.

Стаття 15. Держави зобов’язанi сприяти загальному i повному роззброєнню пiд ефективним мiжнародним контролем i використовувати ресурси, вивiльненi в результатi ефективних заходiв щодо роззброєння, на економiчний i соцiальний розвитоккраїн, видiляючи значну частину додаткових коштiв для розвитку країн, що розвиваються.

Стаття 16. 1. Право i обов’язок держав iндивiдуально i колективно лiквiдувати як необхiдну умову для розвитку колонiалiзм,апартеїд, расову дискримiнацiю, неоколонiалiзм i всi форми агресiїззовнi, окупацiї i панування та економiчнi та соцiальнi наслiдки,що випливають звiдси. Держави, якi здiйснюють таку полiтикупримусу, несуть економiчну вiдповiдальнiсть перед країнами,територiями i народами за вiдшкодування й повну компенсацiюза використання та скорочення природних i всiх iнших ресурсiвцих країн, територiй i народiв, а також завданої цим ресурсамшкоди. Обов’язок держав — розширити надання їм допомоги.

Стаття 17. Мiжнародне спiвробiтництво з метою розвитку єзагальним обов’язком держав. Кожна держава має спiвробiтничати з країнами, що розвиваються, у їх дiяльностi, спрямованiйна прискорення економiчного i соцiального розвитку, забезпечуючи сприятливi зовнiшнi умови й розширюючи надання їм активноїдопомоги вiдповiдно до їх потреб i цiлей розвитку, суворо дотримуючись суверенної рiвностi держав.

Стаття 18. Розвиненi країни повиннi розширювати, удосконалювати i змiцнювати систему загальних невзаємних i недискримiнацiйних тарифних преференцiй для країн, що розвиваються,разом з вiдповiдними узгодженими висновками i вiдповiднимирiшеннями, прийнятними в цiй галузi, у межах компетентнихмiжнародних органiзацiй. Розвиненi країни повиннi також придiляти увагу застосуванню iнших диференцiйованих заходiв у галузях, де можливо й доцiльно, i такими засобами, якi забезпечать особливий i сприятливий режим для того, щоб задовольнити потреби країн, якi розвиваються, у сферi торгiвлi тарозвитку. У мiжнародних економiчних вiдносинах розвиненi країни повиннi намагатись уникати заходiв, що можуть негативновплинути на розвиток нацiональної економiки країн, що розвиваються, заохочувати загальнi тарифнi преференцiї та iншi диференцiйнi заходи на користь цих країн.

(а це було зафiксовано ще в Женевських принципах 1964 р.), означає намагання подолати фактичну нерiвнiсть iнаблизити юридичну рiвнiсть до рiвностi фактичної.

Стаття 19. З метою прискорення економiчного зростаннякраїн, що розвиваються, у подоланнi економiчного розриву мiжними i розвиненими країнами останнi повиннi надавати країнам,що розвиваються, загальний преференцiйний, невзаємний i недискримiнацiйний режими в тих галузях мiжнародного економiчного спiвробiтництва, де можливо.

Отже, згiдно з Хартiєю розвиненi країни повиннi надавати пiльгикраїнам, що розвиваються, поширювати на них пiльги, якi розвиненiкраїни надають одна однiй, але не мають права вимагати вiд країн,що розвиваються, жодних поступок.

Стаття 20. Країни, що розвиваються, мають у своїх зусиллях iз розширення загального обсягу своєї торгiвлi придiлятиналежну увагу можливостi розширення цiєї торгiвлi iз соцiалiстичними країнами, надаючи цим країнам не менш сприятливiторговельнi умови порiвняно з тими, якi вони звичайно надаютьрозвиненим країнам з ринковою економiкою.

торговельнi преференцiїiншим країнам, що розвиваються, не зобов’язуючись поширюватитакi преференцiї на розвиненi країни, якщо такi дiї не створюють перепон для загальної лiбералiзацiї торгiвлi та її розширення.

Принцип взаємностi полягає в наданнi iноземнiй державi, її юридичним i фiзичним особам певних прав, привiлеїв, пiльг за умови, щодержава, яка їх надає, а також її особи користуються аналогiчнимиправами у вiдповiднiй iноземнiй державi. Принцип взаємностi можевстановлюватися в односторонньому порядку у внутрiшньому законодавствi або на пiдставi мiжнародного договору.

Стаття 22. 1. Держави повиннi реагувати на загальновизнанii взаємоузгодженi потреби та завдання розвитку країн, що розвиваються, шляхом сприяння чистому припливу реальних ресурсiв, що збiльшився, з усiх джерел до країн, що розвиваються,з урахуванням будь-яких зобов’язань, прийнятих вiдповiднимидержавами, для пiдкрiплення зусиль країн, що розвиваються, наприскорення їх економiчного i соцiального розвитку.

2. У цьому контекстi вiдповiдно до викладених цiлей i завдань та з урахуванням прийнятих зобов’язань країни повиннiнамагатися збiльшити чистий приплив фiнансових коштiв зофiцiйних джерел до країн, що розвиваються, та полiпшуватийого умови.

3. Приплив ресурсiв, що є допомогою розвитку, має охоплювати економiчну i технiчну допомогу.

Стаття 23. З метою сприяння ефективнiй мобiлiзацiї власних ресурсiв країни, що розвиваються, можуть змiцнюватисвоє економiчне спiвробiтництво та розширяти взаємну торгiвлю для того, щоб прискорювати власний економiчний i соцiальний розвиток. Усi країни, особливо розвиненi, iндивiдуально, а також у межах вiдповiдних мiжнародних органiзацiй,членами яких вони є, повиннi забезпечувати вiдповiдну й ефективну пiдтримку i спiвробiтництво.

Стаття 24. Держави зобов’язанi будувати взаємнi економiчнiвiдносини так, щоб ураховувати iнтереси iнших країн. Зокрема,держави повиннi уникати заподiяння шкоди iнтересам країн, щорозвиваються.

Режим недискримiнацiї означає зобов’язання не порушувати дляпевної країни умов, якi є загальними для всiх iнших зовнiшньоекономiчних партнерiв.

Стаття 25. При сприяннi розвитку свiтовiй економiцi мiжнародне спiвтовариство, особливо розвиненi країни—члени, придiляють особливу увагу конкретним потребам i проблемам найменш розвинених країн з тих, що розвиваються; країн, що розвиваються, якi не мають виходу до моря; острiвних країн, щорозвиваються, з метою надання їм допомоги у подоланнi їх особливих труднощiв, i в такий спосiб сприяючи їх економiчному тасоцiальному розвитку.

Стаття 26. Держави зобов’язанi спiвiснувати в умовах терпимостi одна до iншої i мирно жити незалежно вiд вiдмiнностей у полiтичних, економiчних, соцiальних та культурнихсистемах i мають сприяти торгiвлi мiж державами з рiзнимиекономiчними та соцiальними системами. Мiжнародну торгiвлюкраїни повиннi здiйснювати без шкоди для загальних недискримiнацiйних i невзаємних преференцiй на користь країн, що розвиваються, i на основi взаємної вигоди, рiвних переваг i взаємного надання режиму найбiльшого сприяння.

Преференцiйний режим означає передусiм митнi пiльги для певних держав. Надання країнам, що розвиваються, преференцiй не вважається порушенням принципу найбiльшого сприяння.

Режим найбiльшого сприяння на вiдмiну вiд принципу недискримiнацiї, який у договiрному порядку не фiксується, означає письмовезобов’язання держави надавати державi-партнеру (як правило, на основi взаємностi) пiльговi умови, якi дiють чи можуть бути запровадженiдо будь-якої країни. Сфера застосування цього принципу визначається в конкретному застереженнi (що називається “клаузула”) до вiдповiдної мiжнародної угоди.

Винятки з режиму найбiльшого сприяння застосовуються для надання митних преференцiй країнам, що розвиваються, встановлення(наприклад, у прикордонних смугах) пiльгового режиму для фiзичнихi юридичних осiб сусiднiх країн тощо.

2. Свiтова торгiвля з невидимих статей, яка заснована наефективностi, а також на взаємнiй та справедливiй вигодi iсприяє розвитку свiтової економiки, є спiльною метою всiхдержав. Роль країн, що розвиваються, у свiтовiй торгiвлi з невидимих статей має бути посилена вiдповiдно до викладенихцiлей, причому особлива увага має придiлятись особливим потребам країн, що розвиваються.

можливостей i потреб кожної країни, що розвивається, i зазначених цiлей.

Невидимими статтями, про якi йдеться у цiй статтi, можуть бутинадходження: вiд надання транспортних послуг (транспортування зовнiшньо-торговельних вантажiв, мiжнароднi перевезення пасажирiв, експлуатацiя каналiв, обслуговування суден i лiтакiв мiжнароднихлiнiй, ремонт транспортних засобiв тощо); мiжнародного туризму; страхової справи; заробiткiв громадян в iноземних країнах; експорту капiталу; реалiзацiї об’єктiв iнтелектуальної власностi (лiтературних, художнiх та iнших творiв, винаходiв, промислових зразкiв, корисних моделей, ноу-хау тощо); надання iнших послуг.

Стаття 28. Всi держави зобов’язанi спiвробiтничати щодокоригування цiн на товари, якi експортуються країнами, що розвиваються, стосовно цiн на товари, що iмпортуються ними, длятого, щоб сприяти створенню для них справедливих i рiвноправних умов торгiвлi в такий спосiб, який був би вигiдним длявиробникiв i справедливим для виробникiв i споживачiв.

3. Джерела мiжнародного економiчного права

Джерела мiжнародного права — це форми фiксацiй (зовнiшнього вiдбиття) норм мiжнародного права, створених узгодженим волевиявленням суб’єктiв. Низка чинникiв вказує на те, що джереламiжнародного права є єдиними за суттю — їх основу становить угода суб’єктiв.

У ст. 38 Статуту Мiжнародного суду ООН зазначенi такi основнiджерела мiжнародного права в сучасному мiжнародному публiчномуправi: мiжнародний договiр, мiжнародно-правовий звичай, визнанiвсiма нацiями загальнi принципи права, мiжнароднi судовi рiшення тадоктринальнi працi найавторитетнiших фахiвцiв з мiжнародного права рiзних нацiй. Роль допомiжного засобу для визначення норммiжнародного права вiдiграють резолюцiї мiжнародних органiзацiй,якi мають характер рекомендацiй. Сучасне мiжнародне право формувалось протягом останнiх чотирьох столiть.

У лiтературi зустрiчається також термiн “мiжнародне законодавство”. Його прихильники визнають, що мiжнародне законодавствовiдсутнє, оскiльки немає мiжнародного органу, який би створювавiмперативнi норми. Цим умовним термiном позначають мiжнароднiдоговори та рiшення мiжнародних органiзацiй.

Мiжнародне законодавство формується як процес мiжнародної унiфiкацiї права. Завдяки мiжнароднiй унiфiкацiї лiквiдуються вiдмiнностi в регулюваннi вiдносин i економiчного характеру, внаслiдокчого створюється одноманiтне мiжнародне економiчне право.

Основними джерелами мiжнародного публiчного права (його галуззю є й мiжнародне економiчне право) є мiжнародний договiр i мiжнародно-правовий звичай. Форми регламентацiївзаємовiдносин держав у мiжнародному економiчному правi вiдбивають загальний стан сучасного мiжнародного публiчного права.

Мiжнародний договiр має прiоритетне значення серед джерел мiжнародного економiчного права. Цей прiоритет пояснюється не лишесучасними тенденцiями розвитку мiжнародного публiчного права, а йспецифiкою мiжнародних економiчних вiдносин, якi зароджувалися,усталювалися та розвивалися переважно як договiрнi та двостороннi.

Серед двостороннiх договорiв, що регулюють мiжнароднi економiчнi вiдносини, є i так званi рамковi договори загальнополiтичноїспрямованостi. Це передусiм договори про дружбу, спiвробiтництвота взаємну допомогу. У них окрiм полiтичних зобов’язань сторiнфiксуються зобов’язання, пов’язанi з розширенням економiчногоспiвробiтництва.

Отже, мiжнародне публiчне право загалом, i мiжнародне економiчне право зокрема, — це право писане. Звичай вiдiграє обмеженуроль у сферi регулювання мiжнародних економiчних вiдносин, оскiльки пiдтримка широкого розмаїття стандартiв мiжнародного публiчного права не сприяє застосуванню звичаєвого права. У цьомузв’язку потрiбно зазначити, що усталенi, усiм зрозумiлi й нiби такi,що нi в кого не викликають сумнiвiв, основнi принципи мiжнародного права (повага до державного суверенiтету, рiвноправнiсть, обов’язкове дотримання мiжнародних договорiв та iн.) держави намагаються регулярно включати як у дво-, так i в багатостороннi договорита iншi акти. Переваги писаного документа над усним словом очевиднi.

Писане право може народжувати звичай. Це вiдбулося принаймнiдвiчi. У процесi еволюцiї мiжнародного права на основi договорiв iпрактики держав з’явилися звичаї про свободу морiв пiд час вiйни iмиру та про застосування до iноземцiв нацiонального режиму.

— не є джерелами права, оскiльки не вважаються результатом процесу створення мiжнародно-правових норм. Цiфахiвцi твердять, що процес формування договiрних норм мiжнародного права та вiдповiдних норм, що базуються на звичаях, складається з двох етапiв: на першому узгоджується волевияв держав щодоправил поведiнки, а на другому цi правила визначаються як мiжнародно-правова норма.

у процесi утворення мiжнародно-правових норм, абовпливають на перебiг зазначеного процесу, або допомагають встановити iснування чи змiст норми мiжнародного права.

Резолюцiї мiжнародних органiзацiй, як правило, мають рекомендацiйний характер. Вiдповiдно до ст. 10 Статуту ООН її ГенеральнаАсамблея з основних питань дiяльностi ООН формує лише рекомендацiї. Такi норми не є iмперативними. Їх виконання не може здiйснюватися примусово. Вони надають правомiрностi дiям, якi були бнеправомiрними за вiдсутностi рекомендацiйної норми. Наприклад,Конференцiя ООН з торгiвлi та розвитку 1964 р. рекомендувала надавати преференцiйнi митнi пiльги країнам, що розвиваються. Якбине було цiєї рекомендацiї, то винятки на користь країн, що розвиваються, з режиму найбiльшого сприяння були б незаконними.

Захiднi фахiвцi з мiжнародного права назвали рекомендацiйнiнорми “м’яким законодавством” (тобто не обов’язковим, але таким,що має юридичне значення).

Як свiдчить досвiд, резолюцiї Генеральної Асамблеї ООН використовують при розробцi мiжнародних договорiв. Текст рекомендацiй трансформується в текст статей договору.

Положення резолюцiй часто набирають обов’язкового характеру зогляду на те, що вiдбувається процес створення норм права за допомогою звичаю.

Резолюцiї можуть застосовуватись i для констатування чи тлумачення чинних мiжнародно-правових норм.

Нагадаємо, що рiшення окремих органiзацiй мають обов’язковийхарактер. Наприклад, рiшення Ради Європейського Союзу є обов’язковими для держав—учасниць.

Обов’язкову правову силу мали рекомендацiї та рiшення колишньої Ради Економiчної Взаємодопомоги.

Значну кiлькiсть рекомендацiй з питань мiждержавного економiчного спiвробiтництва приймають органи ООН та установи, що входять до її системи (наприклад, ЮНКТАД, ЮНІДО).

Хоча рiшення цихорганiзацiй мають рекомендацiйний характер, проте iстотним є їх морально-полiтичне значення, оскiльки рекомендацiї поширюються набiльшiсть держав планети, що входять до вiдповiдних органiзацiй.

Фундаментальними для мiжнародного економiчного права є такiприйнятi Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р. документи, як Хартiя економiчних прав та обов’язкiв держав, Декларацiя про новиймiжнародний економiчний порядок, Програма дiй щодо встановленнянового мiжнародного економiчного порядку, а також резолюцiя Генеральної Асамблеї ООН 1979 року “Об’єднання i прогресивнийрозвиток принципiв i норм мiжнародного права, якi стосуються правових аспектiв нового мiжнародного економiчного порядку”.

солiдарної вiдповiдальностi всiх розвинених держав за наслiдки колонiалiзму, перерозподiлу свiтового суспiльного продуктуна користь країн, що розвиваються, шляхом прямих фiнансовихвiдрахувань.

Вимоги країн, що розвиваються, спрямованi на досягнення трьохгруп цiлей: по-перше, визнання свiтовим спiвтовариством таких принципiв, як повний i постiйний суверенiтет держав над їх природнимиресурсами, суверенна рiвнiсть, свобода вибору економiчної i соцiальної системи та недопущення дискримiнацiї на цiй пiдставi iншимикраїнами чи мiжурядовими органiзацiями свiту; по-друге, наданняцим країнам можливостi вiдiгравати належну роль у мiжнародномупроцесi прийняття рiшень (ця претензiя передусiм передбачає такiорганiзацiї, як Мiжнародний валютний фонд i Свiтовий банк); по-третє, задоволення вимог цих країн щодо конкретних економiчнихсфер свiтового ринку.

Важливими нормотворчими документами з точки зору мiжнародного економiчного права є також резолюцiї Генеральної АсамблеїООН та її органiв щодо мiжнародної економiчної безпеки.

“Мiжнародна економiчна безпека” — це такий стан мiждержавних економiчних вiдносин, коли iснують надiйнi матерiальнi та правовi гарантiї захисту економiчних iнтересiв кожної держави вiд неправомiрного застосування економiчної сили з боку iнших держав,мiжнародних органiзацiй i транснацiональних корпорацiй.

Система мiжнародної економiчної безпеки має базуватися намiцному правовому фундаментi — сукупностi унiверсальних, регiональних i двостороннiх норм, що забезпечують ефективне запобiгання та присiчення дискримiнацiї й iнших негативних намагань вирiшити мiжнароднi економiчнi проблеми, спираючись на силу.

Система мiжнародної економiчної безпеки, як i система мiжнародної безпеки загалом, може бути створена та функцiонувати лише наосновi неухильного дотримання основних принципiв мiжнародногоправа i спецiальних принципiв мiжнародного економiчного права.

Опрацьованими вважаються норми iнституту мiжнародної економiчної безпеки, якi забороняють застосування економiчної сили зполiтичних мiркувань, дискримiнацiю, демпiнг, обмежують використання протекцiонiстських засобiв, забезпечують реалiзацiю сувереннихправ держав щодо їх природних ресурсiв.

Найважливiшими мiжнародно-правовими актами, що стосуютьсяiнституту мiжнародної економiчної безпеки, є такi: “Вiдмова вiд примусових економiчних заходiв” (резолюцiяIV сесiї ЮНКТАД, 1983 р.); “Економiчнi заходи як засiб полiтичного та економiчного примусу стосовно країн, що розвиваються” (резолюцiя 38-ї сесiїГенеральної Асамблеї ООН, 1983 р.); “Про заходи змiцнення довiр’я в мiжнародних економiчнихвiдносинах” (резолюцiя 39-ї сесiї Генеральної Асамблеї ООН,1984 р.); “Мiжнародна економiчна безпека” (резолюцiя 40-ї сесiї Генеральної Асамблеї ООН, 1985 р.); “Мiжнародна економiчна безпека” (резолюцiя 42-ї сесiї Генеральної Асамблеї ООН, 1987 р.).

Рiшення мiжнародних судiв-арбiтражiв є актами застосуваннямiжнародно-правових норм до конкретних випадкiв. З цього випливає вiдсутнiсть у них правотворчого характеру. Зокрема, ст. 59Статуту Мiжнародного суду ООН передбачає, що рiшення цьогосуду обов’язковi лише для сторiн, що беруть участь у справi й лишестосовно цiєї справи.

До компетенцiї Мiжнародного суду ООН належить також пiдготовка консультацiйних висновкiв з юридичних питань. Такi висновкимають факультативний характер.

Зрозумiло, що певна держава може визнати норму внутрiшньодержавного закону iншої країни чи рiшення її нацiонального суду якнорму мiжнародного права.

Не всi положення договорiв, а тим бiльше рiшення мiжнароднихорганiзацiй чи звичаї, можна вважати правовими нормами. Положення ж, якi є нормами, можуть мати рiзну силу — iмперативну, диспозитивну, рекомендацiйну.

Особливою формою нормотворчостi в межах ООН є кодекси таправила поведiнки (codesofconduct, setsofrules, guidelines).

Вонисхвалюються резолюцiями ООН. Прикладом є такi документи: Кодекс узгоджених на багатостороннiй основi справедливих принципiвправил для контролю за обмежувальною дiловою практикою (ухвалений Генеральною Асамблеєю у 1980 р.); Кодекс поведiнки в галузiтехнологiї та Кодекс поведiнки для транснацiональних корпорацiй(розробленi та ухваленi ЮНКТАД).

Одним з перших є Кодекс проведення лiнiйних конференцiй. Його також розробила ЮНКТАД 1974 р. Вiн стосується органiзацiїлiнiйних перевезень у галузi торговельного мореплавства.

У межах ЄС приймаються переважно такi правовi акти: положення (regulations), директиви (directives) та рiшення (decisions).

Найвищу юридичну силу мають положення. Вони є обов’язковимидля всiх держав—членiв. Директиви формулюють норми права,обов’язковi для ЄС загалом, а країнам—членам надають можливiстьтрансформувати їх у норми нацiонального законодавства. Рiшенняє переважно адмiнiстративними актами i не вважаються нормамиправа.

Висновки

Мiжнародне економiчне право – це галузь мiжнародного публiчного публiчного права, яка є сукупнiстю принципiв i норм, що регулюють вiдносини мiж державами та iншими суб’єктами мiжнародного права i є їх узгодженим волевиявом.

Предметом мiжнародного економiчного права є мiжнароднi економiчнi вiдносини: як дво-, так i багатостороннi.

Існує двi основнi концепцiї мiжнародного економiчного права.

виникають мiж ними.

Згiдно з другою концепцiєю в систему мiжнародного економiчного права включаються не лише норми мiжнародного публiчного, а й мiжнародного приватного права, нацiональнi норми, якi регулюють мiжнароднi економiчнi вiдносини.

Система принципiв мiжнародного економiчного права складається з двох великих груп – основнi (загальнi) та спецiальнi принципи.

Загальнi принципи мiжнародного економiчного права: мирного спiвiснування, суверенної рiвностi держав, спiвробiтництва держав, невтручання, сумлiнного виконання мiжнародних зобов’язань, взаємної вигоди.

Спецiальнi принципи мiжнародного економiчного права: розвитку економiчних i науково-технiчних вiдносин мiж державами; юридичної рiвностi та неприпустимостi економiчної дискримiнацiї держав; свободи вибору форми органiзацiї зовнiшньоекономiчних зв’язкiв; невiд’ємного суверенiтету держав над власними природними та iншими ресурсами, а також економiчною дiяльнiстю; нацiї найбiльшого сприяння; нацiонального режиму.

На принципах мiжнародного економiчного права створюються принципи зовнiшньоекономiчної дiяльностi держав свiту.

У ст. 38 Статуту Мiжнародного суду ООН зазначенi такi основнiджерела мiжнародного права в сучасному мiжнародному публiчномуправi: мiжнародний договiр, мiжнародно-правовий звичай, визнанiвсiма нацiями загальнi принципи права, мiжнароднi судовi рiшення тадоктринальнi працi найавторитетнiших фахiвцiв з мiжнародного права рiзних нацiй. Роль допомiжного засобу для визначення норммiжнародного права вiдiграють резолюцiї мiжнародних органiзацiй,якi мають характер рекомендацiй.

Основними джерелами мiжнародного економiчного права є мiжнародний договiр i мiжнародно-правовий звичай. Форми регламентацiї взаємовiдносин держав у мiжнародному економiчному правi вiдбивають загальний стан сучасного мiжнародного публiчного права.

Перелiк лiтератури

1. Закон України «Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть» вiд 16. 04. 1991 №959-ХІІ // Вiдомостi Верховної Ради УРСР. – 1991. — № 29. – Ст. 377.

2. Боярська З. І. Мiжнародне комерцiйне право: Навч. посiбник / Київський нацiональний економiчний ун-т. — К. : Видавництво КНЕУ, 2002. — 143с.

3. Дахно І. І. Мiжнародне економiчне право: Курс лекцiй. — 2-ге вид.,стереотип. — К.: МАУП, 2003. — 160 с.

4. Опришко В. Ф. Мiжнародне економiчне право: Пiдручник. – К.: Либiдь, 1995. – 192 с.