Закономірності виникнення держави і права

Курсовая работа

Закономiрностi виникнення держави i права

Мiнiстерство освiти i науки України

Нацiональний авiацiйний унiверситет

Юридичний iнститут

Інститут пiслядипломного навчання

«Теорiя держави i права»

«Закономiрностi виникнення держави i права»

Київ 2011

Змiст

Вступ

І. Виникнення держави та права

Причини та закономiрностi виникнення держави та права

ІІ. Шляхи виникнення держави та формування права у рiзних народiв

Схiдний (азiатський) шлях виникнення держави

Захiдний шлях виникнення держави

ІІІ. Основнi теорiї виникнення держави та права

Теорiя виникнення держави

Теорiї виникнення права

Висновок

Вступ

Минуле державно-правових iнститутiв завжди вiдiгравало помiтну роль у соцiальнiй та нацiональнiй свiдомостi народу. Його призначення полягало в тому, щоб розумiти сучасне та передбачити майбутнє. Історичне поле завжди було серйозним об’єктом наукового пiзнання юристiв. Багато iсторичних дослiджень стало фундаментом побудови та розвитку серйозних теоретичних концепцiй в науцi права i держави. Наука, необхiдним рiвнем якої є теорiя, починається там, де людський розум починає оволодiвати закономiрностями, якi притаманнi розвитку предмета пiзнання.

Питання про походження i сутнiсть держави i права займає одне з центральних мiсць у науцi. Проблеми виникнення, природи, сутностi держави i права, їх функцiонування ролi i значення в життi суспiльства, державно-правової дiйсностi й тенденцiй її розвитку, полiтико-правових процесiв i їх вiдображення у свiдомостi людей вiдносяться до числа найскладнiших i ключових. Правильне розумiння того, як, у силу яких причин виникли держава i право, їх природа, сутнiсть, призначення — ттеоретичне осмислення й усвiдомлення їх проблем — необхiдна умова наукового управлiння суспiльними процесами. Саме життя висунуло теорiю держави i права до числа фундаментальних наук.

Серед теоретикiв держави i права нiколи не було ранiше i в даний час немає не тiльки єдностi, але навiть спiльностi поглядiв у вiдношеннi процесу походження держави i права. При розглядi даного питання нiхто, як правило, не бере пiд сумнiв такi, наприклад, загальновiдомi iсторичнi факти, що першими державно-правовими системами в Стародавнiй Грецiї, Єгиптi, Римi й iнших країнах були рабовласницькi держава i право. Нiхто не заперечує того факту, що на територiї нинiшньої України, Росiї, Польщi, Нiмеччини i ряду iнших країн нiколи не було рабства. Історично першими тут виникали не рабовласницькi, а феодальнi держава i право. Не заперечуються i багато iнших iсторичних фактiв, що стосуються походження держави i права. Однак цього не можна сказати про усi випадки, коли мова йде про причини, умови, природу i характернi особливостi походження держави i права. Над єднiстю чи спiльнiстю думок тут переважає рiзнобiй. Закономiрностi предмета пiзнання доступнi тiльки за умови iсторичного пiдходу до фактiв, тобто теорiя держави i права як наукове знання за своєю глибокою природою є iсторичною.

11 стр., 5057 слов

Співвідношення держави, права, закону і людини у філософії

... Таке спотворене ототожнення права й закону породило ілюзію всесилля закону, і замість очіку­ваного зміцнення закону виявилась його широкомасштаб­на девальвація, недієвість, правовий нігілізм. Нерозрізнення права і закону, переважання закону над правом стало підґрунтям політичного ...

Історичний досвiд розвитку держави та права спрацьовує на майбутнє, оскiльки в цьому досвiдi втiлюються закономiрностi розвитку складних суспiльно-полiтичних юридичних явищ. Слiд взяти до уваги й те, що будь-якi змiни в державi та в юридичних законах мають передумовами їх попереднє усвiдомлення людьми, тобто цi змiни вiдображають перш за все в людському їх розумiннi, у ставленнi людей до соцiально-полiтичного та юридичного їх оточення. Це ставлення складається з врахування не лише сучасного, але й минулого. Юридична дiйснiсть завжди формується через людське усвiдомлення. Йдеться тут водночас про iсторичну дiйснiсть, минулий розвиток держави та права, який впливає на їх сучасний i майбутнiй стан. Минуле утримує в собi той рiшучий потенцiал, який нерiдко визначає актуальнi змiни в державi i законодавствi.

І. Виникнення держави та права

суспiльства.

Людство пройшло у своєму розвитку ряд етапiв. Кожний з який вiдрiзнявся визначеним рiвнем i характером суспiльних вiдносин: культурних, економiчних, релiгiйних. Самим великим, найбiльш тривалим етапом у життi людського суспiльства були часи, коли не iснувало держави i права в сучасному розумiннi слова. Цей перiод охоплює перше тисячорiччя вiд появи людини на землi, до виникнення класових суспiльств i держав. У науцi за ним закрiплена назва первiсного чи суспiльства общинно-родового ладу.

Першi держави на Землi виникли приблизно 5-6 тис. рокiв тому i, як правило, у долинах рiк (Нiл, Тигр, Євфрат, Янцзи, Інд) [3, 32]. Саме в цих мiсцевостях склалися найбiльш сприятливi умови для землеробства. Потiм процес державотворення поширився по середземноморському басейнi i далi.

Первiсна людина займалася полюванням, рибальством, збиранням плодiв i коренiв рослин, тобто присвоєнням продуктiв природи. Для цього вона використовувала примiтивнi знаряддя працi, що виготовлялися з природних матерiалiв. Економiка цього суспiльства була заснована на суспiльнiй власностi. При цьому неухильно дотримувалися двох правил: усе, що здобувалось, надходило до загального кошика i усе здане перерозподiлялося, кожен одержував певну частку. На iнших засадах первiсне суспiльство просто не могло iснувати, воно було б приречене на вимирання. Протягом багатьох столiть i тисячолiть економiка носила привласнюючий характер. Продуктивнiсть працi була вкрай низькою. Природно, що в таких умовах не могли виникнути нi приватна власнiсть, нi експлуатацiя. Це було суспiльство економiчно рiвних, але рiвних у бiдностi людей. Поступовий i досить повiльний розвиток економiки йшов по двох зв’язаних мiж собою напрямах: удосконалення знарядь працi та удосконалення способiв, прийомiв i органiзацiї працi.

адекватно усвiдомлювати тi можливостi, що складаються у процесi розвитку суспiльства. Тобто як подiл первiсного суспiльства на роди, не вiдокремленiсть iндивiда з роду, так i усвiдомлення обставин життя лише поколiнням, пiдводить до висновку щодо iснування права як соцiального права, яке має характер звичаїв, стихiйно формується, належить роду як цiлому i усвiдомлюється членами роду тiльки як необхiднiсть певної поведiнки у вiдповiдних обставинах. Це так зване ”примiтивне”, ”традицiйне» право родового устрою суспiльства.

9 стр., 4329 слов

Основные права, свободы и обязанности человека и гражданина в РФ

... свободы являются высшей ценностью. Признание, соблюдение и защита прав и свобод человека и гражданина - обязанность государства”. Поэтому основные права и свободы не только признаются государством, но и ...

i плужному землеробству. Питання про те, чому люди перейшли до виробляючої економiцi, залишається дотепер нез’ясованим. Однi вченi зв’язують це зi збiльшенням народонаселення i скороченням в мiру розвитку людського населення продукту для споживання, що дається природою [4, 36], iншi припускають, що людина випадково знайшла цей спосiб стiйкого одержання їжi. Можливо, що головною причиною був iнтелектуальний фактор — для чого ж людина має розум, як не для того, щоб знаходити бiльш вигiднi рiшення складних проблем? З розвитком родових вiдносин мiжродове право трансформується у внутрiшньородове, тобто права роду по вiдношенню один до одного. Але це все ще звичаєве право.

здiйснення якого забезпечувалося методами фiзичного та економiчного примусу [17, 26].

дiяльнiстю, не тiльки з засобами виробництва, але i волею-неволею вступати у вiдносини з одноплемiнниками. Можна припустити, що хлiборобу, скотарю, ремiснику чи торговцю, чiтко чи на рiвнi пiдсвiдомостi, але прийшло розумiння того, що йому бiльш вигiдна наявнiсть безпечних умов дiяльностi.

Оскiльки органи керування первiсного суспiльства не справлялися з цiєю роллю, те поступово на змiну їм стали формуватися органи державної влади, що взяли на себе забезпечення безпеки людей всерединi людського спiвтовариства i, зокрема, врегулювання спiрних взаємин з одноплемiнниками. У такий спосiб усвiдомлюється кориснiсть надродової влади, що є вище приватного i родового iнтересу. До регулювання внутрiшнiх вiдносин таборiв людської популяцiї додається необхiднiсть регулювання вiдносин iз сусiднiми спiвтовариствами людей. У тi далекi часи конфлiкти мiж племенами найчастiше зважувалися у формi вiйськової протидiї. Давно помiчено, i, до речi, це використовується дотепер у багатьох народiв, що iдея зовнiшньої погрози сприяє iнтеграцiї i зiмкненню суспiльства, одночасно змiцнюється влада як засiб ефективної боротьби з зовнiшньою погрозою. Вiйни, таким чином, iнiцiювали процеси становлення державного ладу.

Пануючою формою iдеологiї в первiсну епоху була язичеська релiгiя, тобто поклонiння багатьом богам i духам. Поступово стала вiдбуватися свого роду iєрархiя богiв, тобто серед безлiчi i безлiчi богiв якому-небудь з них видiлявся на роль головного. Багато учених вважають, що релiгiя консолiдувала древнє суспiльство, сприяючи об’єднанню розрiзнених племен у єдину соцiально-полiтичну спiльнiсть — народ. Бiльш того, вважається, що виникнення монорелигiї в тих чи iнших народностей є показник формування в них держави [4, 38].

В.І. Гойман-Червонюк, дослiджуючи питання про походження держави, звернув увагу на психологiчнi передумови до цього [1, 17-18]. Економiчнi умови, що змiнилися, формують новий духовний вигляд людей, виникає новий тип самосвiдомостi. На початковому етапi розвитку суспiльства поступово i поки лише в дуже невеликiй мерi людьми починають усвiдомлюватися загальнi iнтереси. Надзвичайно сприяє усвiдомленню таких iнтересiв вiйськова навала i необхiдностi захисту. Виникає розумiння, що цi загальнi iнтереси бiльше комусь реалiзувати, крiм як централiзованiй структурi, що здiйснює координацiю рiзних сторiн життя суспiльства. У розвитому суспiльствi загальна мета усвiдомлюється як правова мета, тобто розвиток i забезпечення права, у тому числi контроль i керування владою, що здiйснює примус.

5 стр., 2060 слов

З основ права Основи теорії виникнення держави і права

... держави і права . Існують різноманітні погляди на процес виникнення дер­жави і права . До числа най­більш поширених, крім викладеної вище соціально-еконо­мічної теорії походження держави і права, належать такі теорії: ... Влада базувалася на сімейних відносинах. Основою суспільства того періоду була сім'я, тобто спільність людей на підставі кровної чи передбачуваної спорідненості. Саме в межах цієї ...

Причини та закономiрностi виникнення держави та права

зв’язкiв мiж ними та суспiльством, якiсними змiнами у суспiльному виробництвi, свiдомостi людей тощо.

З розвитком знарядь працi, тобто продуктивних сил (приблизно V тисячолiття до н. е.), виникли умови для створення надлишкового продукту, його обмiну, приватної власностi. В результатi з’явилися групи людей, надiлених можливостями привласнювати продукцiю, створену iншими групами людей. Мiж цими групами постiйно виникали суперечностi, конфлiкти. Виникнення держави обумовлено потребою суспiльства зберегти свою цiлiснiсть за його розшарування на нерiвнi за своїм соцiальним становищем верстви, в здiйсненнi ефективного соцiального управлiння за умов збiльшення населення, замiни безпосереднiх родоплеменних зв’язкiв населення, замiни безпосереднiх родоплеменних зв’язкiв на опосередкованi продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспiльного життя.

iнтересiв, якi з плином часу постiйно розширювалися. Це зумовило виникнення iнституту держави, яка взяла на себе функцiї органiзацiї внутрiшнього життя за допомогою загальнообов’язкових норм, правил поведiнки, механiзмiв їх впровадження, а також захисту своїх громадян вiд зовнiшнiх сил. Держава стала єдиною формою органiзацiї суспiльного життя.

Отже, загальними причинами виникнення держави стали:

1. три великi подiли працi:

2. поява надлишкового продукту, патрiархальної сiм’ї, приватної власностi та майнової нерiвностi;

4. неспроможнiсть суспiльної влади первiсного ладу врегулювати класовi суперечностi та конфлiкти та виникнення публiчної влади.

населення, який за своїми якостями та здiбностями був би спроможний адекватно осмислити закономiрностi розвитку суспiльства, збереження його цiлiсностi та нормальних умов функцiонування [17, 25]. Етап подiлу суспiльної працi призводить до розшарування суспiльства на два угруповання, рiвних за джерелом виникнення функцiй, закономiрностей розвитку. Розкриваючи цi причини, треба наголосити, що економiка первiсного ладу прогресувала з подальшим вдосконаленням знарядь працi. Щодо розподiлу, то потрiбно мати на увазi видiлення скотарства, вiдокремлення ремесел вiд землеробства i появу купцiв, зайнятих обмiном. За нових економiчних умов одна сiм’я мала змогу не лише забезпечити себе засобами iснування, але й мати надлишковий продукт, який зосереджувався в руках старiйшин, вiйськових начальникiв. Важливу роль вiдiграли також майнова мiжродова, а потiм i внутрiшньовидова нерiвнiсть, з’являється приватна власнiсть, класи, групи людей, якi займають протилежне мiсце у суспiльствi.

щодо).

Правила поведiнки первiсного суспiльства ґрунтувалися на колективiстських принципах. Вони носили характер мононорм, єдиних, нероздiлених правил поведiнки. В них сполучалися звичаї, традицiї, обряди, норми первiсної релiгiї, мiфологiя, первiсна мораль. Це пояснюється тим, що свiдомiсть первiсної людини, її життєдiяльнiсть не була достатньо структурованою. Цi мононорми вiдрiзнялися змiстом (спрямованим на виживання людей як бiологiчного виду i їхню подальшу соцiалiзацiю), способами регулювання (табу, зобов’язання, дозволи), формами вираження (мiфологiя, традицiї, звичаї, ритуали, обряди), процедурами (наприклад, розгляд спорiв) i санкцiями (як реальними, так i “надприродними”).

53 стр., 26052 слов

Міжнародне приватне право

... України. В2Виникнення цивiльних прав та обов'язкiв Стаття 11. Пiдстави виникнення цивiльних прав та обов'язкiв1. Цивiльнi права та обов'язки ... цивiльних прав особа повинна додержуватися мо­ральних засад суспiльства. 5. Не допускаються використання цивiльних прав з ... iншого закону. 5. Іншi органи державної влади України, органи влади Автономної Республiки Крим можуть видавати нормативно-правовi ...

Звичаї, як основна форма вираження мононорм становили найрацiональнiшi варiанти поводження людей у соцiально значущих ситуацiях, якi склались стихiйно i в результатi багаторазового повторення увiйшли у звичку. Звичаї пiдтримувалися не тiльки суспiльною думкою, але й авторитетом предкiв, усiлякими табу. Велике значення мали також численнi мiфи i сказання, що вiдбивають зразки належного i забороненого поводження. Усi цi норми виражали колективiстськi начала первiсному суспiльствi, в якому окрема особистiсть узагалi не мислилася у вiдривi вiд роду.

З поступовим переходом вiд економiки, що привласнює, до вiдтворюючої пiдвищується ефективнiсть iндивiдуальної працi, поступово змiнюється вся система суспiльних вiдносин, становище людини в суспiльствi. Безроздiльна залежнiсть особистостi вiд суспiльства втрачає колишнє значення. Їй на змiну приходять вiдносини взаємної залежностi членiв суспiльства, в яких дуже важливий компромiс. Розвиваються товарообмiннi вiдносини, в яких має бути забезпечений еквiвалентний обмiн. Зiткнення при цьому рiзних (iнодi протилежних) iнтересiв викликає необхiднiсть їхнього узгодження. Забезпечення компромiсу iнтересiв можливе через надiлення сторiн взаємопов’язаними правами й обов’язками, що набувають загальнообов’язкового характеру. У класовому суспiльствi звичаї вже не в змозi забезпечити порядок i стабiльнiсть у суспiльствi й регулювати економiку через те, що вони були недостатньо забезпеченi. Спочатку правителi раннiх держав продовжували забезпечення цих звичаїв, формально закрiплюючи їх в письмових джерелах звичаєвого права, але поступово їх змiст переорiєнтувався на iнтереси панiвного класу. У мiру посилення публiчної влади i вiдокремлення державного апарату вiд суспiльства основна маса населення усувається вiд формування змiсту правових розпоряджень. Це стає прерогативою осiб, що здiйснюють управлiння суспiльством. На вiдмiну вiд звичаїв, правовi норми фiксуються в письмовiй формi, закрiплюють чiтко визначенi дозволи, зобов’язання, обмеження i заборони. Змiнюється порядок забезпечення їхньої дiї: якщо ранiше контроль за їх виконанням покладався на суспiльство в цiлому, то зараз це покладається на вiдповiднi органи держави. Суперечки вирiшує спецiалiзований орган — суд. У цiлому ж виникнення права — явище позитивне, адже саме право було i є найбiльш ефективним регулятором суспiльних вiдносин, засобом розв’язання соцiальних конфлiктiв i протирiч. Отже, виникнення права об’єктивно обумовлене становленням класового суспiльства, необхiднiстю регулювання вiдтворюючого господарства через надiлення суб’єктiв права ми та обов’язками.

З розвитком суспiльства поступово усвiдомлювалася важливiсть успiшного управлiння, керiвництва, вiдбувалася його спецiалiзацiя, а та обставина, що особи, якi здiйснюють управлiння, накопичують вiдповiдний досвiд, приводила до довiчного виконання громадських обов’язкiв. Чимале значення в закрiпленнi таких порядкiв мала i релiгiя. У ранньокласовiй державi вiдбувається подальше виокремлення знатi, присвоєння громадських посад через передачу цих посад вiд батькiв до дiтей i головним чином на цiй основi збагачення певних суспiльних груп.

Виникнення юридичного права пов’язане з утворенням держави як форми органiзацiї суспiльства, механiзму забезпечення його сталого iснування i розвитку. Як виникнення держави пов’язане з утворенням класiв, тобто подiлом членiв суспiльства вiдповiдно до наявної власностi, а з iншого боку, їх об’єднанням за територiєю, а не за родовими i племiнними зв’язками, так i виникнення юридичного права пов’язане з необхiднiстю зберiгання цiлiсностi суспiльства i здiйснення державної влади, визначенням сфери незалежностi, непiдвладностi свободи членiв суспiльства.

9 стр., 4204 слов

Застосування норм права

... тiльки використання норм права, але i певна стадiя застосування норм права. Це яск­раво можна проiлюструвати на прикладi укладання довогору пiдряду мiж громадянами. По-четверте, застосування норм права означає реалiзацiю ... переходi до громадянського суспiльства i ринкової економi­ки вiдбувається розширення сфери застосування норм пра­ва з боку окремих суб'єктiв громадянського суспiльства. В нових ...

ІІ. Шляхи виникнення держави та формування права у рiзних народiв

Схiдний (азiатський) шлях виникнення держави

держава право схiдний захiдний

Найдревнiшi держави виникли близько 5 тисяч рокiв тому в долинах великих рiк: Нiлу, Тигру i Євфрату, Інду, Гангу, Янцзи та iн., тобто в зонах поливного землеробства, що дозволило за рахунок пiдвищення врожайностi рiзко — у десятки разiв — пiдвищити продуктивнiсть працi. Саме там уперше були створенi умови для виникнення державностi: з’явилася матерiальна можливiсть мати нiчого не виробляючий, але необхiдний для успiшного розвитку суспiльства апарат керування. Поливне землеробство вимагало величезних по обсязi робiт: будiвництво каналiв, дамб, водопiдйомникiв i iнших iригацiйних споруджень, пiдтримки їх у робочому станi, розширеннi iригацiйної мережi i т. п. Усе це визначало насамперед необхiднiсть об’єднання громад пiд єдиним початком централiзованого керування, оскiльки обсяг суспiльних робiт iстотно перевищував можливостi окремих родоплемiнних утворень. Разом з тим усе це обумовило збереження сiльськогосподарських громад i вiдповiдно суспiльної форми власностi на основний засiб виробництва — землю. У цей час поряд з розвитком економiки вiдбуваються i соцiальнi змiни. Оскiльки, як i колись, усе зроблене усуспiльнюється, а потiм перерозподiляється, i цей перерозподiл здiйснюється вождями i старiйшинами (до яких пiзнiше приєднуються служителi культу), те саме в їхнiх руках осiдає суспiльне надбання. Виникають родоплемiнна знать i таке соцiальне явище, як ”влада-власнiсть”, суть якого в правi розпоряджатися суспiльною власнiстю в силу перебування на визначенiй посадi (залишаючи посаду, людина втрачає цю ”власнiсть”).

Поряд з цим у зв’язку зi спецiалiзацiєю керування i пiдвищенням його ролi поступово збiльшується частка родоплеменої знатi при розподiлi суспiльного продукту. Керувати стає вигiдним. А оскiльки поряд iз залежнiстю усiх вiд вождiв i старiйшин ”за посадою» з’являється й економiчна залежнiсть, що продовжує iснувати, ”виборнiсть» цих осiб стає усе бiльш формальною. Це приводить до подальшого закрiплення посад за визначеними особами, а потiм i виявленню спадкування посад [3, 35-46].

Таким чином, схiдний (чи азiатський) шлях формування державностi вiдрiзняється насамперед тим, що полiтичне панування виникло на основi вiдправлення якої-небудь суспiльної функцiї, суспiльної посади. У рамках громади основним призначенням влади ставало i керування особливими резервними фондами, у яких концентрувалася велика частина суспiльного надлишкового продукту. Це привело до видiлення всерединi громади особливої групи посадових осiб, якi виконують функцiї общинних адмiнiстраторiв, скарбникiв, контролерiв i т. п. Нерiдко адмiнiстративнi функцiї сполучалися з культовими, що додавало їм особливий авторитет. Маючи зi свого положення ряд вигод i переваг, общиннi адмiнiстратори виявлялися зацiкавленими в закрiпленнi за собою цього статусу, прагнули зробити свої посади спадкоємними. У тiй мерi, у якiй їм це вдавалося, общинне ”чиновництво” поступово перетворювалося в привiлейований замкнутий соцiальний прошарок — найважливiший елемент апарата, що складається, державної влади. Отже, однiєї з головних передумов як державотворення, так i утворення класiв ”по схiдному типi”, було використання пануючими шарами i групами сформованого апарата керування, контролю над економiчними, полiтичними i вiйськовими функцiями.

13 стр., 6067 слов

Походження й розвиток держави і права

... відокремлення влади в первіснообщинному суспільстві від державної організації; - розгляд понять держави та її ознак; - аналіз походження права, фактори, поняття права ... бачити право сьогодні. Згідно з метою курсової роботи висунуті наступні завдання: - розгляд питання походження держави, фактори, теорії походження та типи держав; - ...

Поступово, у мiру росту масштабiв кооперацiї колективної трудової дiяльностi, що зародилося ще в родоплеменных колективах ”зачатки державної влади» перетворюються в органи керування i панування над сумами громад, що у залежностi вiд широти економiчних цiлей складаються в мiкро — чи макродержавi, поєднуванi силомiць централiзованою владою. У цих регiонах вона здобуває деспотичний характер. У результатi виникає структура, подiбна з пiрамiдою: нагорi (замiсть вождя) — необмежений монарх, деспот; нижче (замiсть ради старiйшин i вождiв) — його найближчi радники, вiзири; далi — чиновники бiльш низького рангу i т. д., а в пiдставi пiрамiди — сiльськогосподарськi громади, якi поступово втратили родовий характер. Основний засiб виробництва — земля — формально знаходиться у власностi громад, i общинники вважаються вiльними, однак фактично, реально все стало державною власнiстю, включаючи особистiсть i життя всiх поданих, котрi виявилися в безроздiльнiй владi держави, уособленого в бюрократично-чиновницькому апаратi на чолi з абсолютних монархом.

Схiднi держави в деяких своїх рисах iстотно вiдрiзнялися друг вiд друга. В одних, як у Китаї, рабство носило домашнiй, сiмейний характер. В iнших, як у Єгиптi, було багато рабiв, що поряд з общинниками вносили значний вклад в економiку, у тому числi й у державний сектор економiки.

(”влада-власнiсть”), а приватна власнiсть мала другорядне значення.

Схiдний шлях виникнення держави являв собою плавний перехiд, переростання первiсного, родоплеменого суспiльства в державу. Основними причинами появи держави тут були: потреба в здiйсненнi масштабних iригацiйних робiт у зв’язку з розвитком поливного землеробства; необхiднiсть об’єднання в цих цiлях значних мас людей i великих територiй; необхiднiсть єдиного, централiзованого керiвництва цими масами. [12, 81]

Африканськi держави формувалися в основному по тому ж ”сценарiю”, однак дослiдники вказують на деякi особливостi раннiх держав Африки, що вiдрiзняють їх вiд держав ”схiдної деспотiї”: верховна влада була не спадкоємної, а вибiрно-спадкоємною, система керування будувалася на геронтократичному принципi для нижнiх рiвнiв, на аристократичному (мерiтократичном) — для бiльш високих. Крiм того, правителi раннiх держав Африки були пов’язанi системою обмежень: у пересуваннi, у контактах з населенням, що випливало з представлень про їхню сакральнiсть; у прийняттi найважливiших рiшень, тому що iснувала вiдома противага їхньої влади в особi ради з представникiв родової знатi [3, 113].

На вiдмiну вiд схiдного шляху, що мав унiверсальний характер, захiдний шлях був явищем свого роду унiкальним, скорiше, виключенням iз загального правила. Однак треба мати на увазi, що саме захiдне суспiльство стало ”локомотивом iсторiї”, саме європейськi держави в короткий iсторичний термiн обiгнали значно ранiш виниклi схiднi та у вирiшальнiй ступенi випередили весь хiд людського прогресу.

13 стр., 6476 слов

Право собственности в Украине

... для усiх iндивiдiв суспiльства, як власникiв так i невласникiв. вольової поведiнки права власностi,володiнню, користуванню суб'єктивному в) визначають обсяг повноважень власника ... (охорони) прав власника. Право власностi в суб'єктивному значеннi — це передбачене i гарантоване законом право конкретного суб'єкта-власника (громадянина, колективного утворення, держави) здiйснювати володiння, ...

Ведучим державотворчим фактором на територiї Європи був класовий подiл суспiльства. У свою чергу, це обумовлювалося тим, що тут на стадiї протодержави, формою якого була ”вiйськова демократiя”, вiдбувалося iнтенсивне формування приватної власностi на землю, а також на iншi засоби виробництва: худобу, рабiв.

їх поступово державними органами влади. Мiсце ”збройного народу” займає збройна ”публiчна влада”, яка вже не збiгається iз суспiльством, вiдчужена вiд нього i готова виступити проти народу.

В мiру розвитку приватної власностi росте вплив економiчно сильної групи, що прагне послабити роль народних зборiв, базилевсу (який є воєначальником, верховним жрецем, верховним суддею) i передати владу своїм представникам, у кiнцевому рахунку найбiльш багатi власники i почали займати вiдповiдальнi державнi посади — панування родової знатi був лiквiдоване.

Отже, для генезису Афiнської держави характерно те, що приватна власнiсть була базою, фундаментом для утворення влади iмущих класiв. У свою чергу, це дозволило їм опанувати iнститутами публiчної влади i використовувати їх для захисту своїх iнтересiв. Афiни нерiдко називаються класичною формою виникнення державностi.

яких багаторазово перевищувала чисельнiсть спартанцiв. Необхiднiсть керувати ними i тримати в покорi зажадала створення нових органiв влади, нового апарата. Цi та деякi iншi обставини привели до того, що Спарта стала аристократичною республiкою з дуже твердими, навiть терористичними методами керування i збереженими значними пережитками первiснообщинного ладу [12, 64].

В Римi процес формування класiв i держави в силу ряду причин гальмувався та перехiдний до держави перiод розтяглася на сторiччя. В боротьбi мiж двома групами вiльних членiв римського родоплемiного суспiльства, що тривала 200 рокiв, плебеї виривали у патрицiїв одну поступку за iншою. В результатi цих перемог громадська органiзацiя Рима стала мати значну демократичнiсть. Примiром, затвердилася рiвноправнiсть усiх вiльних громадян, закрiпився принцип, вiдповiдно до якого всякий громадянин був одночасно i хлiборобом, i воїном. Усе це сповiльнювало розвиток майнової i соцiальної нерiвностi в середовищi вiльних громадян i формування приватної власностi, як важливого фактора класоутворення.

Положення якiсно змiнилося лише в кiнцi II ст. до н. е., коли почалося масове обезземелювання селян-общинникiв, а переможнi вiйни привели до величезного припливу рабiв. Зрештою, необхiднiсть зменшувати зiткнення рiзних соцiальних груп неосяжної iмперiї й утримувати в покорi пiдвладнi i залежнi експлуатованi народи привела в II ст. до н. е. до створення могутньої державної машини.

Трохи iншим шляхом йшло створення Франкської держави. Германськi племена довгий час служили постачальниками рабiв для могутнього сусiда — Рима. Якщо, саме положення Грецiї i Рима сприяло прискореному ламанню патрiархального ладу, то цi ж природнi умови в Нiмеччинi до визначеного моменту створювали можливостi для деякого розвитку продуктивних сил у рамках родового суспiльства, тодi як рабовласництво, у тому видi, як воно iснувало в Середземномор’ї, було економiчно невигiдним. Тому там майнова диференцiацiя i соцiальне розшарування привели поступово до формування протофеодального суспiльства.

10 стр., 4734 слов

Народження і функціонування козацької держави

... козацька державність, яка стала прототипом справжньої держави. Ознаками державності є сукупність певних факторів, таких як:територія, на яку поширюється юрисдикція держави; право, яке об’єднує правила та норми, установлені державою; ... Січі з усіх козацьких земель. На раді кожен козак мав право голосу, саме тому козацька держава визнавалась республікою. Також рада обирала січовий уряд – Кіш, військову ...

Завоювання германцями значних територiй Римської iмперiї, з одного боку, iз всiєю очевиднiстю показало нездатнiсть родоплеменого ладу забезпечити панування на них, а це пiдштовхнуло утворення держави раннєфеодального типу. З iншого боку, це завоювання зруйнувало рабовласницькi порядки i прискорило перехiд до феодалiзму на землi iнколи могутньої Римської iмперiї.

Даний приклад виникнення феодальної держави з первiснообщинного ладу не є чимось винятковим. Таким шляхом йшов розвиток i багатьох iнших держав на територiї Європи (у Древнiй Русi, Ірландiї та iн.).

ІІІ. Основнi теорiї виникнення держави та права

Теорiя виникнення держави

У свiтi завжди iснувало й iснує безлiч рiзних теорiй, що пояснюють процес виникнення i розвитку держави i права. Це цiлком природно i зрозумiло, тому що кожна з них вiдбиває рiзнi погляди i судження рiзних груп, шарiв, нацiй, iнших соцiальних спiльнот на даний процес, або — погляди i судження однiєї i тiєї ж соцiальної спiльностi на рiзнi аспекти даного процесу.

Питання про походження чи виникнення держави можна розглядати з двох позицiй. По-перше, як в умовах родового суспiльства зародилась держава. По-друге, яким чином останнiми столiттями i в сучасний перiод можливi новi державнi утворення. Це друге питання практично вiдомо iсторiї, оскiльки збереглися письмовi джерела, в яких викладенi причини й умови виникнення таких держав.

Бiльш складнiше з виясненням першого питання, оскiльки дуже мало збереглося письмових першоджерел про цi факти, а в багатьох випадках вони не збереглись. В зв’язку з цим, а також з iнших причин, в науцi виникло декiлька теорiй про iсторичне походження держави i права: теологiчна, патрiархальна, договiрна, органiчна, теорiя насильства (пiдкорення), самовизначення нацiй i народiв, соцiально-економiчна (марксистська) тощо.

Кожнiй людинi пропонується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, пiдкоритися тiй влади, що санкцiонована церквою. Теологiчна теорiя пронизана iдеєю вiчностi i непорушностi держави. Звiдси випливає твердження про необхiднiсть збереження в незмiнному видi всiх iснуючих у суспiльствi державно-правових iнститутiв. У теологiчнiй теорiї важко знайти елементи, прийнятнi для сучасного свiтського трактування походження держави. Її рацiональним зерном можна вважати iдею про твердження порядку, як загального блага в державi. Правда, такий порядок, вiдповiдно до цiєї теорiї, створюється за допомогою божественної сили, що виключає активнiсть особистостi [7, 7].

Патрiархальна теорiя (Аристотель, Р. Фiлмер, Н. К. Михайлiвський, М. Н. Покровський).

Вiдповiдно до цiєї теорiї держава вiдбулася з патрiархальної родини, в результатi її розростання: родина — сукупнiсть родин (селище) — сукупнiсть селищ (держава).

Аристотель називав людину полiтичною твариною, яка вступає у вiдносини з людьми з метою виживання. Звiдси вiдбувається утворення родин. Розвиток цих родин у результатi розмноження приводить до утворення селищ, їхнi об’єднання створюють державу. Таким чином, держава з’являється як результат сiмейних взаємин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патрiарха) у родинi, що носить ”батькiвський» характер. У наш час ця теорiя не може бути сприйнята, однак її деякi елементи, насамперед роль родини в становленнi державностi, повиннi враховуватися.

(договору), як акта розумної волi людей. Об’єднання людей у єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду i забезпечення справедливостi, волi i порядку. В основу теорiї природного права покладена теза про те, що державi передував природний стан людей. Воно представлялося авторам теорiї неоднозначно. Гоббс вважав, що в природному станi вiдбувається ”вiйна всiх проти всiх” [10, 62]. Руссо, навпаки, малював райдужну картину волi i рiвностi. Однак усi вони розглядали державу, як продукт людської дiяльностi i прагнення людей до виживання. Домовившись про державотворення, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потiм одержати їх з його рук (один варiант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (iнший варiант).

У будь-якому випадку передбачається забезпечення прав i свобод особи в рамках держави.

Зрозумiло, об’єктивнi причини виникнення держави не можна пояснити тiльки договором. Їх значно бiльше. Разом з тим договiр вiдiграє значну роль у створеннi ряду держав, у практицi їхнього державного будiвництва. Так, Конституцiєю США закрiплений договiр мiж народами, що знаходяться в складi держави, i визначеннi його мети: твердження правосуддя, охорона внутрiшнього спокою, органiзацiя спiльної оборони, сприяння загальному добробуту.

Своєрiдну теорiю походження держави i права створив найбiльший представник нiмецької класичної фiлософiї Гегель. Вiн стверджував, в основi всiх явищ природи i суспiльства, а, отже, держави i права, лежить абсолютний духовний й розумний початок — ”абсолютна iдея”. На думку Гегеля, воля держави є щось об’єктивне, саме по собi розумний початок, незалежне у своїй пiдставi вiд визнання волi окремих осiб. Будучи об’єктивним iдеалiстом, Гегель виводив державу i право з абсолютної iдеї, з вимог розуму. Вiн заперечував тезу прихильникiв договiрної теорiї про те, що держава створена людьми для забезпечення й охорони свободи особи i власностi.

На думку Гегеля, ”держава не страхова установа, вона не служить окремим особам i не може бути їх утвором. Держава є вища форма реалiзацiї моральностi» [6, 46-47]. Вона не служить нiчим iнтересам, а є абсолютною самоцiллю. Інакше кажучи, держава не служить, а панує, вона не засiб, а цiль, цiль у собi, вища з усiх цiлей. Держава має вище право у вiдношеннi особистостi, а вищий обов’язок останньої — бути гiдним членом держави. Гегель вiдкидає народний суверенiтет як пiдставу держави та iдею демократiї, яка випливає з його. Верховна влада, на думку Гегеля, не може виражати iнтереси народу, тому що народ не тiльки не знає, чого хоче ”розумна воля”, але не знає навiть того, чого хоче вiн сам. У його навчаннi держава зображується як утiлення вищих моральних цiнностей, вiн створює справжнiй культ держави, пiдкоряючи йому людину цiлком.

ще давньогрецькими мислителями. Герберт Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава — це суспiльний органiзм, що складається з окремих людей, подiбно тому, як живий органiзм складається з клiток. Вiдповiдно до його теорiї, держава, як i всяке живе тiло, базується на диференцiацiї i спецiалiзацiї. Диференцiацiя означає, що держава спочатку виникає як найпростiша полiтична реальнiсть i в процесi свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результатi її старiння. Спецiалiзацiя припускає, що формування держави супроводжується об’єднанням iндивiдiв у групи-органи, кожна з який здiйснює визначену, тiльки їй властиву функцiю. У результатi складається система органiв держави. І все це вiдбувається як в живому органiзмi, частинi якого спецiалiзуються на визначенiй функцiї в системi цiлого.

того, що людина стає iстотою суспiльною, будучи вже бiологiчно сформованим iндивiдом з волею i свiдомiстю. Іншими словами, людина спочатку є утвором природи, потiм — членом суспiльства, а потiм — громадянином держави. Позитивним можна назвати обґрунтування диференцiацiї (розподiл на класи) i iнтеграцiї громадського життя (об’єднання людей у державу) [7, 8].

Психологiчна теорiя — представниками цiєї теорiї, що виникла також у ХІХ ст. були Г. Тард, Л. И. Петражицкий i iн. Вони пояснили появу держави проявом властивостей людської психiки: потребою пiдкорятися, наслiдуванням, свiдомiстю залежностi вiд елiти первiсного суспiльства, свiдомiстю справедливостi визначених варiантiв дiї i вiдносин i т. i. Природно, що соцiальнi закономiрностi реалiзуються через людське поводження, дiяльнiсть. Тому властивостi людської психiки впливають на реалiзацiю цих закономiрностей. Але, з одного боку, цей вплив не є вирiшальним, а з iншого боку — сама людська психiка формується пiд впливом вiдповiдних економiчних, соцiальних i iнших зовнiшнiх умов. Тому саме цi умови i повиннi враховуватися в першу чергу. [11, 6].

у Л. Гумпловича i К. Каутского — одного племенi iншим).

Вони заперечують внутрiшнi соцiально-економiчнi причини походження держави. Усi державно-правовi iнститути, що iснують у суспiльствi, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить i в основi виникнення приватної власностi. Державна влада, на думку Л. Гумпловича, виникає з фiзичної сили, з панування племенi, що спочатку фiзично переважає над iншим плем’ям, а потiм перетворюється в панування класу.

К. Каутский пiдкреслював, що тiльки там, де є насильство, виникає розподiл на класи. Цей розподiл на класи виникає не внаслiдок внутрiшнього процесу, а в результатi захоплення однiєю громадою iншої. У пiдсумку виникає одне об’єднання з двох громад, одна — панує, iнша — гнiтить.

Тiльки теорiєю насильства не можна пояснити походження держави. Однак ряд iдей, що складають теорiю насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвiд свiдчить, що завоювання одних народiв iншими було реальним фактом iснування державностi протягом довгого часу (наприклад, Золота Орда).

Елементи насильства супроводжують утворення будь-якої держави (римського, древньогерманського, Київської Русi).

Насильство — боротьба мiж Пiвнiччю i рабовласницьким Пiвднем — зiграло визначену роль в утвореннi США [16, 23].

з протилежними iнтересами. К. Маркс писав, що держава є ”орган панування, орган гноблення одного класу iншим”. В.І. Ленiн називав державу ”машиною для пiдтримки панування одного класу над iншим» [20].

У їхньому трактуваннi держава забезпечує переважнi iнтереси економiчно пануючого класу за допомогою спецiальних засобiв пiдпорядкування i керування. Якщо Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали фактори внутрiшнього чи зовнiшнього насильства, то К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленiн керувалися положенням, що держава — не сила, нав’язана ззовнi, а результат внутрiшнього розвитку суспiльства.

i вони повиннi враховуватися. Класовий пiдхiд дає можливостi для аналiзу виникнення держави, для визначення сутностi держави.

Однак вiн не є єдиним i прiоритетної для всiх часiв i народiв. Надмiрний акцент на ролi класiв i класовiй боротьбi у виникненнi держави привiв прихильникiв цiєї теорiї до ряду мiфологiчних висновкiв. Держава з’являлася тимчасовим явищем, що виникло разом з виникненням класiв. Вважалося, що держава вiдiмре разом з вiдмиранням класiв i установиться суспiльство комунiстичного самоврядування. Недооцiнювався iдеологiчний фактор (свiдомiсть), що, поряд з матерiалiстичним (буття), вiдiграє iстотну роль.

Технократична теорiя походження держави i права (Михайлевський) стверджує, що вони є результатом розвитку технiки i обумовленою необхiднiстю регулювання вiдносин мiж людиною i технiкою [11, 7].

У даний час створення держав здiйснюється у результатi реалiзацiї права нацiй на самовизначення або окремих регiонiв на полiтичне самовизначення.

Теорiї виникнення права

умови i причини виникнення права, обумовлена суттєвими розбiжностями у свiтоглядi авторiв теорiй, рiзним розумiнням самої сутностi i призначення права, виливом вiдповiдної iсторичної епохи, вiдсутнiстю i неможливiстю абсолютного знання з даної проблеми. Але всi концепцiї мають певну пiзнавальну цiннiсть i сприяють вiдновленню бiльш достовiрної картини генезису права.

За теологiчною теорiєю (Ф. Аквiнський, Ж. Марiтен, XII ст.) право було створено Богом i дароване людинi через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро i справедливiсть. Фома Аквiнський пiдкреслював, що свiт заснований на iєрархiї форм (божественної, духовної, матерiальної), на чолi якої стоїть Бог. Пiдпорядкування iснує i в системi законiв — вiчних, природних, людських, божественних. Теологiчна теорiя вiдповiдала релiгiйнiй iдеологiї, яка панувала в епоху середньовiччя, виправдовувала дiї правителiв, оскiльки право є божественним за природою i не може бути результатом волi i бажань людей. Рацiональнi дослiдження питань про походження права обмежувались рамками вiри.

держави) виникає як закон доброчесностi, як право справедливого розуму. Природне право належить людинi вiд народження, однак будь-якi закони (навiть закони природи) потребують гарантiй. Тому люди вiдмовились вiд можливостi самостiйно захищати свої права i домовились утворити державу, яка має право видавати закони i супроводжувати їх санкцiями. В теорiї природного права домiнує антропологiчне пояснення причин виникнення права. Вона дозволяла оцiнювати чинне право з позицiй справедливостi i розумностi, закликала до його змiн у разi невiдповiдностi природним правам, але висновки стосовно вiчностi права у зв’язку з обумовленiстю його природою людини не можна вважати науково обґрунтованими.

Історична школа (Г. Гюго, К. Савiньї, Г. Пухта, XIX ст.) вiдстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з нацiонального духу, народної свiдомостi i набуває специфiчного характеру, притаманного тiльки певному народовi в найбiльш раннiй перiод його iсторiї. Тому право виключає всi фактори випадкового, повiльного походження. Законодавча дiяльнiсть — заключна стадiя утворення права, законодавцi тiльки виражають у юридичнiй формi те, що диктує народний дух. Право не має унiверсального характеру, його iнститути слiд вивчати в контекстi конкретного часу, мiсця, особливостей нацiонального духу того чи iншого народу. Прихильники iсторичної школи права правильно стверджували, що право — об’єктивне iсторичне явище, обумовлене етнокультурними факторами, i водночас вони перебiльшували значення суспiльної свiдомостi, вiдхиляли абстрактнi методи оцiнки права, не давали однозначної вiдповiдi на питання про те, що слiд розумiти пiд «народним духом», який проявляється у звичаях.

Психологiчна теорiя (Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов’язувала витоки права з рiзними проявами людської психiки (iндивiдуальної або колективної).

Серед них — потреба у покореннi, почуття наслiдування, бажання i вiрування, вольовi iмпульси, пристосування як спосiб вирiшення соцiальних суперечностей i т. iн. Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцiй iмперативно-атрибутивного характеру. Правовi переживання вiн подiляв на два види: переживання позитивного права (уявлення про те, що норма — результат зовнiшнього рiшення) i переживання iнтуїтивного, автономного права, не пов’язаного з позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а позитивне — вiдносне. Законодавство є тiльки «проекцiєю» правових переживань, «фантазмом» психiки. Вiддаючи перевагу в процесi виникнення права психологiчним чинникам, ця теорiя не враховувала впливу на нього iнших об’єктивних факторiв. Проте слiд визнати позитивний внесок психологiчної теорiї у вчення про формування правосвiдомостi.

клас змiнює звичаї на свою користь, пристосовує їх до своїх потреб, а в разi необхiдностi цiлеспрямовано створює новi закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок дiяльностi для пригнiченого класу. Як i iншi форми свiдомостi, воно виникає i розвивається вiдповiдно до змiн в економiчнiй структурi суспiльства. Саме спосiб виробництва матерiальних благ детермiнує загальний характер полiтичного, правового, соцiального, духовного життя людини. Оцiнюючи цю теорiю, слiд наголосити, що дiйсно економiчнi фактори зiграли значну роль у походженнi права, але вони не є єдиною причиною, яка породила правовi явища в iсторiї людства. Крiм того, в правi часто-густо виражена не тiльки воля панiвного класу, а й загальна воля людей, якi живуть у суспiльствi.

Теорiя примирення (Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала походження права необхiднiстю упорядкування вiдносин мiж родами. Вона виходила з того, що в розв’язаннi конфлiктiв мiж родами було зацiкавлене все первiсне суспiльство. Договори про примирення спочатку в уснiй, символiчнiй формi укладалися за допомогою народних зборiв, ради старiйшин. З часом такi договори через повторення ситуацiй однорiдного характеру поступово переросли в правила, юридичнi норми (право примирення).

Ця теорiя, хоча й заснована на iсторичних фактах, але є однобiчною, оскiльки право виникло не тiльки для примирення родiв, а й для регулювання рiзних сторiн життєдiяльностi суспiльства, захисту особистих i загальних iнтересiв його членiв.

Висновок

Розглядаючи основнi закономiрностi виникнення держави i права можна зробити висновок у тому, що будь-яка держава, разом з рiшенням класових завдань у суспiльствi, виконує i загальнолюдську мiсiю без якої не може iснувати жодне суспiльство. З точки зору сучасних уявлень процес iсторичного розвитку держави i права полягає в поступовому перетвореннi держави на один iз складових елементiв громадянського суспiльства, що матиме на метi упорядкування та регулювання суспiльних вiдносин, перетворення людини на найвищу соцiальну цiннiсть. Загальнолюдське призначення держави полягає в тому, щоб допомогти суспiльству подолати протирiччя, знайти сторони згоди i спiвпрацi рiзних верств населення, громадських сил. Держава виступає i як органiзацiя полiтичної влади суспiльства. Держава офiцiйно встановлює право, забезпечує його виконання. Право ж, висловлюючи державну волю, регулює суспiльнi вiдносини, воно провадить в життя полiтику держави, регулює поведiнку людей в державi, має загальнообов’язковий характер. Не держава створює i надає особистостi права, а людина сама їх має вiд народження i обов’язок держави — визнавати i здiйснювати цi права. Громадянське суспiльство тiсно пов’язане як з державою, так i з правом. Держава покликана створювати найоптимальнiшi умови для розвитку громадянського суспiльства, не втручатись у сферу реалiзацiї приватних iнтересiв, а розвинене громадянське суспiльство, у свою чергу, є соцiальною базою демократичної, правової соцiальної держави. Досягненню цiєї мети мають сприяти реформи полiтичної i правової системи: У полiтичнiй сферi необхiдно: поглиблення форм участi громадян в управлiннi справами держави й суспiльства; вдосконалення державного апарату з точки зору чiткого визначення та розмежування повноважень; пiдвищення активностi громадських органiзацiй; розширення гласностi. Здiйснення вищезгаданих завдань сприятиме побудовi держави, де права i свободи людини будуть не лише проголошенi, а й гарантованi; де верховенство матиме справедливе право, а держава та особа стануть рiвноправними учасниками суспiльних вiдносин. Демократичнi держави спираються на право, вище призначення якого це визнання, дотримання i захист прав i свобод людини i громадянина. Право є системою загальнообов’язкових юридичних норм, якi виражають iнтереси суспiльства. Така держава вiдповiдає високому рiвню розвитку демократiї, характеризується гласнiстю, багатопартiйнiстю, вiльними виборами, подiлом влади, верховенством закону, охороною прав i свобод особистостi, наявнiстю незалежного суду. Сьогоднi українська громадськiсть потребує демократичної держави, в якiй забезпечувалися б права i свободи, вона прагне брати участь у здiйсненнi влади, можливостi вiдстоювати i пропагувати свої погляди й переконання, вимагає свободу слова й преси i т. п. На нинiшньому етапi полiтичного й соцiально-економiчного розвитку України необхiдно пiдвищувати рiвень державно-правової свiдомостi, як частини самосвiдомостi народу. Без глибокого осмислення минулого неможливо розбудовувати молоду державу. Правова держава, до побудови якої ми прагнемо, виступає найдосконалiшою формою органiзацiї i функцiонування державної влади. Розвиток правової держави невiддiльний вiд становлення прав людини, якi власне i виступили тiєю ключовою категорiєю, навколо якої розвивались головнi її характеристики. Лише правова держава може виступати як об’єктивний виразник iнтересiв внутрiшньо неоднорiдного i суперечливого громадянського суспiльства.

Лiтература

2. Загальна теорiя держави i права. — К., Юрiнком Інтер, 2000.

3. История древнего мира: Ранняя древность. Т. 1 — М., 1989.

4. Кашанина Т. В. Происхождение государства и права. М., Юристъ, 1999.

5. Колодiй Л. Ю., Олейнiков А. М. Основи держави i права. — К., 1995.

6. Корельский В. М., Перевалов В. Д. Теория государства и права. М., 1997.

7. Котюк В. О. Основи держави i права. — К., 1994

8. Лукашева Е. А. Право. Мораль. Личность. — М., Наука, 1986.

9. Марченко М. Н. Загальна теорiя держави i права. — К., 1996.

10. Механический материализм Томаса Гоббса. М., 1991.

12. Общая теория государства и права. Под ред. В. В. Лазарева. — М., 2000

13. Скакун О. Ф. Теорiя держави i права. / Харкiв 2001

15. Теорiя держави i права / Пiд ред. В. В. Копєйчикова. — К., 1995.

16. Терлюк І. Я. Історiя держави i права України. — К., Атiка, 1999.

17. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.