Право господарського відання і право оперативного управління як засоби здійснення права власності

Курсовая работа

У вітчизняному законодавстві поняття права повного господарського відання та права оперативного управління існують як категорії речового права.

Право повного господарського відання, Право оперативного управління

Як і право повного господарського відання, право оперативного управління є похідним від права власності, воно більш обмежене порівняно з ним. Крім того, воно вужче, ніж право повного господарського відання. Якщо право повного господарського відання містить три правомочності — володіння, користування і розпорядження, то право оперативного управління охоплює одночасно лише дві — володіння і користування або володіння і розпорядження.

Правове питання щодо вивчення положень та нормативно-правових актів, які безпосередньо стосуються порядку здійснення права повного господарського відання та реалізації права оперативного управління є актуальними на теперішній час, оскільки дані засоби здійснення права власності з боку держави займають провідне місце в системі чинного законодавства, а отже, мають і вагоме значення в системі чинного цивільного та господарського обігу. Істотна роль суб’єктів державної власності у системі чинного законодавства й спричинила актуальність написання цієї роботи, основною метою якої є дослідження та висвітлення основних та суттєвих, на думку автора, законодавчих норм, та приписів чинного законодавста, які стосуються порядку діяльності господарюючих суб’єктів державної власності, а також порядок та способи виконання положень законодавчих норм та приписів з приводу діяльності вищеозначених суб’єктів.

При написанні даної роботи використовувалися такі методи правового регулювання:

.Імперативний — метод владних приписів, тобто вказівка державних уповноважених органів влади на виконання тих чи інших норм, підпорядкування яким та дотримання яких є обов’язковим для суб’єкта господарювання.

.Диспозитивний — так званий метод «узгодження» сторін, тобто спосіб, який дає можливість суб’єктам господарювання відступати від обов’язкових владних приписів, та особисто встановлювати «правила гри», тобто способи здійснення підприємницької діяльності та врегулювання спорів, якщо узгоджені сторонами правовідносини не суперечать чинному законодавству.

31 стр., 15377 слов

Питання з екзамену Господарське право

... підпорядкування .Наприклад , це відносини по угодах і договорах між підприємствами . 6 . Методи господарського права Методи - це система способів впливу правових норм на суспільні відносини ,що ... в галузях зв”язку та освіти .) 8 . Джерела Г . П . Г . П . -це сукупність правових норм по врегулюванню господарських відносин . Г . законодавство це сукупність правових актів ...

Теоретичне значення теми право господарського відання і право оперативного управління як засоби здійснення права власності нерозривно пов’язане з практичними діями, оскільки емпіричні дослідження вказаної теми, безпосередньо грунтуються на теоретичному базисі фундаментальних знань таких науковців як: Є.О. Суханов; М.І. Панченко; В.С. Щербина; О.М. Вінник; І. Даценко (який одночасно є й практиком у зазначеній галузі), інших спеціалістів, та вчених, які здійснюють всій безцінний внесок у дослідження вказаного питання.

Об’єктом роботи виступають правові відносини з приводу повного господарського відання і правові відносини з приводу здійснення оперативного управління суб’єктами господарювання державної форми власності. Предметом роботи є зазначені речові (майнові) права суб’єктів господарювання державної форми власності.

Важливою ознакою правового положення публічної власності є те, що її суб’єкти — носії публічної влади — володіють особливими владними повноваженнями, які дозволяють їм приймати нормативні акти, що регулюють порядок здійснення належного їм права власності. Органи державної влади встановлюють певні правила регулювання цивільно-правових відносин власності, але вступаючи в такі відносини, вони водночас зобов’язуються їх дотримуватись, тобто стають рівноправними учасниками, фактично обмежуючи своє приорітетне становище.

Виникнення майнових спорів щодо об’єктів державної та комунальної власності, що відчужуються на загальних цивільно-правових підставах, не тягне за собою можливості з боку представників держави використовувати будь-які переваги, пов’язані з особливостями правового режиму такого майна. Способи захисту права публічної власності в даному випадку вичерпуються цивільним законодавством, яке гарантує юридичну рівність сторін.

1. Поняття і статус підприємства державної форми власності у контексті чинного законодавства України

Цивільним і Господарським кодексами України, що набрали законної сили (чинності) з 1 січня 2004 року, передбачено різноманітні форми здійснення юридичними та фізичними особами господарської діяльності в Україні. Так, суб’єктами господарювання в Україні є господарські організації (юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку); громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності (ч. 2 ст. 55 ГК України).

При цьому слід зазначити, що незважаючи на активне створення останнім часом підприємств, заснованих на приватній формі власності, в Україні суб’єкти господарювання державного сектора економіки становлять значну частину в загальному обсязі всіх суб’єктів господарювання та продовжують відігравати важливу роль у національному товаровиробництві.

19 стр., 9360 слов

СУПЕРЕЧНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО І ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ ТА ...

... суспільстві. У зв’язку з цим не можна зменшувати роль та призначення Господарського кодексу України, який повинен посісти значне місце у сфері публічно-правових відносин, на ... майново-господарських зобов’язань можуть бути тільки суб’єкти господарювання та не господарюючі суб’єкти-юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією ...

Відповідно до частини 2 статті 22 ГК України — суб’єктами господарювання державного сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50% чи становить величину, що забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів [2].

Законодавством, виділено такий вид суб’єктів господарювання державного сектора економіки, як державні підприємства. Відповідно до частини 4 статті 22 ГК України законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна [3].

Щодо державних підприємств процедура банкрутства застосовується у спеціальному порядку. Зокрема, відповідно до статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб — казенних підприємств. Провадження у справах про банкрутство субєктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність, повязану з державною таємницею, регулюється з урахуванням особливостей, передбачених законодавством про державну таємницю [4].

Надання спеціальних прав державним підприємствам потребує чіткого визначення правового статусу підприємства державної форми власності, визначення кола підприємств, віднесених до зазначеної категорії.

Особливо актуальним є питання щодо віднесення до суб’єктів господарювання державної форми власності відкритих акціонерних товариств, частка держави у статутних фондах яких складає 100 відсотків та понад 50 відсотків.

Слід зазначити, що поняття «державне підприємство» у ГК України змінилося у порівнянні з поняттям, яке надавалося у Законі «Про підприємства в Україні» (втратив чинність у зв’язку з набранням чинності ГК України).

Так, ч. 1 ст. 2 Закону «Про підприємства в Україні» було передбачено, що в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство.

10 стр., 4821 слов

Господарське право України

... небезпечних видів діяльності тощо). Одним з основних джерел господарського права є Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. Закон ... господарської діяльності. Комплексний характер господарського права зумовлює різноманітність його методів, тобто способів регулювання поведінки суб'єктів господарювання. До методів господарського права можна віднести такі: диспозитивний ...

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні», майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємствоволодіє та користується зазначеним майном.

Виходячи зі змісту Закону України «Про підприємства в Україні», на той час законодавством виділялось два види державних підприємств: «державне підприємство» і «казенне підприємство». На відміну від названого Закону, ГК України вживає поняття «суб’єкти господарювання державного сектора економіки».

Відповідно до ч. 2 ст. 22 цього Кодексу суб’єктами господарювання державного сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує державні права вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів. Однак не всі суб’єкти господарювання державного сектора економіки є підприємствами державної форми власності. Таким чином, ГК України передбачено дві групи суб’єктів господарювання державного сектора економіки:

) підприємства, що діють на основі лише державної власності;

) інші суб’єкти державного сектора економіки, що мають, крім акціонера держави, також й інших акціонерів (учасників), однак держава забезпечує вирішальний вплив на господарську діяльність цих суб’єктів.

Стосовно правового статусу підприємств державної форми власності слід зазначити, що ст. 63 ГК України визначає види та організаційні форми підприємств, які можуть діяти в Україні залежно від декількох критеріїв. Так, залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства наступних видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності) [5; с. 56-58].

Отже, державними підприємствами, відповідно до ГК України є підприємства, що діють на основі державної власності.

Стаття 326 ЦК України визначає, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади [6].

15 стр., 7109 слов

Види права власності

... праві державної власності тощо. Предмет дослідження курсової роботи є - право спільної власності. Об'єктом курсової роботи є:спільна власність, її види та підстави набуття. Мета курсової роботи - проаналізувати інститут права власності. ...

Для більш точного тлумачення та пояснення організаційно-правових форм державних та інших підприємств звернемося до Державного класифікатору України. «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» ДК 002:2004 (чинний від 01.01.2008 року).

Державний класифікатор «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» (КОПФГ) розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 р. №326 «Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики».

Концепція побудови національної статистики виходить із загальнодержавних потреб суверенної України — повноправного члена міжнародного співтовариства. Перехід до ринкової економіки, докорінна зміна виробничих відносин у всіх сферах господарювання, інтеграція народного господарства нашої держави у світову економіку викликають необхідність перебудови методологічних і організаційних принципів діяльності статистичних органів. Перед державною статистикою України постають завдання створення системи статистичної інформації, яка задовольняла б потреби всіх учасників суспільного відтворення в об’єктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансові взаємозв’язки на міждержавному, загальнодержавному, регіональному і галузевому рівнях, структурні зрушення і ефективність виробництва, рівень інфляції на базі широкого використання обчислювальних систем і найновіших інформаційних технологій, впровадження міжнародних стандартів у галузі обліку та звітності, значного розширення робіт щодо порівняння даних з іншими країнами.

Україна як рівноправний член ООН від часу її заснування через свої статистичні органи бере участь у розробці міжнародних статистичних нормативів, систематично надсилає міжнародним організаціям дані для публікації їх у статистичних виданнях. Проте формування статистичної інформації на методологічних принципах, що застосовувались у колишньому Союзі РСР, не забезпечує потреб у порівнянні показників економічного розвитку України з іншими державами, не сприяє прискореному проведенню реформ, залученню для цього іноземних інвестицій, утруднює інтеграцію у світову економіку. Таке становище вимагає значного розширення наукових досліджень та методологічних розробок щодо статистики кожної галузі народного господарства, створення відповідної системи статистичних класифікацій [7].

Державний класифікатор «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» (КОПФГ) було затверджено згідно Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики «Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31 березня 2004 р. №59 та скасування нормативних документів» від 28 травня 2004 року №97 [8].

Об’єктом класифікації є визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи: філії, представництва, а також підприємці — фізичні особи, які не мають статусу юридичної особи. Класифікатор призначено для використовування органами державного управління та іншими користувачами для обліку, збирання й обробляння статистичної та адміністративної інформації щодо державної реєстрації, аналізування та узагальнювання результатів економічної діяльності суб’єктів господарської (зокрема підприємницької) діяльності, ведення державних реєстрів: Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Реєстру корпоративних прав держави та інших.

50 стр., 24671 слов

Земельний кодекс України

... земельних відносин До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельнихвідносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах,визначених цим Кодексом; б) реалізація державної політики у галузі використання таохорони земель; ...

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА ГОСПОДАРЮВАННЯ — форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов’язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.

ЮРИДИЧНА ОСОБА — організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.

УЧАСНИКИ ВІДНОСИН У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ — суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ — діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконування робіт чи надавання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Некомерційна господарська діяльність — самостійна систематична господарська діяльність, здійснювана суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Підприємницька діяльність — самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

СУБ’ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ — учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за свої зобов’язання в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарювання є:

господарські організації — юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

3 стр., 1032 слов

Право державної власності

... управління нею. Дана робота присвячена розгляду законодавчого та економічного регулювання інституту права державної власності. Для розкриття теми, хотілося б розглянути поняття державної власності як економічної категорії, його співвідношення з поняттям права державної власності ... служити для забезпечення покриття можливих боргів держави, бо підприємства і установи як юридичні особи не відповідають ...

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання.

СУБ’ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ — суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.

ПІДПРИЄМСТВО — самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО — підприємство, що діє на основі державної власності.

Державне унітарне підприємство, Державне комерційне підприємство

КАЗЕННЕ ПІДПРИЄМСТВО — підприємство, створене за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

ОРГАНІЗАЦІЯ (УСТАНОВА, ЗАКЛАД) — організаційна структура, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів організацій, закладів, установ встановлюються законом.

ДЕРЖАВНА ОРГАНІЗАЦІЯ (УСТАНОВА, ЗАКЛАД) — утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

ОРГАН ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

21 стр., 10259 слов

Зовнішньоекономічний договір (контракт) і порядок його державної реєстрації

... застерегти підприємства від допущення помилок при складанні зовнішньоекономічних контрактів і була виконана дана робота. Обєкт дослідження: зовнішньоекономічний договір. Предмет дослідження: особливості укладання зовнішньоекономічних договорів, правове регулювання та порядок державної ...

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

Вищим органом в системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідуються в порядку, встановленому законодавством.

До системи місцевих органів виконавчої влади входять місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі [9].

Порядок утворення державного унітарного підприємства визнвчено ст. 73 ГК України, якою передбачено, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило без поділя її на частки, і входить до сфери його управління.

Найменування державного унітарного підприємства має містити слова «державне підприємство». Органом управління такого підприємства є його керівник, котрий призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

2. Право господарського відання як засіб здійснення права власності

господарський право відання власність

Особливості утворення і діяльності державного комерційного підприємства визначено у статтях 74-75 ГК України. Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у ст. 44 ГК України, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з ГК України та іншими законами, прийнятими відповідно до ГК України. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд цього підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб’єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.

59 стр., 29386 слов

Осуществление и защита гражданских прав (2)

... від винної особи відшкодування завданої шкоди; власник будинку, здійснюючи своє право власності, володіє, користується і розпоряджається своїм будинком; кредитор за договіром займу може не ... вироблений і, головне, закріплений відповідний механізм. Актуальною є необхідність прийняття Цивільного кодексу України, який створив би стабільну основу правового регулювання цивільно-правових відносин в усіх ...

Держава та орган, до сфери управління якого взодить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями крім випадків, передбачениз ГК України та іншими законами [5; с. 58] [13; с. 211-213].

Згідно статті 136 ГК України — право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Суб’єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Право господарського відання разом із правом оперативного управління з юридичного погляду є правовою формою реалізації права державної і комунальної власності спеціально створеними суб’єктами різних організаційно-правових форм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичної особи. Дані юридичні особи отримують певну сукупність прав та обов’язків, які дають їм змогу здійснювати функції власника. При цьому власником їх майна залишається держава, або відповідна територіальна громада. Його суб’єктами є передусім казенні підприємства та інші організації державної та комунальної форм власності. Обсяг та межі права господарського відання визначаються нормами ЦК України (гл. 23 — 29), ГК України та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва: а) здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган; б) не втручається в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту даного речового права застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності, зокрема гл. 29 ЦК України. При цьому суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на засадах права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також і від власника [10].

Згідно вищезазначеного, право господарського відання є речовим способом (правом) управління управління об’єктами державної власності — з боку держави.

Управління об’єктами державної власності — здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб’єктами, визначеними цим Законом України «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 р. №185-V, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Законодавство про управління об’єктами державної власності складається з цього Закону, Господарського кодексу України (436-15), Закону України «Про захист економічної конкуренції» (2210-14), інших законів України, якими можуть бути встановлені особливості управління окремими об’єктами державної власності або їх видами, та інших нормативно-правових актів з питань управління об’єктами державної власності.

Об’єктами управління державної власності є:

1. майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління;

2. майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі — державні підприємства), установам та організаціям;

. майно, яке передане державним господарським об’єднанням;

. корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі — корпоративні права держави);

. державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

. державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію;

. державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій;

. державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

. безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Дія цього вказаного Закону не поширюється на управління об’єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України (Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією) [12], а також на здійснення прав інтелектуальної власності.

Особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі визначаються Законом України «Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі».

Субєктами управління обєктами державної власності є:

. Кабінет Міністрів України;

. центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління обєктами державної власності;

. центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку;

. міністерства та інші органи виконавчої влади (далі — уповноважені органи управління);

. Фонд державного майна України;

. органи, що забезпечують діяльність Президента України,

. Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

. органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

. державні господарські обєднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі — господарські структури);

.Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Державна керуюча холдингова компанія має статус уповноваженого органу управління щодо об’єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств.

Державні унітарні підприємства (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» відповідно до Закону України «Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів» (1341-15), державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, а також державних підприємств «Міжнародний дитячий центр «Артек» і «Український дитячий центр «Молода гвардія») та їх об’єднання зобов’язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у порядку (138-2011-п), визначеному Кабінетом Міністрів України:

. у розмірі 30 відсотків — державні унітарні підприємства, що є суб’єктами природних монополій, та державні унітарні підприємства, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень;

. у розмірі 15 відсотків — інші державні унітарні підприємства.

Єдиний реєстр об’єктів державної власності (далі — Реєстр) є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду (лізинг), концесію або заставу, державних підприємств, установ та організацій, а також про корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських структур. Реєстр формується Фондом державного майна України за участю центральних органів виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, у сфері статистики, із забезпечення реалізації єдиної державної податкової політики, Антимонопольного комітету України, інших уповноважених органів управління, а також Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, на єдиних методологічних засадах, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Дані Реєстру є державною власністю [11].

3. Право оперативного управління як засіб здійснення права власності

Порядок утворення та діяльності казенних підприємств визначено статтями 76-77 ГК України. Так, відповідно до статті 77 цього Кодексу казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:

законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів [5; с. 58];

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції»:

економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку [15];

переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільно-необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило не може бути рентабельним;

приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог ГК України за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

Майно казенного підприємства закріплюється за ними на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл. Найменування казенного підприємства повинно містити слова «казенне підприємство» [5; с. 58-59].

Оперативне управління державним майном здійснюється державними установами та казенними підприємствами — суб’єктами цього права. Воно передбачає цільове володіння, користування та розпорядження державним майном з істотними обмеженнями законом, статутом та вказівками відповідного державного органу, до сфери управління якого входить дане підприємство [16; с. 156-157];

Відповідно до 137 ГК України — правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Коментар: На праві оперативного управління належить майно казенним підприємствам, комунальним некомерційним підприємствам, об’єднанням громадян, релігійним організаціям, об’єднанням підприємств (ст. 112, 123, 137 цього Кодексу).

Дане право може належати казенному підприємству в обсязі, визначеному в його статуті (ст. 77 цього Кодексу).

Таке підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні, а в разі недостатності зазначених коштів держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність казенного підприємства. Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання: а) здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган; б) має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно; в) має право вилучати у суб’єкта господарювання майно, що не використовується; г) має право вилучати у суб’єкта господарювання майно, що використовується ним не за призначенням. Щодо захисту даного речового права застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності, зокрема гл. 29 ЦК України [10].

Казенне підприємство є юридичною особою, що має відповідні рахунки в установах державного банку та печатку зі своїм найменуванням.

Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить.

Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому КМУ, якщо інше не передбачено законом.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належному цьому підприємству майна і має право вилучати у нього майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, а також розпоряджатися їм у межах повноважень.

Казенне підприємство не має права відчужувати або в іншій спосіб розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

До джерел формування майна казенного підприємства входять:

.Державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення.

.Кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства.

.Цільові кошти, виділені з Державного бюджету України.

.Кредити банків.

.Передбачена статутом частина доходів підприємства, одержаних ним за результатами господарської діяльності.

.Інші, не заборонені законом джерела.

Казенне підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно входить.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів, держава в особі органу, до сфери управління якого входить казенне підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями цього підприємства.

Порядок розподілу та використання прибутку казенного підприємства визначається його статутом відповідно до порядку, встановленого КМУ за законом. Інші особливості господарської та соціальної діяльності казенного підприємства визначаються ГК України, та іншими законодавчими актами України [13; с. 213-214].

Право власності, як зазначено у назві ст. 134 ГК, є основним речовим правом у сфері господарювання.

В економічному аспекті власність — це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, територіальній громаді, окремому колективу чи індивіду. Це матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ — це суспільні відносини власності, які характеризують відносини між людьми, що ґрунтуються на розмежуванні «мого» і «чужого». Суть його полягає в пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших суб’єктів від речі або, інакше кажучи, в недопущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні панування над річчю з боку невласника.

Економічні відносини власності дістають юридичне закріплення у праві власності, яке виникає внаслідок правового регулювання зазначених економічних відносин. Правове регулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямів нормотворчої діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих чи інших об’єктів власності певному суб’єктові (громадянину, колективу, державі); обсяг і зміст суб’єктивних повноважень власника, порядок і форми їх реалізації стосовно різних об’єктів; засоби і способи правової охорони відносин власності тощо. Сукупність зазначених правових норм, що регулюють відносини власності, становить право власності в об’єктивному розумінні.

Право власності в суб’єктивному розумінні є основним речовим правом у сфері господарювання, зміст якого складають повноваження (права) власника щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном при здійсненні господарської діяльності.

Володіння — це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками — індивідами і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб.

Користування — це вилучення з речей їхніх корисних властивостей, які дають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.

Розпорядження — це визначення власником юридичної або фактичної долі речі.

Зазначені повноваження власник реалізує на свій розсуд (тобто за своїм інтересом, незалежно від волі і бажання інших осіб), одноосібно або спільно з іншими суб’єктами. Реалізуючи свої повноваження, власник в тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених, зокрема, ст. 133 ГК.

В Господарському кодексі України (ч. З ст. 134) знайшло відображення положення п. 7 ст. 92 Конституції України, згідно з яким правовий режим власності визначається виключно законами України. До таких законів, зокрема, належать Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України від 21 вересня 2006 р. «Про управління об’єктами державної власності», від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування», Постанова від 21 вересня 1998 р. «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності», від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» тощо [14; с. 202-204].

Встановлення законом рівності державної та приватної власності нині сприймається з певним застереженням. Держава здійснює повноваження власника від імені всього народу, а отже, у публічних інтересах, що зумовлює специфіку правового режиму державного майна. Є. Суханов змістовно визначив основні відмінності відносин державної власності від інших відносин власності:

По-перше, у власності держави може знаходитись будь-яке майно, зокрема, вилучене з обігу або обмежено в обігу.

По-друге, деякі способи набуття майна у власність можуть використовуватися лише державою (наприклад: стягнення податків, митних платежів).

По-третє, як політичний суверен, держава, шляхом видання законодавчих актів сама встановлює рамки своїх прав власника та межі іх здійснення.

Основним суб’єктом права державної власності у господарських відносинах виступають державні підприємства. Державна власність належить їм на праві повного господарського відання або оперативного управління.

Будь-яке підприємство має право розпоряджатися своїм майном, тобто продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду (Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 р. №2269-XII), надавати безоплатно в тимчасове користування або позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу, якщо інше не встановлено чинним законодавством та статутом підприємства.

Суб’єкти, які вступають в договірні відносини з державними підприємствами, мають ураховувати ті спеціальні обмеження, які встановлені законодавством щодо розпорядження державним майном [17; с. 261-262].

Список використаних джерел

1. Юридичний Журнал. №1 (19).

Видавнича організація «Юстиніан» 2004 р.

. Господарський кодекс України. ВРУ — від 16.01.2003 р. №436 — IV.

3. Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». ВРУ — від 29.11.2001 №2864 — III.

4. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». ВРУ — від 14.05.1992 року №2343-XII.

. Право України (юридичний журнал).

2005 р. №3.

. Цивільний кодекс України. ВРУ — від 16.01.2003 р. №435-IV.

. Постанова КМУ від 04.05.1993 р. №326 «Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку та статистики».

8. Наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики «Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31 березня 2004 року №59 та скасування нормативних документів» від 28.05.2004 року №97.

. Державний класифікатор України. Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004 (чинний від 01.01. 2008 року).

. Правовий портал www.legalexpert.in.ua/

. Закон України «Про управління об’єктами державної власності». ВРУ — від 21.09.2006 року №185-V.

12. Конституція України. ВРУ. Документ 254к/96-вр.

13. Господарське право України. Підручник. МАУП. Київ 2005 рік.

. Господарське право: підручник/ В.С. Щербина. — 4-те вид., перероб. і доповн. — К.: Юрінком Інтер. 2009. — 640 с. ISBN.

15.Закон України «Про захист економічної конкуренції». ВРУ — від 11.01. 2001 №2210-III.

. Господарське право/ курс лекцій/ Вінник О.М. — Атіка, 2004. — 624 с.

. Гражданское право: Учебник/ Под ред. Е.А. Суханова.-М.: БЕК, 1994.-с 261.