Кримінальне право

Курсовая работа

Кримiнальне право., КРИМІНАЛЬНИЙ ЗАКОН

1. Поняття i значення кримiнального закону

2. Загальнi принципи чинностi кримiнального закону у просторi

3. Видача та передача злочинця

4. Чиннiсть кримiнального закону у часi

5. Тлумачення кримiнальних законiв

Задача

Частина ІІ. Кримiнальний процес., КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

1. Поняття кримiнально-процесуального закону

2. Структура та види кримiнально-процесуальної норми

3. Дiя кримiнально-процесуального законодавства в просторi, часi та за колом осiб

Задача

Частина І.

1. ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ

Спроби розкриття змiсту кримiнального закону притаманнi науцi кримiнального права практично зi створенням перших наукових праць, якi були присвяченi розкриттю теоретичних положень Загальної частини кримiнального закону. Видатний український вчений-правознавець, професор Київського унiверситету О, Ф. Кiстякiвський пiдкреслював, що ним є «постановление, которым запрещается или повелевается что-нибудь под страхом наказания».

Слiд зазначити, що перший пiдручник з кримiнального права, виданий у СРСР , не давав визначення цьому найважливiшому iнституту кримiнального права, зосередивши всю увагу на аналiзi iдеологiчних пiдходiв до його розумiння.

Лише пiдручники, якi почали видаватись з середини 50-х рокiв мiстили спецiальнi роздiли, присвяченi аналiзу поняття та змiсту кримiнального закону.

Термiнологiчно поняття кримiнального закону слiд розглядати в широкому та вузькому змiстi. У першому це поняття охоплює все коло нацiональних нормативних актiв, якi мiстять у собi норми кримiнального права. У другому — це Кримiнальний кодекс України або iнший законодавчий акт Верховної Ради України, який мiстить у собi одну або декiлька кримiнально-правових норм.

По-перше, це Кримiнальний кодекс України вiд 5 квiтня 2001 p., введений у дiю 1 вересня 2001 р.

поведiнку, встановлює її пiдстави та межi.

По-третє, це i мiжнароднi акти, якi визначають пiдстави та умови кримiнальної вiдповiдальностi за окремi злочиннi дiяння, ратифiкованi Україною та iмплементованi в нацiональне кримiнальне законодавство.

Ст. З ч. 1 КК України 2001 року чiтко зафiксувала поняття законодавства України про кримiнальну вiдповiдальнiсть, закрiпивши, що «Законодавство України про кримiнальну вiдповiдальнiсть становить Кримiнальний кодекс України, який ґрунтується на Конституцiї України та загальновизнаних принципах i нормах мiжнародного права».

3 стр., 1403 слов

Поняття права власності на природні ресурси

... реалізації права власності на природні ресурси громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. При цьому в Основному Законі не визначається поняття права власності на природні ресурси. Немає визначення цього поняття і в екологічному законодавстві України. Необхідність з'ясування поняття права власності на природні ресурси ...

До цього часу в поняття кримiнального законодавства України входили й iншi нормативнi акти про кримiнальну вiдповiдальнiсть, якi не були включенi до Кримiнального кодексу. Наприклад, iснували свого часу Укази Президiї Верховної Ради України, якi встановлювали кримiнальну вiдповiдальнiсть за окремi види дiяльностi, якi так нiколи i не включались до КК України. Якщо в iнших галузях законодавства таке становище є загальновизнаним, то в кримiнальному правi, через особливостi якi йому притаманнi як головному «охоронцю» суспiльних вiдносин, таке становище не може бути визнаним за нормальне. Саме виходячи з цього зазначена норма КК чiтко врегулювала обсяг кримiнального законодавства України, встановивши, що його становить виключно Кримiнальний кодекс.

Кримiнальний закон — це правовий акт вищого органу державної влади України, що мiстить у собi юридичнi норми, якi встановлюють загальнi пiдстави та межi кримiнальної вiдповiдальностi, визначають коло суспiльно небезпечних дiянь, що визнаються злочинними та встановлюють види та розмiри покарання, якi можуть бути застосованi до осiб, якi будуть визнанi у встановленому законом порядку винними в їх вчиненнi, а також: регламентують пiдстави та порядок звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi та покарання.

За змiстом кримiнальнi закони подiляються на два види:

  • норми загальної дiї. Вони визначають завдання кримiнального законодавства, пiдстави та межi кримiнальної вiдповiдальностi, дiю закону в просторi, в часi, по колу осiб, вiк кримiнальної вiдповiдальностi, види та форми вини, iншi загальнi положення, якi застосовуються при вирiшеннi питань кримiнальної вiдповiдальностi;
  • тiльки кримiнальний закон встановлює злочиннiсть i каранiсть дiяння;
  • до осiб, якi порушили кримiнальний закон, застосовуються специфiчнi, передбаченi виключно самим кримiнальним законом заходи впливу — покарання;
  • застосування кримiнального закону викликає довготривалi наслiдки для особи, яка визнана винною у вчиненнi злочину.

Значення кримiнального закону:

1. Кримiнальний закон є одним iз важливих засобiв охорони життя, здоров‘я, честi, гiдностi, недоторканностi i безпеки людини як найвищої цiнностi, суспiльного ладу України, її полiтичної та економiчної систем, власностi й усього правопорядку вiд злочинних посягань i засобом боротьби з ними.

2. Лише кримiнальний закон мiстить кримiнально-правовi норми, якi визначають загальнi положення кримiнального права, злочиннiсть та каранiсть дiянь, види цих дiянь та покарань за їх вчинення, пiдстави, обсяг та межi кримiнальної вiдповiдальностi, пiдстави звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi чи покарання.

3. Кримiнальний закон є певним засобом виховного та превентивного впливу на осiб, засуджених за вчинення злочину, а також на iнших громадян.

2. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЧИННОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ У ПРОСТОРІ

Чиннiсть закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть за нацiональним та унiверсальним принципами. Кримiнальний закон дiє у вiдповiднiй системi просторово-часових координат i поширює свою силу на вiдповiдну сукупнiсть злочинних дiянь залежно вiд їх вчинення вiдповiдними категорiями осiб. У теорiї кримiнального права це визначається як принципи чинностi кримiнального закону в просторi, часi, нацiональний принцип та унiверсальний принцип.

12 стр., 5512 слов

Кримінально-процесуальне право України і закон

... народу у здійсненні правосуддя; 14) незалежність і недоторканість суддів, їх підкорення лише закону; 15) змагальність судового розгляду; 16) гласність судового процесу; 17) забезпечення апеляційного ... пакт про громадянські і політичні права (1966), Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950), Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку (1979), конвенція ...

Просторова юрисдикцiя закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть — це поширення його дiї на вiдповiдну територiю країни.

Згiдно iз законодавством, вiн сформульований так: «Особи, якi вчинили злочини на територiї України, пiдлягають кримiнальнiй вiдповiдальностi за цим Кодексом» (ст. 6 ч. J КК).

в Законi України «Про державний кордон України» вiд 4 листопада 1991 р. (статтi 1-6).

До територiї України належать:

  • водна територiя в межах державного кордону (воднi басейни — внутрiшнi моря, рiчки, озера, iншi водоймища;
  • територiальнi води — прибережнi морськi води на вiдстанi 12 морських миль, якi вираховуються вiд точки найбiльшого вiдпливу, прикордоннi су-доходнi рiки до лiнiї фарватеру або тельгаву);
  • повiтряний простiр над сухопутною та водною територiєю України;
  • надра в межах кордонiв України;
  • континентальний шельф (поверхня та надра дна моря i пiдводних районiв, що примикають до узбережжя та островiв України, але перебувають поза зоною територiального моря до глибини 200 метрiв або за її межами до мiсця, де глибина покриваючих вод дозволяє здiйснювати розробку корисних копалин цих районiв);
  • вiйськовi кораблi, якi приписанi до портiв України, пiд прапором ВМС України в будь-якiй точцi акваторiї свiтового океану;
  • невiйськовi морськi судна пiд прапором України, якi перебувають в територiальних водах України та в нейтральних водах;
  • територiя дипломатичних представництв України за кордоном, а також територiя офiцiальних резиденцiй державних делегацiй України в країнах перебування.

вiн початий, продовжений, закiнчений або припинений на територiї України;

  • дiї, що характеризують об’єктивну сторону злочину, вчиненi за межами України, а суспiльно небезпечний наслiдок настав на територiї України.

коли виконавець злочину або хоча б один з його спiвучасникiв дiяв на територiї України.

Зауважимо, що юрисдикцiя України щодо визначення злочинностi та караностi дiянь, вчинених на ЇЇ територiї, може зазнавати обмежень або, навпаки, може розширюватися на пiдставi укладених i ратифiкованих Україною мiжнародно-правових актiв. Примiром, вiдповiдно до Мiнської конвенцiї країн СНД вiд 22. 01. 1993 «Про правову допомогу i правовi вiдносини у цивiльних, сiмейних та кримiнальних справах» (статтi 2 та 72), дозволяється здiйснювати за дорученням сторони учасницi цiєї Конвенцiї кримiнальне переслiдування осiб, якi вчинили злочини в цих країнах на пiдставi норм чинного кримiнального законодавства України.

закону.

Обмеження юрисдикцiї України можуть мати мiсце i в частинi виконання вироку.

Як визначає ч. 1 ст. 9 Конституцiї України, такi норми є складовою частиною нацiонального законодавства України, тобто є iмплементованими у нацiональне законодавство.

Чиннiсть законодавства про кримiнальну вiдповiдальнiсть за нацiональним та унiверсальним принципами полягає у поширеннi дiї кримiнального закону на вiдповiдне коло осiб.

Нацiональний принцип (принцип громадянства) закрiплений у статтях 6 та 7 ч. 1 КК України встановлює межi вiдповiдальностi громадян України та осiб без громадянства, якi постiйно проживають на територiї України, за злочини, якi вчиненi ними на територiї України та за кордонами України, а iноземцiв — за злочини, вчиненi ними на територiї України. Такими межами є визнання скоєного дiяння злочинним кримiнальним законом України та законом iноземної держави, на територiї якої воно вчинене, або визнання дiяння злочинним лише нацiональним кримiнальним законом України.

6 стр., 2908 слов

Конституционный Суд Украины (Конституційний Суд України)

... може бути залишено не бiльше однiєї кандидатури. Головою Конституцiйного Суду України вважається обраний кандидат, за якого проголосувало бiльше поло­вини конституцiйного складу суддiв Конституцiйного Суду України. У разi якщо запропоновано ...

Стаття 7 ч. 2 КК, згiдно з ст. 61 ч. І Конституцiї України, забороняє подвiйну вiдповiдальнiсть за одне й те саме дiяння i встановлює, що «якщо особи, зазначенi у частинi першiй цiєї статтi (громадяни України та особи без громадянства, що постiйно проживають на територiї України. — П. Ф.), за вчиненi злочини зазнали кримiнального покарання за межами України, вони не можуть бути притягненi в Українi до кримiнальної вiдповiдальностi за цi злочини».

Винятком з цього правила є iноземцi, якi вчинили злочини на територiї України, однак вiдповiдно до нацiонального та мiжнародного права користуються правом дипломатичного iмунiтету. Стаття 6 ч. 4 КК визначає, що «питання про кримiнальну вiдповiдальнiсть дипломатичних представникiв iноземних держав та iнших громадян, якi за законами України i мiжнародними договорами, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України, не є пiдсуднi у кримiнальних справах судам України, в разi вчинення ними злочину на територiї України вирiшується дипломатичним шляхом».

Цi особи визначенi в «Положеннi про дипломатичнi представництва i консульськi установи iноземних держав в Українi», яке затверджено Указом Президента України 10. 06. 1993 р. Однак їх набагато бiльше, адже дипломатичним iмунiтетом у мiжнародному правi користуються бiльше категорiй осiб, нiж вказано у названому Положеннi.

до цiєї норми «Іноземцi або особи без громадянства, що не проживають на територiї України, якi вчинили злочини за її межами, пiдлягають в Українi вiдповiдальностi за цим кодексом у випадках, передбачених мiжнародними договорами або якщо вони вчинили передбаченi цим Кодексом особливо тяжкi злочини проти прав i свобод громадян України або iнтересiв України». Така вiдповiдальнiсть може настати лише у випадках, коли злочиннi дiї скерованi проти iнтересiв України або пiдпадають пiд ознаки злочинiв, боротьбу з якими веде свiтове спiвтовариство. У такому випадку слiд визначити:

  • чи дiяння визнане злочинним мiжнародним договором;

3.

Видача особи, яка обвинувачується у вчиненнi злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постiйно проживають в Українi, якi вчинили злочини поза межами України, не можуть бути виданi iноземнiй державi для притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi

та вiддання до суду.

2. Іноземцi, якi вчинили злочини на територiї України

України.

3. Іноземцi, а також особи без громадянства, що постiйно не проживають в Українi, якi вчинили злочини поза межами України 1 перебувають на її територiї, можуть бути виданi iноземнiй державi для притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi i вiддання до суду або переданi для вiдбування покарання, якщо така видача або передача передбаченi мiжнародними договорами України.

1. Ч. 1 ст. 10 конкретизує положення ст. 25 Конституцiї України, вiдповiдно до якого громадянин України не може бути виданий iншiй державi за жодних обставин, у т. ч. в разi вчинення ним злочину за межами України, а також поширює його на осiб без громадянства, що постiйно проживають в Українi, якщо очiкуваним наслiдком видачi останнiх є притягнення їх до кримiнальної вiдповiдальностi та вiддання до суду. У разi вчинення злочину за межами України особою без громадянства, що постiйно проживає в Українi, вона може бути видана iноземнiй державi для здiйснення щодо неї iнших примусових заходiв, крiм притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi та вiддання до суду.

58 стр., 28793 слов

Кримінальне право України

... загальна превенція, застосування покарання до особи, яка чинили злочин - спеціальна превенція, - разом є виявами охоронного завдання кримінального закону. § 2. Система кримінального права України. Система Загальної частини ... від вчинення злочину, співучасть у злочині, переховування та недонесення про деякі злочини. Крім цього, глава містить статті, що передбачають можливість суду застосовувати до ...

«вчинення злочину за межами України» слiд враховувати, що злочин вважається вчиненим на територiї України, якщо його було почато, продовжено, закiнчено або припинено на територiї України, або якщо його виконавець або хоча б один iз спiвучасникiв дiяв на територiї України (див. коментар до ст. 6).

2. їз норм ч. ч. 2 i 3 ст. 10 випливає, що:

1) iноземцi, якi вчинили злочини на територiї України i засудженi за них на пiдставi КК України, не можуть бути переданi для вiдбування покарання державi (у разi подвiйного громадянства — однiй iз вiдповiдних держав), громадянами якої вони не є;

2) вказанi iноземцi не можуть бути переданi для вiдбування покарання державi, громадянами якої вони є, якщо така передача не Передбачена мiжнародними договорами України;

3) особи без громадянства, що постiйно не проживають в Українi, якi вчинили злочини на територiї України i засудженi за них на пiдставi КК України, не можуть бути переданi для вiдбування покарання iншiй державi, якщо iнше прямо не передбачено мiжнародним договором, учасниками якого є Україна i вiдповiдна держава;

4) iноземцi, а також особи без громадянства, що постiйно не проживають в Українi, якi вчинили злочини за межами України i перебувають на її територiї, якщо вони не засудженi за них на пiдставi КК України, можуть бути виданi будь-якiй iноземнiй державi для притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi i вiддання до суду, якщо така видача передбачена мiжнародними договорами України. Притягнення ж їх до вiдповiдальностi за КК України не виключається, якщо їх видача не передбачена мiжнародними договорами України;

5) iноземцi, а також особи без громадянства, що постiйно не проживають в Українi, якi вчинили злочини за межами України i перебувають на «й територiї, якщо вони засудженi за них на пiдставi КК України, можуть бути переданi будь-якiй iноземнiй державi для вiдбування покарання, якщо така передача передбачена мiжнародними договорами України.

3. Умова про те, що передача має бути передбачена мiжнародним договором, означає, що за вiдсутностi такого багатостороннього чи двостороннього договору передача вiдбутися не може (питання про передачу не може бути вирiшене i в дипломатичному порядку), i мiстить у собi iншi, додатковi умови. При цьому умови, за яких особа може бути видана iншiй державi для притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi i вiддання до суду, i умови, за яких особа може бути передана iншiй державi для вiдбування покарання, зазвичай є дещо рiзними. Крiм того, рiзними можуть бути i додатковi умови видачi або передачi, визначенi тим чи iншим мiжнародним договором України.

16 стр., 7518 слов

Тлумачення норм права

... тобто "Букви" закону, іншого правового акта, зовніiнього, словесно-документального викладу його змісту; догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, правових приписів, їх техніко-юридичного своєрідності, особливостей джерел права ; соціально-історичний (метаюридичний) ...

Так, згiдно з Конвенцiєю про правову допомогу i правовi вiдносини у цивiльних, сiмейних i кримiнальних справах особа може бути видана лише за такi дiяння, якi за законами запитуючої i запитуваної Сторiн тягнуть покарання у видi позбавлення волi на строк не менше одного року або iнше бiльш тяжке покарання, а передана для вiдбування покарання — якщо вона позбавлена волi на строк не менше шести мiсяцiв або до неї застосоване бiльш тяжке покарання.

Вiдповiдно до умов, визначених Європейською конвенцiєю про передачу засуджених осiб, особу може бути передано iншiй державi Для вiдбування покарання, якщо: а) ця особа є громадянином держави виконання вироку; б) вирок є остаточним; в) на час отримання залиту про передачу засуджена особа має вiдбувати покарання як правило впродовж якнайменш шести мiсяцiв або якщо їй винесено вирок до ув’язнення на невизначений строк; г) на передачу згодна засуджена особа або, з урахуванням її вiку або фiзичного чи психiчного стану, — її законний представник; д) дiяння, на пiдставi якого було винесено вирок, є злочином згiдно iз законодавством держави виконання вироку; е) держава винесення вироку i держава виконання вироку згоднi на передачу засудженої особи.

Дещо iншi умови видачi передбаченi Європейською конвенцiєю -про видачу правопорушникiв i Додатковими протоколами до неї. Так, видача не здiйснюється, якщо злочин, у зв’язку з яким вона запитується, розглядається як: а) полiтичний чи пов’язаний з полiтичним, а так само звичайний, якщо є достатнi пiдстави вважати, що запит на видачу зроблено з метою переслiдування або покарання особи на пiдставi її раси, релiгiї, нацiональної належностi чи полiтичних переконань. До полiтичних злочинiв не належать: вбивство або замах на вбивство глави держави чи члена його сiм’ї; злочини проти людства, зазначенi у Конвенцiї про запобiгання злочиновi геноциду та покарання за нього; злочини, перелiченi у ст. 50 Конвенцiї про полiпшення долi поранених i хворих у дiючих армiях, ст. 51 Конвенцiї про полiпшення долi поранених, хворих та осiб, якi потерпiли корабельну аварiю, зi складу збройних сил на морi, ст. 147 Конвенцiї про захист цивiльного населення пiд час вiйни;

  • за вчинення загальнокримiнальних злочинiв, що також є вiйськовими злочинами, може бути здiйснено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде пiддано кримiнальному переслiдуванню за вiйськовим правом або законом);
  • в) фiнансовий (пов’язаний з податками, зборами, митом та валютою) .

Погодившись iз визначеннями полiтичних, вiйськових та фiнансових злочинiв, Україна Законом про ратифiкацiю даної Конвенцiї i Протоколiв до неї залишила за собою право вирiшувати в кожнiй окремiй справi, задовольняти чи не задовольняти запит про видачу правопорушника, а також зобов’язалась здiйснювати видачу лише тих осiб, якi вчинили злочини, що караються позбавленням волi на строк не менше одного року або бiльш суворим покаранням. Україна може вiдмовити у видачi iноземця i з огляду на те, що за її законодавством злочин вважається частково вчиненим на її територiї (див. ст. 6 КК, ст. 7 Конвенцiї).

Вказаною Конвенцiєю передбаченi й iншi обставини, якi можуть перешкодити такiй видачi.

Згiдно з Договором мiж Україною та Китайською Народною Республiкою про екстрадицiю передача не може вiдбутися, якщо:

  • а) дiяння не пiдпадає пiд поняття «злочин» згiдно iз законодавством хоча б однiєї iз Сторiн;
  • б) за вчинення даного злочину передбачене покарання у видi позбавлення волi (згiдно iз законодавством України), або тюремного ув’язнення (згiдно iз законодавством Китаю) на строк менш як один рiк або бiльш м’яке покарання;
  • в) до закiнчення призначеного строку покарання залишається менше шести мiсяцiв;
  • г) особi надано притулок згiдно iз законодавством України або якщо кримiнальна справа згiдно iз законодавством України у даному разi порушується лише за приватною скаргою потерпiлого тощо. Крiм того, у видачi може бути вiдмовлено з iнших пiдстав (наприклад, з огляду на характер злочину, вiк, стан здоров’я та iншi особистiснi характеристики особи, видача якої вимагається).
    15 стр., 7115 слов

    Цивільно-процесуальне право в системі права України

    ... процесуальне право України як самостiйна галузь характеризується також методом правового регулювання. Метод цивiльного процесуального права у науцi визначається в загальних рисах, але вихiднi положення можуть служити правильному розкриттю його ... реалiзацiї й захисту їх прав, свобод i обов'язкiв, визначених Конституцiєю й iншими законами України. Конституцiйнi норми, в яких вони закрiпленi, ...

злочином i за законами держави, де знаходиться винна особа (принцип тотожностi); 2) якщо за законами держави, яка вимагає видачi, за цей злочин передбачено смертну кару, ця держава надає гарантiї її незастосування до вказаної особи; 3) якщо вимога про видачу має на метi притягнення особи до кримiнальної вiдповiдальностi, держава, яка вимагає видачi, повинна надати докази вчинення злочину; 4) передача засудженого для вiдбування покарання можлива лише пiсля набрання законної сили вироком суду.

2) правову допомогу у кримiнальних справах, а також 3) окремi положення вiдповiдних угод про боротьбу з окремими видами злочинiв. Крiм перелiчених нижче мiжнародних угод, укладених Україною, юридичну силу, згiдно зi ст. 7 Закону України «Про правонаступництво України», зберiгають угоди, укладенi СРСР з Угорщиною, Фiнляндською Республiкою, Австрiйською Республiкою, Алжиром, Республiкою Кiпр.

4. У разi, якщо iноземець або особа без громадянства, що постiйно не проживає в Українi, вчинили злочини на територiї кiлькох держав, питання про видачу їх однiй iз них вирiшується дипломатичним шляхом на пiдставi мiжнародних договорiв України. При цьому обов’язковою умовою видачi звичайно є те, що винний має нести вiдповiдальнiсть за всi вчиненi ним злочини, незалежно вiл того, на територiї якої держави вони вчиненi.

притулок у порядку, встановленому законом. Але вiдповiдний закон ще не прийнято, що виключає можливiсть застосування цiєї конституцiйної норми.

4. ЧИННІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ У ЧАСІ

Чиннiсть закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть у часi визначається ст. 4 КК, яка встановлює, що «злочиннiсть i каранiсть дiяння визначаються законом, який Дiяв на час вчинення цього дiяння» (ч. 2).

Питання про набрання чинностi законом врегульовано ст. 94 ч. 5 Конституцiї України, яка встановлює, що «Закон набирає чинностi через десять днiв з дня його офiцiйного оприлюднення, якщо iнше не передбачено самим законом, але не ранiше дня його опублiкування».

Для конкретного випадку може бути застосований тiльки той кримiнальний закон, який Д’ момент скоєння особою злочину. Недопустиме застосування закону, який не дiяв у момент вчинення злочину. Верховний СУД України у своїх рiшеннях звертає увагу судiв на недопустимiсть такого явища. Так, ухвалою судової колегiї в кримiнальних справах Верховного Суду України вiд 26. 10. 1999 р. було залишено без задоволення протест заступника Генерального прокурора України, внесений ним на постанову Президiї Донецького обласного суду по справi С, якою вирок вiдносно С було скасовано, а справу закрито в зв’язку з вiдсутнiстю в його дiях складу злочину Пiдставою для такого рiшення став той факт, що на момент вчинення С. дiяння, яке йому було iнкримiновано, воно не було вiднесено до категорiї злочинiв.

12 стр., 5742 слов

Тлумачення норм права (2)

... Тлумачення в цьому випадку може привести навіть до скасування тієї чи іншої норми, що викликає двозначне розуміння закону. Право - є складна взаємозалежна система. Кожна правова норма ... можливих учасників цих відносин. Його часто називають «нормативним тлумаченням». Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до створення правових норм, у процесі його з'ясовується і роз'яснюється зміст ...

Закон припиняє свою дiю у випадках

скасування;

  • замiни новим законом;
  • призупинення дiї;
  • припинення дiї умови, Для яких його було прийнято;
  • закiнчення термiну, на який його було прийнято.

в часi, тобто поширюється на осiб, що вчинили вiдповiднi дiяння до набрання таким законом чинностi, у тому числi на осiб, якi вiдбувають покарання або вiдбули покарання, але мають судимiсть». І навпаки, закон, який встановлює злочиннiсть або посилює кримiнальну вiдповiдальнiсть, не має зворотної сили, тобто не поширюється на дiяння, вчиненi до його вступу в силу. Закон, який частково пом’якшує кримiнальну вiдповiдальнiсть, а частково посилює, має зворотну силу лише в частинi пом’якшення вiдповiдальностi.

При застосуваннi правила про зворотну дiю кримiнального закону у випадках скасування злочинностi дiяння всi кримiнальнi справи, якi порушенi за ознаками вчинення дiяння, передбаченого скасованим законом, повиннi бути припиненi на пiдставi ст. 6 п. 1 КПК України в зв’язку з вiдсутнiстю подiї злочину. Вiдносно осiб, засуджених за дiяння, злочиннiсть яких скасована, то вони повиннi бути звiльненi вiд покарання в порядку ст. 405-1 КПК України.

У випадку пом’якшення покарання новим законом його застосування до осiб, якi вiдбувають покарання, здiйснюється на пiдставi ст. 74 частини 2 i З КК у порядку, передбаченому ст. 405-1 КПК.

Верховний Суд України неодноразово звертав увагу судiв на недопустимiсть застосування законiв, якi посилюють вiдповiдальнiсть або покарання до дiянь, якi були вчиненi до вступу цих законiв у силу. Примiром, колегiя в кримiнальних справах Верховного Суду України ухвалою вiд 26 жовтня 1999 скасувала вирок Тернопiльського районного суду Тернопiльської областi вiдносно Т., якого було засуджено в тому числi до сплати штрафу при призначеннi вiдстрочки виконання вироку ст. 46-1 у редакцiї КК України 1960 р. При цьому колегiя вказала, що на момент вчинення Т. злочину ст. 46-1 КК не передбачала можливiсть застосування штрафу.

5. ТЛУМАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ЗАКОНІВ

У зв’язку iз необхiднiстю однотипного розумiння та застосування закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть здiйснюється його тлумачення, пiд яким розумiється процес з’ясування та роз’яснення змiсту кримiнального закону. Видiляються такi види тлумачення: за суб’єктом, за способом (прийомом), за обсягом.

Тлумачення за суб’єктом подiляють так: а) аутентичне; б) легальне; в) судове; г) доктринальне (наукове).

Першi два види це офiцiйнi види тлумачення, а iншi — неофiцiйнi.

Аутентичним називається тлумачення, яке здiйснюється органом, що прийняв вiдповiдний закон. До прийняття Конституцiї України ним була Верховна Рада України. У зв’язку з тим, що Конституцiя України (ст. 147) визнала єдиним органом, правомочним здiйснювати тлумачення закону Конституцiйний суд, цей вид тлумачення в Українi не застосовується.

19 стр., 9360 слов

СУПЕРЕЧНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО І ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ ТА ...

... зменшувати роль та призначення Господарського кодексу України, який повинен посісти значне ... юридичний) - при здійсненні тлумачення окремих термінів та понять. ... господарськими, через що на них поширюється також Господарський кодекс [2]. У зв’язку з цим ч. 2 ст. 9 ЦК встановлює, що законом ... норми права, щодо регулювання господарських відносин. Предметом дослідження даної роботи суперечність між кодексами ...

Легальним називають тлумачення, яке здiйснюється вповноваженим на те органом. Вiдповiдно до Основного Закону України таке тлумачення дає Конституцiйний суд України. Тому слiд визнати, що єдиним офiцiйним тлумаченням в Українi на сьогоднi є те, яке дає Конституцiйний суд України.

про практику розгляду судами окремих категорiй кримiнальних справ. Незважаючи на те, що даний вид тлумачення не вiднесено до офiцiйних, ступiнь його обов’язковостi надзвичайно високий, оскiльки фактично його мають враховувати й органи досудового слiдства, й органи прокуратури, i суд всiх ланок.

Доктринальне (наукове) тлумачення — це тлумачення кримiнального закону, яке дається фахiвцями в галузi кримiнального права у монографiях, статтях тощо.

За способом (прийомом) тлумачення подiляється на фiлологiчне; iсторичне; систематичне; логiчне.

Фiлологiчне тлумачення — тлумачення яке здiйснюється за допомогою аналiзу тексту правових норм з використанням законiв граматики, синтаксису, морфологiї, пунктуацiї.

Історичне тлумачення — з’ясування та роз’яснення змiсту кримiнального закону шляхом аналiзу iсторичних (соцiально-полiтичних та економiчних) аспектiв, якi обумовили його прийняття, зiставлення з нормативними актами, якi регулювали (охороняли) тi самi правовiдносини ранiше, аналiз перспектив застосування закону на тлi можливих змiн соцiально-полiтичної та економiчної ситуацiї в країнi.

Систематичне тлумачення здiйснюється шляхом зiставлення кримiнального закону з iншими нормами кримiнального, а також iнших галузей права, якi охороняють (регулюють) тi самi або близькi правовiдносини. Систематичне тлумачення — визначення мiсця правової норми в системi права.

закон.

Буквальним визнається тлумачення, яке здiйснюється у точнiй вiдповiдностi до тексту кримiнального закону. Це найпоширенiший вид тлумачення за обсягом.

Поширювальне тлумачення надає кримiнальному закону ширше поле для застосування, нiж це визначено в текстi кримiнально правової норми (напр., визнання пом’якшуючими обставинами i тi, якi безпосередньо не вказанi в ст. 66 КК).

Обмежене тлумачення — визначає можливiсть бiльш вузького поля застосування закону, нiж це вказано безпосередньо в самому законi (напр., можливiсть суду не визнавати як обтяжуючу обставину вчинення злочину в станi сп’янiння ст. 67 КК).

ЗАДАЧА.

Громадянин України М незаконно придбав у Одесi пiстолет i постiйно носив його з собою. Мав вiн його при собi й у Саратовi де потрапив до медвитверезника. За незаконне придбання i носiння зброї його притягнуто до кримiнальної вiдповiдальностi. Визначити мiсце i час вчинення злочину

Розв’язання

Мiсцем вчинення цього злочину є мiста Одеса та Саратов РФ тобто на територiї України та поза її межами. Злочин вважається вчиненим на територiї України, якщо його було почато, продовжено, закiнчено або припинено на територiї України, або якщо його виконавець або хоча б один iз спiвучасникiв дiяв на територiї України (ст. 6 КК).

Час вчинення злочину (незаконне придбання вогнепальної зброї) — момент купiвлi-продажу зброї; незаконне носiння зброї – з моменту придбання до моменту затримання гр. М.

Частина ІІ.

1. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ

Аналiз кримiнально-процесуальної лiтератури, в якiй розглядається поняття кримiнально-процесуального закону, свiдчить про певнi розбiжностi в трактуваннi цього питання. В деяких випадках пiд ним розумiють як форму правових актiв, що мiстять норми, якi регулюють суспiльнi вiдносини у галузi кримiнального судочинства, так i самi цi норми, система яких утворює кримiнально-процесуальний закон 1 . Отже, пiд поняттям «кримiнально-процесуальний закон» розумiють форму i змiст кримiнально-процесуального права в органiчному поєднаннi.

Кримiнально-процесуальне право є обов’язковим компонентом, важливою ланкою всiєї системи права в Українi. Як i будь-яка ланка єдиного ланцюга, кримiнально-процесуальне право, маючи певну самостiйнiсть, пов’язане з iншими ланками, зокрема з матерiальним кримiнальним правом.

Правильне розумiння кримiнально-процесуального права є необхiдною умовою для вiдмежування цього поняття вiд iнших, подiбних до нього.

Деякi автори поєднують поняття кримiнально-процесуального права i кримiнального процесу, тобто вони розглядають кримiнальний процес як сукупнiсть норм i як дiяльнiсть вiдповiдних органiв. Цi поняття не слiд змiшувати чи ототожнювати. Кожне з них має своє змiстове навантаження.

Нерозривний зв’язок кримiнального i кримiнально-процесуального закону зумовлено тим, що в них спiльна мета — охорона суспiльства вiд злочинних посягань. Але при цьому вони виконують рiзнi функцiї. Кримiнальний закон визначає межi злочинної дiяльностi, тобто те, яка дiяльнiсть чи бездiяльнiсть є злочином, а також мiру покарання за цей злочин. Кримiнально-процесуальний закон встановлює вiдповiдний порядок реалiзацiї кримiнального закону, найбiльш: правильне i точне його застосування.

2. СТРУКТУРА ТА ВИДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ НОРМИ

Особливiстю кримiнально-процесуальної дiяльностi є досить докладна регламентацiя її нормами кримiнально-процесуального права. У зв’язку з цим для теорiї i практики кримiнального судочинства набуває великого значення розробка питань про те, як у правовiй нормi формулюється державна воля, якими засобами досягається поєднання її з волею суб’єктiв правовiдносин, яким є шлях найбiльш ефективного впливу правової норми на суспiльнi вiдносини для одержання найкращого практичного результату.

Кримiнально-процесуальна норма як загально-правова норма має такi особливi риси: 1) це загальновизнане правило поведiнки, що формулюється державою i має загальнообов’язковий характер (положення норм права повиннi сприйматися як безумовна вказiвка до дiй, що виходить з державних структур, i не пiдлягають обговоренню або оцiнцi з приводу їх доцiльностi чи рацiональностi); 2) це формально визначене правило поведiнки (в нормi закрiплюються права й обов’язки учасникiв вiдносин, а також санкцiї за порушення встановлених норм: приписи норм повиннi виконуватися в тому обсязi, в якому вони формально закрiпленi); 3) це правило поведiнки загального характеру (правило поведiнки адресовано не конкретнiй особi, а поширюється на всiх, хто стає учасником вiдносин, що регламентується нормою права); 4) це правило поведiнки, що набуває характеру нормативностi у чiтко встановленому порядку (норма стає такою тодi, коли вона видається уповноваженим на те органом у межах його компетенцiї i в рамках встановленої процедури, тобто з додержанням порядку розробки, обговорення, прийняття, набуття чинностi, змiни та вiдмiни дiї та змiсту норм); 5) це правило, здiйснення якого забезпечується державою (держава створює реальнi умови i засоби, що сприяють безперешкодному здiйсненню правил поведiнки, а також створюються засоби заохочення, переконання, примусу i санкцiй за невиконання вимог).

Як структурнi одиницi кримiнально-процесуального права, його норми мають такi ознаки: встановлюються державою; це загальнi правила поведiнки; вони забезпеченi силою державного i громадського примусу; є загальнообов’язковими; спрямованi на найбiльш ефективне здiйснення завдань кримiнального судочинства.

Кримiнально-процесуальнi норми мають такi особливостi, властивi тiльки цим нормам: мають найвищу юридичну силу; формулюють принципи кримiнального процесу; регулюють процедуру кримiнального судочинства; регламентують дiяльнiсть учасникiв процесу; надiляють учасникiв правами й обов’язками; спрямованi на вирiшення завдань кримiнального судочинства.

Отже, виходячи iз цих ознак, можна визначити кримiнально-процесуальну норму в двох аспектах: як загальноправове i власне кримiнально-процесуальне поняття.

Як загальноправове поняття — це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведiнки загального характеру, що встановлено або санкцiоновано державою, гарантується та охороняється нею.

Щодо кримiнально-процесуального поняття норм думки рiзних авторiв схожi, однак iснують деякi вiдмiнностi. Однi автори вважають, що кримiнально-процесуальна норма — це правило поведiнки учасникiв кримiнального судочинства, що регулює їхню поведiнку шляхом вказiвки на умови виникнення вiдповiдних правових вiдносин, визначення їх суб’єктiв, встановлення прав, обов’язкiв i санкцiй за неналежну поведiнку. Іншi вченi визначають їх як встановленi державою загальнi та обов’язковi правила поведiнки суб’єктiв кримiнально-процесуальних прав i обов’язкiв, що забезпеченi силою державного i громадського примусу i мають завданням найефективнiше здiйснення кримiнального судочинства. Деякi науковцi визначають кримiнально-процесуальну норму як загальноправове поняття.

Кримiнально-процесуальна норма — це встановлене державою, загальне й обов’язкове правило поведiнки суб’єктiв кримiнально-процесуальної дiяльностi, яке виконується добровiльно або його виконання забезпечується силою державного примусу шляхом притягнення до юридичної вiдповiдальностi.

У кримiнально-процесуальних нормах завжди мiстяться певнi права й обов’язки. Залежно вiд цього, норми класифiкують на такi, що зобов’язують, уповноважують i забороняють.

Норми, що зобов’язують, категорично диктують суб’єктам кримiнально-процесуальної дiяльностi певну поведiнку. Наприклад, потерпiлий зобов’язаний з’явитися за викликом особи, яка провадить дiзнання, слiдчого, прокурора i суду для допиту про обставини, що пiдлягають встановленню по кримiнальнiй справi, в тому числi про факти, що характеризують особу обвинуваченого або пiдозрюваного, та його взаємовiдносини з ними (ст. 72 КПК); обов’язок органу дiзнання, слiдчого, прокурора виявляти причини та умови, що сприяли вчиненню злочину (при провадженнi дiзнання, досудового слiдства i судового розгляду кримiнальної справи (ст. 23 КПК).

(ч. 2 ст. 48), потерпiлого (ч. 3 ст. 49), цивiльного позивача i вiдповiдача (ч. 2 ст. 51 КПК).

Норми, що забороняють, можна визначити як рiзновид тих, що зобов’язують, у формi прямої заборони встановлювати обов’язок утримуватися вiд певних дiй. Наприклад, недопустимiсть притягнення як обвинуваченого iнакше як на пiдставах i в порядку, встановлених законом (ст. 5 КПК); нiхто не може бути заарештований iнакше як на пiдставi судового рiшення (ч. 1 ст. 14 КПК); забороняється домагатися показань обвинуваченого та iнших осiб, якi беруть участь у справi, шляхом насильства, погроз та iнших незаконних заходiв (ч. 3 ст. 22 КПК).

Деякi автори, наприклад Б. А. Галкiн, за ступенем категоричностi вимог подiляють кримiнально-процесуальнi норми на:

1) норми, що забороняють певну дiю;

2) норми, що передбачають певний спосiб дiй (обов’язок порушити справу при виявленнi ознак злочину);

3) норми, що передбачають певнi дiї при встановленнi тих чи iнших обставин справи (за наявностi достатнiх доказiв, що дають пiдставу для пред’явлення обвинувачення у вчиненнi злочину, слiдчий виносить вмотивовану постанову про притягнення особи як обвинуваченого);

4) норми, що встановлюють певну поведiнку залежно вiд наявностi згоди iншого учасника правовiдносин (експерт має право бути присутнiм при допитi, але тiльки з дозволу особи, що його проводить);

5) норми, що надають можливiсть певної дiї на розгляд уповноваженого.

Крiм цього, видiляють резолютивнi й технiчнi норми. Резолютивнi норми мають характер визначень або нездiйснення бажаної дiї. Наприклад, «пiдозрюваним визнається…» (ст. 43 КПК), «спори про пiдсуднiсть мiж судами не допускаються» (ст. 42 КПК).

До технiчних норм належать правила провадження слiдчих дiй, правила зберiгання речових доказiв, правила складання протоколiв, процесуальнi строки, тобто вони визначають процесуальну технiку.

Найунiверсальнiшою i точнiшою є перша класифiкацiя кримiнально-процесуальних норм на такi, що зобов’язують, уповноважують i забороняють, до яких слiд додати ще резолютивнi й технiчнi, через те, що не всi норми мiстять права чи обов’язки, а iснують положення, що тiльки «констатують факт» i на основi яких можуть виникати вiдповiднi права й обов’язки в конкретного учасника кримiнального процесу.

Кримiнально-процесуальнi норми мiстяться в КПК та iнших законодавчих кримiнально-процесуальних актах. Одна норма може мiститися в однiй статтi кримiнально-процесуального акта. Наприклад, у ст. 5 КПК є одна норма, що забороняє: «Нiхто не може бути притягнутий як обвинувачений iнакше нiж на пiдставах i в порядку, встановлених законом».

В однiй статтi може мiститися двi й бiльше кримiнально-процесуальних норм. Через те, що кримiнально-процесуальна норма є рiзновидом правової норми, до неї можна застосувати таку структуру правової норми: гiпотезу, диспозицiю i санкцiю.

Гiпотеза — це умова, за якої повинна вчинитися чи не вчинитися певна дiя. За ступенем визначеностi гiпотези подiляються на: 1) безумовно визначенi (ч. 2 ст. 327 КПК: «обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях i постановляється лише за умови, якщо в ходi судового розгляду виннiсть пiдсудного у вчиненнi злочину доведена»); 2) вiдносно визначенi (ч. 2 ст. 26 КПК: «видiлення справи допускається у випадках, що викликаються необхiднiстю, коли це не може негативно вiдбиватися на всебiчностi, повнотi i об’єктивностi дослiдження i вирiшення справи»); 3) безумовно невизначенi (ст. 317 КПК: «у випадках заявления клопотань суд їх обговорює i розв’язує, про що виносить ухвалу, а суддя постанову»).

Диспозицiя — це правило поведiнки учасникiв кримiнального процесу, що забезпечує виконання його завдань. Наприклад, у ст. 37 КПК диспозицiєю є правило: «… справа повинна бути розглянута судом, в районi дiяльностi якого закiнчено дiзнання чи досудове слiдство в данiй справi»; а гiпотеза: «якщо мiсця вчинення злочину встановити не можна…»

Санкцiя — спецiальний засiб забезпечення вказаного в диспозицiї правила поведiнки. Санкцiя передбачає несприятливi для суб’єкта наслiдки, що настають при невиконаннi зазначеного правила поведiнки. Вона є притаманною будь-якiй процесуально-правовiй нормi, але буває рiзною. Наприклад, скасування незаконно обраного запобiжного заходу взяття пiд варту має на метi використати новий кримiнально-процесуальний закон, видалення iз залу судового засiдання має запобiжний характер.

Санкцiї є у багатьох нормах, iнакше останнi втратили б свою загальнообов’язковiсть i деякi iншi властивостi, а їх виконання не було б гарантовано.

До посадових осiб, якi порушують закон, не виконують його приписiв, можуть бути застосованi заходи дисциплiнарного впливу, а в деяких випадках, якщо це вказано в законi, i кримiнально-правовi санкцiї.

Для успiшного виконання завдань кримiнального судочинства, пiдвищення його ефективностi, укрiплення законностi, посилення охорони прав i свобод громадян вирiшальне значення має точна реалiзацiя як усiєї системи кримiнально-процесуальних норм, так i кожної з них окремо.

життя велiнь норми як зразка (правила) поведiнки, вказаного в її диспозицiї. Тiльки у разi, якщо це правило порушено, реалiзацiя норми включає в себе застосування того засобу забезпечення, який передбачений в її санкцiї.

Залежно вiд виду процесуальних норм це виражається або у формi додержання заборон i обмежень, або у формi виконання обов’язку, або у формi здiйснення повноважень тощо.

процесуально-правової норми. Наприклад, використання слiдчим права на освiдування обвинуваченого, пiдозрюваного, потерпiлого чи свiдка i виконання останнiми обов’язку, який з цього випливає, є реалiзацiєю норми, передбаченої ст. 193 КПК.

суду, слiдчий або суддя може застосувати до нього привiд.

вони повиннi додержуватись закону, виконувати його приписи.

У кримiнальному процесi правозастосування ґрунтується на законi та здiйснюється в повнiй вiдповiдностi з законом. Регулюючи поведiнку iнших осiб на пiдґрунтi закону, органи дiзнання, досудового слiдства, прокуратури i суду, в свою чергу, також повиннi узгоджувати свої дiї з чинним законом.

Реалiзацiя будь-якої правової норми має певний механiзм, пiд яким ми розумiємо систему об’єктивних i суб’єктивних чинникiв, а саме: закрiпленi законом мету i завдання дiяльностi, права та обов’язки, спецiальнi засоби забезпечення дiї норм тощо. Суб’єктивнi чинники в реалiзацiї норм процесуального права залежать вiд знання закону, поваги до закону i точного додержання його приписiв.

права. Вона може мiститися в однiй чи кiлькох статтях закону. Крiм того, кримiнально-процесуальна норма як загальноправова має свою внутрiшню структуру: гiпотезу, диспозицiю, санкцiю.

3. ДІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В ПРОСТОРІ, ЧАСІ ТА ЗА КОЛОМ ОСІБ

Чиннiсть кримiнально-процесуального закону в просторi, часi та щодо осiб в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

Чиннiсть кримiнально-процесуального закону в просторi означає, що порушення, розслiдування i розгляд судом кримiнальних справ на територiї України здiйснюються за нормами КПК незалежно вiд мiсця вчинення злочину.

Провадження в кримiнальних справах про злочини, вчиненi на повiтряному, морському чи рiчковому суднi, яке перебуває поза межами України пiд прапором або з розпiзнавальними знаками України, здiйснюється за кримiнально-процесуальним законодавством України, якщо iнше не передбачено мiжнародними договорами,

При виконаннi на територiї України доручень судiв i слiдчих органiв Іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової допомоги в цивiльних, сiмейних i кримiнальних справах, застосовується процесуальне законодавство України, Однак слiд зазначити, що на прохання установи, вiд якої надiйшло доручення, може застосовуватись процесуальне законодавство вiдповiдної iноземної держави, якщо воно не суперечить законодавству України.

час розслiдування чи розгляду справи в судi кримiнально-процесуальний закон змiнюється, доповнюється чи замiнюється новим, то пiсля набрання останнiм чинностi застосовуються новi процесуальнi норми, незалежно вiд того, коли було вчинено злочин i коли порушено справу. Отже, кримiнально-процесуальний закон певною мiрою має зворотну силу. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи iнше процесуальне право учасника процесу в справах, якi вже перебувають у провадженнi слiдчих органiв чи суду, це право зберiгається за ним до закiнчення провадження в данiй справi.

або в постановi Верховної Ради про порядок введення його в дiю.

Дiя кримiнально-процесуального закону щодо осiб означає, що при провадженнi у кримiнальнiй справi на територiї України норми КПК України застосовуються у справах про злочини:

1) громадян України;

2) осiб без громадянства;

3) iноземцiв, за винятком осiб, якi користуються правом дипломатичної недоторканностi.

Коло осiб, якi користуються правом дипломатичної недоторканностi, визначено Вiденською Конвенцiєю про дипломатичнi зносини вiд 18 квiтня 1961 р. Цю Конвенцiю було ратифiковано Указом Президiї Верховної Ради УРСР вiд 21 березня 1964 р. Крiм цiєї Конвенцiї перелiк осiб, якi мають право на дипломатичний iмунiтет, окреслено в Положеннi про дипломатичнi представництва та консульськi установи iноземних держав в Українi, затвердженому Указом Президента України вiд 10 червня 1993 р.

(якщо немає явно вираженої на це згоди акредитуючої держави) i дачу показань свiдкiв без згоди особи, яка користується правом дипломатичного iмунiтету. Про таку згоду робиться запит через Мiнiстерство закордонних справ України.

Закону про громадянство України).

У кримiнальному судочинствi застосовується той процесуальний закон, який є чинним у перiод провадження в кримiнальнiй справi, а також закон тiєї держави, в якiй проваджуються попереднє слiдство та судовий розгляд (здiйснюється кримiнальний процес), незалежно вiд мiсця вчинення злочину.

Згiдно зi ст. З КПК України провадження в кримiнальних справах на територiї України здiйснюється за правилами КПК України незалежно вiд мiсця вчинення злочину.

При провадженнi в кримiнальнiй справi застосовується кримiнально-процесуальний закон, який дiє вiдповiдно пiд час дiзнання, попереднього слiдства або судового процесу. Кримiнальне судочинство може здiйснюватися в межах установлених законом термiнiв давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi строки давностi не застосовуються до вiйськових злочинiв i злочинiв проти миру i людства.

Норми КПК України застосовуються при провадженнi в справах про злочини iноземних громадян, за винятком осiб, якi користуються правом дипломатичної недоторканностi, а також у справах про злочини осiб без громадянства.

Розслiдування i процесуальне провадження щодо злочинiв, скоєних на морських, повiтряних чи рiчкових суднах, якi перебувають за межами України, але пiд прапором України, здiйснюється з застосуванням кримiнально-процесуального законодавства України, окрiм випадкiв вчинення екiпажем чи пасажирами судна в територiальних водах iншої держави злочинiв проти такої держави чи iнтересiв, захищених її законами, коли можливе застосування вiдповiдно до мiжнародних угод юрисдикцiї правоохоронних органiв держави, де знаходиться судно.

Кримiнальне судочинство здiйснюється вiдповiдно до принципу рiвностi громадян перед законов i судом.

законах. Вiдповiдно до ст. 19 Закону України «Про правовий статус iноземцiв» законодавством України iноземцям гарантується недоторканнiсть особи, житла, невтручання в особисте життя, таємниця листування, телефонних розмов i телеграфних повiдомлень, повага їхньої, гiдностi нарiвнi з громадянами України. У силу ст. 29 даного закону iноземцi, що вчинили злочини, вiдповiдають на загальних пiдставах. Як виняток iз змагального правила, законодавство стосовно деяких категорiй громадян передбачається iмунiтет вiд кримiнальної вiдповiдальностi i. встановлюється статус недоторканностi.

Імунiтетом вiд Кримiнальної вiдповiдальностi надiленi:

Дипломатичнi агенти. Особистiсть дипломатичного агента недоторканна. Вiн не пiдлягає арешту або затриманню. Статус недоторканностi поширюється на приватну резиденцiю i помешкання представництв, дипломатичних служб. Дипломатичний агент не зобов’язаний давати показань як свiдок. Особистiй багаж його звiльняється вiд огляду, якщо немає основ припускати, що вiн не мiстить предметiв, ввезення i вивезення яких заборонено. Помешкання, архiви i документи дипломатичних представництв недоторканi. Державнi службовцi держави перебування не можуть заходити до цих помешкань iнакше як за згодою глави представництва. Члени сiм’ї дипломатичного агента, що живуть разом iз ним, користуються привiлеями й iмунiтетами дипломатичних агентiв.

Спiвробiтники адмiнiстративно-технiчного персоналу представництв i члени їхнiх сiмей, якщо вони не є громадянами держави перебування, мають привiлеї та iмунiтети, аналогiчнi дипломатичним агентам. (Див. Вiденська конвенцiя про дипломатичнi вiдносини вiд 18 квiтня 1961 року— ст. 22, 24 29 — 37; Положення про дипломатичнi представництва i консульськi установи iноземних держав в Українi.— Затверджено Указом Президента України 10 червня 1993 року).

Консульськi посадовi Особи не пiдлягають арешту або затриманню iнакше як на пiдставi рiшень суду й у випадку вчинення тяжких злочинiв. Консульськi помешкання, архiви, документи й офiцiйна кореспонденцiя недоторканнi. Проте самi робiтники консульської установи можуть викликатись i допитуватись як свiдки. Водночас працiвники консульських установ не зобов’язанi давати показання з питань, пов’язаних iз виконанням їх функцiй. (Див.: Вiденська конвенцiя про консульськi зносини. — Вiдень, 24 квiтня1963 року).

Статус недоторканностi можуть мати й окремi категорiї державних службовцiв України.

Недоторканнiстю володiють, у першу чергу, Президент України i кандидати на цю посаду в перiод виборiв, Голова Верховної Ради України i Прем’єр-мiнiстр України.

Суддi недоторканнi i не можуть бути притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi та взятi пiд варту без згоди Верховної Ради України.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України користується статусом недоторканностi на весь перiод свої повноважень.

Стосовно народних депутатiв народ проголосував на референдумi за вiдмiну наданого їм статусу недоторканностi.

Згiдно зi ст. 9 Конституцiї України чиннi мiжнароднi договори, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України. Суд не може застосувати закон, який регулює правовiдносини, що розглядаються, iнакше як мiжнародний договiр. Водночас мiжнароднi договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституцiї України.

Норми Конституцiї України є нормами прямої дiї i нормами найвищої юридичної сили. Не пiдлягають застосуванню закони, якi суперечать положенню Конституцiї України.

У разi невизначеностi в питаннi про те, чи вiдповiдає Конституцiї України застосований закон або закон, який пiдлягає застосуванню п конкретнiй справi, суд за клопотанням учасникiв процесу або за власною iнiцiативою зупиняє розгляд справи i звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який вiдповiдно до ст. 150 Конституцiї може порушувати перед Конституцiйним Судом України питання про вiдповiднiсть Конституцiї законiв та iнших нормативно-правових актiв. Таке рiшення може прийняти суд першої, касацiйної чи наглядової iнстанцiї в будь-якiй стадiї розгляду справи.

Разом з тим згiдно зi ст. 22 Конституцiї України при прийняттi нових законiв або внесеннi змiн до чинного законодавства не допускається звуження змiсту та обсягу iснуючих прав i свобод людини. Тому якщо норми законiв звужують iснуючi права i свободи людини, вони застосуванню не пiдлягають.

Згiдно з ч. 2 ст. 57 Конституцiї є нечинними, а отже, не можуть застосовуватись тi закони та iншi нормативно-правовi акти, що визначають права й обов’язки громадян, якi не доведенi до вiдома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рiшення не може ґрунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах такого змiсту.

кримiнально-процесуальне законодавство України, а в разi клопотання запитуючої сторони може застосуватись i законодавство держави iнiцiатора доручення, якщо воно не суперечить законам України та мiжнародним стандартам у галузi прав i свобод людини.

покарання невинних, а також система правовiдносин, що виникають у перебiгу цiєї дiяльностi. Кримiнально-процесуальне право є обов’язковим компонентом, важливою ланкою всiєї системи права в Українi. Як i будь-яка ланка єдиного ланцюга, кримiнально-процесуальне право, маючи певну самостiйнiсть, пов’язане з iншими ланками, зокрема з матерiальним кримiнальним правом.

джерела кримiнально-процесуального права можна подiлити на двi групи: закони та iншi нормативнi акти, що мiстять кримiнально-процесуальнi норми.

До першої групи входять:

1) Конституцiя України;

2) КПК України;

1) Укази Президента України;

2) постанови Верховної Ради України;

4) мiжнароднi договори, угоди, конвенцiї.

Чиннiсть кримiнально-процесуального закону в просторi, часi та щодо осiб в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

Чиннiсть кримiнально-процесуального закону в просторi означає, що порушення, розслiдування i розгляд судом кримiнальних справ на територiї України здiйснюються за нормами КПК незалежно вiд мiсця вчинення злочину.

за кримiнально-процесуальним законодавством України, якщо iнше не передбачено мiжнародними договорами,

При виконаннi на територiї України доручень судiв i слiдчих органiв Іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової допомоги в цивiльних, сiмейних i кримiнальних справах, застосовується процесуальне законодавство України, Однак слiд зазначити, що на прохання установи, вiд якої надiйшло доручення, може застосовуватись процесуальне законодавство вiдповiдної iноземної держави, якщо воно не суперечить законодавству України.

Чиннiсть кримiнально-процесуального закону в часi полягає в тому, що слiдчi органи, прокурор, суддя i суд застосовують процесуальнi норми, що дiють на момент провадження в справi. Це означає, що коли пiд час розслiдування чи розгляду справи в судi кримiнально-процесуальний закон змiнюється, доповнюється чи замiнюється новим, то пiсля набрання останнiм чинностi застосовуються новi процесуальнi норми, незалежно вiд того, коли було вчинено злочин i коли порушено справу. Отже, кримiнально-процесуальний закон певною мiрою має зворотну силу. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи iнше процесуальне право учасника процесу в справах, якi вже перебувають у провадженнi слiдчих органiв чи суду, це право зберiгається за ним до закiнчення провадження в данiй справi.

ЗАДАЧА

Районний суд розглядав справу з обвинувачення А за частиноюІ ст.. 142 КК. У пiдготовцi частини судового засiдання А заявив клопотання про виклик i допит як свiдка громадянина Ж, який проживає у мiстi Чита Росiйської Федерацiї. Суд, обговоривши це клопотання, дiйшов висновку, що показання свiдка Ж можуть мати iстотне значення для правильного вирiшення справи.

Розв’язання

Стаття 142. Незаконне проведення дослiдiв над людиною. При розглядi справи i обговореннi можливостi дачi показань гр. Ж викликають до суду для дачi свiдчень. У разi виявлення нових обставин у справi її можуть ндiслати на додаткове розслiдування.

1. Коваленко Є. Г. Кримiнальний процес України: Навч. Посiбник. – К.: Юрiнком Інтер, 2004. – 576 с.

2. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримiнально-процесуального кодексу України. – К.: А. С. К., 2002. – 1056 с. – (Нормативнi документи та коментарi).

3. Конституцiя України. -К., 1996.

4. Кримiнальний кодекс України. — К. 2001.