Характеристика джерел Конституційного права

2002 год Объективные причини (джерела) виникнення і існування конституційного права лежать у матеріальних умов життя суспільства. Правовий ж наукою вироблено поняття юридичних джерел права.

Під джерелами права в сенсі розуміються ті форми, в яких знаходять своє вираження правові нормы.

Основними видами джерел конституційного права є нормативноправові акти, судові прецеденти і правові звичаї, і навіть міжнародні і внутрішньодержавні договори. Нормативно-правові акти конституційного права зазвичай поділяються на закони, нормативні акти виконавчої, нормативні акти органів конституційного контролю (нагляду), парламентські регламенти, акти місцевого самоуправления.

Закони приймаються зазвичай законодавчими зборами, іноді іншими вищими органами влади — монархами в абсолютних монархіях, вузькими постійно діючими колегіальними органами у деяких соціалістичних країнах (наприклад, Постійним Комітетом Всекитайського Збори Народних Представників), народом на референдумах і т.д.

За рівнем важливості й характеру регульованих відносин закони поділяються на конституційні, органічні та обычные.

Конституційні закони мають вищою юридичною чинністю. У тому числі слід передусім виділити такі, які іменуються конституціями і огпровозглашают основні правничий та свободи чоловіки й граждагина, регулюють основи суспільного устрою, форму держави, встановлюють принципи організації і діяльності державні органи. У окремих країнах вони регулюють в усіх відзначені суспільні відносини. Іноді їхні називають основними законами, однак у деяких країнах поняття основного закону не збігається або цілком збігаються з поняттям конституции.

Конституційні закони як джерела права мають різне значення в різних країнах. У Чехословаччини, наприклад, було винесено, що конституційні закони доповнюють Конституцію, що й сама була однією з конституційних законів. Часто конституційні закони містять не норми, а однократные розпорядження (наприклад, про одноразовому зміні — продовженні чи скороченні — терміну їхніх повноважень представницьких органів, тоді як конституції таку можливість прямо не передбачена).

У Італії конституційні закони видаються щодо окремих зазначених у Конституції найважливішим питань, і мають вищу юридичної чинності, ніж звичайні закони, але меншу, ніж Конституція; це аналог аналізованих нижче органічних законів. У Югославії прийнято видавати конституційні закони разом з прийняттям нової Конституції чи групи правок ній; в конституційних законах містяться перехідні становища (під час дії конституції Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії 1963 року конституційними законами іменувалися вищі закони автономних краев).

9 стр., 4015 слов

Конституційне право зарубіжних країн

... джерело конституційного права конституційні, органічні, надзвичайні Конституційний закон - 1) закони, які вносять поправки та доповнення до конституції; 2) складові частини конституції (в тих країнах, де ... самої конституції, утворюють конституційні та органічні закони. Слід зазначити, що ці терміни вживаються неоднаково в різних країнах. У деяких країнах конституційними законами іменують ті акти, ...

Органічні закони у низці країн (зазвичай романської системи права) визначають статус органів держави й процедури народного голосування основі бланкетных статей конституцій. Наприклад, Конституція Франції передбачає врегулювання органічними законами статусу таких державні органи, як Конституційний рада, Високий суд правосуддя, Суд правосуддя республіки, Економічний і соціальний рада, Вищої ради магістратури, порядку виборів палат парламенту та інші. Поруч із відсиланнями до органічним законам у французькій Конституції містяться посилання і до звичайним законам (наприклад, в ст. 72 у питанні про організації місцевого самоврядування).

У літературі іноді органічними називають всі закони, до яким відсилає конституція, проте мови у Франції, як нам бачиться, це незастосовно. У такого роду закони іменуються допролнительными (доповнюють Конституцию).

Звичайні закони тих країн, де є також конституційні, органічні та схожі на них закони із підвищеною юридичну чинність, регулюють менш важливі суспільні відносини, що утворюють предмет конституційного права.

Конституції, конституційні, органічні та схожі на них закони завжди повному обсязі є джерелом конституційного права, звичайні ж закони — або у обсязі, або частково залежно від місця, що у них займають конституційно-правові нормы.

Ті ж юридичної чинності, як і закони, мають у своєму деяких країнах нормативні акти, лунаючи гаразд заміщення парламентів (декретизакони Державної ради на Кубі, значної частини указів Державної ради у Въетнаме, законодавчі декрети і декретизакони Уряди хто в Іспанії тощо.).

Вони часто підлягають наступному утвердженню парламентом і є джерелом конституційного права, якщо містять відповідні нормы.

До нормативно-правових актів виконавчої ставляться нормативні акти президентів (укази, декрети, накази тощо.) і нормативні акти урядів, котрий іноді відомств (ордонансы, декрети, постанови тощо.).

Зазначені акти служать джерелами конституційного права лише тією частини, як і містять його. Між ними існує певна субординація: нормативні акти нижчестоящих державних органів нічого не винні суперечити актам вищих. Нормативні акти глав держав і урядів мають найширшу сферу действия.

До нормативно-правових актів органів конституційного контролю (нагляду) ставляться рішення Конституційного ради мови у Франції, конституційних судів у Італії, Німеччини, Болгарії, Угорщини, конституційних трибуналів у Польщі, Іспанії, верховних судів у США, Японії, Індії, та т.п. Нормативно-правовий характер мають таке рішення цих органів, які містять конституційно-правові норми — про конституційності законів та інших нормативних актів, про компетенції державні органи, про тлумаченні Конституції і т.п. У Франції, наприклад, подібне значення мають значення і рішення Державного ради — вищого органу адміністративної юстиції. Фактично багато акти органів конституційного контролю (нагляду) мають таку ж юридичної чинності, як і конституційні нормы (https:// , 11).

20 стр., 9859 слов

Особливості джерел трудового права України

... не виникатиме. РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА 1.1 Поняття джерел Трудового права України та їх класифікація Суспільні відносини, повязані з використанням ... трудового права поділяються на Конституцію України, акти міжнародного регулювання праці (ратифіковані Україною), закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти соціального партнерства, акти місцевих органів виконавчої влади та органів ...

Регламенти палат парламентів як джерела конституційного права містять норми, що визначають порядок діяльності палат та його внутрішніх структур. Іноді таку ж значення мають парламентські прецеденти — поведінка батьків у конкретних ситуаціях, яке вважається обов’язковим у разі повторення таких ситуацій. Конституційно-правові норми можуть утримуватися й у регламентах тих органів влади (урядів, конституційних судів і участі др.).

Рішення органів місцевого самоврядування (наприклад, місцеві статути, статути) є джерелом конституційного права, коли регулюють суспільні відносини, пов’язані з здійсненням публічної власти.

У деяких країнах джерелом конституційного права виступає судового прецеденту, тобто рішення з конкретному справі, яке визнається обов’язковим під час розгляду у майбутньому аналогічних справ. Особливо широко його у Великій Британії, США, Індії ряд інших країн, що сприйняли англосаксонську систему права. У цих країнах суддями створена цілу систему норм, яка іменується загальним правом на відміну статутного права, тобто законів, ухвалених парламентаріями. Норми прецедентного конституційного права дуже численні й досить різноманітні. Вони значною мірою визначають правове становище громадян, і громадських об’єднань є, і навіть стосунки між органами держави. Так було в Великобританії саме судового прецеденту обгрунтував невідповідальність монарха («Король може бути неправий»), санкціонував інститут контрасигнатуры («Король неспроможна діяти один»).

Визнання судового прецеденту джерелом конституційного права означає, судові органи здійснюють як юрисдикционную функцію (дозвіл конфліктів з урахуванням права), а й правотворческую. Багатство прецедентів, накопичених більше сотні років, і, природно, який завжди між собою які узгоджуються, вимагає дуже високою кваліфікації що у процесах адвокатів і дає суддям значну свободу вибору при постанові решения.

Практично у країні існують конституційно-правові звичаї, однак лише окремими країнах вони вважаються офіційними джерелами конституційного права. Це правил поведінки, більше у офіційних виданнях не записані ролі таких, однак протягом багато часу застосовуються й мовчазно санкціоновані державою. Втім, судом вони у разі не защищаются.

Широке поширення звичай одержав у конституційному праві Великобританії (конституційні угоди).

Багато положень британської конституції існують нині саме у цій формі: «Король повинен можу погодитися з біллем (законопроектом), які пройшли через обидві палати парламенту»; «лідер партії більшості — прем’єр-міністр»; «міністри виходять у відставку, якщо перестають користуватися довірою палати громад»; «Палаті лордів не належить ініціатива фінансових биллей» і др.

Міжнародні договори служать джерелами конституційного права в випадках, коли регулюють конституційні проблеми освіти й передбачено їх безпосереднє застосування. У середовищі сучасних конституціях багатьох держав містяться положення про приматі міжнародного права перед внутригосударственным. Це породжене процесом подальшої інтернаціоналізації економіки та інших видів життя. У Західної Європи формується єдине правове простір, що охоплює Європейського союзу, де безпосередньо діють акти, лунаючи як національними органами влади, але й органами Союза[1].

4 стр., 1902 слов

Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

... оскільки конституційне право — найбільш "політизована" галузь національної системи права. Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка ...

Такі тенденції позначилися й у деяких інших регіонах світу. Втім, треба пам’ятати, що мають пряму юридичну дію у країнах Європейського Союзу акти органів Союзу не є міжнародними договорами, а актами національного характера.

Внутрішньодержавні договори служать джерелами конституційного права, якщо регулюють конституційні проблеми, у разі, коли які уклали їх суб’єкти цього управомочены. Як приклад можна зазначити договори, укладені територіальними спільностями між собою, чи з центральною владою. Наприклад, відповідно до Конституції Іспанії статути автономних співтовариств можуть передбачити випадки, умови і цілі, у яких автономні співтовариства можуть укладати між собою соглашениядля управління і взаємного надання послуг, і навіть характері і наслідки повідомлення про цьому Генеральних кортесов (парламенту країни).

У інших випадках автономних співтовариств про співробітництво потребують затвердженні Генеральних кортесов.

У західної правової літературі нерідко висловлюються затвердження, що джерелами конституційного права є також доктрини відомих ученихюристів (У. Блэкстона, А. Дайси та інших.).

Так, відомий французький правознавець Рене Давид писав порівняно недавно: «…Доктрина в наші дні, як і у минулому, становить дуже важливий і дуже життєвий джерело права». У давні й середньовіччі трактати видатних юристів, толковавших норми права, фігурували до судів як джерела права. У настояще час у рішеннях, наприклад, британських судів можна зустріти посилання праці ученихюристів, але вони розглядаються не як джерела права, бо як засіб обгрунтування, додаткової аргументації судового вирішення. Аналогічну роль виконують звані приватні кодифікації права, проведені окремими юристами.

Специфічним джерелом права, зокрема конституційного, в окремих країнах виступають склепіння релігійних правил, причому юридична сила їх часом перевершує навіть силу конституційних норм. Наприклад, в Ісламської Республіці Іран вищим джерелом права є шаріат — звід норм мусульманського права.

Використана литература:

[Электронный ресурс]//URL: https://urveda.ru/referat/djerela-konstitutsiynogo-prava/

Страшун Б. А.

БЕК, 2000.

2. Алебастрова І.А. У конституційному праві розвинених країн, Юрайт, 2001.

3. Лазарєв В.В. У конституційному праві, Юристъ, 1999.

———————————;

  • [1] До 1994 року, коли дома нинішнього Європейського Союзу існував його — Європейське Співтовариство, нормативні акти органів Співтовариства становили зване комунітарне право (від фр. Communaute — сообщество).