Адміністративне право України як галузь права
Адміністративне право — це галузь права (сукупність правових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньоорганізаційній діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх юридично-владних повноважень.
Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини у сфері державного управління, розвиває та зміцнює його демократичні основи. Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового впливу — воно виступає необхідним і важливим інструментом управління соціальними процесами у суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право — це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмета, методу регулювання та структурними особливостями (системою розміщення нормативного матеріалу).
Предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, які виникають у зв»язку з реалізацією функцій державного управління, з приводу здійснення широкої і різноманітної виконавчої та розпорядчої діяльності.
Адміністративному праву притаманні певні межі правового регулювання — це сфера діяльності виконавчих та розпорядчих органів і суспільні відносини управлінського характеру, що складаються у цій сфері. Вони виникають, розвиваються та припиняються між: вищими і нижчими органами виконавчої влади (між Кабінетом Міністрів України і обласною державною адміністрацією); органами виконавчої влади і підпорядкованими їм підприємствами, установами, організаціями (між Міністерством освіти і науки України і ректором вищого навчального закладу); органами виконавчої влади, які не пов»язані безпосередньо підпорядкованістю (між Міністерством охорони здоров»я України і Міністерством освіти і науки України); органами управління і органами громадських організацій (між обласною державною адміністрацією і президією обласної ради профспілок); органами виконавчої влади і громадянами (між районним відділом внутрішніх справ і громадянином, який притягається до адміністративної відповідальності за адміністративний проступок).
Конституційно-громадські (особисті) права та свободи людини та ...
... Право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) також є одним із суб'єктивних прав людини, пов'язаних із гарантуванням її свободи. Винятки можуть бути передбачені лише Конституцією України. ... проголошує право кожно-го громадянина ознайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаці-ях з відомостями про себе; гарантує судовий захист; право на ...
Для зазначених суспільних відносин характерним є органічний зв»язок із здійсненням мсти державного управління і тому в них обов»язково, як правило, бере участь орган державного управління або посадова особа, яка представляє цей орган, наділена певними повноваженнями щодо здіснення виконавчої та розпорядчої діяльності.
Управлінські відносини можуть складатися у процесі внутрішньоорганізаційної діяльності управлінського характеру інших державних органів, їх посадових осіб. Наприклад, прокурор області керує роботою міських і районних прокурорів, здійснює підбір і розміщення кадрів, контроль за виконанням покладених на них повноважень і т. ін. Однак ця діяльність прокурора є допоміжною щодо основної, оскільки вона спрямована на забезпечення умов для нормального здійснення Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління та контролю, урядом Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими та розпорядчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, організаціями, установами незалежно від форм власності, підвідомчості та належності, посадовими особами і громадянами (ст. 1 Закону України від 5 листопада 1991 p. «Про прокуратуру» ).
Те ж саме можна сказати і про управлінську діяльність судових органів як допоміжну відносно правосуддя.
Специфічні управлінські відносини виникають і розвиваються також у системі громадських організацій, наприклад, між їх органами, керівними органами профспілок та об»єктами виробничого, соціально-культурного чи побутового призначення, якими вони керують. Члени інспекції робітничого контролю профспілок мають право наприклад, складати протоколи про адміністративні правопорушення, що стосуються правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, громадянами, що займаються підприємницькою діяльністю (ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення ).
Очевидно, що повноваження такого роду реалізуються за межами внутрішнього життя профспілкових організацій, носять зовнішній характер.
Отже, ми розрізняємо два типи управлінської діяльності: виконавчо-розпорядчу, здійснювану органами виконавчої влади, [управлінську. здійснювану іншими державними органами та громадськими організаціями. Загальне між ними полягає у збігу формальних моментів (підбір кадрів, контроль і перевірка виконання і т. под.), а відмінність між ними пов»язана з характером і призначенням діяльності, її значенням у механізмі здійснення функцій держави. Видається, що ця відмінність є визначальною (наприклад, до управлінської діяльності органів прокуратури не входить здійснення функції управління, а отже, вона не має зовнішніх проявів, оскільки відбувається усередині апарату цих органів).
§ 2. Метод адміністративного права
Взагалі (у принципі) всі галузі права використовують у регулятивних цілях єдині засоби, закладені у самій природі права. Це — припис (накладення прямого юридичного обов»язку здійснити певні дії); заборона (накладення прямого юридичного обов»язку не здійснювати певні дії); дозволення (юридичний дозвіл здійснювати певні дії за своїм розсудом).
Место договорных органов по правам человека в системе универсальных ...
... договорных органов по правам человека в системе универсальных правозащитных механизмов. Для достижения цели необходимо решение следующих задач: рассмотрение видов правозащитных механизмов; установление универсальных механизмов защиты прав человека; выявление значения и роли договорных органов по правам человека ...
Конкретне призначення тієї чи іншої галузі права впливає на вибір юридичних засобів впливу і на перший план може вийти один із них. Так, для цивільно-правового регулювання характерним є використання дозволення, оскільки врегульовані цивільним правом майнові відносини носять, як правило, договірний характер (наприклад, цивільна угода, господарський договір), який має на меті рівність сторін. Проте кожна галузь права використовує все ж таки всю сукупність засобів правового впливу, виділяючи з їх сфери основні для цієї галузі.
Під адміністративно-правовим методом регулювання розуміється сукупність правових засобів і способів (прийомів), які застосовують органи управління для забезпечення регулюючого впливу норм адміністративного права на суспільні відносини. Адміністративно-правове регулювання управлінських суспільних відносин фактично є формою юридичного опосередковування зв»язків між суб»єктом і об»єктом управління, правовим засобом цілеспрямованого керуючого (управлінського) впливу. Але ці зв»язки і цей вплив припускають відоме підкорення волі підлеглих єдиній керуючій волі. Таким чином, із цього випливає, що адміністративно-правове регулювання має своїм об»єктом такі суспільні відносини, в яких становище сторін характеризується їх фактичною нерівністю: один із учасників «підлеглий» відносно іншого. Інакше кажучи, об»єкт управління підпорядкований суб»єкту управління. Так, адміністративне право регулює управлінські відносини між вищими та нижчими органами виконавчої влади, побудовані на засадах організаційної підлеглості. Відповідно кожна ланка системи органів виконавчої влади підпорядкована по вертикалі відповідній вищій ланці. У відносинах між органами управління і громадянами також наявна фактична нерівність волі сторін, яка, проте, не носить характеру організаційної підлеглості громадянина цим органам. Саме органи управління встановлюють обов»язкові для громадян правила поведінки (наприклад, протипожежні, санітарно-гігієнічні і т. ін.), застосовують до них у необхідних випадках примусові заходи (наприклад, накладення адміністративних стягнень), вирішують питання, що виникають з ініціативи громадян (наприклад, по їх скаргах і заявах) і т. под.
Особливості адміністративно-правового регулювання управлінських суспільних відносин найбільш чітко виявляються у наступному.
По-перше, для нього характерні приписи відповідних органів виконавчої влади (посадових осіб).
Друга сторона врегульованих суспільних відносин зобов»язана підкорятися цьому приписові. Так, акт голови місцевої держадміністрації обов»язковий для усіх її працівників або для тих із них, кому він прямо адресований. Таким чином, наявні юридично-владні приписи суб»єкта державного управління, який діє від імені держави і реалізує надані йому державою владні повноваження. Внаслідок цього друга сторона управлінських відносин не може займати рівне становище з органом, який виступає у ролі суб»єкта управління.
По-друге, юридично-владні приписи суб»єкта державного управління є односторонніми. Якщо цивільне право передбачає волевиявлення двох сторін відносин, то предметом адміністративного права є такі відносини, в яких чітко виражене волевиявлення однієї сторони, причому їй належить вирішальне значення. Наприклад, юридичний акт управління походить не від усіх сторін управлінських відносин, а тільки від повноважного органу управління або посадової особи, які виражають у даних відносинах інтереси держави. Очевидно, що ознака односторонності волевиявлення логічно випливає з притаманної управлінським відносинам підлеглості однієї сторони другій. Відповідно тільки суб»єкт управління уповноважений давати владні приписи, обов»язкові для другої сторони відносин. У цьому проявляється наявність юридичної нерівності сторін: волевиявлення суб»єкта управління не є рівним волевиявленню об»єкта управління, інакше відносини набули б договірного характеру. Ось чому суспільні відносини, які регулюються адміністративним правом, часто називають владовідносинами. За цим терміном по суті прихована одна із основних якостей соціального управління: наявність в управлінських відносинах єдиної керуючої волі, якій підкоряється воля тих, ким керують (підлеглих).
Реферат об авторском праве и смежных правах
... ПОНЯТИЯ Общие положения о смежных прав даются в законе Украины «Об авторском праве и смежных правах». Выделим несколько определений, связанных с понятием смежных прав, согласно ст. 4 этого закона. Смежными правами признаются права на результаты творческой деятельности ...
Практично односторонність юридично-владних приписів суб»єктів державного управління виражається у тому, що ці суб»єкти наділені такими повноваженнями, обсяг яких у другої сторони управлінських відносин менший. Наприклад, адміністрація підприємства має право самостійно вирішувати багато питань своєї виробничо-господарської діяльності. Проте е і такі питання, вирішення яких внаслідок їх загальногалузевого характеру належить до компетенції вищих органів. У інших випадках у однієї із сторін управлінських відносин взагалі немає повноважень, аналогічних повноваженням органів виконавчої влади (наприклад, у громадян).
Саме тому така сторона відносин звертається до повноважного органу (посадової особи) за вирішенням того чи іншого питання, бо сама вона вирішити його не може.
Таким чином, незалежно від того, чи є пряма організаційна підлеглість суб»єкту управління або вона відсутня, ніхто, крім даного органу, який є суб»єктом управління у розглядуваних управлінських відносинах, не має достатніх повноважень для вирішення тих чи інших питань. При цьому владність і юридична обов»язковість односторонніх приписів визначаються нормами права, а не за розсудом суб»єктів управління. Це означає, що у сфері державного управління норми адміністративного права визначають інстанцію, яка є правомочною самостійно і юридично-владно вирішувати різноманітні питання, що виникають у сфері управління. Це є односторонньою функцією відповідного органу державного управління (посадової особи) внаслідок приписів законодавства. Отже, підлеглість в адміністративно-правових відносинах виявляється в юридичній залежності однієї сторони (керованої) від другої (керуючої).
Суб»єкт управління по суті юридичне володарює, а об»єкт — юридичне залежний від прояву його волі. В обов»язковості односторонніх юридично-владних приписів суб»єкта управління для другої сторони управлінських відносин і знаходить свій прояв підлеглість, притаманна адміністративно-правовому регулюванню.
Односторонність і обов»язковість волевиявлення суб»єкта державного управління найбільш характерні для приписів і заборон як способів регулюючого впливу адміністративного права на управлінські відносини. Вони характерні й для дозволень. Обравши дозволений варіант поведінки, відповідна сторона управлінських відносин діє, керуючись обов»язковим приписом, і у цьому розумінні вона юридичне підвладна таким одностороннім правилам. Наприклад, громадянин, реалізуючи своє право на оскарження неправильних дій органів державного управління, посадових осіб, юридичне залежний від одностороннього рішення за його скаргою, яке прийматиме правомочний орган управління внаслідок наданих йому односторонніх юридично-владних повноважень.
К СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
... цих суб'єктів адміністративного права найповніше розкривається сутність державного управління [22, c. 230]. Предметом адміністративного права є ... адміністративно-правові санкції та ін. Галузі соціального права, зокрема, екологічне право, насичуються нормами адміністративного права ... (частини) цієї галузі у їх єдності. Система адміністративного права – це науково організована сукупність правових ...
Узагальнюючи наведене, можна стверджувати, що згідно з вимогами адміністративного права кожен орган державного управління, посадова особа наділяється повноваженнями по прийняттю в односторонньому порядку юридичне обов»язкових рішень. Його вимоги обов»язкові для всіх, кому вони адресовані. Так само вони обов»язкові і для суб»єкта управління. Таким є механізм юридичної взаємодії сторін в управлінських відносинах, закріплений нормами адміністративного права. Внаслідок своєї універсальності він характерний і для інших галузей права, де суспільні відносини не носять договірного характеру (наприклад, для трудового, фінансового права і т. ін.).
Особливості адміністративно-правового методу не можна пов»язувати з примусом другої сторони волею суб»єкта управління. Можливість примусу не виключається, але він застосовується як крайній засіб юридичного впливу. Таким чином, обов»язковість приписів не тотожна примусові. Зміст юридично-владних приписів (притаманних адміністративно-правовому регулюванню) досить різноманітний. В їх формі встановлюються правила поведінки, юридичні обов»язки, здійснюється контроль за належною поведінкою. Багато питань вирішується в односторонньому порядку за ініціативою громадян, нижчих органів та підлеглих об»єктів, їм надаються відповідні права, задовольняються їх законні клопотання, юридичне оформлюються суб»єктивні права і т. под. Прийняттю одностороннього юридичного акта у багатьох випадках передують узгодження, спільний розгляд та обговорення тих чи інших питань. Виконання односторонніх приписів забезпечується роз»яснюючою і виховною роботою органів управління; приписи нерідко супроводжуються рекомендаціями щодо їх найбільш ефективного виконання і т. ін. Зараз усе ширше застосовуються не тільки методи прямих приписів, а й засоби непрямого впливу (наприклад, економічних важелів на майнові інтереси керованих).
Практика свідчить, що, наприклад, міністерство і підприємство не можуть мати однакові права, знаходитися на однаковому правовому рівні. Вони здійснюють різну за своїм призначенням діяльність. Керівництво передбачає підлеглість керованих і виключає можливість еквівалентно компенсаційних взаємозв»язків між керівником і керованим.
Результатом різного роду узгоджень, які широко використовуються на практиці органами виконавчої влади, завжди є односторонні юридично-владні акти відповідних органів управління, тобто із них виникають відносини, засновані на обов»язкових приписах.
Разом з тим наведене свідчить про те, що владному методу не чужі засоби, розраховані на рівність сторін, і вони використовуються не тільки на стадії, що передує прояву власне адміністративно-правового регулювання (підготовка одностороннього владного рішення).
Із сказаного можна зробити певні висновки. Адміністративно-правовий метод використовується при встановленні кола суб»єктів адміністративного права та їх правового статусу, визначенні прав і обов»язків учасників відносин, які регулюються, санкцій і порядку Їх застосування. Адміністративно-правовий метод регулювання проявляється в юридичній нерівності учасників відносин, прямій організаційній підпорядкованості одного із них іншому, накладенні на підлеглого юридичних обов»язків здійснити ті чи інші дії за власним розсудом. У процесі адміністративно-правового регулювання розпорядження органів державного управління, адресовані іншим учасникам управлінських відносин, є обов»язковими до виконання. Управлінські відносини можуть виникати поза волею другої сторони, тому що органи виконавчої влади діють від імені держави, наділені юридично-владними повноваженнями.
Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна і ...
... діяльністю державних структур, Суб'єкти амін. права Суб'єкт адміністративного права - це юридична чи фізична особа, що є носієм прав і обов'язків у сфері державного управління, передбачених адміністративно-правовими нормами, та має здатність ...
В адміністративно-правовому регулюванні управлінських відносин використовуються адміністративне нормотворення і розпорядництво, а також адміністративні засоби правоохоронного характеру.
Адміністративне нормотворення — це встановлення органами виконавчої влади підзаконних обов»язкових правил поведінки у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності.
Адміністративне розпорядництво проявляється у вирішенні органами управління, їх посадовими особами питань індивідуального характеру. Подальший розвиток адміністративного нормотворення і розпорядництва в сучасних умовах тісно пов»язаний з поліпшенням їх форм, удосконаленням законодавства, посиленням економічних та організаційних важелів реалізації управлінських рішень, підвищенням професійних знань державних службовців, розширенням наукових основ і культури управління працею.
До адміністративних засобів правоохоронного характеру належать різні форми і методи здійснення контролю і нагляду за додержанням законності і дисципліни у сфері державного управління, а також застосування передбачених законом засобів виховного і примусового впливу. Вони використовуються для охорони суспільного ладу України, власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення законності, попередження правопорушень і боротьби з ними, виховання громадян у дусі точного додержання Конституції і законів України.
Таким чином, адміністративно-правовий метод відображує владну природу державного управління, односторонність і юридичну обов»язковість приписів його учасників, які здійснюють управління, а врегульовані цим методом відносини визначаються як відносини влади і підпорядкованості.
§ 3. Система адміністративного права
Система адміністративного права — це внутрішня побудова галузі, яка відображає послідовне розміщення елементів — інститутів і норм, що утворюють її, їх єдність і структурний взаємозв»язок. Вона складається із двох частин: загальної і особливої, що обумовлене сутністю і специфікою державного управління, його багатогалузевим характером і необхідністю постійного вдосконалення. Іноді говорять про спеціальну частину адміністративного права.
Загальна частина адміністративного права об»єднує норми, що закріплюють принципи державного управління; правове становище суб»єктів адміністративного права (органів виконавчої влади, державних службовців, громадян та ін.); форми і методи виконавчої та розпорядчої діяльності; адміністративний процес; засоби забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні.
Особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють управління промисловістю, агропромисловим комплексом, соціально-культурною сферою (освітою, наукою та ін.), адміністративно-політичною діяльністю (управління внутрішніми справами, управління юстицією), а також міжгалузеве державне управління у сферах статистики, стандартизації, ціноутворення і т. ін.
Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права України
... адміністративного права, що містяться в навчальній і науковій літературі. Наприклад, такі: Адміністративне право може бути визначене як сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються у сфері державного управління[1,86.2] Адміністративне право як галузь права ...
Зміст загальної і особливої частин адміністративного права є взаємозалежним і складає єдине ціле. Норми загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини. Наприклад, загальні правила, що регулюють порядок підготовки, видання, набрання чинності і дію актів державного управління, реалізуються у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів управління у всіх галузях соціально-культурного будівництва з урахуванням їх специфіки.
Поряд з поділом на дві основні частини (загальну і особливу) система адміністративного права складається із адміністративно-правових інститутів — груп норм, що регулюють тісно пов»язані, однорідні суспільні відносини (наприклад, державної служби).
§ 4. Адміністративне право та інші галузі права
Для більш глибокого розуміння предмета адміністративного права і сутності адміністративно-правового методу регулювання необхідно висвітлити зв»язок галузі права, яку ми розглядаємо, з іншими, суміжними галузями права. Це важливо і для характеристики соціальної ролі і особливостей адміністративного права, шляхів його вдосконалення.
Найбільш тісний зв»язок спостерігається між адміністративним правом і конституційним правом, яке становить основу всіх галузей права, включаючи й адміністративне. Предметом конституційною права є передусім суспільні відносини, які складаються у зв»язку із здійсненням влади, діяльністю органів державної влади, проведенням виборів до представницьких органів державної влади, реалізацією конституційного статусу громадян і т. ін. Конституційні положення закріплюють місце органів виконавчої влади в системі державного механізму, підстави їх взаємовідносин з органами державної влади, правосуддя і прокуратури, важливі принципи їх формування і діяльності. Таким чином, приписи норм конституційного права слугують вихідною основою для норм адміністративного права, які регулюють різноманітну і повсякденну виконавчо-розпорядчу діяльність органів державного управління. В нормах адміністративного права розвиваються і деталізуються положення Конституцій України та інших джерел конституційного права щодо функціонування виконавчих і розпорядчих органів.
Певні зв»язки існують між адміністративним правом і трудовим правом у сфері регулювання службових відносин. Норми останнього визначають статус державних службовців як учасників трудового процесу. Що стосується норм адміністративного права, то вони регулюють державнослужбові відносини, а саме: умови вступу на державну службу, порядок її проходження, правила користування документами, повноваження посадових осіб в організації трудового процесу.
Адміністративне право носить тісно пов»язане з цивільним правом, передусім тому, що ці галузі регулюють відносини майнового характеру. Проте норми цивільного права стосуються майнових відносин, в яких сторони є рівноправними, а норми адміністративного права — майнових відносин, які базуються на адміністративній підпорядкованості одної сторони другій.
Предмет, метод, джерела Адміністративного права
... адміністративного права використовуються такі близькі за сенсом поняття як виконавча влада, державний і муніципальне управління, державна ... відносин влади — властеотношений. 4]. Джерела адміністративного права. Особливістю галузі адміністративного права є розмаїтості та безліч джерел ... Отже, предметом адміністративного права стосунки, що у процесі освіти та банківської діяльності органів виконавчої ...
Адміністративне право межує з фінансовим правом, яке регулює відносини, що складаються у процесі фінансово-бюджетної діяльності держави. Для регулювання цих відносин використовується адміністративно-правовий метод. Однак фінансове право визнане самостійною галуззю, оскільки регулювання мобілізації, розподілу та використання грошової маси в державних інтересах має велике значення і характеризується специфічними особливостями.
З низкою норм кримінального права пов»язаний зміст норм адміністративного права про відповідальність за адміністративне правопорушення. Так, КпАП встановлює адміністративну відповідальність посадових осіб, а норми кримінального законодавства — їх кримінальну відповідальність за посадові злочини.
Відмежування адміністративного права від інших галузей, які так чи інакше з ним пов»язані, характеризує його самостійне значення. Водночас співвідношення адміністративного права з суміжними галузями права свідчить про їх взаємозв»язок в єдиній системі права.
Від адміністративного права як галузі права необхідно відрізняти адміністративне законодавство, яке є складовим елементом законодавства України. Якщо адміністративне право — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, то під адміністративним законодавством розуміється система правових актів, в яких ці норми знаходять свій зовнішній прояв. Адміністративне законодавство охоплює не всі нормативно-правові акти, а тільки закони та інші акти Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України та урядові постанови загально-нормативного характеру, що належать до управлінської діяльності.
Особливості адміністративного права (своєрідності адміністративно-правового методу регулювання) зумовлені специфікою державного управління як юридично-владної діяльності, що здійснюється виконавчими та іншими державними органами.
§ 5. Наука адміністративного права
Наука адміністративного права покликана аналізувати суспільні відносини у сфері державного управління і систему норм, що регулюють їх (адміністративно-правові норми), досліджувати і узагальнювати закономірності правового регулювання організації і діяльності апарату державного управління. Вона також вивчає правовий статус суб»єктів і об»єктів виконавчої влади, правові форми і методи державного управління, способи забезпечення державної дисципліни і законності в управлінській діяльності, розробляє наукові проблеми, пов»язані з удосконаленням адміністративно-правових інститутів загального, галузевого та міжгалузевого управління.
Розвиток науки адміністративної о права слід розглядати на загальному фоні розвитку держави і права.
У перші роки радянської влади адміністративним правом займалися учені-адміністративісти. наукові погляди і позиції яких формувалися у дореволюційний час, коли практика державного управління і нормативна база його регулювання ще тільки складалися. Це ускладнювало їх наукову розробку.
Перший підручник з адміністративного права (автор — А. Єлістратов) видано у 1922 p., але його зміст не розкриває діяльності державного апарату того часу.
Протягом 1922-1929 pp. В. Кобалевський та О. Євтихієв опублікували низку наукових робіт. У 1925-1929 pp. у Харкові вийшли їх підручники з радянського адміністративного права. Інформація про розвиток науки адміністративного права подавалася і в часописах, наприклад, таких, як «Адміністративний вісник», «Революція права» та ін.
Право державної власності
... державної власності є те, що як сукупність зазначених правових норм, інститут права державної власності охоплює не тільки норми цивільного права, але і норми інших правових галузей, також регулюють розглянуті відносини: державного, адміністративного, ...
На початку 30-х років наука адміністративного права (тобто дослідження адміністративно-правових проблем) перестала існувати, зовсім припинилося вивчення предмета «Адміністративне право» у вищих навчальних закладах. Це пояснюється тим, що в умовах того часу управління здійснювалося шляхом організаційного впливу без використання правових форм і методів.
Таким чином, наука адміністративного права пережила ідейну і кадрову кризи. Але слід ураховувати і об»єктивні чинники: до 1936 р. у нас управління не було чітко відмежоване від інших типів державної діяльності — ні за Конституцією, ні фактично. Виконкоми у період між з»їздами рад мали владу і управляли, а раднаркоми належали до числа законодавчих органів. За таких умов важко було виділити управлінську діяльність як самостійний об»єкт вивчення, відокремити управлінський апарат від інших ланок державного апарату.
Розвиток науки адміністративного права активізувався після прийняття у 1936 p. Конституції СРСР. У ній чітко визначалися органи державного управління, форми їх діяльності, у деяких статтях розкривався зміст їх виконавчої і розпорядчої діяльності, встановлювався підзаконний характер усіх актів управління, закріплялися організація і повноваження місцевих органів галузевого управління, основи адміністративно-правового статусу громадян.
У 1938 p. відбулася І Всесоюзна нарада з питань науки радянської держави і права, яка прийняла рішення відновити науку адміністративного права і поставила завдання розробити питання про обсяг повноважень органів державного управління, вивчити методи управління економікою, соціально-культурним будівництвом та ін. Активізувалася і підготовка учених-адміністративістів.
У 1940 p. було видано підручник з адміністративного права, підготовлений І. Анановим, Л. Генкіним, Б. Ландау, К. Солнцевим та ін. У цьому автори досить широко визначили предмет науки адміністративного права — через розкриття поняття виконавчо-розпорядчої діяльності сформулювали основні принципи радянського державного управління, визначили систему науки, розкрили систему адміністративного права — загальної та особливої частин, головні інститути.
У роки Великої Вітчизняної війни у сфері науки адміністративного права та адміністративного законодавства розроблялися проблеми, викликані умовами воєнного часу.
У післявоєнний період значний внесок у розвиток науки адміністративного права зробили такі вчені, як О. Луньов, М. Студенікін, Ю. Козлов, В. Манохін, О. Альохін, В. Власов, Ц. Ямпольська, Г. Петров, Д. Бахрах та ін. В їх працях були висвітлені питання про сутність державного управління, особливості адміністративно-правових відносин, їх суб»єктів, державну службу, вдосконалення діяльності виконавчо-розпорядчих органів, зміцнення законності і державної дисципліни. Головними для учених-адміністративістів були проблеми вдосконалення системи органів управління, чіткого розмежування компетенції між ними, підвищення відповідальності кожного органу і посадової особи за доручену справу, розширення прав громадян і посилення їх гарантій та ін.
Після війни увага учених була зосереджена на проблемах підготовки єдиного законодавчого акта з адміністративного права. На жаль, ця робота не мала успіху, тому законодавець пішов іншим шляхом — проведення кодифікації правових приписів, що регулюють відносини окремих інститутів адміністративного права. Були прийняті КпАП, Основи законодавства України про культуру та інші акти.
В Україні адміністративне право викладалось як до, так і після 1917 р. У навчальному плані 1921-1922 pp. Харківського інституту народного господарства на юридичному факультеті воно читалося за спеціальністю «Адміністративісти» як одна із головних дисциплін.
У розвиток адміністративного права в Україні в післявоєнний період істотний внесок зробили І. Пахомов, А. Клюшниченко, О. Бан-дурка, В. Опришко, І. Голосниченко, Л. Коваль, В. Авер»янов, В. Цветков, А. Селіванов, С. Ківалов, Є. Додін та ін., а також професори Харківського юридичного інституту О. Якуба і Р. Павловський, які брали участь у підготовці законодавства про адміністративні правопорушення, наукових розробках проблем державного управління, діяльності місцевих органів державного управління, адміністративної відповідальності. У 1975 p. О. Якуба ви і. за підручник «Радянське адміністративне право (Загальна частина)» У 1986 p. за редакцією Р. Павловського вийшов підручник «Радянське адміністративне право».
ЛІТЕРАТУРА:
1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.
2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для вузов. — М.,1997.
3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.
4. Драго Р. Административная наука. — М., 1982.
5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. — К., 1998.
6. Муниципальное право. — М., 1997.
7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.
8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. —М., 1995.
9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. — М., 1998.
10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.
