1. Сімейне право України. Поняття та предмет правового регулювання. 3
2. Сім’я за сімейним законодавством 5
3. Шлюб за сімейним
законодавством 6
Література 8
1. Сімейне право України. Поняття та предмет правового регулювання.
Шлюбно-сімейне право – сукупність правових норм, які регулюють особисті й пов’язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу і належності до сім’ї.
Тобто, це право регулює відносини між подружжям щодо порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу; відносини між батьками й дітьми, іншими родичами тощо. Крім того, шлюбно-сімейне право України регулює відносини усиновлення, опіки й піклування і т.д.
Основними джерелами шлюбно-сімейного права є Конституція України та Кодекс про шлюб і сім’ю. Так, Конституція України проголошує: “Шлюб у нашому суспільстві ґрунтується на вільній згоді жінки й чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі і сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім’я, дитинство, материнство та батьківство охороняється державою”.
Найважливішим нормативним актом сімейного законодавства є Кодекс про шлюб та сім’ю України, який у систематизованому вигляді дає вирішення принципових питань правового регулювання сімейних відносин і є основою сімейного законодавства в цілому.
Кодекс складається з шести розділів.
У першому розділі під назвою “Загальні положення” викладено завдання законодавства про шлюб та сім’ю, визначено коло відносин, що ним регулюються, сформульовано принципи сімейного права.
Другий розділ – “Шлюб” регулює укладення шлюбу, визначає особисті та майнові права подружжя, вирішує питання зв’язані з припиненням шлюбу та визнанням його не дійсним.
Уповноважений верховної ради України з прав людини: статус і функціонування
... захист конфіденційної інформації про особу. Здійснюючи свої повноваження Уповноважений Верховної Ради України з прав людини керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ... тією мірою, в якій їхня діяльність торкається світських питань (наприклад, реєстрація шлюбу чи його розірвання) [4, с.354-356]. В обов’язки омбудсмена Намібії ...
У третьому розділі – “Сім’я” сформульовано підстави виникнення прав та обов’язки батьків і дітей, визначено їх зміст.
Четвертий розділ – “Опіка та піклування” встановлює порядок призначення опікунів і піклувальників, їх права та обов’язки.
П’ятий розділ – “Акти громадянського стану” регулює питання реєстрації народження, смерті, шлюбу, розірвання шлюбу, всиновлення, встановлення батьківства, зміни імені, по-батькові та прізвища.
Зміст шостого розділу – “Застосування законодавства про шлюб та сім’ю до іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб іноземних держав та міжнародних угод” цілковито відповідає його назві.
Отже, Кодекс про шлюб і сім’ю України регламентує порядок та умови одруження, особисті й майнові відносини, що виникають у сім’ї між подружжям, між батьками та дітьми, між іншими членами сім’ї, а також відносини що виникають у зв’язку з усиновленням, опікою й піклуванням, припиненням шлюбу і т. ін.
Кодекс про шлюб і сім’ю базується на таких загальновизнаних принципах:
- побудови сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки й чоловіка;
- всебічної охорони інтересів матері й дітей та забезпечення щасливого дитинства кожній дитині;
- виховання почуття відповідальності перед сім’єю тощо.
У Кодексі про шлюб і сім’ю передбачено, що громадяни є рівними в сімейних відносинах незалежно від їхніх національності, раси і ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи опосередковане обмеження прав громадян, дотичних до цього законодавства, заборонене.
2. Сім’я за сімейним законодавством
Сім’я – первинна ланка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя.
Сфера особистого життя людини і власне відносини між людьми лише незначною мірою регулюються нормами права. Поведінка людей у цій сфері визначається головним чином особливостями їхньої психології та існуючими в суспільстві нормами моралі. Це зумовлено не тільки труднощами формалізації в нормах права міжособистісних відносин, які будуються на почуттях дружби, любові, поваги чи презирства тощо, а і тим, що за своєю природою людина, крім публічно значущої діяльності (державна служба, участь у політичному житті тощо), існує як індивід, якому необхідна визначена незалежність від суспільства, держави, інших людей.
Однією з гарантій такої незалежності і є передбачене ст. 32 Конституції України право на невтручання у сімейне й особисте життя, крім випадків, передбачених Конституцією. До змісту цього права належить також охорона таємниці таких сторін особистого і сімейного життя, розголошення яких з тих чи інших причин вважається небажаним (таємниця усиновлення, грошових вкладів, заповітів, стан здоров’я, фотографії тощо).
Важливим кроком у справі допомоги сім’ї став Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992р. Цим законом передбачено такі види державної допомоги:
- допомогу по вагітності та пологах;
- одноразова допомога при народженні дитини;
- допомога по догляду за дитиною;
- грошові виплати матерям (батькам), зайняті доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, тощо (всього 11 видів допомоги).
Окремі проблеми державного захисту сім’ї, дитинства, материнства і батьківства вирішуються нормами трудового, житлового і пенсійного законодавства, законодавств про охорону здоров’я, освіту тощо.
Виникнення держави і права — Історія України — и ...
... проаналізувати визначення політичної організації суспільства і права та відслідкувати, на якому саме етапі розвитку суспільства вони з'являються. Однією з теорій виникнення держави і права, є історико-матеріалістична, прихильниками ... ведеться за батьківською, а не за материнською лінією. На зміну груповому шлюбу приходить парний шлюб. Інтереси патріархальних сімей вже не повністю збігаються з ...
Держава систематично розробляє та реалізує спеціальні програми щодо сім’ї та дітей. Для здійснення державної політики у цій галузі в 1996 р. було створення Міністерство України у справах сім’ї та молоді.
3. Шлюб за сімейним законодавством
Шлюб – добровільне укладання подружжям (жіночої і чоловічої статі) договору про одруження, внаслідок чого у них виникають взаємні права та обов’язки.
Шлюбно-сімейне законодавство передбачає умови і порядок одруження. Шлюб реєструється в державних органах запису актів громадянського стану в урочистій обстановці, за згоди осіб, що одружуються.
Реєстрація шлюбу є офіційним підтвердженням часу виникнення взаємних прав та обов’язків подружжя. Для взяття шлюбу необхідно подати заяву в орган загсу. Умовами одруження є взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік в України встановлений такий: 18 років для чоловіків і 17 – для жінок. Будь-якого межового віку для одруження повнолітніх осіб законодавство не передбачає. Проте, безперечно, головна умова реєстрації шлюбу – це взаємна згода осіб, які одружуються, що ж до шлюбів узятих без наміру створити сім’ю то законодавство визнає їх фіктивними.
Окрім умов одруження, законодавство формулює й перешкоди, що унеможливлюють шлюб. Шлюб неможливий:
- між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі;
- між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії;
- між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами;
- між усиновителями й усиновленими;
- між особами, з яких, принаймні одну визнано судом недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства.
А ще особи які одружуються, мають бути взаємно обізнані про стан здоров’я один одного.
Подружжя може укладати між собою дозволені законом майнові угоди, однією з яких є шлюбний контракт. Ці шлюбно-сімейні правовідносини передбачені Порядком укладання шлюбного контракту, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок укладання шлюбного контракту” від 16 червня 1993 р. . Згідно з цим нормативно-правовим актом шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються за їх бажанням до реєстрації шлюбу і набирає чинності з моменту його реєстрації. Він може укладатися в присутності свідків, якщо на це є бажання сторін.
У ньому передбачаються майнові і немайнові права та обов’язки подружжя.
У більшості випадків шлюб припиняється внаслідок смерті чи оголошенні в судовому порядку померлим одного з подружжя. Проте за життя подружжя шлюб може бути розірваним через розлучення за заявою одного з подружжя або спільною їхньою заявою. Розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку.
У ряді випадків, передбачених чинним шлюбно-сімейним законодавством, допускається розірвання шлюбу в органах загсу. Це стає можливим за взаємної згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей. Крім того, в органах загсу провадиться також розірвання шлюбу з особами, визнаними в установленому законом порядку безвісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на 3 роки та більше.
Право Спільної сумісної власності подружжя
1 Підстави набуття права Спільної сумісної власності подружжя Відповідно до Статті 355 Цивільного кодексу України є два види Спільної власності: Спільна часткова и Спільна сумісна. При спільній частковій (вважається, Що наголос у ... порушеннях крімінальної справи Щодо дружини чі чоловіка на все майно подружжя. При розгляді справи про розірвання шлюбу Між А. та С. и поділу майна виник спір Щодо ...
Якщо між подружжям, що розлучаються в органах загсу виникає спір про майно, про дітей або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є недієздатним, розірвання шлюбу провадиться через суд.
Якщо ж розірвання шлюбу здійснюється в судовому порядку, то суд зобов’язаний встановити справжні мотиви розлучення, з’ясувати фактичні (реальні) взаємини у сім’ї та вжити всіх можливих заходів до примирення подружжя. У всякому разі шлюб розривається, якщо судом було встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім’ї стали неможливими. При цьому, виносячи рішення про розірвання шлюбу, суд уживає передбачених законодавством заходів для захисту інтересів неповнолітніх дітей і того з подружжя, який є непрацездатним.
Шлюб уважається припиненим із моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану; це означає, що навіть після розгляду справи у суді та винесення ним рішення про розірвання шлюбу законодавством передбачено можливість для примирення подружжя зі збереженням юридичної сили для шлюбу, що укладався раніше.
Той із подружжя, хто змінив своє прізвище за одруження на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися ним або повернути дошлюбне прізвище.
Література
1. Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – 734с.
2. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Київ, 1996 р. – 56с.
3. Правознавство: Навч. посібник / В.І. Бобер, С.Е. Демський, А.М. Колодій та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова – 2-ге вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 704с.
4. Основи правознавства: Проб. Підручник для 9 кл. серед. загальноосвіт. шк. / За ред. І.Б. Усенка. – К.: Ірпінь, 1997. – 416с.
