1. Основна характеристика права зовнішніх відносин
Право зовнішніх зносин являє собою галузь загального міжнародного права, що складається із системи юридичних норм, які виражають узгоджені волі суб’єктів міжнародного права щодо прав і обов’язків їхніх офіційних органів, що виступають у міжнародному спілкуванні, і регламентуючих їхній стан і діяльність зі здійснення зовнішніх зносин відповідно до загальновизнаних принципів і норм сучасного міжнародного права.
Право зовнішніх зносин охоплює чотири основні сфери дії органів зовнішніх зносин:
1) дипломатичну — на рівні традиційних каналів (міністерство закордонних справ — посольства і місії за кордоном);
2) консульськусферу;
3) дипломатичну діяльність на рівні спеціальних місій;
4) здійснення зовнішніх зносин у ході діяльності з представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями.
Слід зазначити, що в даний час уся сфера зовнішніх зносин держав є достатньо добре розробленою й упорядкованою в правовому відношенні. У рамках світового співтовариства прийнятий ряд багатосторонніх актів, що стали результатом великої і кропіткої роботи з кодификації і прогресивного розвитку норм міжнародного права в цій галузі. Це Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року (набрала сили з 1964 року), Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 року (набрала сили з 1967 року), Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969 року (набрала сили з 1985 року), Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973 року (набрали сили з 1977 року) і Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року (в силу ще не вступила).
Україна є учасником усіх перерахованих вище конвенцій.
2. Джерела права зовнішніх відносин
Правовий статус, привілеї та імунітети органів зовнішніх зносин, які виступають у цих чотирьох сферах регламентуються:
Покоління прав людини
... ву існування і стабільного функціонування міжнародного Як самостійний принцип поваги прав людини був сформульований у Заключному акті НБСЄ 1975 року. В аналізованій галузі ухвалений ряд ... прав людини, у розширенні каталогу цих прав, збагаченні їхнього правового змісту. Необхідно відзначити, що права першого покоління по своїй природі відрізняються від прав другого покоління. Це пов'язане на ...
1. Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р.
2. Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 р.
3. Конвенцією про спеціальні місії 1969 р.
4. Віденською конвенцією про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.
5. Конвенцією про привілеї та імунітети Організацій Об’єднаних націй 1946 р.
6. Конвенцією про попередження та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, 1973 р.
7. Законом України «Про дипломатичну службу» 2001 р.
8. Консульським статутом України 1994 р.
9. Постановою Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» 1993 р. і т.д.
3. Органи зовнішніх відносин
Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин — державні органи, за допомогою яких здійснюються зв’язки певної держави з іншими державами, міжнародними організаціями і які постійно перебувають на території цієї держави.
Закордонні органи зовнішніх зносин — державні органи, за допомогою яких здійснюються зв’язки з іншими державами і міжнародними організаціями і які розташовані на території іноземної держави.
4. Основна характеристика дипломатичного права
Дипломатичне право — галузь міжнародного права, що являє собою сукупність норм, що регламентують статус і функції державних органів зовнішніх зносин. Система дипломатичного права відповідає основним формам дипломатії: двосторонньої дипломатії, здійснюваної через дипломатичні чи представництва через так називані спеціальні місії, багатобічної дипломатії, здійснюваної делегаціями на міжнародних конференціях і сесіях органів міжнародних організацій, а також постійними представництвами держав при міжнародних організаціях. Основним, договірним актом у даній області є Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року. У 1969 році Генеральною Асамблеєю ООН була також прийнята Конвенція про спеціальні місії, а в 1975 році на дипломатичній конференції у Відні — Конвенція про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального, характеру. СРСР був учасником Віденських конвенцій 1961 і 1975 років.
5. Поняття дипломатичного представництва та класифікація
Дипломатичне представництво — постійний закордонний державний орган зовнішніх зносин, створений на основі спільної угоди однією державою на території іншої для підтримання постійних офіційних контактів. Дипломатичне представництво виступає від імені своєї країни у всіх питаннях, що стосуються відносин з іншою стороною.
Сучасна дипломатична практика використовує кілька видів дипломатичних представництв:
посольство — представництво першого вищого класу, очолюване послом або тимчасово повіреним у справах;
місія — представництво другого класу, очолюване посланником або повіреним у справах;
- постійне представництво при міжнародних організаціях;
дипломатичні представництва, що мають з різних причин інші назви та особливості організації (наприклад, Народні бюро зовнішніх зв’язків у Лівії).
Види права власності
... види та підстави набуття. Мета курсової роботи - проаналізувати інститут права власності. Завданням курсової роботи є: проаналізувати визначення права власності; виявити ознаки класифікації видів права власності; вивчити визначення підстави та умови права власності, ... державні органи можуть контролювати дії власника, пов'язані з користуванням його майном. Так, міліції надається право відстороняти ...
6. Дипломатичні привілеї та імунітети
Імунітет (від латинського «immunitus» — звільнення від чогось) — це звільнення від адміністративної, кримінальної, цивільної юрисдикції країни перебування. Основа дипломатичних імунітетів — особиста недоторканність дипломата. Він не може підлягати арешту чи затриманню у будь-якій формі. Влада країни перебування, звільняючи дипломата від своєї юрисдикції, вживає всіх необхідних заходів для запобігання зазіханням на його особисту свободу та гідність.
Привілеї — це пільги, переваги (наприклад, звільнення від податків, митних зборів і догляду тощо), які рядовим іноземним громадянам не надаються. Надаючи іноземним дипломатам особливі права і звільняючи їх від своєї юрисдикції, держава, що приймає, вважає їх «абсолютно вільними» у виконанні своєї місії. Цей принцип походить від суверенного характеру держав та їхньої рівноправності як суб’єктів міжнародного права.
Дипломатичний імунітет і привілеї надаються дипломатичному персоналу, торговельним представникам (радникам, аташе), їхнім заступникам, аташе з питань оборони та їхнім помічникам, спеціальним аташе, а також розповсюджуються на членів їхніх родин.
Для підтвердження приналежності до дипломатичного персоналу дипломатам та членам їхніх родин служба державного протоколу МЗС видає на підставі закордонних паспортів спеціальні картки, які є свідченням того, що вони користуються всіма привілеями та імунітетами. Дипломати зацікавлені за максимально короткий термін отримати цей документ, бо тільки за його наявності вони можуть ефективно виконувати свої обов’язки, вирішувати питання, які стосуються їхнього проживання в країні перебування.
