Права людину, як галузь міжнародного права
.
Права людину, як галузь міжнародного права є сукупність норм, визначальних єдині для міжнародного співтовариства правничий та свободи людини, які визначають зобов’язання держав з закріплення, забезпечення і охорони цих права і свободи і які надають індивідам юридичні можливості реалізації та питаннями захисту визнаних по них правий ісвобод.[1]
Джерела міжнародного гуманітарного права дуже різноманітні і характеризуються предметним розмаїттям.
Міжнародні угоди про Права Людини з погляду предмета правовим регулюванням діляться на виборах 4 виду:
Договори, котрі закріплюють співробітництво у сфері встановлення основних права і свободи людини:
- Міжнародний пакт про громадянських і політичні права;
- Міжнародний пакт про економічні, соціальних і культурних правах.
Обидва було прийнято 16 грудня 1966 р. Генеральної Асамблеєю ООН і набрали чинності в 1976 р. Ці пакти розвивають становища Загальної Декларації правами людини 1948 р. утримують нові становища.
Міжнародний пакт про громадянських і політичні права встановив перелік невід’ємних права і свободи людини, яких держава вправі відступати ані за яких обставин:
- під собою підстави;
- заборона катувань, нелюдського звернення чи покарання;
- заборона рабства і работоргівлі;
- заборона позбавляти людини свободи за невиконання договірних зобов’язань;
- заборона надання карному закону зворотної дії;
- декларація про правосуб’єктність;
- декларація про свободу думки, совісті, релігії.
Розвиток ідей Загальної Декларації правами людини 1948 р. міститься й у Міжнародному пакті про економічні, соціальних і культурних правах. Так, визнання права на працю пов’язують із однаковою всім можливістю щодо роботи відповідні вищі щаблі виключно виходячи з виробничого стажу і кваліфікації (ст. 7).
Визнається також декларація про страйки за його здійснення відповідно до законами кожної країни. Визнання права кожним на гідний рівень життя доповнюється переліком напрямів діяльності, з допомогою яких мають забезпечити цю право (ст. 11).
Пакт орієнтує держави щодо досягнення найвищого рівня фізичного і психічного здоров’я кожної людини. Він ставить за мету захисту дітей і підлітків від економічної та соціальній експлуатації.
Положення Пакту про економічні, соціальних і культурних правах, що стосуються виконання зобов’язань, узятих він його учасниками, від відповідних положень Пакту про громадянських і політичні права. Якщо держави – учасники останнього зобов’язуються шанувати й забезпечувати права, які уПакте, тобто негайно розпочати їх реалізацію всіх положень договору, відповідно до Пакту про економічно, соціальних і культурних правах його учасники зобов’язуються вживати заходів до того що, щоб забезпечити повне здійснення які уПакте прав поступово. Це означає, держава – учасник Пакту вибирає такі заходи для обсягу забезпечення взятих зобов’язань, які узгоджуються з його ресурсами у цей період.
Міжнародно-правовий механізм захисту прав людини і основних свобод ...
... стандарти є розроблені для того, щоб захистити права людини і основні свободи. Виділяють міжнародні інституції, які здійснюють захист прав людини і основних свобод, а саме: Генеральна ... з прав людини; Підкомісія з запобігання дискримінації та захисту меншин; Центр прав людини; Комітет з прав людини; Комітет з економічних, соціальних та культурних прав; Регіональні: Європейський Суд з прав людини та ...
Договори, що стосуються співробітництва держав боротьби з масовими порушеннями правами людини.
Такі договори не встановлюють будь-які особливі категорії правами людини, а захищають права, властиві як народу загалом, і кожної особи:
- Конвенція про попередженні злочину геноциду і покарання для неї від 9 грудня 1948 р.;
- Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21 грудня 1965 р.;
- Міжнародна конвенція про припиненні злочину апартеїду і покарання для неї 1973 р.
Договори співробітництва у захисту окремих прав індивідів:
- Конвенції Міжнародної організації праці (МОП): № 98 «Право на організацію та влитися ведення колективних переговорів» 1949 р.;
- № 89 «Про працю жінок на нічний час» 1948 р.;
- № 117 «Про основних мету і нормах соціальної полі-тики» 1962 р.
Угоду країн СНД про співробітництво у сфері трудову міграцію та соціального захисту трудящих – мігрантів від 15 квітня 1994 р.
Договори, регулюючі співробітництво з захисту окремих категорій індивідів (жінок, дітей, національних меншин):
- Конвенція про політичні права жінок 20 грудня 1952 р.;
- Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 р.:
- Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 18 грудня 1979 р.;
- Конвенція про права дитини 1989 р.;
- Рамкову конвенцію про захист національних меншин 1995 р.;
- Конвенція СНД про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин 1994 р.
Регіональні договори:
- Європейська конвенція про захист людини та основних свобод, прийнята 4 листопада 1950 р., увійшовши з 3 вересня 1953 р.;
- Американська конвенція про права людини, прийнята 22 листопада 1969 р., увійшовши з в 1978 р.;
- Африканська Хартія правами людини і народів, затверджена червні 1981 р., увійшовши з у грудні 1988 р.;
- Арабська Хартія правами людини 1994 р.;
- Конвенція СНД про права та основних свобод 1995 р.
Однією з особливостей цій галузі права і те, що у принципі обмежена застосування інституту застереження, оскільки далекосяжні застереження можуть завдавати шкоди самому принципу захисту правами людини на недискримінаційнійоснове.[2]
Інший особливістю галузі і те, що із єдиною метою максимального розширення числа учасників міжнародних конвенцій у яких містяться факультативні статті чи розроблено факультативні протоколи до них щодо найбільш спірним політико-правовим питанням.
Основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні
... протилежностей дав змогу виявити суперечливі тенденції становлення та здійснення державної політики у сфері захисту прав людини і громадянина. Методологічну основу становлять також такі загальнонаукові методи: ... аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення, моделювання та ін. Так, ...
Специфіка галузі й у цьому, що учасниками регульованих відносин, носіями відповідних правий і обов’язків є поруч із державами індивіди (фізичні особи).
Питання № 2. Міжнародні-правові питання громадянства.
Громадянство – стійка правова зв’язок людини із державою, що виражається разом взаємних правий і обов’язків.
Вирішальна роль регулюванні громадянства належить внутрішньому праву. Це становище підтверджено Гаазької конвенцією про деякі питання, які стосуються колізії законів про громадянство 1930 р., але закони про громадянство зізнаються іншими державами в лише «тією мірою», якою вони відповідають до міжнародних конвенцій, міжнародним звичаям і політичним загальновизнаним принципам права щодо громадянства.
Загальна Декларація правами людини 1948 р. зафіксувала загальний принцип, раніше невідомий:
- «Кожна людина має декларація про громадянство;
- Ніхто може бути довільно позбавлений свого громадянства чи права змінити своє громадянство».
Право на дипломатичну захист.
Головна обов’язок держав щодо своїх громадян, у міжнародному плані полягає у їх захисту під час перебування у іншій державі. Право громадянина право на захист й гарантована відповідна обов’язок держави випливають із внутрішнього законодавства, а міжнародне право визначає право держави щодо інших держав за проведення такого захисту.
Дипломатична захист може відбутися у разі, якщо:
- діями держави заподіяно збитків що знаходиться з його території громадянинові іноземної держави;
- такі дії суперечать міжнародного права;
- використання звичайних засобів захисту прав (суд ін.) може дати цілком або може дати результату.
Однією з основних правами людини є право повернення батьківське держава й проживання, у ньому. Цьому праву відповідає обов’язок держави дозволити в’їзд і поселення громадянина. Міжнародний пакт про громадянських і політичні права 1966 р. передбачає, що «не може бути довільно позбавлений права на в’їзд до своє власне країну».
У ст. 61 Конституції РФ говориться у тому, що Російської Федерації гарантує своїх громадян захист і заступництво її межами. У чому полягає відмінність покровительства захисту. Вочевидь, у цьому, що заступництво у принципі може опинятися у випадках, коли її опинилися у утрудненому становищі, хоча раніше їх права й не було порушено; що вони потребують кваліфікованого раді або якщо їх права було порушено приватнимилицами.[3]
Способи придбання громадянства встановлюються переважно національним законодавством відповідних держав. Найпоширенішими є придбання громадянства з народження (право крові, право грунту), натуралізація. З іншого боку, передбачається надання громадянства відповідно до міжнародними договорами:оптация при територіальних змінах; переселення; репатріація; трансферт.
Придбання громадянства з урахуванням за міжнародні договори має місце: при об’єднанні двох чи більше держав за одну або за розпаді великої держави; під час укладання мирних договорів, угод щодо репатріації, спеціальних угод щодо територіальним питанням, що стосуються переходу частини території від однієї держави іншому (>цессия), обміні окремими ділянками території, про продаж частини території.
Права, свобода і обов’язки людини і громадянина
... висвітлення їх класифікації; 3) конкретизація ролі та місця держави, права, суспільства і самої людини, щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина. Практичне значення визначається тим, що ... визначено головний зміст та спрямованість діяльності держави - права і свободи людини та їх гарантії. Бо саме за допомогою гарантованості права і свободи людини та громадянина набирають реального ...
При територіальних змінах можливі:
- >Оптация – добровільний вибір громадянства шляхом подачі індивідуальних заяв, колиоптант житиме біля держави, якому передається територія його проживання. Якщооптант хоче зберегти громадянство держави, передавального територію, він може бути переселений на державу свого громадянства в встановлені договором терміни зі збереженням своїх майнові права і компенсацією заоставляемую нерухомість.Оптация повинна була після Другої Першої світової за Договором між СРСР і Чехословаччиною про Закарпатської Україні 1945 р., по Мирній Договору з Італією 1947 р. під час передачі островів, що відійшли від Італії до Греції таЮгославии.[4]
Трансферт – автоматичне зміна громадянства, коли з переходом території автоматично змінюється громадянство незалежно від згоди чи незгоди населення переходить території. Фактично трансферт було здійснено при об’єднанні НДР з ФРН.
Особливого значення має захист прав жінок на через відкликання закріпленим у законодавстві країн становищем у тому, дружина слід громадянству чоловіка (Бразилія, Італія).
Автоматизм придбання жінкою громадянства чоловіка ставить їх у нерівне з нею становище, тобто. призводить до дискримінації жінки. З метою усунення такого становища Генеральної Асамблеєю ООН в 1957 р. було прийнято і відкрита Конвенція про громадянство заміжньої жінки (РФ – учасниця даної конвенції).
Відповідно до Конвенцією ні висновок, ні розірвання шлюбу між громадянами і іноземцями, ні зміна громадянства чоловіком під час існування шлюбного союзу нічого очікувати автоматично відбиватися на громадянство дружини. Отже, зміна громадянства іноземки, вийшла заміж за громадянина держави – учасника Конвенції, можна тільки з урахуванням її згоди. Кожнедоговаривающееся держава погодилося, що іноземка, що перебуває була одружена з будь-ким із своїх громадян, може отримати зі своєї проханні громадянство Солов’яненка спеціально спрощеного порядку натуралізації.
Подвійне громадянство (>бипатризм) чи множинне громадянство – це правове положення особи, який свідчить, що є громадянином двох чи більше держав відповідно до їх законами. Подвійне громадянство обличчя може мати простий і з відома держави, у її одержало перше громадянство, і без її відома.
Подвійне громадянство виникає:
- при територіальних змінах;
- мігруючи населення;
- у разі колізії при застосуванні законів придбання громадянства;
- внаслідок змішаних шлюбів і за усиновленні;
- при натуралізації, коли особа,приобретающее громадянство в іншій країні, не втрачає свого колишньогогражданства[5].
З причин інститутдвугражданства визнається у країнах, як Великобританія, Вірменія, Бангладеш, Ізраїль, у низці держав Латинська Америка.Двугражданство, з одного боку, ставить держави певні соціально-економічні і політичні переваги, з другого — порушує оптимальний режим регулювання правового статусу індивіда і може негативно відбиватися на відносинах інших у суспільстві збипатридами.
У доповіді міжнародної практиці можна назвати по крайнього заходу три різних підходи до подвійного громадянства: визнання подвійного громадянства; заборона подвійного громадянства; припущення подвійного громадянства. Відповідно до цим у міжнародній практиці розрізняють три виду договорів, присвячений питанням подвійногогражданства[6].
Основи теорії держави та права
... дворівнева правова система та єдине громадянство. І, нарешті, імперія - це ... прав і свобод на міжнародній арені, запобігання війнам, міжнародне співробітництво, забезпечення мирного співіснування держав. Крім того, можна функції держави ... теорії географічного детермінізму. Військової (теорії насильства) дотримувались Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський. Вони вважали основною причиною появи держави ...
Перший – договори, створені задля врегулювання питань подвійного громадянства, прикладом якого може слугувати Угоду між РФ і Туркменістаном від 23 грудня 1993 р., Угоду між РФ і Таджикистаном від 7 вересня 1995 р.
На початку квітня 2003 року президенти України і Туркменистану підписали протокол, який припиняв дію угоди від 1993 року про подвійне громадянство. Доцільність такого кроку мотивувалася тим, що «ті, хто хотів поїхати, вже поїхали з Росією». Через 12 днів Сапармурата Ніязова видає указ про яке припинення дії подвійного громадянства. За цим документом особи, мають громадянство Туркменістану і Росії, мусять розглядати протягом двох місяців повідомити про вибір громадянства однієї з держав. Той-таки, хто повідомить своє рішення, автоматично вважатиметься громадяниномТуркменистана.[7]
Другий – договори, створені задля ліквідацію подвійного громадянства як. Значна кількість договорів про запобігання виникнення випадків подвійного громадянства свого часу уклав Радянський Союз перед з соціалістичними країнами (з Румунією в 1978 р.).
У основу було покладено правило, за яким обличчя з подвійним громадянством могло вибрати протягом визначеного терміну одна з громадянств. Якщо вибір ні зроблено, така особа зберігало громадянство держави, біля яку постійно мешкало.
Третій – договори, створені задля усунення наслідків подвійного громадянства (у зв’язку з наданням дипломатичної захисту чи воєнної служби): Гаазьку конвенцію про деякі питання, які стосуються колізії законів про громадянство 1930 р., Європейська конвенція про взаємне скорочення випадків множинності громадянства 1963 р.
>Общепризнанна
