39
Соціальна цінність права
Курсова робота з дисципліни
„Теорія держави та права”
Зміст
Вступ
Розділ I. Право — історичне надбання людства
1.1 Походження права
1.2 Призначення права
1.3 Функції права
1.4 Соціальна цінність права
Розділ II. Правова держава — втілення ідеалів свободи і справедливості
2.1 Формування теоретичних основ правової держави
2.2 Погляди сучасних дослідників держави і права на проблему правової держави
2.3 Основні ознаки правової держави
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Коли ми починаємо вести мову про право , мимоволі виникають асоціації: закони, мораль, норми поведінки… Водночас можуть зявитися й інші думки-асоціації: суди, вироки, вязниці — те, що тягне за собою порушення права. Отже, закономірно народжується усвідомлення: право — це широке поняття, що стосується як усього суспільства, так і кожного зокрема.
У розвинутих цивілізованих країнах право вважається основним інструментом захисту прав людини, у тому числі — і перед державою.
Як універсальний регулятор суспільних відносин, воно забезпечує порядок у суспільстві, допомагає знайти необхідний вихід із різноманітних життєвих ситуацій. А такі трапляються мало не щодня.
основою
Право-це сфера належного, того, як повинно бути. Але це належне не завжди збігається з дійсністю, а сьогодні цей незбіг, нажаль, набув характеру істотного розриву. Така ситуація спричиняє певний правовий нігілізм. Правовий нігілізм, а за ним — і певний хаос у суспільних відносинах завдає шкоди суспільству, державі і кожній людині. Необхідність подолати цей нігілізм, встановити порядок у стосунках людей в різних сферах життєдіяльності саме і є актуальною потребою, а отже, — стимулом до вивчення права, аналізу його соціальної цінності.
Право містить низку вічних істин, непорушних канонів, свого роду правових аксіом. Водночас багато нових істин, що зявляються, доводиться осягти по-новому, відповідно до запитів сучасності.
У свідомості людей право з давніх-давен було синонімом справедливості, правди, праведності. Часом воно зближалося із такими поняттями, як законність, упорядкованість соціального життя, іноді ж — наближалося до прав людини. Проте — ніколи, ні за будь-яких обставин в усі часи — від античності і до сьогодення — без нього не мислилося і не може мислитись суспільне життя.
Співвідношення держави, права, закону і людини у філософії
... бюрократії. Таке спотворене ототожнення права й закону породило ілюзію всесилля закону, і замість очікуваного зміцнення закону виявилась його широкомасштабна девальвація, недієвість, правовий нігілізм. Нерозрізнення права і закону, переважання закону над правом стало підґрунтям політичного ...
Найтіснішим чином із правом повязане інше суспільне явище — держава . Як і чому? Як і за сивої давнини, сьогодні багато сподівань людина покладає на державу: оборона від зовнішніх ворогів і захист від злочинців, забезпечення бідних і немічних, допомога багатодітним сімям, ліквідація наслідків екологічних і техногенних катастроф, здійснення правосуддя тощо. Насправді люди доволі часто звертаються по допомогу до держави, вважаючи, що саме вона має захистити їхні інтереси, причому саме за допомогою права.
Щодо взаємозвязку держави і права існують два основних підходи:
1)
2)
ідеєю правової держави.
Отже, уважно розглянемо взаємозвязок держави, права, людини і суспільства. Поринемо в глибину віків і простежимо, як саме розвивалося право впродовж історії людства. Розглянемо функції права, його соціальне призначення.
Розділ I.
1.1 Походження права
Питання про походження права становить одну з найскладніших проблем теоретичної юриспруденції, і єдиної думки щодо цього в науці дотепер не склалося. Існують і існували різні погляди, концепції щодо цього питання, зміст яких найчастіше зумовлений різноманітними обставинами: конкретним історичним періодом, політичними обставинами в державі — батьківщині конкретного правового вчення, а також низкою субєктивних чинників: особистою думкою юриста — теоретика, фундатора вчення, його ставленням до тієї чи іншої соціальної групи.
Право є одним із найважливішим здобутків людської цивілізації, але воно переживає розвиток. Це означає, що воно виникло на певному етапі історії людства і дотепер еволюціонує. Така постановка питання закономірно породжує проблему походження права, наукове питання: як виникло право, які чинники зумовили його появу?
Право — своєрідне унікальне явище. Загальновідомо, що з часом практично все в природі схильне до змін. За порівняно короткий період існування людей на землі виникали і руйнувалися царства та імперії, змінювалися засоби виробництва й управління, методи будівництва і ведення воєн, стилі і напрямки в архітектурі, живописі, музиці, манери і навіть мова. Однак у сфері правового регулювання відносин із давніх часів існують незмінні або схильні до дуже незначних змін категорії. Справді, з часів ассирійського царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) до наших днів юриспруденція використовує кодифікацію як один із методів упорядкування правових норм. З часу видатних римських юристів до сьогодні діють поняття угоди, договору, зобовязання й інші цивільно-правові категорії. Виходить, саме право часто виступало як елемент, що забезпечує звязок часів і епох, культур і цивілізацій, тому питання про походження права набуває особливої актуальності.[10, С.38]
У різних народів і в різні епохи право творення мало свої особливості, однак існують і загальні закономірності.
Економічне і соціальне життя будь-якого суспільства потребує певної впорядкованості діяльності людей, що беруть участь у виробництві, розподілі та споживанні матеріальних благ. Її досягають за допомогою соціальних норм. У первісному суспільстві це були звичаї, злиті з релігійними і моральними вимогами.
Муниципальное право — комплексная отрасль Российского права (предмет, ...
... Исходя из этого, муниципальное право характеризуется как публично-частное право, в предмете которого публичные отношения преобладают. В муниципальном праве имеются свои собственные нормы, которые подтверждают самостоятельность муниципального права как отрасли права. В связи с ...
Соціальне розшарування суспільства, поява в ньому різних соціальних прошарків і груп із різноманітними, що найчастіше не збігаються, інтересами, привело до того, що родові звичаї вже не могли відігравати роль універсального регулятора. Якісно нові соціально-економічні умови потребували нових загальнообовязкових норм, що встановлені (або санкціоновані) й охороняються державою.
Виникнення права, як і держави, тривало багато епох, зазнавало впливу різноманітних чинників як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Тому загальнотеоретичний схематичний виклад не відбиває всіх особливостей походження права в різних народів.
У далеку давнину найбільш впливовою ідеологічною силою виступала релігія. Особливу роль відігравала вона у виникненні права в народів, у господарстві яких домінували скотарство і землеробство. Так, природною для хліборобів, особливо в країнах жаркого клімату, стала релігія. Сонця (Месопотамія, Передня Азія, Індія, Стародавній Єгипет, Мезоамерика, гірське Перу).
Виникнення культу вищого божества сприяло вивищенню племінних звичаїв над звичаями окремих родів і вело до зміцнення віри в єдиний для всього народу порядок, даний зверху верховним божеством. Жреці, носії нової релігії, виробили уявлення про пори року, що втілилися в давніх аграрних календарях, які встановлюють для всіх циклічність проведення сільськогосподарських та іригаційних робіт, що супроводжувалися релігійними обрядами поклоніннями Сонцю. Цей порядок підтримувався владою перших міст-держав, що була в руках царів, військової верхівки і бюрократії.
У Стародавній Греції, Стародавньому Римі й у словянських народів, кельтів, германців, у яких зрошувальне поливне землеробство було нерозвиненим, а польові роботи залишалися справою сільської громади, календарі природи і поклоніння Сонцю не були настільки явно „одержавлені”.
Одним із джерел права були звичаї, що склалися в період формування давніх цивілізацій, освячувалися й охоронялися державою (звичаєве право або правовий звичай).
З поміж них усе більшого значення набували звичаї, що закріплюють нерівність членів сільської громади, привілеї вищих станів і обовязки нижчих. Надалі багато норм звичаєвого права склали основу перших писаних законів (закони XII таблиць, „варварські правди”).
Велику роль у формуванні права відіграли судові органи. Вони сприяли руйнуванню системи звичаїв родового ладу, закріплюючи у своїх рішеннях норми, що відповідали новим порядкам. Поступово виникає прецедентне право, тобто рішення суду з конкретної справи перетворюється в загальну норму (судовий прецедент).
З розвитком писемності появляються і перші писані закони.
Становлення держави вимагало все більшого закріплення правових норм, надання їм високого ступеня формальної певності.
Право, що виникало спиралося на примусову силу держави, інакше воно б не витиснуло родових звичаїв.
Право, що формується, мало подвійну мету: з одного боку, закріплення певної соціальної структури (кастового, станового ладу), панування привілейованих груп і, з іншого боку, — встановлення і підтримання єдиного для всього населення країни порядку в суспільних відносинах, без чого неможливе нормальне життя будь — якого суспільства.
Понятие, сутність, функції та принципи права
... форму офіційної соціальної влади, що забезпечує життя суспільства на відповідно до норм права, тобто. можна сказати, в суспільстві без ... хоча фактичне нерівність не зникло. Проте Природа і сутність права, його основні засади і призначення залишилися незмінними протягом ... трьох основних компонентів правової форми: рівної всім суб'єктів права норми й відчуття міри, волі народів і справедливості, (які ...
Встановленню єдиної правової організації в деяких народів сприяли переможні міжусобні або міждержавні війни.
Державне обєднання племен у єдині народи сприяло і правовому захисту зовнішньополітичних інтересів. Вироблялися норми, що стосуються міждержавних спілок, установлення митних правил і т. ін. Починається формування зачатків міжнародного права.
Сучасна наука не обмежується цією схемою в описі процесу появи права. Аналіз головних факторів, що сприяли появі права, приводить дослідників до різноманітних концепцій, що пояснюють цей процес. Нині наука оперує такими теоріями походження права.
Примирлива,
Регулятивна
Теологічна,
Теорія природного права
Історична теорія
Марксистська
Теорія спеціалізації
1.2 Призначення права
Сучасна юридична наука подає два головних підходи до призначення права.
Перший підхід
Другий підхід
У реальному житті право виконує завдання двоїстого характеру: з одного боку, воно виступає інструментом політичного панування, а з іншого — інструментом загальносоціального регулювання, засобом установлення порядку в суспільстві.
головне призначення права
1.3 Функції права
соціальне призначення права
регулятивну й охоронну.
Регулятивна функція
упорядкувати суспільні відносини.
Охорона функція
Крім названих, право виконує також виховну, ідеологічну й інформаційну функції.
Виховна функція
Ідеологічна функція
Інформаційна функція
Протягом усієї історії існування правового регулювання життя суспільства так і не склалося єдине загальне, що влаштовує всіх, визначення права, оскільки це дуже складне й багатоаспектне явище. В українській мові слово право також використовується в різних значеннях („правило поведінки”, „правда”, „справедливість” і т. ін.).
Проте можна виділити два основних підходи до визначення поняття права: один із них, умовно кажучи, вузький, а другий — широкий. З позиції першого підходу, право звичайно визначається як „сукупність загальнообовязкових норм, встановлених або санкціонованих державою”[2, С.155];
— другий підхід заснований на введенні в поняття права трьох елементів: правосвідомість, норми права, правовідносини. Такий підхід виходить із того, що правові норми є нормативним утіленням правових ідей, які домінують у суспільстві. У той же час ці норми залишаються добрими намірами, поки вони не реалізуються в конкретних суспільних відносинах (правовідносинах).
З позицій різних правових шкіл роль цих трьох елементів визначається по — різному. У так званих ідеологічних школах права (психологічна теорія, теорія права і т. ін.) головна увага приділяється правосвідомості, у нормативістських школах підкреслюється особлива роль норм права, соціологічної теорії роблять акцент на правовідносинах.
Теологічна концепція права
Релігійне розуміння сутності права як витвору Бога дотепер залишається одним із напрямів його теоретичного осмислення в межах католицької науково — правничої думки (Ж.Марітен).[5, С.35]
Принципи взаємодії права Європейського Союзу та національного ...
... яких не приділялося належної уваги. У даній статті будуть розглянуті основні принципи взаємодії права ЄС з національним правом держав-членів, що у подальшому вивченні буде давати чітке уявлення про ... дії норм права ЄС полягає в такому. Право ЄС наділяє правами і накладає обов'язки не тільки на держави-члени й інститути ЄС, але і безпосередньо на фізичних і юридичних осіб держав-учасниць. ...
Однак думка, релігійні уявлення про право є іманентним для західноєвропейського світогляду явищем, хибна. У країнах ісламського Сходу право ґрунтувалося на священній для мусульман книзі — Корані. Більш того, тлумачити право і навіть створювати нові норми мали тільки знавці релігійних текстів. Мусульманська система визнає за особистістю права тільки за умов виконання обовязків перед Аллахом. Релігійними за своєю природою були неіснуючі зараз індо — буддійська, японська синтоїстська та китайські (даоська й конфуціанська) системи права.[11, С. 25]
У православному світі також не вдалося запобігти впливу релігії та церкви на право. Найбільш яскраво це проявилося в Московському царстві у XVст. Ієрархи православної церкви намагалися проголосити владу церкви вищою за царську. Наслідком гострої ідеологічної боротьби став компроміс між світською та церковною владою. Протягом довгих століть у Москві та Російській імперії церква виконувала важливі державні функції — ідеологічну та (з часів Петра I) запис актів громадянського стану.[10, С.51]
Слід зазначити, що таке становище не було випадковим. Середньовічне суспільство і держава стояли на порозі засвоєння нових ресурсів. Проте, щоб опанувати ними, була необхідна консолідація населення. Забезпечити її могли тільки церква, яка нівелювала людей, перетворювала сукупність індивідів на однорідну слухняну масу. Як тільки вдалося засвоїти нові ресурси, домінування релігії стало непотрібним та шкідливим. Із середини XVII ст. теологічний напрям починає поступатися першістю гуманістичним і світським теоріям.
природного права.
Природне право виступало як ідеальне право, зумовлене природою людини, якого необхідно дотримуватися, хоча його важко виявити в реальній історії людства.
історична школа права
позитивна теорія права
Позитивістська юриспруденція
Відповідно до цієї концепції юридична наука повинна займатися дослідженням чинних норм із використанням інструментів формальної логіки, питання сутності права лежать поза сферою інтересів юристів.
соціалістичні й комуністичні
К.Маркс і Ф. Енгельс розуміли право як зведену в закон волю пануючого класу, зумовлену матеріальними умовами життя цього класу. У цьому розумінні право виступає як засіб придушення опру експлуатованих класів. Розглядаючи співвідношення загальносоціального і класового в праві, марксисти надавали пріоритет класовому. Право, відповідно до поглядів прихильників цього напряму, не втілює уявлення про справедливість, а зумовлене виключно економічним базисом суспільства.
Соціологічна юриспруденція
Психологічна школа права,
міри свободи
Визнання правових і моральних постулатів, від яких не повинні відступати ні законодавці, ні закони правової держави, відображене в Конституції України.
Сучасне розуміння права як міри волі і справедливості, безсумнівно, важить набагато більше від правових уявлень, властивих глибокій стародавності, Середньовіччю, молодому капіталізмові XVII — XIX ст.. і тоталітарно — комуністичним режимам XX ст.
Поняття авторського права та сфери його дії
... законодавства у сфері права інтелектуальної власності, особливостях його застосування, досягненнях цивільно-правової науки. Поняття авторського права та сфери його дії. Історію законодавства про авторське право в світовій практиці ... втручання держави у взаємини авторів і користувачів творів. Державою були розроблені типові авторські договори, що чітко регламентували ставки авторської винагороди та ...
Втілення ідеалів свободи і справедливості — мета правового розвитку суспільства. З цими ідеалами держава повинна звіряти свої закони і практику їхньої реалізації, а кожен громадянин — свою поведінку.
Проте загальновизнаними вважаються такі ознаки права: нормативність, формальна визначеність, загальнообовязковість.
Загальним також є те, що право спирається на силу і пронизане ідеєю можливого застосування примусу. Однак на питання про роль примусу в науці є різні погляди: одна позиція — авторитарна (марксистська), стверджує, що право виступає як засіб примусу стосовно суспільства, а на другому плані — ідея про право як виразник узгоджених інтересів членів суспільства. Друга позиція полягає в тому, що право в першу чергу виражає узгодженні інтереси членів суспільства, обслуговує інтереси членів суспільства, сила в праві має другорядне значення і виявляє себе тільки в разі порушення правових норм.
1.4 Соціальна цінність права
Історія знала до правову і додержавну стадії суспільного життя. Право і держава, як вже зазначалося, виникли на певному етапі суспільного розвитку, коли без них люди вже не могли обійтися.
Лише вийшовши з природного, тваринного стану, людина створила „тривимірний простір”, в який вписується й її поведінка в суспільстві. Трьома мірилами, або нормами, її поведінки є: звичаї, мораль, право. При цьому саме право характеризує становище особистості в суспільстві, але саме воно потребує певного механізму здійснення і захисту — закону і держави.
Отже, людина — право — закон — держава є базовими поняттями правової науки та орієнтирами її пізнання.
Від самого початку їх виникнення держава і право стали нероздільними суспільними утвореннями та одночасно — основними засобами розвязання численних суспільних суперечностей і конфліктів. Вони стали продуктами розвитку суспільства, показниками його переходу від стадії варварства до епохи цивілізації.
Поступово держава і права вдосконалювалися. У процесі свого розвитку вони перетворились у передових країнах світу із засобів обслуговування інтересів окремих індивідів (правителів, монархів) чи соціальних груп на засоби задоволення загальнолюдських потреб.
Сучасні держава і право у таких країнах, як США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Японія, Канада, Швеція та багато інших, у цілому відповідають інтересам усього суспільства і водночас — кожного з його членів. Недаремно на Заході сучасну державу часто називають державою загального добробуту.
право
Спробуємо відповісти на це запитання з точки зору звязку права та справедливості.
Кожна людина прагне, щоби суспільство, в якому вона живе, керувалося принципом справедливості — рівної для всіх. Цей принцип утілюється насамперед у праві.
Справедливість передбачає однаково рівне ставлення до всіх людей — незалежно від їх походження, соціального чи майнового стану, багатьох інших ознак. Вона є мірою (критерієм) оцінки людських вчинків, а не самої людини. Згідно з цією мірою кожен має отримувати те, чого він заслуговує. Тому справедливість тісно повязана з рівністю. Принцип рівності закріплюється, зокрема, правом, має правовий характер. Тому говорять, що справедливість також тісно повязана с правом.
Конституційно-громадські (особисті) права та свободи людини та ...
... людини із суспільством, державою, їх інституці-ями. Основу цього виду прав становить належність люди-ни до держави, громадянином якої вона є. Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на ... виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в ...
Слово „справедливість” (лат. justitia) походить від слова „право” (лат. jus).
Справедливим вважається те, що виражає право, відповідає праву, те, що є правильним, правомірним.
Найвища мета справедливості — суспільство, де поважаються й захищаються свобода і рівність людей. Як? Державою — за допомогою права, закону. Тому-то свобода, рівність і справедливість є головними цілями цивілізованої держави.
Згадаємо, що великі суспільні зрушення в історії людства відбувалися, як правило, тому, що люди відчували гостру потребу поліпшити своє життя. Вони боролися, передусім, за свої права, проти різноманітних соціальних утисків. Пригадаємо повстання Спартака, Уота Тайлера, Томаса Мюнцера, Степана Разіна, гуситський рух, демократичні революції XVII — XVIII ст. Усіх їх учасників надихало прагнення свободи, рівності, справедливості. Гасла свободи, рівності, братерства були на знаменах Французької революції кінця XVIII ст. І не можна, в даному випадку, не привести прикладу Помаранчевої революції, яка відбулась в Україні в листопаді 2004 року.
Але мало сказати, що держава і право є історичним надбанням людства. Вони також виступають утіленням прагнень і сподівань кожної нації, зокрема й української, — бути господарем на власній землі, самостійно визначати свою долю у власній державі.
Створення незалежної Української держави наприкінці XX ст. було результатом тисячолітньої і запеклої боротьби українського народу за незалежність — боротьби, в якій перемоги змінювалися поразками, що призводило до тривалого поневолення країни чужинцями.
Тому для нас Українська держава є великою суспільною цінністю. З її розвитком повязують і національне відродження України — адже держава має сприяти цьому процесові, надавати йому необхідну допомогу.
Українське право закріпило пріоритетність особистості як центральної соціальної цінності. Відповідно до Конституції України (ст.3): „Людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави”. Саме задля забезпечення блага кожної окремої людини й існує держава — як „спільна справа всіх людей” (Аристотель).[4, С.11]
Засобом гарантування прав і охорони особистості в державі є право. Саме тому воно є великою суспільною цінністю. А втіленням ідеалів свободи і справедливості, є правова держава.
Розділ II.
2.1 Формування теоретичних основ правової держави
Правова держава як теоретична концепція і практика має тривалу історію. Уже в стародавні часи починаються пошуки принципів, форм і конструкцій для встановлення належних взаємозвязків, взаємозалежностей і узгодженої взаємодії права і влади. У процесі розвитку уявлень, що поглиблювалися, про право і державу досить рано сформувалася ідея про розумність і справедливість такої політичної форми суспільного життя людей. Цілий ряд положень, значимих для подальших уявлень про правову державу, було розроблено вже античними авторами. У їхньому числі положення про владу закону як поєднання сили і права (Аристотель та інші); про розрізнення правильних і неправильних форм правління, про змішане правління і про роль права в типології державних форм (Сократ, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон); про співвідношення природного права і права, що випливає з волі людини (Демокріт, софісти й ін.); про рівність людей за природним правом (деякі софісти, римськи юристи); про право як мірило справедливості й норму регулювання політичного спілкування (Аристотель); про державу (республіку), як „справу народу”, як правове спілкування і „загальний правопорядок” (Цицерон); про сфери приватного і публічного права; про вільного індивіда як юридично особу, субєкт права (римські юристи).
Реферат про права людини
... держави і права, так і вже накопичених теоретичних знань про них. Безумовно, кожне нове розуміння прав людини є якісним стрибком у юридичному пізнанні. Історія розвитку ідеї про права людини ... про права людини, вирішуючи цю проблему в залежності від історичних обставин свого буття. Ідея прав людини, заснована на теорії природного (природженого) права, знаходить втілення в нормативних актах держав ...
В епоху занепаду феодалізму ідеї правової державності з позицій історизму виклали прогресивні мислителі того часу Н. Макіавелі і Ж.Боден. У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової держави значний внесок зробили філософи-мислителі і просвітителі Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Ш.Л. Монтескє, Д. Дідро, П. Гольбах, Т. Джефферсон і багато інших.[6, С.56]
Засновником концепції правової держави вважається великий німецький філософ Еммануїл Кант. А термін „правова держава” вперше зявився у працях німецьких юристів першої третини XIX ст. Карла Вількера, Роберта фон Моля, Карла фон Роттека.
Значний внесок у розроблення ідеї правової держави внесли також українські вчені Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, Максим Ковалевський, Богдан Кістяковский, Сьанілав Дністрянський, Микола Палієнко, Олександр Малицький, Вячеслав Липинський та інш.
Найближче до розуміння суті правової держави підійшов ще в XIX ст. видатний український мислитель М. Драгоманов, який вважав, що „не народи існують для держав, а держави для народів”.[4, С.65]
Найвищу цінність у суспільстві, на думку М. Драгоманова, має особистість.
Суспільний ідеал для мислителя — громадівський соціалізм, заснований на широкому самоврядуванні та федералізмі. М.Драгоманов також розробляв ідеї перетворення європейських держав на федералістичне обєднання, до якого мала б увійти як повноправний партнер Україна.
Відомий правознавець Б.Кістяківський наголошував на тому, що правова держава неможлива без народного представництва та поваги до прав людини.
Його ідейна спадщина є цінною завдяки активному обстоюванню конституційно-демократичних позицій, пропаганді та усвідомленню творчої спадщини М. Драгоманова, глибокому аналізові витоків, причин і форм прояву кризи сучасної йому правосвідомості. Обґрунтовуючи цінність людської особистості, Б.Кістяківський прийшов до ідеї про необхідність створення соціалістичної правової держави. Однак його концепція соціалізму мала, швидше, етичний характер і зовсім не була схожою на марксистський соціалізм.
А от український філософ В.Липинський обґрунтував ідею обмеженої законами правової монархії (гетьманату) з суворо проведеним поділом державної влади.
Провідні цінності його філософії — держава і нація. „Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі нацією не схочемо бути”, — таким було кредо мислителя. Ідеал майбутньої Української держави В.Липинський вбачав у незалежній трудовій і легітимній (правовій) монархії зі спадковою владою гетьмана — монархії англійського взірця. Основною умовою реалізації ідеї української державності є, за В.Липинським, єдність — релігійна, регіональна, політична, організаційна. Досягнення її можливе на основі плекання територіального патріотизму — єдності всіх громадян України, незалежно від національної, конфесійної, соціально-класової ознак, та в залученні до творення Української держави не лише народних мас, а й еліти.[4, С.66]
Гарантії прав громадян на охорону праці
... та шкідливі умови праці. Згідно Закону України від 14.10 92 р. № 44 ст.669 “Про охорону праці" кожний громадянин має право на охорону праці. Гарантії прав громадян на охорону праці Стаття 6. Права громадян на ... їх впливу на здоров'я та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах ... 1993 p. №73 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами /,/ Бюлетень законодавства і ...
Праці цих та інших згаданих мислителів, як і праці сучасних учених, є важливою складовою вчення про правову державу.
2.2 Погляди сучасних дослідників держави і права на проблему правової держави
Останніми роками в руслі реформаторських процесів відбулися серйозні в наукових поглядах на державу і право.
Концептуальні положення і шляхи формування правової держави викладаються в працях сьогоднішніх дослідників права і держави: С.С. Алексєєва, В.М. Хропанюка, В.М. Кудрявцева й інш.
Правова держава — це форма організації та діяльності державної влади, що будується на відносинах з індивідами і різноманітними обєднаннями на основі норм права.[7, С.44]
Економічною основою правової держави є виробничі відносини, що базуються на багатоукладності, на різноманітних формах власності (державна, колективна, орендна, приватна, акціонерна, кооперативна та ін.) як рівноправних і однаковою мірою захищених юридично. У правовій державі власником повинен бути виробник і споживач матеріальних благ. Правові засади державності реалізуються тільки за наявності свободи і самостійності власності, що забезпечує право.
Соціальну основу правової держави становить саморегулююче громадянське суспільство, що обєднує вільних громадян. У центрі уваги стоїть людина, її права, свободи й інтереси. Правова держава — це водночас і соціальна держава.[8, С.17]
Моральна основа правової держави полягає в загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, рівності й свободи, її честі й гідності. Правова держава відрізняється від неправової якістю законів: вони повинні бути гуманними, закріплювати невідємні права кожної людини, справедливими. Правова держава — це суверенна держава, що втілює суверенітет народу, націй і народностей, які населяють її територію.
Політична природа держави найбільш чітко виявляється в її суверенітеті. Суверенність держави виражається в тому, що їй належить право офіційно представляти все суспільство в цілому, видавати закони й інші нормативні акти, обовязкові до виконання всіма членами цього суспільства, і, нарешті, вершити правосуддя.
2.3 Основні ознаки правової держави
Для правової держави характерне верховенство закону у всіх сферах суспільного життя. У правовій державі жоден державний орган, посадова особа, колектив або громадська організація, жодна людина не можуть посягати на закон. За його порушення вони несуть сувору юридичну відповідальність.
Коли ми ведемо мову про верховенство закону як нормативно-правового акта, що наділений вищою юридичною чинністю, то маємо на увазі, що всі підзаконні акти повинні строго відповідати йому, а посадові особи не можуть ухилятися від його виконання і тим більше порушувати його. Також неприпустимо „збагачувати” закон підзаконними актами, вкладати в його зміст те, що не було передбачено законодавцем. Крім того, усі рядові громадяни повинні керуватися законами, а отже, мають бути поінформовані про його зміст.
Правова держава передбачає також правову стійкість Конституції. Неприпустимі її постійна зміна, доповнення і відновлення, бо в такому разі вона перестає бути Основним Законом держави, що має довгостроковий характер. Якщо конституція виражає державну волю суспільства, то її зміна, відновлення повинні здійснюватися відповідно до неї, а не силою.
Зміцнення законності залишається найактуальнішим завданням, тому що це — головна категорія правової держави.
Конституція України 1996 р. — юридична база всього законодавства, у якій закріплені основи економічної, соціальної і політичної організації суспільства, установлюється механізм державної влади й управління, основні права й обовязки громадян. Звідси і значення Конституції як Основного Закону держави. Необхідно максимально намагатися, щоб Конституція посідала реальне місце в правовій системі, мала практичну цінність. Конституція закріплює основні положення всіх сторін державного і громадського життя, тому для практичної реалізації її норм, як правило, необхідні додаткові законодавчі акти, що деталізують конституційні положення такою мірою, якою це необхідно для їхнього втілення в життя. Однак у найважливіших питаннях і сама Конституція повинна бути в достатній мірі конкретною, щоб виступати джерелом норм прямої дії, обовязкових для державних органів, посадових осіб. До таких норм, належать ті, котрі закріплюють основні права, свободи й обовязки громадян, реальність яких не повинна повязуватися з наявністю або відсутністю спеціального акта, що стосується механізму реалізації зазначеної групи конституційних норм. Ретельний підхід до розробки законодавчих актів, з одного боку, і готовність внести в них необхідні виправлення і поправки, викликані реальною життєвою практикою, з іншого, являють собою ті правила, якими повинен керуватися законодавець. Законодавчі акти, навіть, що стосуються найважливіших сторін державного і громадського життя, часто не відповідають вимогам нормативності й гарантованості. За таких умов ці акти не стають реальними регуляторами суспільних відносин, не дають значного соціального ефекту, незважаючи на всі заклики і навіть боротьбу за дотримання й застосування таких актів. Необхідно досягти високої якості законодавства, а також установити механізм самореалізації правових норм, що будуть сприяти становленню правової держави.
Конкретно-історичний досвід становлення і розвитку правової державності визначається соціально-економічними і політичними умовами, рівнем суспільної правосвідомості, субєктивними факторами, національними й історичними традиціями. Однією із таких умов є існування єдиного правового простору в межах держави. Учені — юристи, що займаються розробкою проблем правової держави і повязують формування її основ, насамперед із реалізацією принципу верховенства закону як основної загальнодемократичної цінності, приділити увагу поняттю правового закону, необхідності надання законам у тому числі й Конституції, прямої дії, упорядкування відомчої і локальної нормотворчості, створення правових механізмів, що забезпечують повну відповідність їх закону. Але реалізація цих ідей можлива лише за наявності єдиного правового простору як визначальної умови становлення правової державності.
У сучасній демократичній державі ефективність правового простору, у якому пріоритетне значення має принцип верховенства законів, що прийнятні від імені народу і виражають його суверенну волю, над усіма чинними в країні нормативними актами. Підзаконні акти, включно з відомчими розпорядженнями, наказами, інструкціями, підлягають конституційному контролю. Це означає, що їх можна опротестувати, оскаржити й анулювати у звязку з порушенням законності або, навпаки, після відповідної процедури вони можуть бути підтверджені як такі, що відповідають Конституції й іншим законам.
Ідея єдиного правового простору стає національною. У країнах Західної Європи концепція правового простору поряд із концепцією європейського економічного простору набуває все більшого визнання і виражається в боротьбі з тероризмом, у захисті прав людини, у праві захисту, у відносинах між правоохоронними органами.
У правовій державі існують визначені гарантії законності, що забезпечують дотримання і виконання закону. Це соціально-економічні, політичні, юридичні і міжнародні гарантії. Політичні гарантії законності — це насамперед демократизм суспільного і державного ладу України, політичний та ідеологічний плюралізм, активна участь громадян в управлінні справами держави. Соціально-економічні гарантії законності — розмаїття форм власності, створення необхідних умов для їхнього розвитку, забезпечення їм рівного захисту, вільне підприємництво, право громадян розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, справедливі умови найму, звільнення, оплати й охорони праці і т. ін.
До юридичних гарантій належать такі: нормативна урегульованість законами або підзаконними актами всіх суспільних відносин, що потребують правового закріплення, ефективна діяльність спеціальних органів, що контролюють дотримання законів, а також правоохоронних органів, притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб, що зазіхають на права і свободи громадян. До міжнародних гарантій належать: діяльність міжнародних організацій, спеціалізованих органів ООН із контролю за дотриманням прав людини в різноманітних країнах, інспекційні поїздки їхніх представників у регіоні, де порушується законодавство, що закріплює права і свободи громадян, право громадян звертатися в міжнародні органи за захистом своїх порушених прав.
Законність і правова держава — категорії багато в чому тотожні, але в них дещо ріні акценти. Законність вимагає безумовного дотримання законодавства всіма субєктами правової сфери, тоді як правова держава предявляє подібну вимогу до державних структур, що виконують функції публічної влади. Тому реалізація режиму правової держави означає торжество закону, насамперед у діяльності владних структур — державних органів влади, управління, суду і прокуратури, а також їхніх посадових осіб. У результаті законність і правова держава ведуть до перетворення закону в самостійну, обєктивну силу, життєдіяльність якої не залежить від ставлення до неї.
Реальність прав особистості, забезпечення її вільного розвитку.
Перелік прав і свобод людини і громадянина, властивий правовій державі, подано в міжнародних актах. Це насамперед Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийняти на XXI сесії Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1996 р.[3, С.75]
Перелік прав і свобод, проголошених у зазначених актах, закріплений і гарантований конституціями правових держав.
Особливого значення в них надається юридичній захищеності особистості, що немислима без презумпції невинності. Презумпція невинності означає: справді демократична держава визнає, що всі питання, повязані з винністю або невинністю громадян у скоєні того чи іншого злочину, слід вирішувати тільки в судовому порядку. Більше того, європейська і світова практика припускають, що при розгляді кримінальних справ, за якими може бути винесений смертний вирок, громадянин вправі вимагати, щоб його судив суд присяжних.
Загальна декларація прав і свобод людини, прийнята ООН у 1948 р., складається з 30 статей. Уній проголошується, що „всі люди народжуються вільними й рівними за своєю гідністю і правами. Вони наділені розумом і совістю й повинні надходити у відношенні один до одного в дусі братерства”. Далі в ній зазначається про неприпустимість жорстокої поведінки і покарання, що принижують людську гідність. У статі 6 Декларації визнається право кожної людини на визнання її правосубєктності, тобто надання людині можливості мати права і виконувати обовязки, передбачені законодавством.[2, С.125]
Декларація також проголошує, що ніхто не може бути підданий свавільному арешту, затримці або вигнанню, що кожна людина має право на рівний захист закону, на гласний, справедливий і неупереджений суд.
У декларації також зазначається про неприпустимість свавільного втручання в особисте і сімейне життя громадян, зазіхання на недоторканність їхнього житла, таємницю кореспонденції і т. ін.
Вона закріплює й інші права і свободи людини, що повинні бути визнані й шануватися всіма державами (свобода думки, совісті й релігії, свобода пересування в межах кожної держави, право захисту в інших країнах, право на працю, на рівну оплату, право на вільний вибір професії, право на захист від безробіття, право на створення профспілок і т. ін.)
Політичний та ідеологіч ………..
