Дослідження господарсько-процесуального права як самостійної галузі права

Курсовая работа

Розділ 1. Поняття господарського процесу

Розділ 2. Характеристика основних елементів господарського процесуального права як самостійної галузі права

1 Предмет, метод і функції господарського процесуального права

2 Принципи господарського процесуального права

3 Норми господарського процесуального права

4 Господарські процесуальні правовідносини

Висновки

Література

Вступ

Актуальність теми дослідження. Право на справедливий суд є загальновизнаним стандартом у сфері захисту прав людини, який передбачає розгляд спорів спеціально створеним державою компетентним органом, який діє за наперед визначеною процесуальною формою.

Як гарантований державою доступ до правосуддя можна оцінити норму ч. 1 ст. 55 Конституції України про те, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності та спеціалізації.

Відповідно до Указу Президента України «Питання мережі господарських судів України» від 12 серпня 2010 р. № 811/2010 систему господарських судів України утворюють місцеві господарські суди (якими є господарські суди областей, АР Крим, міста Києва та міста Севастополя), апеляційні господарські суди (Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Рівненський, Севастопольський та Харківський апеляційні господарські суди), Вищий господарський суд України.

Одним із правових механізмів, який забезпечує можливості реалізації кожним громадянином належних йому прав і свобод, є структурована система судів і видів судового провадження, що встановлюється державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина. Структурованість судової системи, на думку КСУ, є одним із законодавчо закріплених механізмів, які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином належних йому прав і свобод (п. 3.2 мотивувальної частини Рішення КСУ у справі про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» від 24 грудня 2004 р. № 22-рп/2004).

Принцип спеціалізації судів застосовується з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Господарське процесуальне право вирізняється насамперед своїм предметом і методом. Щодо визначення предмета господарського процесу, у дуже спрощеному вигляді його можна визначити як сукупність суспільних відносин, що виникають у зв’язку із розглядом господарських спорів і регулюються нормами господарського процесуального права.

4 стр., 1900 слов

Основи господарського права

... Господарське право пов’язано з правом комерційним інших країн. та існує на наступних принципах: 1. принцип пріоритету – спеціальних норм міжнародного права понад загальними нормами господарського права України ... планові та господарське-процесуальні відносини. Господарське право – самостійна область, система нормативних актів, правила, що регулюють господарські відносини щодо організацій у ...

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є господарсько-процесуальні правові відносини.

Предмет дослідження — господарсько-процесуальне право як самостійна галузь права.

Метою дослідження курсової роботи є дослідження господарсько-процесуального права як самостійної галузі права.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

  • охарактеризувати поняття арбітражного керуючого;
  • здійснити характеристика основних елементів господарського процесуального права як самостійної галузі права.

Методологічну основу курсової роботи складають діалектико-матеріалістичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи наукового пізнання.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Поняття господарського процесу

Поняття господарського процесу виникає кожного разу, коли необхідно позначити на процедуру відправлення правосуддя у господарських справах. Причому необхідно враховувати, що поняття процесу у його загальноприйнятому значенні суттєво ширше за його поняття в юридичній науці.

Будь-яка послідовна діяльність, по суті, може бути названа процесом (від лат. processus — рух).

У цьому контексті процесом може бути послідовна зміна предметів і явищ, сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату.

Але в юридичному значенні процесуальні відносини, що становлять суть господарського процесу, означають дещо вужче. По-перше, господарський процес як юридична категорія традиційно існує як протиставлення матеріальним господарським правовідносинам. По-друге, господарський процес отримав специфічне розуміння при правозастосуванні та відправленні господарського судочинства. Це й зумовлює подальші висновки щодо суті та змісту господарського процесу.

Ю.С. Червоний під юридичним процесом (у контексті цивільного процесу) визначав сукупність процесуальних дій суду, інших осіб, що беруть участь у справі, та інших учасників процесу, що здійснюються в установленому законом порядку, та виниклих у зв’язку з цим дій процесуальних правовідносин, пов’язаних зі здійсненням правосуддя в цивільних справах. Натомість у цьому визначенні залишилося поза встановленням, власне, що таке процесуальна дія, процесуальне правовідношення, процес.

4 стр., 1898 слов

Реферат по господарському праву

... правом здійснення як певного виду до закінчення терміну встановленого рішенням Господарського суду. Реєстрація приватні виробники здійснюється, загалом, для суб'єктів підприємницької діяльності порядку. >Предпринимательскую діяльність ... такудеятельность(производят продукцію, виконують роботи, надають їх). Закон ... суми, еквівалентній 500000 євро по середньорічному курсу Національного банку України ...

Багато авторів ототожнюють поняття процесу та судочинства. Але в цьому випадку процесуальне відношення звужується, по суті, до діяльності суду. Разом із тим, юридичний процес може існувати на попередній досудовій стадії, бути спрямованим на подальший судовий розгляд справ, але ототожнюватися з ним.

У будь-якому разі, коли законодавець обумовлює поняття юридичного процесу — конституційного, господарського, цивільного, адміністративного, цивільного, врешті-решт, кримінального, йдеться передусім про діяльність певних юрисдикційних органів, пов’язаних із охороною та захистом прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Не виникає дискусій із приводу того, що судова діяльність щодо розгляду юридичних справ є процесом у юридичному значенні. Певні запитання можуть бути висловлені з приводу того, чи є діяльність інших правоохоронних органів процесом, а не, наприклад, процедурою? Останнє має значення, зокрема, у зв’язку з розробкою Адміністративного процесуального кодексу (АПК) України, що має суттєві відмінності від правового закріплення процесуальної форми діяльності суду й учасників розгляду відповідних судових справ. Адже процедура є необхідною умовою загалом правопорядку, процедура є послідовність дій будь-якого характеру, прямо пов’язаного чи не пов’язаного із захистом прав (законних інтересів) осіб чи судовим розглядом справ. Не випадково в адміністративно-правовій літературі виділяють провадження управлінського характеру, що протистоять адміністративно-юрисдикційним провадженням.

У кримінальному процесі досудове слідство та дізнання традиційно вважаються процесуальними правовідношеннями відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України. У Господарському процесуальному кодексі України врегульовано низку дій учасників господарських відносин при розв’язанні правових конфліктів, що також виходять за межі порядку розгляду господарських справ безпосередньо в суді.

У зв’язку із цим можна дійти висновку, що господарському процесу завжди характерна або безпосередня діяльність суду щодо відправлення правосуддя, або діяльність інших осіб, що здійснюється під контролем та з дозволу суду при відправленні правосуддя, або передує судовому розгляду як необхідна його складова та ініціююча стадія.

Саме в цьому контексті досудове врегулювання господарських спорів у випадках, установлених у договорі сторін, досудове врегулювання розбіжностей при укладанні господарських договорів, укладання яких є обов’язковим для сторін, зрештою, виконання рішення господарського суду, — всі ці відносини є процесуальними й охоплюються поняттям господарського процесу. Відірвати ці відносини від процесуальних неможливо, адже вони безпосереднім чином впливають на виникнення процесуальних прав та обов’язків сторін, відображаються на кінцевому результаті господарського судочинства. Зокрема, вжиття заходів до врегулювання спору за наявності відповідної договірної умови є підставою для розгляду спору в судовому порядку, впливає на поведінку суду при прийнятті позовної заяви та розгляді справи, вирішенні питання про судові витрати (сторона, яка не відповіла на претензію другої сторони, вважається такою, неправильні дії якої сприяли виникненню судового спору, у зв’язку із чим на неї може бути покладено державне мито незалежно від результатів вирішення спору відповідно до ч. 2 ст. 49 ПІК України).

4 стр., 1810 слов

Господарське процесуальне право

... три основних поняття: «господарський процес», «господарське процесуальне право», «наука господарського процесуального права». Господарський процес — це система юридичних дій господарського суду й інших зацікавлених осіб, врегульованих нормами господарського процесуального права, з приводу вирішення справ,отнесенних до ведення господарських судів.Хозяйственное процесуальне право — це сукупність ...

Наведені висновки є цілком правомірними й для оцінки діяльності комерційних арбітражів (третейських судів, що розглядають господарські справи).

Не випадково у літературі порядок вирішення цими органами господарських спорів теж віднесено до господарського (арбітражного) процесу.

Деякі автори під арбітражним (господарським) процесом розуміють урегульовану нормами права форму діяльності арбітражних (господарських) судів, спрямовану на захист оспорюваного чи порушеного права організацій і громадян-підприємців. Цим висновкам відповідає думка про те, що обов’язковим учасником господарського (арбітражного) процесу є господарський (арбітражний) суд. Із цими підходами погодитися повністю не можна. Вони значно звужують розуміння господарського процесу та господарського процесуального правовідношення, адже не помічають можливості реалізації процесуальної поведінки поза безпосередньої участі господарського (арбітражного) суду.

По-перше, звужений підхід до господарського процесу суперечить висновкам самих авторів, що його позиціонують. Адже в усіх відповідних підручниках до системи господарського (арбітражного) процесуального права включено відносини, що реалізуються поза безпосередньою участю господарських судів: досудове врегулювання господарських спорів, порядок примусового виконання рішень господарських (арбітражних) судів, розгляд господарських спорів комерційними арбітражами (третейськими судами) тощо.

По-друге, від господарського процесу не можна відірвати діяльність учасників господарських відносин, що має процесуальну форму, упорядковується в процесуальному законі та є обов’язковим елементом вирішення спорів, провідною ланкою для якого виступає відправлення правосуддя господарськими судами.

Дійсно, як зазначає Д.М. Чечот, не можна об’єднувати всі форми захисту об’єктивних цивільних (у нашому випадку — господарських прав) у розумінні юридичного процесу. Адже тоді необхідно було б, зокрема, до господарського процесу відносити й нотаріальний захист господарських прав, і захист прав суб’єктів господарювання іншими правоохоронними органами (прокуратурою, міліцією тощо), а також адміністративний захист господарських прав. Це фактично робило б предмет господарського процесу безмежним та не дозволяло б визначити його принципи, здійснити його кодифікацію тощо.

Разом із тим, немає жодних обґрунтованих застережень від того, аби відносити загалом до юридичного процесу і господарського, зокрема, діяльність учасників охоронюваних господарських відносин, що мають безпосередній вихід на відправлення правосуддя в господарських справах, виконують роль обов’язкової, підготовчої, заключної стадії господарського судочинства, або впливає на його здійснення. Наприклад, розгляд господарських спорів у спеціалізованих третейських судах (арбітражах) процесуально виключає судовий розгляд спору, угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду є підставою припинення провадження у господарській справі (ст. 80 ГПК).

3 стр., 1039 слов

Принципи Спадкового права. — Принципи спадкового права. ...

... України Чернігівський національний технологічний університет Навчально-науковий інститут права і соціальних технологій Кафедра: Кафедра цивільного, господарського права і процесу Реферат з дисципліни «Спадкове право та нотар. процес в Україні» на тему «Значення та класифікація принципів ...

Крім того, передбачається залучення господарського суду в процесуальні відносини щодо видачі наказу на виконання рішень арбітражів (третейських судів).

Таким чином, тісний, нерозривний зв’язок окремих відносин із процесом відправлення правосуддя в господарських справах робить їх невід’ємною частиною господарського процесу та господарських процесуальних відносин.

Ю.С. Червоний справедливо зауважував про дискусійність віднесення до цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного процесів діяльності державної виконавчої служби із приводу примусового виконання рішень відповідних загальних, господарських чи адміністративних судів. Адже ці процедури є загальними для всіх процесів. Натомість, якщо виконавче провадження відокремити від відповідного процесу, то обов’язковість рішень судів перестане бути основною засадою судочинства (п. 9 ч. З ст. 129 Конституції України), чим порушуватиметься принцип розподіл влад. Має бути враховано, що основні етапи виконавчого провадження здійснюються за безпосередньою участю судів (наприклад, щодо зміни способу виконання, розстрочки чи відстрочки виконання, затвердження мирової угоди, виконання рішень комерційного арбітражу).

У багатьох країнах виконавче провадження взагалі діє у складі судової системи. Тому положення виконавчого провадження, що є спільними для реалізації будь-яких виконавчих документів слід визнати загальноправовими, а процедури цього провадження, що нерозривно пов’язані із функціями господарських судів та здійснюються під їх контролем — слід визнавати складовою господарського процесу.

Окреме зауваження необхідно зробити стосовно біржових арбітражів, ярмаркових судів та інших подібних органів. Для їх діяльності справедливими залишаються висновки, зроблені І.Г. Побирченком, який зазначив, що підпорядкування таких судів адміністрації виключає в їх діяльності застосування принципів судочинства. Таким чином, якщо відповідні суди не набули статусу третейських судів, вирішення спорів цими органам не можна вважати господарським процесом.

У зв’язку із цим під господарським процесом варто розуміти сукупність установлених у законі послідовних дій суду або комерційного арбітражу, а також осіб, зацікавлених у вирішенні юридичної справи, та інших осіб, що беруть участь у розгляді та веденні справи, виконанні обов’язкових досудових процедур, виконанні рішень судів, спрямованих на захист прав та законних інтересів учасників господарських відносин, відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Розділ 2. Характеристика основних елементів господарського процесуального права як самостійної галузі права

.1 Предмет, метод і функції господарського процесуального права

Проблема поняття і змісту господарського процесуального права протягом тривалого часу була предметом наукових дискусій. Матеріали цих дискусій та обговорень дозволяють дійти попереднього висновку, який надає можливість для змістовного обговорення зазначеної проблеми. Навряд чи без усвідомлення змісту, опису правових конструкцій можна вирішити питання щодо галузевої належності господарського процесуального права. Більш того, питання щодо наявності чи відсутності ознак галузі права видається важливим, але все ж вторинним з погляду соціально-економічного призначення права, його ефективності, оскільки це питання є за своєю правовою природою техніко-юридичним і його вирішення необхідне передусім правознавцям. Тому видається доцільним розглянути основні проблеми та підходи до визначення поняття та місця господарського процесуального права в системі права. Але слід зауважити, що проблема галузевої структури права ніколи не може бути вирішена остаточно.

10 стр., 4821 слов

Господарське право України

... та види (торгівля, будівництво тощо) господарської діяльності. Комплексний характер господарського права зумовлює різноманітність його методів, тобто способів регулювання поведінки суб'єктів господарювання. ... та реорганізації підприємств, задоволення претензій кредиторів. 2. Господарські відносини. Суб'єкти господарського права та їх види Господарські відносини мають складний, розгалужений характер. ...

До прийняття Господарського процесуального кодексу України діяв Арбітражний процесуальний кодекс України, і, відповідно, йшлося про арбітражний процес чи арбітражне процесуальне право. Але з часу прийняття в червні 2001 року Господарського процесуального кодексу України мова йде про господарський процес, господарське судочинство або господарське процесуальне право.

Термін «арбітраж» у перекладі з французької означає «третейський суд «. У широкому розумінні цей термін застосовується також і в назвах органів, що не входять до системи господарських (арбітражних) судів, але реалізують судову владу в державі, наприклад, Міжнародний комерційний арбітраж при Торгово-промисловій палаті України, Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України. Останні вирішують господарські спори згідно зі своїми правилами та регламентами. Таким чином, їх діяльність не охоплюється поняттям господарський (арбітражний) процес. Однак у юридичній літературі зустрічаються випадки, коли діяльність цих органів розглядається як арбітражний (господарський) процес.

Господарське процесуальне право як галузь права можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського процесуального права. Тривалий час ця дисципліна визначалася як «арбітражний процес» або «арбітражне процесуальне право». Тому видається доцільним проаналізувати існуючі в юридичній літературі підходи до предмету, методу та поняття господарського процесуального права (раніше — арбітражного процесуального права).

У юридичній літературі тривалий час дискусійними були питання щодо змісту поняття «арбітражний процес», а також щодо правової природи державного арбітражу. Усе це не могло не позначитися на визначенні представниками юридичної науки галузевої належності правових норм, які регулювали організацію та діяльність арбітражу.

За радянської доби не існувало єдиного погляду стосовно галузевої належності норм, але твердження щодо існування арбітражного процесуального права, яке охоплює норми процедурного характеру у сфері управлінської діяльності, з’явилося в наукових працях у 70-ті роки. Але, незважаючи на це, у юридичній літературі відсутнє загальноприйняте й чітке визначення поняття «господарський (арбітражний) процес «.

19 стр., 9360 слов

СУПЕРЕЧНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО І ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ ТА ...

... Господарського кодексу України, який повинен посісти значне місце у сфері публічно-правових відносин, на відміну від Цивільного кодексу України, який є кодексом приватного права. ... між Цивільним та Господарським кодексами України……………………………………. 19 РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЦИВІЛЬНОГО ТА ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ……….27 ВИСНОВКИ………………………………………………………………………33 ...

Одні автори (В.М. Гапєєв, А.О. Добровольський, І.М. Зайцев, П.В. Логінов) визначали арбітражний процес як діяльність арбітражного суду щодо розгляду й вирішення господарських спорів, яка нерозривно пов’язана з арбітражними правовідносинами. Інші автори (наприклад, Т.Є. Абова) визначали арбітражний процес як порядок вирішення арбітражем, третейським судом спорів, що виникають між організаціями при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів чи з інших підстав, а також порядок безпосереднього врегулювання цих розбіжностей учасниками господарських відносин.

Але з таким підходом не погоджувався М.К. Треушников, який вважав, що діяльність таких органів, як міжнародні комерційні арбітражні суди та морські арбітражні комісії при торгово-промислових палатах, біржові арбітражі, що за своєю природою є третейськими судами, не входять до поняття арбітражного процесу.

М.С. Шакарян, виходячи з управлінської природи державного арбітражу, вважає, що правові норми, які регулюють порядок організації та діяльності одного з органів управління — арбітражу, не можуть бути визнані не чим іншим, як частиною адміністративного права.

А.Т. Боннер, ураховуючи чинне на той час законодавство, також вважав, що арбітражні процесуальні норми є складовою галузі радянського адміністративного права. Деякі вчені розглядали порядок вирішення спорів в арбітражі як одну з форм господарського управління або господарського керівництва і тому норми, які регулювали процес, представники цієї точки зору відносили до сфери господарського права. І.М. Зайцев, Н.Б. Зейдер, Р.Ф. Каллістратова, В.М. Щеглов намагались ототожнювати арбітражний процес з цивільним процесом, вважаючи, що цивільне процесуальне право містить у собі й норми, які регулюють діяльність арбітражу. Ще одна група вчених-процесуалістів (Д.М. Чечот, В.Д. Сорокін) висловлювала думку про те, що арбітражний процес є частиною адміністративного процесу.

А.О. Добровольський, піддаючи критиці погляди вищезазначених авторів, послідовно відстоював думку про те, що сукупність процесуальних норм, які регулюють діяльність арбітражу щодо вирішення господарських спорів, слід називати арбітражним процесуальним правом, яке є самостійною галуззю права. Свою позицію автор пояснював тим, що норми арбітражного процесуального права досить повно формулювали принципи арбітражного провадження, його цілі та завдання, права й обов’язки арбітрів і осіб, які брали участь у справі, підвідомчість господарських спорів тощо.

У подальшому існування арбітражного процесуального права як самостійної галузі права підтверджувалося всім ходом перетворення арбітражу в арбітражні суди, а надалі — у господарські суди й розвитком законодавства про господарське судочинство. І сьогодні існування господарського (раніше — арбітражного) процесуального права як самостійної галузі права об’єктивно підтверджується такими чинниками:

  • чітко визначеною законодавством правовою природою господарського суду як органу правосуддя;
  • правовими нормами, що регулюють їх діяльність і мають свій суб’єкт, об’єкт регулювання та зміст;
  • ці норми закріплюють постадійний розвиток процесу, вони об’єднані в окремі інститути і складають певну систему;
  • наявністю самостійних джерел права, що містять організаційно-правові (Закон України «Про судоустрій та статус суддів») та процесуально-правові (Господарський процесуальний кодекс України) норми.

Розкриваючи поняття «господарський процес», слід зазначити, що термін «процес» у перекладі з латинської означає хід, рух уперед. Визначаючи поняття господарського процесу, необхідно зауважити, по-перше, що це встановлений нормами господарського процесуального права постійний рух справи, який виник у сфері господарської діяльності між особами, визначеними Господарським процесуальним кодексом, а по-друге, це встановлена нормами господарського процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оспорюваних чи порушених прав організацій та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

4 стр., 1720 слов

Бюджетное право зарубежных стран: понятие, принципы, источники

Применительно к бюджетному праву это означает определение общих подходов и принципов закрепления публичных расходов за основными звеньями финансовой системы. Источники государственного (конституционного ) права могут содержать нормы, ... в общегосударственных налогах. Важное место в системе бюджетного права зарубежных стран занимает правовое регулирование бюджетного процесса на каждой из его стадий - ...

Предметом господарського процесу є господарські та інші спори, які розглядають господарські суди в межах установленої для них підвідомчості та підсудності. Установлені нормами господарського процесуального права порядок порушення провадження у справі, розгляд і вирішення спорів, їх перегляд, а також виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду називається господарською процесуальною формою. Її значення полягає в тому, що вона забезпечує захист прав суб’єктів господарської діяльності та гарантує прийняття законних і мотивованих рішень. Процесуальна форма є інструментарієм, за допомогою якого досягається законність у діяльності господарських судів.

Існує думка, що предметом господарського процесуального права як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів. Установлений нормами господарського процесуального права порядок порушення процесу, підготовки справи до розгляду, розгляду й вирішення справ, оскарження і перегляду рішень господарського суду, а також виконанню рішень господарського суду називається господарською процесуальною формою. Господарська процесуальна форма є нормативно встановленим порядком здійснення правосуддя, якій притаманні такі ознаки:

  • нормативність, яка полягає в тому, що процесуальна форма встановлюється законодавством, а це забезпечує єдність нормативного регулювання господарського процесу і неможливість регулювання вказаної сфери підзаконними нормативно-правовими актами;
  • безперечність, що означає обов’язковість дотримання форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників господарського процесу;
  • системність, яка відображає необхідність структурувати господарський процесуальний регламент в єдине ціле;
  • універсальність, що відображає застосування господарської процесуальної правової форми до вирішення різних справ, підвідомчих господарським судам без будь-якої істотної диференціації.

Для забезпечення форми процесуальної діяльності ГПК України визначає коло суб’єктів, які мають право звертатися до господарського суду за захистом (ст. 1 ГПК України), встановлює коло справ, підвідомчих господарським судам (ст. 12 ГПК України), правила підсудності справ у системі господарських судів (ст. 13,15,16 ГПК України), склад учасників господарського процесу (розділ ІV ГПК України), розкриває поняття й види доказів, правила їх оцінки тощо.

17 стр., 8141 слов

Право приватної власності за законодавством України

... приватна власність. Це свідчить про необхідність удосконалення регулювання інституту права приватної власності у законодавстві України. 1. Поняття власності та права ... приводу матеріальної основи господарської ... право на доход (володіння результатами від використання благ); 5) право на капітальну цінність речі, або право суверена (на відчуження, споживання, зміну, знищення блага); 6) право на ...

В.В. Ярков визначає предмет господарського процесуального права як юридичні процесуальні дії суду і заінтересованих осіб при здійсненні правосуддя у справах, віднесених до відання господарських судів. Таким чином, на думку автора, предмет господарського процесуального права більшою мірою являє собою неюридичне, об’єктивне поняття, оскільки знаходиться поза площиною права, таке, як сукупність системи дій та відносин у зв’язку із здійсненням цієї діяльності.

Господарське процесуальне право визначається як сукупність та система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у справах, що виникають із спірних господарських правовідносин з підстав, зазначених законодавством.

Розглядаючи дискусії з приводу галузевої належності норм, також слід звернути увагу на висловлену понад двадцять років тому позицію І.Г. Побірченка, який у своїх працях запропонував і обґрунтував концепцію господарського процесуального права. За цією концепцією, підтриманою деякими вченими, предметом господарського процесуального права було визначено суспільні відносини, що складаються в процесі безпосереднього врегулювання господарських спорів підприємствами й організаціями, розгляду і вирішення їх органами арбітражу та органами господарського керівництва. Звичайно, на сьогодні таке визначення предмету господарського процесуального права є певною мірою застарілим, оскільки воно не відповідає існуючій системі органів, що вирішують господарські спори в Україні. Тому, ураховуючи реальний стан існування та функціонування органів господарської юрисдикції в Україні, а також зміст законодавства, що регулює порядок створення й діяльності цих органів, до предмету господарського процесуального права як самостійної галузі процесуального права доцільно було б віднести, на думку B.C. Щербини, відносини у сфері безпосереднього врегулювання розбіжностей і спорів між підприємствами, організаціями, а також відносини, що складаються при здійсненні правосуддя в господарських спорах між ними, а також розгляді справ про банкрутство господарськими судами.

У цьому контексті можна вести мову про господарський процес у більш широкому розумінні, на відміну від арбітражного процесу, оскільки господарський процес охоплює не тільки форми вирішення господарських спорів (досудове врегулювання, позовне провадження), але й розгляд справ про банкрутство та справ за заявами органів Антимонопольного комітету України й інших органів.

Господарський процес — це порядок, який опосередковує захист майнових прав і законних інтересів суб’єктів господарювання, порядок, за допомогою якого реалізуються норми матеріального (господарського) права. Тому господарський процес можна визначити як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники господарського судочинства у зв’язку з підготовкою до розгляду, розглядом і вирішенням конкретної господарської справи, кінцевою метою якого є відновлення порушеного права суб’єкта господарювання або учасника господарських відносин. Господарський процес являє собою послідовний, поступовий рух, який складається зі стадій. Стадія господарського процесу — це сукупність процесуальних дій щодо конкретної справи, об’єднаних однією спільною метою або спрямованих до однієї певної мети. Кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору по суті, перевірка правильності прийнятого рішення, приведення його до виконання тощо.

Наука господарського процесуального права питання методу цієї галузі права відносить до недосліджених. Але, виходячи з того, що під методом правового регулювання розуміють різноманітні способи правового впливу на певні суспільні відносини, на думку B.C. Щербини, можна констатувати, що для господарського (арбітражного) процесуального права основними методами є метод субординації (централізоване, імперативне регулювання, за якого регулювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативних засадах) та метод координації (децентралізоване, диспозитивне регулювання, при якому регулювання визначається також знизу, на його хід і процес впливає активність учасників суспільних відносин).

Інші автори методом господарського процесуального права визнають імперативний метод за наявності диспозитивних елементів. Таке сполучення зумовлено тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права, яке припускає владні засади в механізмі господарського регулювання, а з іншого-формою примусового здійснення суб’єктивних прав в основному в тих галузях права, які базуються на рівності та диспозитивності їх суб’єктів.

  • норми господарського процесуального права забезпечують головуюче положення господарського суду;
  • основними юридичними фактами є владні процесуальні дії господарського суду;
  • норми господарського процесуального права забезпечують господарському суду право контролю за діями сторін, а також наділяють господарський суд повноваженнями щодо керівництва процесом;
  • господарський процес здійснюється в певній процесуальній формі правосуддя — господарській процесуальній формі.

Диспозитивні засади методу господарського процесуального права полягають у тому, що:

  • рівність сторін господарського процесу в межах, наданим їм для захисту своїх прав та інтересів;
  • свобода користування цими правами, оскільки суб’єкти на власний розсуд користуються чи не користуються наданими ним правами;
  • наявність системи гарантій прав суб’єктів господарського процесуального права.

.2 Принципи господарського процесуального права

Основою функціонування будь-якого суспільного явища є певні ідеї та положення, які обумовлюють його виникнення, розвиток, його єдність та цілісність. Такі ідеї прийнято вважати принципами.

У теорії права під принципами розуміють вихідні засади, основні положення і загальну спрямованість розвитку правових норм у межах всієї системи права або окремих галузей чи інститутів.

Право як явище об’єктивної дійсності будується за відповідними принципами, що виражають його сутність та призначення у суспільстві. Принципи права — це такі засадничі ідеї, вихідні положення, через які проявляється зміст права як системи норм. Вважається, що ці вихідні положення повинні відповідати характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві. Така залежність зумовлює характер правотворчості, зміст правових норм, способи й методи реалізації норм права. Вони — своєрідна сполучна ланка між основними закономірностями розвитку й функціонування суспільства та правовою системою. Завдяки принципам права система адаптується до найважливіших інтересів і потреб людини та суспільства, стає сумісною з ним.

Відомо, що право як загально-соціальне явище виникає та існує незалежно від держави. Воно формується всіма соціальними інститутами громадянського суспільства, утвореного на засадах безпосередньої взаємодії суб’єктів, та існує у вигляді найбільш зрозумілих принципів правового порядку регулювання суспільних відносин. Тобто це таке право, яке безпосередньо утворює саме суспільство. Воно зумовлене природною свідомістю людей, їхніми життєвими потребами. Лише з появою держави виникає юридичне право у надрах уже існуючого загально-соціального права. Тому вважається, що принципи юридичного (позитивного) права необхідно шукати не в ідеологічних категоріях, а виводити безпосередньо з правової матерії. У принципах права ніби синтезується світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Принципи — це свого роду «сухий залишок» найбагатшої правової матерії, її суть, звільнена від конкретики. Вони відіграють роль орієнтирів у формуванні цілісної моделі національного права та його галузей.

Важлива роль у формуванні принципів господарського процесуального права належить принципам господарського судочинства, якими, зокрема, є: принцип рівності учасників судового процесу перед законом; принцип змагальності при здійсненні господарського судочинства; гласність розгляду спорів у господарських судах тощо.

Принципи господарського процесуального права — це система взаємоузгоджених концептуальних засад (ідей, положень), які спрямовані на правову регламентацію відносин у сфері господарського судочинства, забезпечення цілісності та єдності господарського процесуального права.

Принципи господарського процесуального права поділяються на: а) загальні; б) міжгалузеві; в) конституційні; г) галузеві.

Загальні (загально-правові) принципи — це система вироблених у процесі еволюції суспільства та держави основоположних ідей, які лежать в основі розвитку права та його галузей, зокрема господарського процесуального права. Вони характерні для усіх галузей права без винятку і спрямовані на забезпечення цілісності, єдності та системності національного права та кожної з його галузей. Такі принципи, по-перше, є визначальними для усіх галузей права; по-друге, мають важливе значення для формування цілісної системи галузевих принципів господарського процесуального права. Прикладом таких принципів є: принцип верховенства права; принцип соціальної справедливості; принцип законності; принцип доступності до суду тощо.

Міжгалузеві принципи — це система сформованих на основі загальноправових принципів, система основоположних ідей, які є основою функціонування господарського процесуального права та деяких інших споріднених галузей права (цивільного процесуального права й ін.).

Прикладом таких принципів є: принцип законодавчого регулювання відносин з питань судочинства; принцип доступності судового захисту; принцип доступності та справедливості правосуддя; принцип законності здійснення правосуддя; принцип об’єктивного та неупередженого вирішення спору; принцип чіткого виконання рішень суду тощо.

Низку важливих принципів закріплено в Конституції України. Вони сконцентровані у розділі VIII «Правосуддя» Конституції України. Ці принципи мають конституційно-правовий характер. Значною мірою вони пов’язані та обумовлені конституційно закріпленими засадами судочинства в Україні, до яких Основний Закон відніс: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов’язковість рішень суду.

Конституційні принципи — це система сформованих на основі загально-правових принципів та Конституції України основоположних ідей, які забезпечують формування цілісної системи галузевих принципів господарського процесуального права. За своєю суттю, конституційні принципи ґрунтуються на загально-правових та міжгалузевих принципах, наповнюють їх конституційно-правовим змістом. Конституційні принципи складаються із: конституційних принципів-прав, зокрема конституційного права на правову допомогу (ст. 59); права на звернення до суду (ст. 55); конституційних принципів-гарантій, зокрема принципу здійснення правосуддя лише судом; принципів поширення юрисдикції судів на усі правовідносини в державі (ст. 124) тощо.

Галузеві принципи — це система сформованих на основі загально-правових та конституційних принципів основоположних засад (ідей, положень), які спрямовані на ефективне правове регулювання відносин у сфері господарського судочинства та забезпечують цілісність, системність та узгодженість господарського процесуального права. Вони базуються на загально-правових та конституційних принципах і покликані розвивати та конкретизувати їх.

До основних галузевих принципів господарського процесуального права належать:

  • принцип законодавчого регулювання відносин у сфері господарського судочинства;
  • принцип доступності до господарського судочинства;
  • принцип справедливого, об’єктивного та неупередженого захисту прав господарюючих суб’єктів у господарських судах;
  • принцип змагальності розгляду господарських спорів у судах;
  • принцип винесення об’єктивних, неупереджених та законних рішень;
  • принцип обов’язковості виконання рішень господарських судів;
  • принцип доступності апеляційного та касаційного оскарження рішень господарських судів.

.3 Норми господарського процесуального права

Норми господарського процесуального права є різновидом правових норм і мають ознаки, властиві будь-яким нормам права: вольовий характер, формальну визначеність, загальнообов’язковість, неперсоніфікованість, неодноразовість дії, встановлюються (санкціонуються) та забезпечуються примусовою силою держави. Вони є масштабом (мірою) поведінки суб’єктів господарських процесуальних відносин. Призначення цих норм у правовому регулюванні полягає в регламентації поведінки суб’єктів.

Однак поряд з цими ознаками вони мають властиві їм особливості, які зумовлені предметом правового регулювання По-перше, категоричний характер їх приписів, які адресуються в основному суб’єктами, наділеним владними повноваженнями у сфері охоронної діяльності держави. Однак це не виключає диспозитивних засад у судовому процесі у випадках, передбачених господарським процесуальним законодавством.

По-друге, основною формою їх реалізації є виконання, тобто здійснення активних дій, спрямованих на реалізацію зобов’язуючих норм права.

По-третє, у переважній більшості вони мають процедурний характер. Норми господарського процесуального права описують не тільки дії учасників судового процесу, а й способи, порядок, послідовність їх здійснення, а також форму закріплення результатів цих дій. Складна конструкція норм господарського процесуального права зумовлена чисельністю учасників процесуальної діяльності, між якими одночасно виникає взаємозв’язок, взаємозалежність та взаємообмеження, що потребує відображення та закріплення послідовності дій кожного із учасників стосовно інших. У судовому процесі здійснюється правозастосування, яке передбачає специфічний вид пізнання в процесі доказування. Результати правозастосовної діяльності мають бути певним чином ззовні об’єктивованими, що впливає на структуру та вид диспозицій норм господарського процесуального права та потребує численних статей, які регламентуватимуть ті чи інші процесуальні дії.

У процесуальній літературі звертається увага на таку особливість, як зв’язок суб’єктивного права з юридичним обов’язком. Однак ця особливість на має абсолютного характеру. Відповідно до ст. 59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, та позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, — копію відзиву. Проте згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до дати проведення підготовчого засідання боржник зобов’язаний подати до господарського суду та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. Отже, за загальним правилом, передбаченим ГПК України надіслати відзив є правом, а при провадженні в справі про банкрутство — обов’язком, але обов’язком лише боржника.

Норми господарського процесуального права — це встановлені чи санкціоновані державою та забезпечені засобами державного примусу визначені правила поведінки у сфері здійснення господарського судочинства.

Правова норма є специфічною системою, яка складається з елементів між якими існують зв’язки. Такими елементами є гіпотеза, диспозиція і санкція.

Гіпотеза норми визначає умови, за яких у суб’єктів можуть виникати передбачені нормою господарського процесуального права юридичні права й обов’язки, тобто вказує на умови дії диспозиції правової норми. Найчастіше гіпотеза має складну форму і містить чітко сформульовані умови, за наявністю яких потрібно здійснити певні дії чи надається право на здійснення таких дій. Гіпотеза норми господарського процесуального права не тільки містить вказівку на конкретні життєві обставини, за наявністю яких діє норма, вона надає цим життєвим обставинам юридичного значення, перетворюючи їх у юридичні факти.

Гіпотеза норми господарського процесуального права може бути:

  • простою, коли встановлюється одна умова, за наявності якої суб’єкт може керуватися диспозицією норми господарського процесуального права. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 17 ГПК України, якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого належить справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, та передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду;
  • складною, коли встановлюються декілька життєвих обставин (умов), але суб’єкт може (має) застосувати диспозицію лише за наявності всіх обставин (умов), які перераховані в гіпотезі норми господарського процесуального права. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 43-1 ГПК України особа, яка має підстави побоюватися, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову;
  • альтернативною, якщо вона визначає декілька життєвих обставин (умов) і за наявності хоча б однієї із них суб’єкт може (має) керуватися диспозицією норми. Наприклад, ч. 1 ст. 43-5 ГПК України, згідно з якою суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додержання вимог, викладених у ст. 43-3 кодексу, або не оплачено державним митом, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків.

За формою вираження гіпотеза норми господарського процесуального права може бути абстрактною, тобто мати узагальнюючий характер сформульованих життєвих обставин (умов) або конкретною, тобто містити конкретні, індивідуалізовані життєві обставини (умови), за наявності яких застосовується диспозиція правової норми.

Диспозиція норми господарського процесуального права вказує, якою має бути поведінка учасників за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин, тобто встановлює зміст самого правила поведінки. Диспозиція може бути:

  • простою, тобто у вигляді вказівки на той чи інший однозначний варіант поведінки учасника. Наприклад, ч. 2 ст. 4-3 ГПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами;
  • описовою, коли правило поведінки учасників правовідносин формулюється системою оціночних понять, різних характеристик і ознак;
  • посилочною (відсильною), якщо в самій нормі господарського процесуального права не міститься правило поведінки, а адресат відсилається до правила поведінки, що міститься в іншій нормі. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 38 ГПК України господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, встановленому статтями 43-1-43-10 цього Кодексу;
  • невизначеною, якщо формулюється у вигляді, наприклад, «у порядку, встановленому законом», «відповідно до вимог закону» тощо. Наприклад, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що досудова санація державних підприємств провадиться відповідно до законодавства;
  • банкетною (відкритою), тобто правилом, яке може бути сприйнятим з інших джерел права. Наприклад, відповідно до ч. 10 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядок виконання в Україні рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається відповідними міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

За формою вираження диспозиція може бути абстрактною, якщо правило має узагальнюючий характер сформульованого правила або конкретною, якщо правило сформульовано за допомогою конкретних, індивідуальних ознак.

За способом викладення диспозиція норми господарського процесуального права може бути:

  • альтернативною, якщо визначає декілька можливих варіантів поведінки. Наприклад, ч. 10 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що господарський суд в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобов’язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього;
  • безальтернативною, якщо нею передбачається лише один варіант поведінки. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.

За ознакою зв’язку з іншими елементами норми господарського процесуального права диспозиція може бути захищеною, тобто пов’язаною з елементом (або усією нормою), який визначає негативні наслідки для суб’єкта, що порушив диспозицію правової норми, або незахищеною, тобто такою, що не має попередньо визначеної санкції.

Санкція норми господарського процесуального права передбачає настання негативних наслідків порушення диспозиції норми. Санкція норми господарського процесуального права вказує на несприятливі наслідки, що виникають унаслідок порушення диспозиції норми, застосування учасниками диспозиції всупереч гіпотези норми господарського процесуального права.

Санкція правової норми має виражати здатність держави примушувати учасників дотримуватися приписів норм господарського процесуального права, запобігати їх порушенню, відновлювати порушене право. Якщо гіпотеза окреслює межі (обсяг) дій і застосування правової норми, а диспозиція — спосіб її регулюючого впливу на поведінку учасників правовідносин, то в санкції виражено спосіб охорони правової норми від порушень.

Санкція норми господарського процесуального права може бути:

  • абсолютно визначеною, тобто такою, в якій конкретно виражено міру відповідальності. Наприклад, господарський суд, приймаючи рішення, має право відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 83 ГПК України стягувати в дохід Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;
  • альтернативною, тобто такою, в якій використовуються сполучники «або», «чи» і господарському суду надано право застосування тієї чи іншої міри покарання. Наприклад, господарський суд, приймаючи рішення, має право відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 ГПК України стягувати в дохід Державного бюджету України зі сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому ст. 9 цього Кодексу або у відповідності із законами, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;
  • відсилочною, тобто такою, що не містить конкретно виражену санкцію, а відсилає до санкції іншого закону.

Норми господарського процесуального права є досить різноманітними, що обумовлене складним і комплексним характером правового регулювання здійснення господарського судочинства. Кращому усвідомленню їх особливостей і ролі сприяє класифікація, яку можна здійснювати за різними підставами.

Залежно від способу впливу на учасників господарських процесуальних відносин, що визначає характер їх юридичних прав та обов’язків, норми господарського процесуального права поділяються на уповноважуючі, зобов’язуючі та забороняючі.

Уповноважуючі норми господарського процесуального права встановлюють права учасників господарських процесуальних відносин на здійснення певних дій у передбачених законодавством межах. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають під час судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм Господарським процесуальним кодексом України.

Зобов’язуючі норми господарського процесуального права приписують учасникам здійснювати певні дії, передбачені господарським процесуальним законодавством. Відповідно до ч. 3 ст. 31 ГПК України судовий експерт зобов’язаний за ухвалою господарського суду з явитися на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань.

Забороняючі норми господарського процесуального права містять заборону здійснювати певні дії та встановлюють обов’язок учасників утримуватися від їх здійснення. Відповідно до ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси.

За функціональним призначенням норми господарського процесуального права поділяються на первинні, похідні та спеціальні.

До первинних норм господарського процесуального права належать норми, які мають найбільш загальний характер та відрізняються більш високим ступенем абстрагування, за допомогою яких визначаються мета, завдання, принципи, межі, напрями правового регулювання, а також закріплюються правові поняття та терміни. Первинні норми господарського процесуального права неоднорідні за своїм характером. Серед них виділяються норми-дефініції, норми-принципи, норми-завдання тощо. Норми-дефініції містять визначення термінів та понять господарського процесуального законодавства. Наприклад, доказами в справі, відповідно до ст. 32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Норми-принципи — це нормативні приписи, які виражають і закріплюють принципи господарського судочинства, господарського процесуального права або окремих його інститутів. Норми-принципи закріплені, зокрема, ст. 4-2-4-7 ГПК України.

До похідних норм господарського процесуального права належать регулятивні та охоронні норми. Регулятивні норми господарського процесуального права спрямовані на врегулювання господарських процесуальних правовідносин, надання учасникам цих відносин прав і покладання на них обов’язків. Охоронні норми господарського процесуального права починають діяти у випадках невиконання учасниками правовідносин вимог регулятивних норм і спрямовані на реалізацію заходів впливу на неналежних учасників господарських процесуальних правовідносин, а також на реалізацію санкцій за порушення приписів нормативно-правових актів.

До спеціальних норм господарського процесуального права належать норми-презумпції, норми-фікції, оперативні та колізійні норми.

Норма-презумпція — це правова норма, якою встановлюється припущення щодо існування (наявності чи відсутності) будь-яких юридичних фактів, які заздалегідь визнаються достовірними та існуючими.

Норма-фікція — це правова норма, яка проголошує неіснуючий (існуючий у дійсності факт чи обставину існуючою (неіснуючою).

Оперативна норма — це правова норма, яка відміняє нормативний акт і вводить новий, поширюючи його норми на господарські процесуальні відносини.

Колізійна норма — це правова норма, спрямована на вирішення правових колізій, що виникають унаслідок застосування різних норм нормативно-правового акту чи норм різних нормативно-правових актів.

.4 Господарські процесуальні правовідносини

Існування господарських процесуальних правовідносин зумовлено потребою упорядкування діяльності господарських судів при розгляді та вирішенні господарських спорів. Ці відносини виникають між господарським судом та іншими учасниками судового процесу при розгляді та вирішенні господарських спорів, перегляді рішень господарського суду та їх виконанні.

Господарські процесуальні правовідносини — це врегульовані нормами господарського процесуального права відносини, що виникають між господарським судом та іншими учасниками судового процесу при розгляді і вирішенні господарських спорів, процесі перевірки законності та обґрунтованості прийнятих судових рішень та їх виконанні. Господарсько-процесуальні правовідносини, на думку Д.М. Притики, визначають процесуальний порядок позовного провадження (судочинства) у справах у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також процесуальний порядок провадження у справах про банкрутство.

У юридичній літературі звертається увага на те, що господарські процесуальні правовідносини існують між господарським судом та іншими учасниками процесу за конкретною справою, а між сторонами (третіми особами та стороною), тобто між суб’єктами, що знаходяться у спірних відносинах, існують регулятивні (матеріальні) відносини, а не процесуальні. Процесуальні відносини безпосередньо між учасниками процесу не виникають.

Господарські процесуальні правовідносини, як і будь-яке інше органічно цілісне правове утворення, мають свою структуру, тобто сукупність взаємопов’язаних його елементів: суб’єкт, об’єкт та зміст правовідносин.

Суб’єкт господарських процесуальних правовідносин — це реальний учасник цих правовідносин, який є носієм суб’єктивних прав та обов’язків. Суб’єктами господарських процесуальних правовідносин є господарський суд, з одного боку, а з іншого — сторони та інші учасники господарського процесу. Саме господарський суд є обов’язковим суб’єктом господарських процесуальних правовідносин. Владні повноваження суду проявляються в його правах та обов’язках, реалізуючі які господарський суд здійснює численні процесуальні дії. Між іншими учасниками господарського спору як суб’єктами виникають матеріальні правовідносини. Саме через порушення матеріальних прав у сторін виникає господарський спір і необхідність його вирішення в господарському суді.

Цілісне уявлення щодо структури правовідносин неможливе без розгляду об’єкта цих відносин. Об’єктом господарських процесуальних правовідносин є те, з приводу чого виникають відносини, на що спрямовані дії їх учасників.

У широкому розумінні об’єктом господарських процесуальних правовідносин є економічні спори суб’єктів господарювання2, які віднесені ст. 12 Господарського процесуального кодексу України до підвідомчості господарських судів:

а) спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна та з інших підстав, крім:

  • спорів про приватизацію державного житлового фонду;
  • спорів, що виникають при погодженні стандартів і технічних умов;
  • спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
  • спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України і адміністративних судів;
  • інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

б) справи про банкрутство;

в) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

г) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Ураховуючи те що господарський суд має розглядати господарські, економічні спори, а чинне законодавство не містить їх визначень, Д.М. Притика запропонував такі їх визначення. Економічний спір є спором у сфері економічних відносин. Господарський спір — це спір, що виникає між суб’єктами господарювання внаслідок здійснення ними їх прав і обов’язків у процесі господарської діяльності та має високий рівень конфліктності інтересів і не отримав розв’язання в позасудових формах.

У юридичній літературі також висловлено думку про те, що об’єктом господарських процесуальних правовідносин є результати дій учасників судового процесу, які задовольняють процесуальний інтерес осіб, заінтересованих у розгляді справи (осіб, які мають матеріальний та процесуальний інтерес у справі).

Учасники господарських процесуальних правовідносин діють відповідно до приписів господарського процесуального законодавства, виконуючи його приписи та, в остаточному підсумку, створюючи межі поведінки, які з позиції держави найкращим чином будуть відповідати цілям і завданням господарського судочинства.

Реалізація норм господарського процесуального права у правомірній поведінці суб’єктів господарських процесуальних правовідносин здійснюється в чотирьох формах: дотримання, використання, виконання і застосування.

Дотримання — це форма реалізації норм господарського процесуального права, за якої суб’єкти господарського процесуального права утримуються від здійснення заборонених господарським процесуальним законодавством дій.

Використання — це реалізація суб’єктами господарського процесуального права наданих прав у сфері господарського судочинства. Права суб’єктів реалізуються за власним бажанням, на власний розсуд і власними діями.

Виконання — це здійснення суб’єктами господарського процесуального права наданих ним прав у сфері господарського судочинства. Специфіка цієї форми реалізації полягає в тому, що суб’єкт здійснює дії, безпосередньо передбачені нормами господарського процесуального права.

Застосування — це прийняття господарським судом судового рішення, ухвали, постанови.

Матеріальним (фактичним) змістом господарських процесуальних правовідносин є діяльність господарського суду щодо дослідження обставин справи, її юридичної кваліфікації та винесення акту застосування права, а також дії заінтересованих у справі осіб у зв’язку із її розглядом та прийняттям рішення (поведінка суб’єктів цих відносин).

Юридичний зміст господарських процесуальних правовідносин складають суб’єктивні юридичні права й обов’язки, що встановлені нормами господарського процесуального права. Суб’єктивне право — це міра дозволеної (можливої) поведінки суб’єкта, забезпечена юридичними обов’язками іншого суб’єкта. Саме обов’язки іншого суб’єкта, які містяться в правовій нормі, і є гарантією додержання прав володільця суб’єктивного права. Обов’язок іншого суб’єкта полягає у виконанні певних дій, спрямованих на реалізацію суб’єктивного права або утримання від дій, що порушують суб’єктивне право суб’єкта-володільця цього права.

Юридичний обов’язок — це приписана зобов’язаному суб’єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої має дотримуватися цей суб’єкт.

Виникнення та розвиток господарських процесуальних правовідносин пов’язане з юридичними фактами. Під юридичними фактами розуміються конкретні соціальні обставини, що спричиняють відповідно до норм права настання певних правових наслідків — виникнення, зміну чи припинення правовідносин. І в цьому полягає їх головне завдання в механізмі правового регулювання. Вони забезпечують перехід від загальної моделі прав і обов’язків, що містяться в правовій нормі до конкретної поведінки суб’єктів правовідносин.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії та події. Юридична дія — це вольова поведінка учасників господарських процесуальних правовідносин, зовнішній вираз їх волі та свідомості, результат волевиявлення учасників господарського судочинства.

Юридичний (індивідуальний) акт — це правомірна дія учасника господарських процесуальних правовідносин, із якою пов’язані юридичні наслідки, наприклад, подання до господарського суду позовної заяви, прийняття господарським судом рішення щодо судової справи.

Юридичний вчинок -правомірна дія, з якою норма господарського процесуального права пов’язує юридичні наслідки в силу самого факту вольової дії, наприклад, учасник судового процесу заявляє про відвід судді господарського суду.

Юридична подія — це обставина, що не залежить від волі учасників господарських процесуальних правовідносин, але тягне за собою виникнення, зміну або припинення цих правовідносин. Так, наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 62 ГПК України про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п’яти днів із дня надходження заяви.

За наслідками юридичні факти поділяються на:

  • правостворюючі, тобто такі, що є підставами для виникнення господарських процесуальних правовідносин;
  • правозмінюючі, тобто такі, що змінюють господарські процесуальні правовідносин;
  • правоприпиняючі, тобто такі, що припиняють господарські процесуальні правовідносини.

За характером дії юридичні факти поділяються на:

  • факти однократної дії, тобто обставини, з якими норма господарського процесуального права юридичні наслідки тільки в даному конкретному випадку;
  • факти безперервної юридичної (факти-стани), тобто обставини, які існують тривалий час і безперервно або періодично породжують юридичні наслідки.

За походженням юридичні факти поділяються на:

  • первинні, під якими розуміють факти, на підставі яких виникають та існують господарські процесуальні правовідносини. До них належать такі факти, які є базою, матеріалом для узагальнень на законодавчому рівні зведених, похідних юридичних фактів;
  • похідні, під якими розуміють факти, які виникають на підставі первинних (походять від них), є їх узагальненням та систематизованим вираженням.

Юридичний (фактичний) склад є сукупністю (системою) юридичних фактів, необхідних для настання правових наслідків (виникнення, зміни чи припинення господарських процесуальних правовідносин).

За критерієм складності структури вони поділяються на:

  • юридичні (фактичні) склади з незалежним накопиченням усіх елементів, тобто такі, що породжують правові наслідки за одночасною наявністю усіх елементів;
  • юридичні (фактичні) склади з послідовним накопиченням елементів, тобто такі, що породжують правові наслідки за умови послідовної наявності елементів;
  • юридичні (фактичні) склади з використанням різних структурних принципів побудови.

Юридичні факти та юридичні (фактичні) склади в господарському процесуальному праві мають відповідати вимогам:

  • повноти, тобто містити елементи, що фіксують усі ймовірні варіанти розвитку фактичної ситуації;
  • чіткості нормативного визначення, тобто чіткості визначення в господарському процесуальному законодавстві юридичного (фактичного) складу чи окремого юридичного факту для того, щоб не було різного їх розуміння учасниками судового процесу;
  • урегульованості юридичного (фактичного) складу.

Господарські процесуальні правовідносини мають такі особливості:

  • існують тільки в процесуально-правовій формі, не існують у формі фактичних відносин, поза господарського процесу, оскільки виникають унаслідок розгляду та вирішення економічних спорів;
  • їх суб’єктами є господарський суд та суб’єкти господарювання, у тому числі фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності;
  • підставою їх виникнення є порушення або оспорювання одним суб’єктом прав або інтересів іншого суб’єкта господарювання;
  • виникають переважно на підставі юридичних фактів-дій. Вирішальне значення для виникнення і розвитку господарських процесуальних правовідносин мають процесуальні акти уповноважених органів та посадових осіб, які реалізують свої суб’єктивні права та обов’язки, забезпечені державним захистом;
  • суб’єкти пов’язані нормами господарського процесуального права, які створюють формалізований порядок їх відносин та дій при вирішенні господарських спорів;
  • мають подвійну правову природу, оскільки опосередковують процес реалізації норм матеріального права і є результатом дій норм процесуального права.

Таким чином, господарське процесуальне право — це сукупність правових норм, що регулюють діяльність господарського суду та інших заінтересованих суб’єктів, пов’язану із здійсненням правосуддя у справах, віднесених до відання господарських судів. Іншими словами, господарське процесуальне право є сукупністю правових норм, що регулюють порядок здійснення господарського судочинства.

право судочинство процесуальний

Висновки

Отже, у системі галузей права, які формуються на сучасному етапі розвитку національного права та правової системи, важлива роль належить галузям, які можна назвати процесуальними. Функціонування судової гілки влади та її конституційно-правове закріплення стало важливим чинником у становленні в Україні господарського судочинства, здійснення якого є основною прерогативою господарських судів. Норми права, які регулюють відносини у сфері здійснення господарського судочинства, становлять основу господарського процесуального права.

Господарське процесуальне право — це система правових норм, які ухвалюються уповноваженими на те органами та спрямовані на формування чітких та доступних механізмів забезпечення, гарантування та захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання шляхом здійснення господарського судочинства.

Ознаки господарського процесуального права:

а) його правову основу становлять норми господарського процесуального права;

б) спрямоване на формування чітких та доступних механізмів забезпечення, гарантування та захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання;

в) передбачає формування в Україні ефективної моделі господарського судочинства.

У сучасних умовах відбувається складний процес становлення господарського процесуального права з урахуванням потреби підвищення ефективності забезпечення гарантування та захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання, практики застосування законодавства про господарське судочинство, зокрема практики та досвіду держав з ринковою економікою, держав — членів ЄС, необхідності забезпечення доступу суб’єктів господарювання до господарського судочинства та його самодостатності в Україні.

Господарське процесуальне право як самостійну галузь права характеризує специфічний предмет та метод правового регулювання.

До предмета господарського процесуального права належать суспільні відносини, які регулюються його нормами. У загальному розумінні — це господарські процесуальні відносини. За своєю суттю вони передбачають відносини:

  • пов’язані з виникненням господарського спору;
  • щодо досудового врегулювання господарського спору;
  • щодо судового врегулювання господарського спору. Відносини, пов’язані з виникненням господарського спору, — це суспільні відносини, які виникають з приводу порушення законних прав та інтересів суб’єктів господарювання.

Відносини щодо досудового врегулювання господарського спору — це суспільні відносини, що виникають з приводу досудового (претензійного) врегулювання господарського спору.

Відносини щодо судового врегулювання господарського спору — це суспільні відносини, які виникають з приводу судового врегулювання господарського спору шляхом здійснення господарського судочинства.

Метод господарського процесуального права передбачає та допускає поєднання імперативних та диспозитивних способів впливу норм господарського процесуального права на поведінку його учасників.

Господарське процесуальне право як самостійна галузь права є складним, структурованим правовим явищем, яке має внутрішню організацію та будову. На основі загальнотеоретичного розуміння системи права як сукупності впорядкованих і взаємоузгоджених між собою норм права, які характеризують його внутрішню будову, як елемента правової системи можна констатувати, що система господарського процесуального права — це сукупність взаємопов’язаних та взаємообумовлених норм, побудованих у науково обґрунтованому, об’єктивно зумовленому порядку.

Література

  1. Господарський процесуальний кодекс України (редакція станом на 18.01.2013) // Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 36. — Ст. 188.
  2. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 року // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
  3. Абова Т.Е. Арбитражный процесс в СССР: понятие, основные принципы. — М.: Юрид. лит., 1985.
  4. Абова Т.Е., Тадевосян В.С. Разрешение хозяйственных споров. — М., 1968.
  5. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учеб. пособие (курс лекций).

    — Харьков: Одиссей, 2003. — 336 с.

  6. Алексеев С.С. Проблемы теории права / С.С. Алексеев. — Свердловск, 1972. — Т. 1. — С. 105.
  7. Анохин В.С. Арбитражное процессуальное право России. — М., 1999. [електронний ресурс] // режим доступу: http://inl.com.ua/book/1539.
  8. Арбитраж в СССР / Под ред. М.С. Шакарян. — М.: Юрид. лит., 1981.
  9. Арбитражный процесс Украины: Учебник / Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстюка — М.: ООО «Городец-издат», 2002.
  10. Арбитражный процесс: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тараненко. — М.: Юрид. лит., 1996. — С. 3-50.
  11. Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. — М.: Юристъ, 2002.
  12. Арбитражный процесс: Учебник. Изд. 3-е. // Под ред. М.К. Треушникова. — М.: Издат. Дом «Городец», 2007.
  13. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2008. — 224 с.
  14. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: Наук. — практ. комент. — Видання третє. — К.: Видавництво «Юстініан», 2009. — 872 с.
  15. Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб’єктів господарювання в арбітражних судах України. — К.: Оріяни, 2001. — С. 24-43.
  16. Васильев С.А. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное пособие. — Х., 2002. — 367 с.
  17. Господарське процесуальне право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька, Т.В. Степанова та ін.; за ред. О.П. Подцерковного, М.Ю. Картузова. — X.: Одіссей, 2012. — 400 с.
  18. Господарське процесуальне право України: Навч. посіб. / В.Л. Костюк, К.М. Біда, В.В. Бонтлаб [та ін.]; за заг. ред. В.Л. Костюка. — К.: Ін Юре, 2009. — 223 с.
  19. Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред. О.І. Харитонової. — К.: Істина, 2009. — 360 с.
  20. Гражданский процесс Украины: Учебник / Под ред. Ю.С. Червоного. — К.: 2006.
  21. Гражданский процесс: Учебник // Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. — М.: Проспект, 1997.
  22. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. — М., 1984.
  23. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. — М.: НОРМА, 2003. С. 168-169.
  24. Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность в Украине: Учеб. пособие. — Х.: Одиссей, 2004.
  25. Науково-практичний коментар господарського процесуального кодексу України / Укладач В.Е. Беляневич. — К., 2011.