Господарське право України

метки: Господарський, України, Господарська, Право, Діяльність, Здійснення, Управління, Інших

1. Господарське право України: поняття і предмет правового регулювання 6

2. Господарські відносини. Суб’єкти господарського права та їх види 9

3. Формування господарського права 17

Висновки 22

Використана література 24

Вступ

Як навчальна дисципліна господарське право вивчається у вищих навчальних закладах студентами спеціальності «правознавство» та студентами неюридичних спеціальностей, зокрема економічних, управлінських, інженерних. Але назва цієї навчальної дисципліни у різних навчальних закладах не завжди однакова. Господарське право як навчальна дисципліна по-різному представлена у навчальних планах різних спеціальностей та різних навчальних закладів. Студентам викладаються також «господарське законодавство», «підприємницьке право», «комерційне право», або ж «правові основи підприємницької діяльності», зміст яких в основному збігається із змістом дисципліни «господарське право». Тотожність змісту названих дисциплін, зокрема, підтверджують і відповідні підручники та навчальні посібники, які вийшли за останнє десятиріччя[1; 4; 5; 6; 7; 8; 12; 13 та інші].

На перший погляд може скластися враження, що ніякої проблеми тут немає. Кожний вищий навчальний заклад, реалізуючи свою автономію у встановленому порядку і формах, визначає зміст варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм, зміст навчальних планів, програм навчальних дисциплін тощо. Безперечно, цей зміст формується під впливом певних наукових поглядів, відображає певну наукову школу і тим самим визначає «обличчя» навчального закладу. Само по собі це нормальне явище.

Але якщо розглядати у зазначеному аспекті статус навчальної дисципліни «господарське право», можна побачити значні особливості.

По-перше, щодо назви навчальної дисципліни. Називаючи її «комерційне право», «підприємницьке право» або ж у більш скороченому варіанті «правові основи підприємницької діяльності», ми маємо звичайний випадок, коли назва визначає зміст і тим самим обмежує його.

Предмети вивчення дисципліни «підприємницьке право» або «правові основи підприємницької діяльності» та дисципліни «комерційне право» є значно більш вузькими, ніж дисципліни «господарське право». Адже відомо, що підприємницька діяльність є складовою діяльності господарської, і це знайшло законодавче закріплення у Господарському кодексі України, де комерційна господарська діяльність (підприємництво) представлена як один із основних видів господарської діяльності. Господарювання не обмежується підприємництвом чи комерційною діяльністю, бо здійснюється не обов’язково з метою одержання прибутку, а також для досягнення соціальних або інших некомерційних результатів, і не тільки підприємницькими (комерційними) структурами.

Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна і ...

... суб'єктів адміністративного права; форми і методи управлінської діяльності; адміністративно-правові режими; адміністративну відповідальність; адміністративний процес; засоби забезпечення законності і дисципліни в ... організаційний зміст; 5) цілеспрямованість, активний характер; 6) постійна основа, безперервність. Принципи адмін. права Внутрішні: 1 . Принцип відповідності норм адміністративного права ...

При вивченні не господарського, а підприємницького чи комерційного права за межами навчального курсу залишається широке коло питань правового регулювання діяльності суб’єктів господарювання без мети отримання прибутку, на непідприємницьких, некомерційних засадах. Це стосується діяльності товарних бірж, фондових бірж та організацій, що об’єднують торговців цінними паперами в межах організаційно оформленого позабіржового ринку, саморегулюючих організацій професійних учасників ринку цінних паперів, торгово-промислових палат, обслуговуючих кооперативів, казенних підприємств, інших суб’єктів господарювання, діяльність яких спрямована на вирішення соціальних проблем, проблем забезпечення обороноздатності і національної безпеки тощо. Такий підхід не можна вважати обґрунтованим, адже порядок організації і діяльності названих суб’єктів господарювання такий же, як і суб’єктів підприємницької діяльності, і регулюється тим же господарським законодавством.

При вивченні названої дисципліни не можна не брати до уваги і принципову різницю між конституційними витоками господарського і підприємницького права. Останнє звичайно трактується як система правових норм, що деталізують порядок реалізації закріпленого у ст. 42 Конституції України права на зайняття підприємницькою діяльністю. Конституційним витоком господарського права є інше положення, що за своїм значенням стосується усього суспільства в цілому і кожного громадянина, — вдосконалення економічної системи, задоволення економічних потреб суспільства і на цій основі забезпечення відповідного рівня соціального, економічного, культурного та іншого розвитку. Господарське право, і насамперед Господарський кодекс України, який встановлює відповідно до Конституції України правові засади господарської діяльності (господарювання), має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

1. Господарське право України: поняття і предмет правового регулювання

Господарське право — сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництва та реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку.

Господарське право є комплексною галуззю права, яке базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних та юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність. Господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне і спеціальне. Цивільне право визначає загальні засади регулювання майнових та особистих немайнових відносин, в які вступають фізичні та юридичні особи, а господарське право конкретизує цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяльності.

СУПЕРЕЧНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО І ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ ТА ...

... права, щодо регулювання господарських відносин. Предметом дослідження даної роботи суперечність між кодексами щодо господарської діяльності. Метою даної роботи виступає повний аналіз суперечностей, проблемних аспектів співвідношення Цивільного та Господарського кодексів України. ... господарювання, що кваліфікуються як господарські, положень Цивільного кодексу, а також правил Господарського кодексу, ...

Специфіка господарських відносин полягає в поєднанні організаційних і майнових елементів. Організаційний елемент пов’язаний з визначенням державою загальних умов і порядку здійснення господарської діяльності через установлення обмежень щодо монополій, єдиних правил обліку і звітності, державних контрактів і державних замовлень тощо.

Майновий елемент господарських відносин зумовлений тим, що вони безпосередньо пов’язані з суспільним виробництвом та реалізацією продукції, виконанням робіт і наданням послуг в окремих галузях економіки.

Учасниками господарських відносин можуть бути:

• організації, створені для здійснення певних видів господарської діяльності й зареєстровані як юридичні особи, та їхні структурні підрозділи;
• державні органи управління економікою — міністерства, державні комітети, господарські об’єднання;
• фізичні особи, офіційно зареєстровані як підприємці;
• установи та організації, що є споживачами продукції, робіт, послуг;

• держава в цілому.

Господарське право, як і ряд інших галузей права, можна поділити на дві частини: загальну та особливу. Загальну частину господарського права складають правові інститути й норми, що стосуються таких питань: державні економічні програми, державне планування та державне замовлення; якість продукції, стандартизація та сертифікація; антимонопольні заходи; облік та звітність у сфері господарювання; ціни й ціноутворення. До особливої частини господарського права належать правові інститути й норми, які регулюють конкретні форми (господарські товариства, кооперативи і т. ін.) та види (торгівля, будівництво тощо) господарської діяльності.

Комплексний характер господарського права зумовлює різноманітність його методів, тобто способів регулювання поведінки суб’єктів господарювання. До методів господарського права можна віднести такі:

• диспозитивний метод;
• метод рекомендацій;

* метод владних приписів

Диспозитивний метод полягає в наділенні суб’єктів господарювання правом у межах закону визначати напрями й форми господарської діяльності, укладати угоди тощо.

Метод рекомендацій застосовується для м’якого впливу держави на господарську діяльність. Він може реалізовуватися через установлення типових форм договірних відносин у певній сфері господарської діяльності, надання методичних рекомендацій щодо підготовки звітності, проведення розрахунків тощо.

Метод владних приписів є максимально жорстким способом регулювання господарських правовідносин. Цей метод полягає в установленні загальнообов’язкових приписів здійснювати певні дії (проходити державну реєстрацію, процедуру ліцензування діяльності тощо) або заборон (обмеження щодо монопольного становища на ринку, здійснення соціальне небезпечних видів діяльності тощо).

Одним з основних джерел господарського права є Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. Закон містить 7 розділів (36 статей), де визначаються:

Види права власності

... власності; державі - на праві державної власності тощо. Предмет дослідження курсової роботи є - право спільної власності. Об'єктом курсової роботи є:спільна власність, її види та підстави набуття. Мета курсової роботи - проаналізувати інститут права власності. ...

• поняття підприємства та його видів, об’єднань підприємств;
• порядок створення і реєстрації підприємства, створення відособлених підрозділів підприємства, ліцензування видів його діяльності, власна нормативна база діяльності, тобто статут підприємства;

• склад майна підприємства, порядок його утворення, права та обов’язки щодо володіння й користування природними ресурсами, випуску й торгівлі цінними паперами;

• принципи управління підприємством, статус трудового колективу, його права щодо самоврядування, порядок створення і повноваження керівництва підприємства, загальні положення щодо укладення колективного договору;

• основні засади щодо створення й використання прибутку підприємства, трудових доходів його працівників, планування діяльності, встановлення цін, фінансування господарської діяльності, взаємовідносин з іншими підприємствами;

• е основні засади соціальної діяльності підприємства (забезпечення належних умов праці, медичне страхування тощо);
• державні гарантії забезпечення прав та інтересів підприємства, загальні положення щодо ведення обліку та звітності, комерційної таємниці, контролю за діяльністю підприємства та його відповідальності за порушення договорів і чинного законодавства, відносин із місцевими радами народних депутатів;

• порядок і умови ліквідації та реорганізації підприємств, задоволення претензій кредиторів.

2. Господарські відносини. Суб’єкти господарського права та їх види

Господарські відносини мають складний, розгалужений характер. За сферою господарської діяльності можна вирізнити групу видів господарських відносин. Це, зокрема, відносини у сферах:

• виробництва і реалізації продукції;
• закупівлі сільськогосподарської продукції у вітчизняних товаровиробників;
• капітального будівництва;
• транспорту й надання транспортних послуг;
• державного страхування;
• зовнішньоекономічної діяльності;
• державного планування економічної діяльності? та формування державного замовлення;
• управління державним майном;
• державного управління та контролю у сфері підприємницької діяльності (антимонопольні заходи, реєстрація та ліцензування, регулювання цін тощо).

Різноманітний характер господарських відносин зумовлює існування досить широкого кола їх учасників — суб’єктів господарського права. Суб’єкти господарського права, чи суб’єкти господарювання, — юридичні або фізичні особи, які на основі юридична відокремленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством і статутом господарську діяльність або управлінську діяльність у сфері економіки.

Ознаками суб’єкта господарського права є наявність:

• певної організаційно-правової форми, в якій здійснюється господарська чи управлінська діяльність;
• юридичне відокремленого та закріпленого за суб’єктом майна (основні фонди, обігові кошти тощо) через прийняття установчих документів, самостійний баланс, відкриття рахунків у банках;

• господарської правосуб’єктності, тобто можливості набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, виконувати зобов’язання, виступати в судових органах.

Основна класифікація суб’єктів господарського права може бути здійснена за змістом їхньої діяльності. За цим критерієм вирізняють такі види суб’єктів господарювання:

Право власності юридичних осіб

Розділ 2. Право власності юридичних осіб 2.1. Форми власності. Загальні положення власності юридичних осіб. 2.2. Право власності господарських товариств. 2.3. Право власності господарських об’єднань. 2.4. ... колективні утворення, орендні і колективні підприємства, господарські колективи, асоціації ін. Також визнаються суб’єктами права власності різноманітні громадські організації (політичні, ...

• підприємства та їх відокремлені структурні підрозділи;
• об’єднання підприємств;
• фінансові й посередницькі організації;
• органи державної виконавчої влади, що здійснюють управління економікою;
• фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність без створення підприємства.

Підприємство є основною організаційно-правовою формою здійснення господарської діяльності в Україні. Це — самостійний статутний суб’єкт господарювання, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємство наділене правом здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України та відповідають статутові підприємства. Воно має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням, знак для товарів і послуг. Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про підприємства в Україні» за критерієм форми власності підприємства поділяються на індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, державні комунальні, державні, спільні підприємства, а також підприємства, засновані на власності юридичних осіб і громадян інших держав.

За критерієм чисельності працівників та обсягу товарообороту вирізняють такий вид, як мале підприємство. Віднесення підприємства до цієї категорії не залежить від форми власності. Згідно з Указом Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 12 травня 1998 р. до малих підприємств віднесено юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, із середньообліковою чисельністю працюючих за звітний період не більш як 50 осіб та обсягом виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік до 1 млн грн. Для малих підприємств у порядку, передбаченому законодавством України, застосовується пільгове оподаткування.

Цим же указом виокремлено у окрему категорію за юридичним статусом мікропідприємства, тобто підприємства з середньообліковою чисельністю працюючих за звітний період до 10 осіб та обсягом виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік до 250 тис. грн. Для мікропідприємств може застосовуватися спрощена система оподаткування, обліку та звітності, передбачена відповідним Указом Президента України від 3 липня 1998 р. Ця система передбачає:

• заміну сплати встановлених законодавством податків та обов’язкових платежів сплатою єдиного податку в розмірі 6% обсягів виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
• застосування спрощеної форми ведення документів бухгалтерського обліку та звітності.

Окрему категорію підприємств становлять орендні підприємства, створені на базі оренди, володіння майном, необхідним для здійснення господарської діяльності. Об’єктом оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій та їхніх структурних підрозділів, а також окреме індивідуально визначене майно державних підприємств та організацій.

Закон України «Про підприємництво»

... малого підприємства» (2000 р.) та ін. Конституція України і закони України закріплюють принципи, основні види та форми підприємницької діяльності. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не ... також належить Постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування діяльності субєктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31.12.92 р. тощо. Значну ...

Слід особливо вирізнити такий вид колективного підприємства, як господарське товариство. Нині господарське товариство є однією з найпоширеніших організаційно-правових форм здійснення господарської діяльності в Україні та в інших країнах світу. Господарські товариства діють на підставі Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., в якому визначаються поняття, порядок створення і здійснення діяльності товариств, права та обов’язки їх учасників.

Господарське товариство — це підприємство, створене об’єднанням на засадах угоди майна та підприємницької діяльності юридичних та/або фізичних осіб. Господарське товариство являє собою самостійну юридичну особу, діє згідно з установчим договором і статутом, затвердженим його учасниками, має власну назву, рахунки в банку тощо. Підприємства, що стали учасниками господарського товариства, не ліквідуються як самостійні юридичні особи.

Господарські товариства розділяються на види за двома основними критеріями: способом формування та функціонування статутного капіталу і межами відповідальності учасників за зобов’язаннями товариства.

За першим критерієм вирізняють акціонерні та неакціонерні товариства. Акціонерне товариство — це підприємство, яке засноване на установчому договорі та статуті, має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе матеріальну відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Істотними ознаками акціонерного товариства є формування статутного фонду за рахунок емісії та продажу акцій і наявність статусу емітента цінних паперів (акцій, облігацій).

До неакціонерних належать товариства, які формують статутний фонд в інший спосіб, без випуску акцій чи облігацій.

Акціонерні товариства, своєю чергою, поділяються на відкриті та закриті. Акції відкритих товариств розповсюджуються через відкриту передплату чи продаж на біржі. У закритому акціонерному товаристві акції розподіляються тільки між засновниками.

За межами відповідальності господарські товариства поділяються на такі види:

• з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд розділено на частки, а учасники несуть відповідальність за боргами товариства в межах їхніх вкладів (частин) до статутного фонду;
• з додатковою відповідальністю.

Статутний фонд також розділено на частки згідно з установчими документами, учасники відповідають за боргами товариства в межах їхніх внесків до статутного фонду, а якщо цих внесків недостатньо, то й належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника;

• повне. Всі учасники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім їхнім майном;
• командитне. Один або декілька учасників відповідають за зобов’язаннями товариства усім їхнім майном, а інші учасники (вкладники) несуть відповідальність лише в межах їхнього вкладу в майно товариства.

Досить поширеним і специфічним різновидом колективного підприємства є кооператив — добровільне об’єднання фізичних і юридичних осіб через створення іншої юридичної особи на засадах членства, об’єднання пайових внесків, участі у спільній виробничій діяльності та обслуговуванні переважно членів кооперативу.

Господарське право

... законодавства. Нормативно-правове підґрунтя господарської діяльності. Поняття підприємницької діяльності та її кваліфікуючі ознаки. ^ 1. Поняття господарського права. 2. Предмет господарського права. 3. Поняття та різновиди господарських правовідносин. 4. Методи правового регулювання господарських відносин. ^ Господарське право України: ...

Вступаючи до кооперативу, його члени роблять вступний внесок і пай. Вступний внесок здійснюється у грошовій формі для організації діяльності кооперативу, включається в неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу не повертається, тобто це — майновий внесок у створення та розвиток кооперативу через передачу майна, в тому числі грошей, майнових прав, земельних ділянок тощо. Частина доходу кооперативу (кооперативні виплати) розподіляється між його членами пропорційно їхній участі в накопиченні цього доходу.

Кооператив відповідає за його зобов’язаннями усім належним йому майном. Члени кооперативу відповідають за зобов’язаннями кооперативу тільки в межах пайового майнового внеску. Кооператив не несе відповідальності за зобов’язаннями членів кооперативу.

За характером діяльності кооперативи розділяються на виробничі та обслуговуючі. Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу. Обслуговуючі кооперативи (переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні тощо) створюються для надання послуг переважно членам кооперативу і не ставлять метою отримання прибутку.

Суб’єктами господарського права є також відособлені підрозділи підприємств (філіали, представництва, відділення тощо).

Такі підрозділи створюються підприємствами для здійснення певних видів господарської діяльності та реєструються за їх місцезнаходженням у порядку, передбаченому для реєстрації підприємств. Вони діють згідно з положенням про них, затвердженим підприємством, і можуть відкривати в банках поточні й розрахункові рахунки. Підрозділи підприємства не реєструються як юридичні особи.

Об’єднання підприємств — це господарська організація, створена на добровільних засадах двома чи більше підприємствами для здійснення виробничої, наукової, комерційної та інших видів діяльності. Об’єднання діють на основі установчого договору та статуту і мають статус юридичної особи.

Рішення про створення об’єднання обов’язково погоджується з Антимонопольним комітетом України, щоб не допустити надмірної монополізації певної сфери господарської діяльності. Підприємства, що створили об’єднання, зберігають права юридичної особи. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які його створили, а підприємство не відповідає за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчими документами.

Згідно з законодавством України підприємства можуть створювати такі види об’єднань:

• асоціацію — договірне об’єднання, створене з метою координації господарської діяльності без права втручання у виробничу чи іншу господарську діяльність її учасників;
• корпорацію — договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів учасників, якому делегова но певні повноваження у сфері управління їхньою діяльністю;

• консорціум — тимчасове статутне об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети;

— * концерн — статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових, транспортних організацій, банків тощо на основі певної фінансової залежності від одного або групи підприємств. Згідно з законодавством в Україні можуть створюватися й інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Право приватної власності за законодавством України

... приватна власність. Це свідчить про необхідність удосконалення регулювання інституту права приватної власності у законодавстві України. 1. Поняття власності та права власності Розглядаючи поняття власності та права ... економічна категорія виявляється як відношення між людьми з приводу матеріальної основи господарської діяльності, тобто засобів виробництва. В цьому, власність тісно пов’язана із ...

Особливий вид об’єднання підприємств становлять промислово-фінансові групи, діяльність яких регулюється Законом України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21 листопада 1995 р. Промислово-фінансова група — це об’єднання промислових, сільськогосподарських підприємств, банків, наукових і проектних установ та організацій усіх форм власності для здійснення спільної діяльності й отримання прибутку, які створюються за рішенням Уряду України на певний термін із метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, в тому числі програм згідно з міждержавним договором. Промислово-фінансова група не має статусу юридичної особи. Від її імені діє головне підприємство групи, створене згідно з законодавством України, яке виготовляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно репрезентує інтереси групи в Україні та за її межами.

Згідно з законодавством України підприємства мають право створювати торгово-промислові палати — недержавні неприбуткові самоврядні організації, які об’єднують юридичних осіб, фізичних осіб— підприємців, та їх угруповання. Основним завданням торгово-промислових палат є сприяння розвиткові економіки, створенню сучасних промислової, фінансової та торговельної інфраструктур, поширенню всіх видів законної підприємницької діяльності, посиленню зв’язків між українськими підприємцями та підприємцями інших країн.

Третім видом суб’єктів господарювання є фінансові й посередницькі інституції — банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, страхові компанії, довірчі товариства, біржі тощо, їхньою відмінною рисою є належність до інфраструктури ринку, тобто сфери обслуговування діяльності виробничих підприємств.

Органи державної виконавчої влади, що здійснюють управління у сфері економіки, складають четвертий вид суб’єктів господарювання. До таких органів належать:

• міністерства й відомства, що здійснюють галузеве та міжгалузеве управління (Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет України тощо);

• головні управління, управління, комітети, парламенти у складі місцевих рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій, що здійснюють управління економікою на місцевому рівні;

— * органи управління державними господарськими об’єднаннями, які діють у певній сфері промисловості, транспорту, зв’язку тощо. Ці суб’єкти, на відміну від суб’єктів інших видів, не виготовляють і не реалізують товарів, не виконують робіт і не надають послуг, їхня участь у господарському процесі полягає у здійсненні управлінського впливу на діяльність суб’єктів господарювання через:

Форма і зміст господарських договорів

... на підставі державного замовлення. Отже, ця ознака господарського договору не є абсолютною. Зміст господарських договорів, які укладаються без державного замовлення, має відповідати господарським намірам і ... договір і господарський договір співвідносяться як загальне і особливе. Як особлива категорія господарського законодавства і права України господарський договір має певну правову основу. ...

• розміщення серед них державних замовлень;
• установлення загальнообов’язкових правил і нормативів щодо господарської діяльності;
• реєстрацію суб’єктів господарювання та надання їм ліцензій на здійснення окремих видів підприємницької діяльності;
• контроль за дотриманням суб’єктами господарювання встановлених правил і нормативів;
• застосування стягнень щодо учасників господарського процесу, які допускають правопорушення.

Останнім видом суб’єктів господарювання є фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарювання без створення приватного чи індивідуального підприємства (юридичної особи) через реєстрацію індивідуальної трудової діяльності й отримання патенту.

3. Формування господарського права

господарський право економіка

Виділення підприємництва із господарювання в аспекті правового регулювання відносин в економіці не забезпечує повноцінний адекватнний підхід до регулювання цих відносин, що не сприяє ефективності економіки. Правове регулювання господарської діяльності в цілому (а не тільки ї частини — комерційної чи підприємницької) надає стабільність відносинам між учасниками єдиного процесу виробництва, розподілу, обміну і споживання, створює порядок в економіці. Саме воно використовується як важливий інструмент державного впливу на економічні процеси. І це не можна не враховувати при вивченні відповідної навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах.

В останні роки після прийняття Господарського кодексу України формується розуміння господарського права як галузі права (законодавства) та навчальної дисципліни, що в основному не виходить за межі норм Господарського кодексу. Це знаходить відображення і у відповідній навчальній літературні; [4; 13]. При такому розумінні за межами вивчення цієї дисципліни, як правило, залишається значна частина правових норм, інститутів та відповідних правовідносин, які органічно до неї входять.

Для визначення та окреслення меж господарського права як навчальної дисципліни слід використовувати прагматичний критерій мети її вивчення. З точки зору адекватного забезпечення навчального процесу, маючи на меті оволодіння студентами в рамках цього курсу комплексом знань з правового регулювання господарської діяльності, а для студентів-юристів також і формування єдиного підходу до вивчення спеціальних господарсько-правових дисциплін, найдоцільнішим є більш широке розуміння господарського права як навчальної дисципліни.

Господарський кодекс дійсно є стрижневим системо утворюючим кодифікованим законодавчим актом господарського права. Але ж не єдиним і всеохоплюючим. Сфера господарювання дуже широка, і врегулювати усі господарські відносини в рамках одного кодексу, навіть у схематичному варіанті, вкрай складно. Господарську діяльність, крім Господарського кодексу, регулює велика кількість законодавчих актів, не говорячи вже про нормативно-правові акти меншої юридичної сили. Достатньо назвати лише деякі з них. Це закони України: «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про приватизацію державного майна», «Про концесії», «Про природні монополії», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про ціни і ціноутворення», «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук в статусу їх майнового комплексу», «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» тощо. Крім того, господарські відносини в окремих галузях економіки, які мають особливе народногосподарське, екологічне, соціальне або інше значення чи суттєву специфіку, обумовлені об’єктивними факторами виробничого і технологічного характеру, регулюються окремими законами. До них, зокрема, належать закони: «Про електроенергетику», «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», «Про зерно та ринок зерна в Україні», «Про поштовий зв’язок», «Про телекомунікації», «Про теплопостачання», «Про основи містобудування», «Про угоди про розподіл продукції», «Про планування і забудову територій» та багато інших.

Тобто, багатоманітність господарської діяльності, виробничі, технічні, технологічні та інші особливості сфер і галузей економіки настільки значні, що об’єктивно викликали до життя відповідне правове регулювання. Це вимагає спеціального теоретико-юридичного осмислення усієї створеної господарсько-правової нормативної бази в комплексі, наукову розробку правових проблем її реалізації і вдосконалення, і, відповідно, вивчення її студентами у навчальному процесі у вищих навчальних закладах.

Таким чином, проблема, що розглядається, полягає не тільки в різних назвах однієї по суті навчальної дисципліни, а й у різних обсягах навчального матеріалу, що до неї включається. Рішення вказаної проблеми має безпосередній вихід на важливе практичне завдання — забезпечення належного рівня підготовки фахівців як у галузі права, у тому числі господарського права, так і в галузях економіки, менеджменту та інших. Метою цієї статті саме й є звернути увагу на різні підходи до назви і змісту навчальної дисципліни «господарське право», обґрунтувати необхідність спрямування її на адекватне відображення економічної реальності, показати шляхи вирішення вказаної проблеми і кроки, які практично здійснені у цьому напрямі.

Вітчизняний досвід правового регулювання господарських відносин підказує шляхи вирішення проблеми. У 70—80-х pp. минулого сторіччя — періоду активного розвитку доринкового господарського права — у науковій і навчальній літературі сформувалася точка зору, що господарське право як галузь права, галузь законодавства, юридична наука та навчальна дисципліна складається з трьох частин: загальної частини, особливої частини (правове регулювання функціональних видів господарської діяльності) і спеціальної частини (правове регулювання господарських відносин в окремих галузях народного господарства) [9; 10; 11]. У той час такий підхід проявив свою теоретичну обґрунтованість та практичну доцільність і корисність. Він, зокрема, знайшов відображення при систематизації законодавства, у тому числі при підготовці та виданні офіційних багатотомних Систематичного зібрання діючого законодавства Союзу РСР, Систематичного зібрання діючого законодавства Української РСР, відповідних Зводів законів.

У сучасний період враховуючи наявність означеного вище нормативного масиву, який регулює господарські відносини, також можна ставити питання про систему господарського права як таку, що включає загальну частину, особливу частину (правове регулювання функціональних видів господарської діяльності) і спеціальну частину (особливості правового регулювання господарських відносин в окремих галузях економіки).

Структура господарського права охоплює:

1. Загальну частина, яка включає загальні положення (поняття, предмет, метод, правовідносини, джерела, принципи тощо), правовий статус учасників господарських відносин — суб’єктів господарювання та суб’єктів організаційно-господарських повноважень (у тому числі питання їх створення і легалізації, ліквідації, зокрема в порядку банкрутства, ліцензування і патентування окремих видів діяльності тощо), майнову основу господарювання, господарські зобов’язання, господарські договори, відповідальність за правопорушення у сфері господарювання.

2. Особливу частину — правове регулювання функціональних видів господарської діяльності, у тому числі правове регулювання господарського планування, ціноутворення, обмеження монополізму і регулювання конкуренції, регулювання ринків цінних паперів та ринків інших фінансових послуг, приватизаційних та орендних відносин (у тому числі лізингових та концесійних), господарсько-правового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності, технічного регулювання, стандартизації, захисту прав споживачів, правове регулювання забезпечення засобами виробництва і реалізації продукції (вільна оптова торгівля, товарні біржі, ярмарки, аукціони рекламна діяльність, закупівля товарів, робіт і послуг за державні кошти), правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо[3].

Спеціальну частину — особливості правового регулювання господарських відносин в окремих галузях економіки[2], у тому числі: у промисловості — в електроенергетиці (зокрема, правове регулювання оптового ринку електроенергії та розрахунків за неї), у нафтогазовому комплексі (в тому числі регулювання ринку природного газу), у вугільній, гірничодобувній та гірничопереробній промисловості (у тому числі угоди про розподіл продукції), у харчовій промисловості (правове забезпечення якості та безпеки харчових продуктів, правове регулювання виробництва та обігу окремих видів продуктів харчування — алкогольних напоїв, тютюнових виробів, цукру тощо);

• в аграрній сфері — правове забезпечення пріоритетного розвитку аграрного сектору, правове регулювання ринку зерна та інших ринків сільськогосподарської продукції, матеріально-технічного та сервісного забезпечення сільськогосподарського виробництва, у тому числі на засадах лізингу, тощо;

• у будівництві — правове регулювання планування та забудови територій, підготовки і здійснення будівництва, розробки та затвердження проектно-кошторисної документації, укладення і виконання підрядних договорів, прийняття збудованих об’єктів в експлуатацію, відповідальності за правопорушення у сфері містобудування та інші;

• у галузі поштового зв’язку і телекомунікації — правове регулювання організації та здійснення господарської діяльності у галузі, розподілу, обліку і використання номерного ресурсу, радіочастотного ресурсу, надання окремих видів послуг тощо;

• у галузях торгівлі та побутового обслуговування — правове регулювання організації та здійснення торговельної діяльності і обслуговування населення, особливостей розрахунків у цих галузях.

Висновки

Господарське право — сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництва та реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку.

Господарське право є комплексною галуззю права, яке базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних та юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність. Господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне і спеціальне. Цивільне право визначає загальні засади регулювання майнових та особистих немайнових відносин, в які вступають фізичні та юридичні особи, а господарське право конкретизує цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяльності.

Господарське право, як і ряд інших галузей права, можна поділити на дві частини: загальну та особливу. Загальну частину господарського права складають правові інститути й норми, що стосуються таких питань: державні економічні програми, державне планування та державне замовлення; якість продукції, стандартизація та сертифікація; антимонопольні заходи; облік та звітність у сфері господарювання; ціни й ціноутворення. До особливої частини господарського права належать правові інститути й норми, які регулюють конкретні форми (господарські товариства, кооперативи і т. ін.) та види (торгівля, будівництво тощо) господарської діяльності.

Одним з основних джерел господарського права є Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р.

Основна класифікація суб’єктів господарського права може бути здійснена за змістом їхньої діяльності.

Виділення підприємництва із господарювання в аспекті правового регулювання відносин в економіці не забезпечує повноцінний адекватнний підхід до регулювання цих відносин, що не сприяє ефективності економіки. Правове регулювання господарської діяльності в цілому (а не тільки ї частини — комерційної чи підприємницької) надає стабільність відносинам між учасниками єдиного процесу виробництва, розподілу, обміну і споживання, створює порядок в економіці.

Господарський кодекс дійсно є стрижневим системоутворюючим кодифікованим законодавчим актом господарського права. Але ж не єдиним і всеохоплюючим. Сфера господарювання дуже широка, і врегулювати усі господарські відносини в рамках одного кодексу, навіть у схематичному варіанті, вкрай складно.

Використана література

1. В і н н и к О.М. Господарське право: Курс лекцій. — К., 2004.

2. В і х р о в О.П. Господарське право. Спеціальна частина: Навч. посіб. — К./2004.

3. В і х р о в О.П. Правове регулювання функціональних видів господарської діяльності: Курс лекцій. Чернігів, 2006.

4. Господарське право України: Підруч. / За ред. В.М. Гайворонського, В.П.Жушмана. — X., 2005.

5. Підприємницьке право України: Підруч. / За ред. Р.Б. Шишки. — X., 2000.

6. Підприємницьке право: Підруч. / За ред. О.В. Старцева. — К., 2005.

7. Правові основи підприємницької діяльності / Під рсд. В.І. Шакуна, П.В. Мельника, В.М. Поповичг К., 1997.

8. Саніахметова И.О. Підприємницьке право: Навч. посіб. — К., 2001

9. Хозяйственное право / Под ред. В.В. Лаптева — Т. 1. — М, 1983.

10. Хозяйственное право: Правовое регулирование функциональных видов деятельности в социалической экономике / Под ред. В.В. Лаптева — М., 1986.

11. Хозяйственное право: Учеб. / Под ред. В.В. Лаптева. — М, 1983.

12. Хозяйственное право: Учеб. / Под ред. В.К. Мамутова. — К., 2002.

13. Щербина B.C. Господарське право: Підруч. — К., 2005.