Правова система Японії

Реферат

Японія ( «основа Сонця») — острівна держава у Східній Азії. Офіційна назва — Держава Японія. Розташована на Японському архіпелазі у західній частині Тихого Океану. Складається з 47 адміністративних одиниць — префектур. Столиця — Токіо.

Згідно конституції, Японія є унітарною конституційною монархією. Головою держави є імператор, але виконавча влада в країні зосереджена у руках прем’єр-міністра. Законодавча влада належить Парламенту, який є одним із старійших демократичних інституцій Азії. Оскільки Японія була першою країною світу яка пізнала жах ядерної війни, її сьогоднішній уряд сприяє боротьбі за мир і руху розброєнь.

Японія є другою великою економічною державою світу. Вона займає 6-е місце за обсягами імпорту та експорту товарів і є членом «Великої вісімки», групи чотирьох та АТЕК (Азійсько-Тихоокеанської економічної корпорації).

Японія посідає 10-е місце у світі за чисельністю населення, яке становить близько 127 мільйонів осіб. Столиця країни, Токіо, нараховує більше 8 мільйонів мешканців (агломерація нараховує більше 30-ти мільйонів мешканців і є найбільшою в світі).

1. Суспільний лад Японії

Японія почала розвиватися по капіталістичному шляху набагато пізніше за європейські країни і СІЛА. У середині XIX ст. Японія була типово феодальною країною, що штучно була ізольована її правителями від зовнішнього світу. У державно-правовому відношенні вона формально була централізованою монархією, але фактично влада здійснювалась не монархо-імператором, а спадковим військовим начальником — сьогуном. Імператори були у сьогунів на становищі полонених.

У сучасній японській історіографії ідеалізується феодальне минуле Японії. Так, наприклад, японський нафтопромисловець Садзо Ідеміцу опублікував на початку 70-х років дві невеликі книжки — «Якби Маркс народився в Японії» і «Капіталізм трудящих», у яких стверджує, що до революції Мейдзі (1868 p.), коли утворилась централізована держава, японське суспільство, спираючись на тільки йому відому таємницю суспільної гармонії — «ва», не знало ні класової боротьби, ні сум’яття духу, у ньому панували мир і злагода Подібні твердження не відповідають тогочасній дійсності.

Економічною основою феодалізму в Японії, як і в будь-якій іншій країні, була феодальна власність на землю. Сьогуну, наприклад, належала земля у 47 із 68 провінцій. Решта земель були у феодальному володінні князів, які в економічному відношенні не були рівними. Економічна могутність князя визначалась доходами, які він одержував зі своїх феодальних володінь у коку риса (коку=160 кг).

5 стр., 2060 слов

Чернобыльская катастрофа и ликвидация её последствий

... роки. Аварія, яка на переконання вчених, “була неможлива”, понівечила життя мільйонів людей та спричинила величезні економічні збитки, які ... те, що вони бояться власного майбутнього. Чорнобильська катастрофа є планетарною катастрофою сторіччя, що за своїми масштабами не має ... медикаменти, техніка тощо. Наслідки катастрофи за своїми масштабами були глобальними. Уряди трьох республік - України, Білорусі й ...

Більшість князів мали від 10 до 100 тисяч коку риса у рік. Доход сьогунаТокугава становив вісім мільйонів коку риса нарік.

Усе населення Японії було строго розподілене на стани, які займали своє місце у суспільстві. Їх становище строго регламентувалось законом і традиціями.

Станів нараховувалось чотири: самураї, або воїни (сі), селяни (но), ремісники (ко), і торгівці (сьо).

Звідси і назва усієї станової системи—«сі-но-ко-сьо».

Панівним станом були самураї. їх нараховувалось 400 тис. чоловік, а разом із сім’ями — близько двох мільйонів, що становило 6-7% від майже 30-мільйонного населення Японії. Були заможні самураї, але були й такі, що отримували жалування у розмірі 30-100 коку риса нарік.

Селяни становили 80°/онаселення країни. В економічному відношенні вони не складали якоїсь одноманітної маси. На чолі села був староста, який займав свою посаду спадково за призначенням сьогуна, або князя, і який брав участь у визначенні розміру врожаю, а значить і оброку. Існували заможні, середнього достатку і бідні селяни, ті «що п’ють воду». Село ділилося на п’ять дворів: п’ять сімей складали адміністративну і податкову одиницю, що відповідала перед владою за поведінку кожного члена За користування землею селяни платили оброк рисом, до 40% врожаю. Третина землі орендувалась.

Ремісники, як і в Європі, були організовані у цехи, а торгівці у гільдії.

Вони були абсолютно безправні. Будь-який самурай міг безкарно вбити ремісника, або торгівця, якщо йому здавалося, що той не досить шанобливо ставився до нього.

Розвиток капіталістичних відносин у Японії і їх проникнення на село погіршувало соціально-економічне становище широких верств населення, що викликало незадоволення. У першій половині XIX ст. у Японії відбулося близько 250 селянських повстань, а у 50-х — 60-х pp. селянські повстання відбувалися одне за іншим. З 1853 р. по 1856 р. сталося 52 повстання, а тільки у 1861 р. сталося 17 повстань. Вони розхитували феодальний режим сьогуна Токугави.

В опозиції до феодального режиму сьогуна перебувала буржуазія і нижчі прошарки самурайства, які вимагали ліквідації середньовічних перепон, що стояли на шляху прогресу. Окрім того, сьогун підписав невигідні договори із західними країнами і, зокрема, із США.

2. Встановлення конституційно-монархічного режиму

В Японії важливою цінністю вважались правила сімейно-патерналістського сільського самоуправління, яке базувалося на повазі до старших, або більш знаючих членів громади, думка яких при прийнятті рішень мала більшу вагу. Перенесення цих правил громади у промисловість значно вплинуло на характер і спрямованість японської індустріалізації. У початковий період Мейдзі не існувало місцевої мануфактури, на базі якої можна було б розвивати промисловість. Уряд Мейдзі купував обладнання і створював заводи і фабрики, власником і управителем яких була держава При передачі урядових підприємств у приватні руки ситуація не на багато змінювалася. Особи, що купували фабрики, управляли ними так, як і громадським господарством. Власником була не особа, а «дім»; робітники вважалися членами дому і чикалось, що вони будуть працювати наполегливо задля процвітання свого дому.

7 стр., 3283 слов

Реферат держава і право стародавньої греції

... була поза суспільством, вона ніким і нічим не захищалась. базилевс (rex) На межі ІX – VІІІ ст. до н.е. в історичному розвитку Стародавньої Греції ... писане право. Це були закони Драконта. Таким чином, Афіни були найбільш класичною формою: тут держава виникає безпосередньо і ... общинами. Вони були подібними до давньосхідних деспотій . Наприкінці III — початку II тисячоліття до н. е. наймогутнішим було ...

Не дивлячись на те, що японська армія створювалася за європейським зразком, вона успадкувала багато рис феодального самурайства В основу ідеологічної пропаганди в армії були покладені самурайський кодекс честі «бусідо», синтоїзм з його культом предків і вірою у божественне походження імператора, патерналізм (офіцер — батько солдатів) та інші атрибути середньовіччя. Було також створено і поліцейську систему.

Головною статтею доходів державного бюджета нового уряду запишалося оподаткування найчисельнішої маси населення — селянства Але успадкована від старого режиму рента натурою, вже не відповідала тогочасним вимогам бюджетно-фінансової системи. Необхідно було перейти від натурального податку до грошового, який би брався не від урожаю, а від розмірів земельної власності. Дня цього необхідно було ввести приватну власність на землю.

Уряд проводив не тільки економічні, але й політичні реформи. У порядку підготовки до конституційного правління було створено нові центральні органи. Державна рада була замінена кабінетом міністрів, що об’єднував десять міністрів. Прем’єр-міністр одержав великі повноваження і фактично залежав тільки від імператора.

Дорадчою установою була Таємна Рада, яка й затвердила конституцію Японії (1889 p.).

У центр системи державних органів конституція ставила інститут імператорської влади. Особа імператора оголошувалась «священною і недоторканою», йому надавались необмежені права глави держави — право оголошення війни і укладення миру, укладення договорів, призначення і звільнення всіх вищих посадових осіб, скликання і розпуск парламенту. За конституцією імператор був верховним командуючим армією і флотом.

Кабінет міністрів був відповідальним тільки перед імператором. Таємна рада формально була дорадчим органом, але на момент прийняття конституції вона набула більшого значення.

Парламент складався з палати перів і палати представників. До першої входили члени імператорської сім’ї, титулованої аристократії великих платників податей і осіб, що мали «особливі заслуги» перед монархією. Всі вони ставали перами довічно.

Палата представників складалася із 300 обраних депутатів. За виборчим законом право обирати надавалось чоловікам старшим 25 років, що платили пряму подать у розмірі не менше 15 ієн і проживали у своєму виборчому окрузі не менше півтора року. Обраними могли бути особи не молодші ЗО років. Депутати обиралися на чотири роки.

Як орган законодавчої влади парламент мав право прийняти аоо відкинути урядові законопроекти, користувався правом законодавчої ініціативи, затверджував бюджет. Якщо парламент не затверджував бюджет, то кабінет міністрів приймав бюджет у об’ємі минулорічних асигнувань. Строк парламентської сесії було обмежено трьома місяцями.

18 стр., 8874 слов

Джерела екологічного права

... роботи є джерела екологічного права. Предметом роботи є екологічне законодавство та наукові розробки про джерела екологічного права. До екологічного законодавства належать: Лісовий кодекс України, Водний кодекс України, Закони ... і лісорозведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 року, та інші акти. Джерелами екологічного права є нормативно-правові акти, які ...

Японська конституція проголошувала свободу слова, зборів, пересування, недоторканість особи, житла та т.ін. Конституція передбачала можливість її зміни імператором, але вона проіснувала аж до прийняття нової конституції 1947 р.

3. Розвиток права в Японії

політичний японія конституційний суд

Незабаром після прийняття конституції було прийнято закон про судоустрій (1891 p.).

Встановлена законом система судових органів складалася із місцевих, окружних, апеляційних судів і Верховного суду. У місцевих судах розгляд справ здійснювався одним суддею, а в усіх інших судах — колегіями суддів.

Найшвидше після революцій Мейдзі розвивалося кримінальне право.

Кримінальний кодекс І882 р, був створений за зразком кримінального кодексу Франції, але мав і деякі положення, які відрізнялися від французьких, у тому числі і деякі положення старояпонського права. У двадцяти випадках кодекс передбачав смертну кару, в тому числі за політичні злочини, підпали, деякі випадки неправдивого свідчення і т.ін. За деякі злочини передбачалось довічне ув’язнення.

Цей кодекс викликав опозицію з боку японської бюрократії, яка була незадоволена тим, що він ставив деякі перепони на шляху до суддівського свавілля.

Під їх тиском у 1887 р. кримінальний кодекс будо доповнено законом про охорону громадської безпеки.

Японські законодавці почали все більше схилятися до німецьких зразків кримінального і кримінально-процесуального законодавства.

Новим кримінальний кодекс набрав чинності 1 січня 1908р. У ньому суддівське розуміння визначення складу злочину і міри покарання було доведене до крайніх меж. Він відзначався особливою жорстокістю у боротьбі із політичними злочинами. У боротьбі проти внутрішньої небезпеки застосовувалися тільки дві санкції: смертна кара і довічна або строкова каторга Суворо каралися й порушники права приватної власності.

Цивільний кодекс з’явився у 1890 р. Він рецепував норми із французького, англійського і німецького законодавства. Поряд із запозиченнями існували і норми, що базувалися на японських звичаях. Кодекс передбачав можливість обмеження приватної власності в інтереснії загального блага

Кримінально-процесуальний кодекс 1882 р„ і цивільно-процесуальний кодекс 1890 р. були створені в основному під впливом французького кримінально-процесуального і німецького цивільно-процесуального кодексів.

У 1900 р. було прийнято закон про поліцію, за яким під її нагляд було поставлено все суспільно-політичне життя країни. Поліція мала право забороняти спілки і зібрання, позбавляти слова будь-якого оратора, забороняти публікацію статей і повідомлень на певні теми, призупиняти видання газет. Вона мала право на видання обов’язкових постанов і виконувала деякі судові функції.